2.7.10. Прикладне мистецтво римлян |
Споконвічні ідеали римського народу втілив поет Горацій, що оспівував тихе сільське життя у циклах поезій «Георгіки» та «Буколіки». В його творах начебто оживає світовідчуття римського селянина-язичника, що живе в гармонії з природою, яку боготворить в образах «менших богів»:
ДО ФАВНА
Фавне, коханче німф прудких і полохливих,'
На сонячних моїх і благодатних нивах Ретельно наглядай годованців брикливих, Останній плід моїх отар.
Бо ж обертає рік свої чотири зміни —! жертва в честь тобі приноситься цапина, Венері приязні, у кубки ллються вина, І дише ладаном вівтар...
{Переклад М.Зерова)
Варто згадати про третього великого поета епохи Августа — Овідія та його легковажно-життєрадісну поему «Мистецтво кохання», за яку автора було вислано з Риму. Овідій виявляв цікавість і до фундаментальних речей. Його поема «Метаморфози» була написана за грецькими міфами про перевтілення богів і сьогодні є цінним джерелом знань з античної міфології.
Надзвичайної сили та виразності набула римська сатира, породжена духом громадянського, публічного життя (Персій, Ювенал, Марціал та ін.). Вона була політичною й побутовою, але неодмінно таврувала людську порочність з точки зору морального ідеалу:
Геллія на самоті не оплакує батька, ніколи:
Прийде хто-небудь чужий -— так і зайдеться плачем. Гелліє, той не смуткує, хто слави на тім заживає,
Тужить правдиво, чий сум. свідків для себе не жде.
{Переклад М.Зерова)
Окрім художньої літератури (зазвичай віршованої), у Римі розвивалася й багата риторична література — починаючи з творів ораторських — політичних та судових промов, тобто з риторики як мистецтва красномовства взагалі, й закінчуючи утилітарними жанрами на зразок історичної прози. Наприклад, Плутарх в своїх «Паралельних життєписах» дає порівняльні біографії грецьких і римських історичних діячів, намагаючись виявити ідеальні риси державного мужа. Згадуються імена Тацита, Плінія та ін. «Римська історія від заснування міста», написана Тітом Лівієм, має на меті відтворити традиційну римську доблесть, патріотизм і благочестивість, які, на думку автора, піднесли рейтинг маленького міста до статусу володаря світу. В історичній прозі звучить гімн могутності імператора та імперії.
Риторика, започаткована ще в Стародавній Греції, набула у римлян характеру філософської дисципліни, «мудрості» як такої; ритор користувався такою пошаною, цю йому поступалися місцем і високі державні урядовці. Існували також численні риторичні школи, де навчали античній елоквенції — мистецтву красномовства.
З поширенням християнства та занепадом традиційної ідеології римська імперія повільно втрачає монолітність. Врешті, вона розпадається на дві частини — Західну (з центром у Римі) та Східну (з центром у Константинополі). Якийсь час у цих столицях, які ще вважали двома частинами єдиного організму, правлять два імператори; до кожного з них звертаються на «Ви», начебто — до двох одразу.
Але у V ст. н.е. Західна Римська імперія впала під ударами германців, і почалася нова історична епоха — середньовіччя, на формування культури якої тривалий час мала хоча й прихований, але значний вплив епоха античності.
ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ
1. Порівняйте грецький та римський пантеони богів і характер релігійного культу у двох країнах,
2. Що ви знаєте про римську політичну культуру?
З- Що ви знаєте про римське право та судочинство?
4. Які причини зумовили панівну роль Риму в стародавньому світі? Пригадайте найвидатніші постаті римської історії.
5. Яких вчених Риму ви знаєте? Як тут було поставлено освітянську справу?
6. Що ви знаєте, про римську поезію? Назвіть найвидатніших епічних поетів Стародавнього Риму.
7. Що нового внесли римляни в архітектурне мистецтво?
8. Чим характеризується римський портрет?
9. Які видовища полюбляли римляни?
2.8. БІБЛІЯ ЯК ФОРМАНТА СВІТОВОЇ КУЛЬТУРИ
2.8.1. Історичні відомості про стародавніх євреїв.
Нечисленний народ Стародавнього Сходу — ізраїльтяни — походять з вавилонян, їхні предки на якийсь час знайшли притулок у Єгипті; хабірі, або іврі, означає єгипетською мовою «захожа людина», «прибулець», що й дало ґрунт для слова «євреї».
Згуртований навколо ідеї й культу Єдиного Бога Ягве, цей народ, керований Мойсеєм, вийшов з Єгипту, де зазнав репресій. Під час кочування у пустелі закладено було основи релігійно-юридичного Закону, за яким стали жити ізраїльтяни. Оновлений народ завоював Ханаан, землю свого пращура Авраама (Палестину), створивши тут державу Ізраїль, яка проіснувала кілька століть, набувши розквіту за царів Давида й Соломона. В цей період збудовано величний храм Ягве, створено новий корпус старозавітно-біблійних книг (Писання). Та після Соломона починають поширюватися вільнодумство, культи язичницьких богів, політичні хитання; країна розколюється на Ізраїль та Юдею. В житті Юдеї помітну роль починають відігравати пророки, шо говорять від імені Бога й відстоюють релігію Ягве перед експансією чужої культури. Старозаповітна книга «Пророки» фіксує політичні та духовні перипетії епохи.
Після розорення обох царств ассиро-вавилонянами й двохсотрічного полону євреї повертаються до своєї землі і відновлюють державу вже лише на її південній території (Юдейське царство). Відтепер вони суворо дотримуються норми власної культури, яку ледь не знищив цілковито еллінізованиЙ цар Сирії Ан-тіох Епіфан і яку вдалося відстояти у збройній боротьбі.
Врешті Юдея підпадає під протекторат Риму, але не мириться з римським володарюванням, Римляни ж прагнуть підкорити непокірний народ. Згодом вон:і руйнують Єрусалим і самостійність ЮдеЇ, а після тимчасового успіху повстання Бар-Когби' (Син Зірки.) жорстоко мстяться, виселивши весь народ з Палестини й прирікши його на двохтисячолітнє існування в діаспорі, аж до утворення сучасної держави Ізраїль у XX ст-
|
2.8.2. Релігія стародавніх євреїв. Від багатьох народів давнини євреї відрізнялися тим, що відмовилися від багатобожжя і визнавали Єдиного Бога (Ягве) як Творця неба й землі, усього живого й неживого. Богів політеїстичного пантеону євреї вважали злими демонами. За часів Мойсея вони створили закони святого життя — вважалося, що пі закони продиктував сам Бог. Єдиного Бога славили в кочових умовах у наметовому храмі (скинії); пізніше у Єрусалимі цар Соломон збудував величний, розкішне прикрашений храм (рис, 2.8.1), у якому когани та левіти (у християн вони стануть священиками та дияконами) здійснювали богослужіння — зі співом молитов, елементами танцю, з дозволеними зображеннями ангелів, тварин і рослин'4 та численними жертвопринесеннями тварин, які замінили людські жертви язичників і були покликані пробудити в людині жах і співчуття, а також розуміння того, що це вона, людина, мала 6 так постраждати за свої гріхи проти релігійного Закону (нагадаймо, що єврейство тільки-но виокремилося з язичницького світу, де панували значно жорстокіші звичаї).
2.8,1. Храм Соломона (реконструкція) (її), храмовий жертовник (б) |
Усе це було записано в священній книзі стародавніх євреїв, яку вони самі назвали ТаНаХ, і яка відома в християнському варіанті під назвою Старий Заповіт. Прихильники, юдаїзму вважають Святим Письмом тільки Старий Заповіт, тобто частину Біблії, написану до проповіді Ісуса Христа, Остання викладена (разом із подіями його життя) в Новому Заповіті, який склався й був канонізований протягом 1-го ст. н.е. Для юдаїста Новий Заповіт не є Святим Письмом:
Ісус із Назарету осмислений у нинішньому юдаїзмі не як очікуваний, провіщений
пророками Месія — Спаситель— Помазаник Божий, а як єретик. Сьогодні євреї вважають Ісуса просто яскравою особистістю, що безпідставно усвідомила себе як Месію- Навпаки, християни, визнаючи і Старий Заповіт Святим Письмом, усвідомлюють Ісуса як Христа, Рятівника світу, частину Неподільної Трійці. Він, за християнським поглядом, є не звичайною людиною, а Словом Божим, народженим перед віками, що творило світ і втілилося в людське єство заради його спасіння.
Уживане слово «Біблія» обіймає поняття взятих разом Старого та Нового Заповітів. Це слово — грецьке й означає «книги».
Створювалася Біблія принаймні тисячу років, й існує думка, ніби текст її регулярно спотворювався. Проте насправді перед нами унікальний випадок збереження давнього варіанту. Після знахідок старих рукописів Біблії в Кумрані (1947) стало очевидно, що принаймні з V ст. до н.е. до І ст. н. е. основний масив тексту Біблії (те, що в нас називають Старий Заповіт) не змінювався — через побожне ставлення до нього як до сакрального Писання та ретельне дотримання особливих правил його запису, Можна з упевненістю сказати, що аналогів цієї ситуації у світовій літературі немає. Найдавніший переклад Старого Заповіту зроблено грецькою мовою, тому ми і вживаємо слово «Біблія».
Цю книгу стародавні євреї складали, виїкористовуючи міфи та легенди різних
народів, здебільшого в полемічному дусі. Наприклад, міф про потоп є в ассиро-вавилонян, міф про дерево добра і зла — у шумерів і т.д. Однак, якщо в язичницьких міфах панує відчуття ницості людини та ЇЇ безпорадності перед вередливими й несправедливими богами, то у Біблії усе підпорядковано концепції Єдиного Бога (Ягве), який виступає як Творець світу, що любить своє творіння.
Не слід також думати, що Біблія — це збірка фантастичних історій. Чимало фактів, які описані в Біблії як чудеса, знайшли своє наукове пояснення. Так, археологічні розкопки д-ра Вуллі, які виявили сліди колосальної, надзвичайної повені в давній Месопотамії, та доведене наукою «переливання» води з Середземного моря до Чорного після танення льодовика, підвели фактичну базу під легенди про потоп. Чудо, нерідко трактоване в Біблії як літературно-стилістична конструкція, покликане підкреслити силу Ягве (манна небесна — «хліб з неба», якою харчувалися євреї-вигнанці в пустелі, й сьогодні існує: це плоди рослини, які вживають у Їжу жителі цієї місцевості). Деякі чудеса — як, наприклад, воскресіння Христа з мертвих, — це не просто «повторення» сюжетів про помираюче та воскресаюче божество, які трапляються у різних народів давнини, а складно побудована теологічна концепція, що кінцево узагальнює споконвічні спостереження над невмирущістю природи.
У тексті Біблії можна знайти, деякі несуттєві протиріччя. Однак, як свідчать Кумранські знахідки, цей текст не змінювався принаймні протягом двох тисячоліть. Враження протиріччя складається внаслідок перекручення Біблії при перекладах різними мовами. Окрім цього, свою роль також відіграла алегоричність мови фольклору, адже Біблія увібрала в себе і старовинні народні жанри: міфи, перекази, тексти, байки тощо). Відомий вчений Дж. фрезер трактував Біблію практично як «фольклорну» книгу, проте роль фольклору він значно перебільшив. Біблія якраз є літературним твором, у якому міфологічна свідомість поступається історії та теологічним питанням.
2.8.3. Етика Біблії як основа суспільного буття. Центральне поняття Біблії — це поняття справедливості, або ж Закону. Відповідно до концепції Біблії, саме Закон, який чітко відокремлював добро й зло, відрізняв стародавнього ізраїльтянина як представника «народу святих» від язичника, що жив за настроєм. або ж не за принципом справедливості взагалі.
Від часів Мойсея — релігійного та політичного вождя Ізраїлю —давньоєврейське суспільство керувалося суддями на зразок біблійних Ісуса, Навіна, Добори, Самсона і т. ін, 3 утворенням Ізраїльського царства, вершина політичного та культурного розвитку якого — епоха царів Давида та Соломона, в давньоєврейському суспільстві встановлюється на певний час культ царя. В першу чергу, це культ Соломона, якого іменували Премудрим, до уст його вкладали найбільш теологічне змістовні тексти групи Писань, а його афоризми старанно нотували (Приповістки Соломонові, Книга премудрості Соломона).
Але царя не ідеалізували. Могутньому Давидові дорікає за перелюб з Вірсавією та вбивство Її чоловіка Урїї пророк Натан (вважали, що пророки говорять від імені самого Бога), і Давид, каючись, створює відомий 50-й Псалом, щоденну молитву православних. Мудрий Соломон, зважаючи на віру своїх жінок-язичниць, впадає в спокусу політеїзму, і Бог віднімає у Ізраїля благодать мир. Отож, над усім панує поняття справедливості, або ж Закону.
Закон — це, в першу чергу, Десять заповідей Божих (Декалог) та 603 приписи. Якщо Заповіді були «правом божественним», моральним імперативом, то Приписи були «правом людським» (юридичним), їх вважали продовженням Закону. Заповіді й Приписи встановлювали конкретну систему практичних^ рекомендацій: як саме досягти тої святості життя, що її устами Мойсея заповідав Ізраїлеві Господь на Синайській горі.
Десять заповідей стали основою християнської культури, тому кожна людина мусить їх знати і пам'ятати.
Десять заповідей Божих
1. Я — Господь Бог твій, нехай не буде у тебе інших богів, окрім Мене.
2. Не роби собі ідола, ані якої подоби до того, що на небесах угорі і на землі внизу, і що у воді під землею: не поклоняйся 'їм і не служи їм.
3. Не взивай імені Господа Бога твого марно.
4. Пам'ятай: день суботній, щоб святкувати його, шість днів працюй і пороби всі діла твої, а день сьомий — субота — Господові Богу твоєму.
5. Шануй батька і матір твою, щоб добре було тобі та щоб довголітнім був ти на землі.
6. Не вбивай,
7. Не чини перелюб.
8. Не кради.
9. Не подавай на друга твого посвідчення неправдивого.
10. Не пожадай жони друга твого, не пожадай дому ближнього твого, ні поля Його, ні вола його, ні осла його, ні всього, що є ближнього твого.
Десять заповідеи забезпечили потужний розвій юридичної думки | у Стародавньому Ізраїлі. Приписи, система суто юридичних норм близькі до відомих законів Хаммурапі,- та й до законів інших східних народів. Це зрозуміло, бо ж Декалог потребував, конкретизації у повсякденних ситуаціях людського життя, і творці Біблії черпали зі вже широко відомого й популярного на Сході досвіду інших народів. Щоправда,, тут юридична риторика набуває, на відміну від Декалогу, конкретності й точності, але не втрачає своєї патетичності: йдеться ж про те, аби виховати «народ святих».
«Коли буде серед тебе вбогий, один з братів твоїх в одній із брам. твсдх у краї твоїм, що Господь, Бог твій, дає тобі, то не зробиш запеклим свого серця, і не замкнеш свої" руки від убогого брата свого, бо конче відкриєш свою руку йому, і конче позичиш йому за його потребою, що буде бракувати йому" (Повт. 15:7-9).
Дотримання Заповідей та Приписів мало зробити життя гуманним і щасливим. Того, хто переступає Закон, ставить себе поза Богом і людьми, потрібно карати, аж до страти. Вважалося, що людину, яка не поважає Закон, він і не оберігає70. Саме тому часом Приписи формально входять у протиріччя із Заповідями. Так, за намовляння служити чужим богам, за непослух до батьків або за перелюб належало закидати винних каменями на смерть (Повт. 13: 10; 21:21; 22:24).
Християни, зберігши Десять заповідей, почали вважати Приписи застарілими (в першу чергу, заборони на деякі види їжі, принцип «око за око, зуб за зуб», що перейшли до Біблії з вавилонського права тощо). Лиш любов і прощення провини — єдиний шлях людини. Христос навіть говорив: «Якщо тебе вдарили в праву щоку, потрібно підставити ліву». Це не означало боягузтво: того, хто тебе вдарив, слід вважати «хворим» братом, котрий втратив розум, і його потрібно оточити ще більшою любов'ю, щоб він вилікувався від ненависті.
Взагалі Десять заповідей зводяться до двох основних: люби Бога усім серцем і люби ближнього як самого себе. Якщо уважно прочитати Десять заповідей, то ми переконаємося; перші чотири говорять про любов до Бога, решта шість — про гуманність, любов до людини.
Новий Заповіт містить Нагірну проповідь Ісуса Христа — першу проповідь, виголошену при великому скупченні народу.
Перша частина проповіді — Заповіді блаженства — своєрідне доповнення до Десяти заповідей Старого Заповіту. Досі вважалося, що праведність нагороджується земними благами — багатством, довголіттям тощо. Христос же не обіцяв праведним жодних благ у земному житті. Навпаки, праведні будуть гнані, переслідувані, убогі. Проповідується перевага духовних цінностей над матеріальними: «Не збирайте собі скарбів на землі, де міль та іржа знищують
2.8.2. Синагога |
і де злодії підкопують і крадуть, але збирайте собі скарби на небі, де ні міль, ні іржа не знищують, і де злодії не підкопують і не крадуть; бо де скарб ваш, там буде й серце ваше» (Лк. 12:23).
Деякі слова Нагірної проповіді давно вже стали приказками: «Не судіть — і не судимі будете». «Просіть — і дасться вам; тукайте — І знайдете"», «Ти бачиш сучок в оці брата свого, а колоди у своєму оці не відчуваєш» та ін.
Нова релігія зняла проблему «обраного народу» (не обов'язково належати до єврейства, аби увійти в спілкування з Богом) і стала світовою,
2.8.4. Наука та освіта в даньоєв-рейському середовищі. Після вавилонського полону (VII ст.до н.е.) та повернення на батьківщину єврейські вожді визнали за потрібне запровадити масове вивчення Біблії та коментарів до неї. Біблія була єдиним джерелом мудрості; з неї черпали відомості про світоустрій, історичні та географічні дані, певні знання з медицини, юридичні та етичні норми. З шести років хлопчики та дівчатка вивчали Святе Письмо і вчилися дискутувати у процесі його тлумачення. В синагогах — молитовних будинках (рис. 2.8.2), розташованих по всій Юдеї. — читалося Святе Письмо і тлумачилося у проповіді (пірке). Існували тоді навіть школи законників — Дім Шаммая та Дім Гіллеля, — які змагалися між собою в сфері тлумачення Закону, «суворого» чи «м'якого» (згодом з цих коментарів «виросте» Талмуд).
До мудрості навколишніх народів ставилися насторожено: адже у Біблії вже було закарбовано полеміку зі світоглядом язичників (вавилонян, єгиптян, греків). Особливо неприязним було ставлення до грецької культури. Це пояснювалося тим, що один з полководців Александра Македонського, Антіох Епі-фан, який став царем еллінізованоЇ Сирії, спробував був знищити Юдею політичне й насадити тут силоміць грецьку віру й звичаї. Прихильників грецького способу життя виявилося немало, й країна, по суті, опинилася на грані громадянської війни. Повстання роду МаккавеЇв («ковалів») побороло завойовників, але все грецьке відтоді стало забороненим. Одного з рабинів («вчитель», «вчена людина») помаккавейської пори спитали; «Коли варто вчити дітей грецьким книгам?» Той відповів: «Коли хочете, аби не вдень і не вночі»! Проте чимало юдеїв з тих пір непогано знали грецьку мову й культуру (характерна з огляду на це постать апостола Павла у Новому Заповіті).
2.8.Ї. Естетика Біблії. Світ Біблії заперечує зображення кумира, її творці відчувають Божество як віяння Духа, і в цьому величезна відмінність біблійної мови від мови художньої літератури античності, де панувала саме зображальність,
Пригадаймо, Алкей милувався блиском мідної зброї; у Анакреонта любов — «куля пурпурова», кинута Еротом. А що казати про Гомера, який, будучи за переказами сліпим, моделював у своїй творчості зоровий образ блискучого світу, поклавши початок «живопису словом».
Автори Біблії зробили слово не стільки знаряддям пізнання навколишнього світу, скільки засобом проникнення в символічні сфери трансцендентного. Тому в античній художній літературі панує, за Арістотелем, мімезис, наслідування природи, а Біблія наче «розріджує» все матеріальне в слові.
Ось уривок з моноголу, що нібито належить Соломону:
«Я сказав був у серці своєму: «Судитиме Бог справедливого й несправедливого, бо для кожної справи є час, і на всяке там діло». Я сказав був у серці
своєму: «Це для людських синів, щоб Бог випробував їх, і щоб бачити їм, що вони як ті звірі, бо доля для людських синів і доля звірини — однакова доля для них. Як оці помирають, так само вмирають і ті, і для всіх один подих, і нема над твариною вищості людям, — марнота бо все!.. Все до місця одного йде; все постало з пороху, і вернеться все знов до -пороху-.- Хто те знає, чи дух людських синів підіймається вгору, і чи спускається вділ до землі дух скотини?» (Ек. 3:17-21).
Отож, пророк Соломон підкреслює скороминущість життя, нагадуючи, що
завжди слід пам'ятати про Господаря життя та смерті.
Стилістика Давидового псалма сприяє виявленню «життя серця», виражає пошук людиною, відокремленою від ідеалу святості гріхами, шляхів єднання з Божественною Першопричиною:
«Ти — Бог Єдиний! Дорогу свою покажи мені, Гооноди, і я буду ходити
в правді Твоїй, приєднай моє серце боятися ймення Твого! Я буду всім серцем своїм вихваляти Тебе, Боже Ти мій, славити буду повіки Ім'я Твоє, велика бо милість Твоя наді мною, і вирвав ти душу мою від шеолу глибокого!» (Пс. 86/85: 10-13).
2.8.6. Мистецтва у стародавніх євреїв. Функціонування Біблії на давньоєврейському ґрунті не позначалося на архітектурі, образотворчому мистецтві, поезії, як це було в інших древніх суспільствах, що зміцнювали вплив ідей своїх сакральних книг художніми засобами. Навпаки, слово у євреїв сприймалося у всій його чистоті та простоті, і заборона Декалога створювати зображення (друга заповідь) була саме закликом охороняти непорушний авторитет слова. У Біблії подано категоричну заборону зображати фігури людей або тварин:
«Не роби собі різьби і всякої подоби того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що у воді під землею» (Вх. 20, 4).
Справа у тому, що повторення форм навколишнього світу в мистецтві (той самий мімезис, котрий засуджував Платон і підносив Арістотель) є начебто змаганням із Творцем, справою гріховною.
Особливо неприйнятним є зображення у ролі об'єкта релігійного поклоніння, тому що Бог не явив людям свого обличчя; зображення Божества категорично заборонені:
«І будете ви сильно стерегти своєї душі, бо не бачили ви того дня жодної постаті, коли говорив до вас Господь. Твердо тримайте в душах ваших, що ви не бачили ніякого образу у той день, коли говорив Господь до вас на (горі) Хориві з середини вогню, щоб ви не зіпсувалися і не зробили собі ідола на подобу якогось боввана, зображення самця або самиці, зображення всякої худобини, що на землі, зображення всякого крилатого птаха, який літає під небом, зображення всякого плазуючого по землі, зображення всякої риби, що в воді під землею...» (Вт. 4:15-18).
Саме перетворення рукотворного зображення у ідола, в об'єкт поклоніння обурювало авторів Біблії.
Проте це не означає, наче давні ізраїльтяни не поважали мистецтво як таке, що творці Біблії виступали в історії неначе якийсь «народ-сектант», якому чуже почуття краси взагалі, що у давньоєврейській духовній системі етика абсолютно домінувала над естетикою.
У момент становлення ізраїльського народу, в годину виходу з Єгипту, коли Мойсей впевнився у необхідності введення культу Ягве (підкреслимо: після створення та руйнації ідола, золотого тельця)"2, із народу виокремлюються ВеселеЇл, син Урії, і Аголіав, син Ахісамаховий, — вправні майстри-художники, яким доручено створити ковчег, скинію і священний одяг для богослужіння. Більше того, Мойсей прямо наказує прикрасити ковчег, у якому перебували скрижалі із заповідями (Декалогом), зображеннями небожителів-херувимів; ці ж зображення повторюються у Храмі Соломона у вражаючому, гігантському масштабі, хоча об'єктом поклоніння вони також не стали. За наказом Мойсея створили Й «цілюще» зображення Мідного Змія, яке довго стояло як реліквія в Єрусалимському Храмі. Коли ж воно перетворилось на об'єкт марновірного поклоніння, пророк Єремія знищив його. Заборона на зображення була, у першу чергу, забороною ідолотворення, водночас творчість не заперечувалася.
Музика стала найважливішою частиною ізраїльського життя. Давида взяли до двору першого ізраїльського царя Саула ще хлопчиком, безпосередньо з пастухів. Він прекрасно грав на псалтирі (вил арфи), і йото пісня пом'якшувала серце Саула, коли той впадав у лють (рис. 2.8.3). Пізніше, ставши царем, Давид заклав
|
основи ізраїльського богослужіння, в якому одну з центральних ролей стали відігравати музика та спів. А написані Давидом кілька десятків молитов-псалмів стали основою майбутньої книги Псалтирі.
Взагалі саме традиції єрусалимського храмового співу лягли до основи європейської класичної музики (починаючи із літургійного співу Середньовіччя).
Варто наголосити, що євреї не були абсолютно чужими «міметичному» почуттю: згадане табу на зображення існувало лише у певні періоди розвитку єврейської культури74. Синагоги елліністичної пори, наприклад, містили мозаїчні зображення тварин і навіть людей. Але домінування словесного засобу комунікації, надання переваги музиці свідчать про пріоритет «духу» над «образом». Адже поряд зі словом або музикою будь-яке образотворче мистецтво виглядає в очах творців Біблії досить грубо і незграбно. От чому євреї не могли повністю сприйняти елліністичну цивілізацію, розцінюючи її естетично-художні спрямування як тяжку помилку, зниження духовного польоту. Незважаючи на наявність певних зразків образотворчого мистецтва, єврейська культура майже цілком будується на Біблії, її дух визначає характер музичної творчості.
2.8.3. Псалтир (реконструкція) |
У давнину літературно-художні форми посідали здебільшого другорядне місце в системі культурних цінностей; література служила міфології, політиці, художньо-розважальним видовищам тощо. Лише у стародавніх євреїв на перше місце в культурі поставлене слово, що сприймалося як божественна світотворча енергія. Дар слова в людини відрізняє Її від тварини, робить подібною до Бога. Тому й Ісус Христос називається в Новому Заповіті Богом-Словом,- Його вважають тим з початку часів існуючим Логосом (Словом, Мудрістю, Сином "Божим), котрий творив світ за волею Бога-Отця. Слову у давніх євреїв, а пізніше у християнських народів, підкоряється все; політика, культура, суд, наука і навіть мистецтво. Проте якщо в євреїв образотворчі види мистецтва були не дуже розвинені, то християни успадкували ще й античні традиції, поєднуючи їх з біблійними.
2.8.7. Поширення Біолії та віри 6 Єдиного Бога. Священною книгою євреїв зацікавилися в елліністичній Александрії. Тут Старий Заповіт переклали грецькою мовою. Проте пізніше, в епоху римського володарювання, у зв'язку з поширенням і масовим утвердженням християнства, Біблією зацікавилися величезні маси людей. Вона стала книгою, потрібною для всього людства. Недарма Новий Заповіт одразу писали грецькою: цю мову розуміли в усьому тодішньому світі, й учні Христа зверталися нею до всіх народів.
Поширення християнства в Римській імперії припадає на III ст. н. е. Язичницькі боги в очах суспільства стають просто породженням людської думки, фантазією. Жорстокі звичаї стародавнього світу, відсутність поваги до людини та її життя виснажили населення. Принижувало людину в ті часи також рабовласництво,
яке ґрунтувалося на усвідомленні того, що іншу людину можна продати або
вбити як тварину. Християнство визнавало рівними перед Богом знатних і багатих поряд з бідними й нещасними, воно обіцяло після смерті справедливий суд і винагороду за добрі вчинки, Тому воно поширювалося серед населення Римської імперії надзвичайно швидко, незважаючи на те, що перших християн жорстоко переслідували. Найдавніші християни вимушені були переховуватися від влади, оскільки їх віра викликала ненависть у правителів. Римські імператори розуміли, що християни, які не визнавали жодної іншої влади, окрім влади Бога, сумнівалися в божественній природі, яку приписували собі цезарі. Переслідування християн іноді набували характеру масових гонінь (за Нерона або Діоклетіана). Їх страчували, катували, цькували дикими звірами в цирках. Імператор Нерон спалював Їх в просмолених мішках на стовпах як «живі смолоскипи», освітлюючи ними свої розгнуздані оргії. Але в умовах все більшого здичавіння та бездуховності язичницького Риму християнство поставало в очах народу носієм гуманності та культури, і все більше людей, незважаючи на гоніння, ставали його прихильниками.
Тисячі людей власним життям заплатили за віру в Ісуса Христа. Врешті-решт християнство стало масовою релігією і вийшло з підпілля в 313 р.
2.8.8. Ранньохристиянська культура.
Ранні пам'ятки християнського мистецтва належать до ЇЇ—НІ ст. У цей час християнство було гнаною релігією, і найхарактернішими пам'ятками його є таємні підземні катакомби, де послідовники Христа збиралися для спільної молитви та трапези любові. Катакомби — це споруди під землею у вигляді вулиць-коридорів, що тягнулися на багато кілометрів.
Стіни катакомб були прикрашені розписами на християнські сюжети. Найбільш ранні з них — через потребу конспірації — мають символічний характер: наприклад, Христа символізувало зображення риби, християнство — виноградної лози з гронами й т.п. Чимало розписів базувалося на художній мові античного язичництва: Ерот (бог кохання у греків) перетворювався на Ангола, а Психея (одна з героїнь грецьких міфів, кохана Амура), що збирає квіти, ставала уособленням душі. Перші зображення ще близькі античній традиції, оскільки фігури на них дуже життєві, але з плином часу в християнському живописі спостерігається підкреслена схематизація та умовності, оскільки головним стає передача у видимому очима образі духовного начала. -
Дата добавления: 2015-11-04; просмотров: 16 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |
