Порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв).

З а к о н у к р а ї н и

Про порядок виділення в натурі (на місцевості)

земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)

Цей закон визначає організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на ісцевості) із земель, що належали колективнимсільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам направі колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками.

Стаття 1. Особи, які мають право на земельну частку (пай) право на земельну частку (пай) мають: колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку; громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом;громадяни та юридичні особи україни, які відповідно до законодавства україни набули право на земельну частку (пай); громадяни україни, евакуйовані із зони відчуження, відселені із зони безумовного (обов'язкового) або зони гарантованого добровільного відселення, а також громадяни україни, що самостійно переселилися з територій, які зазнали радіоактивного забруднення, і які на момент евакуації, відселення або самостійного переселення були членами колективних або інших сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які проживають у сільській місцевості. Громадянам, зазначеним в абзаці п'ятому частини першої цієї статті, земельні ділянки в натурі (на місцевості) виділяються із земель запасу чи резервного фонду в розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. У разі відсутності на території відповідної ради необхідних площ земель запасу чи резервного фонду земельна ділянка за їх згодою може бути виділена в натурі (на місцевості) меншого розміру або за рахунок земель запасу чи резервного фонду, розташованих на території іншої ради в межах області. Право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено в судовому порядку. Стаття 2. Документи, що посвідчують право на земельну частку (пай)

Основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є:

Свідоцтво про право на спадщину;

Посвідчені у встановленому законом порядку договорикупівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай); рішення суду про визнання права на земельну частку (пай). Документом, що посвідчує право на земельну частку (пай) громадян україни, зазначених в абзаці п'ятому частини першої статті 1 цього закону, є трудова книжка члена колективного або іншого сільськогосподарського підприємства чи нотаріально засвідчена виписка з неї. Стаття 3. Підстави для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації. Особи, власники сертифікатів на право на земельну частку (пай), які виявили бажання одержати належну їм земельну частку (пай) в натурі (на місцевості), подають до відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації заяву про виділення їм земельної частки (паю) в натурі (на місцевості).

Земельна частка (пай) виділяється її власнику в натурі (на місцевості), як правило, однією земельною ділянкою. За бажанням власника земельної частки (паю) йому можуть бути виділені в натурі (на місцевості) дві земельні ділянки з різним складом сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сінокоси або пасовища). У разі подання заяв про виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) більшістю власників земельних часток (паїв) у межах одного сільськогосподарського підприємства відповідна сільська, селищна, міська рада чи районна державна адміністрація приймає рішення про розробку проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Стаття 4. Особливості виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок єдиним масивом у спільну власність власникам земельних часток (паїв) особам, які мають право на виділення їм у натурі (на місцевості) двох чи більше земельних часток (паїв) із земель, що перебувають у користуванні одного сільськогосподарського підприємства, земельні ділянки за їх бажанням виділяються єдиним масивом. Громадянам (подружжю) та іншим особам, які подали до відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації спільну заяву чи клопотання, підписані кожним із них, про виділення в натурі (на місцевості) належних їм земельних часток (паїв) єдиним масивом, виділяється одна земельна ділянка у спільну власність.

25. Поняття організаційно-правової форми господарювання та класифікація суб'єктів сільськогосподарського державний класифікатор "класифікація організаційно-правових форм господарювання" (копфг) розроблено на виконання постанови кабінету міністрів україни від 4 травня 1993 р. N 326 "про концепцію побудови національної статистики україни та державну програму переходу на міжнародну систему обліку і статистики".об'єктом класифікації є визначені чинним законодавством організаційно-правові форми юридичних осіб та їх відокремлені підрозділи: філії, представництва, а також підприємці - фізичні особи, які не мають статусу юридичної особи.класифікатор призначено для використовування органами державного управління та іншими користувачами для обліку, збирання й обробляння статистичної та адміністративної інформації щодо державної реєстрації, аналізування та узагальнювання результатів економічної діяльності суб'єктів господарської (зокрема підприємницької) діяльності, ведення державних реєстрів: єдиного державного реєстру підприємств та організацій україни (єдрпоу), єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, реєстру корпоративних прав держави та інших.вилучені станом на 31.03.2004 з чинного законодавства організаційно-правові форми підприємств виділено курсивом.законодавчі акти, згідно з якими визначають організаційно-правові форми суб'єктів господарської діяльності, наведено у додатку а.кожна позиція класифікатора структурно складається з тризначного ідентифікаційного коду та назви організаційно-правової форми господарювання. Ідентифікаційний код будується, використовуючи серійно-порядковий метод кодування. Початкові коди серій (100, 200, 300, 400, 500, 600, 800 та 900) та їхні назви, використовують для узагальнювання об'єктів класифікації і не призначені для безпосереднього кодування суб'єктів господарської та іншої діяльності.наявність у назві класифікаційної позиції, наведеної у дужках альтернативної частини назви, визначає можливі варіанти застосовування даної організаційно-правової форми. Так, назва організаційно-правової форми позиції класифікації "підприємство об'єднання громадян (релігійної організації, профспілки)" під час формування назви підприємства, створеного, наприклад, профспілкою, буде визначено у свідоцтві про державну реєстрацію та єдиному державному реєстрі юридичних осіб і фізичних осіб - підприємців як "підприємство профспілки".щоб забезпечити змогу порівнювати коди організаційно-правових форм господарювання за дк 002-94 наведено колонку "попередній код" (код за дк 002-94).ведення копфг здійснює державний комітет статистики україни. Підставою для внесення змін до класифікатора є відповідні зміни законодавчих актів україни. Повідомлення про зміни до класифікатора публікують в щомісячному інформаційному покажчику "стандарти" держспоживстандарту україни.2 загальні визначення2.1 організаційно-правова форма господарювання - форма здійснювання господарської (зокрема підприємницької) діяльності з відповідною правовою основою, яка визначає характер відносин між засновниками (учасниками), режим майнової відповідальності по зобов'язаннях підприємства (організації), порядок створення, реорганізації, ліквідації, управління, розподілу одержаних прибутків, можливі джерела фінансування діяльності тощо.2.2 юридична особа - організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа може бути створена шляхом об'єднання осіб та (або) майна.юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів.юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом президента україни, органу державної влади, органу влади автономної республіки крим або органу місцевого самоврядування.юридична особа може бути створена шляхом примусового поділу (виділу) у випадках, встановлених законом.2.3 учасники відносин у сфері господарювання - суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктв господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.2.4 господарська діяльність - діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконування робіт чи надавання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.2.4.1 некомерційна господарська діяльність - самостійна систематична господарська діяльність, здійснювана суб'єктами господарювання, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку.2.4.2 підприємницька діяльність - самостійна ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, здійснювана суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.2.5 суб'єкти господарювання - учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за свої зобов'язання в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.суб'єктами господарювання є:господарські організації - юридичні особи, державні, комунальні та інші підприємства, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;громадяни україни, іноземці та особи без громадянтва, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.ержава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб'єктами господарювання.

2.5.1 суб'єкти господарювання державного сектора економіки - суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.держава здійснює управління державним сектором економіки відповідно до засад внутрішньої і зовнішньої політики.2.5.2 суб'єкти господарювання комунального сектора економіки - суб'єкти, що діють на основі лише комунальної власності, а також суб'єкти, у статутному фонді яких частка комунальної власності перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує органам місцевого самоврядування право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.2.6 корпоративне підприємство - корпоративне підприємство утворене, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та (або) підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.2.7 унітарне підприємство - створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.2.8 об'єднання підприємств (юридичних осіб) - господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств (юридичних осіб) з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.об'єднання підприємств утворюються підприємствами на добровільних засадах або за рішенням органів, які відповідно до господарського кодексу та інших законів мають право утворювати об'єднання підприємств. В об'єднання підприємств можуть входити підприємства, утворені за законодавством інших держав, а підприємства україни можуть входити в об'єднання підприємств, утворені на території інших держав.2.9 асоційовані підприємства (господарські організації) - це група суб'єктів господарювання - юридичних осіб, пов'язаних між собою відносинами економічної та (або) організаційної залежності у формі участі в статутному фонді та (або) управлінні. Залежність між асоційованими підприємствами може бути простою і вирішальною.2.10 установа - організація, створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об'єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна.особливості правового статусу окремих видів установ встановлюються законом.

26. Правове становище сільськогосподарських кооперативів. Із переходом до ринкових відносин відбувається розвиток сільськогосподарського кооперативного законодавства, яким керуються у своїй діяльності сільськогосподарські кооперативи, а зокрема і виробничі сільськогосподарські кооперативи.норми закону срср “про кооперацію в срср” від 25 червня 1988 року (із змінами та доповненнями від 16 жовтня 1989 року та 6 червня 1990 року) стали основою для становлення нового правового інституту правового забезпечення сільськогосподарської кооперації. В україні основним нормативним актом, який регулює діяльність сільськогосподарських кооперативів є закон україни “про сільськогосподарську кооперацію” від 17 липня 1997 року (із змінами від 2 листопада 2000 року, 10 січня 2002 року та 7 лютого 2002 року).

Даний нормативний акт складається з 12 розділів.розділ і - загальні положення. Визначає основні поняття, що вживаються в даному законі, а саме: сільськогосподарської кооперації, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського виробничого кооперативу, сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу, сільськогосподарського товаровиробника, об’єднання (асоціації, спілки) сільськогосподарських кооперативів, члена кооперативу, асоційованого члена кооперативу, вступного внеску, паю, додаткового паю кооперативних виплат та участі у господарській діяльності обслуговуючого кооперативу.

Трудові відносини в кооперативах врегульовані в розділі х, а розділ хі присвячено реорганізації та ліквідації кооперативів (об’єднань).

Розділ хіі – це прикінцеві положення, де вказано, що даний закон набирає чинності з моменту опублікування.

Необхідність прийняття даного закону обґрунтовується ще з 1991 року н.і.титовою в її науковій праці “сільськогосподарські кооперативи: їх правове забезпечення”. Автором також було внесено наукові пропозиції щодо “виділення поряд з виробничими та споживчими кооперативами третього типу кооперативів у сфері послуг”. [8,с.20-22]

Проте в чинному законодавстві дана пропозиція не була втілена.

Слід також зазначити, що норми закону україни “про сільськогосподарську кооперацію” є недосконалими і тому вчені - юристи україни вносять конкретні пропозиції щодо вдосконалення законодавчого регулювання сільськогосподарської кооперації в україні. В юридичній літературі висловлено також думку щодо прийняття закону україни “про виробничу кооперацію”, а також розробку та прийняття загального кодифікованого акту “про кооперацію”, який би закріпив кооперативні принципи, врегулював організаційно-правові форми кооперації, правове становище кооперативів різних типів та видів, визначив їх поняття та юридичні ознаки, порядок створення і припинення діяльності, основні засади господарської та іншої діяльності тощо.

В такому нормативному акті необхідно було б також законодавчо закріпити пріоритетне значення сільськогосподарських кооперативів в системі кооперації. Ці відносини частково врегульовані указом президента україни “про заходи щодо розвитку кооперативного руху та посилення його ролі в реформуванні економіки україни на ринкових засадах”.

Правове становище виробничих сільськогосподарських кооперативів визначається їх статутом, який відповідно до ст. 7 закону україни “про сільськогосподарську кооперацію” є “основним правовим документом, що регулює його діяльність. У статуті визначаються:

найменування кооперативу та його місцезнаходження,- предмет і мета діяльності;- порядок вступу до кооперативу і виходу з нього;

- порядок визначення розміру та порядок внесення вступного внеску і паю; склад засновників кооперативу;- права і обов’язки членів кооперативу;- органи управління, порядок їх формування і компетенція;- формування неподільного та інших фондів;- форми трудової участі та оплати праці членів виробничого кооперативу;- розподіл доходів кооперативу;- співвідношення між кооперативними виплатами і виплатами на паї;

- умови реорганізації та ліквідації кооперативу.

Статут кооперативу приймається засновниками на установчих зборах, зміни та доповнення до нього вносяться загальними зборами його членів. Повідомлення про зміни та доповнення до статуту надсилаються до органу, що зареєстрував кооператив, у тижневий термін з часу їх винесення.

Слід також зазначити, що перехід до ринкових відносин, а також розвиток аграрного сектора економіки на демократичних засадах спричинив потребу удосконалення законодавства, яким регулюються діяльність сільськогосподарських кооперативів, в т. Ч. Виробничих.

1.3 істотні ознаки виробничих сільськогосподарських кооперативів

Найновіші зміни до закону україни “про сільськогосподарську кооперацію” були прийняті 7.02. 2002 р.

Стаття 3 закону україни “про сільськогосподарську кооперацію” визначає принципи діяльності кооперативів, на основі яких також діють і сільськогосподарські виробничі кооперативи.

Відповідно до вищевказаної статті закону загальними принципами на яких створюються і здійснюють свою діяльність кооперативи є:

- добровільність членства фізичних та юридичних осіб в кооперативі та безперешкодний вихід з нього;

- обов’язкова трудова участь членів у діяльності виробничого кооперативу;

- обов’язкова участь членів у господарській діяльності обслуговуючого кооперативу;

- відкритість і доступність членств для тих, хто визнає статут кооперативу, бажає користуватися послугами цього кооперативу та у разі потреби погоджується брати участь у фінансуванні його на умовах, встановлених статутом кооперативу;

- демократичний характер управління, рівні права у прийнятті рішень за правилами “один член кооперативу – один голос”;

- обмеження виплат часток доходу на паї;

- розподіл доходу між членами кооперативу відповідно до їх участі в діяльності кооперативу;

- контроль членів кооперативу та його роботою в порядку, передбаченому статутом цього кооперативу.

Проаналізувавши загальні принципи діяльності сільськогосподарських кооперативів, можна виділити ті, на основі яких діють виробничі сільськогосподарські кооперативи. Вони характеризуються наявністю певних ознак, що притаманні лише їм та відрізняють їх від обслуговуючих кооперативів.

Першою з даних ознак є те, що членами виробничих сільськогосподарських кооперативів можуть бути фізичні особи (ст. 8 закону україни “про сільськогосподарську кооперацію”).

Це становить відмінність між виробничими і обслуговуючими кооперативами, оскільки стаття 8 закону україни закріплює, що членами обслуговуючого кооперативу можуть бути як фізичні так і юридичні особи.

Слід також зазначити, що спільним для виробничих і обслуговуючих кооперативів є те, що, як фізичні, так і юридичні особи, які є членами сільськогосподарських кооперативів повинні визнавати статут і дотримуватися його вимог. Вони також користуються послугами кооперативу, формують фонди та беруть участь у діяльності кооперативу.

Фізичні особи, які є членами виробничих кооперативів повинні досягти 16-річного віку і виявити бажання брати участь у діяльності кооперативу.

Другою ознакою, що притаманна виробничим сільськогосподарським кооперативам, відповідно до статті 3 закону, є обов’язкова трудова участь членів у діяльності виробничого кооперативу. Член кооперативу, який припиняє виробничу діяльність в кооперативі, припиняє і своє членство в ньому.

Ще одна істотна ознака сільськогосподарських виробничих кооперативів випливає із статті 2 закону, де зазначено, що виробничі кооперативи здійснюють господарську діяльність на засадах підприємництва з метою отримання доходу.

Дата добавления: 2015-07-12