Валютний кошик

§ Метод співвідношення середньозваженого курсу однієї валюти по відношенню до визначеного набору інших валют (визначається склад валют, їх доля в кошику, розмір валютних компонентів, тобто кількість одиниць кожної валюти у наборі).

§ Розрізняють: стандартний кошик з зафіксованим складом валют на визначений період; регульований кошик зі змінним складом; симетричний (з однаковими долями валют); асиметричний (з різними долями валют)

Максимальна межа відхилення (точка ревальвації) (експортна точка)

Валютний курс = золотий паритет + витрати на перевезення золота

2. Фіска́льна полі́тика — це регулювання доходів і витрат держави. Заходи фіскальної політики визначаються поставленою метою (боротьба з інфляцією, згладжування циклічних коливань економіки, зниження рівня безробіття). Держава регулює сукупний попит і реальний національний дохід за допомогою державних витрат, трансфертних виплат і оподатковування.

Складовими частинами фіскальної політики держави є:

Дискреційна політика

розглядає регулювання державою своїх витрат і оподаткування. Ріст/зниження державних витрат збільшує/зменшує сукупний попит. Зайнятість зростає/падає — випуск продукту зростає/падає. Ріст/зниження податків зменшує/збільшує прибуток, що веде до зниження/збільшення сукупного попиту, зайнятості, і випуск продукту падає/зростає;недискреційна політика(політика автоматичних стабілізаторів), що регулює доходи і витрати незалежно від оперативних дій держави.

Дискреційна фіскальна політика

це система заходів, яка передбачає цілеспрямовані зміни в розмірі державних витрат, податків і сальдо державного бюджету. Дискреційна фіскальна політика використовується державою для активної протидії циклічним коливанням. Для стимулювання сукупного попиту в період економічного спаду уряд цілеспрямовано створює дефіцит державного бюджету, збільшуючи державні витрати або знижуючи податки. Відповідно, в період піднесення цілеспрямовано створюється бюджетний надлишок.

Дискреційна фіскальна політика поділяється на:

стимулюючу, що збільшує сукупний попит за допомогою зростання державних витрат і зниження податків;

обмежувальну, що стримує сукупний попит за допомогою зниження державних витрат і підвищення податків.

Недискреційна фіскальна політика

автоматична фіскальна політика, при якій бюджетний дефіцит та бюджетний надлишок виникають автоматично, внаслідок дії автоматичних стабілізаторів економіки. Такими стабілізаторами в економіці є прогресивна податкова система і трансфертні платежі.

Автоматичні (вмонтовані) стабілізатори

механізми ринкової економіки, що не залежать від держави і згладжують спади і підйоми в економіці, або це механізм, який дозволяє зменшити циклічні коливання в економіці без проведення спеціальної економічної політики. Дія автоматичних стабілізаторів впливає на зміну обсягу виробництва, рівня цін і ставок відсотка. Стабілізатори при зміні попиту забезпечують більш плавну зміну випуску продукту. Дія автоматичних стабілізаторів відбивається на розмірі циклічного дефіциту/профіциту бюджету.

Монетарна полі́тика (англ. Monetary Policy) — політика держави, через яку уповноважена державою інституція контролює обсяг пропозиції грошей з метою встановлення цінової стабільності, сприяння економічному зростанню, дотриманню рівня безробіття населення на низькому рівні.

Монетарна політика може бути стимулюючою (експансивною) у разі пом'якшення монетарних умов, зазвичай, зниження відсоткових ставок (або ж збільшення темпів зміни пропозиції грошей понад усталений рівень). Експансійна політика використовується для подолання рецесії, оскільки призводить до зростання сукупного попиту, таким чином стимулюючи економічне зростання та знижуючи рівень безробіття. В звичайний час подібна політика призводить до прискорення інфляції.

Стримуюча (рестриктивна) політика зазвичай використовується задля уповільнення інфляції через протилежний стимулюючій політиці, а саме, охолоджуючий вплив на економічне зростання.

Іншою основною складовою державної політики є фіскальна політика, що проводиться Урядом та складається з двох її напрямків - податкової (види та норми податків), а також бюджетної політики (політика видатків).

Головна ціль монетарної політики полягає в забезпеченні стабільності цін, повної зайнятості і зростанні реального обсягу ВВП. Цілі досягаються за допомогою таких інструментів:

відсоткова політика;

норма обов'язкових резервів;

вплив на обмінний курс національної валюти.

3. Світовий фінансовий ринок – система відносин попиту і пропозиції щодо фінансового капіталу, що функціонує у міжнародній сфері в якості покупних і платіжних засобів, кредитів, інвестиційних ресурсів.

Основна функція світових фінансових ринків – забезпечення міжнародної ліквідності, тобто можливості швидко залучити достатню кількість грошових засобів в різних формах на вигідних умовах на наднаціональному рівні.

Операції на міжнародному фінансовому ринку поділяються на дві великі групи – кредитні та інвестиційні. Відповідно, весь фінансовий ринок складається з двох частин:

- кредитний ринок – де грошові ресурси рухаються на принципах поверненості, терміновості, платності і гарантованості; та

- ринок цінних паперів – на якому відбувається купівля і продаж фінансових зобовўязань і таким чином здійснюється процес інвестування.

З іншого боку, залежно від термінів реалізації майнових прав – короткі (до року) і більш тривалі – розрізняють:

- грошовий ринок – система відносин попиту і пропозиції фінансових ресурсів, що надаються на короткостроковий термін. Грошовий ринок в свою чергу складається з:

- облікового ринку, на якому основними інструментами є казначейські й комерційні векселі та інші види короткострокових зобовўязань;

- міжбанківського ринку, на якому залучаються тимчасово вільні грошові ресурси кредитних закладів і розміщуються у формі міжбанківських депозитів на короткі строки (1,3,6 місяців, до 1-2 років);

- валютного ринку, який обслуговує міжнародний платіжний обіг, повўязаний з оплатою грошових зобовўязань юридичних і фізичних осіб різних країн;

- фондовий ринок (ринок капіталів) – система довгострокових позик на міжнародному рівні, коли капітал використовується позичальниками для фінансування капіталовкладень. Фондовий ринок в свою чергу складається з:

- ринку середньо- та довгострокових кредитів;

- ринку цінних паперів – інвестиційний сектор міжнародного фінансового ринку, сфера наднаціонального обігу цінних паперів.

На міжнародному ринку цінних паперів представлені такі види зобовўязань:

Єврооблігації – боргові зобовўязання, що випускаються позичальником при отриманні довгострокової позики на євроринку. Вони розміщуються одночасно на ринках декількох країн і номіновані у валюті, яка є для кредитора іноземною. Наприклад, позика компанії ФРГ в доларах США, отримана через розміщення облігацій у Франції, Великій Британії і Швейцарії. Єврооблігації випускаються на тривалі строки: від 4-7 до 15 років, 30 та 40 років. Розмір єврооблігаційної позики становить 20 та 30 млн. дол., а іноді – до 300-500 млн. дол.

Іноземні облігації – цінні папери, які розміщуються позичальником в іншій країні, але в своїй національній валюті. Наприклад, облігації іноземців, які обертаються в США, називаються “янкі бондз”, в Японії – “самураї бондз”, у Великій Британії – “буль-догз”.

загрузка...

Єврооблігації бувають різних типів: звичайні (прямі), з плаваючою процентною ставкою, з нульовим відсотком (купоном), з індексованим відсотком, конвертовані, облігації з опціоном. Зараз 60% всіх єврооблігацій є звичайними, тобто прямими облігаціями, власники яких отримують фіксований відсоток у вигляді річних купонів.

Облігації з плаваючою процентною ставкою – ставка за облігаціями змінюється залежно від зміни відсотка на ринку.

Облігації з індексованим відсотком – ставка привўязується не до позичкового відсотка, а до індексу цін на відповідні товари.

Облігації з нульовим відсотком – доход за облігацією отримується не щорічно, а лише один раз, при викупі облігацій.

Конвертовані облігації – вид облігацій, які за певних умов можна обміняти на акції компанії-боржника за попередньо встановленим курсом.

Акції – інтернаціональні розміщення свідоцтв про власність. Обсяг угод про купівлю-продаж акцій постійно зростає, але залишається невисоким: від 1% у 1985 до 2,1% у 1990 році. Це повўязано, по-перше, з тим, що інвестори тяжіють до акцій відомих національних підприємств, і, по-друге, з відсутністю справжнього міжнародного вторинного ринку перепродажу акцій.

Євроноти – цінні папери, які випускають корпорації на строк від трьох до шести місяців зі змінною ставкою, яка базується на ЛІБОР. Євроноти використовуються для надання середньострокового кредиту. Вони можуть продаватися банками іншим покупцям і таким чином виступають одночасно в ролі банківського кредиту й облігаційної позики. Ринок євронот почав активно розвиватися з кінця 70-х років.

Єврокомерційні папери - зобовўязання комерційних корпорацій, які випускаються на 3-6 місяців з невисокою маржею до базової ставки.

З кожним роком в міжнародному обігу зўявляються все нові види цінних паперів, що випускаються банками. Через інвестиційний сектор світового фінансового ринку банки мобілізують величезні маси капіталу для своїх клієнтів. У 1993-96 роках тільки через розміщення єврооблігацій та акцій на наднаціональному рівні щорічно було отримано в середньому 500 млрд. дол., тоді як через міжнародні кредити – в середньому 250 млрд. дол.

Фўючерсний контракт – це контракт, який укладається на біржі між двома сторонами про майбутню поставку предмета договору. Ці контракти укладаються з метою хеджування, гри на курсовій різниці і, як правило, рідко мають своєю метою виконання реальної поставки активу. Фўючерсні контракти високоліквідні, для них існує широкий вторинний ринок. Фўючерсна ціна – ціна, яка фіксується при укладанні фўючерсного контракту, вона відображає сподівання інвесторів відносно майбутньої ціни спот відповідного активу.

Своп – це угода між двома контрагентами про обмін у майбутньому платежами відповідно до визначених у контракті умов. Зараз свопи укладаються здебільшого за допомогою фінансових посередників, які беруть на себе кредитний та ринковий ризики.

Опціон – це угода між двома сторонами про передання права (для покупця) та зобовўязання (для продавця) купити або продати відповідний актив (цінні папери, валюту та ін.) за відповідною (фіксованою) ціною у заздалегідь узгоджену дату або протягом узгодженого строку. Опціон дає одній із сторін угоди право вибору виконати контракт або відмовитися від його виконання.

Варанти – це опціон на придбання певної кількості акцій (варант акцій) або облігацій (варант облігацій) за ціною виконання в будь-який момент часу до закінчення строку дії варанту. Варанти звичайно випускаються як додаток до якогось боргового інструменту, наприклад облігації, щоб зробити його привабливішим для інвестора.

Фінансові ресурси світу — це сукупність фінансових ресурсів усіх країн, міжнародних організацій та міжнародних фінансових центрів світу.

Міжнародний валютний фонд (МВФ) – це міжурядова валютно-кредитна організація, яка виконує функції регулювання, фінансування, нагляду та консультування держав-членів у сфері валютно-фінансових відносин. Створений на міжнародній конференції в м. Бреттон-Вудсі (США) в 1944 р., а розпочав працювати з 1947 р. Має статус спеціалізованого закладу ООН. У 1959 р. членами Фонду були 49 держав, у 1970 р. - 116, 1992 р. – 157, 1997 р. – 182 держава.

МВФ – це організація акціонерного типу. Його ресурси формуються за рахунок внесків країн-учасниць відповідно до встановленої для кожної країни квоти. Розмір квоти залежить від рівня економічного розвитку країни та її ролі в світовій економіці й міжнародній торгівлі. Квота переглядається кожні 5 років. Квота України у 1996 р. разом з 10 іншими країнами своєї групи становила 4,88 (для порівняння: США – 17,78, Німеччини та Японії – по 5,54, Франції та Великобританії – по 4,98%). Залежно від розмірів квот розподіляються голоси між країнами під час прийняття рішень в керівних органах МВФ. Кожна держава має 250 голосів плюс один голос на кожні 100 тис. СПЗ її квоти. Величина квоти визначає можливості країни впливати на політику МВФ.

Основними завданнями МВФ є:

- сприяння розвитку міжнародної торгівлі та валютного співробітництва встановленням норм регулювання валютних курсів та контролю за їх дотриманням;

сприяння багатосторонній системі платежів та ліквідація валютних обмежень;

- надання валютних кредитів державам-членам для вирівнювання платіжних балансів;

- організація консультативної допомоги з фінансових і валютних питань.

Група Світового банку – багатостороння неурядова кредитно-фінансова установа, яка обўєднує чотири окремі фінансові установи:

Міжнародний банк реконструкції та розвитку;

Міжнародну фінансову корпорацію;

Міжнародну асоціацію розвитку;

Багатостороннє агентство гарантії інвестицій.

Офіційні цілі усіх членів Групи Світового банку – зменшення бідності і підвищення життєвих стандартів країн-членів шляхом сприяння економічному розвитку останніх і залучення ресурсів з розвинених країн до країн, що розвиваються. Кожна з установ Групи Світового банку має свої функції і відіграє самостійну, якісно відмінну роль.

Україна стала членом МБРР з вересня 1992 р., у жовтні 1993 р. вона стала 162 країною – учасницею МФК, а у 1995 р. – повним членом БАГІ.

Міжнародний банк реконструкції та розвитку, який часто називають Світовим банком, було засновано одночасно з МВФ як частину нової структури в системі організації міжнародного співробітництва на Бреттон-Вудській конференції в 1944 р. МБРР розпочав свою діяльність 25 червня 1946 р.

Мета Світового банку – сприяння економічному прогресові на користь найбідніших верств населення в країнах, що розвиваються, і фінансування інвестицій, які сприятимуть економічному зростанню. Інвестиції спрямовуються як на будівництво доріг, електростанцій, шкіл, зрошувальних систем, так і на сприяння розвитку сільськогосподарських структур, перекваліфікацію вчителів, програми поліпшення харчування дітей та вагітних жінок. Крім того, важливе місце у кредитній політиці МБРР посідає так зване стабілізаційне кредитування – фінансування програм структурної перебудови і галузевої адаптації – галузевих реформ, не повўязаних з конкретними проектами. Загалом структурне регулювання пропонується МВФ у вигляді певної макроекономічної програми, а пізніше стає головною умовою надання позик з боку МБРР. Програми структурної перебудови включають підтримку окремих реформ економічної політики і господарської реорганізації, передусім тих, що спрямовані на зменшення диспропорцій у зовнішній торгівлі, скорочення бюджетних дефіцитів або зменшення інфляції. Такі заходи, як приватизація державних підприємств, скорочення державних видатків, девальвація національної валюти, а також експортно-орієнтована політика, яку відстоює МБРР, в цілому сприяють залученню іноземних інвестицій, розвитку приватного підприємництва, зростанню сукупного доходу в країні. Однак, як правило, сплачують за такі програми скороченням субсидій для бідних верств населення. Їх результатом стає падіння доходів населення, зростаюча нерівність у суспільстві.

Характерною особливістю МБРР як міжурядової організації є залучення значної частини коштів на ринках приватного капіталу.

Міжнародна асоціація розвитку (МАР) – заснована у 1960 р. з метою доповнити діяльність МБРР в напрямі довгострокового фінансування найбідніших країн світу. Офіційними цілями діяльності МАР в найбідніших країнах світу є: скорочення бідності; стабілізація і економічне зростання; захист навколишнього середовища. МАР надає фінансову допомогу країнам, що розвиваються у вигляді кредитування конкретних проектів. Кредити мають 10-ти річний період відстрочки і підлягають сплаті протягом 35-40- річного періоду (згідно з кредитоспроможністю країни-позичальниці). Причому якщо протягом 70-80-х років кредити надавалися зі сплатою невеликих комісійних зборів у розмірі 0,75%, то з 1989 р. – 0%. Кошти, які позичає МАР, формуються за рахунок внесків з найрозвиненіших країн; внесків, які час від часу отримують з доходів МБРР, а також за рахунок погашення наданих МАР кредитів. Незважаючи на те, що МАР легально є відокремленою від світового банку, ця установа має спільний з ним персонал і організаційно-технічні засоби.

Міжнародна фінансова корпорація була заснована в 1956 р. для сприяння розвитку приватного підприємництва в країнах, що розвиваються. в 1996 р. членами МФК були 170 країн. Акціонерний капітал МФК формується шляхом підписки країнами-членами на акції і становить 2,45 млрд. дол. США.

Основні види діяльності ИФК:

- фінансування проектів приватного сектора економіки країн, розвиваються шляхом надання позик або прямих інвестицій;

- сприяння приватним компаніям країн, що розвиваються, в мобілізації фінансових коштів на міжнародних фінансових ринках;

- надання технічної допомоги, дорадчих та консультаційних послуг урядам і підприємцям країн-членів.

Інвестиції МФК мають прибутково орієнтований характер, тобто МФК фінансує лише рентабельні проекти, які мають добрі перспективи з точки зору одержання прибутку. На відміну від МБРР, ця установа надає позики без урядових гарантій. МФК може займати рівноправне положення в компаніях, яким вона позичає, відігравати роль каталізатора щодо інших інвесторів з приватного сектора, а також створювати ринки капіталу в країнах, що розвиваються.

Багатостороннє агентство гарантії інвестицій – створене в 1988 р. і почало свою діяльність з 1990 р. Входить 110 країн-членів. Діяльність БАГІ спрямована на розповсюдження потоку прямих іноземних інвестицій серед країн-членів. БАГІ забезпечує гарантії інвестицій, захищаючи інвесторів від таких некомерційних ризиків, як 1) неконвертованість валюти або неможливість репатріації капіталу; 2) експропріація; 3) війна та громадянська непокора; 4) розрив контракту. Ця установа надає консультативні послуги на рівні урядів, допомагаючи останнім залучати приватні інвестиції в економіку.

Відмінності світових фінансових ринків від національних:

величезні масштаби (щоденні операції на світових фінансових ринках у 50 разів перебільшують операції світової торгівлі товарами);

відсутність географічних кордонів;

цілодобове проведення операцій;

використання валют провідних країн, а також ЕКЮ (1979—1998 рр.), ЄВРО з 1999 р., частково СДР;

учасниками є переважно першокласні банки, корпорації, фінансово-кредитні інститути з високим рейтингом;

доступ на ці ринки відкритий у першу чергу першокласним позичальникам чи під солідні гарантії;

диверсифікація сегментів ринку та інструментів операцій за умов революції у сфері фінансових послуг;

специфічні — міжнародні — процентні ставки;

стандартизація та високий ступінь інформаційних технологій безпаперових операцій на базі використання комп’ютерів.

Стадії розвитку міжнародного фінансового центру:

розвиток місцевого ринку;

перетворення в регіональний фінансовий центр;

розвиток до стадії міжнародного фінансового ринку.

Основні умови міжнародного фінансового центру:

економічна свобода;

стабільна валюта та стійка фінансова система;

ефективні фінансові інститути й інструменти;

активні та мобільні ринки — комплексні ринки;

сучасна технологія та засоби зв’язку;

фінансові спеціальні знання та людський капітал;

Світові фінансові центри — це ті місця, де торгівля фінансовими активами між резидентами різних країн має особливо великі масштаби.

Серед нових фінансових центрів, якщо брати до уваги тільки ринкову капіталізацію акцій, у Європі — ринки Польщі, Чехії, Угорщини та Росії, в Азії — Індії, Індонезії, Південної Кореї, Малайзії, Таїланду, Тайваню, Філіппін і, особливо, Китаю з Гонконгом, в Африці — Південно-Африканської республіки, а в Латинській Америці — Аргентини, Бразилії, Венесуели, Мексики, Чилі.

Функціональна структура Лондонського

фінансового центру

Ринок довгострокового позичкового капіталу

Первинний ринок:

цінні папери, випущені урядом та фірмами Об’єднаного Королівства;

єврооблігації, випущені іноземними позичальниками.

Вторинний ринок:

внутрішні акції;

зареєстровані на Міжнародній фондовій біржі цінні папери компаній;

незареєстровані цінні папери;

першокласні цінні папери (державні облігації, що випускаються Банком Англії);

цінні папери фірм з фіксованими процентними ставками

опціони;

іноземні акції.

Ринок короткострокового капіталу

Традиційний грошовий ринок.

Паралельний грошовий ринок:

— міжбанківський ринок;

— стерлінгові депозитні сертифікати;

— доларові депозитні сертифікати;

— цінні папери місцевої влади;

— цінні папери фінансових компаній;

— міжфірмові цінні папери;

— короткострокові комерційні євровекселі;

— стерлінгові короткострокові векселі.

Валютний ринок:

— операції спот;

— операції на строк;

— ф’ючерси;

— опціони;

— арбітражні операції.

Функціональна структура Нью-Йоркського світового фінансового центру

Ринок довгострокового позичкового капіталу:

Акції.

Облігації:

— іпотечний ринок (вторинний ринок закладних);

— ринок державних облігацій (цінних казначейських паперів);

— ринок промислових облігацій;

— позики цільовим підприємствам;

— ринок закордонних облігацій (доларові облігації, випущені іноземцями в Нью-Йорку).

Ринок короткострокового капіталу:

казначейські векселі;

цінні папери федеральних агенцій США;

вкладні сертифікати, що передаються;

федеральні резервні фонди й угоди про купівлю цінних паперів з наступним викупом за обумовленою ціною;

банківські акцепти (акцептовані банком векселі);

комерційні короткострокові векселі;

позики дилерам та брокерам.

Валютний ринок:

валютна інтервенція на національний валютний ринок;

валютні свопи з іншими центральними банками;

операції з міжнародними організаціям.

Фінансові центри «офшор» — це світові фінансові центри, де кредитні установи здійснюють операції, переважно з нерезидентами, в іноземній для даної країни валюті.

Офшорні банківські центри тісно пов’язані з євровалютним ринком. Однак їх можна розглядати як окрему категорію міжнародних фінансових центрів, що виконують посередницькі функції для позичальників та депонентів. Основною причиною привабливості офшорних банківських центрів є мінімальне офіційне регулювання, практична відсутність податків та контролю за управлінням портфелями цінних паперів банків.

Офшорні банківські центри почали з’являтися з 1960 р.

Основні властивості:

відплив та приплив коштів майже не регулюється;

операції мають суто міжнародну основу та не зачіпають внутрішню економічну й фінансову політики;

наявність високоефективних місцевих і міжнародних засобів зв’язку та транспортної інфраструктури;

наявність надійних взаємовідносин з фінансовими органами влади промислово розвинених країн;

існування за умов внутрішньої політичної стабільності й забезпечення таємниці операцій;

наявність ефективно та стабільно функціонуючих центральних банків;

основна (або альтернативна) мова — англійська;

легка доступність та розміщення в часових поясах, що знаходяться між поясами, де розташовані найважливіші ринки;

висококваліфікована робоча сила.

Види офшорних банківських центрів:

«паперові» центри (зберігають документацію, а банківські операції проводять у незначних розмірах або не проводять зовсім);

«функціональні» центри (займаються депозитними операціями й наданням позик).

Основні типи офшорних ринків:

1-й тип — Нью-Йоркський;

2-й тип — Лондонська модель;

3-й тип — «податкове сховище».

Ринки золота — це спеціальні центри купівлі-продажу золота. Золоті аукціони — продаж золота з публічних торгів. Об’єктами операцій на ринках золота є стандартні злитки, старовинні, сучасні ювілейні та сувенірні монети, листи, пластинки, дріт, золоті сертифікати (документи, що засвідчують право їхнього власника отримати визначену кількість золота).

Міжнародний кредитний ринок — це сфера ринкових фінансових відносин, де здійснюється рух позичкового капіталу між суб’єктами названого ринку згідно прийнятих принципів кредитування. У структурі міжнародного кредитного ринку можна: виділити міжнародний ринок боргових цінних паперів та міжнародний ринок банківських кредитів і його особливий сегмент — євроринок.

Міжнародний ринок боргових цінних паперів — це частина ринку позичкових капіталів, де здійснюються емісія, купівля-продаж цінних паперів.

Міжнародний ринок банківських кредитів — це ринок індивідуалізованих, неуніфікованих боргових зобов’язань.

Теоретики традиційно розрізняють ринок короткострокових позичкових капіталів (грошовий ринок) та ринок середньо- і довгострокових капіталів (ринок капіталів). На наш погляд, така структуризація є досить умовною, оскільки на практиці постійно відбувається трансформація одного капіталу в інший.

Оператори кредитного ринку:

основний оператор (світовий банк);

корпоративні позичальники;

банки та фінансові інститути;

держави.

Міжнародний кредит: поняття,

принципи, функції та форми

Міжнародний креди т — рух позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин, пов’язаний з наданням валютних і товарних ресурсів на умовах повернення, терміновості та сплати процентів.

Джерела міжнародного кредиту:

грошові накопичення держави;

грошові заощадження особистого сектору;

частина капіталів (грошова форма) підприємств, тимчасово вивільнена в процесі кругообігу.

Принципи кредитування — це правила поведінки банку та позичальника в процесі здійснення кредитних операцій:

— повернення;

— терміновість;

— платність;

— матеріальна забезпеченість;

— цільовий характер.

Кожен банк відпрацьовує свій варіант цих принципів. Наприклад, найпростіший набір відомий в англомовних країнах як «Три с» — character (репутація), capability (потенційні можливості), capital (капітал).

Принцип повернення — обов’язкове повернення коштів.

Принцип терміновості означає, що позичка повинна бути повернена позичальником банку у встановлені кредитною угодою строки.

Принцип цільового кредитування — це визначення конкретних об’єктів кредитування, що допомагає банку приймати більш зважені рішення про можливість та обґрунтованість надання позик, слугує певною мірою гарантією забезпечення їхнього повернення.

Принцип забезпеченості — гарантія погашення кредитів — має на меті захищати інтереси банку та не допускати збитків від неповернення боргу внаслідок неплатоспроможності позичальника.

Принцип платності — означає, що за продаж на визначений термін грошових коштів потрібно сплатити процент.

Функції міжнародного кредиту:

перерозподіл позичкових капіталів між країнами для забезпечення потреб розширеного виробництва;

економія затрат обігу у сфері міжнародних розрахунків;

прискорення концентрації і централізації капіталу.

Базові елементи кредитування:

суб’єкти кредитування;

об’єкти кредитування;

забезпечення кредиту.

4. Міжнародна економічна інтеграція – це етап у процесі розвитку міжнародного поділу праці, для якого характерним є утворення однорідного, внутрішньоєдиного господарського організму, що охоплює декілька країн, виникнення цілісності відокремленого комплексу держав. Хронологічно інтеграційний тип міжнародних економічних відносин почав формуватися після другої світової війни.

В основі інтеграції лежать об’єктивні потреби розвитку продуктивних сил.

У загальному вигляді об’єктивну причину міжнародної економічної інтеграції можна визначити як необхідність подолання суперечності між очевидними реальними вигодами для підприємств від участі в міжнародному поділі праці та негативними факторами міжнародної економічної взаємодії – територіальною віддаленістю, меншою мобільністю факторів виробництва і ресурсів, митних та валютних обмежень тощо.

Об’єктивно подолати цю суперечність можливо двома шляхами:

1) створенням і розвитком ТНК;

2) міждержавними узгодженими заходами щодо цілеспрямованого формування світогосподарського ринкового (економічного, правового, інформаційного, політичного, психологічного) простору в крупних регіонах світу.

Поєднання цих двох напрямків і забезпечило перехід до вищого, більш ефективного та перспективного стану міжнародних економічних відносин — міжнародної економічної інтеграції.

Інтеграційні процеси за своєю природою – явище складне та суперечливе. Їх розгортання та розвиток може бути зумовлене:

а) економічними;

б) політичними чинниками.

5. УЧАСТЬ УКРАЇНИ У МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЯХ.

Ставши учасником міжнародного поділу праці, Україна прагне зайняти в ньому гідне місце, розвивати з іншими країнами взаємовигідні партнерські стосунки, активніше інтегруватися у світове господарство. Одним з основних завдань зовнішньоекономічної діяльності країни є входження у глобальні та регіональні валютно-фінансові й торговельно-економічнІ організації. Україна вже на початку свого незалежного існування стала членом Міжнародного валютного фонду, Світового банку, Європейського банку реконструкції та розвитку, Світової організації торгівлі (СОТ). Входження нашої країни в СОТ було тривалим і складним процесом, який гальмувався нерозвинутістю ринкових механізмів української економіки. Протягом цього часу проводилися переговори з іншими учасниками СОТ і було прийнято низку урядових постанов і законів, спрямованих на приведення українських правил зовнішньої торгівлі до світових. У 2008 р. Україна стала нарешті учасником СОТ. Участь у цій організації дає можливість бути рівноправним партнером на світових ринках товарів і послуг. У даний час членами СОТ є понад 150 країн світу, в її рамках проходить понад 95% усієї світової торгівлі. Серед країн-сусідів України учасниками СОТ є Польща, Словаччина, Угорщина, Румунія і Молдова. Росія і Білорусь також прагнуть ввійти в цю організацію.

МІЖДЕРЖАВНЕ РЕГІОНАЛЬНЕ ЕКОНОМІЧНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО.

Міждержавні торговельно-економічні об'єднання в регіонах створюються для активізації зовнішньоекономічних зв'язків між їх учасниками. Це відбувається в результаті зняття митних перешкод на шляху руху товарів і послуг, формування зон вільної торгівлі тощо.

Перспективними напрямами регіонального економічного співробітництва України є східний (країни колишнього СРСР), південний (країни Причорноморського регіону) і західний (країни Центральної і Західної Європи).

Після розпаду СРСР усі колишні радянські республіки, крім Естонії, Латвії та Литви, сформували Співдружність Незалежних Держав (СНД). У її рамках країни намагалися відновити втрачені і налагодити нові економічні зв'язки, однак на принципово новій, рівноправній, основі. З цією метою у 1993 р. низка держав підписали угоду про Економічний союз країн СНД, відповідно до якої пропонувалося формування єдиного економічного простору, де б міждержавні відносини будувалися на ринкових засадах. Однак через численні протиріччя в економічних інтересах різних країн СНД створення такого простору загальмувалося.

Окремі країни на території колишнього СРСР об'єднуються в менші регіональні угруповання, як, наприклад, Євразійський економічний союз (ЄврАзЕС) – митний союз п'яти країн: Росії, Білорусі, Казахстану, Киргизстану, Таджикистану). ГУАМ – організація, до якої входять Грузія, Україна, Азербайджан і Молдова, офіційно створена в 2001 р. Економічне й науково-технічне співробітництво між країнами, заради якого створювалось дане угруповання, ще не набуло належного рівня. Одним із перспективних завдань ГУАМ є також спільні дії щодо створення Євразійського транспортного коридору, в тому числі й для перекачування нафти із Прикаспійського регіону в країни Європи.

Україна стала також одним з ініціаторів формування Організації Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС), до якого входять 11 країн Причорномор'я і прилеглих регіонів (Росія, Грузія, Вірменія, Туреччина, Греція, Болгарія, Румунія, Молдова та ін.). Створюється спільний банк країн ОЧЕС, однак поки що вагомих проектів регіонального співробітництва в рамках даної організації не було.

Надзвичайно важливе значення для України має західний (європейський) напрям зовнішньоекономічної діяльності. Тут існує найбільш розвинуте міждержавне інтеграційне угруповання світу — Європейський Союз (ЄС), який об'єднує 27 країн Західної і Центральної Європи. Його учасниками нещодавно стали колишні соціалістичні країни, що досягли найбільших успіхів у ринковому реформуванні економіки, в тому числі й сусіди України (Польща, Угорщина, Словаччина, Румунія) та країни Балтії.

Україна зацікавлена у зміцненні зв'язків з ЄС і у вступі до нього, однак — це віддалена в часі перспектива. Наразі Україна співпрацює з ЄС на основі спеціальних угод про партнерство і зону вільної торгівлі.

МІЖДЕРЖАВНЕ ПРИКОРДОННЕ СПІВРОБІТНИЦТВО.

Значного поширення в Європі набуває прикордонне співробітництво. Країни ЄС набули великого досвіду у формуванні так званих єврорегіонів — відносно невеликих територій, де активно взаємодіють адміністративно-територіальні одиниці двох-трьох суміжних країн. Країни Центрально-Східної Європи, в т. ч. Україна, також прагнуть використати вигоди сусідського положення для встановлення тісних зв’язків між населенням і господарськими об’єктами прикордонних територій. Окремі області та райони України залучені в єврорегіони "Карпатський" (спільно з адміністративно-територіальними одиницями Польщі, Угорщини, Румунії та Словаччини), "Буг" (спільно з білоруськими і польськими територіями), "Нижній Дунай" і "Верхній Прут" (разом з прилеглими районами Молдови і Румунії), "Слобожанщина" і "Дніпро" (разом з прикордонними територіями Росії, а в другому випадку — також Білорусі). Спільно з прикордонними регіонами Росії розроблено також проекти єврорегіонів “Ярославна”, “Донбас”, “Меотида” (в останньому, який має охоплювати узбережжя і акваторію Азовського моря, зацікавлена брати участь також Греція). Однак діяльність зазначених єврорегіонів зосереджена здебільшого на розробці проектів співробітництва, а не на їх реалізації.

Таким чином, національне господарство України поки що недостатньо залучене до регіонального економічного співробітництва. Зовнішньоекономічна діяльність України базується на двосторонніх міждержавних угодах і договорах, укладених як із сусідніми, так і з більш віддаленими країнами.

Інтеграція України в Багатосторонню торговельну систему СОТ

Інтеграцію до Світової організації торгівлі справедливо можна вважати економічно доцільною. Однак було б неправильно звужувати інтеграцію України в Європу через СОТ лише до одного хоч і важливого економічного напряму.

Сучасна євро інтеграційна модель зовнішньої політики України ґрунтується на співробітництві з державами ЦЄЇ та поступовому входженні до нової європейської спільноти, а саме вступ до європейських структур і інститутів. Вступ до Світової організації торгівлі є безумовним досягненням зовнішньоекономічної політики нашої країни. Адже, вступ до цієї організації вже зараз розглядається, як системний фактор розвитку національної економіки, лібералізації торгівлі, створення передбачуваного прозорого середовища для залучення іноземних інвестицій, так і як вплив на економіку України в цілому. Зі вступом до Світової організації торгівлі відкриваються абсолютно нові можливості для адаптації України у світовий торговий простір.

Звідси актуальність вивчення шляхів європейської інтеграції України не зникає й по сей день. Багато питань вже з’ясовано, але постають і нові питання. Найбільшим торговим партнером України є Євросоюз і тому вступ до СОТ знімає законодавчі перепони перед українськими виробниками на шляху до найбільшого ринку своїх товарів. А членство в СОТ дає змогу приєднатися до зони вільної торгівлі з Європейським Союзом, що дозволить зробити серйозний прорив України на шляху її інтеграції до світової економіки [1]. Отже, метою даного дослідження є порівняння вступу України до Світової організації торгівлі через призму економічної та політичної доцільності, а також виявлення, який з критеріїв доцільності виступає головнішим. Практичне значення даної роботи полягає у загальному огляді інтеграційних процесів та виокремленні економічної та політичної доцільності інтеграції України до СОТ

Отже, спробуємо виділити основні докази, щодо економічної доцільності вступу України до СОТ. По-перше, від членства України в системі СОТ безпосередньо залежить перспективи збільшення іноземних інвестицій в економіку України, забезпечення технологічного оновлення та переозброєння національного виробництва, збільшення експортного потенціалу та експорту високотехнологічної продукції (диверсифікація експорту, збільшення його наукомісткості та вартості) [2]. Подальше реформування зовнішньоторговельного режиму України відповідно до норм та принципів системи СОТ являє собою фактор гарантування економічної безпеки країни, прозорості економічних реформ, привабливості нашого економічного середовища, форсування позитивного сальдо торговельного та платіжного балансу, скорочення дефіциту державного бюджету, а отже - подальшого реформування національної економіки і входження України до світового економічного співтовариства як повноправного і стабільного партнера.

Вступ України до СОТ був безперечним пріоритетом зовнішньоекономічної політики. Адже нинішнє членство України в СОТ забезпечить: а) зменшення тарифних і нетарифних обмежень доступу українських товарів практично на всі найважливіші товарні ринки розвинутих країн світу і відповідно збільшення валютних надходжень від експорту вітчизняної; б) отримання режиму найбільшого сприяння у торговельному просторі всіх країн - членів СОТ. Крім того, членство в СОТ передусім є важливою умовою для присутності на міжнародних ринках українських товарів та послуг. Без членства в СОТ Україна втрачала комерційні вигоди через гірші умови доступу до ринків цих країн, а отже, й не кращим чином використовувала геоекономічні механізми забезпечення українських інтересів в країнах-членах СОТ, що оточують нашу країну. Тепер послідовна гармонізація законодавства з вимогами СОТ, належна законодавча база, привабливість ринкового та інвестиційного середовища, поклали початок реформуванню та проведенню глибоких структурних перебудов економіки та державному сектору зокрема, а вітчизняні підприємства поступово готуються до «гри за єдиними правилами». Недискримінація, передбачуваність, прозорість процедур та рівноправна торгівля - головна вимога і водночас, переваги СОТ, які ведуть до підвищення якості управління як приватними так і державними, а також значно зменшують можливості для корупційних дій для всіх. Вступ до СОТ є дуже суттєвим фактором формування привабливого іміджу України на міжнародній арені, що, насамперед, впливатиме на формування ефективного ділового середовища, як для національних так і для іноземних компаній, а також її економічний розвиток, оскільки членство в СОТ є ознакою надійності, передбачуваності бізнес-середовища країни, її інвестиційного клімату, гарантуватиме захист прав інвесторів в Україні та стимулюватиме створення виробництв на території нашої країни з огляду на покрашення доступу товарів вироблених в Україні на ринки країн-членів цієї організації.

Отже, сьогоднішня українська євроінтеграційна стратегія пов’язана з розвитком відносин особливого партнерства з Європейським Союзом, і це, так би мовити, базовий елемент європейського виміру зовнішньої політики України. Європейська політика сусідства відкриває нові перспективи для партнерства, економічної інтеграції та співробітництва в інших галузях. Тому було б неправильно звужувати інтеграцію України в Європу через СОТ до одного хоч і важливого економічного напрямку. Сучасний потенціал нашої держави є набагато ширшим і різноманітним. Зі свого боку, розвиток інтеграційних процесів на європейському континенті є безпрецедентним явищем, що визначає нинішній і майбутній поступ Європи, її місце в новій системі міжнародних відносин [7]. У цьому контексті можна стверджувати, що стан практичних відносин України з ЄС віддзеркалює реальну картину наших зрушень на європейському напрямі, а вступ до СОТ відповідає й політичним цілям нашого уряду, щодо об’єднання навколо спільних європейських цінностей і т.ін.

Таким чином, в ході дослідження було з’ясовано, що інтеграція України в європейське співтовариство обумовлюється як економічної, так і політичною доцільністю. Більш того, критерії доцільності взаємозалежні і взаємодоповнюють один одного. Адже, в сучасний час, с одного боку, країна не може адекватно сприйматись у світі і на політичному рівні, коли вона не є членом багатосторонньої торгівельної системи. З іншого, наше прагнення стати повноправним членом ЄС і набути асоційованого членства продиктовано по- перше, побоюваннями держави залишитися за бортом євроінтеграційних процесів, по-друге, стратегічною метою України, щодо Євросоюзу.

Дата добавления: 2015-07-10