3.1.11. Кліматично-погодні умови
Протягом тисячоліть кліматичні та погодні умови формували
природний ландшафт, створювали характерній рельєф, визначали режим річок та озер, наявність пустель та вічних снігів, тип рослинного і тваринного Світу - появу одних та щезання інших біогеоценозів.
Кліматично-погодні умови не є хаотичними, вони підпорядковуються відповідним геофафічним закономірностям.
В створенні тих чи інших кліматичних особливостей велике значення має радіацційний батанс земної поверхні, тобто різниця між приходом та цитратами сонячної радіації на поверхні землі.
Радіаційний батане зєігної поверхні чинить суттєвий вплив на нагрівання та охолодження повітряних мас. В зимовий період року радіаційний батане на території України має від'ємну величину. За виключенням крайніх південних районів. В літню пору радіаційний баланс скрізь позитивний. Найбільшої величини він досягає на півдні. України (Крим, Приазов'я).
Кліматично-погодні умови мають величезний вплив на життєдіяльність людина; визначають її фізичний та психічний стан, погреби в житлових будівлях та одязі, паливі та харчових продуктах, засобах переміщення і т.ін..
Під кліматом розуміють закономірно повторюваний режим погоди даної місцевості. Важливими кліматоутворюючими чинниками в тому чи іншому регіоні є:
к географічна широта, що визначає приплив сонячної радіації;
■ висота над рівнем моря, рельєф та тип земної поверхні (вода, суша), близькість до морів та океанів;
■ особливості щфкуляції повітряних мас.
Якщо клімат є статично стійким для відповідної місцевості, то погода це явище, що постійно змінюється.
Погода - це сукупність фізичних властивостей приземного шару атмосфери за відповідно короткий проміжок час}' (годину, добу, тиждень).
Погода в значній мірі визначає рівень безпеки життєдіяльності, вона впливає на фізіологічний стан людини безпосередньо або побічно.
Безпосередній вплив здійснюється шляхом дії погоди на тепловий баланс організму. Жарка безвітряна погода з високою відносною вологістю повітря призводить до напруги терморегуляційних механізмів, що може призвести до перегріву організму. Відносно низька температура повітря з високою вологістю та сильними вітрами може сприяти розвитку багатьох простудних захворювань. Крім цього погодні умови мають значення в розповсюдженні шфекційних захворювань. В жарку погоду створюються умови для виникнення харчових отруєнь мікробного походження.
Побічний вплив погоди на організм людини обумовлюється тим, що іміна погодної обстановки вступає в дисонанс зі звичними для людини ритмами фізіологічних функцій. Людина формувалась в умовах щпслічної динаміки зовнішніх умов - ритмічної зміни часу доби, дня та ночі, пори року, рівня освітленості і т.ін Згідно з цими видами ритмічності природних явищ у людини відбуваються ритмічні зміни біологічних процесів -біологічні ритми.
Біологічні ритми людини розвивалися у відповідь на пр;фодні циклічні зміни чинників середовища існування: добові (зміна температури тіла
протягом доби, активності та спокою, сну та бадьорості і ін), місячні пов'язані з ритмом обертання Землі навколо Сонця та Сонця навколо своєї
осі і ін.
Якщо біологічні ритми організму узгоджуються з природними циклами зовнішніх умов то підвищується життєдіяльність та ефективність працездатності, інавпаки, коли не узгоджується ритм життєвих функцій та циклічних зовнішніх умов тоді порушується життєдіяльність, працездатність, а в деяких випадках і стан здоров'я людини. Особливо це спостерігається у тих випадках де має місце змінність виробничого процесу або людина здійснює переліт на велику відстань швидкісним літаком зі зміною 8-10 часових поясів.
Зміна часового поясу - досить серйозне випробування для організму людини, виникає втома, порушення сну, подразливість. В цьому випадку для пристосування організму природним шляхом потрібно приблизно один день на кожну годину різниці в часі. Якщо людині потрібно відразу включиться в роботу то єдиною можливістю виграти час - негайно почати жити а місцевому ритмі. Якщо людина прилетіла вдень, то не можна лягати спати, потрібно запланувати нескладну справу, тому що денне освітлення є найкращим стимулятором, а якщо вночі негайно лягати спати, навіть якщо на батьківщині розпал робочого дня.
До ритмічних змін інтенсивності та характеру кліматичночаогодних умов, зміни дня та ночі, пори року людина впродовж еволюції пристосувалася. Більшість сприймають такі зміни без будь-яких несприятливих проявів. Зовсім інша картина спостерігається коли включаються такі фізичні чинники, як зміна магнітного поля Землі, електричної проводимості повітря, коли змінюється місячне та сонячне аритяжіння, або збільшується рівень сонячної радіації Ці явища призводять до посилення процесів гальмування, до зростання частоти нервово-психічних захворювань, негативно діють на серцево-судинну систем}' та органи
^дихання.
Однак і в цих випадках більшість здорових людей з добре розвинутами фізіологічними пристосувальними механізмами не спостерігає в своєлгу самопочутті будь-яких змін Подібні люди, як правило, здорові і називаються метеостійкими. Людей чутливих до зміни погодних умов та прояву фізичних чинників називають метеохрокіками або метеозалежними. Такі люди чутливі до найменших змін погодних умов. Те, що люди називають ясним або похмурими днем, насправді обумовлюється безліччю чинників: атмосферним"., тиском, вологістю повітря, температурою, рівнем сонячної
радіації.
Людина - це складна істота, створена природою, тому не повинна особливо реагувати на зміни будь-якого погодного компонента. Більшість людей і не реагує. Однак є люди, які відчувають зміни у стані здоров'я навіть від невеликого зітру. Циклони і антициклони для метеозадежних людей є справжнім лихом.
Атмосферний тиск - важливий показник для метеочутливих людей, оскільки з ним пов'язаний їх власний тиск. Атмосферний тиск впливає на так звані барорецептори, які, у свою чергу, визначають тонус судин. Чіш повільніше змінюється атмосферний тиск, тим плавкіше працюють барорецептори. Але якщо тиск змінюється часто і різко, тоді відповідно і тонус судин змінюється так само. Людина страждає від головного болю, загального нездужання - аж до запаморочень і непритомності, втрачає працездатність, впадає у стан сонливості.
З кожним роком медицина констатує збільшення кількості метеозалежних людей. До групи ризику відносяться ті, що виснажують себе ненормованою роботою, перенесли тяжкі захворювання, мають серцево-судмнні, легеневі вади, а також ті, що часто перебувають у стресовому стані.
Барорецептори містяться у ділянці шиї, а також у скронево-лобовій частині голови. Тому у період таких перепадів атмосферного тиску, коли людина почуває себе зле, добре самому собі створити сприятливий мііроклімат: носити вузьку вовняну смужку, яка надівається трохи вище над бровами і охоплює потилицю, чоло і скроні. Однак, якщо людніш зауважила звязок між самопочуттям і зміною погоди необхідно обав'язкозо звернутися до лікаря, який порадить, що потрібно робити, щоб полегшити неприємні прояви метеозалежності.
Вплив погодно-кліматичних чинників на безпеку жттєдіяльності людини завжди був об'єктом медикс-географічиих спостережень та досліджень. Такі спостереження га дослідження ведуть своє літочислення з Гіпократа, що співвідносив різноманітні захворювання" з характером тієї чи іншої місцевості. Багато хвороб отримали свою назву від регіональних особливостей, наприклад високогірний зоб, тропічна лихоманка, малярія повязувалася з заболоченою місцевістю.
Внаслідок досліджень географічної медшщни, що визначилася на етиці
географії, біології та медицини сформувалося уявлення про те, що погодно-
кліматичні умови чинять або можуть чинити вплив на стан здоров'я, що
будь-якому географічному регіону притаманна "зловредність" або
"доброякісність" по відношенню до організму людини.
Тільки грамотним вирішенням питань впливу природних джерел небезпеки на людину та системи забезпечення її життєдіяльності можна запобігтинегативних наслідків та підвищити до них опірність організму.
3.1.12. Екстремальні природні небезпеки
Важливою умовою збереження та підвищення життєдіяльності людини
є підтримування на відповідному рівні оптимального стану фізичного
середовища. Під фізичним середовищем розуміють чинники різної природи,
що чинять на організм людини енергетичний вплив. Сюди відносять:
субнормальні температури, іонізуючі випромінювання, атмосферний тиск,
невагомість, сонячну радіацію і все те що об'єднується поняттям клімато-погодних екстремальних чинників.
Погодно-кліматичні чинники залежно від географічних умов місцевості можуть позитивно чи негативно впливати на жштєдіяльшсть людини через адаптаційні механізми. В екстремальних погодно-кліматичних умовах значно знижується ефективність предметної діяльності, виникають відповідні патологічні реакції. Особливо це стосується так людей, що переїхати з іншої кліматичної зони і неадаптувалися до місцевих умов
існування.
Процес адаптації вимагає відповідного часу, протягом якого відбувається поступове пристосування організму до нових кліматичних умов. Жодна сучасна машина не володіє такими, широкими пристосувально-регуляційними можливостями як організм людини. Людина довела, що здатна пристосовуватися до різноманітних умов існування, коли вийшла, в космос, де зіткнулася з таким незвичним для землі екстремальним чинником,
як невагомість.
Однак реакція організму на екстремальні чинники природного середовища має відповідну адаптаційну межу, перевищення якої може призвести до патологічної зміни стану здоров'я Прикладом такої зміни може бути гіпоксична або "висотна" хвороба коли неадаптована людина стане займатися предметною діяльністю на висоті або просто піднімається в гори на висоту понад 2000 м. В таких умовах людина стикається з пониженим барометричним тиском, великою кількістю сонячної радіації, різкими -температурними перепадами протягом доби,| шквальними вітрами і ін. Вся сукупність цих чинників впливає на стан організму,,але головна негативна реакція буде від пониженого барометричного тиску і пов'язаного з цим зменшенням парціального тиску кисню в повітрі і артеріальній крові. Це явище отримало назву кисневого голодування організму (гіпоксична
гіпоксія).
На висоті вміст кисню! в повітрі практично не змінюється, але доля парціального тиску кисню від загального барометричного тиску падає. Якщо на рівні моря процентному вмісту кисню (20,9 %) відповідає, його парціальний тиск. 159 мм рт. ст., то вже на висоті 3000 м він становить всього ПО мм рт. ст.
Газообмін в організмі між альвеолярним повітрям і кров'ю легеневих капілярів, між кров'ю і тканинами здійснюється за законом дифузії. Ефективність цього процесу залежить від величини перепаду тиску. Збільшення цього перепаду призводить до падіння парціального тиску кисню в альвеолах, до зменшення напруги кисню в артеріальній крові та погіршення його надходження в тканини, що стануть відчувати кисневий голод. На початковій стадії кисневого голодування організм.людини рефлекторним шляхом включає захисні реакції, що забезпечують глибоке і часте дихання, збільшення хвилинного об'єму крозі та її кисневу насичекість.
Зниження парціального тиску кисню починає проявлятися на висоті 2000 м. У людина з'являється ядуха, головний біль, запаморочення, іноді носова кровотеча. Чим вище вона піднімається в гори, тіш більш виражені будуть неприємні відчуття, тим гіршим стане загальний стан організму. Вказані симптоми щодо порушення стану здоров'я отримали назву гірська хвороба, хронічна ({юрма якої настає в межах 2500-3000 м, гостра форма кисневого голодування виникає на висоті 4000-5000 м. Саме на таких і-.исотах ведуться будівельні роботи, розміщуються деякі промислові об'єкти. Так, наприклад, в Перу, Болівії і інших гірських країнах більшість населення працює і проживає на висоті понад 4000 м, де барометричний тиск становить 430 мм рт. ст., а парціальний тиск кисню -- 89 мм рт. ст.
Виникненню гірської хвороби можуть також сприяти фізичні. навантаження, що збільшують потребу організму в кисні. Якщо в стані спокою людина щохвилинно споживає біля 300 мл кисню, то при фізичних навантаженнях споживання кисню значно зростає. Наприклад, при швидкій ході споживання кисню буде становити понад 2100мл/хв, а при сходженні на гору крутизною до 20° досягне 2500мл/хз.
Надзвичайно чутливою до кисневого голодування є центральна нервова система. Тому одним із симптомів гірської хвороби є неадекватна реакція людини на обставини. Вона стає безпричинно веселою (ейфорія), недоречно образливою, підвищено роздратованою або впадає в.припйчешій стан та сонливість. В умовах нестачі кисню рухи стають уповільненими, незграбними, а звичну роботу вона виконує так, наче погано її знає.
Для людини, не адаптованої до висоти, легка робота, стає середньої тяжкості, а середня -тяжкою. Такі відчуття виникають на висоті не тільки у нетренованих людей, але і у тренованих.. Так в період підготовки до ХІХ Олімпійських Ігор (Мехіко-сіті) було встановлено, що швидкість бігу на дистанцію 600м становила на рівнині 107,3 сек, на висоті 2000м - 117,6 сек, а на висоті 2500м -122,2сек. Для досягнення рівнинних результатів знадобилися трьохтижневі тренування в гірських умовах.
Стійкість до фізичних навантажень у тренованих людей вища, ніж у-натренованих, але навіть і у них м'язова працездатність на висоті зменшується. Однак адаптація до висотних умов у тренованих людей відбувається швидше ніж у інших.
Адаптація до гірських умов досить тривалий процес. Неприємні відчуття від нестачі кисню найбільш виражені в перші 10 днів перебування а горах, з часом вони послаблюються і через два місяці фізично здорові люди не відчувають виражених змін в організмі. Однак, необхідно відмітити, що в силу тих чи інших причин не всі люди можуть адаптуватися до висотних гірських умов.
Освоєння Арктики, Антарктиди та аридних зон поставило людину в незвичні умови життєдіяльності, збільшило число негативно діючих на організм чинників. Людина, як всі теплотворні, відноситься до так званих гомойотермних істот, у яких температура глибоких частин тіла відрізняється
постійністю і не залежить від зміни температури навколишнього природного середовища. Температура глибоких частіш тіла гомойотермних організмів коливається від 36° (слони), 36,6° (людина) до 41° (птахи).
Низькі та високі температури природного середовища на фоні високої та низької вологи порушують теплову рівновагу організму людини та І ускладнюють умови життєдіяльності. Теплова рівновага організму забезпечується фізіологічними механізмами хімічної та фізичної
терморегуляції.
Хімічні терморегуляції забезпечують утворення тепла внаслідок постійних окислювальних реакцій і мають здатність, в разі необхідності, змінювати інтенсивність обмінних процесів. Вони є механізмом підтримки
термічного гомеостазу організму в стані спокою, сну або відпочинку.
Фізичні терморегуляції забезпечують віддачу тепла організмом за рахунок м'язових скорочень, зміни кровообігу в поверхневих тканинах та
випаровування поту.
Низькі чи високі температури повітря приводять до збільшення або зменшення теплоутворення та тепловтрат організмом за рахунок потовиділення, тешювнпромінювання (радіація) або теплопроведення
(конвекція).Теплообмін з навколишнім середовищем шляхом потовиділення здійснюється за рахунок переходу вологи з рідкого у пароподібний стан внаслідок різниці напруги водяних парів на шкірі людини та слизових
оболонках, і в повітрі.
Теплообмін за рахунок тепловипромінювання (радіація) здійснюється внаслідок різниці між температурою тіла людини і предметів, що її оточують. Якщо предмети мають таку ж температуру як і поверхня тіла людини, тоді організм віддає стільки променевого тепла, скільки отримує. При цьому радіаційний баланс дорівнює нулю. Коли температура предметів, що оточують людину, вища за температуру поверхні її тіла, то вона отримує більше променевого тепла, ніж випромінює. При цьому створюється позитивний радіаційний баланс. Від'ємний радіаційний баланс створюється за умов, коли людина віддає більше тепла, ніж отримує від навколишніх
предметів.
Теплообмін за рахунок тешюпроведення (конвекція) здійснюється внаслідок різниці між температурою тіла людини і підодягового шару повітря, що примикає до неї. За низьких температур повітря організм віддає тепло, за високих - отримує. Інтенсивність віддачі чи сприймання тепла організмом залежить від швидкості руху повітря. Наявність сильних кошзекційних потоків сприяє швидкому охолодженню організму.
За-, високих температур повітря людина, здійснює, теплообмін за рахунок потовиділення, а за низьких'- шляхом радіації та конвекції.
Добовий енергетичний батане організму людини становить приблизно ЗОООккал, з якого біля 6ОО ккал витрачається на предметну діяльність, а все інше йде на тепловитрати. Енергетичні витрати людини в стані спокою становлять: лежачи - ЗО, сидячи - 90, стоячи - біля ІОО ккал/год.
При позитивному тепловому балансі, тобто з умовах вираженої гіпертермії у людини збільшується частота пульсу (до ІбОуд/хв), спостерігається головний біль, неправильне кольорове сприйняття (все виглядає червоним або зеленим), знижується тиск, а початкове розрідження крові змінюється згущенням, зростає частота дихання і т.ін.
В такому стані відбуваються функціональні зміни центральної нервової системи, прискорюються процеси гальмування, зменшується увага, порушуєгься точність та. координація рухів, уповільнюються відповідні реакції, послаблюється імуннобіологічна реактивність організму, зростає виділення поту значно більше, ніж це потрібно, для загального теплоовиділення. Це обумовлюється тим, що частина поту стікає з поверхні тіла і таким чином не забезпечує терморегуляцію.
В звичайних умовах за добу в організмі утворюється близько 500мл потуу, а при вираженому перегріванні -- понад 700 мл за годину, тому
профузне потовиділення в процесах терморегуляції не є ефективним, бо може призвести до розвитку теплового удару, порушення водно-солевого балансу. При тяжкій формі теплового удару спостерігається біль у м'язах, сухість в роті, нервово-психічне збудження, що ' характеризується судорогами, переважно кінцівок, а також шдвищвння температури тіла понад
40оС.
Навіть тоді, коли не виникає 'такий хворобливий стан, перегрівання
організму негативно відбивається на життєдіяльності людини. На початковій
стадії перегрівання ефективність предметної діяльності майже не
змінюється. Однак, вже при п'ятиденному перебуванні в зоні підвищених температур повітря (31° С і вологості до 90%) працездатність людини єнижується до 60%, м'язова сала рук до 50%, майже вдвічі зменшується
витривалість до статичних зусиль та погіршується здатність до точної
координації рухів.
Тривалий та поступовий вплив високих температур природного середовища на організм людини може з часом суттєво підвищити її стійкість. Осноана роль в підвищенні стійкості організму належить фізичній терморегуляції. Адаптація до високих температур природного середовища
вимагає до ЗО днів. Більш швидкому розвитку пристосувальних реакцій сприяють фізігчні вправи, інтенсивність та тривалість яких в умовах високих температур ' оцінюється суб'єктивно і контролюється медичними працівниками. За браком часу адаптувати організм до високих температур можна в термокамері будь-якої географічної 'зони. Людина, що гфойшла
штучну адаптацію в термокамері, має значно більшу стійкість, ніж та, що
набула її природніш шляхом.
В умовах вясокях.температур природного середовища для збереження,
нормальної життєдіяльності велике значення має раціональний питний
режим. Нині питання питного режиму вирішується на користь необмеженого
споживання води. Рекомендується пити воду у відповідності з почуттям
спраги, однак дрібними порціями.,
Вважається, що людина більш працездатна, якщо вона постійно відновлює в організмі водний дефіцит.
Важливу профілактичну роль щодо перегрівання організму відіграє одяг людини. Він повинен бути легким, добре волого-повітряпрояикнеішим, мати відповідний колір. Чорний одяг відбиває всього 12% сонячних променів, а білий - понад 80%.
В умовах субнормальних низьких температур природного середовища можливість організму людини досить обмежена. При низьких температурах повітря настає холодовий дискомфорт. Збереження теплової рівноваги організму забезпечується тимчасовим збільшенням теплоутворення та зменшенням тепловитрат. Збільшення теплоутворення забезпечується м'язовою діяльністю. В умовах низьких температур включаються додаткові механізми хімічної терморегуляції у вигляді м'язового тремтіння, що тимчасово в три рази збільшує теплопродукцію організму.
Зменшення тепловитрат відбувається за рахунок звуження судин в периферичних тканинах При дуже різкому переохолодженні організму чи тривалій дії субнормальних температур спостерігається стійкий судинний спазм. В початковий період температура тіла дещо підвищується (0,3-О,6°С), потім знижується тим скоріше, чим сильнішим було охолодження, Зниження температури тіла до +24° С призводить до летальних наслідків.
В умовах низьких температур погіршується ефективність предметної діяльності на фоні зростання змін вегетативних та рухових реакцій. Одна і та ж м'язова діяльність вимагає значно більших зусиль, ніж внкокання її в умовах помірного і навіть спекотного клімату. Це може пов'язуватися з тим, що в умовах низьких температур людина знаходиться в зимовому одязі, збільшує фізичні навантаження, примусово робіт» зайві рухи, переміщується слизькими дорогами, не очищеними від снігу і т.ін.
Компенсаційні можливості організму, для захисту від низьких температур досить обмежені. Захист людини в таких умовах здійснюється за рахунок раціонального влаштування житла та одягу.
Адаптація людини до температур природного середовища здійснюється відповідним тренуванням та загартуванням до дії холоду.
Дослідженнями встановлено, що акліматизація людини до субнормальних температур вимагає не менше року перебування її в умовах півночі.
В умовах низьких температур може настати загальне або місцеве
переохолодження. При загальномгу переохолодженні змінюється
функціональний, стан центральної нервової системи, що пояснюється
наркотичною дією холоду і проявляється у різкому послабленні реакцій на
больові подразники та сонливістю...
Місцеве переохолодження (особливо ніг), сприяє розвитку простудних захзорювань. Тривале, малорухливе положення, призводить до порушення кровообігу в кінцівках і швидкого їх переохолодження, що посилюється при зволоженні шкіри, одягу або взуття. При місцевому переохолодженні
можуть, крім кінцівок, уражуватися кінчики вуха і носа, розвиватися мпальні процеси лицьового і трійчатого нерва, підвищуватися артеріальний іиск, знижуватися чутливість шкіри, яка стає припухлою та набуває синюшного відтінку. Переохолодження призводить до захворювання м'язової системи та суглобів, виникнення радикуліту, невриту, міозиту т.ін.
Отже, незважаючи на наявність адаптадійда-гшнстосувзльних можливостей організму людини тривала та інтенсивна дія екстремальних чинників природного середовища може призводити до розвитку патологічних процесів. Тому для вдосконалення систем життєзабезпечення важлива роль належить загартуванню, тренуванню, адаптації людини до екстремальних чинників природного середовища.
3.2, Техногенні небезпеки 3.2.1. Причини та наслідки техногенних катастроф
Друга половина XX століття обумовила різке зростання техногенних катастроф в глобальному масштабі, що наблизило світове суспільство до критичної межі і фактично поставило питання про можливість його виживання. Суспільство вже давно вичерпало ресурс виживання, тому сьогоднішня ситуація характеризується зростанням рівня -техногенних небезпек та виходом з.паду життєзабезпечуючих систем виробничої інфраструктури.
В наш час з кожним роком все більше матеріальних та фінансових ресурсів спрямовується на подолання наслідків надзвичайних ситуацій техногенного походження. Майбутній розвиток цивілізації та виживання суспільства фактично зводиться до проблем підвищення технологічної безпеки техногенного середовища. Тобто техногенна безпека нині стає однією з ключових завдань глобальної та національної безпеки і вимагає здійснення ефективної політики щодо її стабілізації та покращення.
Техногенні катастрофи та аварії здебільшого спричиняються людськими помилками та діями внаслідок фунхціональної безграмотності або безпечності та байдужості. Наслідками такого діяння людини сьогодні є проблеми, породжені Чорнобилем. Нині Україні доводиться дідтрнмувати безпеку і вирішувати подальшу долю особливо небезпечного об'єкту "Саркофаг",. мати справи із зоною відчуження, 800 могильниками високорадіоактивних відходів та гарячими ділянками у 10-кілометровій зоні, величезними територіями (72 райони, 12 областей) забрудненими радіоактивними нуклідами.
За оцінками спеціалістів об'єкт "Укриття" містить в собі близько 200 т. ядерного палива у вигляді діоксиду урану та плутонію. Кількість палива у підреакторних приміщеннях становить близько 90 т за ураном. Паливо
зосереджене в об'єкті "Укриття", може бути джерелом кількох видів небезпеки:
-ядерної - виникнення самопідтримуваної ланцюгової реакції. Особливу небезпеку, згідно з оцінками спеціалістів, становлять фрагменти активної зони, які вішадково збереглися після аварії;
-теплової - здатності розігрітого палива поступово пропалювати бетонні перекриття споруди, опускатися вниз і зрештою потрапляти у грунт і забруднювати грунтові води;
-радіаційної - викиду радіоактивного пилу крізь щілини "Саркофага" у разі обвалення внутріїшіх зруйнованих і зміщених конструкцій.
З часом ймовірність руйнування внутрішніх конструкцій зростає. Зростає кількість радіоактивного виду, аварійний викид якого з об'єкта загрожує в першу чергу забрудненням зовнішннього природного середовища плутонієм.
В 1996 році група експертів провела вивчення короткотермінових та довготермінових заходів, необхідних для переведення зруйнованого блоку Чорнобильської АЕС та існуючого "Саркофага" в екологічно безпечний стан. Згідно з експертними розрахунками, загальна вартість всього проекту оцінюється в суму понад 750 мли, доларів.
Отже, одним з ризик-чинників сучасної цивілізації стають помилкові дії та безпечність персоналу, що обслуговує складні ергатичні системи, а також прорахуюся конструкторів та збої техніки, що спричиняють велику кількість техногенних аварій та катастроф.
Доказами того, що безпека складних технічних систем в найбільшій мірі залежить від дія людини стали висновки державної комісії США, яка аналізувала причини аварії на АЕС в Трімайл Айленді у І979 р. Все почалося з помилкових дій оператора, що призвело до зупинки насоса і спричинило каскад подій,, які на початковій стадії повністю можна було контролювати. Однак оператори зробили фатальну помилку: зменшили надходження води в систему аварійного охолодження реактора. Вони помилково вважали, що реактору загрожує переповнення водою тому, що не мали інформації про те, що перепускний клапан відкритий і вода з нього витікає так. само швидко, як і затікає. Стан показників змінювався не тоді, коли клапан закривався, а тоді, коли до нього посилався керуючій сигнал. Технічно це виглядало просто і ніхто не подумав, що різниця може бути настільки суттєвою. Державна комісія СїііА визначила також велику заплутаність та неповність технологічних інструкцій, невдале проектування диспетчерської і пульта управління з великою кількістю сигнальних ламп на більшість яких, не зверталася увага, а прилади були розташовані так високо, що без драбини до них не можливо було дістатися. Відмічалася також погана навченість операторів та керівників робіт правилам безпеки.
Висновки комісії зводилися до того, що помилкові дії операторів з
. поєднанні з помилками в організації пращ призвели до переростання дрібних
технічних помилок з катастрофу, якій не змогли перешкодити безліч
запобіжних пристроїв та захисних систем, якими була забезпечена вказана мстанція, а також Чорнобильська АЕС.
Внаслідок грубих порушень правил експлуатації та помилкових дій персоналу Ї986 рік став для людства роком вступу в епоху ядерного насильства та ядерної небезпеки.
Світова історія ще не знала подібної техногенної катастрофи, яка за своїми наслідками була б настільки згубною для біосфери, здоров'я та лаптя людей.
Радіаційне забруднення величезних територій, річок та озер, міст та сіл, вплив, нуклідів на мільйони людей, що проживають на забруднених територіях дозволяє вважати масштаби Чорнобильської катастрофи планетарними, а ситуацію - глобальною.
Біосфернии вплив Чорнобильської катастрофи поставив людство перед необхідністю розв'язання надзвичайно складних та великомасштабних проблем, що стосуються всіх сфер суспільного життя. Масштаби та характер радіаційного забруднення свідчать про можливість у майбутньому тяжких наслідків, тому потрібна державна стратегічна програма на тисячоліття і тактична програма на найближчих сто років. Потенційними наслідками катастрофи є онкологічні та генетичні порушення в організмі людини. За даними МНС за 10 років після аварії захворюваність серед потерпілих зросла майже в 6 раз. До аварії на 100 тисяч населення рак щитовидної залози реєструвався у 55 дітей, нині - майже у тисячі.,
Дата добавления: 2015-11-04; просмотров: 24 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |