|
Читайте также: |
2. Уявна є результатом перебільшення чи хибної оцінки негативних якостей ситуації, поведінки конкретних осіб, хибного тлумачення мовних повідомлень.
3. Провокована - виникає внаслідок прояву окремих особистісних негативних якостей людини (агресивність, грубість, жорстокість, пиха, гонор тощо) і відповідної реакції на них з боку інших осіб.
4. Реальна - це наслідок несприятливої динаміки ситуації з реальними факторами загрози життю та здоров'ю людини.
Потенційна (прихована) небезпека проявляється за певних, часто важко передбачуваних умов і реалізується у формі надзвичайних ситуацій, захворювань чи травм людей (Рис. 1.3).
Коли потенційнанебезпека (загроза) перетворюється на реальність, вона стає небезпекою (ризиком безпеки). Однак, в цей момент, люди ще не зазнають шкоди. Якщо люди піддаються ризику безпеки, це умови тільки для потенційного, а не фактичного лиха (шкоди). Коли люди дійсно входять у прямий контакт з небезпекою, вони отримують дійсне лихо (шкоду) від небезпеки. Це може бути ситуація, в якій люди можуть зазнати серйозного страждання, або навіть втратити життя.
Власне процес розвитку небезпеки можна описати наступною логічною послідовністю:
- порушення технологічного процесу, допустимих меж експлуатації, умов утримання і т.п.;
- накопичення, утворення вражаючих чинників, що приводять до аварії технічні системи;
- руйнування конструкції;
- викид, утворення вражаючих чинників;
- дія (взаємодія) вражаючих чинників з об'єктом дії (з навколишнім природним середовищем, людиною, об'єктами техносфери та ін.);
- реакція на вражаючу дію.
Залежно від особливостей технічної системи окремі елементи наведеного ланцюга можуть бути відсутніми. Кожній такій події можна приписати окремий показник у вигляді ймовірності події:
- відмови технічної системи;
- аварійного результату;
- утворення вражаючих чинників;
- ураження об'єктів дії;
- вторинних вражаючих чинників;
- дії;
- ураження.
З наведеної логічної послідовності виходить, що наявність потенційної небезпеки в системі не завжди супроводжується її негативною дією на об'єкт. Будь-яке виключення в ланцюзі веде до нереалізації небезпеки.
Для реалізації небезпеки необхідне виконання мінімум трьох умов: небезпека реально діє; об'єкт перебуває в зоні дії небезпеки; об'єкт не має достатніх засобів захисту.
Аналіз безпеки людини має п'ять складових: аналіз загрози безпеці людини; аналіз експозиції безпеки людини; аналіз уразливості безпеки людини; аналіз лиха (шкоди) безпеки людини; аналіз ризику безпеки людини.
Аналіз загрози починається з розпізнавання (ідентифікація) найбільш небезпечних загроз для безпеки людини. Для цього необхідно розглянути всі можливі в даній ситуації види загроз. Далі необхідно оцінити ймовірність, з якою кожна з цих загроз безпеки перетвориться на фактичну небезпеку.
Аналіз експозиції починається з вивчення, як люди експонуються або входять в контакт з різними небезпеками. Тоді необхідно оцінити ймовірність, з якою люди дійсно піддаються цим небезпекам.
Аналіз уразливості починається з вивчення аспектів, які роблять людей уразливими до небезпеки. Це вимагає розпізнати речі, які роблять людей уразливими до виявлених в конкретній ситуації несприятливих факторів<"відстань листа стилю= п'яді: 1">. Наступним є визначення наскільки люди є уразливими до цих небезпек.
Аналіз лиха починається з вивчення, що може статися з людьми протягом лиха. Необхідно оцінити, які збитки будуть нанесені, скільки людського страждання може дійсно відбутися протягом лиха.
Аналіз ризику вимагає вивчити всі ризики, які загрожують безпеці людини. Більш точно це виконується за допомогою вивчення результатів попередніх чотирьох аналізів. Зокрема:
1. Вивчення найбільш небезпечних загроз для безпеки людини.
2. Вивчення загроз, що стануть небезпеками.
3. Вивчення, як люди експонуються небезпеками.
4. Вивчення обставин, які сприяють уразливості людей до небезпек.
5. Вивчення, що може статися з людьми протягом серйозного лиха.
6. Вивчення страждань, що відбуваються протягом лиха.
На грунті цієї інформації можна потім ідентифікувати найбільш серйозні ризики для безпеки людини.
З метою дослідження ризику небезпеки запроваджується модель аналізу безпеки/небезпеки, рис. 1.4. Модель використовується для опису зв'язків між причинами, небезпеками, станами системи і ефектами (ефект або збиток є описом потенційного наслідку, найчастіше шкоди, від небезпеки, що відбувається у визначеному стані системи).
Рис. 1.4. Схематичне зображення моделі аналізу безпеки/небезпеки
Деякі терміни, що використовуються в процесі аналізу безпеки людини, мають наступні визначення.
Ідентифікація небезпек — виявлення типу небезпеки та встановлення її характеристик, необхідних для розробки заходів щодо її усунення чи ліквідації наслідків.
В процесі ідентифікації виявляються номенклатура небезпек, ймовірність їх прояву, просторова локалізація (координати), можливий збиток і ін. параметри, необхідні для вирішення конкретної задачі.
Методи виявлення небезпек діляться на:
- інженерний – визначають небезпеки переважно в технічних системах,
- експертний – направлений на пошук відмов і їх причин. При цьому створюється спеціальна експертна група, до складу якої входять різні фахівці, що дають висновок.
- реєстраційний – полягає у використовуванні інформації про підрахунок конкретних подій, витрат яких-небудь ресурсів, кількості жертв.
- органолептичний – використовують інформацію від органів чуття людини (зору, дотику, нюху, смаку і ін.). Приклади застосування - зовнішній візуальний огляд техніки, виробу, визначення на слух (по монотонності звуку) чіткості роботи двигуна і ін.
Номенклатура небезпек - перелік назв, термінів, систематизованих за окремими ознаками.
Квантифікація небезпек - введення кількісних характеристик для оцінки ступеня (рівня) небезпеки. Найпоширенішою кількісною оцінкою небезпеки є ступінь ризику.
Квантифікація (лат. quatum - скільки) - кількісний вираз, вимірювання, що запроваджується для оцінки складних, якісно визначуваних понять.
Небезпеки характеризуються потенціалом, якістю, часом існування або дії на людину, ймовірністю появи, розмірами зони дії. Потенціал виявляється з кількісної сторони, наприклад рівень шуму, запиленість повітря, напруга електричного струму. Якість відображає його специфічні особливості, що впливають на організм людини, наприклад частотний склад шуму, дисперсність пилу, рід електричного струму.
Застосовуються чисельні, бальні і інші прийоми квантифікації. Мірою небезпеки може виступати і кількість потерпілих.
Іншою мірою небезпеки може бути збиток для навколишнього середовища, який тільки частково може бути виміряний економічно (в основному через витрати на ліквідацію наслідків). Найпоширенішою оцінкою є ризик - ймовірність втрат при діях, пов'язаних з небезпеками.
Таксономія небезпек — класифікація та систематизація явищ, процесів, інформації, об'єктів, які здатні завдати шкоди. Таксономія - слово грецького походження (taxis - розташування по порядку + monos - закон) – визначається, як "теорія класифікації і систематизації складноорганізованих областей діяльності, що мають звичайно ієрархічну будову". Таким чином, таксономія в науці - класифікація і систематизація складних явищ, понять, об'єктів. Оскільки небезпека є поняттям складним, ієрархічним, має багато ознак, тому їх таксономірування виконує важливу роль в опрацюванні наукового погляду в області безпеки діяльності і дозволяє пізнати природу небезпек, дає нові підходи до задач, їх опису, введення кількісних характеристик і управління ними.
Небезпеки класифікують за:
| ü походженням; ü сферою проявлення; ü локалізацією; ü шкодою; | ü наслідками; ü часом проявлення; ü структурою; ü характером дії. |
Представляється можливим навести приклади таксономій:
- за природою походження: природні, техногенні, антропогенні, екологічні, змішані;
- виробничі небезпеки: фізичні, хімічні, біологічні, психофізіологічні, організаційні;
- за місцем локалізації у навколишньому середовищі: атмосфері, гідросферні, літосферні;
- за сферою діяльності людини: побутові, виробничі, спортивні, військові, дорожньо-транспортні і т.д.;
- за видом збитку, що завдається: соціальний, технічний, економічний, екологічний і т.д.;
- за характером дії на людину: активні (чинять безпосередню дію на людину шляхом притаманних їм енергетичних ресурсів); пасивно-активні (що активізуються за рахунок енергії, носієм якої є сама людина, нерівності поверхні, ухили, підйоми, незначне тертя між дотичними поверхнями і ін.); пасивні - виявляються опосередкованими (до цієї групи відносяться властивості, пов'язані з корозією матеріалів, накипом, недостатньою міцністю конструкцій, підвищеними навантаженнями на устаткування і т.п. Виявляються у вигляді руйнувань, вибухів і т.п.);
- добровільні і примусові небезпеки: дії небезпек можна піддаватися як добровільно, наприклад, займаючись гірськолижним спортом, альпінізмом або працюючи на промисловому підприємстві, так і примусово, знаходячись поблизу місця подій у момент реалізації небезпек. Такий підхід дозволяє виділяти небезпеки виробничі і невиробничі (ризик для населення);
- за зосередженістю: сконцентровані (наприклад, місце поховання токсичних відходів) і розсіяні (наприклад, забруднення грунту атмосферними викидами теплових електростанцій).
Список можна продовжити. Таксономія проводиться залежно від того, яку мету поставив дослідник, наприклад: оцінити ефекти зміни стану навколишнього середовища на організм людини.
Класифікація за ефектами зміни навколишніх умов. Будь-яке помітне відхилення від звичних, визначених в ході тривалої біологічної еволюції умов існування людини призводить до травм або захворювань. Найістотніші параметри середовища існування людини, що мають істотне значення для його нормальної і безпечної життєдіяльності, такі:
а) температура;
б) тиск навколишнього атмосферного повітря;
в) зовнішній тиск, що чиниться на окремі ділянки тіла;
г) концентрація кисню;
д) концентрація токсичних або корозійно-активних речовин;
е) концентрація хвороботворних мікроорганізмів;
ж) густина потоку електромагнітного випромінювання;
з) рівень іонізуючих випромінювань;
і) різниця електричного потенціалу;
к) звукові навантаження.
Організми і рослини здатні без шкоди для себе переносити дію небезпек в певних межах, наприклад, дію забруднюючих речовин, теплового випромінювання, вібрації. Їх рівень, нижче за який хворобливі реакції не спостерігаються, називають пороговим рівнем. При понадпорогових кількостях з’являються негативні наслідки. Вони залежать від величини небезпечної дози (P), так і від тривалості дії (експозиції) небезпеки (τ). При короткій експозиції (малої тривалості) можливо витримати більш високі рівні, тобто порогові значення для них можуть бути вищими і знижуватися при більш тривалій експозиції (рис.1. 5).
Шкода – поняття соціальне. В даний час не склалося досить стійкої термінології щодо назви втрат, які виникають при реалізації небезпек різного характеру. Шкода має різний відтінок - економічний, екологічний, моральний, соціальний і т.д. Але не дивлячись на це все, в основі поняття "шкоди" часто лежать економічні 
чинники. Звідси шкода - поняття економічне. Його складовими частинами служать поняття шкода і збиток.
Стосовно природного середовища заподіяна шкода може бути представлена у вигляді реальних і передбачуваних втрат для неї. Такі втрати виражаються у формі збитку - реальні втрати в природному середовищі (знищення лісових масивів, тваринного світу, виснаження вод, зниження родючості грунтів і т.п.) і збитків - витрати на відновлення порушеного стану природного середовища, неотримані доходи, екологічні втрати.
Шкода природному середовищу включає кількісні і якісні втрати в оточуючому нас природному середовищі існування. Вони виявляються в забрудненні навколишнього середовища, тобто фізико-хімічній зміні складу повітря, води, земель, що створює загрозу для здоров'я населення, рослинного і тваринного світу, у псуванні (приведенні в непридатність), пошкодженні, знищенні природних об'єктів і екосистем. Змінена унаслідок заподіяної шкоди якість природного середовища, у свою чергу, негативно впливає на соціальне середовище - завдається шкода здоров'ю людей, матеріальним цінностям. Таким чином, в загальному понятті шкоди природному середовищу розрізняють шкоду первинного і вторинного походження. Шкода здоров'ю і матеріальним цінностям носить похідний характер, оскільки походить від вторинної шкоди, заподіяної природному середовищу.
Шкода здоров'ю виявляється у втратах фізіологічного, економічного, морального, генетичного характеру. Шкода матеріальним цінностям направлена на утиск майнових інтересів власника - майна. Це не тільки держава, але і кооперативні, суспільні, приватні підприємства та організації. Вона може бути у вигляді втрат урожаю сільськогосподарських структур, загибелі сільськогосподарських тварин, знищенні багаторічних насаджень, неотриманих доходів.
Для ряду небезпек, здатних до біоакумуляції, таких як, наприклад, забруднювачі елементів біосфери (важкі метали, ДДТ), існують певні межі, в рамках яких організм здатний компенсувати їх негативну дію. Саме такий підхід закладений в ряд гранично допустимих значень - ГДР (гранично допустимий рівень), ГДК (гранично допустима концентрація) та ін. Пороговий рівень дії небезпеки існує і для технічних систем, будівельних конструкцій, гірсько-технічних споруд і т.д. Він характеризується здатністю елементів технічних систем, будівельних конструкцій і т.д. чинити опір до певної межі та протягом певного часу негативним (руйнуючим) діям або корисним (робочим) навантаженням, зберігаючи при цьому свої задані функції. Цей рівень оцінюється якісними і кількісними характеристиками матеріалу елементів або систем в цілому, іменованими показниками надійності.
Для виключення необоротних біологічних ефектів встановлюють нормовані безпечні і гранично допустимі рівні або концентрації енергетичної або біологічної дії. При визначенні гранично допустимих значень доводиться робити вибір між ймовірністю завдати збитку здоров'ю людини і економічною вигодою забезпечення більш жорстких нормативів.
Встановлення значень граничних доз дії базується на підпорогових концентраціях речовин (або інших величин дії), при яких не спостерігається скільки-небудь помітного відхилення або зміни функціонального стану організму, визначеного точними і чутливими фізіологічними, біохімічними і патогістологічними методами, прийнятими в сучасних медико-біологічних дослідженнях. Виходячи з цього, предметом регламентації при оцінці впливу небезпечних та шкідливих чинників на безпеку життєдіяльності людини є ступінь впливу чинників середовища на характер і рівень змін функціонального стану, функціональних можливостей організму, його потенційних резервів, адаптивних здібностей і можливостей розвитку останніх.
Таким чином. Небезпеки - багатоаспектне явище, і важко, а часом навіть неможливо, розглядати одні складові частини небезпеки у відриві від інших. Необхідно мати уявлення про те, яких наслідків слід чекати, наскільки велика загроза для навколишнього природного середовища і для суспільства.
Джерелами небезпеки (матеріальними носіями) є: людина; об'єкти, що формують трудовий процес і що входять в нього: предмети праці, засоби праці (машини, верстати, інструменти, споруди, будівлі, земля, дороги, енергія і т.п.); продукти праці; технологія, операції, дії; природно-кліматичне середовище (грози, повені, сонячна активність і т.п.); флора, фауна. При аналізі обстановки середовища діяльності людини вимальовуються як зовнішні, так і внутрішні джерела небезпеки.
Зовнішні джерела - два роди явищ: стан середовища діяльності (технічні системи) і помилкові, непередбачені дії персоналу, що приводять до аварій і створення для навколишнього середовища і людей ризикованих ситуацій. При цьому різні чинники середовища впливають неоднаково: якщо техніка і технології можуть представляти безпосередню небезпеку, то соціально-психологічне середовище, за винятком випадків прямого шкідництва, впливають на людину через її психологічний стан, через дезорганізацію її діяльності.
Внутрішні джерела небезпеки обумовлені віктимністю - особистими особливостями працюючого, які пов'язані з його соціальними та психологічними властивостями і представляють суб'єктивний аспект небезпеки (цей аспект більш детально розглядається психологією безпеки діяльності).
Спроби визначити, що таке безпека людини сьогодні, є надзичайно широко розповсюдженими. Програма Розвитку Організації Об'єднаних Націй (UNDP) в щорічному звіті про розвиток людства за 1994 р. у розд. 2: «Нові виміри безпеки людини» виробила наступне визначення безпеки людини: «Безпека людини має два головних аспекти. Вона означає, поперше, безпеку від таких хронічних загроз, як голод, хвороба і репресії. І по-друге, вона означає захист від раптових і шкідливих руйнівних подій в умовах щоденного життя, - чи то вдома, на роботі або в суспільстві. Такі загрози можуть існувати на всіх рівнях національного буття і розвитку…» і там же: «Перелік загроз для безпеки людини довгий, але найбільше він може бути розкритий декількома наступними головними категоріями: економічна безпека; безпека харчування; безпека здоров'я; екологічна безпека; особиста безпека; суспільна безпека; політична безпека».
В згаданому звіті безпека людини визначена як універсальна потреба, яка характеризується широкою взаємозалежністю всіх людей, залежністю від величезної кількості загроз, загальних для будь-кого і будь-де. Безпека людини залежить від наявності превентивних засобів, які в свою чергу залежать від того, як люди живуть, від їх доступу до засобів охорони здоров'я, соціальних, економічних і освітянських можливостей, від того, живуть вони в умовах миру чи війни.
Мета безпеки людини -охороняти життєве ядро людини від критичних всюди поширених загроз без перешкод довгостроковому існуванню і діяльності самої людини(Визначення дане Комісією ООН з безпеки людини, 2003).
В даному визначенні термінам, що використовуються, надаються наступні тлумачення:
Охороняти -забезпечувати і поширювати безпеку людини на основі: ідентифікації поширених і критичних загроз; запобігання (таким чином, щоб небезпеки не відбувалися); пом’якшення (тобто небезпеки відбуваються так, що шкода від них обмежується); реагування (жертви небезпек продовжують своє існування з гідністю і з підтримкою засобами до проживання);
Життєве ядро -багатовимірний набір прав і свобод людини, які грунтуються на практичних аспектах.
Людина (всі люди) -наголос на людині (не на державі) - сфокусований на індивідах і їхніх суспільствах, універсальний і передбачає відсутність любої дискримінації.
Критичні поширені загрози -критичні загрози втручаються у види діяльності і функції ядра людини. Поширені загрози - великомасштабні, періодичні небезпеки. Загрози можуть бути прямими, як, наприклад, геноцид або громадянська війна. Загрози можуть також бути опосередковані, наприклад, як нестача інвестицій або фінансовий колапс.
Довгострокове існування і діяльність людини -безпека людини не є достатньою для існування і діяльностілюдини. Процеси безпеки людини повинні бути сумісні з поточним станом розвитку людини за допомогою підтримки її участі, свободи, інституційної відповідності і несхожості.
Стаття 11Монреальської деклараціївизначає відповідальність держави: « Всі держави повинні поважати і захищати право людини на безпеку. Відповідно всі держави повинні формулювати політику запобігання пошкодженням і сприяння безпеці».
Безпека може бути досягнута за допомогою активного діяння на структури і оточення, а також на ставлення та поведінку людини. На цей процес можуть вплинути:
- поширення інформації про ризик і варіанти вибору управління ризиком між громадськими і політичними, професійними, науковими і суспільними групами;
- узгоджені дії з метою максимізувати рівні безпеки, що є досяжними за даних умов;
- відповідні механізми для розподілення ресурсів в залежності від потреб і для рішення конфліктних інтересів;
- легальні (юридичні) основи для гарантії відповідальності індивідів, організацій і урядів на всіх рівнях.
Небезпеки є необхідною умовою еволюції людини і суспільства в цілому. Небезпека була та є рушійною силою природнього добору і сьогодні стає рушійною силою інтелектуального добору еволюції.
Досягнення високого рівня безпеки призводить до уповільнення чи припинення еволюційних процесів, що веде за собою деградацію та відмирання виду чи суспільної формації.
Надмірна кількість небезпек, що загрожують людині чи суспільству, на певному етапі переходять у нову якість, що характеризується значними катастрофічними наслідками.
Розвиток цивілізації створює все більшу кількість потенційних небезпек для людини. Якщо на початку розвитку людства основною рушійною силою був природній відбір з певною, притаманною йому кількістю небезпек, то в час технічної революції на перше місце виходять небезпеки, що з’явилися внаслідок діяльності людського розуму.
1.6. Культура суспільства та її захисна функція
У словосполученні “культура безпечної життєдіяльності” закріплено три ознаки явища: родовий (частина культури), діяльнісний (в першу чергу робота людської свідомості) і видовий (має відношення до безпеки людини і суспільства). Культура безпечної життєдіяльності, як категорія, крім того, містить низку додаткових компонентів, серед яких і мотивація, і досвід самовдосконалення особистості, і готовність її до безпечної життєдіяльності. Носієм культури безпеки є людина, творча, розумова діяльність якої перетворюється на цінності, норми, знання, поведінку, ставлення до інших людей та середовища існування. Вона відбивається у використанні методів, способів і прийомів побутової і професійної поведінки, яка мінімізує певні ризики та загрози. Безпека людини - це стан її повного фізичного, соціального та духовного добробуту, який визначається внутрішніми (спадковість, фізичне та психічне здоров'я) і зовнішніми (навколишнє природне, антропогенне, техногенне, соціальне середовище) чинниками. Знання та досвід досягнення особистої безпеки, проходячи через розум і психіку людей, сприяють прищепленню їм необхідних для цього регуляторів поведінки, які є гарантом безпеки соціуму. Одним з найбільш ефективних, якщо не єдино можливим шляхом реалізації зазначеного є формування у людей відповідної культури. Остання і характеризує особливості поведінки, свідомості та діяльності людей у всіх сферах суспільного життя. Основні функції культури подано на рис.1.6.
Поняття “суспільство” і “культура” діалектично нерозривно пов'язані. Суспільство в широкому значенні - це сукупність історично сформованих форм спільної діяльності людей; у вузькому сенсі - історично конкретний тип соціальної системи, певна форма соціальних відносин та інститутів як способів і засобів впливу на людину. Культуру і суспільство можна розглядати як синоніми у випадку, якщо розуміти під культурою сукупність норм, цінностей, традицій, вироблених людиною в результаті діяльності. Якщо розглядати культуру з точки зору змісту, то вона розпадається на різні області та сфери: вдачу і звичаї, мову і писемність, характер одягу, поселень, роботи, постановку виховання, економіку, характер армії, суспільно-політичний устрій, судочинство, науку, техніку, мистецтво, релігію - всі форми прояву духу відповідного народу. Рівень і стан культури можна зрозуміти, тільки виходячи з розвитку її історії. В цьому сенсі йдеться про примітивну та високу культури. Виродження культури створює або безкультур'я, або “рафіновану культуру”.
Взагалі поняття “культура” використовується у різних іпостасях - це і культура рослин, і виробництва, археологічні культури тощо. Що стосується культури суспільства, то під нею звичайно розуміють сукупність досягнень людства в духовній сфері. У гуманітарних дослідженнях термін “культура” частіше за все відбиває цілком визначене в часі і просторі суспільство, яке чітко відрізняється етнічним складом, рівнем розвитку технології, своєрідністю господарського та суспільного життя. Наприклад, скіфська культура, культура вікінгів тощо. Поряд з цим поняття “культура” означає сукупність матеріальних і духовних цінностей, менталітету історично конкретного суспільства. Наприклад, первісна культура, культура середньовіччя і т. ін. Наразі існує понад 500 визначень культури:
- в описових визначеннях культура розглядається як сукупність усіх видів діяльності людей, їхніх звичаїв та вірувань;
- в регулятивних вона подається як регулятор життя за допомогою звичаїв, права;
- в економічних - як спосіб пристосування до природного середовища та економічних потреб суспільства.
Але, незважаючи на розмаїття думок, в кожній з них є найважливіша характеристика культури, а саме: вона завжди пов'язана з певною діяльністю людей. Поза людини культури не існує. Цю її важливу властивість було закладено вже з давніх часів, коли слово “культура” означало обробку ґрунту, його культивування, тобто зміни у природному об'єкті під впливом людини, на відміну від змін, викликаних природними причинами. Таким чином, поняття “культура” відбиває внеприродне явище, створене творчою, розумовою працею людини.
Культура втілюється в змісті, засобах та продуктах праці, спрямованих на перетворення матеріального світу і розвиток сфери людських взаємин. Вона містить матеріальні результати діяльності людей, а також реалізовані у неї компетенції, знання, уміння та навички людини, рівень інтелектуального, морального, естетичного і фізичного розвитку, світогляду, способи і форми спілкування. Культуру можна позиціонувати як процес накопичення мудрості і як визначальний фактор прогресу економіки і суспільства. Але якщо подивитися на неї в більш широкому плані, а саме як на творчий аспект духовного життя суспільства, то культура - це безпосередня реалізація людської свободи, що створює нові символи - цінності, зразки людської поведінки, виробництва і відносин. Тому кожне досягнення культури підносить людину, неповторну за своєю значимістю і свідчить про нові людські можливості. Таким чином, чим різноманітніше стають людські відносини, тим більш різноплановою стає і культура. Діяльність - різнобічна, вільна активність людини, що має певний результат. Зрозуміти сутність культури можливо лише через діяльність особистостей і народів. Завдяки діяльності люди створили, наприклад, суспільство як своєрідний союз або цивілізацію, яка привчає людину до планових, впорядкованих спільних дій з подібними собі. Будь - яка людська діяльність, це, в першу чергу, робота її свідомості, а свідомість, думка - це і засіб культурної творчості, і культурне явище одночасно. Тобто, культуру можна представити як продукт відкритої, незавершеної людської природи. Культура стрімко змінює навколишнє середовище, суспільство, побут людей, причому це робиться для задоволення потреб людини. Тому вона оцінюється як фактор творчого життєустрою, невичерпне джерело суспільних нововведень. Діяльність є сполучною ланкою між культурою як творінням людини і природою. Вона набагато ширше, ніж те, що визначено інстинктами. Отже, культура є актом подолання природи, виходу за межі інстинкту, створення того, що може надбудуватися над природою. В процесі еволюції вийшло так, що у людини в її пристосуванні до природи, виживання в ній інстинкт перестав відігравати вирішальну роль. Розум, воля і почуття людини зумовлюють таку активність, результатом її діяльності є культура. І все ж-таки не всяка людська діяльність веде до створення культури, а лише певний її різновид.
Створене людиною життєве середовище чинило вплив на неї саму та її розум. Отже, культура відбиває ступінь “олюднення” природи і міру саморозвитку людини, вона не може існувати поза людиною. Як соціальне явище, що протистоїть зовнішній по відношенню до людини природі, культура виникла саме через необхідність її виживання, тобто культурі спочатку властива “захисна” функція. Оволодіння і передача культури від одного покоління до іншого здійснюється в процесі навчання та виховання.
За своїм походженням культура не може бути поза природою. Вона, перш за все, природний феномен хоча б тому, що її створює людина - біологічне утворення. Бодай, без природи не було б і культури, оскільки людина, що живе у природному оточенні, створює свій штучний світ, використовуючи ресурси природи. У цьому творінні вона розкриває власний природний потенціал. Проте, якби людина не переступила меж природи, вона б залишилася без культури. Сукупністю сформованих форм спільної діяльності людей, певних форм соціальних відносин є соціум. У широкому розумінні - це сукупність історично сформованих форм спільної діяльності людей, а у вузькому - історично конкретний тип соціальної системи. Існують різні точки зору на проблему взаємовідносин суспільства і культури, де:
Дата добавления: 2015-07-10; просмотров: 98 | Нарушение авторских прав