Мета практики: поглибити й збагатити набуті знання студентів, передбачені програмою курсу «Фольклор». Навчити студентів робити самостійні спостереження над побутуванням у певній місцевості тих чи інших фольклорних явищ. Виробити навички польової фольклористичної роботи. Навчити майбутніх словесників класифікувати й оформляти зібраний фольклорний матеріал, публічно представляти результати своєї дослідницької роботи.
Навчально-методичне керівництво й виконання програми фольклорної практики забезпечує кафедра української літератури та журналістики. Загальну організацію фольклорної практики та контроль за її проведенням в університеті здійснює керівник практики. До керівництва практикою залучаються досвідчені викладачі кафедри. Керівник практики:
Структура фольклорної практики;
Фольклорна практика студентів філологічного факультету має певну структуру і логіку:
| № | Зміст роботи | Термін | Примітка |
| 1. | Визначення місця й способу проходження фольклорної практики | Лютий–березень | |
| 2. | Формування пошукових груп | Квітень | |
| 3. | Погодження керівників | Квітень | |
| 4. | Настановна конференція | Травень-червень | |
| 5. | Затвердження індивідуальних програм практики | Травень-червень | |
| 6. | Практика | Липень | |
| 7. | Оформлення матеріалів | Серпень | |
| 8. | Представлення матеріалів груповому керівнику | Вересень (І тиждень) | |
| 9. | Представлення результатів практики на студентській конференції | 14 жовтеня | |
| Залік | Листопад |
Програма практики передбачає виконання наступних завдань:
1. Матеріально-технічне забезпечення практики: олівець або ручка, блокнот або зошит, папір формату А-4, в ідеальному варіанті – диктофон, фотоапарат, відеокамера.
2. Вивчення та підготовка короткої історико-етнографічної характеристики місцевості, де буде проводитися фольклорна практика. Основне завдання для студентів-практикантів – вияснити історичні умови, у яких формувалася фольклорна стихія даної території чи населеного пункту. Мати чітке уявлення про діалектні особливості мови корінного населення. З’ясувати час і обставини виникнення населеного пункту. Коротко розповісти про його історію, починаючи з найдавніших часів. Описати традиційні центри духовної культури: школа, будинок культури, бібліотека, церква, музей. Особливу увагу звернути на людей: хто були перші поселенці, яку культуру принесли, які традиції, звичаї збереглися з тих давніх часів. Варто згадати про видатних людей. З’ясувати, що з давньої й недавньої історії збереглося в усній традиції. Особливий інтерес проявити до з’ясування питання, яка існує про цю місцевість етнографічно-фольклорна література, хто автори. Виконуючи цю частину програми практики, потрібно звернутися до місцевих краєзнавців, вчителів, працівників закладів культури, проаналізувати публікації в місцевій пресі, поспілкуватися з музейними працівниками.
3. Пошук інформаторів або носіїв фольклору. Завдання, яке ставиться перед практикантами на цьому етапі реалізації програми – відшукати і встановити контакт з людьми, які є носіями усної народної творчості. У даному випадку вам можуть допомогти ваші рідні й близькі, учителі, працівники культосвітніх установ, учасники художньої самодіяльності, представники влади, місцева преса.
4. Польова робота – фіксація фольклорних творів. Завдання, які ставляться на цьому етапі проходження фольклорної практики:
● розшукати та якомога більше зафіксувати фольклорних матеріалів, які побутують в даній місцевості (детальне обстеження місцевості);
● розшукати й зафіксувати фольклорні твори певного жанру (легенди й перекази, ліричні пісні, романсова лірика, анекдоти, замовляння тощо);
● розшукати й зафіксувати фольклорні твори певного історичного періоду чи присвячені якійсь події (фольклор періоду громадянської війни, окупаційний фольклор, колгоспний фольклор, фольклор т.зв. перебудови, фольклор помаранчевої революції, сучасний фольклор);
● розшукати й зафіксувати фольклорні твори на певну тему (легенди і перекази про скарби, бувальщини про відомих людей);
● з’ясувати специфіку побутування тих чи інших фольклорних жанрів (замовляння, дитяча календарно-обрядова поезія);
● зібрати дані про носіїв фольклору (хто ці люди, що собою представляє їхній фольклорний репертуар, яка його структура, манера виконання);
● вивчення питання взаємовпливів (болгарський, молдавський, російський, західноукраїнський, поліський тощо);
5. Оформлення матеріалів. Підготовка звіту про проведення фольклорної практики.
6. Підготовка матеріалів для представлення на студентській науково-практичній конференції.
Після закінчення терміну практики студенти звітують про виконання програми та індивідуального завдання. Письмовий звіт разом з іншими документами подається протягом першого тижня навчання у вересні на рецензування й оцінювання керівнику практики. Керівник практики оцінює представлені матеріали протягом вересня. Оцінка за практику вноситься в заліково-екзаменаційну відомість і в залікову книжку студента за підписом керівника.
Керівник практики (груповий) пропонує кращі матеріали для представлення на студентській науково-практичній конференції, яка проводиться за результатами фольклорної практики, допомагає сформулювати тему, підготувати матеріали для виступу.
Пам'ятай!
1. Людське життя не довговічне! Людям властиво забувати.
2. Тільки записаний твір стає доступним для інших.
3. Записаний твір стає надбанням загальнонаціональної культури.
4. Варіант відомого твору має таку ж цінність, як і сам твір.
Методика збирання фольклорних творів і основні вимоги до їх записів
Ви прибули до місця проходження практики. Ви вже знаєте майже все про населений пункт, зібрали цікаві відомості про людей, знаєте, хто з них є носієм фольклорної традиції. Тепер перед вами постає питання: що збирати? Як зафіксувати фольклорний твір, як встановити контакт з носієм, зробити робочий запис, розшифрувати його, правильно оформити.
Пригадаймо, що фольклор або усна народна творчість – це словесні твори, які у досконалій мистецькій формі відображають усі сторони буття народу, творяться народом і побутують в його середовищі в усній формі. За сучасними західними теоретичними підходами в поняття “фольклор”, окрім творів усної словесності, входять матеріальна культура, звичаї, традиції, поняття етнічності та самовизначення, вплив традицій на сьогоднішнє культурне життя. Отже, предметом фіксації, а відтак дослідження, під час практики може бути будь-який твір жанрової системи українського фольклору:
Увага!
1. Запам’ятайте, фольклор може переживати активні й пасивні часи побутування.
2. Не будьте надто критичними до оцінки почутого.
3. Записуйте так як почули. Редакційні правки – недопустимі.
Методи фольклористичних досліджень
Існують різні методи фольклористичних досліджень. Метод – це сукупність дослідницьких дій, що свідомо застосовуються для здобуття нових знань. Під час фольклорної практики доцільно використовувати такі методи:
Описовий метод. Найдавніший метод дослідження фольклористичних явищ. Основа цього методу – спостереження. Довгий час був основним. Широко застосовувався у XIX столітті. Дає змогу фіксувати фольклорний матеріал, натомість не дозволяє проникнути в глибину фольклорного явища.
Порівняльний метод. Дає можливість відшукати закономірності, спільні для різних фольклорних творів.
Експериментальний метод (лат. експеримент – перевірка, досвід) дозволяє активно вивчати те чи інше явище. Не тільки те, що впадає у вічі, а й робити певні реконструкції, висувати гіпотези.
Статистичний метод. Дозволяє робити певні висновки на основі кількісних показників.
Пам'ятай!
Виконання завдань практики доцільно застосовувати будь-який метод фольклористичним досліджень, або поєднання методів, які найбільше придатні для досягнення кінцевої мети.
Запис фольклорного твору здійснюється тільки в момент виконання, при цьому не можна перебивати виконавця. Запис ведеться в довільній формі, розбірливо в польовому щоденнику (звичайний загальний зошит), олівцем або на диктофон. Обов'язково фіксувати все, що стосується побутування твору, манери виконання, враження від почутого. Не відкладати впорядкування польових записів на потім. Чорнові записи розбирати й переписувати начисто в той же день. Намагайтеся бути точними. Збирачі фольклору не мають права на домисел і редагування.
Види і жанри усної народної творчості
1. АНЕКДОТ. Одним із найактивніших жанрів усної народної словесності, безперечно, залишається анекдот. У фольклористиці анекдот – це короткий прозовий фольклорний твір, що передає одиноке явище, подію, вчинок, ситуацію у вигляді загального коду, де момент кульмінації збігається з розв'язкою (або вони максимально наближені один до одного), а прихований зміст розказаного вступає в конфлікт із заздалегідь очікуваним, внаслідок чого виникає гумористичний ефект. Анекдот надзвичайно мобільний жанр. По-суті, це моментальна реакція народу на ті чи інші події чи життєві ситуації. Для анекдотів характерні – алогізм, переакцентація, гра слів, смислові перенесення. Як правило, в анекдоті є один сюжет, одна дія, один герой. За формою анекдоти можуть бути описові, монологічні, діалогічні, полілогічні. В художній структурі жанру особливу увагу відіграє слово, деталь. Тематика анекдотів може бути найрізноманітнішою. Враховуючи особливості жанру можна уточнити мету збирацької роботи – записувати анекдоти на якусь певну тему: про сімейне життя, про певний історичний період (наприклад, часи перебудови, помаранчевої революції тощо), про окрему соціальну групу (студентські анекдоти тощо). Особливу увагу варто звернути на рівень побутування окремих тем, мотивів. Зібраний матеріал доцільно розподілити за тематичним принципом. Якщо зібраний матеріал відноситься до однієї тематичної групи, то в основу класифікації можна покласти інші принципи (наприклад, за мотивами, за образами).
2. БАЛАДИ. Досить активний жанр ліро-епосу в наші часи. Відомо, що у фольклористиці баладами називають ліро-епічні пісні про надзвичайні події та драматичні конфлікти родинного та суспільно-побутового характеру, які закінчуються трагічно. Для поетики балад характерними є динамічність сюжету, наявність фантастики (метаморфози), чітко виражений дидактизм. Зібраний матеріал можна класифікувати за традиційними для вітчизняної фольклористики сюжетно-тематичними циклами:
– балади про кохання і дошлюбні відносини (добір пари, випробування сили і кмітливості, чарування, отруєння чарами, збування нелюба ціною життя, смерть насильно розлучених, самогубство, зрада, помста за невірність, втрата вінка, дітозгубництво тощо);
– балади про сімейні взаємини і конфлікти (інцест, нагла смерть вірної дружини, втрата доброго чоловіка).
– балади про історичні події.
Особливу увагу слід звернути на репертуар колективів художньої самодіяльності. У результаті повинна скластися чітка картина, які балади родинно-побутового й соціального характеру побутують в даному селі, чи збереглися давні балади, які відомі варіанти традиційних баладних сюжетів.
3. ВЕСІЛЬНІ ПІСНІ. Найбільш вірогідним обрядовим дійством, свідком або учасником якого можна стати під час проходження практики є весілля. Кожна місцевость має свої локальні особливості, свій пісенний репертуар. Зробити повний фольклористичний опис весільного обряду досить складна справа, яка потребує багато часу, спостережливості, практичних навиків, знань, досвіду. Записуючи весільні пісні їх не варто відокремлювати від обряду. Хоча сучасне весілля за формою й змістом суттєво відрізняється від традиційного, воно продовжує залишатися найбажанішим, найбільш хвилюючим родинним святом. Є багато людей, які досконало знають весільний обряд, пам’ятають безліч текстів весільних пісень. У такому випадку варто зробити реконструкцію весільного обряду й наповнити сюжет весільними піснями за традиційною схемою: пісні що співалися на заручинах, на дівич-вечорі, під час випікання короваю, під час розплітання коси тощо. Поряд з піснями у весільному дійстві досить активно представлені інші фольклорні жанри – паремії (приказки, примовки, прислів'я, загадки), монострофи (весільні привітання, весільні переспіви, частівки), народні вистави (“Цигани”). Варто звернути увагу на запозичення з інших культур.
4. ДИТЯЧИЙ ФОЛЬКЛОР. Літо – пора дитячого дозвілля. Можна поспостерігати за дитячими іграми, зафіксувати їх словесний супровід: лічилки, прозивалки, дражнилки. Окремою темою може стати дослідження колискових пісень, їх тематика, зміст, образна структура, мова. Варто простежити, як в текстах формувалися ідеали добра, любові, працелюбності, краси, як визначалася життєва мета.
5. ЗАМОВЛЯННЯ. Цікавим для дослідження є жанр замовляння. Довгий час до цього жанру ставилися упереджено, а то відверто негативно. Дослідження замовлянь в мовно-інтонаційному просторі української поезії та побутовому вжитку виходить безпосередньо на пізнання феномену людини, її психофізичних, психоемоційних станів, інтуїції, формування етнічної свідомості. Вважається, що замовляння промовлені без цілі втрачають свою магічну силу. Можна з’ясувати, чи є в даній місцевості люди-знахарі, які тексти замовлянь побутують, наскільки вони співвідносяться звідомими вже друкованими варіантами, простежити динаміку творення нових текстів, з’ясувати наскільки вони активні, – спробувати простежити функціонування жанру в сучасній автентиці та культурно-медичній і вербально-магічній практиці. Можна досліджувати історію жанру, з’ясувати взаємодію замовлянь з обрядовістю, постежити шлях трансформації замовлянь в інші фольклорні жанри (наприклад, ліричні пісні).
6. КАЗКОВА ПРОЗА. Чи не найпопулярнішим жанром фольклору, що розкриває безмежний світ уяви, полонить серця дітей і дорослих, є народна казка. У казках відобразилися світогляд народу, його морально-етичні й естетичні принципи, багатовіковій досвід. Відомо, що казковий епос поділяють на три основні великі масиви: казки про тварин, чарівні або героїко-фантастичні та соціально-побутові. Для народних казок характерними є алегоричність – у казках звірі, птахи, природні явища (Сонце, Вітер, Мороз) розмовляють як люди; гіперболізація (перебільшення) – у загублену рукавичку вміщується багато великих і малих звірів; ретардація (уповільнення) – Лисичка тричі просить Півника відчинити віконце. Магічно-символічне значення мають числа 3, 7, 9, 12. Саме така кількість голів у Змія. Казки мають традиційні зачини й кінцівки. Для казок характерна багата палітра художніх засобів: дотеп, іронія, гротеск, контраст, алогізм. У художню тканину казок органічно вписуються прислів’я, приказки, загадки, пісні.
7. ЛЕГЕНДИ Й ПЕРЕКАЗИ. Найбільший інтерес у студентів-практикантів викликають легенди й перекази. Майже в кожному селі можуть розповісти історію про його заснування, про походження його назви, про назви урочищ, озер, криниць, про певні історичні події, що колись тут відбулися. Легенди й перекази відображають дійсність, життєві події по-різному. Критерієм визначення жанрової належності цих творів є ступінь вірогідності зображуваного. Перекази відштовхуються від конкретного життєвого: факту, події; у них відсутній фантастичний, надприродній елемент, роль вигадки, домислу незначна, завжди можна сказати, що те, про що мовиться, було насправді. Легенда, маючи багато спільного з переказом, своїм надзвичайним, чудесним, фантастичним, що виступає в органічній єдності з реальним, близька до казки. Дійсність у легендах трансформується й мотивується на основі давніх дохристиянських вірувань та уявлень. За допомогою вимислу незрозумілі реальні природні явища й суспільні події переводяться в ранг зрозумілого; непізнана справжня суть їх витлумачується через надприродне й надзвичайне, але з настановою на достовірність. Саме цим вона різниться від казки. Легенди поділяють на міфологічні, апокрифічні, історично-героїчні, соціально-утопічні, топонімічні та ін. Під час практики варто з’ясувати, які легенди, перекази побутують у даній місцевості, яке співвідношення топонімічних й історичних творів, чи зустрічаються міфологічні й апокрифічні легенди й перекази, наскільки люди вірять у реальність подій, про які йдеться в розповідях, яка форма викладу, хто оповідачі?
8. НАРОДНІ ОПОВІДАННЯ або БУВАЛЬЩИНИ. Це реалістичні прозові фольклорні твори, у яких через оповідь учасника або свідка від першої чи третьої особи зображуються дійсні неординарні події, пригоди, випадки, особи недалекого минулого або теперішнього життя на, як правило, чітко визначеній локалізованій території – в окремому краї, населеному пункті, родині тощо. Віддаляючись у часі, такий твір може стати переказом чи легендою. Тематика – найрізноманітніша. Форма довільна, властива іншим жанрам прози. Художня інтерпретація подій, обставин, зображення постаті героя підлягають домислові, вигадці, варіативності. Залежно від оповідача, народні оповідання або бувальщини можуть мати багатші чи бідніші художні засоби: гіперболи епітети, порівняння, метафори, алегорії, символіку, що унаочнює, пожвавлює розповідь, сприяє емоційному сприйманню й запам’ятовуванню. Зібраний фольклорний матеріал варто згрупувати за тематичним принципом. Особливий інтерес викликають твори про події недавньої історії: події громадянської війни, насильна колективізація, голодомор 30-х років, роки окупації, розповіді пов’язанні з життям відомих людей тощо. Варто звернутим увагу на носіїв жанру – описати їхній життєвий шлях, тематику розповідей, манеру виконання.
9. ОБРЯДОВИЙ ФОЛЬКЛОР. Літо найбільшоптимальний період для спостереження над обрядовим фольклором. На цей період припадають Зелені свята, святкування Купала. Предметом дослідження може стати тематика, зміст образна структура й мова обрядової поезії. Доцільно простежити й спробувати проаналізувати символічний комплекс магічно-ритуальних явищ, які подекуди збереглися в обрядовому фольклорі.
10. ПАРЕМІЇ, ЗАГАДКИ, ПРИСЛІВ’Я ТА ПРИКАЗКИ. Не ігноруйте таких, на перший погляд, неперспективних фольклорних жанрів як загадки. Нагадаємо собі, що загадка як фольклорний жанр виникла дуже давно, й упродовж століть, змінюючись від впливом цивілізації, до нашого часу зуміла зберегти чимало рис давнього анімалістичного світогляду українців, елементів тотемних вірувань наших предків. Загадування загадок в Україні вважалося неодмінною умовою випробовування кмітливості дорослих і дітей. Це простежується у весільному обряді, в баладах, в русальних піснях, казках і анекдотах. Загадка – це короткий афористичний фольклорний твір, побудований на інакомовності, метафорі, алегорії, описові предметів, явищ, живих істот у дотепно-запитальній чи стверджувальній формі й потребує розшифрування зумисне закодованої інформації з метою активізації пізнавальної діяльності, формування навичок логічного, абстрактного мислення, розвитку кмітливості й спостережливості, розваги або гри, а також просто для відчуття естетичної насолоди.
Нині сфера вживання народної загадки звузилася і здебільшого використовується лише в процесі навчання й виховання дітей. Оскільки загадка дуже тісно пов’язана з традиціями, звичаями, обрядами сімейно-побутової сфери українців, завдяки відображенню в ній матеріальних і духовних реалій традиційної культури народу, можна провести цікаве дослідження, розглянувши сучасну загадку як своєрідний показник втрати національної ідентичності нашого народу.
Серед пам’яток традиційної усної народної культури, що не припинили активного функціонування значна роль належить прислів’ям і приказкам. Українці впродовж століть витворили незліченну кількість влучних, відшліфованих, суспільно значимих висловів, які вживаються всіма категоріями населення. Вважають, що прислів’я – це жанр фольклорної прози, короткий художній твір узагальнюючого характеру, що являє собою сталий образний вислів у формі логічно завершеного повного судження (речення) з висновком, переважно з двох частин, і, як правило, вживається в переносному значенні. Приказка – це жанр фольклорної прози, короткий сталий образний вислів, що має одночленну будову, нерідко становить частину прислів'я, але без висновку, і вживається в переносному значенні. Наприклад: “Шануй батька й неньку”, “Правда очі коле”.
Тематика прислів’їв та приказок – різноманітна, зміст їх невичерпно багатий. Це своєрідна крилата енциклопедія, що охоплює всі сфери життєдіяльності українського народу: уявлення про світобудову, час, простір, взаємини між людьми.
11. ПІСЕННА ЛІРИКА. У системі духовного скарбу українців особливим багатством відрізняється пісенний жанр. Збирання народної лірики дає можливість простежити закономірності розвитку сучасного фольклорного процесу. Як правило, студенти записують пісні про кохання, про родинне життя. Ми не будемо обмежувати ініціативу практикантів в дослідженні цього, безперечно, цікавого жанру. Лише застережемо – не варто записувати загальновідомі тексти пісень, у такому випадку слід звернути увагу на варіанти. Предметом цікавого дослідження можуть стати жартівливі та сатиричні пісні, а також частівки, які є своєрідною реакцією народу на суспільні процеси. Ще однією актуальною темою може стати збирання, а відтак дослідження, “занесеної” з інших регіонів лірики. Не варто обминати пісні літературного походження, які органічно ввійшли чи входять до фольклорного масиву. Звідси ще одна проблема – дослідження пісенного репертуару фольклорних колективів, самодіяльних співаків.
12. РОМАНСОВА ЛІРИКА. Серед жанрів українського пісенного фольклору особливе місце займає романсова лірика. Різкої межі між романсом і власне піснею, звичайно, провести не можна. Вони зберігають строфічну форму та пісенний характер мелодики.
Характерними рисами цього жанру єперевага особистих інтимних мотивів, психологічно-заглиблене, деталізоване відображення почуттів та настроїв. Багато прекрасних романсів створив народ на тексти відомих або невідомих поетів. Побутуючи в усній народній традиції, вони нерідко поширюються в різних варіантах, часом істотно відмінних від літературних першоджерел. Формування пісні-романсу тісно пов'язане з розвитком світських тенденцій в українській культурі. У хронологічному плані це були т.зв. канти – побутові хорові пісні “Ах под вишнею, под черешнею”, пісні-вірші – “Ой біда, біда мні чайці небозі”, театральні ліричні словоспіви – пісні, що звучали у п’єсах І.Котляревського, Г.Квітки-Основ’яненка, М.Кропивницького, пісні на слова відомих поетів XIX ст. – В.Забіли, Т.Шевченка, С.Руданського, Л.Глібова. У наш час досить часто зустрічаються т. зв. “міський побутовий романс“ і “жорстокий романс“ – “Ой принесіть мені пролісків з лісу”, “Пропала надія, забилося серце”. У радянській фольклористиці такі твори вважалися псевдонародними, песимістичними і, як правило, до фольклорних збірників не включалися. Збирання і запис таких пісень є надзвичайно важливим.
13. ГЕРОЇЧНИЙ ЕПОС, КОБЗАРСТВО. У наш час все частіше можна зустріти людину з бандурою. Кобзарі з’являються на самодіяльних і професійних сценах. Явище кобзарства неординарне і може стати предметом спеціального дослідження. Вважають, що воно диференціюється на два напрями:
а) проавтентичний, що ґрунтується на свідомому відображенні стародавніх кобзарських традицій, культивуванні призабутих діатонічних інструментів (старосвітської бандури, кобзи Вересая), давніх етнічних жанрів (передусім дум), специфічної манери співомовлення, а також відтворення функціональних засад кобзарства (спів на майданах, базарах, коло церков, на кладовищах);
б) академічний (з прилеглим до нього аматорським), що культивує хроматичну бандуру та концертні засади виконавства.
Вважають, що автентичного кобзарства вже давно не існує – від часу вигасання українського етнотрадиційного суспільства під тиском колективізації, голодомору, урбанізації. Через те ідея організації сучасного кобзарського життя за архаїчним принципом (створення кобзарських цехів за фактично середньовічним цеховим статутом) – штучна й нежиттєва. Магістральний шлях збереження кобзарства – підвищення його мистецької, насамперед виконавської довершеності. Власне на ці моменти варто звернути увагу, досліджуючи процеси відродження кобзарства, можна також відслідкувати процеси перевтілення традицій кобзарського мистецтва у сучасній авторській гітарній пісні, синтез автентичного співу й засад поп- і рок-музики, творчість сучасних кобзарів, як виконавців і реконструкторів української народно-традиційної музики.
Упорядкування зібраного матеріалу
На кожен зафіксований фольклорний твір оформляється паспорт, який повинен містити такі дані: від кого записаний твір (прізвище, ім’я, по батькові), національність виконавця, рік народження, місце народження, освіта, професія, місце запису твору, село, район, область, коли і ким записаний твір. Тут же бажано помістити коментарі – власне ставлення до твору, до виконавця, розповідь про особливості побутування, відомості про те, від кого перейнятий твір. Паспорт може мати такий вигляд:
ОЙ ЧИЙ ТО КІНЬ СТОЇТЬ
Ой чий то кінь стоїть,
Що сива гривонька,
Сподобалась мені,
Сподобалась мені,
Тая дівчинонька...
Записано від Попова Івана Андрійо- вича, 1918 р.н., укр., освіта 7 кл., пенсіонер, працював механізатором в с. Нова Прага Олександрійського району, Кіровоградської обл. 15 лип- ня 2007 р.
Іванова Іванна
У цілому представлені матеріали про результати фольклорної практики повинні мати таку структуру:
1. Вступ. Завдання, які ставив практикант на час практики, історико-етнографічний опис місцевості, де проводилась практика, основні форми фольклористичних досліджень.
2. Зміст зібраних матеріалів. Упорядковується за традиційною класифікацією фольклорних жанрів, наприклад:
• календарно-обрядова поезія;
• весільні пісні;
• легенди та перекази.
3. Висновки. Основні результати фольклористичних досліджень, зроблених під час практики.
4. Додаткові матеріали (фотографії, відео- й аудіозаписи, ужиткові речі тощо).
Зібрані матеріали в друкованому вигляді. Окремо додається дискета комп’ютерного набору в системі Microsoft Word 7.0 або сумісній з нею. Шрифт – 14, Times New Roman; інтервал – 1,5; поля: верхнє та нижнє – 2,5; ліве – 3,0; праве – 1,5.
Разом з друкованим варіантом подається рукописний щоденник фольклорної практики.
Титульна сторінка оформляється за таким зразком:
Міністерство освіти і науки України
Кіровоградський державний педагогічний університет
імені Володимира Винниченка
Кафедра української літератури
та журналістики
Матеріали фольклорної практики
Студентки 21-ої групи
факультету філології та журналістики
Іванової Іванни Іванівни
Керівник практики
Петров П.П.,
кандидат філологічних наук, доцент
Кіровоград – 2007
Питальник для проходження фольклорної практики
1. Історико-географічна довідка місцевості, де студент проходить практику.
2. Відомості про інформатора: прізвище, ім'я, по-батькові, вік, стать, професія, місце роботи, місце проживання.
3. Визначення жанру зібраного матеріалу: епічний (легенда, переказ, казка, оповідка, анекдот і т.д.), ліричний (пісня), ліро-епічний (дума), драматичний (весілля, похорон, ігри і т.д.).
Легенди:
1. Історичний матеріал, який був покладений в основу твору.
2. Географічна визначеність.
3. Причини появи.
4. Тематичний різновид.
5. Сюжет
6. Образнийматеріал
7. Особливості зображально-виражальних засобів
8. Умови виконання.
Перекази:
1. Історичний матеріал, який був покладений в основу твору.
2. Географічна визначеність.
3. Співвідношення історичної правди і домислу.
4. Причини появи.
5. Тематичний різновид.
6. Сюжет.
7. Образний матеріал.
8. Особливості зображально-виражальних засобів.
Народні оповідання:
1. Художня природа оповідання.
2. Жанрова специфіка.
3. Роль і місце оповідача.
4. Тематика.
5. Особливості стилю (імпровізація, сповідь, роздум).
6. Особливості мовною та образної структури.
Анекдот:
1. Тематика.
2. Художньо-стильові особливості.
3. Засоби творення сміху.
Ліричні пісні, балади:
1. Жанрове визначення (пісні про кохання, родинне життя, соціально-побутові, козацькі, чумацькі і т.д., жартівливі, сороміцькі).
2. Тематична група.
3. Особливості сюжету.
4. Специфіка сюжетно-образної системи.
5. Особливостізображально-виражальних засобів.
Історичні пісні, думи:
1. Тематика.
2. Історичний матеріал, який був покладений в основу твору.
3. Географічна визначеність,
4. Специфіка локального місцевого колориту в творі.
5. Особливості сюжету.
6. Специфіка образів.
Дата добавления: 2015-07-10; просмотров: 63 | Нарушение авторских прав