0, 5—5 мА — пороговий струм;
5—10 мА — відпускальний;
10— 25 мА — утриму вальний;
25—50 мА — впливає на органи дихання;
50—100 мА — впливає на роботу серця.
Вплив постійного електричного струму на організм людини дещо менший порівняно зі змінним (наприклад, у разі постійного електричного струму 10—25 мА — це відпускальний струм).
Щодо шляху проходження струму через організм, то він може бути найрізноманітнішим. Але найнебезпечнішим вважають шлях струму через увесь організм (голова — ноги), оскільки в цьому разі найбільший об’єм біологічного середовища бере участь в елекролі- тичному розкладанні. Найменш небезпечним вважають шлях нога — нога.
У разі підвищення частоти струму від 50 до 500 Гц небезпека його збільшується і починає зменшуватись із підвищенням частоти понад 500 Гц (але зберігається небезпека опіків).
Змінна напруга до 400 В у 3—4 рази небезпечніша за постійну. При напрузі 400—600 В небезпека змінної і постійної напруги однакова, а при збільшенні напруги понад 600 В більш небезпечною стає постійна напруга.
Навколишнє середовище (вологість, струмопровідна підлога), а також стан мережі (розгалужена чи коротка) безпосередньо впливають на наслідок ураження.
У зоні НС не виключена можливість потрапляння людини під крокову напругу. Крокова напруга виникає між двома точками на поверхні землі, у ділянці замикання фази па землю, коли ці точки відстоять одна від іншої на величину кроку Людина, яка відчула дію електричного струму в суглобах ніг, повинна негайно поставити їх разом, та відійти у протилежний бік від фази (дроту, який лежить на землі) невеликими кроками. Найбільш небезпечний перший метр від фази, а на відстані 15—20 м потенціал дорівнює, практично, нулю.
Небезпека ураження електричним струмом зростає, якщо людина, яка доторкається струмопровідних частин, при цьому:
— стоїть на земляній, асфальтованій, бетонованій або металевій підлозі;
— має зволожені руки і велику площу контакту зі струмогіровід- ною частиною;
— контактує з електрообладнанням, яке не має заземлення (за- нулення);
— вжила алкогольні напої, має низький опір організму, захворіла тощо.
Людину, яка потрапила під дію електричного струму, можна звільнити від його дії за умови:
— знеструмлення тієї електричної частини, за яку взялася людина;
— перерубування струмоведучих частин;
— відтягування людини за одяг від устаткування, яке стало джерелом ураження;
— знімання з її тіла струмоведучої частини (дроту), яка перебуває під напругою.
Отже, в зоні НС треба пам’ятати про такі поради:
— не торкатися оголених дротів;
— не торкатися електричних приладів, обладнання та електрофі- кованого устаткування;
— у випадку необхідності контакту з корпусом обладнання (наприклад, устаткування заважає і його треба прибрати) як винятковий випадок застосовуйте перевірку корпусу підозрілого устаткування на наявність електричного струму на ньому шляхом миттєвого ковзного дотику до корпусу;
— не користуйтесь електроенергією у вологих приміщеннях та просто неба, якщо іде дощ, сніг, а також за наявності туману;
— людину, яка зазнала ураження електричним струмом, не можна залишати одну впродовж не менш як 1 доби, бо у неї може раптово зупинитися серце або зникнути дихальні функції.
Sapient і sat!
Розумному досить!
ПОЖЕЖНА БЕЗПЕКА ОСОБОВОГО СКЛАДУ ФОРМУВАНЬ ДСМК У ЗОНІ НС
Пожежі відносять до тих чинників небезпеки, які у випадку виникнення здатні самостійно створити НС або справити значний вплив на її розвиток.
До причин пожежі в зонах НС відносять:
— електротехнічні. їх виникнення пов’язане з короткими замиканнями в електричних мережах; неспрацьовуванням систем захисту на початкових етапах розвитку НС; зростанням величини струму і загоряння кабелів, провідників внаслідок загальмовування обертових частин машин та ін;
— загоряння газу внаслідок руйнування газових магістралей буд
івель, споруд. Газові магістралі (навіть на відміну від електротехнічних) погано захищені від аварій. Автоматика на газових магістралях недосконала, тому у випадку порушення герметичності виникає небезпека витоку значної кількості газу, який може вибухнути від коротких замикань у електромережах або внаслідок утворення іскр при руйнуванні будівель, споруд, падінні металевих конструкцій;
— запалення легкозаймистих рідин (ЛЗР), горючих рідин (ГР) та твердих горючих матеріалів. ЛЗР, ГР та горючі речовини займаються від джерела полум’я. Але ЛЗР та ГР здатні також і до самозаймання;
— необережне поводження з вогнем (паління, використання відкритого полум’я). Незагашені недопалки, сірники в зоні НС здатні легко спричинити пожежу, бо вони можуть потрапити в загазовану зону або в місце, де розташована під шаром щебеню вмістилище із ЛЗР, ГР або припорошена пилом горюча речовина (ганчірка, вата, папір). Використання для пошуку або освітлення в зоні НС сірників, факелів або паяльних ламп, вогнищ для обігріву — надзвичайно небезпечно для людей, які зазнали фізичних навантажень та впливу на психічний стан;
— розряди блискавки, статична електрика, самозаймання, випадкове фокусування сонячних променів на горючих матеріалах, іскри від двигунів внутрішнього згоряння створюють реальні передумови виникнення пожежі в зоні НС.
*
Нормативне та законодавче забезпечення пожежної охорони в Україні
Нині в державі діють понад 70 нормативних документів з питань пожежної безпеки.
Правову основу пожежної безпеки складають:
1. Конституція України (28 червня 1996 р.).
2. Закон України “Про пожежну безпеку” (17 грудня 1993 р.).
3. “Правила пожежної безпеки в Україні (15 квітня 2002 р.)
4. ГОСТ 12.1.004—91 “Пожаробезогіасность. Общие требования”.
5. Постанови Верховної Ради України.
6. Накази і розпорядження Президента України.
7. Декрети, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України.
8. Рішення органів державної виконавчої влади, місцевого і регіонального самоуправління.
При розробленні заходів з пожежної безпеки зважають на стандарти, будівельні норми, правила будови електроустановок (ПБЕ), норми технічного проектування та інші нормативні документи.
Міністерства та відомства, виходячи із специфічних умов та особливостей пожежної небезпеки виробництв, можуть додатково розробляти і видавати свої галузеві правила пожежної безпеки, узгоджені з Правилами пожежної безпеки в Україні.
Галузеві правила повинні бути узгоджені з Головним управлінням державної пожежної охорони МВС України.
Фізико-хімічні основи горіння та пожежонебєзпечність речовин
Горіння — це хімічна реакція з’єднання речовини з киснем повітря, яке супроводжується виділеннями тепла, світла, диму. Процес горіння підрозділяють на кілька фаз.
Спалах — швидке горіння горючої суміші, яке не супроводжується утворенням стиснутих газів.
Загоряння — виникнення горіння під дією джерела запалювання.
Займання — загоряння, що супроводжується появою полум’я.
Самозагорянпя — різке збільшення швидкості екзотермічних реакцій, що призводить до виникнення горіння речовини за відсутності джерела запалювання.
Самозаймання — самозагоряння, що супроводжується появою полум’я.
Вибух — надзвичайно швидке хімічне перетворення, що супроводжується виділенням енергії й утворенням стиснутих газів, здатних виконувати механічну роботу.
До основних показників пожежної небезпеки відносять:
— температуру спалаху;
— температуру запалення;
— температурні межі запалення;
— температуру самонагрівання та ін.
Температура спалаху — це найнижча температура горючої речовини, за якої над поверхнею утворюються пари та гази, здатні спалахувати в повітрі від джерела запалювання (але горіння при цьому ще неможливо).
Температура запалення — температура горючої речовини, за якої вона виділяє пальні пари та гази з такою швидкістю, що після запалення їх від джерела полум’я утворюється стійке горіння.
Температурні межі запалення — температури, за яких насичені пари речовини утворюють у даному кисневому середовищі концентрації, рівні яких дорівнюють нижньому і верхньому концентраційним граничним рівням запалення рідин.
Концентраційні межі запалення речовини виражають у відсотках відносно кисню повітря.
У повітрі міститься близько 21 % кисшо. Зменшення його рівня до 16—18 % приводить до того, що більшість речовин і газів горіти не можуть. Усі речовини мають нижні і верхні концентраційні граничні рівні.
Мінімальна концентрація пилу чи газу в повітрі, за якої починається їхнє загоряння, називають нижнім граничним концентраційним рівнем запалення. Верхнім граничним концентраційним рівнем запалення називають максимальну концентрацію пилу чи газу в повітрі, за якої ще відбувається їхнє загоряння. Горіння спостерігається в інтервалах між нижнім і верхнім граничними концентраційними рівнями. Зменшення або збільшення концентрації речовини або газу приводить до того, що горіння не відбувається, тому що в першому випадку кількість речовини недостатня, у другому випадку кількість її надмірна (недостатність кисню).
Горючі рідини щодо пожежної небезпеки поділяють на два класи: до першого відносять рідини з температурою спалаху до 61 °С (бензин, етиловий спирт, ацетон, нітроемалі тощо), вони мають назву легкозаймистих рідин (ЛЗР);
до другого — рідини з температурою спалаху понад 61 °С (мастильні матеріали, мазут, трансформаторне масло тощо), вони мають назву горючих рідин (ПГ). Ці речовини характеризуються масовою швидкістю горіння, г/с.
Тверді речовини поділяють на:
— горючі, що запалюються від стороннього джерела полум’я і продовжують горіння після його віддалення;
— важкогорючі, що не здатні поширювати полум’я, а горять у місці контакту з тепловим імпульсом;
— негорючі — це речовини, що не займаються навіть від достатньо потужних теплових імпульсів.
Горіння твердих речовин характеризується лінійною швидкістю (см/с), а деяких — вибуховою швидкістю (км/с).
Вибухопожежна небезпека будівель та приміщень
Для всіх будівель та приміщень виробничого, складського призначення і лабораторій визначаються категорії щодо вибухової та пожежної небезпеки (ОНТП 24—86), а також класи пожежо- та вибухонебезпечних зон.
Приміщення та будівлі за вибуховою та пожежною небезпекою поділяють на категорії А, Б, В, Г, Д (табл. 23), класи пожежних зон позначають П-І, П—II, П-ІІа, П-ІІІ (табл. 24), вибухонебезпечні зони - 0, 1, 2, 20, 21, 22 (табл. 25).
Для всіх будівель та приміщень виробничого, складського призначення і лабораторій категорію щодо вибухопожежної та пожеж
|
Таблиця 23. Категорія приміщень за вибухопожежною та пожежною небезпекою
|
ної небезпеки, а також клас зони позначають на вхідних дверях до приміщення. Класи зон позначають також на межах зон усередині приміщень та ззовні.
У верхній частині позначень (табличок) проставляють категорію приміщення чи будівлі, а в нижній — класи зон (пожежних та вибухонебезпечних).
Визначення категорії має важливе практичне значення, тому що від категорії вибухопожежної та пожежної небезпеки залежать конструктивно-планувальні рішення будівель, вибір обладнання, а в окремих випадках — технологічна схема виробництва.
Таблиця 24. Класи пожежонебезпечних зон
|
Отже, перебуваючи в будівлях, які розташовані в зоні НС, треба уважно ставитися до вибору приміщення для потреб медичної бригади та не користуватися (особливо у початковий період розвитку аварії) відкритим полум’ям, не палити, поки приміщення не обстежать відповідні фахівці.
Будівлю (будинок) відносять до категорії А, якщо в ньому сумарна площа приміщень категорії А перевищує 5 % площі всіх приміщень, або 200 м2.
Допускаєгься не відносити будівлю до категорії А, якщо сумарна площа приміщень категорії А в будівлі не перевищує 25 % сумарної площі всіх розташованих у ній приміщень (але не більше за 1000 м2), і ці приміщення обладнують установками автоматичного пожежогасіння.
Зона класу | Характеристика місця розташування та матеріалів, які там містяться (обертаються) |
Простір, в якому вибухонебезпечне середовище наявне постійно або протягом тривалого часу | |
Простір, в якому вибухонебезпечне середовище може утворитися за нормальних умов експлуатації установки (працює відповідно до своїх розрахункових параметрів) | |
Простір, в якому вибухонебезпечне середовище за нормальних умов експлуатації установки відсутнє, проте якщо воно виникає, то рідко і триває недовго. У цих випадках можливі аварії катастрофічних розмірів (розрив трубопроводів високого тиску або резервуарів значної місткості) не повинні розглядатися під час проектування електроустановок | |
Простір, в якому під час нормальної експлуатації установки вибухонебезпечний пил у вигляді хмари наявний постійно або часто в кількості, достатній для утворення небезпечної концентрації суміші з повітрям, і (або) простір, де можуть утворюватися пилові шари непередбаченої або надмірної товщини. Це має місце всередині обладнання, де пил може формувати вибухонебезпечні суміші часто і на тривалий термін | |
Простір, в якому під час нормальної експлуатації установки ймовірна поява пилу у вигляді хмари в кількості, достатній для утворення суміші з повітрям вибухонебезпечної концентрації. Ця зона може включати простір поблизу місця порошкового заповнення або осідання і простір, де під час нормальної експлуатації установки ймовірна поява пилових шарів, які можуть утворювати небезпечну концентрацію вибухонебезпечної пи- лоповітряної суміші | |
Простір, в якому вибухонебезпечний пил у завислому стані може з’являтися не часто й існувати недовго або в якому шари вибухонебезпечного пилу можуть існувати й утворювати вибухонебезпечні суміші під час аварії |
Будівлю відносять до категорії Б, якщо одночасно виконуються дві умови:
а) будівля не відноситься до категорії А;
б) сумарна площа приміщень категорій А і Б перевищує 5 % сумарної площі всіх приміщень, або 200 м2.
Допускається не відносити будівлі до категорії Б, якщо сумарна площа приміщень категорій А і Б у будівлі не перевищує 25 % сумарної площі всіх розташованих у ній приміщень (але не більше за 1000 м2) і ці приміщення обладнуються установками автоматичного пожежогасіння.
Будівлю відносять до категорії В, якщо одночасно виконуються дві умови:
а) будівля не відноситься до категорії А чи Б;
б) сумарна площа приміщень категорій А, Б і В перевищує 5 % (10 %, якщо в будівлі відсутні приміщення категорій А і Б) сумарної площі всіх приміщень.
Допускається не відносити будівлю до категорії В, якщо сумарна площа приміщень категорій А, Б, В у будівлі не перевищує 25 % сумарної площі всіх розташованих у ній приміщень (але не більше за 3500 м2) і ці приміщення обладнуються установками автоматичного пожежогасіння.
Будівлю відносять до категорії Г, якщо одночасно виконуються дві умови:
а) будівля не відноситься до категорій А, Б або В;
б) сумарна площа приміщень категорій А, Б, В і Г перевищує 5 % сумарної площі всіх приміщень.
Допускається не відносити будівлю до категорії Г, якщо сумарна площа приміщень категорій А, Б, В і Г у будівлі не перевищує 25 % сумарної площі всіх розташованих у ній приміщень (але не більше за 5000 м2) і приміщення категорій А, Б і В обладнуються установками автоматичного пожежогасіння.
Будівлю відносять до категорії Д, якщо вона одночасно не відноситься до категорій А, Б, В або Г.
Первинні засоби пожежогасіння
Для гасіння пожеж використовують такі вогнегасні речовини: вода, вода з домішками, піна (хімічна або повітряно-механічна), вогнегасні порошки, вуглекислий газ, галогеновані вуглеводні. Для забезпечення зручності й з метою віддалення людини від полум’я, ці речовини помішують у спеціальні устаткування — вогнегасники.
Вогнегасники розподіляють:
а) за способом транспортування на:
— переносні (ручні та ранцеві);
/і
— пересувні;
б) за видом вогнегасної речовини на:
— водні;
— повітряно-пінні;
— порошкові;
— вуглекислотні;
— хладонові;
— комбіновані.
Для інформації про призначення вогнегасників на їхніх корпусах зазначають символи класів пожежі (мал. 38).
Клас
пожежі
|
Символ класу пожежі |
Мал. 38. Символ класів пожеж
За ГОСТ 27331—87 “Пожарная техника. Классификация пожа- ров” установлено чотири класи пожежі, а також їх символи:
клас А — горіння твердих речовин, переважно органічного походження, яке супроводжується тлінням (деревина, текстиль, папір);
клас В — горіння рідин або твердих речовин, які розтоплюються; клас С — горіння газоподібних речовин; клас D — горіння металів та їхніх сплавів.
Крім цих чотирьох класів, Правилами пожежної безпеки в Україні введено ще додатковий п’ятий клас (Е), прийнятий для позначення пожеж, пов’язаних з горінням електроустановок.
Ефективність використання вогнегасників залежить від навичок і знання способів їхнього застосування.
Персонал будь-яких підприємств, закладів та установ зобов’язаний пройти навчання та набути навичок щодо застосування вогнегасників, знати порядок приведення їх в дію.
Призначення вогнегасників та порядок приведення їх в дію
Переносні вогнегасники містять обмежену кількість вогнегасної речовини і, як правило, безперервне подання відбувається протягом короткого проміжку часу, через що помилки, які допущені при користуванні, виправити неможливо.
Нижче наведено практичні способи (у різних ситуаціях), яких слід дотримуватися під час користування вогнегасниками:
ОВ-9 — водні вогнегасники. Використовують для гасіння пожеж класу А (горіння твердих речовин; мал. 39).
Струмінь води необхідно подавати в центр пожежі, маніпулюючи насадкою для охоплення зайнятої полум’ям поверхні; після того як полум’я збито, можна наблизитись і продовжувати маніпулювати насадкою, подаючи воду невеликими порціями, покрити максимально можливу площу, гасячи окремі осередки пожежі.
Після закінчення гасіння за наявності вогнегасної речовини продовжити подавання з метою охолодження поверхонь.
ОВП-5Д, ОВП-9, ОВП-10.01, ОВП-ІОО - вогнегасники повітряно-пінні (мал. 40). Повітряно-механічна піна в цих вогнегасниках виникає внаслідок механічного розпилювання розчину піноутворю- вача і його змішування з повітрям в піногенераторах.
Вогнегасники приводять у дію здебільшого шляхом руйнування мембрани балона з робочим газом.
Пінні вогнегасники використовують для гасіння пожеж класів А і В (горіння твердих та рідких речовин).
Під час гасіння пожежі класу А (горіння твердих речовин) піну необхідно подавати так, щоб створювався шар, який покривав би охоплені полум’ям поверхні.
Під час гасіння пожежі класу В (горіння рідких речовин) піну слід подавати акуратно на охоплену полум’ям рідину, яка при цьому не повинна розбризкуватися. Під час гасіння рідини в ємкості у перший момент піну подають на задній внутрішній борт, а потім у різних напрямках, намагаючись покрити піною всю площу. При гасінні розливу подають струмінь на поверхню горіння та навкруги, створюючи перешкоду поширенню вогню.
ОП-1 “Момент” (мал. 41), ОП-1 “Момент-2”, ОП-1 “Момент-2П”,
ОІІ-1В “Момент-2”, ОП-1Б, ОП-1У “Момент”, ОГІ-2, ОП-2-ОІ, ОП-2В, ОП-2М, ОП-2П, ОПУ-2, ОП-5-ОІ, ОП-5-02, ОПУ-5, ОП-5А, ОП-5В,
ІА
16 17 18 19 Т 20 21 22
|
Мал. 39. Вогнегасник водяний ОВ-9:
1 _ корпус; 2 — головка; 3 — рукав; 4— балон з робочим газом; 5 _ трубка сифона; 6 — насадка-розпилювач; 7 — сітка; 8 — корпус фільтра; 9 — рукоятка управління клапаном; 10 — ручка; 11 — кільце ущільнювальне; 12— клапан; 13 — перехідник; 14—гайка накидна; 15 — кільце ущільнювальне; 16 — штифт; 17 — пружина; 18 — вісь; 19 — кнопка з голкою; 20 — пружина; 21 — запобіжна чека; 22 — кільце ущільнювальне; 23 — запобіжний клапан
|
Мал. 40. Вогнегасник повітряно-пінний ОВП-9
1 — корпус; 2 — головка; 3 — рукав; 4— балон з робочим газом;
5 — трубка сифона; 6 — піногенератор; 7 — сітка; 8 — корпус фільтра;
9 — рукоятка управління клапаном; 10 — ручка; 11 — кільце ущільнювальне; 12— клапан; 13 — перехідник; 14—гайка накидна; 15 — кільце ущільнювальне; 16 — штифт; 17 — пружина; 18 — вісь; 19 — кнопка з голкою; 20 — пружина; 21 — запобіжна чека; 22 — кільце ущільнювальне;
23 — запобіжний клапан
|
Мал. 41. Вогнегасник порошковий ОП-1 «Момент»:
1 — корпус; 2 — головка; 3 — кришка стакана; 4 — сітка; 5 — фільтр
6 — прокладка гумова; 7 — стакан з робочим газом; 9 — пружині
10 — ручка; 11 — кільце ущільнювальне; 12— шайба ущільнювальні 13 — кнопка; 14— розпилювач; 15 — ковпачок; 16 — кронштейн; 17 "
гайка накидна
ОП-5Д, ОП-6, ОП-9, ОПШ-ІО, ОП-ІОА, ОП-ІО, ОПУ-ІО, ОП-бО, ОП-100.01, ОПШ-50, оп-юо, ОПШ-ЮО.
Вогнегасник ОП-9 (мал. 42) приводять у дію так: знімають запобіжник, б’ють по бойку будь-яким предметом. Бойок пробиває мембрану металевого балону із стиснутим газом (повітрям), який викидає порошок через сприск. Аналогічна дія і вогнегасника типу “Момент”. Його беруть в руку за корпус біля днища і вдаряють головкою по твердій поверхні. Направляють струмінь порошку на джерело горіння.
Вогнегасник ОП-ІО уводять в роботу шляхом натискування на рукоятку.
Порошкові вогнегасники використовують для гасіння пожеж класів А (крім вогнегасника з порошком ПСБ-3), В і С (горіння твердих, рідких та газоподібних речовин).
Під час гасіння пожежі класу А (горіння твердих речовин) вогнегасний порошок необхідно подавати до осередку пожежі, переміщуючи струмінь з боку в бік з метою збиття полум’я. Після того як полум’я збито, треба наблизитись і покрити всю поверхню, що горить, і особливо окремі осередки шаром порошку, при цьому порошок подається переривчастими порціями. Аналогічно діють при гасінні пожеж класу Д (горіння металів та їхніх сплавів).
Під час гасіння пожежі класу В (горіння рідких речовин) струмінь порошку спочатку подають на найближчий край, переміщуючи насадок з боку в бік для покриття пожежі по всій ширині. Подавання порошку слід робити безперервно за умови повністю відкритого клапана, переміщуючись уперед і не залишаючись позаду й з боків непогашеної ділянки, намагаючись постійно підтримувати у зоні горіння порошкову хмару.
Під час гасіння пожежі класу С (горіння газоподібних речовин) струмінь вогнегасного порошку спочатку необхідно спрямовувати в струмінь газу майже пар* алельно газоіюму потоку.
Під час гасіння електроустаткування струмінь вогнегасного порошку слід спрямовувати безпосередньо у джерело полум’я.
До початку гасіння т~реба знеструмити електроустаткування.
ОУ, ОУ-2, ОУ-3, ВВК-3, ОУ-5, ВВК-5, ОУ-6, ВВК-7, ОУ-ІО, ОУ-25, ОУ-40, ОУ-80 — вуглекислотні вогнегасники.
Вогнегасники уводять у дію шляхом відкривання вентиля балона до упору (або шлягхом натискування на рукоятку управління клапаном). Розтруб-снігоутворювач (або сприск) спрямовують на об’єкт, що горить.
Вогнегасна дія вуглекислоти полягає в зниженні температури джерела пожежі і зміні складу повітря.
Вуглекислотні вогнегасники застосовують, як правило, для гасіння пожежі класу В (горіння рідких речовин) та Е (горіння електроустаткування).
Під час гасіння пожежі класу В розтруб має бути спрямований до центру осередку пожежі, що розташований найближче до оператора. Під час гасіння оператор зобов’язаний виконувати рухи розтрубом з боку в бік, просуваючись уперед. Під час гасіння електроустаткування тактика аналогічна до тактики користування порошковими вогнегасниками.
ОХ-3, ОБХ-3, О АХ, ОХ-7, ОС-8М, ОС-8МД, ОС-8МФ - спеціальні вогнегасники.
Хладонові та брометилохладонові вогнегасники вводять в дію переважно таким самим шляхом, як і вуглекислотні (мал. 42).
Вогнегасна дія зарядів цих вогнегасників ґрунтується на хімічному гальмуванні реакції горіння та зниженні температури в зоні горіння.
Хладонові вогнегасники використовують для гасіння пожежі класу В (горіння рідких речовин) та електроустаткування (Е).
Тактика користування хладоновими вогнегасниками аналогічна до тактики користування вуглекислотними вогнегасниками.
При застосуванні вогнегасників необхідно дотримуватися таких загальних правил безпеки:
— у випадку виявлення пожежі подати сигнал тривоги й сповістити пожежну охорону;
— не проходити повз пожежу в пошуках вогнегасника, тому що тупикове приміщення може стати пасткою;
— під час гасіння електроустаткування, що є під напругою, необхідно, щоб відстань від електроустаткування до насадки (розтруба) вогнегасника була не менше ніж 1 м;
— гасіння здійснювати з навітряного боку;
Дата добавления: 2015-09-29; просмотров: 57 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |
