|
Читайте также: |
Київ 2011
УДК 347.74/76
ББК 67.91
П
Укладачі: Е.В. Горян, К.В. Горян
Рецензент В.Н. Кубальський
Затверджено на засіданні методично-редакційної ради Національного авіаційного університету (протокол № __ від _____________ р.).
| П | Порівняльний цивільний процес: методичні рекомендації до практичних занять та самостійної роботи студентів / уклад.: Е.В. Горян, К.В. Горян. – К.: НАУ, 2011. – 32 с. |
У методичних рекомендаціях з курсу «Порівняльний цивільний процес» подані матеріали з методики та технології організації порівняльного дослідження основних інститутів цивільного процесуального права країн континентальної та англо-саксонської правових сімей для студентів юридичних спеціальностей, аспірантів, викладачів вищих навчальних закладів
| ЗМІСТ |
| Вступ………………………………………………………………….. | |
| Загальні методичні рекомендації........................................................ | |
| Зміст практичних занять...................................................................... | |
| Модуль I. ПОРІВНЯЛЬНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ ПРОЦЕС.………......... | |
| Практичне заняття 1. Поняття та джерела цивільного процесуального права.......................................................................... | |
| Практичне заняття 2. Загальна характеристика підсудності та судоустрою....................................................................................... | |
| Практичне заняття 3. Учасники цивільного процесу (загальна характеристика)…………………………………………... | |
| Практичне заняття 4. Фізичні та юридичні особи як учасники цивільного процесу.......…………………......................... | |
| Практичне заняття 5. Сторони в цивільному процесі............. | |
| Практичне заняття 6. Зміна складу суб’єктів судочинства.... | |
| Практичне заняття 7. Процесуальна співучасть...................... | |
| Практичне заняття 8. Докази в цивільному процесі............... | |
| Практичне заняття 9. Судове доказування................................ | |
| Практичне заняття 10. Позов...................................................... | |
| Практичне заняття 11. Складання позовної заяви.................... | |
| Практичне заняття 12. Порушення та підготовка до розгляду цивільної справи у суді.......................................................................................... | |
| Практичне заняття 13. Судовий розгляд у Франції та ФРН.... | |
| Практичне заняття 14. Судовий розгляд в Англії та США..... | |
| Практичне заняття 15. Судові рішення та їх види................... | |
| Практичне заняття 16. Вердикт присяжних............................. | |
| Практичне заняття 17. Спрощене та окреме провадження в цивільному процесі зарубіжних країн................................................ | |
| Питання до самоперевірки................................................................... | |
| Список літератури…………………………………………………... |
ВСТУП
«Порівняльний цивільний процес» є однією з профілюючих дисциплін для студентів міжнародно-правових факультетів, відділень і груп міжнародного права юридичних факультетів, що готують юристів в області міжнародного права і зовнішньоекономічних зв'язків.
Метою викладення дисципліни є всебічне і глибоке розуміння студентами природи і сутності цивільних процесуальних відносин; процесуального порядку захисту майнових і особистих немайнових прав і охоронюваних законом і інтересів громадян, набуття навичок роботи з нормативними матеріалами, вирішення правових питань на базі національного законодавства Франції, Німеччини, Англії, США та Китаю, для чого передбачається самостійне вивчення студентами основної та додаткової спеціальної літератури, а також нормативно-правових актів цих країн.
Завданнями вивчення навчальної дисципліни є:
· отримання знань про основні принципи та норми цивільного судочинства, зміст цивільно-процесуального законодавства зарубіжних країн;
· отримання навичок щодо визначення підсудності;
· оволодіння знаннями щодо правового статусу учасників цивільного процесу;
· практичне оволодіння термінологією цивільного процесуального права;
· вміння використовувати в юридичній практиці знання, здобуті в процесі вивчення порівняльного цивільного процесу.
Вивчення цивільного процесу зарубіжних країн вимагає особливого підходу, пов'язаного з необхідністю вирішення конкретних фактичних ситуацій, що виникають в ході судової діяльності і потребують кваліфікованого юридичного рішення.
Вивчення цивільного процесу неможливе без ґрунтовних і глибоких знань матеріального права, перш за все цивільного, сімейного, трудового, конституційного, адміністративного тощо. Так, правильне визначення належного відповідача у конкретній справі, предмету доказування, особливостей використання конкретних засобів доказування і вирішення цілої низки інших процесуальних питань неможливе без знань матеріального права.
ЗАГАЛЬНІМЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
Вивчення матеріалу з навчальної дисципліни відбувається не лише на лекціях і практичних заняттях. Необхідна систематична самостійна робота студентів, пов'язана з вивченням опублікованої судової практики, нового законодавства, читанням юридичної періодики.
Вивчення «Порівняльного цивільного процесу» неможливе без опанування теорії, тому навчальні заняття проводяться у двох формах – теоретичних семінарів та практичних занять.
Теоретичні семінари є важливою і ефективною формою навчальних занять, їх значення полягає в тому, що вони спрямовані на розвиток у студентів навичок самостійної роботи з літературними джерелами, законами і іншими правовими актами, матеріалами судової і судово-арбітражної практики. На підставі їх аналізу та узагальнення студенти вчаться робити власні висновки теоретичного і практичного характеру і обґрунтовувати їх.
На відміну від теоретичних семінарів практичні заняття призначені в першу чергу для того, щоб навчити студентів розуміти зміст правових норм і застосовувати їх до конкретних життєвих ситуацій. Такі ситуації викладаються в задачах. Вирішення задач дозволяє досягти в навчальній аудиторії максимального наближення студентів до практичної діяльності юриста-міжнародника. Засвоєння матеріалу навчальної дисципліни пов'язане з виконанням завдань по підготовці процесуальних документів, що використовуються в цивільному процесі, що дозволяє студентам вирішувати суто прикладні питання цивільного процесу. Практичні ситуації, що наводяться для вирішення, потребують написання таких документів.
По кожній темі передбачаються питання для обговорення, наводяться переліки необхідних правових актів, а також вказується література, тобто є все необхідне для вирішення задач. Разом з цим викладач, що веде теоретичний семінар або практичне заняття, рекомендує студентам і іншу літературу з врахуванням новітніх публікацій, а також нові нормативно-правові акти і матеріали практики.
Навчальна дисципліна «Порівняльний цивільний процес» базується на основі знань, отриманих у процесі вивчення таких навчальних дисциплін, як «Теорія держави і права», «Римська держава і цивільне право», «Порівняльне цивільне право», «Судові системи і порівняльне судове право». При проведенні практичних занять викладач має за мету досягти належного рівня цивільно-правої підготовки студентів, а також ознайомити їх з правилами, які використовуються при проведенні практичних занять. Тому до студентів повинні пред'являтися високі вимоги відносно вивчення літератури і нормативно-правових матеріалів, методики вирішення задач, уміння готувати короткі доповіді і виступи тощо.
Практичні заняття проводяться шляхом обговорення питань, перелік яких міститься у планах зазначених занять. Студентам дозволяється використовувати план виступу, робочий зошит для наведення цитат з відповідних роботи або джерела, необхідних для аргументації висновків тощо. Не дозволяється зачитувати відповідь із робочого зошита.
Під час виступу студенту необхідно виділити проблемні аспекти, висвітлити наявність спірних підходів щодо досліджуваного питання з плану практичного заняття, вточнити з якого джерела він взяв інформацію. Сформулювати і обґрунтувати власну думку, підкріплюючі її необхідними витримками із опрацьованого матеріалу. У випадку виникнення дискусійних питань, студенти мають запропонувати власну точку зору на розкриття спірного питання або висловити аргументовану підтримку на користь певного підходу.
Участь студентів у практичних заняттях є обов’язковою умовою успішного виконання навчального плану.
Готуватися до практичного заняття необхідно з вивчення конспекту лекції. Студент повинен проаналізувати логіку викладення основних питань теми, про цьому повинен розраховувати не на механічну пам’ять, а на творче осмислення матеріалу. Значну допомогу у цьому надає робота з рекомендованою літературою. Після вивчення конспекту і літературних джерел студент повинен вирішити, чи всі питання теми знайшли своє відображення у вивчених матеріалах. Якщо на яке-небудь питання студент не знайшов відповіді, йому слід звернутися до викладача за консультацією. Знайдену у додаткових джерелах інформацію студент заносить у конспект і у ході свого виступу він не просто зачитує її, але коментує або тлумачить в залежності від того, якого виду джерело інформації.
Практичні заняття дозволяють забезпечити досягнення цілого комплексу цілей, основними з яких є: 1) розвиток і закріплення знань теоретичного характеру; 2) розвиток уміння аргументовано і точно викладати своє розуміння питань теми; 3) контроль рівня засвоєння знань.
Найважливішою частиною підготовки до занять є складання робочого запису матеріалу, що вивчається. Підготовка повинна закінчуватися розробкою планів відповідей на всі питання теми. Таким чином, при підготовці до занять студенту необхідно:
- вивчити матеріали лекції по темі;
- проаналізувати рекомендовану літературу та нормативні акти;
- підготувати план відповідей на всі питання теми та бути готовим до усних відповідей на всі питання за темою.
Новизна запропонованих методичних рекомендацій пов’язана із розробкою оригінальної структури практичних занять, що направлена на формування у студентів різних форм знань та практичних навичок. Так, перша частина «Визначення понять», по-перше, вимагає від студента обізнаності у спеціальних термінах і поняттях, що відображають специфіку цивільного процесуального права, а, по-друге, вчить застосовувати при розкритті окремого питання необхідну термінологію.
Друга частина «Питання для обговорення» передбачає змістовне висвітлення основних питань заняття у вигляді запису конспекту і спирається на вироблення у студентів вмінь аналізувати матеріал, здійснювати порівняльний аналіз, робити узагальнення.
Виконання завдань третьої частини «Ознайомлення з нормативно-правовими актами та судовими прецедентами» пов’язаноіз формуванням практичних навичок роботи із джерелами під час розкриття основних теоретичних завдань.
Після складання семестрового екзамену студенти атестуються по цій дисципліні, у тому числі в частині надбання практичних навичок, і можуть вважатися підготовленими для практичної діяльності в сферах, зв'язаних із застосуванням норм міжнародного та національного законодавства.
Методика вивчення навчальної дисципліни ґрунтується на запозиченому досвіді фахівців міжнародно-правового факультету в Московського державного інституту міжнародних відносин (Університету) МЗС Росії та Всеросійської академії зовнішньої торгівлі та поєднує вивчення теоретичних питань з їх практичним відпрацюванням на практичних заняттях шляхом вирішення завдань, які спеціально складаються із врахуванням особливостей теми, що вивчається.
Зміст практичних занять
Модуль I. ПОРІВНЯЛЬНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ ПРОЦЕС
Практичне заняття 1
Поняття та джерела цивільного процесуального права
І. Визначення понять: цивільний процес, стадії цивільного процесу, позовне провадження, принципи цивільного процесу.
ІІ. Питання для обговорення:
Література
[2], [3], [6]
Методичні рекомендації
Цивільне процесуальне право в сучасних правових системах розглядається як самостійна галузь права і в загальних рисах трактується одноманітно, а саме як система норм, що регулює судовий порядок розгляду і рішення приватноправових спорів.
Принципи цивільного процесуального права визначають те, яким має бути судовий розгляд цивільних справ, аби відповідати ідеалам законності, істини і справедливості. Вони відображають специфіку даної галузі права, його найголовніші якісні особливості, є концентрованим вираженням предмету і методу регулювання цивільного процесуального права.
Судова система – структура і компетенція органів правосуддя держави – регулюється, як правило, самостійними законами про судоустрій. Ними можуть бути: 1) єдині акти, що визначають статус усіх судових органів держави, наприклад Кодекс судоустрою у Франції; 2) різні закони, кожен з яких присвячений тій чи іншій окремій судовій системі, наприклад судам загальної юрисдикції або судам по трудових справах (у ФРН); 3) різні акти, кожен з яких присвячений певній ланці судової системи, наприклад Закон про Верховний суд або закони про місцеві суди (в Англії).
Судочинство регулюється нормативними актами: а) в ранзі закону – цивільними процесуальними кодексами (у континентальних правових системах) або б) правилами судочинства (в Англії і США), які за своєю юридичною природою є результатом делегованого законодавства.
Систематизація норм ЦПК або правил судочинства в цілому одноманітна. Є загальна частина, в якій зосереджені інститути, що мають значення для всього процесу в цілому, потім слідують розпорядження, що відносяться до окремих стадіях провадженняа: пред'явленню позову, підготовці справи до слухання, судового засідання і т. д. Однак в деталях структура процесуальних актів, а тим більше їх зміст навіть у споріднених правових системах (наприклад, якщо порівнювати кодекси ФРН та Австрії) істотно розрізняються.
Цивільні процесуальні кодекси містять основний блок процесуальних норм, що регулюють провадження у приватноправових спорах - цивільним, торговельним, сімейних справах. Характерний для правової системи Франції і ФРН дуалізм приватного права, який проявляється в відособленості норм торгового (підприємницького) права від цивільного, і існування громадянського кодексу і кодексу торгового, не вплинув на єдність процесуального законодавства цих країн. Там діють єдині ЦПК. Принципово інше спостерігається в Росії. ГК РФ регулює як загальногромадянські, так і економічні (торгові) правовідносини, а процедура вирішення спорів із застосуванням моністичного приватного права регулюється різними процесуальними кодексами - Цивільним процесуальним кодексом і Арбітражним процесуальним кодексом.
Правила судочинства в системі загального права різноманітні. Традиційно суд кожної ланки судової системи має свої правила судочинства. Наприклад, в США для федеральних судів є окремі правила для судів першої інстанції (Федеральні правила цивільного процесу для районних судів), Федеральні правила апеляційного про-провадженняа, а також Правила процедури для Верховного суду. Англія від цієї традиції відходить. В результаті реформи процесуального права в 1998 р. були прийняті Правила цивільного процесу, єдині для Верховного Суду і судів графств.
Практичне заняття 2
Загальна характеристика підсудності та судоустрою
І. Визначення понять: підвідомчість, підсудність, територіальна підсудність, родова підсуднісь, derogatio fori, fori prorogatum.
ІІ. Питання для обговорення:
Література
[1], [2], [3], [4], [6], [7]
Методичні рекомендації
Звертаючись до судових засобів захисту прав клієнта, адвокат, перш за все, повинен вирішити проблему вибору належного суду. Проблема виникає в силу наявності в кожній країні різних судових установ. Наприклад, у Франції діє близько тисячі судів, що виконують функції суду першої інстанції. Проблема може ускладнитися, якщо справа підсудна одночасно кільком судам або судам різних країн. Її вирішення зумовлюється двома факторами. По-перше, правовими приписами щодо підсудності (підвідомчості). На їх основі визначається судовий орган, компетентний здійснити провадження у справі (forum competens). По-друге, юридичними, економічними та іншими умовами певного місця судового провадження. Належним з точки зору конкретного учасника спору є той суд, який найбільш зручний, забезпечує оптимальні умови захисту його інтересів (forum shopping).
Правильний вибір передбачає дослідження: 1) колізійних та матеріально-правових наслідків вибору місця суду; 2) формальних умов судочинства; 3) економічних умов і тактики ведення процесу, та багатьох інших чинників, які важко передбачити наперед, тому що вони обумовлені індивідуальними особливостями справи (схема 1).
Подібний вибір forum shopping легітимний. Більш того, адвокат зобов'язаний давати стороні роз'яснення щодо допустимості і доцільності ведення процесу в судах тієї чи іншої держави, переваг, ризиків і недоліків конкретного місця судочинства. Порушення цього обов'язку розглядається як підстава майнової відповідальності адвоката перед своїм клієнтом.
Правові норми, що регулюють судову компетенцію в зарубіжних країнах, є різноманітними. Студенти повинні дослідити відповідні закони про судоустрій і цивільні процесуальні кодекси, а також окремі акти, наприклад, Постанову про юрисдикцію Високого суду і суду графств Англії 1991 р. (High Court and County Courts Jurisdiction Order 1991). Нерідко приписи про підсудність включаються до законів, що регулюють матеріальні правовідносини. Наприклад, важливі положення про юрисдикцію французьких судів стосовно спорів за участю іноземців можна знайти в Цивільному кодексі (ст. 14-15).
Студентам необхідно з'ясувати види підсудності: 1) залежно від критеріїв, покладених в основу віднесення справи до компетенції певного суду; 2) в залежності від правової підстави. Необхідно звернути увагу на те, що функціональна підсудність (funktionelle Zustаеndigkeit, competencia funcional) виділяється в німецькій і іспанській правових системах.
Важливо мати на увазі, що, як правило, кожна держава має свої унікальні норми про підсудність. Навіть зовні однакові формули можуть мати різний зміст. Наприклад, загальний принцип територіальної підсудності - пред'явлення позову за місцем проживання відповідача - діє практично у всіх правових системах. Однак студентам варто пам’ятати, що навіть у таких схожих правових системах, якими є правові системи Франції та Бельгії, поняття місця проживання як критерію підсудності трактується різним чином. У Франції місце проживання - доміцилій - це місце зосередження основних інтересів відповідача (ст. 102 ЦК). У Бельгії застосовуються більш формалізовані ознаки доміцилію. Тут основне значення має місце реєстрації (registre de population / bovolkingsregister) незалежно від того, чи проживає там особа фактично (ст. 36 Code Judiciaire).
При дослідженні судових систем зарубіжних країн варто звернути увагу на те, що множинність і багатоланковість судових систем створюють складну проблему підвідомчості і підсудності. Її вирішенню присвячені значні за обсягом нормативний матеріал, судова практика, наукові дослідження. Неправильний вибір суду сам по собі не означає втрату права на позов. Як правило, процесуальні приписи передбачають можливість передачі справи з одного суду до іншого. Однак подібна процедура вимагає додаткових часу й витрат. Неправильне визначення підсудності часто кваліфікується як груба помилка адвоката.
Практичне заняття 3
Учасники цивільного процесу (загальна характеристика)
І. Визначення понять: суб’єкти судочинства, процесуальна правоздатність, процесуальна дієздатність, деліктоздатність.
ІІ. Питання для обговорення:
Література
[2], [3], [4], [5], [8], [9], [14], [15], [16], [17]
Методичні рекомендації
Інститути, пов'язані з розділом цивільного процесуального права «Учасники цивільного процесу», особливо сторони, процесуальна співучасть та треті особи, призначені для визначення найбільш оптимального з точки зору принципу процесуальної економії складу учасників і для залучення до провадження всіх юридично зацікавлених суб'єктів.
Завдяки цим інститутам вирішуються багато важливих проблем, зокрема: чи вправі одна і та ж особа, яка виступає в матеріальних правовідносинах в різних якостях, у судовому провадженні мати грати різні процесуальні ролі; наскільки є серйозними наслідки формально неправильного, неточного позначення сторони; хто у випадку необхідності захистити спадкові права дитини, народження якого лише очікується, повинен виступати в якості позивача та хто взагалі може бути стороною судового провадження; хто має право ініціювати судове провадження для захисту порушених права малолітньої особи та може розпоряджатися процесуальними правами; хто має здатність здійснювати процесуальні дії або на якій підставі і за яких умов може вступити у вже розпочате проваждення; проблема захисту однорідних інтересів багатьох осіб.
До провадження по приватно-правовому спору може бути залучено практично будь-яку кількість осіб. Наприклад, у справі Eisen v. Carlisle & Jacqelin, що розглядався в судах США, вона коливалася в районі шести мільйонів. Але всі учасники судочинства, якою кількістю вони б не визначалися, відіграють певні ролі, серед яких є головні, допоміжні, епізодичні. Кожна роль має своє позначення і характеризується унікальним процесуальним статусом.
Студентам варто звернути увагу на те, що головна роль відводиться сторонам (les parties, die Parteien, parties, le parti, las partes), під якими в позовному провадженні розуміються: 1) позивач (le demandeur, der Klаеger, claimant, plaintiff, el demandante) – той, хто висуває вимогу та 2) відповідач (le defendeur, der Beklagte, defendant, el demandado) – той, до кого ця вимога виснута. Їм адресується переважна більшість процесуальних приписів. Основні характеристики суб'єктів судочинства, такі, наприклад, як процесуальні правоздатність та дієздатність, юридичний інтерес, розроблені переважно стосовно сторін, хоча в певних межах вони властиві й іншим учасникам.
Складні зв'язки матеріально-правових відносин та наслідки судового розгляду нерідко призводять до того, що суперечка між позивачем і відповідачем зачіпає права або зобов'язання інших осіб. Поряд з позивачем і відповідачем вони також можуть брати участь у процесі. Така категорія учасників називається третіми особами (les tiers, die Dritten, third parties). Їх присутність в процесі не є обов'язковою, а наданий їм статус визначається таким чином, щоб сприяти вирішенню спору між позивачем і відповідачем або, в усякому разі, цьому не перешкоджати.
У цивільному судочинстві беруть участь і інші особи, виступаючи в якості представників сторін, свідків, експертів, перекладачів, судових приставів, секретарів. Їм відводиться другорядна роль, хоча нерідко їх участь може мати вирішальне значення для результату справи. Проте позивач, відповідач, треті особи відіграють особливу роль. Вони беруть участь в цивільному процесі від власного імені, мають в справі юридичний інтерес, і цей суб'єктивний інтерес зачіпається судовим рішенням, прийнятим в цьому провадженняі. Вони є суб'єктами судочинства, оскільки наділені правом вчиняти дії, від яких безпосередньо залежить рух процесу. Варто звернути увагу на той факт, один із судів США визнав можливим до сторін в широкому сенсі цього слова віднести всіх осіб, які мають право контролювати процес, здійснювати захист, посилатися на показання свідків і вести перехресний допит і при допустимості апеляції оскаржити рішення. До стороні в сенсі § 78 ЦПК ФРН, що встановлює обов'язковість адвокатського представництва, відносяться не тільки позивач, відповідач, а й третя особа.
Особливий державний орган, на який покладено функції нагляду за виконанням законів, захисту державних і суспільних інтересів, - прокурор (minister public, Staatsanwalt, Attorney-General, Ministerio Fiscall, Pubblico Ministero) - не є типовим учасником цивільного процесу. Його присутність в розгляді приватноправових спорів є обовязковою лише у виняткових випадках. Наприклад, служба Генерального прокурора США (Attorney General of the United States) представляє Федерацію, що бере участь у провадженні в якості сторони, відстоює інтереси уряду в спорах, що випливають з контрактів, укладених між урядом і приватною корпорацією. У ФРН прокуратура допускається до участі лише у провадженні по окремих шлюбно-сімейних справах. Більш активну роль органів прокуратури грають у Франції, Італії, Іспанії та в інших країнах романської системи права.
Особливе місце в судочинстві займають адвокати. У силу формальних вимог законодавства, складнощів правового регулювання, судової процедури, збирання і дослідження доказів ведення провадження без участі адвоката неможливо. Кваліфікована діяльність адвокатів має суттєвий вплив не тільки на якість судочинства по окремій справі, а й на розвиток всієї правової системи в цілому.
Практичне заняття 4
Фізичні та юридичні особи як учасники цивільного процесу
І. Визначення понять: процесуальна правоздатність, процесуальна дієздатність, деліктоздатність, юридична особа, nasciturus
ІІ. Питання для обговорення:
ІІІ. Ознайомлення з нормативно-правовими актами та судовими прецедентами: Community Board Seven of the Borough of Manhattan v. Richard L. Schaffer & Сo, et al.; City of New York et al Appellants v. State of New York et al Respondents; County of Cayuga v McHugh.
Література
[1], [2], [3], [4], [5], [8], [9], [14], [15], [16], [17]
Методичні рекомендації
У зарубіжних країнах статус основних учасників судочинства характеризується різним чином. У більшості країн континентальної Європи для цього використовуються поняття: 1) процесуальної правоздатності (capacitе de jouissance, die Parteifaehigkeit, capacidad juridical procesal, capacidad para ser parte); 2) процесуальної дієздатності (capacite d'exercice, capacite processuale, die Prozessfaehigkeit, capacidad de comparecer enjuicio).
Крім того, в німецькій правовій системі виділяється здатність здійснювати процесуальні дії – «Postulationsfаеhigkeit». Зміст цього поняття розкривається в розділі 2 книги 2 ЦПК.
У французькому праві традиційно вважається, що реалізація права на судовий захист передбачає наявність у відповідної особи, крім процесуальної правоздатності та дієздатності, інтересу / un interet і якості / unе qualite. Обидва поняття вводяться статтею 31 ЦПК.
Англійські нормативні акти взагалі не містять загальних понять процесуальної правоздатності і процесуальної дієздатності. Правове регулювання зосереджено на конкретних приписах, що визначають, хто може пред'явити позов, кому можуть бути адресовані вимоги, за яких умов допускається залучення до процесу третіх осіб (див. частину 21 Правил).
Навпаки, американські правила судочинства в якості загальних передумов участі в процесі вказують на наявність правового інтересу (real party in interest) і здатності пред'являти позов або відповідати за позовом (capacity to sue or be sued).
Більш детальне уявлення про здатність пред'являти позов і відповідати за позовом, про передумови її наявності або відсутності дає судова практика – справи Community Board Seven of the Borough of Manhattan v. Richard L. Schaffer & Сo, et al.; City of New York et al Appellants v. State of New York et al Respondents; County of Cayuga v McHugh.
Практичне заняття 5
Сторони в цивільному процесі
І. Визначення термінів: процесуальна сторона, заміна неналежної сторони, процесуальна правоздатність, процесуальна дієздатність, деліктоздатність
ІІ.Питання для обговорення:
Література
[1], [2], [3], [4], [5], [8], [9], [14], [15], [16], [17]
Методичні рекомендації
Сторони є головними учасниками позовного провадження. Без них воно в принципі неможливо. Це обумовлена самою сутністю цивільного процесу, який по суті призначений для вирішення спору з участю також двох сторін - кредитора і боржника. Двосторонній характер матеріальних правовідносин і обслуговуючого його судочинства передбачає наявність як мінімум двох різних суб'єктів, що протистоять один одному.
Студенти мають уяснити, що одна і та ж особа не може бути одночасно відповідачем і позивачем. Варто звернути увагу на те, що збіг позивача і відповідача в одній особі веде до припинення провадження. Неприпустимим є і представництво позивачем відповідача, навіть якщо мова йде про представництво заснованому «на законі». У той же час якщо стороною в розгляді є об'єднання, то його члени можуть вступати чи залучатися до процесу як треті особи. Дозволяється й пред'явлення позову з боку члена корпорації до самої корпорації. Якщо ж суд, виходячи з того, що квазікорпорація статусом юридичної особи не володіє, буде вважати позивачем або відповідачем всіх учасників об'єднання, то жоден з них не вправі претендувати на статус третьої особи або іншої сторони.
Двосторонній характер судочинства не виключає ситуацію, в якій кожна сторона має в своєму складі кілька або навіть безліч осіб - співучасників (співпозивачів, співвідповідачів).
Формальне поняття сторони зумовлює актуальність проблеми її правильного позначення. Позначення сторони є обов'язковим реквізитом позовної заяви, воно має бути настільки детальним, наскільки це необхідно для однозначної ідентифікації відповідної особи. Студенти повинні чітко позначати сторону згідно вимог законодавства різних країн (п. 1 § 130 ЦПК ФРН, форма № 1А Правил цивільного судочинства Англії).
Студенти мають уяснити для себе три різновиди ситуацій, в яких сторона може виявитися неналежною (згідно німецької та австрійської судової практики).
Практичне заняття 6
Зміна складу суб’єктів судочинства
І. Визначення термінів: правонаступництво, треті особи, неналежна сторона, interpleader
ІІ. Питання для обговорення:
Література
[2], [3], [6], [5 ], [8], [9], [15], [16], [17]
Методичні рекомендації
При підготовці до практичного заняття студенти повинні проаналізувати способи зміни складу суб'єктів судочинства. Варто пам’ятати, що обмеження свободи у вирішенні питання про зміну складу учасників процесу встановлюються за допомогою визначення підстав та процедури змін. Це робиться з застосуванням різної правової техніки. Варто порівняти таку техніку, встановлену українським законодавством, англійськими Правилами цивільного судочинства, приписами ЦПК ФРН.
Необхідно звернути увагу, що можливість заміни сторони допускається всіма правовими системами. Заміна є реакцією судочинства на зміни матеріальних правовідносин, з приводу яких воно ведеться. При заміні сторони має місце процесуальне правонаступництво. У зарубіжному судочинстві нова особа продовжує діяльність вибулої. Для правонаступника всі дії, вчинені в процесі до його вступу до справи, обов'язкові в тій мірі, в якій вони були б обов'язкові для особи, яку правонаступник замінив.
Студенти повинні розглянути дві основні підстави заміни особи: ipso jure та воля сторін.
Регулюванню проблеми, коли на об'єкт спору, що знаходиться у будь-якої особи, претендують не один суб'єкт, а два або більше, присвячений спеціальний інститут. В англійському і американському праві він іменується інтерплідер (interpleader). У німецькому праві аналогічні приписи зосереджені в § 75 ЦПК під назвою «Спір кредиторів» (Glаеubigerstreit). В австрійському ЦПК цьому інституту (Auktorbenennung) присвячені § 22-25. У вітчизняному праві такого роду відокремлених приписів немає. Частково процесуальні питання позначеної матеріально-правової ситуації вирішуються на базі приписів про заміну неналежного відповідача. Вироблений в праві справедливості інститут interpleader в Англії регулюється Додатком 1 Правил цивільного судочинства (розд. 17 Правил Верховного суду). Найчастіше цей інститут використовується шерифом у виконавчому провадженняі, коли треті особи заявляють про свої права на майно, що є об'єктом виконавчого провадження. Слід зауважити, що застосування interpleader в США ускладнено проблемами підсудності.
Практичне заняття 7
Процесуальна співучасть
І. Визначення термінів: процесуальна співучасть, співпозивач, співвідповідач.
ІІ. Питання для обговорення:
Література
[2], [3], [6], [5 ], [8], [9], [15], [16], [17]
Методичні рекомендації
Зовнішня ознака процесуальної співучасті проявляється в тому, що на стороні позивача або відповідача виступає кілька осіб. Слід звернути увагу, що сама по собі численність не є вирішальною. Множинність членів об'єднання з самостійною правосуб'єктністю, яке як таке виступає стороною в справі, наявність у нього декількох представників не утворюють процесуального співучасті. Воно виникає тоді, коли кожна особа володіє самостійним статусом сторони.
Студенти повинні дослідити основні чинники процесуальної співучасті: матеріально-правові особливості предмету спору та процесуальні чинники.
Через ускладнення сучасних економічних і матеріально-правових відносин актуальність цього інституту зростає. Варто прослідкувати в законодавстві зарубжних країн тенденцію до розширення можливостей використання процесуального співучасті і вироблення особливих норм, що дозволяють вирішувати пов'язані з цим проблеми.
Практичне заняття 8
Докази в цивільному процесі
І. Дайте визначення понять: докази, доказова презумпція, тягар доведення, преюдиційність судового рішення, належність доказу, допустимість доказу, facta notoria, onus probandi.
ІІ. Питання для обговорення:
Література
[1], [2], [5], [8], [10], [12], [15], [16], [17]
Методичні рекомендації
Судове доказування як опосередкована форма судового пізнання являє собою чітко і детально регламентовану законом процесуальну діяльність суду з вивчення фактичних обставин за допомогою доказів з метою законного і обгрунтованого вирішення правового конфлікту.
Студенти повинні визначити певні правила оцінки доказів, встановлених цивільно-процесуальним законодавством. Варто звернути увагу на те, що докази, отримані з порушенням закону, не мають юридичної сили, внаслідок чого покласти їх в основу судового рішення не можна.
Традиційно разом з фактами, які вимагають доведення посредством подання доказів, виділяють також обставини, що не потребують складної доказової процедури. Аналіз процесуального законодавства свідчить про наявність трьох основних груп факторів, що ведуть до звільнення від тягаря доведення: 1) facta notoria; 2) преюдиційні обставини; 3) визнані обставини.
Проблема розподілу обов'язків по доказуванню особливо актуальна саме для цивільного судочинства, оскільки в кримінальному судочинстві тягар доведення покладений на сторону обвинувачення.
У цивільному процесуальному законодавстві встановлено, що докази подаються сторонами та іншими особами у справі. Разом з тим основний тягар доказування (onus probandi) покладено на позивача і відповідача.
Презумпції як техніко-юридичний прийом полегшують роботу судового органу і дають вихідні дані, що приймаються за істинні. Як наголошується в процесуальній літературі, доказування - право і обов'язок суб'єктів доказування, отже, презумпції звільняють особу від доказування, але не позбавляють її права наводити докази і обгрунтовувати факти.
Практичне заняття 9
Судове доказування
І. Дайте визначення понять: докази, доказова презумпція, тягар доведення, преюдиційність судового рішення, належність доказу, допустимість доказу, facta notoria, onus probandi.
ІІ. Дайте обгрунтовані відповіді на питання згідно цивільно-процесуального законодавтства Франції, ФРН, Англії та США, які поставлені у нижченаведених задачах.
Задача 1. Фермер Паулс звернувся до суду з поховом до страхової компанії про стягнення страхової винагороди у розмірі 70 тис. євро, а також штрафа за несвоєчасну виплату всієї страхової суми. Він посилався на те, що застрахував в цій страховій компанії садибу на вказану суму, але після пожежі його виплатили 9 тис. євро. Представник компанії позов не визнав, посилаючись на те, що при укладенні договору Паулс ввів їх в оману, вказавши в якості об’єкту страхування стайню, яка не існувала. Крім того, вартість стайні була завищена. До яких засобів доказування варто вдатися при вирішенні цього спору?
Задача 2. Махоні, штампувальник на підприємстві, отримав травму (роздроблення стопи з подальшою ампутацією). Він звернувся до суду з позовом про компенсацію моральної шкоди в розмірі 15 тис. євро. В суде представник підприємства виступив проти компенсації моральної шкоди, оскільки не бачить провини підприємства в шкоді здоров’я. Суд запропонував Махоні довести провину підприємтсва в нещасному випадку. Оцініть дії суду та розподільте обов’язок по доказуванню.
Задача 6. Мадам Лоретт здала до майстерні на ремонт годинник «Картьє». Але годинник був втрачений майстернею. Мадам Лоретт подала до суду позов про відшкодування шкоди, посилаючись на вину відповідача у втраті годинника. До позовної заяви були додана квитанція майстерні про прийом в ремонт годинника. Але відповідач заперечував проти повного задоволення позовних вимог: не заперечував втрату годинника, але посилався на те, що годинник був реплікою під фірму «Картьє», відповідно, сума збитків має бути знижена удвічі. Оцініть наявні докази, розподіліть тягар доведення.
Література
[1], [2], [5], [8], [10], [12], [15], [16], [17]
Практичне заняття 10
Позов
І.Дайте визначення понять: позов, елементи позову, підстава позову, предмет позову, зустрічний позов, запечення проти позову, забезпечення позову, мирова угода.
ІІ. Питання для обговорення:
Література
[1], [2], [5], [8], [10], [12], [15], [16], [17]
Методичні рекомендації
Теорія позову бере початок в римському праві. Згодом теорія позову, особливо класифікація позовів на види, була розроблена і розвинена видатними німецькими процесуалістами. Позовне провадження порушується шляхом подання позивачем позову або, іншими словами, правової вимоги до суду. Незалежно від обгрунтованості позивачем позову він є передумовою для винесення судом відповідного рішення за позовом. Через рішення суду позивач отримує відповідний правовий захист у суді при задоволенні позову або відмову у правовому захисті шляхом відмови у позові.
Студенти повинні проаналізувати умови прийняття судом позову. В наданих викладачем зразках позовних заяв студенти повинні чітко вказувати на підставу, предмет та зміст позову. Варто пам’ятати, що право визначати предмет і підставу позову належить тільки позивачеві. Без його згоди вони не можуть бути змінені.
Відповідно до принципу процесуальної рівності прав сторін відповідачу надається можливість захищатися проти пред'явленого позову. До числа найважливіших процесуальних засобів захисту відповідача проти пред'явленого позову відносяться заперечення проти позову і зустрічний позов.
Практичне заняття 11
Складання позовної заяви
І.Дайте визначення понять: докази, доказова презумпція, тягар доведення, преюдиційність судового рішення, належність доказу, допустимість доказу, facta notoria, onus probandi, позов, елементи позову, підстава позову, предмет позову, зустрічний позов, запечення проти позову, забезпечення позову, мирова угода.
ІІ. Складіть процесуальні документи заяви – позов, заперечення проти позову, зустрічний позов тощо– згідно фабул задач практичного заняття 9 з урахуванням вимог цивільно-процесуального законодавства Англії та США.
Література
[1], [2], [5], [8], [10], [12], [15], [16], [17]
Практичне заняття 12
Порушення та підготовка до розгляду цивільної справи у суді
І. Дайте визначення понять: стадії цивільного процесу, позовна заява, сторони, учасники процесу, зустрічний позов, забезпечення позову.
ІІ. Питання для обговорення:
Література
[1], [2], [5], [8], [10], [12], [15], [16], [17]
Методичні рекомендації
Цивільне судочинство зарубіжних країн розподіляється на позовне (загальне) і особливе (спеціальне) провадження. Подання позову здійснюється шляхом подачі позовної заяви. Подання позову як процесуальна дія складається з декількох етапів: 1) подання позовної заяви до суду, 2) подання позовної заяви відповідачу.
Студенти мають звернути увагу на те, що особливістю англійського цивільного процесу є те, що позовна заява не має обов'язково містити подробиці заявленої вимоги. Англійське законодавство допускає викладення деталей позову і обгрунтування вимоги окремо від основної заяви в документі «Деталі позову».
Практичне заняття 13
Судовий розгляд у Франції та ФРН
І. Дайте визначення термінів: стадії цивільного процесу, позовна заява, сторони, учасники процесу, зустрічний позов, забезпечення позову, тягар доведення, доказові презумпції, мирова угода
ІІ. Питання для обговорення:
Література
[1], [2], [3], [5], [8], [15], [16], [17]
Методичні рекомендації
Слухання справи проходить з дотриманням основних принципів розгляду справи по суті, якими є гласність та усність судового розгляду. Студенти повинні знати та характеризувати основні стадії судового розгляду: оголошення письмових доказів, судові дебати, ухвалення рішення тощо. Варто звернути увагу на такий інститут цивільно-процесуального права, як мирова угода. Законодавство багатьох країн визначає цю процедуру як факультативну. Необхідно чітко знати порядок укладення мирової угоди, яка можлива лише у випадках, коли позивач висловлює на це свою волю. Хоча змагальний процес починається при недосягненні сторонами примирення, його первинним завданням є примирення сторін.
Практичне заняття 14
Судовий розгляд в Англії та США
І.Дайте визначення понять: стадії судового розгляду, суд присяжних, вердикт, судовий наказ, судове рішення
ІІ. Питання для обговорення:
Література
[1], [2], [3], [5], [8], [15], [16], [17]
Методичні рекомендації
В англійському цивільному процесі розрізняється декілька видів провадженняа в суді першої інстанції. Зокрема, Правила цивільного судочинства виділяють провадження у справах з малою ціною позову (ч. 27), прискорене провадження (ч. 28) і звичайне провадженняо (ч. 29). Студенти повинні чітко визначати вид провадження в залежності від суті заявлених вимог та ціни позову.
Варто звернути увагу на особливості англійського судочинства щодо підготовки справи і подальшого її розгляду та вирішення по суті. В англійській процесуальному праві відсутня детальна регламентація порядку проведення основних слухань. Обсяг правових норм, присвячених даному питанню, незначний, а наявні правила фрагментарні і фіксують розрізнені процесуальні дії, не утворюючи логічно завершеної системи. Існуючі в законодавстві прогалини заповнюються за допомогою судових прецедентів і широкого використання суддівського розсуду. Це є однією з причин відсутності в практиці судів єдиної схеми проведення судового розгляду. На процедуру слухання впливає також і те, чи буде справа розглядатися за участю присяжних засідателів чи ні. Таким чином, залежно від змісту здійснюваних дій в даний час можна виділити два види слухань: 1) формалізоване слухання, проведене з дотриманням усіх принципів цивільного процесу, 2) спрощене судовий розгляд, в якому перевага віддається письмовій стороні процесу.
Визначення порядку проведення судового засідання здійснюється суддею в кожному конкретному випадку й залежить від складності справи та інших обставин.
Практичне заняття 15
Судові рішення та їх види
І.Дайте визначення понять: ухвала суду, рішення суду, судовий наказ.
ІІ. Питання для обговорення:
Література
[1], [2], [3], [5], [8], [15], [16], [17]
Методичні рекомендації
У процесі здійснення правосуддя з метою захисту суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів громадян і організацій суд вирішує різні питання. Дозвіл того чи іншого питання - вираз волі суду, реалізація судової влади. Зовні судова влада виражається в письмових актах, які узагальнено називаються судовими постановами. Залежно від змісту питання, що вирішується, суд першої інстанції ухваює судові рішення трьох видів: рішення, ухвали, судові накази. Загальною рисою всіх видів судових постанов є те, що вони містять виявлення волі держави в особі суду.
Студенти повинні чітко вказувати на різницю між різними судовими постановами. Судове рішення відрізняється від судової ухвали тим, що рішенням здійснюється акт правосуддя, тобто захищається суб'єктивне матеріальне право або охоронюваний законом інтерес. У будь-якому випадку, задовольняючи позов або відмовляючи в її задоволенні, суддя (суд) захищає права і законні інтереси позивача або відповідача, з ухваленням судового рішення спірне право (інтерес) стає явним. Ухвала ж як судовий акт суті справи не зачіпає.
Практичне заняття 16
Вердикт присяжних
І. Дайте визначення понять: суд присяжних, вердикт, напуття судді.
ІІ. Питання для обговорення
Література
[1], [2], [3], [5], [8], [15], [16], [17]
Методичні рекомендації
Вердикт присяжних є рішенням, яке ухвалюють присяжні засідателі після закінчення розгляду справи за їх участю. Студенти мають охарактеризувати та пояснити різницю між видами вердиктів в Англії та США.
Варто звернути увагу на кількість голосів, необхідних для ухвалення вердикту. У федеральному законодавстві США проголошений принцип одностайного (unanimous) винесення вердикту. Проте сторони можуть домовитися, що приймають вердикт, ухвалений більшістю голосів.
Характерною рисою американського цивільного судочинства, запозиченого з Англії, є відсутність нарадчої кімнати. Необхідно пояснити таку рису американського правосуддя як можливість зміни та скасування вердиктів і рішень безпосередньо судами: винесення рішення всупереч вердикту журі (judgement notwithstanding the verdict).
Практичне заняття 17
Спрощене та окреме провадження в цивільному процесі зарубіжних країн
І. Визначення термінів: позовне провадження, спрощене проваждення, окреме проваждення, спеціальне провадження, заочне проваження.
ІІ. Питання для обговорення:
Література
[1], [2], [3], [5], [8], [15], [16], [17]
Методичні рекомендації
При підготовці до практичного заняття студенти повинні уяснити розбіжності в назві та змістовному наповненні видів проваджень в цивільно-процесуальному праві зарубіжних країн. У загальному можна говорити про заочне та наказне провадження як видів спрощеного провадження.
У французькому законодавстві існує поняття «спеціальний процес» – процес за спеціальними нормативними актами, що представляє собою більш спрощену процедуру. Деяку специфіку має розгляд справ в порядку окремого провадження і заочного провадження, тобто судовий розгляд за відсутності сторін. У Німеччині законодавець виділяє особливе провадження: спрощений процес на основі письмових доказів і вексельний процес (§§ 592-605а ЦПК ФРН); провадження у сімейних справах (по справах про встановлення правовідносин між батьками і дітьми і аліментних правовідносин) (§§ 606-644 ЦПК ФРН); провадження за спрощеним порядком розгляду справ про стягнення заборгованості без виклику відповідача до суду на підставі судового наказу (§§ 688-703а ЦПК ФРН); провадження з арешту і тимчасовому розпорядженням (судове заборону) (§§ 916-945 ЦПК ФРН).
Спрощений судовий розгляд в Англії проходить головним чином у формі ознайомлення судді з документами, що входять до процесуального пакету. Суд може обійтися також без відкритих виступів учасників процесу (п. 10.2 Практичних вказівок кн. 29 Правил). Прискорене провадженняо (fast track) за своєю складністю і тривалістю займає друге місце після звичайного провадження. Підготовка справи до судового розгляду здійснюється за тими ж правилами, які діють у звичайному провадженні. Зокрема, застосовуються норми про розкритті документів, вручення письмових заяв свідків, з'ясуванні думки сторін за допомогою опитувальника, проведення в необхідних випадках слухання для визначення характеру вказівок, які повинні бути дані щодо підготовки справи до судового засідання. У той же час деякі з перерахованих інститутів застосовуються в прискореному провадженняі з певними обмеженнями, встановленими Правилами та Практичними рекомендаціями.
Провадження у справах з малою ціною позову відрізняється від звичайного і прискореного провадженняа існуванням додаткового, крім апеляції, способу перегляду винесеного рішення. Сторона, не була присутня на процесі і не просила про розгляд справи в її відсутність, може звернутися до суду із заявою про скасування винесеного на такому засіданні рішення і перегляд позовних вимог протягом 14 днів після вручення йому судового рішення. Варто звернути увагу на те, що інститут заочного рішення застосовується в Англії тільки щодо відповідача, який не виконує покладених на нього обов'язків по здійсненню необхідних процесуальних дій.
Питання для самоперевірки
Дата добавления: 2015-07-11; просмотров: 206 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| Виктор Ерофеев "В лабиринте проклятых вопросов", "Советский писатель", М. 1990 | | | СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНИХ ДЖЕРЕЛ |