Цивілізаційна структура сучасного світу 8 страница

9.3. УКРАЇНСЬКА МОДЕЛЬ СТАЛОГО РОЗВИТКУ

^Українська модель сталого розвитку розробляється в умовах затяжної соціально-економічної кризи і господарської депресії. Тому багато її положень є гіпотетичними, тобто такими, що можуть знайти практичне втілення лише при досягненні істотних позитивних змін в економічній динаміці

У концепції сталого розвитку України, розробленої під керівництвом Ю.І. Костенка і Б.Є. Патона, зазначається, що “Україна може забезпечити сталий розвиток виключно шляхом ефективного використання усіх видцв ресурсів, структурно-технологічної реструктуризації виробництва, викорис­тання творчого потенціалу всіх членів суспільства для розбудови і процвітан­ня держави” [5, 3].

Реалізація концепції сталого розвитку ґрунтується на реальних соціаль- но-економічних, природних, географічних, екологічних та геополітичних передумовах кожної конкретної держави. Основними цілями української концепції є економічне зростання, охорона довкілля, соціальна справед­ливість, раціональне використання природних ресурсів, стабілізація числен­ності населення, забезпечення гарантій доступності й безоплатності одержан­ня освіти, збереження інтелектуального потенціалу нації, активне міжнародне співробітництво з усіма країнами і міжнародними організаціями з метою раціонального використання екосистеми - формування безпечного і сприятли­вого майбутнього [5, 4].

Основні цілі сталого розвитку можуть втілитись у практику шляхом структурної перебудови економіки; зміни моделей виробництва і споживання; створення передумов для соціальної, економічної та екологічної безпеки; встановлення жорстких стандартів використання природно-ресурсного по­тенціалу з урахуванням потреб нинішнього і майбутніх поколінь. Цільові фактори сталого розвитку визначаються досягнутим рівнем економічного розвитку, показниками якості життя та стану довкілля.

■ ‘.'Сформульовано основні принципи, на яких ґрунтується сталий розви­ток України:

• забезпечення гармонізації співіснування людини і природи; реалізація права на справедливе задоволення потреб і рівність можливос­тей розвитку нинішнього та майбутніх поколінь;

• невід’ємність захисту навколишнього природного середовища в процесі розвитку суспільства;

• відповідальність держави за погіршання стану навколишнього природного середовища;

• нарощування національного потенціалу країни для забезпечення сталого розвитку;

• здійснення заходів щодо екологізації господарської діяльності, усунення причин забруднення, а не їх наслідків;

• забезпечення в установленому законодавством порядку доступу населення до екологічної інформації, включаючи інформацію про небезпечні матеріали та види діяльності;

• співробітництво в справі створення відкритої міжнародної економічної системи, яка веде до економічного зростання і сталого розвитку усіх країн;

• стримування та запобігання переміщенню в інші країни будь-якої діяль­ності або речовин, які вважаються шкідливими для здоров’я людини;

проведення оцінки екологічних наслідків усіх видів діяльності, які можуть негативно вплинути на навколишнє природне середовище;

• зменшення відмінностей між рівнями життя різних верств населення і подолання бідності;

• участь громадян в обговоренні проектів законодавчих актів, проведенні громадської експертизи будівництва та експлуатації господарських ком­плексів;

• державне сприяння консолідації та розвиткові української нації, її історич­ної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності усіх корінних народів і національних меншин України;

• залучення усіх верств населення країни до досягнення цілей сталого розвитку]

Ключовими і першорядними завданнями сталого розвитку в Україні є здійснення принципово нової структурної політики та політики інституціо- нальних перетворень, нарощування власного продовольчого потенціалу, подолання енергетичної кризи, формування ефективної еколого-економічної політики держави тощо. Важливими складовими сталого розвитку є фінансо­ве, матеріально-технічне, інтелектуальне і нормативно-правове забезпечення збалансованого соціально-економічного розвитку й збереження навколишньо­го природного середовища та природно-ресурсного потенціалу.

Реалізація концепції сталого розвитку має спиратись на законодавчо- правову базу, фінансові джерела та організаційний механізм. Зокрема, фінан­сове забезпечення переходу до сталого розвитку здійснюватиметься з трьох основних груп джерел:

• централізовані кошти з державного бюджету;

кошти державних підприємств та організацій недержавного сектора еко­номіки, що спрямовуються на інвестиції;

зовнішні джерела: іноземні кредитні лінії, комерційні кредити та прямі іноземні інвестиції.

Утвердження моделі сталого розвитку в Україні передбачає послідовне її здійснення в міру нагромадження відповідних матеріальних Та організаційно- правових передумов. Перший етап має завершитись економічною стабіліза­цією та завершенням основних інституціональних перетворень, формуванням засад ринкової економіки та громадянського суспільства.

Другий етап корелюється з початком економічного зростання, здійснен­ням широкомасштабної модернізації економіки і суспільства відповідно до індикаторів сталого розвитку та основних тенденцій; світових цивілізаційних процесів. Ключовою ланкою процесу економічної модернізації є структурні перетворення господарства на основі інноваційно-технологічної моделі та пріоритетного розвитку галузей порівняльної і конкурентної переваги, що забезпечують державні економічні пріоритети на внутрішньому і зовнішньому ринках (високотехнологічні галузі машинобудування і ВПК, агропромисловий та рекреаційно-туристичний комплекс, транспортні комунікації, сфера послуг та ін.) [6, 70].

Основними показниками стануть якість життя, темпи соціально-еко­номічного розвитку, забезпечення світових стандартів охорони довкілля; використання новітніх джерел енергії, рівноправність та взаємовигідне міжна­родне співробітництво.

ЛІТЕРАТУРА

1. Устойчивое развитие // Информационный сборник..- М., 1999. - Вып. 2 (4).

2. Sustainable Development ~ Leitziel auf der Weg in das 21 Jahrhundert. Кціп, 1994.

3. Indicators of Sustainable Development. •• Luxemburg, 1997.

4. Шевчук О.Б., Головуцький О.П. Інформаційне суспільство: бути чи не бути? - К., 2001.

5. Концепція сталого розвитку України. ■- К., 1997.

6. Кучма Л.Д. Націю звеличують великі цілі і діла. ^К., 2000.

Розділ 13

ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНИ

13.1. ЕКОНОМІЧНА МОДЕЛЬ УКРАЇНИ

Головне питання, що виникає в процесі структуризації українського суспільства, полягає саме в тому, на основі якої економічної парадигми воно має формуватися, які домінанти повинні пронизувати усі структурні рівні системи, зрештою, які константи мають скріплювати його каркас. Інтелекту­альні пошуки нині тривають переважно навколо цивілізаційної парадигми, один із напрямів якої передбачає поступове і неухильне включення усіх структур України у світові політичні й економічні процеси.

Економічна модель України повинна спиратися на сучасні світові досягнення й орієнтуватися на суспільні цінності третього тисячоліття з його досить жорсткими детермінантами. Світова політична й економічна думка свідчить про те, що сучасне цивілізоване суспільство грунтується на трьох основних принципах: у політичній сфері - громадянське суспільство; в економічній - постіндустріальне, соціально орієнтоване ринкове господар­ство; у соціальній сфері - соціальне партнерство, справедливий розподіл матеріальних і духовних благ й досягнення на цій основі національної та соціальної злагоди.

Надзвичайно глибокі зміни, що відбуваються у світовій економіці на початку третього тисячоліття, характеризуються тектонічними масштабами. Шляхи взаємодії людини з природою набувають принципово нових якісних форм. Швидко поширюючись, індустріальна цивілізація, з одного боку, багаторазово примножила продуктивність людської праці, а з другого - призвела до жахливого спустошення природи, вичерпання ресурсів дальшого екстенсивного розвитку. Подальші можливості індустріального розвитку ви­черпуються у нас на очах. Спроби тотального переходу усіх інших країн і народів до індустріальної моделі розвитку означали б планетарну катастрофу, апокаліпсис людства.

Отже, на початку нового століття людство поставлене перед жорстким вибором болючого пошуку принципово нових напрямів та методів свого відродження і розвитку на шляхах формування нової глобальної цивілізації. Вже сьогодні вимальовуються характерні ознаки цієї цивілізації, які треба враховувати при розбудові політичних і економічних структур в Україні. Зокрема, йдеться про те, що із трьох універсальних складових влади - сили, багатства і знань - сьогодні на перше місце має бути поставлене знання як найбільш прогресивний, демократичний і доступний компонент, що відпо­відає інформаційно-інтелектуальному етапу становлення ноосферно-космічної цивілізації. Саме ноос, тобто розум, інтелект людини має відіграти вирішаль­ну роль у створенні засад нового суспільства.

Створюючи економічний базис незалежної держави, маємо орієнтувати­ся саме на ці детермінанти постіндустріальної, інформаційної епохи. Інфор­маційна революція якісно перетворює всю матеріальну базу виробництва, його суспільно-економічні форми, ставлення людей до природи і одне до одного. Вона розхитує парадигму індустріальної цивілізації, базуючись водно­час переважно на промисловій основі класичного типу. Інформатика найбільш зримо підриває засади індустріальної цивілізації насамперед за рахунок поступової, але неухильної дематеріалізації виробництва, власності, всієї структури суспільно-економічних відносин. Водночас вона продовжує традицію екстенсивно-затратної економіки, вимагаючи для своєї реалізації величезних ресурсів.

Таким чином, адекватна відповідь на виклик епохи вимагатиме від народу України колосальної напруги інтелектуальних і фізичних зусиль, синхронізації своїх кроків з могутнім поступом світової цивілізації. Безумов­но, пріоритетним має стати подальший розвиток освіти і науки, спроможних багатократно примножити інтелектуальний потенціал України. Цей потенціал повинен бути настільки розвинутим і високим, щоб міг забезпечити створення і функціонування економіки “розуму”, економіки “думки”.

На зміну так званій економіці інстинкту, що панувала останні тися­чоліття і передбачала нагромадження невеликою групою людей економічни­ми, а часто-густо і воєнними засобами гіпертрофовано великого, неадекват­ного їх потребам багатства, приходить раціональна економіка об’єктивних потреб. Ці потреби обумовлюються нинішніми можливостями природи і суспільного виробництва, досягнутим рівнем розвитку соціальних відносин.

Антропогенно-інтелектуальне суспільство, інформаційно-технологічний спосіб виробництва - це той історичний рубіж, до якого впритул підійшли найбільш розвинуті держави світу. Науковий аналіз засвідчує, що в Україні є необхідні об’єктивні передумови для поступового просування на шляху до створення засад сучасного антропогенно-інтелектуального суспільства.

На нинішньому етапі розбудови суверенної України актуальним зали­шається завдання реструктуризації економіки та її окремих галузей. У фінан­сово-грошовій сфері пріоритетним напрямом є утримання стабільності цін, нормативів бюджетного дефіциту та забезпечення керованості інфляцією, стабільності національної валюти, створення досконалої дворівневої банків­ської системи, використання кредитних засобів стимулювання виробництва, активізація інвестиційного процесу, всебічний розвиток підприємництва, демонополізація виробництва. Вони є головними рушійними силами форму­вання й диверсифікації ринкового середовища, факторами посилення трудової

і творчої мотивації, гарантами безповоротності реформ та зміцнення ринкової парадигми у структурі нового суспільства.

Інвестиційна, структурна політика, державна інвестиційна програма мають бути спрямовані на концентрацію внутрішніх і зарубіжних інвестицій у провідних галузях промисловості й в аграрно-продовольчому комплексі, у наукомістких технологіях і в пріоритетних з точки зору майбутнього сферах інфраструктури. Особливої уваги потребують галузі, які реально і потенційно відображають порівняльні та конкурентні переваги економіки України в системі міжнародного поділу праці. Значні інвестиційні ресурси слід зосереди­ти в галузях і виробництвах з переважно національним економічним циклом.

Радикальні перетворення в зовнішньоекономічній сфері мають на меті вирішення ряду завдань, пов’язаних з формуванням ринкового середовища України, розвитком конкуренції, залученням зарубіжних інвестицій і техно­логій, стабілізацією споживчого ринку, нагромадженням валютних ресурсів. Інтеграція економіки України у світогосподарські процеси вимагає значного піднесення загального рівня економічного і науково-технічного розвитку, забезпечення необхідних стандартів якості та конкурентоспроможності екс­портної продукції і послуг.

Соціальна політика в умовах посткризового розвитку спрямовується на збереження соціальної рівноваги в суспільстві, забезпечення прожиткового мінімуму економічно найвразливіших верств населення. Головним завданням зазначеного періоду є недопущення подальшої диференціації доходів, посту­пове перетворення особистих доходів на основне джерело задоволення потреб людини.

Таким чином, основою ринкової трансформації економіки України є такі основні принципи: гарантування господарської самостійності й націо­нальної безпеки України, реалізація економічних інтересів особистості, народу і держави; формування і здійснення власної незалежної економічної політики на базі національної валюти, створення сучасної фінансово-кредитної і банківської систем; державне регулювання економіки, спрямоване на вирів­нювання і підтримку відповідних макроекономічних пропорцій.

У результаті радикальних економічних реформ при діючій державній підтримці буде формуватися взаємозалежна система ринків: товарів і послуг, капіталів і робочої сили, грошового, кредитного, фондового, валютного, в тому числі ринків житла, технологій, землі і т.д., що забезпечать безпово­ротність ринкової трансформації економіки України.

Аналіз показує, що шлях від командно-директивної до сучасної ринкової економіки пролягає через ряд етапів.'Він буде поступовим, тривалим, тобто еволюційним. Держава при цьому створює відповідні ринкові основи через прийняття законів, формує в такий спосіб ринкове середовище, сприяє диверсифікації інфраструктури. У межах національного економічного просто­ру в результаті реформ починають співіснувати і функціонувати різні форми власності і способи організації та ведення господарства. Недержавні форми

власності і приватні організації та структури повинні економічними методами завойовувати і розширювати свій життєвий простір.

“Кавалерійська атака” на державні підприємства ключових галузей може спричинити економічні деформації, відкинути в такий спосіб країну на далеку периферію світового господарства. І навпаки, змішана економіка за належної державної підтримки і розвинутих ринкових механізмів, утверджен­ня принципів ринкової парадигми і відповідно ринкових форм господарюван­ня і управління можуть забезпечити органічне, безболісне і плавне включення України у світогосподарські процеси та структури. Саме тому ринкова спря­мованість усіх векторів економічних сил, ринкова філософія мають визначати основний зміст усіх найважливіших реформ, здійснюваних в Україні.

Виходячи із світового господарського досвіду, можна виділити п’ять визначальних елементів ринкової трансформації. Перший,_; пов’язаний зі стабілізацією економіки. Він передбачає жорсткий фінансовий контроль, пряме регулювання заробітної плати, зниження бюджетного дефіциту (скоро­чення державних субсидій та інших непродуктивних витрат), зменшення державного боргу, ліквідацію товарних дефіцитів, валютне регулювання. Другим елементом є лібералізація економіки, яка полягає в лібералізації цін, зовнішньої та внутрішньої торгівлі, руху капіталів усередині країни та за її межами, припинення субсидій та неподаткових вилучень у підприємств, у режимі відкритості країни для іноземних інвестицій, забезпеченості спочатку внутрішньої, а згодом повної конвертованості національних грошей, демоно­полізації економіки.

Третій елемент головний, пов’язаний з приватизацією. Необхідність приватизації диктується міркуваннями системного характеру: в економічній сфері - перехід від моно- до поліформної основи, функціонування різно­манітних форм власності - від приватної до транснаціональної. В політичній сфері важливим завданням є ліквідація впливу і влади бюрократичної номен­клатури.

Суть четвертого елемента визначається тим, що ринкова економіка не може розвиватися спонтанно, як ми вже зазначали, без інститутів, необхідних для її функціонування. Йдеться про банківську систему, грошовий і фінансо­вий ринки, законодавство про підприємства, банкрутство, конкуренцію з відповідними судовими інстанціями, оподатковування фізичних і юридичних осіб, трудове законодавство, механізми найму, звільнення, виплати по без­робіттю, трудові угоди, які стануть основою ринку праці. У більш загальному аспекті мається на увазі створення системи соціального регулювання, соціаль­ного партнерства.

Нарешті, постсоціалістичні економіки повинні пройти структурну пере­будову і реорганізацію, щоб наблизитися до стандартів ринкового господар­ства. Мова йде про зменшення питомої ваги промисловості, особливо важкої і ВПК, сільського господарства і прискорений розвиток так званого третинного сектора (послуг). На рівні промислових структур це означає відтворення, диверсифікацію сучасної індустрії (реіндустріалізацію на основі високих технологій), географічну товарну реструктуризацію зовнішньої торгівлі, а на мікроекономічному рівні- зміну спеціалізації підприємств.

13.2. ФІНАНСОВА СТАБІЛІЗАЦІЯ В УМОВАХ РИНКОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ

Проблеми фінансової стабілізації в перехідних економіках залишаються предметом гострих дискусій серед фахівців. Одні вважають, що вона повинна завершувати перший етап трансформаційного процесу, інші переконують у тому, що фінансова стабілізація є передумовою, визначальною, первинною фазою ринкової трансформації.

Існує* багато розбіжностей щодо критеріїв, показників, індикаторів фінансової стабілізації. Фінансова, макроекономічна стабілізація Є оЩйм^: з першорядних завдань ринкової трансформації. Це пов’язане,'з одного боку, з тим, що на попередніх етапах у колишній соціалістичних країнах сформува­лись серйозні фінансові диспропорції, з другого - фінансова нестабільність посилювалася внаслідок розпаду раніше єдиного економічного комплексу СРСР та господарських зв’язків між країнами РЕВ, формування власних економічних і політичних Систем у нових незалежних державах.

Фінансова Стабілізація в Україні включала в себе вгамування гіпер­інфляції, суттєве скорочення бюджетного дефіциту, стабілізацію обмінного курсу власної грошової одиниці, підготовку передумов для здійснення грошо­вої реформи, зниження облікової ставки Національного банку, подолання платіжної кризи. В країнах, де існувала власна грошова система, своєрідним валютно-фінансовим якорем була фіксація обмінного курсу національних грошей до твердих валют.

Можна виділити три головні етапи фінансової стабілізації в Україні, що охоплюють періоди: перший —з 1992 по 1996 pp., другий - з 1996 по 1998 pp.

і, нарешті, третій етап розпочинається з серпня - вересня 1998 р.

Характерними ознаками першого етапу були запровадження купонокар- бованця, вихід з рубдьової зони, суттєве зменшення інфляції з 10155% у 1993 р. до 80,3% у 1996 p., скорочення дефіциту бюджету з 12,2% у 1992 р. до 4,6% у 1996 p., зниження облікової ставки Національного банку з 240% у

1993 р. до 40% у 1996 р. Стабілізувався обмінний курс карбованця протягом 1995-1996 pp. на рівні 1,7-1,8 грн. за 1 долар США [1, 27f2, 63]. ВоднОчас посилювалась платіжна криза, вимивались оборотні кошти підприємств і організацій. Кредиторська заборгованість зросла з 19,2 млрд. грн. у 1992 р. до

73.2 млрд. грн. у 1996 p., а дебіторська - відповідно з 17,8 млрд. грн. до

48.2 млрд. грн. [3; 728-729; 4, 16].

Отже, за станом на другу половину 1996 р. у цілому були підготовлені головні передумови для здійснення грошової реформи, введення власної грошової одиниці - гривні і переходу до другого етапу фінансової стабілізації.

Відмітною особливістю другого етапу фінансової стабілізації стало закріплення позитивних тенденцій у валютно-фінансовій сфері країни, про що свідчили подальше зниження рівня інфляції, стабілізація обмінного курсу гривні, зниження облікової ставка НБУ до 16% у жовтні 1997 p., стабілізація цін, поступове зростання зарплати і доходів. Восени 1997 р. були досягнуті необхідні макроекономічні індикатори, що обумовлюють економічне зростан­ня, про що засвідчили результати господарської діяльності в першій половині 1998 р. На жаль, розгортання світової фінансової кризи, власні прорахунки у фінансовій сфері, пов’язані насамперед з гіпертрофованим розвитком ринку облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП), перекреслили сподівання на стале господарське зростання за рахунок збільшення пропозиції зовнішніх фінансових коштів (кредити Міжнародного валютного фонду (МВФ), Міжна­родного банку реконструкції та розвитку (МБРР) та портфельні інвестиції приватних компаній). Нині дедалі очевиднішою стає необхідність пере­орієнтації економічної політики на суттєву активізацію внутрішнього попиту, пожвавлення власного господарського обороту, підвищення платоспромож­ності юридичних і фізичних осіб за рахунок поповнення оборотних коштів підприємств та диверсифікації доходів населення.

Фінансова ситуація вересня - жовтня 1998 р. відзначалась девальвацією гривні на 58%, обвалом фондового ринку, падінням ліквідності банківської системи, подорожчанням кредитних ресурсів. Усе це дає підстави говорити про настання нового етапу фінансової стабілізації, продиктованої не стільки логікою трансформаційного процесу, скільки ситуацією на міжнародних фінансових ринках та прорахунками у внутрішній економічній політиці.

Останнім часом внутрішні дестабілізуючі чинники підсилюються нега­тивним впливом світової фінансової кризи на перебіг економічних подій в Україні. Політика здорового консерватизму, незабігання уперед убезпечили нас від різких коливань і обвалів у валютно-фінансовій сфері. Україна повністю зберігає усі зобов’язання перед іноземними інвесторами. Банківська система та фондовий ринок, хоч і зазнали втрат, усе ж зберегли певну цілісність і функціональну дієздатність. Погіршення ситуації сталося внаслі­док переплетення внутрішніх і зовнішніх факторів. До цього спричинилися політика надто дорогих державних запозичень на внутрішньому фінансовому ринку, хронічна незбалансованість держбюджету та платіжного балансу, висока ціна кредитних ресурсів тощо.

Світова фінансова криза зумовила необхідність внесення коректив до сфери як міжнародної, так і національної економічної політики.

Фінансова криза негативно вплинула на банківську систему, яка може бути зміцнена шляхом підвищення її ліквідності та кредитоспроможності, санації з боку НБУ, диверсифікації банківських операцій, залучення інозем­

ного банківського капіталу. Криза ще раз показала, що лише конструктивна взаємодія банків з виробничою сферою, перетворення провідних банків у основні структурні ланки національних і міжнародних промислово-фінансо­вих груп і компаній гарантуватимуть їм необхідну стійкість і надійність.

Досвід останніх років свідчить, що дійсна фінансова стабілізація дося­гається на основі розвитку національного виробництва як першооснови економіки. Загострення фінансової кризи, як в Аргентині (2001 p.), може нейтралізувати позитивні тенденції, що намітились останнім часом у вироб­ничій сфері.

Для підтримки господарської кон’юнктури в умовах все ще відносно високої відсоткової ставки НБУ, наддорогих кредитів комерційних банків та неучасті ряду з них у кредитуванні реального сектора, одним з реальних напрямів є отримання кредитів від МБРР, Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР), та прямих іноземних інвестицій з боку зацікавлених транснаціональних корпорацій під гарантії уряду в ефективні інвестиційні проекти, що створюють реальні джерела їх подальшого погашення. Іншим напрямом збереження досягнутого рівня і поступового нарощування вироб­ництва є активізація внутрішнього попиту, розблокування платіжної кризи шляхом зваженої емісії, виконання цільових загальнодержавних виробничо- інвестиційних програм.

Практика ринкового реформування в Україні свідчить про те, що самі по собі монетарні методи можуть дати короткочасний ефект. Вони ковзають переважно по поверхні економіки, не зачіпаючи її глибинних шарів, підвалин господарства, його субстанціональної основи, тобто виробництва. Неприрод­ний розкол економіки на дві відносно автономні сфери - фінансову і реальну мав своїм наслідком гіпертрофовано високі відсоткові ставки, розгул спекуля­тивних операцій у першій та бартеризацію, платіжну кризу і стагнацію - у другій. Фінансова криза продемонструвала, що поглиблення розколу може призвести до остаточного занепаду кожної з них.

Усе це з повною очевидністю обумовлює необхідність зміщення акцентів у економічній політиці. Його суть полягає в тому, щоб у межах поглиблення ринкової трансформації спрямувати ринкові механізми та інсти­тути на відновлення і розвиток національного виробництва на сучасній техніко-технологічній і організаційній основі, здійснення радикальних струк­турних перетворень у галузевій та територіальній структурі господарства.

Таким чином, головним пріоритетом економічної політики на даному етапі є стимулювання виробництва як гаранта національної економічної безпеки. Його слід розгорнути за такими напрямами.

ГІо-пєрше, поступово перенести центр ваги фіскальної політики із системи Надмірного оподатковування юридичних осіб (підприємств, установ) до створення оптимальної бази оподатковування з переважанням питомої ваги фізичних осіб у забезпеченні бюджетних надходжень з одночасним суттєвим збільшенням доходів і заробітної плати.

По-друге, зробити відчутний наголос на розвитку внутрішнього ринку, стимулюванні виробничого і споживчого попиту на товари і послуги вітчизня­ного виробництва шляхом здійснення відповідної фінансової, податкової, цінової та митно-тарифної політики, що сприятиме в остаточному підсумку формуванню економіки попиту, зорієнтованої на внутрішні ресурси.

По-третє, розпочати глибокі, всеосяжні структурні перетворення еко­номіки, віддаючи пріоритет високотехнологічним галузям машинобудування і ВГІК, агропромислового комплексу, індустрії послуг і соціальної сфери.

По-четверте, здійснити перелом у розвитку інвестиційного процесу, створенні рівних передумов виробничої діяльності для вітчизняних та зару­біжних інвесторів і підприємців, впровадженні дієвих механізмів стимулю­вання інвестицій.

По-п’яте, створити загальноукраїнський фонд стабілізації і розвитку національного виробництва із залученням до нього через спеціально створе­ний банк реконструкції та розвитку державних коштів, підприємств і асо­ціацій, внесків громадян, представників діаспори, міжнародних організацій шляхом випуску облігацій цільової позики.

По-шосте, здійснювати дозоване залучення іноземних коштів, віддаючи перевагу прямим зарубіжним інвестиціям, що вкладаються безпосередньо у виробництво під фінансову відповідальність резидентів.

По-сьоме, збільшити в 1,5-2 рази обсяг виробництва малого і середнього бізнесу в усіх сферах економіки шляхом подальшого удосконалення податко­вої системи, надання їм кредитної і фінансової підтримки, спрощення реєстраційних та введення інших дерегуляційних процедур.

По-восьме, спиратись переважно на вітчизняний науково-технологічний потенціал, створюючи науково-виробничі комплекси, промислово-фінансові групи, технополіси і технопарки, венчурні фірми за участю провідних науко­во-дослідних інститутів та університетів.

По-дев’яте, формувати і зміцнювати національний підприємницький капітал, здатний гармонійно поєднувати власні й державні економічні інтере­си як в Україні, так і за її межами.

13.3. ПЕРЕДУМОВИ ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ

Глибокий та всебічний аналіз і нашої власної економічної еволюції доби незалежності, і досвіду інших так званих транзитивних країн незаперечно засвідчує, що успіх досягається лише за умов органічного, цілісного поєднан­ня парадигмально-теоретичних моделей і концепцій з широким арсеналом практичних-політичних заходів вирішення важливих економічних завдань.

У даний час створені необхідні передумови для забезпечення стабільно­го економічного зростання. Для цього слід у синхронному режимі задіяти п’ять головних економіко-організаційних блоків, які формують своєрідний магічний п’ятикутник економічного зростання:

• макроекономічний;

• інвестиційний;

• фіскальний;

• інституціональний;

• організаційно-правовий.

Визначальний вплив на стан економіки справляють такі макроекономічні параметри, як інфляція, ціни, дисконтна ставка центрального і комерційних банків, дефіцит держбюджету, обмінний курс національної грошової одиниці. Для прикладу, світові інфляційні хвилі, перша з яких була пов’язана з відкрит­тям Америки і надмірним імпортом до Європи дорогоцінних металів (золота, срібла), періодично накочувалися на економіку, спочатку спустошуючи її, а потім викликаючи прогресивні структурні зрушення і підвищення продуктивної сили праці та капіталу. Сучасний глобальний інфляційний сплеск відбувається на тлі розпаду колишнього СРСР, підсилений фінансовою кризою 1997-1998 pp. у Південно-Східної Азії, Росії, Бразилії та Аргентини (2001 р.)

Дата добавления: 2015-11-04