Цивілізаційна структура сучасного світу 9 страница

Порівняльний аналіз показує, що в Україні формуються макроеко­номічні передумови, які здатні забезпечити економічне піднесення й зростання виробництва. Зокрема, досягнуто певного рівня фінансової стабілізації як найбільш загальної передумови позитивних змін економічного розвитку. Рівень інфляції, обмінний курс гривні, дефіцит держбюджету знаходяться у сприятливих межах. Єдиний негативний макроекономічний показник, який за формальними ознаками гальмує перехід до стабільного економічного зрос­тання, - відносно висока облікова ставка Національного банку, що суттєво здорожчує кредити й припиняє надходження необхідного “кисню” для оздо­ровлення економіки.

Водночас польський досвід показує, що економічне зростання можливе за інших сприятливих обставин, за макроекономічних показників, далеких від оптимальних. У 1992 p., коли в Польщі розпочалось економічне піднесення, рівень інфляції становив там 36,3% в рік, а середня відсоткова ставка рефінансування - 53,9%.

Звичайно, самі по собі, навіть найсприятливіші макроекономічні пере­думови, автоматично не викликають економічного пожвавлення й зростання виробництва. Потрібен відповідний ресурсний потенціал у вигляді інвестицій, інновацій, сучасних технологій, кваліфікованої робочої сили, менеджменту, маркетингу тощо.

Історична практика всіх часів і народів свідчить, що без нагромаджень, які виділяються з прибуткової частини будь-якого підприємництва, еконо­мічний поступ неможливий.

Таким чином, головним важелем економічного зростання, своєрідним пусковим механізмом є активізація інвестиційного процесу, модернізація виробництва на основі новітньої техніки і технології. При мобілізації всіх наявних джерел інвестицій, залучення додаткових внутрішніх і зовнішніх коштів можна досягти такої сукупної критичної маси.

Серед традиційних джерел інвестування активнішу роль відігравати­муть відрахування з прибутку підприємств та амортизаційні кошти. Бюджетні інвестиції будуть спрямовуватись у стратегічні галузі і виробництва загально­державного значення. З поліпшенням фінансової ситуації можна розраховува­ти на збільшення середньо- та довгострокових кредитів комерційних банків.

Головну ж роль - детонатора інвестиційного процесу мають відіграти додаткові ресурси, що виникають в економіці у результаті її ринкової транс­формації. По-перше, це зростаючі кошти від грошової приватизації. По-друге, використання можливостей внутрішнього і зовнішніх фондових ринків. По- третє, створення сприятливих економічних умов для залучення вільних гро­шових заощаджень населення до інвестиційної сфери. По-четверте, поступове, але неухильне запровадження іпотечного кредитування під заставу нерухо­мості та землі. І, нарешті, по-п’яте, більш активне, помітніше використання іноземних інвестицій.

Логіка економічного розвитку така, що створення сприятливого середо­вища у двох вищеназваних економічних блоках може бути зведене нанівець недосконалою податковою системою держави, яка не стимулює ні власне інвестиційний процес (не створюючи умов для нагромаджень), ні саме вироб­ництво (відбираючи левову частку прибутку і доходу).

На жаль, така податкова система продовжує домінувати в Україні, і без внесення радикальних коректив інвестиційно-виробничий процес і надалі залишатиметься невизначеним, а економіка - нерівноважною.

Які ж головні детермінанти спроможні впорядкувати податкову систему України, надати їй необхідної гнучкості та адаптивності стосовно нового етапу нашої економічної еволюції?

Найбільшим тягарем для господарюючих суб’єктів усіх рівнів залиша­ються непомірні розміри податків, їх величезна кількість та заплутаність і надмірна складність розрахунків.

Економічною наукою доведено, а господарською практикою багатьох країн підтверджено, що сумарні податкові вилучення, за яких відбувається економічне зростання у державах, подібних до України, не повинні перевищу­вати 20-25% валового внутрішнього продукту (ВВП). Найбільший тиск на зростання податків справляють бюджетні витрати, які разом з позабюджетни­ми фондами у нашій країні дорівнюють майже половині ВВП, тоді як у ГІН А вони становлять 33,5%, в Японії - 35,8, у Бразилії - 29, в Мексиці 27, в Туреччині — 25%.

Таким чином, скорочення витратної частини бюджету - ключ до оптимізації податкової системи і принципової зміни акцентів у фіскальній політиці - від пригнічення виробництва до його пожвавлення і зростання.

Великий вплив на економічне зростання справляють інституціональні фактори і структури. Досі засоби інституціональної політики виявлялися не досить ефективними з точки зору впливу на подолання економічної кризи й ^формування передумов економічного піднесення. У процесі приватизації не вирішено двох основних завдань економічного зростання: створення ефектив­ного, конкурентоспроможного власника, з одного боку, та стратегічного, \досить сильного, сучасного інвестора — з іншого. Внаслідок сертифікатної приватизації велика кількість державних підприємств перейшла у власність дрібних акціонерів, перевалено трудових колективів, шляхом створення закри­тих акціонерних товариств, що не закладає економічні підвалини для їхнього розвитку. До того ж, така форма підприємства утруднює доступ до нього ефективних власників з-поміж вітчизняних фінансових організацій та інозем­них інвесторів. За даними Держкомстату України, у 2000 р. державна форма власності становила 23,8%, колективна - 75, і приватна - лише 0,3% [5, 167].

Отже, в Україні переважає власність, що ще не дозріла до корпоратив­ної, але близька за своїм змістом до колективної, що висуває на порядок денний необхідність приведення структури власності у відповідність до на­гальних завдань економічного зростання. Очевидно, що економічний маневр повинен спрямовуватись на підтримку: по-перше, великих інвесторів, які в змозі концентрувати необхідні ресурси в межах фінансово-промислових груп і транснаціональних корпорацій національного і міжнародного характеру; по- друге, на зміцнення державних (казенних) підприємств стратегічного значен­ня на основі створення ефективної системи корпоративного управління дер­жавною власністю; по-третє, іноземних інвесторів, що гарантують зростання виробництва на сучасній техніко-технологічній основі.

13.4. ФОРМУВАННЯ РАЦІОНАЛЬНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЕКОНОМІКИ

Подолання в Україні затяжної фінансово-економічної кризи, викликаної трансформаційним спадом та іншими внутрішніми і зовнішніми шоками, створює певні передумови для сталого і збалансованого господарського поступу. Однак закріпити цей успіх й розпочати широкомасштабні структурні реформи на нинішньому все ще вузькому плацдармі ринкового простору буде вкрай складно і проблематично. Наступний період вимагатиме істотного розширення формату реформ, розробки та реалізації національної програми всеосяжної модернізації економіки і суспільства, набуття ними ознак і рис, що притаманні сучасним цивілізаційним процесам. Одним з важливих напрямів вирішення цього історичного завдання є формування в Україні раціональної економіки [6].

Її основу, як засвідчує досвід розвинутих країн, складає економічний інтерес, тобто прагнення підприємців, у тому числі утримувачів акцій, до максимізації прибутку, землевласників до отримання відповідної ренти, капі­талістів до еквівалентного відсотка на капітал і робітників до суспільно необхідного рівня заробітної платні.

Вищеназвані параметри детермінуються змістом і характером суспіль­ного виробництва, всією системою соціальних відносин та ґрунтуються на реалізації специфічних інтересів, тих, хто бере участь у створенні товарів і послуг. Одна з важливих рис економічної раціональності полягає в тому, що кожен з учасників суспільно-виробничого процесу, претендуючи на свою частку створених і розподілюваних матеріальних благ, об’єктивно зацікавле­ний у досягненні високого кінцевого результату.

Таким чином, економічний інтерес є головною рушійною силою раціо­нальної економіки, а досягнутий рівень суспільних відносин, соціального партнерства виключає асиметрію, наявність так званих ножиць у роз­подільчих пропорціях, що однак не означає їхнього нівелювання. Йдеться про отримання певного економічного еквівалента на вкладені у виробництво капітал чи працю. Дана сукупність відносин складає ядро, серцевину раціо­нальної економіки, розповсюджуючись на систему ефективного використання обмежених ресурсів, диктуючи раціональну поведінку фірмі в умовах конку­ренції, формуючи механізм ціноутворення і багато інших похідних, підпоряд­кованих основоположній ідеї.

Головними показниками раціональної економіки є якість та ефектив­ність використання ресурсів, факторів виробництва, його техніко-техноло- гічний і організаційний рівень, добробут населення, індекс людського розвит­ку та ін. В кінцевому рахунку раціональна економіка неможлива без адекват­ної ментальності, яка повинна пронизувати усі господарські рішення. Така економіка виключає позаекономічні дії й будується на суворому розрахунку поточних і довгострокових стратегій на рівні домашнього господарства, підприємства (фірми), галузі, цілого господарського комплексу країни.

Отже, в Україні існує потреба у реабілітації раціональності в економіці, інших сферах життєдіяльності, суспільній та індивідуальній свідомості. Цей процес, очевидно, є співзвучним із всебічною модернізацією, тобто з осучас- ненням господарства, усього українського суспільства.

Розглядаючи економічну раціоналізацію в широкому контексті, слід враховувати домінування одного з двох начал у сфері культури: діонісійського чи аполонівського [Див.: 7, 114]. Перше відзначається драматичною пристрас­ністю, акцентом на дисгармонії, перевищенні міри, інтересом до стихії і аномалії тощо. Можна стверджувати, що такий перебіг подій був притаман­ний українському етносу, починаючи з національно-визвольних змагань Б. Хмельницького і до масової колективізації на селі 30-х років XX ст. та колізій горбачовської перебудови. Протилежний діонісійському, аполонів- ський напрям, сповідує врівноваженість розуму і почуттів, обов’язку і прист­расті, істини і краси, інтелектуальне прозріння, орієнтацію на культ міри, нормальності та нормативності.

Спроби запровадження такого начала були в УНР (1918-1920 pp.), а ще раніше окремі його елементи сформувались у Запорізькій Січі, які однак переривалися ззовні.

Сучасне включення України у цивілізаційні процеси і структури в умовах глобалізації однозначно і безальтернативно спонукає до формування глибоких раціональних основ як в економіці, так і в інших важливих сферах суспільного життя. Є всі підстави вважати, що саме утвердження раціоналізму в економіці й політиці, в суспільній та індивідуальній озідомості стане тією перепусткою, яка дозволить нам органічно вписатись у світовий багато­вимірний простір.

Досвід інших країн показує, що цей процес є тривалим і вимагає відповідних об’єктивних та суб’єктивних передумов. Класична раціональна економіка зародилась у Західній Європі декілька століть тому. Вона базува­лась на чотирьох “китах”: ренесансі античної науки та її революційних змінах; раціональному римському праві; раціональному способі ведення господарст­ва; протестантизмі, який синтезував усі ці позитивні тенденції суспільного життя [8, 115].

Не абсолютизуючи та не намагаючись механічно перенести на укра­їнський ґрунт ці та інші атрибути раціональної економіки, зауважимо, що у світі є приклади успішного застосування такої моделі поза межами Західної Європи. Найбільш яскраво це проявилось у США і Канаді, Австралії і Японії. Вражаючі досягнення продемонстрували країни цілого регіону Південно- Східної Азії (АСЕАН), застосовуючи принципи раціональної економіки на ґрунті конфуціанської чи буддистської трудової етики.

Усі чотири складові раціональної економіки присутні в Україні. Однак їх якість, зрілість, суспільна затребуваність відзначаються величезною строкатістю, з одного боку, та розбалансованістю, гетерогенністю, безсис­темністю - з іншого.

Найбільший потенціал зосереджено в науці і освіті. Попри існуюче відставання, а в окремих сферах загрозливе, від провідних західних країн, науково-освітнє підґрунтя раціоналізації економічних процесів можна вважа­ти задовільним, яке за умов відповідного фінансування здатне повною мірою забезпечити науково-кваліфікаційний супровід трансформаційних процесів. Йдеться про три головні напрями. По-перше, постановка і вирішення на рівні світових стандартів сучасних “main stream” теоретичних проблем перехідної економіки та практичних завдань економічної політики. По-друге, розробка дієвих механізмів, стимулів та інструментів, які здатні ефективно реалізувати в короткостроковому періоді інноваційну модель економічного розвитку, що реально втілюватиме сучасну техніку і технологію у національне вироб­ництво. По-третє, підготовка потужного кадрового корпусу із сучасним еко-

номічним мисленням, з фундаментальною професійною підготовкою, що потребує докорінної модернізації освіти в державі.

Правова система країни, як один із чинників раціоналізації економіки, її важлива інституціональна складова являють собою надзвичайно складний і строкатий конгломерат рудиментів минулого, некритичних новацій, запозиче­них з інших систем, неузгоджених та еклектично пов’язаних між собою.

Дуже невиразною є парадигмальна основа права, що в кінцевому рахунку негативно позначається на економічній сфері.

Ведення господарства в Україні традиційно здійснюється інтуїтивно, особливо ж це стосується домашнього рівня, малих і середніх підприємств. Великі підприємства, фірми намагаються розробляти бізнес-плани, впровад­жувати корпоративне управління, але їм відчутно бракує демократизму, прозорості у відносинах з акціонерами, відкритості. Галузевий рівень знахо­диться в пошуках власної ніші, залишаючись у полоні минулих стереотипів, так само, як і центральні органи виконавчої влади, зупинившись на півдорозі до завершення адміністративної реформи.

Лише революція в економічній свідомості, економічному мисленні здат­на поставити на раціональну основу господарські процеси усіх рівнів. Еко­номічна, а потім і правова освіта мають запроваджуватись ще в шкільних закладах у відповідних формах, якісно поліпшуючись у вищих навчальних інституціях.

У надзвичайно складному і проблематичному світлі постає перед нами трудова етика, освячена в інших суспільних середовищах глибокими і стійки­ми релігійними переконаннями. Войовничий атеїзм радянських часів, міжкон­фесійні суперечності доби незалежності, поява на українських теренах низки псевдорелігій та релігійних рухів, на жаль, не дають підстав вважати цей фактор синтезуючим у контексті формування основ сучасної раціональної економіки. Водночас загальний позитивний вплив сакралізації суспільства повинен проявитись і в цій царині.

Аналізуючи складові раціоналізації економіки, слід зазначити, що в Україні, на відміну від інших країн і регіонів, домінуючим, синтезуючим фактором виступатиме, на наш погляд, не релігія, а наука і освіта, де зосереджений найбільший потенціал впливу на формування як соціального капіталу, так і матеріальних активів сфери суспільного виробництва. Тому докорінна модернізація освіти і науки, підготовка висококваліфікованих кадрів усіх рівнів із сучасним економічним мисленням, зміцнення вітчизня­них наукових шкіл, створення науково-виробничо-технологічних комплексів, фінансово-промислових груп, технополісів і технопарків, університетських консорціумів та ін. мають започаткувати в єдності із взаємодією інших чинників, рух до раціональної, модерної економіки зразка XXI століття.

Яку ж модель економічної і, відповідно, грошово-кредитної політики варто обрати для прискорення модернізаційних процесів, раціоналізації еко­номіки, вирішення інших соціально-економічних проблем. Нинішній варіант

помірковано-консервативної економічної політики забезпечує певну стабіль­ність та мінімальну соціально-економічну рівновагу. Продовження такого курсу є виправданим з двох основних причин. По-перше, він є передбачува­ним, послідовним, спрямованим на поступове накопичення передумов і ресурсів для самодостатнього стійкого розвитку. По-друге, в перехідних умовах така політика віддає перевагу якісним змінам усієї системи суспіль­ного виробництва, віддаляючи тим самим кількісні аспекти економічного зростання.

Другий варіант економічної політики, що передбачає суто ринкові механізми формування обмінного курсу, розширення меж грошово-кредитної політики містить у собі більше елементів ризику, господарських біфуркацій, коливань кон’юнктури за однієї незаперечної переваги - наявності еко­номічного поступу. Останнє схиляє терези на користь другої, складної, ширшої за амплітудою моделі економічної політики, арсенал засобів якої прискорить нарощування власного потенціалу як основи зміцнення державно­го суверенітету й національної економічної безпеки держави.

13.5. ПОТЕНЦІАЛ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ

Традиційна економічна наука описує механізми функціонування різних економічних систем, часто-густо залишаючи поза увагою їхній розвиток, динаміку. Саме такі дослідження дуже важливі в перехідний період з тим, щоб з допомогою чітко визначених джерел, ресурсів і механізмів якнайшвидше подолати депресивний економічний стан і вийти на траєкторію сталого господарського поступу.

Процес економічного розвитку є надзвичайно складним і відбувається під впливом цілої гами різноманітних суперечливих, а інколи і взаємовиклю- чаючих чинників. Досвід засвідчує, що ідея історичної обумовленості розвит­ку, прогресу, соціальної еволюції знаходить своє практичне втілення не безпосередньо в окремо взятій соціально-економічній системі, а як загальна спрямованість, вектор руху світової цивілізації. Мовою практичної політики та господарської практики це означає, що далеко не всі країни світу перебува­ють у стані економічного розвитку, тобто забезпечують нарощування валового національного продукту, поліпшення на цій основі добробуту членів суспіль­ства, якості життя населення, піднесення індексу людського розвитку. Більше того, периферійна, маргінальна частина' світової економіки перебуває в стані хронічної депресії, перманентного господарського і культурного занепаду. Напівпериферія, до складу якої відноситься і Україна, знаходиться на транс­формаційному, перехідному етапі, коли на основі всеосяжної модернізації економіки і суспільства відбувається демонтаж віджилих, застарілих істо­

рично, збанкрутілих економічних форм, створення сучасних постіндустріаль- них структур XXI століття. За цих обставин надзвичайно важливими є концентрація зусиль і ресурсів, визначення пріоритетів економічної політики на таких напрямах, які забезпечать довготривалий і стабільний економічний поступ в умовах загострення конкуренції; тцо посилюється сучасною гло­балізацією світоі'осподарських процесів.

Загальні передумови, які створюють стартові можливості господарсько­го поступу, пов’язані з такими основоположними структурами держави, як природно-ресурсний потенціал; внутрішній соціально-економічний устрій, відкритість господарства зовнішньому світові, структурованість* цілісність| органічна єдність національного економічного простору.

Розглядаючи природно-сировинну базу України, слід звернути увагу, насамперед, на те, що за земельною територією вона є найбільшою (після європейської частини Росії) країною Європи, а за природною родючістю ґрунтів та їх якісним складом— однією з провідних Держав світу. За наявними оцінками-^'модернізація аграрного сектора; запровадження сучасних гос­подарських форм спроможні підвищити продуктивність сільського господар­ства України в еквіваленті, що забезпечує продуктами харчування 140- 145 млн. чоловік [9, 34-35].

За різноманітністю та складом мінерально-сировинних ресурсів Україна випереджає такі розвинуті країни світу, як США, Канада, Великобританія, Китай, Франція та ін. Лише гірничовидобувна промисловість щороку вироб­ляє продукції на суму від 14,5 до 20 млрд. доларів США, що складає 2,7-3,8% світового обсягу. В надрах країни розвідано майже 8 тисяч родовищ, близько 100 видів корисних копалин, серед яких нафта* газ, залізні, марганцеві^ титанові* уранові руди, вугілля, сірка, ртуть, каолін, графіт, вогнетривкі глини, будівельні матеріали, мінеральні та питні води тощо. За коефіцієнтом транзит- ності, що складає 3,75, Україна займає перше місце в Європі [10, 5; 11, 106]. Усе це створює сприятливу природно-сировинну базу для активізації процесів економічного розвитку в державі уже найближчим часом.

Основу соціально-економічного устрою України складають такі базові цінності, як особиста свобода, демократія, ринкове господарство, грома­дянське суспільство. Відштовхуючись від них, при подальшому формуванні і утвердженні власної соціально-економічної моделі не можна не враховувати також інші цивілізаційні суспільно-політичні, соціально-економічні та культу­рологічні детермінанти, які посилюють свій вплив на національні держави в умовах глобалізації. Надзвичайно важливою є інтеграція національної істо­ричної спадщини в сучасну соціально-економічну структуру українського суспільства, випробувані віками традиції і навички населення, його менталь­но-етнічний потенціал.

Зрештою, не можна абстраіуватись і від онтологічних чинників, тобто від реально існуючих в країні суспільно-економічних і політичних відносин, рівня соціально-економічного розвитку, якості матеріальних активів і люд­
ського капіталу та ін. Сучасні світові тенденції й національний політико- економічний генофонд підказують, що оптимальною для України є народна економіка, яка забезпечує рівність стартових можливостей підприємницької діяльності, соціальну спрямованість економічного процесу, вільний доступ до надбань освіти і науки, недопущення соціального та майнового розшарування у суспільстві, гармонізацію відносин між працею і капіталом. Саме таким є вектор розвитку суспільства у скандинавських країнах (Швеція, Данія, Нор­вегія, Фінляндія).

В сучасному глобалізованому світі прямий вплив на внутрішній госпо­дарський розвиток справляє міжнародне економічне середовище. У принци­повому плані йдеться про те, чи є економіка відкритою для співпраці з іншими підсистемами світового господарства, чи вона закрита протекціоністськими бар’єрами. Очевидно, що останній варіант був би згубним для економіки (і це засвідчив сумний досвід колишнього СРСР). Водночас отримання переваг міжнародного поділу праці (матеріальних, фінансових, технологічних, інте­лектуальних ресурсів) та ринків збуту вітчизняних товарів і послуг має супроводжуватись неухильним дотриманням принципу пріоритету національ­них економічних інтересів та гарантування економічної безпеки держави. Відкрита економічна система не лише сприяє реалізації власних порівняль­них, конкурентних і виявлених переваг, а й суттєво підвищує інтенсивність національного конкурентного середовища, розширює канали надходжень зарубіжних інвестицій і технологій, управлінського досвіду тощо.

Нарешті, серед загальних передумов економічної динаміки непересічне значення мають цілісність, єдність, гомогенність національного економічного простору. В умовах поглиблення глобалізації світогосподарських процесів національне економічне середовище розвивається під відчутним тиском двох визначальних факторів: з одного боку, господарський простір держави певним чином розмивається, втрачає власну ідентичність внаслідок міжнародних інтеграційних процесів, що найбільш яскраво проявляється зараз у Європей­ському Союзі. З іншого боку, величезні транснаціональні корпорації не лише змінюють зовнішній ландшафт національного економічного середовища, а й суттєво модифікують його внутрішній, сутнісний зміст. Усе це вимагає постійної уваги до зміцнення національної грошової одиниці, банківської і фінансової систем, удосконалення митно-тарифного контролю та валютного регулювання. Причому формування і утвердження усіх атрибутів національ­ного економічного простору мають відбуватись з урахуванням європейського вибору України, тобто орієнтуватись на норми і стандарти ЄС, ГАТТ-СОТ, інших міжнародних організаційних угруповань.

Економічний розвиток з боку його кількісних складових є функцією від таких змінних, як капітал, праця, технології (інновації) та інституції. Для визначення реальних перспектив господарського поступу України слід про­аналізувати стан і перспективи кожної із наведених змінних. Характеризуючи першу складову - капітал, варто підкреслити, що з боку власності відбува­
ються складні, суперечливі процеси становлення національного капіталу, поступово викристалізовуються його економічні форми, які супроводжуроться, водночас, різко негативними явищами (тінізація, деперсоналізація власності, криміналізація фінансово-економічних відносин та ін.). Досі в Україні не створені фінансово-промислові групи ні загальнонаціонального^ ні регіональ­ного масштабів, продовжується втеча капіталу за межі країни та ін. З боку матеріальних активів, наявний капітал, тобто основні виробничі фонди є застарілими не лише морально, а й фізично зношеними, на підприємствах існує хронічна нестача оборотних коштів. Інноваційну діяльність здійснює невелика частка підприємств і об’єднань. Відбуваються руйнівні дезінвестиційні процеси.

Подоланню цих та інших негативних тенденцій має сприяти перехід до грошової приватизації державного майна, а, отже, і набуття ним ефективного власника і стратегічного інвестора. Крім того, загальна економічна кон’юнк­тура в країні, макроекономічні передумови теж засвідчують тенденцію до пожвавлення інвестиційної діяльності та позитивної динаміки цієї складової економічного розвитку.

Стосовно праці, то в найближчий період до 2010 та 2015 року, згідно з існуючими прогнозами, в її кількісній структурі не очікується помітних зрушень. Населення трудоактивного віку буде перебувати в межах 25,5- 27,5 млн. чол., що суттєво не може вилинути на перебіг подій в економічному розвитку, на відміну від країн, де обсяги праці щорічно збільшуються на мільйони або й десятки мільйонів чоловік (Бразилія, Китай) [12, 22-23].

Відштовхуючись' від реального стану двох визначальних факторів еко­номічного розвитку наявного капіталу та праці, які складають основу економіки пропозиції, слід зазначити, що за нинішніх обставин справжнім мотором економіки України може стати сукупний попит та його головні складові - інвестиції, інновації; політика доходів.

Як засвідчують статистичні дані, за останні три роки спостерігається позитивна динаміка валових інвестицій в економіку України [13, 5]. Зроста­ють також обсяги прямих зарубіжних інвестицій. Стабілізувався процес введення в дію основних фондів, у тому числі виробничого призначення.

Нарощування інвестиційного потенціалу економічного розвитку лежить, по-перше, у площині централізації державних коштів у бюджеті. Ще Дж. Кейнс відзначав у свій час, що регулювання обсягу поточних інвестицій залишати в приватних руках небіезпечно [14, 470].

По друге, реструктуризація підприємств у процесі приватизації та маркетизація державних підприємств збільшують можливості використання частини прибутку з метою інвестування. По-третє, амортизаційна політика матиме більше інвестиційне спрямування. По-четверте, заощадження насе­лення в процесі поступового підвищення зарплати і доходів будуть формувати головну частину інвестицій, як це відбувається в розвинутих економічних системах. По-п’яте, кредитно-інвестиційна діяльність комерційних банків щодо реального сектору економіки в даний час залишається досить низькою

(15-20% кредитного портфелю), що в умовах поступового зниження рівня облікової ставки НБУ приведе до здешевлення кредитів та збільшення внеску банківської системи в інвестиційний процес.

Згідно з існуючими даними, валове нагромадження капіталу в економіці України збільшилося з 21% ВВГІ у 1999 р. до 22% у 2001 р. та прогнозується зростання до 24,7% у 2002-2005 pp. [15, 111].

Людський розвиток, якість людського капіталу в Україні, за численни­ми оцінками вітчизняних і зарубіжних фахівців, є сприятливими і відобра­жають певні переваги нашої економіки та найближчі потенційні можливості економічного розвитку. Хоча за показниками загального індексу людського розвитку Україна значно поступається розвинутим державам світу, але в таких галузях, як освіта, наука, зберігається достатньо високий рівень, що створює передумови для використання даного чинника у прискоренні еко­номічного розвитку.

Магістральними напрямами поліпшення людського потенціалу є якісне піднесення усіх рівнів освіти на основі всеосяжної модернізації цієї галузі, приведення її у відповідність із сучасними цивілізаційними детермінантами. Система неперервної освіти, застосування інформаційно-комп’ютерних техно­логій, формування вітчизняних наукових шкіл дозволять зберегти і примно­жити інтелектуальний потенціал нації, як один з вирішальних ресурсів господарського розвитку держави. Поступове, але неухильне запровадження раціонального начала у свідомість і поведінку, в систему управління сприя­тиме зростанню продуктивності людського капіталу, ефективній зайнятості населення.

Важливою складовою економіки попиту є інновації, технології, ноу-хау, що за принципом “створюючого руйнування” Й. Шумпетера забезпечують перетікання ресурсів у більш продуктивніші галузі і сфери та є, зрештою, чи не найголовнішим чинником і рушієм економічного розвитку. Найбільший інно­ваційний потенціал зосереджено в галузях порівняльної та конкурентної переваги: в машинобудуванні, в галузях ВПК та ін. Інформаційно-комп’ютер- на революція започатковує п’ятий технологічний уклад науково-технічного розвитку, що пов’язаний з диверсифікацією електронної промисловості, об­числювальної, оптико-волоконної техніки, програмного забезпечення, телеко- мунікацій, роботобудування, біотехнологій, інформаційних послуг, космічної техніки, нанотехнологій тощо [16, 239-240]. Стає очевидним, що без держав­ного сприяння вивести економіку на рівень п’ятого технологічного укладу буде практично неможливо. Водночас мають запрацювати механізми ринко­вого саморозвитку для включення.в інноваційні процеси інших потенційних суб’єктів: фірм, індивідуальних підприємців, домашніх господарств.

Дата добавления: 2015-11-04