двох біологічних ритмів: 23-х денного фізичного і 28-добового емоційного ритму.
Австралійський психолог Г. Свобода досліджуючи імовірність захворювання різними хворобами, встановив, що коливанням з 23-х денним періодом шдяятають такі характеристики людини, як фізична сила, хоробрість, стійкість, а з 28-ми денним періодом - емоційна збудливість, чутливість, інтуїція. Ці цикли він назвав відповідно чоловічим та жіночим.
З ім'ям вченого Ф. Тельгера пов'язана поява третього -інтелектуального біологічного ритму. Він звернув увагу на періодичність коливань у розумовій діяльності студентів. Ф.Тельгер проаналізував результати екзаменів і встановив,, що успіхи студентів пов'язані з датою їх народження і коливаються з 33-х добовим періодом.
Суть теорії трьох біологічних ритмів полягає в тому, що момент народження людини стає пусковим сигналом для трьох стабільних коливальних процесів з періодичністю 23, 28, 33-х діб, що визначає рівень фізичної, емоційної та інтелектуальної активності її життя.
Графічним зображенням таких багатоденних ритмічних коливань є синусоїди. При їх переході від позитивних до від'ємних значень (з верхньої фази в нижню) і навпаки вони проходять через нейтральні - "нульові" точки. В той день, коїш відбувається таке переключення фаз, організм людини мов би переходить на інший режим функціонування, що супроводжується зниженням фізичної працездатності, емоційної стійкості та розумової продуктивності.
Автори цієї теорії вважають, що в такі "критичні" дні суттєво знижуються психофізіологічні можливості людини та захищеність від небезпек, з'являється стан, що сприяє нещасним випадкам різноманітного характеру (аварії, збої у роботі, травматизм, смерть від захворювань). Вони вважають, що такі процеси відбуваються в організмі і вплинути на них неможливо, можна розрахувати тільки біоритмічні цикли та визначити для людини критичні дні.
Керуючись теорією, що кожна людина підлягає нещасним випадкам у відповідні "критичні" дні багатоденних біологічних ритмів, почали вивчати статистику виробничого травматизму. Аналіз великої кількості статистичних даних щодо травматизму у Німеччині, Канаді, США, Франції та Англії не підтвердив теорію трьох ритмів.
Незважаючи на таке протиріччя теорія трьох ритмів в 70-роки знайшла широке використання на багатьох підприємствах. Очевидне підтвердження ця теорія отримала на Дніпропетровському металургійному комбінаті, де за рік внаслідок обліку критичних днів працюючих, зниження травматизму становило від 39 до 41%. Такий же вид профілактики був впроваджений на підприємствах Одеського морського порту. Для зниження рівня травматизм}' були впроваджені такі заходи:
- підбір працівників з однаковими критичними днями за фізичним циклом, комплектування бригад і складання відповідних графіків роботи;
- створення індивідуальних графіків з наскрізними вихідними днями;
- розробка спеціальних картонок, де вказувалися всі критичні дні протягом року, самоконтроль.
За 2,5 роки експерименту число травм на цьому підприємстві скоротилося на 43 %. Отже позитивний результат від біоритмічного експерименту був отриманий внаслідок комплексу заходів та свідомого ставлення працюючих до проблем безпеки.
Працюючі усвідомили важливість самоконтролю, стали більш уваленими та обережними в процесі діяльності на об'єктах підвищеної небезпеки, змінили психологічний клімат в трудових колективах. В цьому розумінні теорія трьох біологічних ритмів може мати практичне значення, мотивуючи працюючих до безпечної діяльності.
2.1.6. Мотиви та мотиваційна сфера діяльності
Збудником людини до предметної діяльності є різноманітні потреби, які можна об'єднати в три групи: потреба жити, потреба пізнавати та потреба займати відповідне місце у суспільстві. Більшість цих потреб задовольняється працею. Людина вибирає предмет праці не тільки заради задоволення потреб, але і заради інших матеріальних та ідейних результатів, що є наслідком діяльності.
В процесі предметної діяльності людина може порушувати правила та норми безпеки внаслідок того, що не знає їх або тому, що не може їх виконувати так, як не має вівідповідого лосвіду, навичок і здібностей, або не хоче їх виконувати з будь—яких інших причин. Однак відомо, що безпечна поведінка людини на виробництві залежить не тільки від її знань, професійних навичок, здібностей, але і від мотиваційної поведінки.
Вивченням проблем мотиваційної поведінки почали займатися порівняно недавно. Мотивація безпечної поведінки, як предмет дослідження стала об'єктом уваги вчених 15-20 років тому. В наш час поняття "мотиви" і "мотивація" все частіше вживається в зв'язку з проблемами поведінки людей на виробництві, тому що керувати та спрямовувати дії людини можна тільки через управління їх мотивами.
Дослівно з французької мови слово "мотив" перекладається як "спонукання". А.Н.Леонтьєв в роботі "Потреби, мотиви, емоції" дає більш детальне тлумачення цього терміну, Він пише, що "мотив - це предмет потреби людини, який може бути, як матеріальним так і ідейним, сприйматися почуттями чи тільки уявою. Поведінка людини - це ієрархізована сукупність- мотивів, що складають мотиваційну сферу особистості."
Професійну діяльність людина вибирає не тільки -заради заробітної плати, як джерела свого існування, скільки заради того щоб отримати відповідну спеціальність, завоювати авторитет, громадське визнання і т. ін. Чинники, які впливають на вибір діяльності називаються мотивами.
Психологи ствердожують, що 70 % досягнутих людиною результатів в, процесі діяльності залежить від її мотивів, і лише 30 % - від інтелекту особи. Мотиваційна сфера діяльності залежить від багатьох чинників і вимагає спеціального аналізу.
ПіІд мотивацією розуміють ті психічні процеси, які спонукають людину ло відповідної поведінки. В процесі діяльності прихопиться керуватися не стільки мотивами праці, скільки фактичними умовами виробництва, наявними знаряддями і випливаючими з цього небезпеками.
Якщо незнання правил та норм безпеки розглядається як порушення технічної або технологічної дисципліни, то небажання працювати за цими правилами і нормами розглядається як мотиваційний аспект регуляції поведінки людини. Мотиваційні аспекти діяльності - це те, заради чого відбувається праця, це контролююча та направляюча сила людини. Створити сприятливі мотиваційні аспекти у сфері діяльності дають можливість різноманітні заходи: виробниче навчання, забезпечення досконалою технікою, засобами захисту, відповідними умовами, виховання, нагляд та методи стимуляції. Однак у кожної людини існують свої оптимальні за силою мотиваційні аспекти і часто мотивам безпеки протидіють мотиви швидше закінчити роботу, спростити її виконання або більше заробиш.
В предметній діяльності можна виділити такі основні мотиви, як: безпека, вигода, зручність, задоволення.
Мотив безпеки полягає в тому, що людина намагається уникнути будь-якої небезпеки, яка може реалізуватися в процесі діяльності; Тут під небезпекою розуміється не тільки фізична загроза життю та здоров'ю, але і матеріальні та соціальні збитки (втрата заробітку, авторитету, поваги і т. ін.).
Мотив вигоди полягає в отриманні винагороди за результати діяльності. Сюди відноситься матеріальна і соціальна вигода (заробіток, гордість-, престиж). Цотиви вигоди посилюються результатами діяльності, про що необхідно систематично інформувати людину від чого її гфодуктивність праці буде зростати.
Мотив зручності полягає у більш легкому способі виконання предметної діяльності, при якому менше витрачається фізичних та психічних зусиль. Так, часом працюючим засоби індивідуального захисту вважаються не зручними, а такими, що заважають виконувати роботу і вони ними не користуються. При опитуванні працівників будівельної галузі було встановлено, що вони не використовують засоби захисту" тому, що вони незручні (73%), заважають роботі (60%), збільшують час роботи (59%) або знижують її точність (50%). Як видно, серед причин невикористання засобів захисту перше місце посідає лютив зручності.
Мотив задоволення полягає в отриманні максимального задоволення від результатів предметної діяльності. Такий мотив є особливо цінним, коли професія вибрана свідомо, відповідає людині за її індивідуальними якостями і здається їй престижною.
Описані вище мотиви з тій чи іншій мірі притаманні кожній людині в
сфері предметної діяльності. Однак роль цих мотивів у різних людей буде не однакова. У однієї людини ведучим мотивом буде соціальна вигода, у іншої - мотив безпеки, чи мотив матеріальної зацікавленості і ін. Наприклад, для особи, яка зловживає алкогольними напоями, мотивом є відчуття приємного стану. Знаючи, що це шкідливо для неї і суспільства, вона висуває мотив, що це піднімає настрій, а добрий настрій є корисним для здоров'я. З цього прикладу видно явну підтасовку мотивів, в які часто вірять всупереч логіці, не хочуть признавати, що єдиним мотивом є звичайне пияцтво. Така людина, обманюючи себе, порушує правила безпеки, скоює нещасні випадки.
Доведено, що мотиви вигоди у людини переважають над мотивами безпеки. Наприклад, людина звикла працювати на будівництві без захисної каски, керівництво стало вимагати носіння касок. Однак людина намагається зберегти минулу звичку і тому висуває такий мотив: від каски у неї болить голова і це заважає їй нормально працювати. Насправді мотив надуманий, людина не хоче себе обтяжувати незвичним для неї засобом захисту.
Невірна мотивація пояснюється тим, що за продуктивність праці людину постійно стимулювали, а мотиви безпеки майже не заохочувались, тому мотиви вигоди домінували над мотивами безпеки.
Отже, поведінка людини в сфері предметної діяльності, особливо в умовах небезпеки залежить, головним чином, від характеру переважаючих мотивів. Мотиваційні аспекти поведінки, особливо, ті що стосуються механізму формування мотивів безпеки, поки, що знаходяться на стадії вивчення та обфунтування.
2.1.7. Особливості режиму діяльності людини
Працездатність людини в багатьох випадках визначається правильним встановленням режиму діяльності та відпочинку, що означає зміну періодів праці та відпочинку протягом доби, тижня та більш тривалого термін}'.
Реалізація основних вимог до організації режимів праці та відпочинку дозволяє забезпечити необхідний рівень працездатності, зменшити втому та зберегти здоров'я людини.
При розробці режимів праці та відпочинку необхідно встановити:
- тривансть періодів безперервної праці протягом доби, зміни і ін.;
- інтервали між періодами безперервної праці;
- кількість змін, які забезпечують чергування; -' тривалість та форму відпочинку.
Режим діяльності людини, її працездатність характеризується фазністю протягом дня. Працездатність людини має три фази: втягування у роботу, стійка працездатність та спад працездатності.
Перша фаза характеризується зростанням працездатності. Цей період триває в середньому 1-1,5 год. після чого встановлюється необхідний рівень
працездатності. Тривалість періоду втягування в роботу може коливатися у широких межах залежно від складності ергатичних систем, стану та індивідуальних особливостей людини. Швидкість, а в деяких випадках і точність дій людини б цій фазі дещо знижені. Саме цим і пояснюється велика кількість нещасних випадків у фазі втягування в роботу.
Друга фаза характеризується досить високою працездатністю. В цій фазі максимальний результат досягається при мінімальній затраті енергії. Тривалість цієї фази становить в середньому біля 2-2,5 годин.
Третя фаза характеризується зниженням працездатності внаслідок втоми, що призупиняється перервою у роботі на обід. Чим більше часу проходить від початку третьої фази до обідньої перерви, тим більша імовірність появи помилкових дій.
Співвідношення фаз у другій половині дня повторюється аналогічно першій половиш' робочого дня, але рівень працездатності стає дещо нижчим. Лише фази втягування у роботу та стійкої працездатності стають коротшими, а третя фаза настає раніше.
В процесі діяльності тривалість відпочинку повинна бути у два рази більшою, ніж тривалість безперервної роботи. Максимальний інтервал між періодами праці не повинен перевищувати 48 годин, тому що більша тривалість відпочинку призводить до значного збільшення фази втягування у роботу.
Діяльність людини умовно поділяється на фізичну та розумову працю. Фізична праця має статичний та динамічний характер, причому при статичній роботі те, як переносить людина навантаження залежить від функціонального стану тих чи інших м'язових груп, а при динамічній і від ефективності серцево-судинної, дихальної системи та їх взаємодії з іншими органами організму.
При статичній роботі підвищується обмін речовин, збільшуються енергетичні витрати, однак в меншій мірі, ніж при динамічній роботі. Статична робота призводить до вираженої втоми, внаслідок довготривалого статичного напруження м'язів та відсутності умов кровообігу. Тому довготривала наявність певного вогнища збудження в корі головного мозку від однієї групи напружених м'язів, швидко приводить до розвитку втоми.
Динамічна робота пов'язана з переміщенням тіла людини чи окремих її органів в просторі. Енергія, яка витрачається при динамічній роботі. перетворюється в механічну' та теплову. Динамічні зусилля мають перервний характер, внаслідок чого скорочення м'язів через деякий відрізок часу чергується з їх відпочинком. Такий ритмічний характер роботи м'язів сприяє повноцінному кровопостачанню, внаслідок чого вони менше втомлюються, ніж при статичній роботі.
Фізіологічні особливості розумової праці полягають в тому, що при ній мозок виконує не тільки координаційні функції, але є основним працюючим органом. При розумовій праці ускладнюється прийом і переробка інформації, виникають нові функціональні зв'язки, нові умовні рефлекси
уваги, пам'яті, напруження зорового та слухового аналізаторів.
Дія розумової праці характерна мала рухливість, вимушена одноманітна поза, що послаблює обмінні процеси і зумовлює застійні явища у м'язах ніг і окремих органах та погане постачання мозку киснем. Мозок становить лігше 1,2 - 1,5 % маси тіла, але споживає понад 20 % його енергетичних ресурсів. Приплив крові до працюючого мозку збільшується у 10 разів порівняно зі станом спокою.
При розумовій праці погіршуються функції зорового аналізатора -
гострота зору, стійкість ясного бачення та збільшується час зорової
моторної реакції. Розумовій праці притаманна висока ступінь напруження уваги. При читанні спеціальної літератури, напруження уваги вдвічі вище, ніж при водінні автомобіля у місті і в 5-Ю разів вище, ніж при виконанні інших механізованих фізичних робіт. Формальне завершення робочого дня не призводить до припинення професійно спрямованої розумової діяльності внаслідок чого розвивається стан втоми, а при її накопиченні - перевтоми.
Втома призводить до зниження рівня захисних реакцій організму, до шиження працездатності Вона розвивається не рівномірно і особливо проявляється в кінці робочого дня. В умовах довготривалої безперервної роботи насамперед підвищуються складні психофізіологічні функції організму. Тому у ситуаціях, які вимагають критичного аналізу обставин, а не стандартних автоматичних дій і рішень при втомі, можуть виникати грубі помилки.
Втома створює гострий конфлікт між зовнішніми вимогами роботи та зниженням можливостей.людини. Для вирішення цього конфлікту людині необхідно мобілізувати вігутріщні ресурси та перейти на більш високий енергетичний рівень функціонування. Даний конфлікг відображається у свідомості людини внаслідок чого зростає втома.
Б. Мессіо про вплив стану втоми на ехилність людини до нещасних випадків ще 70 років тому сказав, що: '"нещасний випадок під дією втоми. відрізняється не більшою випадковістю, ніж випадок тифозної гарячки під дією споживання поганої води".
В англійській енциклопедії з безпеки гігієни праці втому названо "найнебезпечнішим фізіологічним показником", що провокує нещасні випадки. В літературі є дані про те, що кожному четвертому нещасному випадку передувала явно виражена втома і, що схильність до нещасних випадків підвищується з погіршенням стану здоров'я людини від перевтоми.
В залежності від характеру предметної діяльності розрізняють втому: розумову, фізичну та емоційну.
Втома розвивається швидше у молодих працівників, що пояснюється їх великим нервово-психічним напруженням при виконанні роботи. У працівників' з великим досвідом роботи, які мають висок;, кваліфікацію, добрі навички, емоційне напруження менш виражене, тому втома виникає значно пізніше.
У людини при втомі знижується гострота та поло зору, змінюється
пульс та артеріальний тиск. Одночасно знижується інтенсивність та стійкість уваги, сповільнюється її переключення, збільшується час сеисомоторних реакцій, порушується мислення, що появляється у сповільненні процесів обробки інформації. Внаслідок чого збільшується час прийняття та виконання рішень, виникає почуття пригнічення та невпевненості.
У стані втоми знижується ступінь автоматизму напрацьованих навичок, порушується точність та координація рухів, послаблюється воля, рішучість, контроль за діями. Поява незначних помилкових дій, мимовільна поява.думок, не пов'язаних з виконанням роботи, сонливість вдень і безсоння вночі є основними прикметами та ознаками втоми.
На початковій стадії втоми працездатність людини деякий час може не знижуватися, вольовими зусиллями вона змушує себе працювати з початковими кількісними та якісними показниками. За рахунок підвищення інтенсивності уваги у стані втоми людина може уникнути помилкових дій навіть за умов раптової зміни виробничих обставин. Втома в такий період називається компенсованою. Однак така компенсація вимагає підвищеної витрати енергії, що призводить до такого моменту, коли, незважаючи на жодні зусилля, продуктивність праці знижується як за кількісними так і за якісними показниками. Втома в цей період стає некомпенсованою, порушення, які при цьому виникають, вже не можна відвернути за допомогою вольових зусиль.
Якщо відчуття втоми після відпочинку не минає, то це свідчить про початок перевтоми. Якщо втома для людини це нормальний природний стан, який усувається після одноразового відпочинку, то перевтома - це вже патологічний стан, який звичайним відпочинком зняти не вдається. Перевтома виникає як наслідок хронічного перевантаження, коли втома від попередніх днів предметної діяльності, накопичується. Для зняття перевтоми необхідно медичне втручання, іноді навіть і тривале, оскільки продовження роботи в такому стані може призвести до виснаження нервової системи, появи неврозу та інших тяжких наслідків.
Організація відпочинку в процесі предметної діяльності має дві мети: зняти втому, яка виникла внаслідок попередньої праці; забезпечити швидке включення у предметну діяльність.
При організації відпочинку, між періодами праці, потрібно передбачати використання різних його форм - активної та пасивної. Під активною формою відпочинку розуміють переключення на інший вид діяльності (спортивні ігри). Пасивна форма відпочинку у процесі праці - це прийняття відповідної пози, яка потрібна для розслаблення м'язів. У не робочий час сон є пасивною формою відпочинку.
Питання чергування змін форм відпочинку протягом доби мусить вирішуватися на основі врахування добової ритміки фізіологічних функцій, а також таких питань як організація харчування, особливості місця проживання і т. ін. Добова ритміка фізіологічних функцій •— це закономірні циклічні зміни активності організму людини протягом доби. Протягом доби
існують два яскраво виражені цикли зниження активності: вдень - з 13 до і 5 годин, вночі - з півночі до 5 години. У цей час кількість помилок людини помітно збільшується. Тому початок зміни потрібно встановити о 8... 9 годині, тоді початок діяльності буде співпадати з піднесенням загальної активності організму.
При організації режиму праці протягом тижня, місяця потрібно врахувати ті обставини, що з часом організм людини пристосовується до нічної праці і часто зрив складного стереотипу негативно впливає на його працездатність. Однак довготривала діяльність в нічну зміну порушує соціально - громадські зв'язки, що викликає негативну психологічну реакцію. Тому в організації режиму діяльності доцільно чергувати роботу у денну та нічну зміну.
В наш час існує описова характеристика деяких різновидів діяльності, яка дає уявлення про якісні особливості специфіки режиму праці; та відпочинку. Така характеристика дає змогу аналізувати різницю в ступені впливу на організм людини комплексу чинників, що характеризують умови праці, ступінь важкості і напруженості праці та параметри виробничого середовища.
2.1,8. Роль аналізаторів людини в забезпеченні життєдіяльності
Безпосередній зв'язок людини з навколишнім середовищем здійснюється за допомогою аналізаторів, систем дихання кровообігу, нервову і ін. системи.
Впродовж життя на людину діє безперервний потік зовнішніх подразників, а також різноманітна інформація про процеси, що відбуваються в організмі та зовнішньому середовищі. Сприймати інформацію і адекватно на неї реагувати людині дають змогу аналізатори: (зір, слух, нюх, смак, тактильна, органічна, температурна, рухова, больова та вестибулярна чутливість).
Аналізатори постійно спрямовують та контролюють дії людини (людина зупиняється побачивши перешкоду, йде до телефону, коли він дзвонить). Аналізатори функціонують не ізольовано, а становлять єдину складну систему, всі частини якої тісно взаємодіють (напр. дотик поєднує апарати тактильної, температурної та рухової чутливості).
Будь -який аналізатор складається з трьох частин: рецепторно -нервового закінчення; провідних нервових шляхів; центру (мозкового кінця) у корі великих півкуль головного мозку.
Рецептори - це спеціальні апарати, які сприймають і перетворюють енергію подразника в нервові імпульс, які надходять (120 м/с) в кору головного мозку.
Центр складається з ядра та маси нервових клітин, які знаходяться в тій ділянці кори головного мозку, куди входять провідні шляхи від
рецепторів. (напр. ядро зорового аналізатора міститься в потиличних ділянках, слухового - в скронях і ін.)
В ядрах аналізаторів здійснюегься найтонший та найвищий аналіз зовнішнього впливу на людину (І.П. Павлов.).
Зв'язок між рецептором аналізатора двохеторонній. У відповідь на подразник жива тканина має здатність приходити в стан збудження. Збудження виникає внаслідок подразнення чутливих нервових закінчень -рецепторів подразником, який надійшов з зовнішнього середовища.
Кожен вид рецепторів перетворює тільки один вид подразнень (напр., рецептори ока - світлом, вуха - звук і ін.) В рецепторі під дію подразника виникає збудження, яке супроводжується біоелектричними явищами (струмами дії), які у вигляді нервових імпульсів каналами прямого зв'язку передаються в мозковий центр. В центрі аналізатора нервові імпульси проходять аналіз, декодуються і перетворюються в психічне зображення або відчуття.
Незважаючи на надзвичайно високу чутливість аналізаторів, необхідно відмітити, що не кожна дія може викликати фізіологічне відчуття. Щоб виникло відчуття, інтенсивність подразника повинна мати відповідну величину, яку називають нижнім абсолютним порогом чутливості.
Інтенсивність подразника після якого виникає біль і порушується адекватна реакція організму, називається верхнім порогом чутливості.
Мінімальна різниця між інтенсивностями двох подразників, яка викликає ледь помітну різницю відчуття, називається диференціальним порогом або порогом розрізнення.
Величина порогів чутливості нестабільна навіть для однієї людини і залежить від багатьох чинників.
Час від початку виникнення подразника до появи фізіологічного відчуття отримав назву латентного (прихованого) періоду.
Особливістю аналізаторів є їх парність, що забезпечує високу надійність їх роботи за рахунок часткового дублювання сигналів. Ушкодження будь-якої із трьох частин аналізатора призводить до втрати здатності розрізняти певні подразнення. Наприклад, людина може втратити зір, якщо в неї порушена функція рецепторів ока, ушкоджений зоровий нерв або уражена зорова зона кори великих півкуль.
Особливою властивістю аналізаторів є їх здатність до просторової та послідовної ситуації дії подразників. Просторова сумація здійснюється тоді, коли в один і той же центр надходять сигнали від різних аналізаторів. Послідовна сумація виникає від повторної дії серії однакових сигналів.
.Аналізатори характеризуються здатністю до адаптації пристосування рівня своєї чутливості до інтенсивності подразника. Завдяки адаптації при високій інтенсивності подразника чутливість знижується, при низькій збільшується (напр., перехід люди з яскраво освітленого приміщення в темне).
Аналізатори мають здатність сповільнювати або повністю зупиняти надходження сигналів у центр. Ця особливість зростає при втомі центру, що настає внаслідок дії монотонних або дуже сильних сигналів.
Аналізатори мають здатність певний час зберігати відчуття після припинення дії подразника. Це так звана післядія, коли подразника вже немає, а збудження в центрі зберігається (напр., якщо людині на соту долю секунди показати якийсь предмет, то незважаючи на малу експозицію, вона правильно опише зображення).
Для аналізаторів притаманна здатність до тренування, що полягає у ійдвищенні чутливості та в прискоренні адаптаційних процесів. Аналізатори за умов нормального функціонування знаходяться у постійній взаємодії. Саме завдяки цій здатності, яка має назву вікарування (від лат. Уісагіш -який замінює), людина, що позбавлена деяких аналізаторів, живе повноцінним життям, адекватно сприймає навколишнє середовище.
Аналізатори людини безпосередньо чи опосередковано впливають на умови безпеки та умови життєдіяльності. Нижче розглядаються основні характеристики аналізаторів людини.
Зоровий аналізатор
Понад 90 % інформації про навколишнє середовище людина отримує через зоровий аналізатор. Орган зору дає змогу людині бачити як в густих сутінках, так і при яскравому сонячному світлі, поскільки здатний змінювати свою світлову чутливість залежно від умов освітлення. Ця властивість зорового аналізатора має назву адаптація. Освітленість за природних умов шінюється на 6-Ю порядків, приблизно в такому ж діапазоні змінюється світлова чутливість зорового аналізатора. Людині досить увібрати 1-2 кванти світла, щоб виникло зорове відчуття.
Зорове збудження, що виникло (біопотенціал) по зоровому каналу передається в головний мозок - до зорової зони великих півкуль. Тут отримані оком сигнали проходять вищий аналіз, оцінюються та обмірковуються, після чого у свідомості людини відображається реальна картина. Після повернення імпульсу по канату зворотнього зв'язку на сітківці ока виникає пряме дійсне зображення зорового відчуття та сприймання образу.
Для доброго розпізнавання предметів необхідно, щоб зоровий аналізатор забезпечував сприймання кожної деталі цього предмета,і щоб вони не зливалися. Ця властивість характеризується гостротою зору. Гострота зору - це найменша віддаль між двома крапками, що при розгляданні сприймаються окремо. Границя розрізнювання для більшості людей на відстані 25 см становить 0,06 мм.
Гострота зору залежить від яскравості, контрастності та форми об'єкту. Найкраща гострота зору в центральному полі зору. Коли з центру ока умовно провести конус, то найкраща гострота зору буде в конусі з кутом 3° добра в
конусі 5-6°, задовільна в конусі 12-14°.
При оцінці зорового аналізатора важливим є те, щоб правильно визначити відстань до предметів, які розглядаються.
Границі огляду від горизонталі за рахунок крайніх положень очей обмежуються вгору на 60° та вниз на 75°. Ці границі збільшуються за рахунок нахилу голови у вертикальній площині вгору до 30° і вниз до 40°. Поле зору збільшується також за рахунок повороту голови на 45° в обидві сторони.
Мінімальна, нормальна та максимальна відстань для огляду предметів в умовах нормального освітлення становить відповідно 380, 560, 760 мм. В горизонтальній площині одне око добре бачить в одну сторону на 94° та в протилежну 62°.
Віддаль найкращого бачення дрібних предметів (шрифт книжки, циферблат і ін.) від очей при нормальній гостроті зорі для молодої людини становить 25-30 см, з віком еластичність кришталика зменшується, тому віддаль найкращого бачення збільшується (понад 40 см). Систематичне тренування щодо визначення віддалі до предметів розвиває у людини окомір, що є дуже важливою властивістю зорового аналізатора людини для деяких професій (водії).
Надходження зорової інформації лімітується такою властивістю зорового аналізатора - як миготіння. Частота миготіння у людини становить приблизно 15-20 раз за хвилину, за рахунок цього відбувається втрата інформації, що становить приблизно 10-20 %.
Іноді зорові відчуття людини можуть не співпадати з реальною дійсністю та викликати певні ілюзії. Так при розрізнюванні кольорів слід, пам'ятати, що "теплі" тони (червоний, рожевий) є набігаючими, тобто об'єкти пофарбовані в ці тони, здаються людині ближчими, ніж насправді, а "холодні" (синій, голубий, фіолетовий) "відбігаючими", тобто здаються більш віддаленими від спостерігача. Рух автомобілів темного кольору здається повільнішим, а відстань до нього більшою ніж насправді. Саме цим пояснюється те, що автомобілі темного кольору значно частіше потрапляють у аварійні ситуації.
Дата добавления: 2015-11-04; просмотров: 30 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |