Примітки

Нинішнє видання вперше (!) від 1926 року подає текст роману по‑новому, цілковито використавши журнальну публікацію, здійснену за сприянням М. Шаповала у часописі «Нова Україна» (1926–1928). Цей варіант істотно відрізняється від пізніше друкованого тексту, особливо цінний нескороченими фрагментами оригіналу. Але оскільки було лише 10 подач, і через закриття «Нової України» у 1928 році, текст не було додруковано до кінця, то завершення роману подаємо за книгою, що вийшла у Львові 1936 року.

Над романом «Апостол черні» О. Кобилянська працювала тривало – понад 20 років: орієнтовно від часу Першої світової війни – аж до виходу твору окремим виданням у 1936 р.

Перша згадка про цей твір міститься у чернівецькому часописі «Промінь» (1922, № 2). Зокрема, редактор журналу Іван Пігуляк в укладеному ним «Хронологічному покажчику писань Ольги Кобилянської (1894–1922)» у розділі «До печатания готові» назвав такі твори: «1. Василка: новела. – 2. Сниться: нарис. – 3. Лист засудженого вояка: нарис. – 4. Юліян Цезаревич: довша повість» («Промінь», 1922, № 2). Звідси бачимо, що первісна назва «Апостола черні» була «Юліян Цезаревич». У 1927 p., коли О. Кобилянська відзначала 40‑річчя своєї письменницької діяльності, у посланні Микити Шаповала, надісланому з Праги 24 листопада 1927 p., було згадано про цей роман: «Цілую руку, що написала Царівну і пише… царевича» (зі ст.: Дорогий Друже, Ольго Юліановно // Ольга Кобилянська: Альманах у пам’ятку її сороклітньої письменницької діяльности (1887–1927) / Зладив др. Лев Когут. – Чернівці, 1928. – С. 252).

Тут М. Шаповал обіграв заголовки «Царівни» і «Юліяна Цезаревича».

Вже по смерті М. Шаповала, у листі його вдови Ольги Шаповал від 29 грудня 1932 р. О. Кобилянська наголосила: «Я ніколи не віджалую, що Микита Юх[имович] не міг цю працю до кінця пізнати. Він написав „Ляхам…“, а я „Апос[тола] черні“, але в обох ціль чи не та сама».

О. Кобилянська старанно і ретельно правила текст твору, як читаємо з її відкритого листа до редакції львівського часопису «Нова хата»: «Я тепер так перенята (і занята) викінчуванням моєї послідної довшої повісти, що тяжко мені написати й лист додому. Ця моя повість мусить ще с[ього] р[оку] друкуватися; а то ще й корегувати треба конче самій, і до друку переписувати самій, а часу вже дуже небагато» (зі ст.: Ольга Кобилянська до редакції «Нової хати» // Нова хата. – 1926. – № 7–8. – С. 4).

Сама авторка у листі до редакції львівського журналу «Світ» засвідчувала: «Я ще не упоралася із своєю повістю „Апостол черні“, котру, не з моєї вини, не могла скорше викінчити. Вона, правда, вже готова, написана, але я її ще перед друкованням корегую, як це звичайно буває, й переписую» («Світ», 1927, № 9).

Оригінал твору зберігається у відділі рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т. Шевченка Національної академії наук України (заввідділу – Г. М. Бурлака). Найповніший з наявних – чорновий рукопис «Апостола черні» О. Кобилянської має авторську дату – 1926 р. (ф. 14, од. зб. 458, 974 арк.).

Також у цьому архіві є неповний машинопис (без дати) закінчення другої частини (ф. 14, од. зб. 1, 165 арк.); авторизована копія останніх частин (без дати) (ф. 14, од. зб. 2, 447 арк.); нотатки до роману німецькою мовою (1915–1916). Внизу під чорновим автографом рукою письменниці зазначено:

«Повість „Апостол черні“ скінчена в Кімполунзі на Буковині 12 марта 1926 – а вирізьблена через довгі перепони не з моєї вини аж 25 жовтня в Чернівцях 1929

Ольга Кобилянська»

Роман «Апостол черні» містить присвяту: «Галі з Лопатинських Бурачинській присвячує авторка». О. Кобилянська приятелювала з Галиною Бурачинською, дружиною лісничого з околиць селища Берегомет на Буковині; вони листувались і відвідували одна одну. Зі спогадів Степанії Садовської: «Письменниця приятелювала з дружиною лісничого з околиць Берегомета на Буковині – Бурачинською. За час мого перебування в Чернівцях вона їздила до неї кілька разів у гості. Ольга Юліанівна була винятково гостинною людиною» (з кн.: Ольга Кобилянська в критиці та спогадах / Вст. ст. Ф. П. Погребенника. – К.: Держлітвидав України, 1963. – С. 376, 377). У 1926 p., проживаючи в Румунії, Галина Бурачинська допомагала О. Кобилянській в її намірах щодо екранізації повісті «В неділю рано зілля копала…»: «Рукопис не знаходиться тепер в моїх руках, але в руках одної з моїх приятельок, пані Галі з Лопатинських Бурачинської в Румунії (Piatra Neamc) [Пятра Нямц – рум.]. Ся праця надається дуже до фільму, раз зі вигляду на гарні околиці, друге, і сам зміст відповідає д[уже] до того» (з листа О. Кобилянської до О. Гаморак‑Левицької від 19 вересня 1926 р. з кн.: Ольга Кобилянська. Слова зворушеного серця: Щоденники. Автобіографії. Листи. Статті та спогади / Упоряд., вст. ст. Ф. Погребенника. – К.: Дніпро, 1982. – С. 289). На жаль, здійснити екранізацію на німецькій кіностудії «Уфафільм – універсум» не вдалося.

У редагуванні тексту «Апостола черні» О. Кобилянська розраховувала на допомогу М. Шаповала: «Коли я свою працю „Апостол черні“ викінчу, а ви будете ще в Празі, я вишлю її до вас, щоб Ваша рука справила мені мову і погладила або потермосила її вперше» (лист О. Кобилянської до М. Шаповала від 31 травня 1922 p.).

Але найбільшу роль у редагуванні «Апостола черні» відіграв Василь Сімович (1880–1944) – український філолог, якому О. Кобилянська не раз доручала редагувати свої твори («Земля», «Василка», «Вовчиха» та ін.). Сам B. Сімович у спогаді «Моє перше знайомство з творами О. Кобилянської» (липень, 1928) зазначив: «З кожним новим твором, що виходив з‑під її пера, вона зазнайомлювала мене, а „Земля“ – то таки росла на моїх очах. Я й перший прочитав її в рукописі, і я зробив її першу редакцію […] З инчих творів я ще редагував „Василку“, „Вовчиху“ та перекладував для „Загальної Бібліотеки“ „Природу“, „Битву“. Крім того є в мене зредагований „Valse melancholique“» (з кн.: Ольга Кобилянська. Альманах у пам’ятку її сороклітньої письменницької діяльности (1887–1927) / Зладив д‑р Лев Когут. – Чернівці, 1928. – С. 262–263).

Як писав Ф. Погребенник у примітках до видання О. Кобилянської у серії «БУЛ», «В. Сімович підготував до друку кілька окремих видань, що з’явилися 1923 р. в „Українській накладні“ у Лейпцігу, відредагував роман „Апостол черні“» (з кн.: Кобилянська О. Ю. Повісті. Оповідання. Новели / Вст. ст., упоряд. і прим. Ф. П. Погребенника. – К.: Наук, думка, 1988. – C. 620). «Велику допомогу щодо здійснення задуманого О. Кобилянською видання „Апостола черні“ в Галичині надав В. Сімович, відредагувавши і дещо скоротивши роман» (з кн.: Починок Л. І. Ольга Кобилянська: знайома постать у новому ракурсі. – Кам’янець‑Подільський, 2005. – 192 с.).

Сам В. Сімович у мемуарах «Будні і герої Ольги Кобилянської» (1942) написав: «Ті, що провідували її в останніх двох роках, ріжні звістки подавали про стан її і духовий, і фізичний. Часто ці відомості були дуже й дуже суперечні. Та одне було в них згідне: Ольга Кобилянська була ввесь час якась маєстатично спокійна. І тільки розбалакавшись, підносила жаль, що львівські видавці „попсували“ її „Апостола черні“. Чи так воно виявиться колись пізніше, як науковий дослідник візьме в руки рукопис письменниці (якщо взагалі він зберігся) та порівняє з надрукованим примірником» (з кн.: Сімович В. Праці: В 2 т. – Т. 2: Літературознавство. Культура. – Чернівці: Книги – XXI, 2005. – С. 226).

Вперше (але не повністю) роман «Апостол черні» було опубліковано у «місячнику письменства, мистецтва, науки і громадського життя» «Нова Україна», який виходив у Празі протягом 1922–1928 pp. У різний час його редагували В. Винниченко, М. Шаповал, М. Галаган, Н. Григоріїв, С. Довгаль, М. Мандрика.

Спочатку виходив як «безпартійний двотижневик» (1922). З 1923 р. часопис «поширюється обсягом і змістом» за рахунок публікації літературно‑мистецьких творів. «Нова Україна» активно друкувала на своїх сторінках твори О. Кобилянської, як малого епічного жанру, так і великого. Зокрема, новели «Василка» («Нова Україна», 1923, березень, с. 68–89); «Зійшов з розуму» («Нова Україна», 1928, ч. 1–3 (січень‑березень), с. 35–39); «Вовчиха» («Нова Україна», 1923, вересень, с. 19–27; жовтень, с. 1–20; падолист, с. 36–45; грудень, с. 55–70).

За великим сприянням засновника і постійного редактора журналу Микити Шаповала, «Нова Україна» надала свої сторінки першодрукові роману «Апостол черні» О. Кобилянської. Було десять подач (продовжень) цього матеріалу. За 1926 p.: ч. 7 (жовтень), с. 25–41; ч. 8 (падолист), с. 30–46; ч. 9 (грудень), с. 26–42. За 1927 p.: ч. 1–2 (січень‑лютий), с. 26–42; ч. 3–5 (березень‑травень), с. 26–42; ч. 6–7 (червень‑липень), с. 10–26; ч. 8–9 (серпень‑вересень), с. 15–32; ч. 10–11 (жовтень‑падолист), с. 47–65; ч. 12 (грудень), с. 43–56. За 1928 p.: ч. 4–6 (цвітень‑червень), с. 43–59. Всього – 10 чисел журналу, 160 с.

На жаль, у 1928 р. «Нова Україна» перестала виходити, і роман О. Кобилянської (в редакції, очевидно М. Шаповала, яка істотно різниться від усіх наступних) не було додруковано до кінця. Причому, за ідейно‑тематичним спрямуванням «Апостол черні» дуже підходив до цього видання, адже «Нова Україна» відстоювала ідею національно‑державної незалежності з соціальних позицій (з кн.: Енциклопедія українознавства: Словникова частина / За ред. В. Кубійовича. – Т. 5. – Львів, 1996. – с. 1778).

Нині зберігається у Львівській науковій бібліотеці ім. В. Стефаника НАН України.

Вперше повним текстом окремою книгою (у 2 т.) роман «Апостол черні» О. Кобилянської надруковано у Галичині: Кобилянська Ольга. Апостол черні: Повість: У 2 т. / Обгортка П. Ковжуна. – Львів: Б‑ка «Діла», 1936. – Т. 1. – 199 с.; Т. 2. – 196 с.

«Діло» – провідна галицька газета, яка виходила у Львові у 1880–1939 pp., багато років це був єдиний український щоденник (з 1888 р. часопис став щоденним). З 1923 р. газета повернулася до первісної назви «Діло» (у 1920–1923 pp. міняла назви: «Українська Думка», «Громадська думка», «Український Вісник», «Громадський вісник», «Свобода»). Була закрита у вересні 1939 р. у зв’язку з приходом радянської влади до Львова.

У 1927–1939 pp. редактором був В. Мудрий, якого 1936–1939 pp. заміняла редакційна колегія у складі: І. Кедрин‑Рудницький, І. Німчук, В. Кузьмович. У 1908 р. «Діло» придбало друкарню; у 1881–1906 pp. при газеті «Діло» виходила з перервами «Бібліотека найзнаменитших повістей» (вийшло 74 видання); у 1936–1939 pp. – «Бібліотека „Діла“» (вийшло 48 видань). Саме у цій бібліотеці було надруковано твір О. Кобилянської.

Видання мистецьки оформив Павло Ковжун (1896–1939) – визначний графік, маляр і організатор українського мистецтва на західноукраїнських землях, який головним чином працював у книжковій графіці (створив численні обкладинки, екслібриси, видавничі знаки, плакати, ілюстрації, карикатури). Велика роль П. Ковжуна у відродженні мистецтва книги на Західній Україні.

У підготовці цього видання найбільше допомогли В. Сімович і його дружина Ізидора. Листи О. Кобилянської до родини Сімовичів, висвітлюючи процес роботи над романом, розкривають також надзвичайно делікатну, вразливу вдачу письменниці, яка завжди дуже переймалася тим, що змушена накидати іншим якісь обов’язки супроти себе (з кн.: Починок Л. І. Ольга Кобилянська: знайома постать у новому ракурсі. – Кам’янець‑Подільський, 2005. – С. 123).

Нами знайдено (поруч із чорновим автографом твору) раніше не друкований текст рекламного оголошення‑анонсу про появу рукопису «Апостола черні» у видавництві «Універсальна бібліотека» (м. Станиславів, нині – Івано‑Франківськ). Цей плакат закликає робити замовлення на новий твір О. Кобилянської. Наводимо цей текст повністю (оригінал його зберігається у відділі рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України, ф. 14, од. зб. 458). Слід зауважити, що у текст вкралася помилка: рік народження О. Кобилянської не 1865, а 1863, тобто у 1935 р. їй було не 70, а 72 роки.

Найновіша повість Ольги Кобилянської «Апостол черні»

В‑во «Універсальна бібліотека» має приємність поділитися з широкими колами шан[овного] громадянства милою відомістю, що д[окто]р Ольга Кобилянська, одна з найчільніших постатей нової української літератури, а рівночасно найвизначніша сучасна українська письменниця з‑поміж жінок, передала нашій Редакції свою найновішу повість п[ід] з[аголовком] «Апостол черні».

«Ця повість, – каже доктор Ольга Павлюх Гузарева, – це підслухане життя. Про будову та про виведення поодиноких характерів, середовищ і настроїв не приходиться говорити багато. Це ж твір Ольги Кобилянської, а вона вміє оповідати. Взагалі вдумливий психолог знайде в цій повісті багато цінного матеріялу».

Ось таке вражіння критика після одноразового прочитання рукопису.

З уваги на те, що восени 1935 року минає 70 літ від дня народження великої Письменниці (народилася в глибині буковинських Карпат, у містечку Ґурагуморі, дня 27 листопада 1865 року), повинно видання найновішої знаменитої Її повісті стати за загальний, усенародний Її привіт у 70‑ліття Її народження!

Твір зрілого віку Високодостойної Ювілятки повинен буде масово розійтися між українським громадянством, щоб воно таким чином сплатило їй, у рік ювілею, в 49‑тий рік літературної творчости, – свій довг удячности.

Ласкаві замовлення на чудову повість Д[окто]ра Ольги Кобилянської п[ід] з[аголовком] «Апостол черні» прохається слати на адресу:

В[идавницт]во «Універсальна бібліотека»

В Станиславові, вул. Собіського, Ч. 24.

«Союзна друкарня» Станиславів

На великій (тоді – Радянській) Україні було заплановано видати твори О. Кобилянської у десяти томах, у Харкові, в кооперативному видавничому товаристві «Рух». Як писав В. Сімович у складеній ним «Бібліографії творів Ольги Кобилянської (1887–1927)», вміщеній в ювілейному альманасі «Ольга Кобилянська» (Чернівці, 1928), вийшло друком до кінця 1927 p.: т. IІІ – «Царівна», т. IV – «Людина», т. VII – «В неділю рано зілля копала…», т. VIII – «Через кладку», т. IX – «За ситуаціями». Серед п’яти томів, які анонсувались, був т. X – «Апостол».

Дев’ять томів побачили світ впродовж 1927–1929 pp., проте роман «Апостол черні» так і не було надруковано. Очевидно, через те, що змінилася політика у радянській Україні, зріс репресивний тиск, українізація згорнулася, і, відповідно, відверто націоналістичний роман не міг тоді бути надрукованим, адже цілком суперечив ідеалам радянської дійсності.

Понад п’ять десятиліть твір не видавався взагалі. У 1984 p., у канадському місті Вінніпег роман «Апостол черні» О. Кобилянської було перевидано «заходами Крайової Управи Комітету українок Канади».

В Україні після шістдесятирічної перерви вперше уривки з роману було оприлюднено з подачі Оксани Івасюк у газеті «Радянська Буковина» у 1990 р. (Рад. Буковина, 1990, 22 вересня; 1990, 23 вересня).

Це був перший крок до читача, особливо зацікавленого передмовою О. Івасюк, в якій наголошено: «Про Ольгу Кобилянську та її твори ми, здається, знали все. І раптом – у неї є твір, який ніколи не публікувався у радянський час. Оцінка роману „Апостол черні“ славетної письменниці була настільки традиційною і однозначною, що виключала будь‑яку допитливість читача, вдумливий аналіз літературознавця та і, врешті, годі було відшукати бодай один примірник у державних бібліотеках нашого міста» (Рад. Буковина, 1990, 21 вересня).

Щоб заповнити цю прогалину, О. Івасюк опублікувала текст твору повністю у «Буковинському журналі» (із власною передмовою): Кобилянська Ольга. Апостол черні // Буковин. журн. – 1992. – № 1. – С. 3–80; № 2–3. – С. 74–124; 1993. – № 1. – С. 94–12.

Саме ця журнальна публікація стала початком повернення до українського читача твору О. Кобилянської, про який науковець О. Івасюк зазначила: «Складні і неоднозначні події в житті народу, труднощі особистої долі письменниці, а також катаклізми в історії України, яка після трагедії жовтневого перевороту залишилася обкраденою і розшматованою, а Буковина – знову загумінком на терені чужої держави, – все це не могло не позначитись на процесі написання твору, особливостях зображення ментальності головних героїв» (зі ст.: Івасюк О. Невідомий роман Ольги Кобилянської // Буковин. журн. –1992. – № 1. – С. 79).

Тільки у 1994 р. з’явилось повне книжкове видання роману: Кобилянська Ольга. Апостол черні / Авт. вст. ст. та упоряд. М. Крупа. – Тернопіль: Збруч, 1994. – 320 с. За видом обробки тексту це був ідентичний передрук фотоспособом, зроблений із львівського видання 1936 p., доповнений гарними ілюстраціями на обкладинці Терези Проць.

Друге видання датоване теж 1994 р. Зроблене у львівському видавництві «Каменяр», у серії «Знамениті письменники», із вступним словом «Друга зустріч» письменника Євгена Куртяка та його ж підготовкою тексту. Художнє оформлення – Богдана Пікулицького. За рівнем втручання в текст цей варіант є набагато більше наближений до сучасного правопису, орфографії та, особливо, синтаксичних правил, хоча також видання в основі має книжку 1936 р. Зверстано його по‑новому, не використовуючи фотоспосіб.

У нинішньому виданні мова О. Кобилянської відтворюється за сучасним правописом із збереженням тих діалектних лексичних і фразеологічних її особливостей, які взагалі були характерні для письменниці. Замінено сучасними літературними формами такі написання: іменників з різного типу пом’якшенням приголосної: не клясики, клясичний, плян, мелянхолійний, фільольоґічний, лєкції, тріюмфувати, патріярхальне, матеріяльний, ґеніяльний, льотерея, алєї, кольоністи, мельодія, сальони, елємент, алькоголь, білєти, лямпи, флякон, психольоґія, біольоґічний, а класики, класичний, план, меланхолійний, філологічний, лекції, тріумфувати, патріархальне, матеріальний, геніальний, лотерея, алеї, колоністи, мелодія, салони, елемент, алкоголь, білети, лампи, флакон, психологія, біологічний; іменників другої відміни з подвоєнням приголосної між голосними та апострофом: не на узгіррі, надвечірря, а на узгір’ї, надвечір’я; прикметників м’якої групи: не пізної, а пізньої', прислівників: не ледви, замісць, сами, у бік, а ледве, замість, самі, убік; числівників: не обоїх, а обох; кореневих звукосполучень: не семинарія, гилля, різблених, м’ягкої, аптичці, хрістіянське, карієра, европейські, публика, воріг, колірів, привиталися, офіцир, цвірінкали, богато, а семінарія, гілля, різьблених, м’якої, аптечці, християнське, кар’єра, європейські, публіка, ворог, кольорів, привіталися, офіцер, цвірінькали, багато.

Послідовно замінено літеру ґ на г (у словах, де нині ґ не вживається): не ґеніяльна, аґітують, фільолоґа, ориґінальна, траґічно, аґроном, біольоґічної, ґримаса, психольоґії, орґанізм, ґардероб, затраґічно, а геніальна, агітують, філолога, оригінальна, трагічно, агроном, біологічної, гримаса, психології, організм, гардероб, затрагічно.

В іменниках чоловічого роду у родовому відмінку однини закінчення ‑а замінено на ‑у: не вальса, до ліса, а вальсу, до лісу, прикметників вищого і найвищого ступенів: не найщирійші, найлекші, а найщиріші, найлегші; префіксів і суфіксів: не отверто, зідхнув, вивести, а одверто, зітхнув, вивезти.

У цьому виданні вживання розділових знаків наближено до сучасного правопису і нових правил пунктуації.

Для складання приміток використовувались такі джерела:

Белей Л., Белей О. Старослов’янсько‑український словник. – Львів: Свічадо, 2001. – 332 с.

Воропай Олекса. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис: У 2 т. – (Мюнхен, 1958). – К.: Оберіг, 1991.

Галицько‑руські народні приповідки / Зібрав, упорядкував і пояснив др. Іван Франко: У 3 т. – Львів, 2006.

Енциклопедія Українознавства. Словникова частина / За ред. В. Кубійовича: У 10 т. Перевидання в Україні. – Львів, 1993–2001.

Закон Божий / Уклад, за книгою протоієрея Серафима Слободського. – Свято‑Успенська Почаївська лавра, 2004. – 730 с.

Краткая литературная энциклопедия: В 9 т. – М.: Советская энциклопедия, 1975.

Літературознавчий словник‑довідник / За ред. Р. Т. Гром’яка, Ю. І. Коваліва, В. I. Теремка. – К.: ВЦ «Академія», 2006. – 752 с.

Матеріали до словника буковинських говірок / Ред. Ю. О. Карпенко, К. М. Лук’янюк та ін. – Чернівці, 1971.

Молитвенный щит православного христианина. – Переиздание Спасо‑Преображенского Мгарского монастыря, Полтавская епархия, 2000. – 912 с.

Німецько‑український словник / Укл. Лещинська В. М., Мазний О. Г., Сільвестрова К. М. – К.: Рад. шк., 1959. – 1056 с.

Погребенник Ф. П., Погребенник В. Ф. Український раритет. Періодичні, продовжувані видання і неперіодичні збірники ХІХ–XX ст. (1846–1986). – Дрогобич: Коло, 2011. – 300 с.

Російсько‑український словник: У 3 т. – Т. 1–3. – К.: Наук, думка, 1968.

Семотюк О. П. Сучасний словник іншомовних слів. – 2‑ге вид., доп. – X.: Веста‑Ранок, 2008. – 688 с.

Словарь української мови: У 4 т. / Упоряд. Б. Грінченко (1908). – К.: В‑во АН УРСР, 1958.

Словник буковинських говірок / За заг. ред. Н. В. Гуйванюк. – Чернівці: Рута, 2005. – 688 с.

Словник української мови: В 11 т. – K., 1970–1980.

Українська літературна енциклопедія. – Т. 1–3. – K., 1995.

Український радянський енциклопедичний словник: У 3 т. – K., 1987.

А також інтернет‑джерела:

http://slovopedia.org.ua

http://sum.in.ua

http://eslovnik.com

http://uk.wikipedia.org

http://rozum.org.ua

http://sokal.lviv.ua та ін.

Дата добавления: 2015-07-11