Взаємодія митних органів з іншими державними органами

Ефективне здійснення функцій митних органів та покладених на них завдань багато у чому залежить від взаємодії між Державною митною службою та Міністерством економіки, Міністерством закордонних справ, Службою безпеки України, Державним комітетом у справах охорони державного кордону України, Державною податковою адміністрацією, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством охорони здоров’я, Міністерством транспорту України, Міністерством екології та природних ресурсів, іншими державними органами, що уповноважені на здійснення відповідних контрольних функцій. Тут слід виділити ряд напрямків за якими здійснюється таке співробітництво: координація діяльності, обмін інформацією, охорона митного кордону України, погодження проектів нормативних актів, спільні дії.

Загальні засади взаємодії митних органів з державними й недержавними органами та фізичними особами урегульовані чинним законодавством. Глава 3 МК України встановлює, що митні органи і організації, їх посадові особи при виконанні покладених на них завдань взаємодіють з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, а також з підприємствами та громадянами в порядку, встановленому законом (ст. 26 МК України). Таке співробітництво має загальний і спеціальний характер. Воно виявляється у проведенні спільних заходів, інші прояви взаємодії між зазначеними державними органами при перетинанні Державного кордону України повинні регулюватися спільно прийнятими нормативними актами. Наприклад, згідно зі ст. 29 МК товари, що переміщуються через митний кордон України, крім митного контролю, можуть підлягати санітарно-епідеміологічному, ветеринарному, фітосанітарному, радіологічному, екологічному контролю та контролю за переміщенням культурних цінностей. Митні органи взаємодіють з органами державної влади, що здійснюють зазначені види контролю, в порядку, встановленому законодавством України. У фінансовій сфері митні органи взаємодіють із Міністерством фінансів України та Національним банком України. Варто зауважити, що це співробітництво отримало регулювання МК України.

Згідно зі ст. 26 МК у відносинах з митними органами інтереси підприємств та громадян можуть представляти митні брокери на підставі відповідного договору, укладеного з підприємством, або нотаріально посвідченої довіреності (доручення), виданої громадянином, інші особи на підставі нотаріально посвідчених довіреностей (доручень). Інтереси громадян, крім того, можуть представляти інші громадяни на підставі нотаріально посвідчених довіреностей (доручень).

У разі виявлення під час здійснення митних процедур працівниками митних органів ознак злочинів керівник митного органу чи особа, яка його заміщає, повідомляє про це правоохоронні органи або органи виконавчої влади з питань охорони Державного кордону, залежно від їх компетенції.

Органи виконавчої влади з питань охорони Державного кордону та актів чинного законодавства про контрабанду.

Статтею 27 МК встановлено, що товари, що переміщуються через митний кордон України, крім митного контролю, можуть підлягати санітарно-епідеміологічному, ветеринарному, фітосанітарному, радіологічному, екологічному контролю та контролю за переміщенням культурних цінностей. Митні органи взаємодіють з органами державної влади, що здійснюють зазначені види контролю, в порядку, встановленому законодавством України.

Митне оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, завершується тільки після здійснення встановлених чинним законодавством України необхідних для цього товару видів контролю, зазначених у частині першій цієї статті.

Відповідно до ст.28 МК митні органи взаємодіють з органами виконавчої влади в межах повноважень, встановлених цим МК та законами України. У справі забезпечення надходження коштів до Державного бюджету України спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі митної справи підконтрольний Міністерству фінансів України. Митні органи інформують Національний банк України та фінансові органи України про перерахування ними коштів до Державного бюджету України,

Розмежування повноважень і функціональних обов’язків між митними та іншими органами виконавчої влади України щодо справляння податків, зборів та інших обов’язкових платежів встановлюється Конституцією, МК України та іншими законами України.

На регіональному рівні повинно бути налагоджене також тісне співробітництво із регіональними ланками відповідних органів державної влади. Таке співробітництво повинно здійснюватися із органами місцевого самоврядування в межах встановлених законом повноважень (ст. 29 МК України) та населенням. Це виявляється у інформаційній діяльності митних органів із доведення до зацікавлених осіб митних правил, роз’яснення положень чинного законодавства щодо його змін, наданні відповідних текстів нормативних актів.

Митні органи взаємодіють із іншими органами в боротьбі зі злочинністю. Так МВС України, СБУ, Державний комітет у справах охорони державного кордону України, ДМСУ, Національна гвардія України, МО України, Мінюст України, затвердили Інструкцію N 4348/138/151/11-2-2870/172/148-407/2-90-442 від 10.08.94 від 21 вересня 1994 р. «Про взаємодію правоохоронних та інших державних органів України у боротьбі із злочинністю» згідно якої встановлено, що основними принципами взаємодії у боротьбі із злочинністю є: суворе дотримання законності; оперативність розгляду і прийняття рішень з питань, що потребують спільного вирішення та забезпечення їх виконання у межах визначеної компетенції; комплексне використання у разі необхідності сил і засобів, що є в розпорядженні взаємодіючих сторін.

Основні напрями взаємодії: 1. організація реалізації державної політики у сфері боротьби із злочинністю.

2.2. Профілактика злочинів та інших правопорушень.

2.3. Виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів.

2.4. Розшук та затримання злочинців.

2.5. Забезпечення громадського порядку та громадської безпеки.

2.6. Удосконалення правової бази боротьби із злочинністю.

3. Основні форми взаємодії:

3.1. У реалізації державної політики боротьби із злочинністю:

а) проведення спільних засідань колегій міністерств і відомств, що взаємодіють, оперативних нарад керівників їх структурних підрозділів з метою розгляду найбільш актуальних проблем правоохоронної діяльності, прийняття погоджених рішень щодо реалізації державних програм боротьби із злочинністю, виконання нових законів та правових актів органів влади України з питань боротьби із злочинністю;

б) розробка та реалізація спільних планів, програм боротьби із злочинністю;

в) видання спільних відомчих нормативних актів, регламентуючих порядок взаємодії під час реалізації правових актів органів влади України та здійсненні заходів боротьби із злочинністю, у тому числі з окремими її видами;

г) створення спільних робочих груп представників правоохоронних органів для вивчення окремих проблем боротьби із злочинністю та розробки пропозицій щодо їх вирішення.

д) надання бригадами у складі працівників апаратів міністерств і відомств комплексної практичної допомоги підпорядкованим підрозділам у реалізації правових актів, програм боротьби із злочинністю, виконанні спільних рішень колегій та оперативних нарад центральних органів, вдосконаленні форм взаємодії між їх підрозділами на місцях;

е) спільна підготовка та подання до органів влади країни узагальнених інформацій про стан криміногенної ситуації, пропозицій про заходи щодо її поліпшення.

3.2. У профілактиці злочинів та інших правопорушень:

а) розробка та подання до проектів державних програм боротьби із злочинністю погоджених пропозицій з питань профілактики злочинів та інших правопорушень, в тому числі загальної та індивідуальної профілактики, запобігання найбільш поширеним видам правопорушень;

б) взаємне інформування правоохоронними органами один одного про виявлені ними в процесі здійснення своїх функцій причини та умови, що сприяють злочинам та іншим правопорушенням, безпосередня боротьба з якими віднесена до компетенції іншого правоохоронного органу;

в) погоджене визначення переліку інформації, оперативний обмін якою та використання може сприяти своєчасному вжиттю заходів щодо запобігання злочинам. Нормативне закріплення, у разі необхідності, порядку обміну такою інформацією між правоохоронними та іншими органами;

г) спільне вивчення проблем профілактики злочинів і розробка пропозицій та заходів щодо їх вирішення;

д) підготовка та внесення до відповідних інстанцій, міністерств і відомств спільних пропозицій про усунення причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів.

3.3. У виявленні, припиненні, розкритті та розслідуванні злочинів:

а) своєчасне інформування правоохоронними органами один одного про відомі їм факти готування чи вчинення злочинів, дізнання або розслідування яких законом покладено на той орган, якому про це повідомляється. Забезпечення вжиття підпорядкованими підрозділами невідкладних заходів по запобіганню таким злочинам, їх припиненню, затриманню осіб, які їх вчинили, охороні місця події та зберіганню слідів злочину до прибуття працівників іншого правоохоронного органу. Прийняття за ними, у разі необхідності, рішень згідно з кримінально-процесуальним законодавством;

б) визначення спільними нормативними актами порядку взаємодії оперативних і слідчих підрозділів у розкритті та розслідуванні конкретних видів злочинів з детальним регламентуванням дій цих підрозділів;

в) створення, у разі необхідності, слідчо-оперативних груп з числа працівників взаємодіючих органів для здійснення, у межах визначеної законодавством компетенції, заходів по виявленню, розкриттю та розслідуванню особливо небезпечних злочинів, а також злочинів, скоєних організованими злочинними угрупованнями, та тих, що мають міжрегіональний та міждержавний характер, пов'язаних з наркобізнесом або набули великого громадського резонансу;

г) використання, за взаємним погодженням, працівників органів внутрішніх справ, Служби безпеки, митних та інших органів як фахівців для участі у викритті злочинних груп, розслідуванні проявів організованої злочинності, проведенні криміналістичних експертиз і досліджень, для дачі консультацій. Визначення таких працівників у підрозділах, встановлення порядку їх використання та спеціалізації;

д) взаємообмін інформацією, що міститься в централізованих, обласних та інших банках даних оперативно-розшукового, оперативно-довідкового та іншого призначення. Спільне визначення порядку надання та користування такою інформацією при розкритті та розслідуванні злочинів;

е) створення спільних банків даних про осіб, які займаються чи можуть бути причетні до бандитизму, вимагательства, контрабанди, незаконного обігу зброї та наркотиків, злочинів у кредитно-фінансовій сфері та зовнішньо-економічній діяльності, незаконної міграції та іншої злочинної діяльності;

є) виділення в оперативно-розшукових та слідчих підрозділах правоохоронних органів працівників, відповідальних за організацію взаємодії з аналогічними підрозділами інших правоохоронних органів.

Дата добавления: 2015-07-10