Однак гриби досить швидко псуються внаслідок їх високої вологості, тону зберігати їх потрібно не більше 24 годин при температурі не вище 10, а
потім бони підлягають тій чи іншій переробці.
Велику небезпеку для людини має отруєння грибами. Найбільш отруйною є бліда поганка (навіть один гриб може викликати смертельна! отруєння). Майже всі отруйні гриби викликають явища зі сторони шлунково-кишкового тракту. Симптоми отруєння блідою поганкою! виникають лише через 8-24 години після її вживання. Проявляються рвотою, проносом, обезвожувакням організму, судомами м'язів, скніють пальці, ніс, затримується сеча, падає серцева діяльність. Отруєння мухомором проявляється через півгодини після їжі, виражається потовиділенням, сльозотечею, нудотою, коліками у животі, нервовим збудженням, галюцинаціями і ін. При отруєнні строчками через 6-12 годин виникає І гостре розладнання шлункового тракту, безсвідомий стан, на 3-4 день при явищі серцевої слабкості може настати смерть.
Лікування отруєнь грибами полягає перш за все у швидкому промиванні шлунка теплою водою до настання рвоти, розчином марганцю І (2: 1000), потім прийняти проносне та випити чорну каву або міцний чай. При тяжких симптомах треба негайно звернутися до лікарняного закладу.
Комахи
До біотичних чинників відносяться кровосисні комахи, що чинять
небезпеку для організму людини і тварин.
Через кровосисів людині передаються гострі інфекційні захворювання (наприклад, зворотний тиф особливими мікроорганізмами спірохетами).
Перенос збудника здійснюється платаними і головними комахами, що насмокталися крові хворого. Спірохети, що попали з кров'ю в організм комахи проходять там цикл розвитку і зберігаються в ньому протягом тижня. І
Зворотний тиф зустрічається там, де є збудник, побутова вшивість,'] антисанітарні умови. Підйом захворювання спостерігався переважно в період війни, голоду і іншого соціального лиха, що призводить до погіршення санітарних умов життя, розповсюдження вшивості та послаблення опору організму до захворювання.
Подібні захворювання тварин і людини можуть викликатися різними спірохетами і передаватися кліщами. На відміну від вшивого зворотного тифу (епідемічного), кліщовий відноситься до групи так званої пркродноосередкової інфекції, що притаманна лише відповідній місцевості (ендемічно).Такі ендемічні осередки встановлені в Африці, Азії (Іран, Ірак, Туршя, Аравія, Афганістан, Китай, Індокитай), Північній і Південній, Америці, в Європі (Іспанія, Балкани), Казахстані та на півдні України.
Осередком збудника дія цих інфекцій є гризуни (миші, пацюки,] хом'яки, піщанки, тушканчики і ін.).
Кліщовим зворотним тифом можливе захворювання домашніх тварин! (собак, кішок і ін.). Перенос збудника від хворої тварини людині відбувається за допомогою кліщів роду Alektrobius різних видів.
В природних умовах кліщовими зворотними тифами хворіють тварини, уражуючись одна від одної за допомогою кліщів. Ураження людини відбувається тоді, коли вона попадає в осередок де буде укушена галлом. Кліщі зберігають здатність заражувати протягом усього свого життя, передаючи інфекцію двом-трьом поколінням своїх нащадків.
Спалах кліщового зворотного тифу частіше всього спостерігається весною і літом серед людей, що прибувають в ендемічне вогнище, заселене ураженими кліщами Профілактика зводиться до заходів особистої гігієни при роботі в осередку і знищення кліщів в місцях їх існування, ущільнення і обробка приміщень, знищення гризунів і т. ін.
Комарами передається така небезпечна інфекційна хвороба як жовта
лихоманка. Вірус був відкритий з І901 р. американськими вченими і став
першим збудником вірусної хвороби людини. Жовта лихоманка в минулому
була поширена в Південній Америці і Західній Африці, нині зустрічається
гам в окремих випадках. Успішна боротьба шляхом щеплення вакцини і
використання інсектицидів для знищення комарів призвели майже до повної
ліквідації цього захворювання. На території України жовтої лихоманки
немає. - -
З метою визначення збудників інфекційних захворювань використовуються різні методи аналізу' для встановлення видового складу патогенів, ступінь заразності, джерело інфекції та інфекційне навантаження.
3.1.7. Заразні хвороби рослин
Сукупність рослин, тварин та мікроорганізмів, що населяють відносно однорідну ділянку землі чи води характеризується відповідними взаємовідносинами між собою і чинниками навколишнього середовища. Ці взаємовідносини формуються внаслідок тривалої адаптації їх до відповідних умов середовища, боротьби за існування. Існують такі взаємовідносини коли одні організми стають середовищем постійного існування і розвитку (субстратом) для інших, створюються такі складні системи, що впливають на життєдіяльність організмів, підвищують їх стійкість або призводять до знищення чи захворювання.
Хвороби рослин і тварин - це складний' патологічний процес, обумовлений дією несприятливих чинників зовнішнього середовища, що проявляється в порушенні фізіологічних функцій і веде до відмирання окремих частин, послаблення, зниження продуктивності або загибелі всього організму.
Чинники навколишнього середовища, що сприяють виникненню хвороб, поділяютьсяна абіотичні та біотичні.
Основною властивістю хвороб, що викликані біотичними чинниками, тобто живими організмами, - інфекційність, або заразність, тобто здатність передаватися від хворих організмів до здорових.
Інфекційні (заразні) хворсби від лат. infectio - зараження) виникають
серед рослин при проникненні, розмноженні та шмдливіи дії на них хвороботворних (патогенних) бактерій, вірусів, гшссгійших та інших мікроорганізмів.
Хвороботворний організм, тобто організм, що призвів до захворювання інший організм, називається збудником хвороби або патогеном. Організм, що викликає хворобу рослин називається фітопатогенним. Більшість фітопатогенних організмів - паразити рослин. Рослина на якій поселяється і за рахунок якої харчується патоген, називається рослиною-господарем.
Інфекційні хвороби в переважній більшості випадків вшиваються фітопатогенними мікроорганізмами: грибками (грибні хвороби, або мікози), бактеріями (бактеріальні хвороби, або бактеріози), нематодами (нематоднії хвороби рослин, або фітогельмінтози), вірусами (вірусні хвороби, або вірози), і іа. До Інфекційних хвороб відносять також ураження квітковими роошнами-паразкгами. Серед перерахованих груп інфекційних хвороб а житті рослин найбільше значення мають грибкові хвороби як самі багаточисельні та шкідливі.
Інфекційні хвороби рослин характеризуються динамічною взаємодією трьох компонентів: рослини-господаря, патогена і навколишнього середовища. Кожний з цих компонентів в розвитку інфекційного патологічного процесу відіграє відповідну роль. Якщо взаємодія компонентів сприятлива тоді захворювання прогресує, розповсюджується, приймас масовий характер і може виникати епіфітотія. При несприятливих умовах розповсюдження хвороба поступово уповільнюється, її розвиток послабляється або припиняється.
Порушення фізіологічних, функцій, що відбувається в рослинах при інфекційних хворобах, проявляється в різноманітних зовнішніх ознаках.
Рослини мають неоднакову ступінь сприйнятливості (або стійкості) до різних інфекційних хвороб. Це обумовлюється біологічними (анатомічними, фізіологічними і ін.) особливостями відповідних видів або форм рослин та різноманітними захисними реакціями (імунітет рослин).
Хвороби рослин, що виникають під дією абіотичних чинників, тобго несприятливих умов середовища, без участі фітопатогенних організмів, не передаються від хворих рослин здоровилі.
Це неінфекційні хвороби (непаразитні). Вони складають обширну групу різноманітних захворювань, причиною яких можуть бути несприятливі метеорологічні і фунтові умови, промислові викиди, антропогенні і інші чинники. Ця негативна дія призводить до порушення фізіологічних функцій патологічних змін росту рослин, відкриває доступ для фітопатогенних
мікроорганізмів.
В природі між інфекційними і не інфекційними хворобами рослин існує відповідний взаємозв'язок. Часто інфекційні захворювання виникають на фоні попереднього ураження і послаблення рослин нєінкфекційними хворобами.
Для боротьби з інфекційинми захворюваннями рослин застосовують обов'язкове виконання санітарних правил, проведення санітарно-оздоровчих заходів з метою запобігання масової появи та розповсюдження хвороботворних мікроорганізмів. З цією метою здійснюється фітопатологічннй нагляд та обстеження, проводяться заходи по боротьбі з заразними хворобами рослин, забезпечується своєчасна ліквідація або локалізація вогнищ уражень.
Хімічний метод захисту рослин полягає у використаній- пестицидів і застосовується у тих випадках коли інші методи не можуть забезпечити відповідну ефективність.
Розроблені комплексні захисні системи профілактичного і знищувального характеру для різних ікфекційних хвороб. Враховуючи, що деякі хімічні препарати можуть чинити небезпеку для корисної флори і фауни, а також людей, щорічно встановлюється узгоджений з МОЗ перелік хімічних засобів захисту рослин, дозволених для використання. В ньому вказуються об'єкти обробки, норми втрат, способи обробки та гігієнічні регламенти, щоб звести до мінімуму негативну побічну дію.
Система сільськогосподарських методів боротьби включає: використання здорового посівного та посадкового матеріату, його правильне зберігання та транспортування, підбір пород і форм відповідно до ктіматичних та ґрунтових умов, стійких до збудників хвороб, своєчасний і системний догляд з вилученням хворих, заражених рослин, ретельне виконання санітарних правил.
3.1.8, Заразні хвороби тварин та заходи щодо її запобігання
Серед заразних хвороб тварин велику небезпеку для життєдіяльності становлять зоонозні інфегацйні захворювання (від греч. zoon -- тварина і nozos - хвороба). Сюди відносяться: чума, туляремія, бруцельоз, сибірка,.
правець, жовта лихоманка і т. ін.
Цими захворюваннями хворіють домашні тварини (вівці, корови, свині, собаки, кішки), гризуни (миші, пацюки), промислові тварини (вовки, зайці, суслики), деякі вид птахів та риб.
Загальною ознакою інфекційних хвороб є те, що вони здатні передаватися від зараженого організму до здорового різними шляхами і при наявності певних умов набувати епізоотичного поширення
Інфекційні хвороби - це групи хвороб, які викликаються-хвороботворними мікроорганізмами (бактеріями, вірусами), можуть протікати гостро протягом декількох днів або тижнів, або хронічно -місяцями і навіть роками
Для виникнення інфекційних хвороб велике значення має кількість патогенних мікроорганізмів, їх вірулентність (ступінь хзорсботворності), місце проникнення (вхідні ворота), вік тварин, опірність їх до інфекції, а також стан оточуючого зовнішнього середовища (в несприятливих умовах
вірулентність мікробів знижується).- Залежно від взаємодії всіх цих умов інфекційні хвороби можуть проявлятися у різноманітних формах (типова,! легка, безсимптомна і т.Ін.).
Ящур - небезпечне заразне захворювання, яке може дуже швидко поширюватися, уражаючи за короткий час велику кількість тварин. Хворіє на ящур велика рогата худоба, вівці, свині та інші парнокопитні свійські і дикі тварини. Ящуром можуть хворіти і люди, особливо діти.
Збудник ящура - вірус - виділяться хворими тваринами із слюною, молоком, сечею, калом і може довго, від двох тижнів до року, зберігатися у зовнішньому середовищі: (кормах, воді, гної, на предметах догляду за тваринами, одязі, а також у продуктах тваринництва).
На території України останні роки реєструвалось.захворювання худоби на ящур, викликаний різними типами віруса. У хворих тварин підаищується температура до 40 - 41°, настає пригнічення, тварини не приймають корм. На слизових оболонках рота та носа, на вимені з'являються пухирі, які швидко лопаються і на їх місці виникагаоть виразки. Спостерігається пінява слюнотеча, присмоктування, нерідко кульгання.
Тварини можуть зарахуватися ящуром не лише при безпосередньому контакті з хворими, а й через корми, воду, різні предмети догляду, через інфіковане молоко, м'ясо і т.ін.. Джерелом гарусу ящура може бути: одяг, взуття і руки людей, що мали контакт з хворими тваринам. Вірус на великі відстані може переноситися транспортом. Отже випасання худоби поблнзу автострад та інших шляхах також призводить до поширення ящуру.
Коні, собаки, кішки, домашня птиця не хворіють самі ящуром, проте можуть бути механічними носіями вірусу.
Захворювання триває до двох тижнів, а при ускладненні хвороби довше.
Сибірка - дуже гостра інфекційна хворобі!, яка вражає всі види
сільськогосподарських тварин, а також людей. Збудником хвороби є спороутворюючий мікроорганізм - бацила сибірки, яка десятиліттями
може зберігатися в грунті та інших предметах зовнішнього оточення, не втрачаючи хвороботворних властивостей.
Джерелами інфекції є: виділення хворих тварин, їх трупи, а також
забруднені, залишками загиблих тварин пасовища, водопої, приміщення та
скотні двори. Найбільшу небезпеку зараження становлять незакопані або
погано закопані трупи тварин, що загинули від сибірКи, а також
необладнані скотомогильникі, на територію яких може заходити худоба під час випасання.
Бруцельоз. В природних умовах випадки великого поширення хвороби спостерігаються на всій земній кулі особливо в країнах з розвинутим тваринництвом. Бруцельоз (мальтійська лихоманка, хвороба Банта) закликається групою подібних мікроорганізмів - бруцел, що мають форму коків. Переважно один вид бруцел уражає один вид тварин. Відповідно до цього існує і три види збудника бруцельозу Brabortus, що
переважно викликає бруцельоз у великої рогатої худоби. Вг.melitensis - у кіз і овець. Вг.Luis - у свішей. Найбільш небезпечним для людей є Вг.melitensis. Серед всіх видів сільськогосподарських і багатьох видів диких тварин можуть бути бацилоносії тривалістю в декілька років.
Збудник бруцельозу може проникати в організм тварин з кормом і водою через пошкоджену і навіть непошкоджену шкіру, аерогенно, статевим шляхом, при попаданні на слизові оболонки ока. З організму ураженйх тварин мікроби виділяються з молоком, сечою, калом, м'ясо таких тварин також є заразним. Бацили, що потрапляють у зовнішнє середовище можуть зберігатисі місяцями.
Основним джерелом бруцельозної інфекції є заразна тварина Наділення збудника найчастіше відбувається через молоко і статеві органи. Особливо небезпечним моментом у розповсюдженні зарази є аборт. Разом з абортованим плодом, плодовими водами і плодовими оболонками в зовнішнє середовище відразу потрапляє величезна кількість бруцел. В початковий період спалаху бруцельозної інфекції у даному стаді кількість абортів може досягти 50% і більше від охопленого інфекцією стала.
Ураження людини відбувається головним чином через шлунково-кишковий тракт зараженим молоком або молочними продуктами, м'ясом, модою і ін. Можливе ураження через шкіру або сльозові оболонки при стиканні з хворими тваринами, а також через дихальні шляхи (вдихування забрудненого пилу). Передача захворювання від хворої людини здоровій не спостерігалась. Частіше всього захворюють особи, що працюють у твариінницьких господарствах.
У людини хвороба починається після інкубаційного періоду (окритого) підвищенням температури (39-40°). З'являються головні, м'язові, суглобні полі, безсоння і т.ін. При хронічних формах уражується нервова система, опорно-руховий апарат, можлива тривала інвалідність.
Туберкульоз. Це інфекційна хвороба, яка вражає всі види сільськогосподарських тварин, а також людей. Ця хвороба завдає великих економічних збитків, зв'язаних найчастіше з пониженням продуктивності тварин, вибраковкою їх на забій, витратами на різні обмежувальні та оздоровчі заходи. Розповсюдження хвороби серед тварин становить загрозу для людей.
Основними і найбільш небезпечними джерелами інфекції є хворі на туберкульоз тварини та птиця, рідше - люди, які виділяють у зовнішнє середовище велику кількість збудника хвороби з фекаліями, мокротинням та ін.
Надзвичайно стійкою інфекцією переважно для великої рогатої худоби є паратуберкульоз. У хворих тварин пошкоджується головним чином кишечник. Основним джерелом інфекції є хворі тварини. Збудник хвороби виділяється з фекаліями і може довго зберігатися на забруднених предметах доглягу, пасовищах, у зоді. підстилці та. ін. Ефективних лікувальних заходів від паратуберкульозу поки що не існує. Вакцинація не застосовується.
Сказ. Гостре інфекційне захворювання тварин та людей, яке у більшості випадків викликає смерть. Найчастіше джерелом поширення сказу є хворі собаки, рідше - кішки, лисиці, вовки та інші тварини.
Природне зараження тварин виникає внаслідок укусу хворими на сказ тваринами. Сільськогосподарських тварин частіше кусають собаки, рідше І вовки і лисиці. Зараження людей виникає від укусу тварин, що хворіють на сказ, або внаслідок попадання їх слини на пошкоджену шкіру.
Щоб запобігти захворюванням людей і тварин на сказ, треба знищувати бродячих собак і кішок та диких хижаків, застосовуючи профілактичне щеплення кімнатним собакам.
При появі захворювань серед тварин населені, пункти або окремі господарства оголошуються неблагополучними. Собак та інших тварин, які покусали людей або тварин, вважають підозрілими на захворювання, обов'язково ізолюють і протягом 14 днів утримують під ветеринарним наглядом для уточнення діагнозу. Покусаних людей направляють на пастерівські станції.
Собак, кішок покусаних скаженими тваринами, і хворих на сказ тварин знищують, їх трупи разом з шкірою спалюють. Сільськогосподарських тварин, покусаних скаженими тваринами і тварин підозрілих на зараження, вакцинують і утримують під ветеринарним наглядом протягом шести місяців. Молоко від таких тварин, а також продукти з нього вживати забороняється.
Населений пункт або господарство оголошується благополучним по сказу через 6 місяців з дня останнього випадку виявлення хворих на цю хворобу тварин.
При організації заходів проти різних інфекційних хвороб особливе значення має охорона господарств і населених пунктів від заносу інфекційних захворювань. З цією метою тваринницькі ферми треба огородити, або обнести ровом і обсадити зеленими насадженнями, обладнати санпропускники з пароформаліновою камерою, ветізолятор, забійну площадку і ін.
Велике значення має також здійснення діагностичних досліджень, потрібних для своєчасного виявлення та ізоляції хворих тварин, застосування профілактичних щеплень, виконання передбачених ветеринарним статутом карантинних правил.
Особливий ветеринарний контроль потрібний за роботою м'ясокомбінатів, молокозаводів, приймать них пунктів та інших підприємств, з яких одержують різні продукти тваринного походження.
Основні заходи боротьби з заразними хворобами полягають у тому, що на неблаго по лучні господарства і пункти накладається суворий карантин, який передбачає заборону виводу та вводу тварин і вивезення продуктіз тваринництва а також кормів. Одночасно організовують охоронні пости на в'їздах до даного пункту танегайне щеплення худоби.
Карантин накладений на неблагополучне господарство, відміняють через 15 днів після останнього випадку видужання, або загибелі хворої тварини та проведення заключної дезинфекції.
Велике значення в заходах (ящура) має знешкодження віруса в зовнішньому середовищі. Щоденне знезараження приміщень здійснюють 2% розчином лугу або формаліну. Транспортні засоби також дезинфікують при під "їзді до перевалочних пунктів. На всіх фермах загрозливої зони та
приміщеннях в неблаго по лучному пункті влаштовують дезбар'єри.
В залежності від ступеня поширення заразної хвороби в даній області або районі можна застосовувати метод повної заміни всього нєблагополучного поголів'я здоровими тваринами, особливо там де хвороба дуже поширена і застосування інших методів не дає належного ефекту.
Сибіроязвенні труни найкраще знешкоджувати шляхом технічної утилізації. Якщо це чомусь неможливо, то такі трупи слід спалювати на скотомогильниках.
Дуже важливо дотримуватися запобіжних заходів проти зараження людей під час догляду за хворими тваринами, при закопуванні трупів загиблих тварин, а також під час дезинфекції та прибирання приміщень. До такої роботи не можна допускати людей, які мають будь-які пошкодження шкіри.
При виконанні всіх профілактичних та лікувальних заходів треба користуватися спеціальним одягом, який після закінчення роботи старанно дезинфікують.
3.1.9. Отруйні тварини
До отруйних тварин відносяться такі тварини, в тілі яких постійно або тимчасово знаходиться отрута, здатна при введенні навіть в малих дозах в організм людини чи іншої тварини викликати хвороботворні розладнання, а іноді привести до смерті.
Отруйними тваринами вважають тільки таких тварин, отруйність яких є видовою ознакою, а не індивідуальною властивістю даної особи. Всіх отруйних тварин можна розподілити на дві групи: активно-отруйних і пасивно-отруйних тварин.
Активноютруйні тварини мають особливі 'органи, що виробляють отруту, і апарат, що може колоти або наносити рани. У безхребетних отруйних тварин (гідра, актинії, медузи) є особливі клітини, в протоплазмі яких знаходиться капсула, наповнена отруйною рідиною. Шкіряні одноклітинні залози з тендітними колючими волосками мають "пекучі" гусениці (наприклад: гусениця златогузка). Багатоклітинні шкіряні залози мають членистоногі (скорпіони, бджоли, оси, джмілі) і хребетні тварини (деякі риби). У членистоногих отруйні залози пов'язані з жалом, а у риб -шипами на плавниках і жаберних крильцях.
Отруйні залоза скорпіонів складаються з двох мішечків, що лежать в гінці "хвоста", який загинається вперед коли скорпіон використовує свою отруйну зброю. З хребетних тварин отруйні органи мають різні види риб у вигляді шипів. Якщо схопити таку рибу, то вона з силою вдаряє отруйним шилом і спричиняє дуже сильне токсичне поранення.
У багатьох тварин отруйні залози пов'язані з ротовими частинами -павуки, кліщі, змії і ін. Укус або укол ротовими органами таких тварин є отруйним. Укус більшості павуків, що зустрічаються на території України, отруйний лише для різних комах, і тільки укус самки кара-курта небезпечний для людини і деяких хатніх тварин, в тяжких вішалках можливий смертельний наслідок. Тарантул менш небезпечний, чим кара-курт. З інших комах отруйний апарат мають деякі зовнішні паразити (воші, блохи, комара,
мошки, оводи і інші).
З хребетних тварин отруйніш ротовий апарат мають змії. Отрута змії виробляється слюнними залозами, що лежать ззаду очей і під ними. Вивідний проток відкривається у основи отруйних зубів, що мають канавку для стікання отрути. Позаду отруйних зубів лежать зачатки зубів-замінннків, що замінюють зламаний зуб. З отруйних змій, розповсюджених на території України, особливо небезпечні різні види гадюк.
Неозброєні отруйні тварини характеризуються відсутністю апарату для нанесення ран. До них відносяться деякі комахи (жужелиці), багатоніжки, саламандри, тритони, жаби. Оігрута, що видаляється їх залозами потрапляє на покрови тіла людини або тих тварин,, що на них нападають.
У пасивно-отруйннх тварин отруйні органа відсутні, їх отруйність залежить від особливих властивостей тих чи Інших тканин тіла! Така отруйність проявляється після поїдання тварин. Так, сиворотка крові багатьох риб отруйна внаслідок наявності, в ній "(хтіотоксинів (наприклад, вугри, мурени, скати). Деякі риби отруйні при вживанні в їжу. В одних випадках ця отруйність постійна, в, інших вона проявляється в період статевої зрілості, коли визріває ікра
Значення отрута для їх власників різноманітна. 'Отрута тварин, що мають озброєні отруйні апарати, служить для самозахисту і дія нападу. Різні тварини не однаково чутливі до отрути однієї і тієї ж отруйної тварини. Наприклад, одна і таж кількість отрути гримучої змії вбиває 24 собаки, 60 коней, 600 кроликів, 800 пацюків, 2000 морських свинок, 300000 голубів.
Огрута, що надходить в організм, перш за все проявляє місцеву дію; після всмоктування починається загальний вплив отрути на організм. В одних випадках місцева дія дуже сильна, а загальна незначна (бджоли), в інших - навпаки (кобра). Місцева дія отрути, залежно від дії, її характеру, може проявитися у вигляді набряку тканин в місцях надходження отрути, приливу крозі, сильної місцевої болі, утворення пухирів, руйнування тканин (некроз) і ін. Об'єктами загальної дії отрут є нерзова система, серцево- судинна система, нирки і інші органи. Смерть від впливу отрут багатьох
отруйних тварин відбувається внаслідок паралічу серця, дихального центру, запалення нирок, звертання крові і інших причин.
Допомога при укусах отруйними тваринами залежить від того, якою твариною був зроблений укус. Укус отруйних змій має вигляд двох великих поряд розташованих ранок, біля, яких знаходяться більш дрібні, розташовані дугою, - слід від неотруйних зубів.
При укусах будь-якою змії потрібно негайно вжити заходи проти попадання отрути в кров. Вище місця укусу необхідно наложиш джгут або перетягеути кінцівку мотузкою, паском, відірваним куском тканини. Після цього шкіру навколо рани промити, бо на ній може залишитися отрута, на місці укусу корисно розширити ранку ножем (лезо змазати йодом або прокалити над полум'ям) і. викликати невелику кровотечу. Якщо немає карієсних зубів (в цьому випадку можна самому отруїтися),то можна рану відсосати ротом, же краще використати кровососні банки. Іноді з успіхом використовують пропалювання ранки розпеченим залізом, гвіздком, ключові або іншим. Надавши першу допомогу, потерпілого необхідно відправити у лікарняний заклад, де йому введуть спеціальну сиворотку - як надійний засіб проти зміїної отрут. Потерпілий повинен знаходитись під наглядом лікаря; його потрібно тепло вкрити; для розбавлення і швидкого виведення отрути з організму давати кренкія чай, кофе.
При укусі комахами (бджоли, оси) виникає біль і набряк. Перша доопомога полягає у видаленні жала і накладанні пов'язки з нашатирним спиртом, борною водою. При укусах у губи, віко або при порушенні загального стану (підвищенні температури і ін.) слід звернутися до лікаря.
3.1 0. Отруйні рослини
До отруйних, рослин відносяться такі рослини, що виробляють і накопичують в процесі своєї життєдіяльності речовини, здатні викликати отруєння і навіть смерть живих організмів при різних формах контакту з ними Розрізняють власно отруйні рослини, отруйність яких є видовою ознакою і випадкова отруйні рослини, у яких отруйні лише окремі екземпляри в межах виду.
В наш час нараховується біля 10 000 видів отруйних рослин. Вони є
серед грибів, папоротників, голонасінневих, покритонасінневих. Більше
всього о труті них рослин серед покритонасінневих (лютикові, барбарисові,
акові, лілейні, пасльонові, верескові, вьюнкові, молочайні і т. ін). Отруйні
речовини, що знаходяться в рослинах відносяться до різних класів
органічих сполук: органічні кислоти, алкалоїди, глікозиди, ефірні масла,
смоли і ін. Отруйні речовини в різних органах рослин містяться переважно в
неоднакових кількостях і часто розрізняються за складом.
Значекяя отруйних речовин для самих рослин ще недостатньо з’ясовано і вивчена, Ввїжают», що зони 'захищають рослину від поїдання їх вегетативнихих органів, а також насіння травоїдними тваринами.
Рослин однаково отруйних для всіх тварин, не існує. Так, наприклад, красавка (беладонна) і дурман, дуже отруйні для людини, нешкідливі для кроликів і птахів і ін. Навіть зовсім нешкідливі для людини рослини (диня, полуниця) у деяких людей можуть викликати хвороботворні реакції внаслідок індивідуальної сприйнятливості організму. Деякі рослини (наприклад, лютнхи, аризема) небезпечні тільки у свіжому вигляді, а висушені, відварені або засолені втрачають свої отруйні властивості.
Ступінь отруйності рослім часто залежить від віку рослин, фази вегетації, умов існування, індивідуальної змінюваності, погоди, ряду чинників, що обумовлюють її стан і, від способу попадання отрути в організм. Наприклад, багато отруйних рослин не шкідливі при вживанні в їжу, але небезпечні прн попаданні в кров.
Випадки отруєнні спостерігалися головним чином від схожості отруйної рослини з неотруйними рослинами. Так, діти' часто отруюються рослинами схожими на їстивну петрушку; ягодами беладошга, схожими на вишню; насінням белени схожим на насіяна мажу, і ін. Сильні опіки спричиняє борщових Сосиовського (можливо і інших видів), стебла якого діти вирізують на дудки. Дорослі і діти нерідко отруюються грибами --блідими поганками, не обвареними окропом сморчками і строчками, боліголовом, собачою петрушкою.
Отруєння можуть виникати від необережного поводження з отруйними лікарняними рослинами при їх збиранні (особливо дурманом, беладонною), можуть бути опіки прн збиранні листя ясенцю, рути. Можливі отруєння прн самолікуванні різними: рослинами. Буди часті випадки отруєння спориньєю, насінням мишатнику (термопсису) і куколю, які іноді сильно захаращували зерно і перемелювалися разом з ним. Деякі тропічні отруйні рослини використовувалися для отримання отрути, наприклад, з кори південноамериканських видів стрихносу добували отруту для стріл (кураре), для цієї мети використовувати в Індонезії - анчар, в Африці - строфант і ін.
Багато отруйних рослин використовувалися для отримання лікарській засобів, наприклад, опійний мак, красавка, дурман, споринья, хінне дерево, чоловічий папоротник і ін. Деякі отруйні рослини служать.для отримання ісектицидів (тютюн, черемшина, мухомор і ін.). Отруйні рослини використовуються для боротьби з гризунами і хижаками (наприклад, чінібуха, з якої добувають стрихнін). Деякі отруйні рослини завдяки наявності в них летких речовин (ефірні масла, фітонциди) можуть використовуватися для дезинфекції.
Дата добавления: 2015-11-04; просмотров: 38 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |