— залишати вільним шлях евакуації;
— після закінчення гасіння відходити треба, залишаючися лицем до вогнища;
— обробити охолоджувальними речовинами нагріті поверхні з метою запобігання повторному займанню.
ІА
14 15 16 17 Т 18 20
|
Мал. 42. Вогнегасник порошковий ОП-9:
1 — корпус; 2 — головка; 3 — рукав; 4— балон з робочим газом; 5 — трубка сифона; 6 — насадка розпилювая; 7 — рукоятка управління клапаном; 8 — ручка; 9 — кільце ущільнювальне; 10 — клапан; 11 — перехідник; 12 — гайка накидна; 13 — кільце ущільнювальне; 14 — штифт; 15 — пружина; 16 — вісь; 17 — кнопка з голкою; 18 — пружина; 19 — запобіжна чека; 20 — кільце ущільнювальне; 21 — запобіжний клапан
|
Мал. 43. Вогнегасник брометилхладоновий ОБХ-3 (хладоновий ОХ-3):
1 — корпус; 2 — головка; 3 — насадка розпилювая; 4 — запобіжна чека; 5 — рукоятка управління клапаном; 6— кільце ущільнювальне; 7 — ручка; 8 — клапан; 9 — пружина; 10 — перехідник; 11 — трубка сифона; 12 — штифт;
13 — вісь
Треба пам’ятати:
1. У випадку невдалого гасіння - залишити приміщення й очікувати на допомогу.
2. Якщо задимленість така щільна, що на відстані в один метр нічого не видно — треба негайно залишити приміщення.
3. В осередку з високою температурою дихати треба через зволожену пов’язку
4. В осередку високої задимленості деяка кількість кисню є біля самої підлоги (землі).
5. Виходити з пожежі, яка виникла на відкритому повітрі, треба на вогонь, якомога ближче до краю пожежі.
Знаки пожежної безпеки
Для привернення увага працівників до безпосередньої небезпеки, попередження про можливу небезпеку, припису та дозволу певних дій для забезпечення пожежної безпеки, а також для надання необхідної інформації передбачено знаки пожежної безпеки.
Знаки пожежної безпеки слід установлювати на території підприємств (установ, організацій), будівельних майданчиках, у будинках, виробничих та інших приміщеннях, на робочих місцях, ділянках робіт та на виробничому обладнанні.
На місцях і ділянках, які є тимчасово вибухо- та пожежонебез- печними внаслідок НС, слід також установлювати знаки пожежної безпеки. Ці знаки повинні зніматися (усуватися), після того як не буде необхідності в їхньому використанні.
Знаки пожежної безпеки, які встановлено біля входу до приміщення (на воротах, вхідних дверях), означають, що дія цих знаків охоплює все приміщення. За необхідності обмежень зони дії знаку слід дати відповідне роз’яснення у пояснювальному напису.
Згідно з ГОСТ 12.4.026-76 ССБТ “Цвета сигнальные и знаки безопасности” встановлено чотири групи знаків безпеки (мал. 43), до яких належать і знаки пожежної безпеки: V
— заборонні знаки (1—4) — призначені для заборони певних дій; попереджувальні знаки (5—8) — призначені для попередження працівників про можливу небезпеку;
— приписувальні знаки (9,10) - призначені для дозволу певних дій працівників тільки в разі виконання конкретних умов пожежної безпеки та для зазначення шляхів евакуації;
указівні знаки (11 —14) — призначені для зазначення місцезнаходження пожежних кранів, гідрантів, вогнегасників, пунктів оповіщення про пожежу, місць для паління, евакуаційних виходів тощо.
|
Приход |
Sibi imperare maximum imperium est! Наказувати собі — найбільша влада!
-------------------------------------- Розділ 8----------------------------------------------------
ОХОРОНА ПРАЦІ ТА ЗАХИСТ ОСОБОВОГО СКЛАДУ ФОРМУВАНЬ ДСМК ПІД ЧАС ЛІКВІДАЦІЇ НАСЛІДКІВ НС
Специфічні та небезпечні умови праці медичних працівників ДСМК в осередках катастроф (безпосередня дія сил природи та ушкоджувальних чинників техногенних катастроф або вплив їхніх наслідків, тривалий тиск самої екстремальної ситуації на психологічний та психічний стан, емоційне забарвлення тощо) характеризуються значним ризиком отримання ушкоджень, а тому вимагають від таких працівників досконалої підготовки з питань охорони праці, а також пов’язані з усвідомленням наявності небезпек та суворого дотримання правил техніки безпеки. Під охороною праці медичних працівників у НС розуміють комплекс правових, технічних, санітарно- гігієнічних, протиепідемічних та інших заходів, спрямованих на забезпечення якомога більш здорових та безпечних умов праці щодо виконання професійних обов’язків в осередках катастроф. Тому найголовніше завдання цього розділу — забезпечити медичних працівників відповідними сучасним вимогам знаннями про загальні закономірності виникнення, розвитку та існування небезпек у НС під час виконання професійних обов’язків — надання потерпілим у катастрофі екстреної медичної допомоги. А також наочно показати їх небезпечний вплив на життя та здоров’я, сформувати необхідні безпечні уміння та навички у практичній діяльності в умовах осередку катастроф.
Основні заходи під час ліквідації наслідків катастроф техногенного та природного характеру
Безпосередня ліквідація наслідків катастроф є обов’язком спеціальних служб та окремих фахівців об’єктів, відповідних галузей промисловості та територіальних організацій, пожежних команд, ава
рійних служб електромережі, зв’язку, газопостачання та ін. Важливе місце серед них займає ДСМК України як особливий вид Державної аварійно-рятувальної служби.
Заходи з ліквідації наслідків катастроф техногенного та природного характеру можна поділити на шість груп:
1- ша група — прогнозування можливих катастроф загальнодержавними та територіальними науково-дослідними організаціями та станціями спостереження;
2- га група — боротьба зі стихійним лихом;
3- тя група — інженерно-рятувальні, аварійно-відновні роботи, які покладаються на територіальні та об’єктові рятувальні формування, що створюються в територіальних центрах та на підприємствах народного господарства. За необхідності залучаються військові частини, гірничорятувальники, місцеве населення;
4- та група — передбачає надання різних видів допомоги (у тому числі й медичної) населенню, що постраждало, і здійснюється через місцеві органи влади та добровільні організації;
5- та і 6-та групи — відновлення уражених населених пунктів і об’єктів, а також інженерно-технічні заходи з підвищення стійкості об’єктів, які виконуються силами будівельних, монтажних та інших організацій.
Найбільша кількість сил та засобів під час ліквідації наслідків аварій і катастроф необхідна при виконанні 3-ї і 4-ї груп заходів. У цьому активну участь беруть формування та заклади ДСМК.
ТАКТИКА ПРОВЕДЕННЯ ТА ЗМІСТ РОБІТ З ЛІКВІДАЦІЇ ТЕХНОГЕННИХ ТА ПРИРОДНИХ КАТАСТРОФ
Рятувальні роботи починаються з розвідки району катастрофи та маршрутів прямування до нього.
Основними завданнями є:
— визначення найкоротших та безпечніших підходів рятувальників до місця проведення аварійно-рятувальних робіт;
— визначення першочергових заходів з локалізації (ліквідації) аварії та рятування людей.
Направлення особового складу формувань ДСМК до ділянок (об’єктів) аварійно-рятувальних робіт проводять з районів збору після приведення їх у готовність. За необхідності підготовки маршруту руху до району катастрофи із складу аварійно-рятувальних формувань виділяється загін забезпечення руху (ЗЗР). У випадках бездоріжжя, снігових заметів тощо цей загін, рухаючись за маршрутом,
шшшяяяшяяшшш
розчищає шляхи від снігу, прокладає колонні шляхи, робить проїзди у завалах, наводить переправи, локалізує або гасить пожежі на шляху проходження формувань тощо.
При наближенні до осередку катастрофи керівник рятувальних робіт організовує введення рятівників на об'єкти виконання робіт.
Рятувальні роботи включають:
— ліквідацію пожеж та рятування людей з пошкоджених, загазованих та палаючих будівель;
— розшук потерпілих, вивільнення їх з-під завалів, з палаючих, зруйнованих, затоплених та загазованих приміщень;
— розшук та рятування потопаючих (при повенях, затопленнях, сельових потоках);
— розкриття завалених підвальних та інших приміщень та рятування людей, які перебувають у них;
— надання медичної допомоги потерпілим, евакуація їх до лікувально-профілактичних закладів;
— виведення (вивезення) населення з небезпечних місць до безпечний районів;
— санітарне оброблення потерпілих та знезаражування їхнього одягу (за необхідності);
— знезаражування території, споруд, транспорту, техніки при епідеміях, епізоотіях та промислових аваріях на підприємствах хімічної, біологічної та атомної промисловості;
— постачання потерпілим води, їжі, одягу;
— розшукування та рятування тварин, збирання та охорона матеріальних цінностей та важливих об’єктів.
Для виявлення потерпілих організовують їх розшук. Під час проведення розшуку в зоні завалу оголошується повна тиша, що дає можливість почути голоси, стогін людей, які опинилися під завалами. Можливе використання спеціально навчених собак та технічних засобів (тепловізори). Для встановлення місць можливого перебування людей доцільно провести опитування працівників підприємств, установ, організацій, житлово-експлуатаційних контор, родичів, сусідів. Найімовірнішими місцями для розшуку потерпілих у зруйнованих будинках вважають сходову клітку, а також завали біля зовнішніх та внутрішніх стін будівлі. Сходова клітка являє собою найбільш жорстку конструкцію будівлі (споруди), стінки якої взаємно пов’язані замурованими у них площадочними балками та костурами, а тому й менше руйнуються.
Вивільнення людей з-під завалів є одним з найскладніших, трудомістких та небезпечних видів рятувальних робіт, тому що можуть
супроводжуватися вторинними обвалами та ушкодженнями самих рятувальників.
Існує три способи розбирання та обвалення будівельних конструкцій: ручний, механізований та вибуховий.
Перший спосіб (ручний) застосовують у тому випадку, коли немає можливості використати машини та механізми або провести вибухові роботи. Вручну розбирають невеликі завали, під якими опинилися люди. У даному випадку використовують шанцевий інструмент (лопати, ломи, кирки), найпростіші засоби механізації та спеціальний інструмент (домкрати, пневматичні відбійні молотки, гідравлічні та пневматичні молоти, електропили), який є у рятівників. Для звільнення потерпілого завал розбирають зверху, створюють горизонтальну (похилу) галерею або пробивають отвір у стіні будівлі, що залишилася цілою. Під час розбирання завалу, утвореного важкими та великогабаритними уламками, застосовують механізований спосіб, а найміцніші споруди та конструкції обвалюють або подрібнюють вибуховим способом. Якщо розбирання завалу продовжується тривалий час, людям, які перебувають під завалом, подають повітря.
Під час перебування потерпілого у верхній частині завалу або за незначної його висоти вивільнення роблять шляхом механічного розбирання завалу або через прокладені проходи до потерпілого збоку або зверху. При наближенні до потерпілого в першу чергу вивільняють голову й грудну клітку від уламків, які здавлюють, очищують ротову порожнину та носові ходи від чужорідних тіл для забезпечення вільного дихання. В окремих випадках невідкладну медичну допомогу потерпілим надають ще до повного звільнення їх з-під завалу. Після повного вивільнення потерпілого йому надають першу медичну, долікарську або першу лікарську допомогу залежно від конкретних обставин в осередку аварії та наявності медичних працівників ДСМК. За їх відсутності допомогу надають учасники рятувальних робіт. У всіх аварійно-рятувальних роботах активну участь беруть медичні працівники ДСМК щодо надання екстреної медичної допомоги і вжиття заходів з медичного сортування та евакуації потерпілих.
Бригади швидкої медичної допомоги (БШМД) прибувають до місць збору потерпілих, організовують надання невідкладної медичної допомоги й евакуюють їх до лікувально-профілактичних закладів. Лікарі або фельдшери (медичні сестри) проводять медичне сортування, надають медичну допомогу, стежать за правильним розміщенням потерпілих на евакотранспорті та своєчасністю евакуації.
Роботи, пов’язані з рятуванням людей, ведуться безперервно до повного їхнього завершення. За необхідності організовують періодичну заміну та відпочинок рятувальників, харчування на місці виконання робіт або у встановлених місцях. Порядок та періодичність зміни визначають залежно від наявності зараження району СДОР, РР, біологічними агентами, часу перебування в захисному одязі та протигазах, температури повітря тощо.
У районах стихійних лих населення залишається без оселі, одягу, продуктів харчування, пошкоджуються водогінні та каналізаційні мережі тощо. Усе це створює умови до збільшення захворюваності та виникнення спалахів інфекційних хвороб. Тому в процесі рятувальних робіт водночас з наданням медичної допомоги потерпілим необхідно організувати доставлення населенню з районів стихійного лиха питної води, продуктів харчування, теплого одягу, ковдр, забезпечувати громадський порядок, охорону державних цінностей та власності громадян.
ТЕХНІКА БЕЗПЕКИ ПІД ЧАС ЛІКВІДАЦІЇ НАСЛІДКІВ КАТАСТРОФ
Масові руйнування, пожежі, обвали напівзруйнованих будівель, завали шляхів пересування, затоплення, а також зараження територій, води та повітря створюють складні умови для виконання робіт
з рятування та надання медичної допомоги формуваннями служб цивільної оборони та ДСМК. Виконання правил техніки безпеки та дотримання обережності допомагає запобігти виникненню нещасних випадків та загибелі серед рятувальників та медичних працівників під час виконання цих робіт у районах катастроф. З огляду на не медичним працівникам ДСМК необхідно заздалегідь проводити заняття, а перед безпосереднім виїздом до осередків катастроф проінформувати і роз’яснити про наявну небезпеку та вжиття необхідних заходів безпеки під час роботи в даній конкретній обстановці (цільовий інструктаж).
За результатами хімічної, радіологічної та бактеріологічної розвідки в осередку обирається найбільш придатне і небезпечне місце для розташування майданчика збору потерпілих та медичних працівників ДСМК. Обране місце повинно мати належні шляхи для підходу людей та під’їзду автотранспорту, у темну пору доби — достатньо освітлення, забезпечення водою. На ділянках шляхів з інтенсивним рухом людей (рятувальних загонів, ланок санітарних дружин з
потерпілими, медичних працівників та ін.), транспортних засобів (санітарних машин, будівельної техніки тощо) установлюють аварійне освітлення, а в місцях підвищеної небезпеки — світлові шляхові знаки, що забезпечує безпеку роботи медичних працівників ДСМК в осередку катастрофи. Для цього з’ясовують можливість використання вуличних світильників, які, як правило, мають самостійну кабельну мережу від трансформаторних пунктів. Якщо цей варіант нездійсненний, то для освітлення, у тому числі місць, майданчиків та приміщень, де працюють медичні працівники, використовують акумуляторні ліхтарі.
Винятково складні обставини проведення аварійно-рятувальних робіт та надання екстреної медичної допомоги медичними працівниками ДСМК в осередках НС створює для них вкрай небезпечні умови. Це висуває до них жорсткі вимоги щодо психологічної готовності, знання та суворого дотримання правил техніки безпеки. Зокрема, під час ліквідації медико-санітарних наслідків землетрусу медичним працівникам ДСМК:
— забороняється без особливої на те потреби ходити по завалах, заходити у зруйновані будівлі, перебувати поблизу будинків, що загрожують обвалом;
— під час огляду внутрішніх приміщень забороняється користуватися відкритим вогнем для освітлення (смолоскипами, гасовими ліхтарями тощо);
— перед входом у вкрай запилене та захаращене приміщення необхідно обв’язатися страхувальною мотузкою, кінець якої тримає людина, яка перебуває на вході;
— при наданні медичної допомога у приміщеннях із зруйнованими та ушкодженими електромережами забороняється торкатися незахищеними руками до електричних дротів та з’єднаних з ними металевих предметів;
— у загазованих приміщеннях та поблизу від них забороняється палити, користуватися інструментами та приладами, що іскрять;
— у запилених місцях необхідно користуватися засобами захисту органів дихання.
Непередбачуваність та швидка зміна і без того складної обстановки в осередках катастроф вимагає від медичних працівників ДСМК розуміння ситуації, відшукування оптимальних шляхів та виконання обґрунтованих дій як щодо професійних обов’язків, так і у випадках особистого порятунку від небезпечних впливів ушкоджувальних чинників. Це вимагає від них розуміння та усвідомлення небезпек у надзвичайних ситуаціях.
Так, до пошкоджених і зруйнованих будівель, конструкцій та споруд треба наближатися тільки з того боку, який являє собою найменшу небезпеку.
Двері у приміщення, що палають, відчиняють особливо обережно та повільно, пам’ятаючи про можливість викиду полум’я або нагрітих газів.
У палаючих приміщеннях пересуваються низько схилившись або поповзом, недалеко від вікон, тим самим забезпечуючи себе можливістю швидкого відходу з небезпечної зони.
У підвальних приміщеннях палаючих будинків можливе утворення великих концентрацій вуглецю оксиду, тому входити в них дозволяється після тривалого провітрювання або в ізолювальних протигазах.
Визначення загазованості підвалів, колодязів, колекторів та інших споруд за допомогою відкритого полум’я забороняється (небезпека вибуху). Для цього використовують спеціальні газоаналізатори.
Надання медичної допомоги на загазованих ділянках або будівлях здійснюється в індивідуальних засобах захисту На потерпілих теж надягають протигаз і виносять із небезпечної зони.
Для запобігання Провалюванню всередину палаючих та загазованих будівель не можна допускати скупчення великої кількості людей (медичних працівників, санітарних дружинниць, потерпілих) в одному місці перекриттів.
Пересуваючись в осередку катастрофи (по території або в будівлі), особливо в умовах поганої видимості, треба докладно запам’ятовувати шлях руху і за необхідності використовувати прилади освітлювання.
Для забезпечення життя та здоров’я медичних працівників ДСМК, які беруть участь у наданні екстреної медичної допомоги в осередку, їх керівники організовують за ними безперервне спостереження. Самі ж медичні працівники повинні пильнувати один за одним, щоб за необхідності надати необхідну допомогу. Під час пожеж слід постійно і уважно стежити за поширенням вогню та своєчасно вживати заходів проти оточення потерпілих та медичних працівників полум’ям.
Усі небезпечні ділянки навколо майданчиків збору та сортування потерпілих, санітарного транспорту треба обгородити та позначити попереджувальними знаками. Переміщати та ставити санітарні автомашини поблизу стін, конструкцій, споруд, що загрожують обвалом, забороняється.
За необхідності рухатися по завалу треба дуже обережно, тому що він являє собою нестійке нагромадження не зв’язаних між собою
потерпілими, медичних працівників та ін.), транспортних засобів (санітарних машин, будівельної техніки тощо) установлюють аварійне освітлення, а в місцях підвищеної небезпеки — світлові шляхові знаки, що забезпечує безпеку роботи медичних працівників ДСМК в осередку катастрофи. Для цього з’ясовують можливість використання вуличних світильників, які, як правило, мають самостійну кабельну мережу від трансформаторних пунктів. Якщо цей варіант нездійсненний, то для освітлення, у тому числі місць, майданчиків та приміщень, де працюють медичні працівники, використовують акумуляторні ліхтарі.
Винятково складні обставини проведення аварійно-рятувальних робіт та надання екстреної медичної допомоги медичними працівниками ДСМК в осередках НС створює для них вкрай небезпечні умови. Це висуває до них жорсткі вимоги щодо психологічної готовності, знання та суворого дотримання правил техніки безпеки. Зокрема, під час ліквідації медико-санітарних наслідків землетрусу медичним працівникам ДСМК:
— забороняється без особливої на те потреби ходити по завалах, заходити у зруйновані будівлі, перебувати поблизу будинків, що загрожують обвалом;
— під час огляду внутрішніх приміщень забороняється користуватися відкритим вогнем для освітлення (смолоскипами, гасовими ліхтарями тощо);
— перед входом у вкрай запилене та захаращене приміщення необхідно обв’язатися страхувальною мотузкою, кінець якої тримає людина, яка перебуває на вході;
— при наданні медичної допомоги у приміщеннях із зруйнованими та ушкодженими електромережами забороняється торкатися незахиіценими руками до електричних дротів та з’єднаних з ними металевих предметів;
— у загазованих приміщеннях та поблизу від них забороняється палити, користуватися інструментами та приладами, що іскрять;
— у запилених місцях необхідно користуватися засобами захисту органів дихання.
Непередбачуваність та швидка зміна і без того складної обстановки в осередках катастроф вимагає від медичних працівників ДСМК розуміння ситуації, відшукування оптимальних шляхів та виконання обґрунтованих дій як щодо професійних обов’язків, так і у випадках особистого порятунку від небезпечних впливів ушкоджувальних чинників. Це вимагає від них розуміння та усвідомлення небезпек у надзвичайних ситуаціях.
 |
Так, до пошкоджених і зруйнованих будівель, конструкцій та споруд треба наближатися тільки з того боку, який являє собою найменшу небезпеку.
Двері у приміщення, що палають, відчиняють особливо обережно та повільно, пам’ятаючи про можливість викиду полум’я або нагрітих газів.
У палаючих приміщеннях пересуваються низько схилившись або поповзом, недалеко від вікон, тим самим забезпечуючи себе можливістю швидкого відходу з небезпечної зони.
У підвальних приміщеннях палаючих будинків можливе утворення великих концентрацій вуглецю оксиду, тому входити в них дозволяється після тривалого провітрювання або в ізолювальних протигазах.
Визначення загазованості підвалів, колодязів, колекторів та інших споруд за допомогою відкритого полум’я забороняється (небезпека вибуху). Для цього використовують спеціальні газоаналізатори.
Надання медичної допомоги на загазованих ділянках або будівлях здійснюється в індивідуальних засобах захисту. На потерпілих теж надягають протигаз і виносять із небезпечної зони.
Для запобігання провалюванню всередину палаючих та загазованих будівель не можна допускати скупчення великої кількості людей (медичних працівників, санітарних дружинниць, потерпілих) в одному місці перекриттів.
Пересуваючись в осередку катастрофи (по території або в будівлі), особливо в умовах поганої видимості, треба докладно запам’ятовувати шлях руху і за необхідності використовувати прилади освітлювання.
Для забезпечення життя та здоров’я медичних працівників ДСМК, які беруть участь у наданні екстреної медичної допомоги в осередку, їх керівники організовують за ними безперервне спостереження. Самі ж медичні працівники повинні пильнувати один за одним, щоб за необхідності надати необхідну допомогу. Під час пожеж слід постійно і уважно стежити за поширенням вогню та своєчасно вживати заходів проти оточення потерпілих та медичних працівників полум’ям.
Усі небезпечні ділянки навколо майданчиків збору та сортування потерпілих, санітарного транспорту треба обгородити та позначити попереджувальними знаками. Переміщати та ставити санітарні автомашини поблизу стін, конструкцій, споруд, що загрожують обвалом, забороняється.
За необхідності рухатися по завалу треба дуже обережно, тому що він являє собою нестійке нагромадження не зв’язаних між собою
уламків. Наступати на уламки, що мають нестійке положення, небезпечно. Переміщувати важкі уламки по поверхні завалу забороняється, оскільки через їхню нестійку структуру можливе осідання та погіршення стану завалених людей.
При пересуванні в завалах для забезпечення безпеки та запобігання ушкодженням серед медичних працівників ДСМК треба особливу увагу звертати на стійкість їх відкосів. У якості зміцнювального матеріалу використовують уламки дерев’яних, металевих та залізобетонних конструкцій. Користуватися лазами-проходами в завалах без установлення кріплень забороняється. Для створення безпечних умов роботи та запобігання вторинним ушкодженням усі комунальні мережі у зруйнованих будівлях повинні бути перекриті, а електричні — знеструмлені.
Забороняється медичним працівникам ДСМК перебувати у небезпечній зоні, де працюють на розбиранні завалів машини, механізми та поблизу натягнутих тросів при витягуванні елементів завалу прямою тягою машини.
Забороняється розпалювати вогнище або палити біля загазованих приміщень.
Кожний медичний працівник, який опинився безпосередньо в ділянці роботи машини, повинен дотримуватися певних правил техніки безпеки: стежити за її пересуванням, переміщенням окремих частин машини, не заважати роботі. При маневруванні машини задньою ходою доцільно залишити зону пересування і не заважати здійснюваним маневрам. Проходити в небезпечній зоні біля механізму, що працює, й особливо під його піднятим робочим обладнанням, забороняється. Не можна рангово перебігати перед машиною, що рухається, а гаку, що стоїть, обходити тільки спереду. Забороняється підходити без службової потреби до працюючої машини або до такої, що стоїть на стоянці. Наближаючися до машини, забороняється палити або мати з собою відкрите полум’я.
Під час виконання роботи медичними працівниками в осередку катастрофи в нічний час територія повинна бути освітленою, а ями, траншеї та інші небезпечні місця — треба надійно обгородити та позначити світловими знаками.
Значну небезпеку для медичних працівників ДСМК та потерпілих являють пожежі в завалах, особливо ті, що тліють та виділяють велику кількість оксиду карбону (чадного газу), уміст якого в повітрі навіть у незначній кількості створює загрозу життю. Крім того, під час тління та горіння виділяється велика кількість диму і тепла. Унаслідок цього під час розбирання завалів тліючі та палаючі предмети
повинні бути витягнуті та загашені в першу чергу, що є запобіжним заходом від отруєння, опіків та ушкодження дихальних шляхів.
Медичні працівники ДСМК, що працюють в осередках катастроф, повинні бути забезпечені спеціальним одягом та взуттям, який захищає від механічних ушкоджень і деякою мірою від дії тепла та хімічних речовин. В осередку землетрусу стіни, міжповерхові перекриття, опірні колони будівель та споруд можуть утрачати зв’язок і роз’єднуватися з іншими конструктивними елементами, нахилятися, на них можуть виникнути тріщини тощо. Такі будівлі становлять істотну небезпеку як для населення, так і для медичних працівників ДСМК, особливо якщо є потреба надавати медичну допомогу потерпілим саме в цих спорудах або у безпосередній близькості до них. Тому нестійкі конструкції будівель та споруд повинні бути обвалені або закріплені, що запобігатиме вторинним ушкодженням медичного персоналу та мешканців будинку. З огляду на це, як попереджувальний захід техніки безпеки є визначення небезпечних зон, тобто зон, де виконуються роботи, що вимагають дотримання особливої обережності (роботи із завалювання стін трактором, вибухові роботи, випилювання балок перекриттів тощо). До небезпечних зон належать ділянки, розташовані по всьому периметру будівлі (споруди), що розбирається, з моменту початку робіт. Постійні небезпечні зони обгороджують з боку вулиць, проходів та проїздів огорожею з козирком та бортовою дошкою на козирку. На огорожі через кожні
5— 10 м вивішують добре видимий з відстані попереджувальний напис “Небезпечна зона”.
Медичні працівники ДСМК, які працюють у зоні катастрофи, для запобігання травмам повинні знати, що невеликі небезпечні зони (траншеї, ями) обгороджують суцільними щитами заввишки не менше як 1 м, на яких розміщено червоні ліхтарі, або дротом з обов’язковим установленням необхідних шляхових знаків та попереджень.
Тимчасові небезпечні зони обгороджують натягнутим канатом або дротом, закріпленим на стойках. На таких огорожах обов’язково вивішують червоні прапорці та попереджувальні написи. Місця проведення вибухових робіт обгороджують дротом (канатом) та виставляють охоронні пости. Знання медичними працівниками правил обгороджування небезпечних зон сприятиме запобіганню ушкодженням серед них. Отже, медичні працівники ДСМК повинні знати основні заходи з техніки безпеки під час проведення розбирання та укріплення будівель в осередках катастроф:
— обгородження небезпечних місць та ділянок робіт;
— видалення конструкцій, які нависають та загрожують обваленням;
—розвантаження або посилення конструкцій їхнім укріпленням;
— відключення комунально-енергетичних та виробничих (на підприємствах) мереж;
Дата добавления: 2015-09-29; просмотров: 72 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |
