Правове охорона ґрунтів у сільському господарстві.

Охорона ґрунтів
Як вже зазначалося, перший напрям правової охорони довкілля в сільському господарстві пов’язаний зі встановленням правових вимог щодо охорони окремих видів природних ресурсів, які використовуються в сільському господарстві. На жаль, руйнівні процеси в цій сфері мають тенденцію до інтенсифікації: якщо у 1960 р. рівень гумусу у грунтах становив 3,5%, то у 1996 р. — лише 3,1%. Ерозія грунтів охопила 40% території України, 68 тис. га земель повністю втратили гумусовий шар. Площа еродованих земель щорічно зростає більш як на 80 тис. га. Практично по всій площі ріллі спостерігається переущільнення грунтів. Близько 20% земель забруднені шкідливими речовинами понад гранично допустимі концентрації, встановлені законодавством. Значні площі земель підтоплені, засолені через нераціональний полив, залишені внаслідок їх деградації, зайняті відходами виробництва, відвальними породами тощо. Через абразію щорічно втрачається до 100 га родючих земель. У 2-3 рази знизилася швидкість ґрунтоутворення. Посилений механічний вплив сільськогосподарської техніки призвів до руйнування структури орного шару грунтів. Негативні геологічні явища охопили понад половину території нашої країни.
На думку фахівців, важливим питанням охорони природи при веденні сільського господарства є спосіб його ведення. Як зазначається в Концепції розвитку землеробства Української PCP на період до 2005 p., схваленій постановою Ради Міністрів У PCP від 8 травня 1990 р. № 107, зональні системи землеробства, що застосовуються в Україні і ґрунтуються на рівнинно-прямолінійному землекористуванні без урахування природних комплексів і рельєфу місцевості, не здатні забезпечити відтворення родючості грунту та надійний його захист від ерозії, ефективне використання матеріально-технічних засобів, підвищення продуктивності галузі.
На зміну застарілій системі ведення сільського господарства Концепція пропонує впровадження ґрунтозахисної контурно-меліоративної системи землеробства. Сутність нової системи і механізм переходу до неї описані в зазначеній Концепції. Власне ідея нової системи землеробства зародилася ще у 70-80-і pp. XX ст., коли у вчених виникла думка про певну єдність функціонування аграрних і природних ландшафтів. Це об’єктивувалося в ідею ґрунтозахисного контурно-меліоративного землеробства. Суть його — у приведенні існуючої системи землеробства у відповідність із грунтово-екологічними чинниками шляхом локалізації інтенсивного землеробства на рівнинній частині території, застосування біологічних засад землеробства на схилах, а на землях, що межують з гідрографічним фондом — природних агрофітоценозів. Система передбачає диференційоване використання земель залежно від ступеню їхнього змиву, контурну організацію території, впровадження ґрунтозахисних технологій. Ведення сільського господарства прив’язується до рельєфу місцевості. За даними Національної доповіді про охорону навколишнього природного середовища в Україні, 1998 р. проекти землевпорядження з контурно-меліоративною системою організації території розроблені в 2471 господарстві на площі 9,36 млн. га.
Разом з тим, із часу прийняття Концепції наука пішла далі. Наступним кроком у розв’язанні проблеми оптимізації агронавантаження на земельні ресурси була розробка системи адаптативно-ландшафтного землеробства. Така система будується на ландшафтному розподілі водозборів і визначенні інтефальних показників трансформації енергії за компонентами: рілля, ліс, луки й пасовища. Агроландшафт являє собою інженерну споруду, що має проектуватися і будуватися переважно інженерними методами на розрахунковій кількісній основі. Це вимагає наявності відповідних математичних верифікованих моделей і процесів, що визначають сталість і продуктивність земель.
Новітніми досягненнями аграрної науки є досконаліші еколого-біосферні методи ведення сільського господарства. Еколого-біосферна система поновлюваного землекористування прив’язує ведення сільського господарства до таких структурних одиниць, як басейни рік. Концепція впровадження цієї системи передбачає загальну організацію господарювання в басейнах малих, середніх і великих річок. Вона будується на засадах рівнозначності для людини всіх штабів рельєфу в цих басейнах.
Незважаючи на наявність цікавих наукових розробок фахівців сільського господарства, на жаль, законодавчої системи стимулювання переходу на прогресивні методи ведення сільського господарства поки що не створено. Хоча певні кроки в цьому напрямі вже зроблено. Йдеться, зокрема, про такі важливі законодавчі акти, як закони України від 19 червня 2003 р. “Про охорону земель” і від 19 червня 2003 р. “Про державний контроль за використанням та охороною земель”. Прийняті відповідно до положень ЗК, вони покликані започаткувати нову систему охорони ґрунтів у сільському господарстві.
Передбачається встановлення злагодженої триланкової системи контролю за забезпеченням належної охорони грунтів у сільському господарстві: Державна інспекція з контролю за використанням та охороною земель при Держкомземі України, Державна екологічна інспекція Мінприроди України і Державна служба охорони родючості грунтів Мінагрополітики України. Кожен цей орган контролюватиме дотримання режиму охорони сільськогосподарських грунтів у межах своєї компетенції.
Закон “Про охорону земель” передбачає систему заходів щодо охорони грунтів та інших природних ресурсів у сільському господарстві. Важливою складовою цієї системи є налагодження повноцінного моніторингу за станом використання земель у сільському господарстві. Передбачається комплекс заходів із сільськогосподарського районування земель, господарське стимулювання грунтоохоронних і ресурсоощадних заходів, удосконалення системи нормування використання грунтів. Встановлюються заборони та обмеження на діяльність, що може негативно вплинути на якісний стан грунтів. Передбачається відшкодування збитків заподіяних власникам або користувачам сільськогосподарських грунтів у зв’язку з їх використанням для несільськогосподарських цілей. Разом з тим, для ефективної дії Закону необхідно прийняти ряд підзаконних актів різного рівня, зокрема, державні програми охорони грунтів.

Охорона надр
Якщо раніше екологічні проблеми охорони надр при веденні сільського господарства пов’язувалися, в основному, з хімізацією сільського господарства і проникненням залишків пестицидів або агрохімікатів у надра, що спричиняло забруднення підземних вод, то тепер надра використовуються і для ведення сільськогосподарської діяльності. Зокрема, на Донбасі недіючі шахти використовуються для вирощування грибів, квітів, овочів та інших рослин під землею. Надра використовуються й для витримування виноматеріалів, зберігання харчової продукції тощо. Це також породжує певні екологічні проблеми.
Важливим законодавчим актом, який регулює охорону надр при веденні сільськогосподарської діяльності є Кодекс України про надра. Стаття 23 Кодексу надає власникам земельних ділянок і землекористувачам право без отримання спеціальних дозволів (ліцензій) та гірничих відводів видобувати для сільськогосподарських потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до 2 м і прісні підземні води — до 20 м та використовувати надра для сільськогосподарських потреб. Слід зазначити, що у багатьох сільськогосподарських підприємствах і фермерських господарствах цим правом активно користуються. Водночас, це може мати негативні наслідки у вигляді порушення геологічної структури, і можливості виникнення зсувів або інших небажаних явищ. Через це Кодекс встановлює обмеження на видобування корисних копалин місцевого значення і торфу із застосуванням спеціальних технічних засобів, які можуть призвести до небажаних змін у довкіллі. Суб’єкти сільськогосподарської діяльності зобов’язані погоджувати таке видобування корисних копалин з місцевими радами та органами Мінприроди на місцях.
Використання надр для захоронення відходів сільського господарства, засобів хімізації, скидання стічних вод сільськогосподарських підприємств допускається на підставі ст. 22 Кодексу про надра у виняткових випадках із дотриманням вимог законодавства про відходи і про пестициди й агрохімікати. При цьому надра для зазначених потреб повинні надаватися за результатами спеціальних досліджень та на підставі проектів, виконаних на замовлення таких сільськогосподарських підприємств.
Закон покладає на користувачів надр при здійсненні сільськогосподарської діяльності обов’язок охороняти надра, забезпечувати безпеку людей, майна та довкілля. Відповідно до ст. 55 Кодексу користування надрами для сільськогосподарської діяльності здійснюється за відповідними проектами, в яких мають передбачатися заходи, що забезпечують знешкодження стічних вод, шкідливих речовин і відходів сільського господарства або локалізацію їх у визначених межах, а також запобігають їх проникненню в інші природні об’єкти. Невиконання цих обов’язків може потягнути за собою позбавлення права надрокористування чи обмеження сільськогосподарської діяльності в надрах.

Дата добавления: 2015-07-12