Люди здувають бажання у пляшки

Люди здувають бажання у пляшки.

Повністю випиті, напівпрозорі.

Кожен, хто дує, увірує свято,

Хоч кожна пляшка летить при позорі.

В мусорні відра.

В сміттє-цеберця.

Кожен це знає. Та вірить що серця.

Людство мрійливе, роззинувши рота,

Переглядаючи зірки падіння,

В неї вкладають немов до блокноту.

Та чи чекає на них невезіння?

Бо кожна зірка, з бажанням чи без,

Перенасичена стухне ще доти.

Кожен це знає, та ніколи, ні!

Не заховає свойого блокноту.

Дмухайте, люди, на торто-свічки!

І з кожним роком сильніше та дужче.

Віримо ж дурні – тії палички

Мрії виконують, мовби тямущі.

Люди кидають монети у море.

В білі фонтани за ліве плече.

Щоб повернутись, а хто їх до тями

Верне і з тими грошми не втече?

Чи ти дитина, чи жінка доросла,

Хиткий дідусь чи завмерлий юнак.

Кожен за серцем тримає блокнота,

Пляшку прозору, зірки… Та на всяк.

Людоньки схрещують руки на грудях.

Очі ховають, ворушать губами.

Білий вогонь розгортається в людях.

Пляшки і зорі – снопами, снопами!

А кожне щире та ці забобони –

Все нісенітниця! Нумо! В цеберце!

Майже нічого не важать ці стони.

Кожен це знає. Та мріє. Що серця.

****

102.

Чому ж людина, така маленька,
не може думать одна про себе?

Та перейматись лише важливим?

Вона, хапаючи щире серденько,
Знімає голову й мчить під зливу.

Своїх думочок та мрій мінливих.

А там покинута, безголова,

Доща образи, крізь дірку в шиї,

Приймає й тане.

Ото цукрова!

Чому, людино, ти не всесильна?

І почуттів свої дикі ігри

Не можеш вчасно призупинити,
Для тих, хто встромлює в серце ікла.

Ото біжить і його ламає.

А може, то все квадрат ілюзій?

Чи хтось на це у той час зважає,
Коли дощем затопило в шлюзі?

****

Мантра

Все, что ищу – минуты умиротворения.

Балансируем на точках слабостей.

Кабы был человек завершенным творением,

Меньше делал нелепых шалостей.

Ежеутренние повторения

И проколы, обычно, вечерние.

Обуздала или разнуздала?

Оплатите мое лечение!

Все, что ищем – умиротворения.

Для чего я сюда пришел?

Плыть, неужто, среди человечества,

Как по быстрым речушкам ондатра?

«Все меняется, все быстротечно». -

Ежедневная моя мантра.

****

104.

Она захотела, чтобы земля под нею вращалась

И вскинула ноги кверху.

Метров шести не хватало

До звездного потолка.

Между тем, за день до, земля на оси качалась.

«Жаль, что я не гимнастка.

Взобралась бы на этажерку,
Дотянулась к нему на носках».

****

Дата добавления: 2015-07-12