Походження та функціональна сфера жанру репортажу.

Репортаж – оперативний жанр преси, радіо, телебачення, в якому динамічно та з документальною точністю, яскраво й емоційно відтворюються картини дійсності у їх розвитку через безпосереднє сприйняття автора.

Термін "репортаж" походить від французького ''reportage'' (англійського ''report''), що означає повідомляти, передавати. Виник термін у середині 19 століття, але цілком зрозуміло, що до появи терміна в періодичній пресі з'являлися повідомлення, що містили деякі репортажні елементи.

Спочатку жанр репортажу представляли публікації, що сповіщали читача про хід судових засідань, парламентських дебатів, різних зборів і т.п. Пізніше такого роду «репортажі» стали називати «звітами». А «репортажами» почали іменувати публікації трохи іншого плану, а саме ті, котрі за своїм змістом, формою схожі на сучасні нариси. І зараз, коли європейський журналіст говорить щось про репортаж, він має на увазі те, що ми називаємо нарисом. Тому у них виявлялося своєрідне ставлення до факту.

Саме західні нариси, з погляду їх «імені», і є генетичними попередниками і найближчими «родичами» нинішнього репортажу. Це, зрозуміло, необхідно враховувати у випадку використання у вітчизняній теорії репортажу теоретичних міркувань західних дослідників. А відмінність сучасного звіту від репортажу полягає в тому, що в основі звіту лежать подія, що виражається у словесній формі, а в основі репортажу – події, явища, факти, що виражають момент зміни як в часі, так і в просторі.

У період становлення репортажу – в 50-і роки ХХ ст. – до цього жанру намагалися зарахувати і "виступ репортера" з розповіддю про подію, що відбулася, і "колективну бесіду" свідків події, і "дискусію за круглим столом", намагалися навіть визначити "репортаж–лекцію", "репортаж–нарис", "репортаж–композицію". Подібний розширений підхід до репортажу заважав виділити головне і визначити суть жанру. По суті, помилка полягала в тому, що змішували два різних явища - репортаж як жанр і репортаж як метод подачі матеріалу, що широко використовується у публіцистиці. Він може бути виявлений чи не в кожному з її жанрів, включаючи художню публіцистику.

Репортаж є одним з найбільш улюблених жанрів вітчизняних журналістів. Певною мірою вся історія журналістики – це історія становлення й удосконалювання репортажу – її своєрідного стрижня. Але потрібні були роки і роки, перш ніж репортаж набув якості самостійного жанру, і з'явилася професія репортера, тобто людини, що "повідомляє новини".

Репортаж поєднує в собі ознаки багатьох жанрів, і тому має багато спільного з кореспонденцією, звітом, інтерв’ю. Але, як пише Жан-Домінік Буше, звіт належить до «сидячих» жанрів, журналіст залишається біль-менш пасивним. Він подає інформацію нейтрально. Натомість репортаж належить до «стоячих» жанрів, як і розслідування та інтерв’ю. в цьому випадку журналіст поводиться як активний співучасник події, він той, хто здійснює режисуру. Але репортаж показує, розслідування – доводить. Репортаж дозволяє побачити, звертається до почуттів за допомогою вражень. Розслідування шукає відповідей на запитання, звертається до розуму. А інтерв’ю є лише способом збору інформації для написання репортажу.

Як спектакль театру часів класицизму, репортаж, на думку французьких дослідників, має свої правила, а саме триєдність часу, місця та дії. Буало: «Тільки один день, тільки одне місце, єдина зроблена дія». Ще одне правило – обмаль дійових осіб.

Мета репортажу – оперативно, динамічно та достовірно розповісти історію події, причому автор є учасником події чи безпосереднім спостерігачем.

Об'єкт репортажу – реальна подія, динамічний, відносно закінчений відрізок життя. Але предметом уваги може бути не тільки подія: журналіст може використовувати подію як привід, поштовх до розвитку дії. В основі такого репортажу – завжди актуальне питання: або у формі одиничної події, або – у ланцюзі подій, фактів, що виростають у проблему. Своєрідність жанру репортажу визначається насамперед як наслідок «розгорнутого» застосування методу спостереження і фіксації в тексті його ходу і результатів.

Репортаж – один із найскладніших журналістських жанрів, настільки поліфонічний, що має безліч дефініцій, кожна з яких далеко не повною мірою визначає репортаж як жанр. Найбільш розширену і повну дефініцію жанру репортажу дав в українському журналістикознавстві Іван Прокопенко у своїй монографії, що не втратила актуальності у наш час. За І.Прокопенком, “репортаж є такий літературний виклад, в якому мальовничо, в найбільш яскравих деталях і водночас стисло, документально точно зображується конкретна дійсність, правдиві факти і люди безпосередньо з місця подій. Репортаж примушує нібито власними очима бачити предмет опису, немовби відчувати дотик до нього. Ця властивість даного жанру обумовлюється тим, що репортаж зображує події і явища у деталях, в окремих виразних елементах, цікавими штрихами. Він не розповідає про них, а зображує дійсність динамічною, живою картиною”.

Менше за обсягом і не так конкретизоване визначення російських науковців: “Репортаж – найбільш розгорнутий та емоційний жанр серед інформаційних жанрів. Він обов’язково потребує: 1) документальності, суворого дотримання фактів життя; 2) емоційності, особистого сприйняття події, уваги до подробиць факту, явища. Інформаційний та естетичний потоки немов зливаються між собою”.

Французька школа: “Репортаж – один з найстаріших жанрів сучасної преси. Він пишеться за принципом присутності п’яти відчуттів: зору, слуху, смаку, дотику, запаху. Найперше завдання репортажу – викликати емоційну реакцію у читачів”.

Менш емоційним, але досить прагматичним є визначення жанру репортажу О. Чекмишевим: “Репортаж – інформаційний жанр обсягом від 200 до 5 тис. знаків, у пресі… репортаж відповідає на запитання хто? (що?) побачив і що при цьому відчув. О. Чекмишев виділяє лише кілька запитань, на які має відповідати репортаж. Слід додати, за логікою речей, і відповіді на запитання: яким чином? як швидко? чому? чим все завершилося?

Отже, у всіх визначеннях наявні терміни “суб'єктивізм”, “чуттєвість” і т. д. Таким чином, репортаж – це жанр, покликаний передати подію таким чином, аби максимально надати аудиторії можливість відчути себе на місці події”.

Завдання будь-якого репортера полягає насамперед у тому, щоб дати аудиторії можливість побачити подію очима очевидця (репортера), тобто створити «ефект присутності», не тільки наочно описати якусь подію, але й викликати співпереживання, розповісти про предметні ситуації, події.

Це можливо здійснити двома основними способами. Перший — виклад динаміки події. У тому випадку, якщо відображувана подія швидко розвивається, авторові залишається тільки показати цей розвиток. Однак бувають події, ситуації, що є досить статичними, розвиток яких протікає невиразно. У цьому випадку автора може виручити «виведення на поверхню» події її внутрішньої динаміки або виклад динаміки авторських переживань, викликаних його знайомством з подією.

Один із прийомів, за допомогою яких досягається ефект присутності, – використання зображально-виражальних засобів для створення візуальної картинки. Головна її особливість – це робота через деталь, яка повинна бути відчутна, експресивна. Точно зображені деталі – кольори, звуки, ритми – створюють ефект присутності.

Репортаж – це оперативна форма емоційного, наочного зображення подій, учасником або свідком яких був сам автор. Репортаж – це наочне уявлення про подію через безпосереднє сприйняття журналіста, який залучає до побаченого ним і читачів. Окрім цікавої теми, в репортажі дуже важливою є індивідуальність журналіста, оскільки він передає власні враження. Проте не слід цим надто захоплюватись – потрібно передавати лише ті враження і почуття, які відіграють у матеріалі важливу роль.

Репортаж неможливо написати зі слів очевидців, реконструкція події – це прерогатива нарису або замальовки. Журналіст може навести слова інших свідків події, але то будуть лише декілька цитат у тексті, де головну роль відіграє автор. Автор при цьому – не обов’язково дійова особа події, але завжди – активний спостерігач і коментатор.

Французькі дослідники (Жан-Домінік Буше) вважають репортаж найближчим до кіно і телебачення з-поміж усіх журналістських жанрів і стверджують, що необхідно завжди продумувати сценарій до репортажу: «Сприймати подію як спектакль – це усвідомлювати її як щось, варте бути побаченим і почутим. Як і кожна вистава, репортаж користується декораціями, звуками, персонажами, костюмами, дією. Отже, в нього має бути сценарій, діалоги, постановка. Це ніби вправно змонтована зйомка. Репортаж має будуватися згідно з правилами драматургії, тобто йому необхідний зачин, розвиток подій, розв’язка».

Дата добавления: 2015-07-12