І. В. Кочін, по. Черняков, П. І. Сидоренко, В. Є. Букін, О. М. Савчук, В. М. Скороход 7 страница

Розрізняють чотири основні різновиди юрби: випадковий, екс­пресивний, конвенційний і діючий.

Випадкова юрба — це значна група людей, чию увагу захопила яка-небудь надзвичайна подія, наприклад дорожньо-транспортна пригода.

Експресивна юрба — складається з людей, які зібралися для того, щоб спільно виразити свої почуття — радість, горе, протест, со­лідарність тощо. Такий вид юрби можна побачити на багатолюдних весіллях чи похоронах, на мітингах і маніфестаціях.

Під конвенційною юрбою розуміють найчастіше учасників масо­вих розваг, наприклад, глядачів на стадіоні чи в концертному залі. їх єднає не лише інтерес до масового видовища, а й готовність реагува­ти на нього відповідно до визначеного ритуалу чи за нормою, що не мають офіційного характеру, а виникають за домовленістю (конвен­цією). Наприклад, 10 березня 1975 р. у Сокольниках (Москва) під час матчу хокейних збірних США і Канади в юрбі загинула 21 особа; 20 жовтня 1975 р. у Лужниках після матчу «Спартак» — «Хаарлем» (Голландія) загинуло 66 і одержали травми 60 болільників; ЗО листо­пада 1998 р. в м. Червонограді Львівської області четверо школярів загинули після кіносеансу в юрбі.

Діюча юрба поділяється на агресивну, панічну, корисливу і по­встанську. Прикладом дії агресивної юрби може бути самосуд роз­гніваної юрби над пійманим на місці злочину злочинцем, панічної — масова втеча людей від несподіваної небезпеки.

Дії корисливої юрби завжди спрямовані на оволодіння якими- небудь благами чи цінностями. Це може бути штовханина за дефі­цитними товарами чи просто зіткнення за місце в транспорті.

Повстанською називають юрбу, дії якої зумовлені справедливим обуренням владою, її утисками, свавіллям. Така юрба може навіть змести організовану, збройну силу.

Статистика свідчить, що в місцях, де збирається дуже багато людей, панічні дії юрби можуть призвести до людських жертв. Щоб не загинути в юрбі, найкраще не потрапляти в неї, відійти. Якщо це неможливо, ні в якому разі не можна йти проти юрби. Найбільш небезпечно бути задавленим чи розтоптаним юрбою. Люди в паніці не звертають увагу на тих, хто перебуває поруч. Кожний думає про власний порятунок, рветься вперед, до виходу. Найбільша штовха­нина буває в дверях, перед сценою, біля арени і т. ін. Тому при вході в будь-яке приміщення необхідно звернути увагу на запасні й аварійні виходи, щоб знати, як до них дістатися.

Не можна наближатися до стін, скляних дверей, вітрин, до яких можна бути притиснутим і задавленим. Якщо юрба підхопила люди­ну, не слід пручатися. Потрібно глибоко вдихнути, зігнути руки в ліктях, підняти їх, щоб захистити грудну клітку.

Не можна тримати руки в кишенях, чіплятися за що-небудь ру­ками — їх можуть зламати. За можливості потрібно застебнути одяг. Високі підбори чи розв’язаний шнурок можуть коштувати життя. Варто викинути з рук сумку, парасольку й інші предмети. Якщо щось упало, ні в якому разі не можна намагатися підняти його — життя дорожче.

Головне в юрбі — не впасти. Якщо людину збили з ніг і вона впала на землю, потрібно згорнутися клубком і захистити голову руками, прикриваючи потилицю. При найпершій можливості по­трібно спробувати піднятися і встати на ноги. Для запобігання НС при проведенні масових заходів рекомендується створювати так звані групи порятунку. їхнє основне завдання — своєчасне й оперативне реагування на раптові запити присутніх і недопущення панічних настроїв.

In médias res! У саму суть справи!

ЧАСТИНА II

Надання першої медичної допомоги потерпілим у надзвичайних ситуаціях

Summum bonum medicinae sanitas!

Найвище благо медицини — здоров’я!

_____________ Розділ 3______________

НАДАННЯ ПЕРШОЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ПОТЕРПІЛИМ З ХІРУРГІЧНИМИ УШКОДЖЕННЯМИ Й ОТРУЄННЯМИ СИЛЬНОДІЮЧИМИ ОТРУЙНИМИ РЕЧОВИНАМИ

Знання і навички з надання першої медичної допомоги при різних ушкодженнях необхідні всім, тому що нещасний випадок може відбу­тися в будь-який час і за будь-яких обставин: у будинку, на вироб­ництві, на вулиці, під час заняття спортом тощо. Від того, наскільки правильно і вчасно буде надано першу медичну допомогу потерпі­лим, багато в чому буде залежати їхня подальша доля. У деяких випадках зволікання з наданням медичної допомоги може призвести до смерті потерпілого на місці пригоди. Іноді несвоєчасне, непра­вильне і невміле падання медичної допомоги може стати причиною всякого роду ускладнень чи навіть інвалідності..

Особливе значення має уміння надавати першу медичну допо­могу під час різних аварій і катастроф. У цьому випадку в короткий термін виникають різноманітні масові ураження людей. У перші хви­лини, а іноді й години («фаза ізоляції») у районі катастрофи може не виявитися медичних працівників чи їх буде зовсім недостатньо для надання медичної допомоги всім, хто її потребує. У цих умовах пер­шочергового значення набуває подання першої медичної допомоги в порядку самодопомоги (самому собі) і взаємодопомоги (один одно­му). Чим швидше буде надано першу медичну допомогу, тим імовір­ніший успішний результат. Оптимальним терміном її надання вва­жається ЗО хв з моменту ураження. За даними статистики, при на­данні допомоги в зазначений термін ускладнення виникають у два рази рідше, ніж при наданні допомоги із запізненням. Смертність уражених гіри ненаданні цього виду допомоги взагалі потроюється.

У другій частині посібника наведено правила надання першої медичної допомоги потерпілим при ушкодженнях, що найчастіше зустрічаються як у повсякденному житті, так і при виникненні НС.

ПОНЯТТЯ ПРО АСЕПТИКУ Й АНТИСЕПТИКУ

При наданні першої медичної допомоги пораненому, при лі­куванні ран і хірургічних операціях вживається ряд заходів щодо запобігання потраплянню мікроорганізмів у рани. Сукупність цих заходів називають асептикою. Асептика досягається дотриманням правил: те, що стикається з раною (перев’язний матеріал, хірургічні інструменти, руки.медичного персоналу тощо), повинно бути сте­рильним, тобто не мати на своїй поверхні мікроорганізмів.

Знищення мікроорганізмів називають знезаражуванням, або сте­рилізацією, що досягається різноманітними способами. Існує багато хімічних і лікарських речовин, які згубно діють на мікроорганізми (етиловий спирт, спиртовий розчин йоду, розчини хлораміну, калію перманганату, риванолу та ін). Ці речовини називають знезаражу­вальними, чи антисептичними, а метод боротьби з мікроорганізмами за допомогою цих речовин — антисептикою. Значного поширення в якості антисептичних засобів отримали антибіотики. Згубно діють на мікроорганізми деякі фізичні чинники, наприклад, висока темпе­ратура, гаряча пара, суха пара, кип’ятіння, стерилізація в автоклавах.

Хірургічні інструменти знезаражують кип’ятінням у стериліза­торах у воді протягом 45 хв з моменту закипання води. Різальний інструмент стерилізують у лотках чи в тазиках зі спиртом протягом двох годин. Стерилізують інструменти також у спеціальних сухожа- рових шафах за температури 150—160 °С.

Для знезаражування рук існує багато різних способів. Найбільш поширений такий: руки миють стерильною марлевою серветкою в тазику, наповненому 0,5 % розчином нашатирного спирту, протягом трьох хвилин, після зміни розчину — ще 5 хв, витирають стерильним рушником і обробляють спиртом чи спиртовим розчином йоду, після чого надягають стерильні гумові рукавички.

ПЕРША МЕДИЧНА ДОПОМОГА ПРИ ПОРАНЕННЯХ, ПЕРЕЛОМАХ ТА ІНШИХ ТРАВМАХ

Поняття про рани

Рсіною позивають травми, при яких порушується цілість шкірних чи слизових оболонок. Залежно від того, чим нанесена рана, розрізня­ють: колоті, забиті, рвані, вогнепальні, укушені та інші рани.

Рани можуть бути поверхневими, коли ушкоджуються тільки верхні шари шкіри, і більш глибокі, коли ушкоджується не лише шкіра, а й внутрішні тканини. Якщо рана проникає в яку-иебудь порожнину — грудну, черевну, черепну, вона називається проникною. При цьому часто виявляється ушкодженим який-небудь внутрішній орган. Будь-яка рана небезпечна через крововтрату і можливість ус­кладнень, пов’язаних із зараженням рани мікроорганізмами. Серед багатьох видів мікроорганізмів існують такі (стафілококи, стрепто­коки та ін.), котрі при потраплянні в рану спричинюють у ній запа­лення з утворенням гною — нагноєння.

При будь-якому пораненні певна кількість мікроорганізмів не­минуче попадає до рани, однак захисні сили організму часто в змозі їх знешкодити, і якщо раиа добре захищена пов’язкою від подальшо­го інфікування мікроорганізмами, нагноєння в ній може не розвину­тись і рана швидко загоїться.

При розвитку в рані нагноєння навколо неї виникає почервонін­ня і припухлість; потерпілий починає відчувати біль, може підвищи­тися температура тіла, з’являються гнійні виділення. Загоєння рани при нагноєнні затягується. При проникненні мікроорганізмів у кров може статися загальне зараження крові (сепсис).

Одним із ускладнень ран є бешихове запалення. Захворювання починається гостро, сильним ознобом, відтак температура тіла підви­щується до 39—40 °С. У ділянці рани з’являється почервоніння, що має різко окреслені, нерівні краї, набряк, почервоніння навколо рани поступово поширюється на значну відстань. Іноді в зоні запалення під шкірою утворюється скупчення гною. Збудник бешихи може передаватися від одного пораненого до іншого через перев’язний матеріал, руки медичного персоналу та ін.

Найважчі ускладнення, пов’язані із зараженням рани мікроорга­нізмами, розвиваються за наявності в ній великої кількості роздроб­лених, забитих, змертвілих тканин.

При забрудненні таких ран ґрунтом в них нерідко потрапляють мікроорганізми — збудники, що містяться в ґрунті: збудники газової інфекції, правця.

Найчастіше газова інфекція спостерігається при пораненнях стег­на, гомілки, сідниць. Розмноження мікроорганізмів відбувається дуже швидко. Під впливом виділених ними отруйних речовин (токсинів) тканини руйнуються, м’язи набувають вигляду вареного м’яса, рана має смердючий, гнильний запах, дуже швидко наростає набряк кінцівок і між м’язами накопичується газ (звідси і назва «газова інфек­ція»). Це ускладнення називають газовою гангреною; оскільки вона загрожує життю пораненого, потрібна термінова ампутація кінцівки.

Для запобігання газовій інфекції при великих пораненнях потерпілим уводять протигангренозну сироватку.

Іншим небезпечним захворюванням, що може розвинутися через зараження рани, є правець. Його збудник міститься в ґрунті. По­трапляючи у рани, правцева паличка швидко поширюється і виділяє токсин, що діє на нервову систему людини. У результаті у хворого виникають часті болісні судоми. Порушуються дихання і серцева діяльність. У разі несвоєчасно розпочатого лікування захворювання може закінчитися летально. Зараження правцем може відбутися навіть при дрібних пораненнях. Тому кожному пораненому, незалежно від розмірів ран, а також усім обпеченим і потерпілим від відмороження обов’язково з профілактичною метою вводять протиправцеву сиро­ватку.

Правила накладення пов ³язок

Захист ран від зараження найкраще досягається накладенням пов’язки. При накладенні пов’язки необхідно дотримуватися двох правил:

1. Не можна торкатися поверхні рани руками, тому що на шкірі рук особливо багато мікроорганізмів;

2. Перев’язний матеріал, яким закривають рану, повинен бути стерильним.

Тільки за відсутності стерильного матеріалу можна використо­вувати чисто випрану хустку чи шматок якої-небудь тканини, бажа­но білої. Якщо є можливість, хустку чи тканину перед накладенням на рану необхідно змочити в розчині риванолу, калію перманганату, борної кислоти. Шкіру навколо рани змащують йодом. Потім беруть пачку марлевих серветок, упакованих в оболонку з водонепроникно­го паперу, знаходять кінець нитки, вклеєної між кулями паперової оболонки і, смикаючи за неї, ривком розрізають оболонку ниткою на дві частини. Одну половину оболонки викидають, а друга разом із серветками, що містяться у ній, залишається в руці. Серветки беруть тільки за один бік і накладають на рану з того боку, якого не торкала­ся рука. Рана повинна бути закрита кількома шарами марлі. Поверх серветок накладають пов’язку. Найчастіше для цього використову­ють бинт. Бинтують зліва направо круговими обертами бинта. Бинт беруть у праву руку, вільний його кінець захоплюють між великим і вказівним пальцями лівої руки і накладають на рану. Бинтування варто робити досить туго, але бинт не повинен урізатися в тіло й утрудняти кровообіг. У разі туго накладеної пов’язки кисть чи стопа синіють, потім з’являються біль і затерплість.

Існує багато типів бинтових пов’язок. Найпростіша з них колова пов’язка. При її накладенні бинтують так, щоб кожен наступний оберт бинта цілком закривав попередній. Вона зручна, коли необхідно за­бинтувати якусь обмежену ділянку тіла, наприклад, зап’ясток, ниж­ню частину гомілки, чоло і т. ін. (мал. 3).

Спіральну пов’язку починають так само, як і кругову, роблячи на одному місці 2—3 оберти бинта, щоб закріпити його, а потім наклада­ють бинт так, щоб кожен його оберт закривав попередній лише час­тково. Спіральну пов’язку застосовують при бинтуванні кінцівок, причому кінцівку завжди бинтують від периферії, тобто починаючи з більш тонкої її частини. У міру стовщення кінцівки, для того щоб бинт прилягав щільно, не утворював кишень, після одного-двох обертів бинт перевертають. Закінчивши бинтування, бинт закріплю­ють безпечною шпилькою чи кінець його розрізають по довжині і зав’язують (мал. 4).

При бинтуванні ділянок суглобів, стопи, кисті застосовують вісімкоподібну пов’язку, названу так тому, що при її накладенні бинт ніби утворює цифру 8. Так, при бинтуванні стопи бинт закріплюють двома-трьома обертами на стопі і пальцях, а потім по передній по­верхні стопи косо перекочують його на нижню третину гомілки і роблять 1—2 оберти навколо неї там, де повинен бути верхній край пов’язки. Після цього хід бинта змінюють, бинтуючи знову на стопу і роблячи новий оберт, частково закриваючи попередній хід, знову повертають на гомілку і т. д. За таким самим принципом бинтують кисть (мал. 5).

Мал. 4. Спіральна пов’язка з перегинами

Мал. 5. Вісімкоподібна пов’язка на п’ятково- гомілковий суглоб

Мал. 6. Хрестоподібна пов’язка на груди

При бинтуванні рани, розташованої на грудях чи спині, можна застосовувати хрестоподібну пов'язку на груди (мал. б).

Найскладніше накладати бинтову пов’язку на ділянки плечового і кульшового суглобів. Принцип їхнього бинтування показано па мал. 7.

Мал. 7. Бинтування ділянки плечового сулоба (колосоподібна пов’язка)

Такого виду пов’язки назива­ються колосоподібними, тому що місце перехрещування ходів бинта нагадує колосся.

Для накладення пов’язки зручно користуватися пакетом перев’язувальним індивідуаль­ним (ППІ). Це стерильний матеріал, що складається з двох

ватно-марлевих подушечок і бинта, запакованих у захисну оболонку з прогумованої тканини, целофану чи пергаментного паперу. Пакет беруть у ліву руку, захоплюють надрізаний край оболонки і ривком обривають склейку. Виявляється вміст пакета, загорнений у папір. Обережно розгорнувши паперову оболонку, у ліву руку беруть кінець бинта, до якого пришита ватно-марлева подушечка, у праву — згор­нутий бинт і розводять руки. Бинт натягується, і тоді стає видною друга подушечка, яка може пересуватися по бинту (мал. 8). Поду­шечки використовують, якщо рана наскрізна, що часто буває при вогнепальних пораненнях. Одна подушечка в цьому випадку закри­ває вхідний отвір кулі, а друга — вихідний, для чого подушечки роз­совуються на потрібну відстань. До подушечок можна доторкатися руками тільки з боку, позначеного кольоровою ниткою. Протилеж­ний бік подушечки накладають на рану. Круговими ходами бинта їх закріплюють, а кінець бинта заколюють шпилькою. Якщо рана одна, подушечки розташовують поруч (при невеликих ранах) чи наклада­ють одну на одну.

Мал. 8. Пакет перев’язувальний індивідуальний (а; б): 1,2 — марлеві подушечки; 3 — бинт

а б

Мал. 9. Косинчасті пов’язки на голову (а), сідничну ділянку (б), ділянку ліктьового суглоба (в)

Під час накладення пов’язок взимку на відкритій місцевості слід піклуватися про те, щоб якнайменше застудити потерпілого. Якщо поранена кінцівка, то рукав чи штанину над раною розрізають по довжині на такому протязі, щоб поранена ділянка була досить добре оголена. Другий розріз рукава чи штанини роблять з протилежного боку. Рану закривають серветками чи ватно-марлевою подушечкою і бинтують кінцівку, пропускаючи бинт при перших його ходах через розрізи одягу, наступні ходи накладають поверх нього. При пора­ненні тулуба розрізають одяг у вигляді клапана так, щоб його можна було відгорнути угору чи вбік і оголити ділянку поранення. Рану закривають стерильним матеріалом і бинтують поверх одягу, а потім викроєний раніше клапан одягу накладають на пов’язку і фіксують безпечною шпилькою чи бинтом. Замість бинта для накладення по­в’язки можна використовувати косинку. Косинчаста пов’язка дуже зручна при пораненнях голови, плечового і кульшового суглобів, сідниць. Косинчасті пов’язки доцільно застосовувати при великій кількості потерпілих, тому що їхнє накладення вимагає значно менше часу, ніж бинтування. Приклади накладення косинчастої пов’язки наведено на мал. 9.

На підборіддя, ніс, потилицю часто накладають пращоподібну пов’язку. Для її виготовлення беруть шматок широкого бинта завдов­жки 1 м і з кожного кінця розрізають по довжині, середню частину залишають цілою (мал. 10).

При невеликих ранах замість пов’язки можна застосувати наклейку. Закривши рану марлевою серветкою, шкіру навколо неї змащують клеолом, потім відрізають шматок бинта чи марлі такої

величини, щоб він був трохи більшим за серветку, що закриває рану і заходив за її краї на ширину 1—2 пальців. Його накладають поверх серветки і приклеюють до змащеної клеолом шкіри. Серветку можна приклеїти липким пластирем.

При^накладенні пов’язки потерпілий ні в якому разі не повинен стояти. Його потрібно посадити, а ще краще вкласти. Нерідко, навіть при невеликих ушкодженнях, під впливом нервового напруження, болю, виду крові в потерпілого раптово може настати тимчасова втрата свідомості, непритомність. Обличчя вкривається потом, він блідне, непритомніє і падає. У таких випадках для відновлення порушеного кровообігу потерпілого необхідно вкласти так, щоб голова була опу­щена, ноги підняті (можна підставити під них табуретку, переверну­тий стіл тощо), розстебнути пояс, комір тощо, забезпечити, за мож­ливості, приплив свіжого повітря. Обличчя і груди потерпілого по­бризкати холодною водою, до носа піднести вату, змочену нашатир­ним спиртом. Після приходу до свідомості дати гарячого чаю, вале­ріанові краплі, чарку вина.

При проникаючих пораненнях живота з рани можуть випадати нутрощі, найчастіше петлі кишок. Вправляти їх у черевну порожни­ну не можна. Таку рану потрібно закрити стерильною серветкою і забинтувати живіт, але не дуже туго, щоб не здавити нутрощі, що випали. На черевну стінку навколо нутрощів, що випали, бажано покласти ватно-марлеве кільце, яке буде запобігати стисненню.

При проникному пораненні грудної клітки часто при кожному вдиху повітря зі свистом засмоктується в рану, а при видиху також із шумом виходить з неї. Такий стан називається відкритим пневмото-

раксом. Він є небезпечним для життя, тому що повітря, яке засмок­тується в рану, стискає легені, виключаючи їх з акту дихання, й утрудняє роботу серця, відтискуючи його. Таку рану потрібно якнай­швидше закрити. Для цього на неї накладають кілька шарів марлі, товстий шар вати і закривають шматком клейонки, компресного па­перу, прогумованою оболонкою індивідуального пакета чи будь-яким іншим матеріалом, що не пропускає повітря, після чого туго забин­товують грудну клітку.

Кровотеча. Види кровотеч і способи їхнього зупинення

При всякому пораненні ушкоджуються кровоносні судини, тому воно супроводжується кровотечею. Кровотеча може бути невеликою і для її зупинення досить накладеної пов’язки, вона також може бути дуже сильною, загрозливою для життя. У цьому випадку необхідно використовувати спеціальні способи зупинення кровотечі, які по­винні бути здійснені негайно.

Розрізняють артеріальну, венозну і капілярну кровотечі.

Артеріальна кровотеча, що виникає при ушкодженні артерії, пізнається за яскраво-червоним кольором крові, що виштовхується із судини струменем, у вигляді фонтана. Артеріальна кровотеча не­безпечна для життя, тому що за короткий проміжок часу людина може втратити велику кількість, крові.

Для зупинення артеріальної кровотечі існує кілька способів.

Пальцеве притискання артерїі.

Оскільки кров тече в напрямку від серця, кровотечу можна зупи­нити, притиснувши артерію вище від місця поранення. Найлегше це зробити там, де артерія проходить поблизу кістки чи над нею. На­приклад, якщо рана розташована на передпліччі, артерію можна при­тиснути до плечової кістки з внутрішнього боку плеча, знайти попе­редню її пульсацію. Спочатку потрібно вивчити цей спосіб на собі чи на комусь іншому і знаходити артерію за її пульсацією (мал. 11).

При рані на стегні стегнову артерію знаходять у верхній частині стегна під пахвинною складкою і притискують її кулаком (мал. 12).

При кровотечі з рани, розташованої на шиї, сонну артерію при­тискують на боці поранення нижче від рани. Пульсацію можна знай­ти збоку від трахеї (мал. 13).

Варто мати па увазі, що притискання артерії до кістки вимагає значних зусиль, і пальці швидко стомлюються. Навіть дуже сильна

Мал. 11. Пальцеве притискання Мал. 12. Пальцеве притискання артерії при кровотечі з рани артерії при кровотечі з рани на

.передпліччя

Мал. 13. Пальцеве притискання артерії при кровотечі з рани на шиї

Мал. 14. Найзручніші місця (1 — 12) притискання артерій ^

7-5-2101

Мал. 15. Місця (1—6) накладення чи закручення джгута

людина не може цього робити понад 15—20 хв. Місця притиснення артерій показані на мал. 14.

При пораненні кінцівок артеріальну кровотечу зупиняють на­кладенням чи закрученням джгута вище від місця поранення, за мож- ^ / ливості ближче до нього.

ІЙІІчУЯТ?*Місця накладення чи _ закручення джгута гіока-

Щ ^зано на мал. 15.

Мал. 16. Припинення артеріальної кровотечі закрученням: а — зав’язування вузла; б — закручування за допомогою палички; в — закріплення палички

Мал. 17. Гумовий джгут

Зупиненая кровотечі за допомо­гою закручення.

При наданні само- і взаємодо­помоги в осередках аварій і катаст­роф навряд чи можна розраховува­ти на наявність кровоспинних джгутів, тому використовують за­кручення. Накладення закручення полягає в тому, що кінцівку вище від місця поранення обв’язують скрученою у вигляді джгута хуст­кою, мотузкою тощо, а потім, про­сунувши в утворене кільце ціпок або якийсь предмет, обертають його доти, поки кінцівка не виявиться перетягнутою, а кровотеча зупинить­ся (мал. 16).

За наявності спеціального крово­спинного джгута зупиняти кровоте­чу краще за його допомогою. Джгут являє собою гумову трубку чи смуж­ку з гачком на одному кінці і лан­цюжком на іншому (мал. 17).

Гумовий джгут беруть за кінці, трохи розтягують, обводять навко­ло кінцівки 2—3 рази, попередньо підклавши під нього тканину, і зак­ріплюють одне з кілець ланцюжка за гачок (мал. 18).

Якщо рана розташована біля ос­нови кінцівки (верхня частина пле­ча чи стегна), джгут накладають у вигляді вісімки: охопивши кіп-цівку

2— 3 обертами джгута, обводять його навколо тулуба і фіксують. Імпрові­зованим джгутом може служити поясний ремінь (мал. 19).

Потерпілого із закрученим джгутом після накладення на рану пов’язки терміново відправляють у лікувальний заклад для остаточ-

Мал. 19. Використання поясного ременя чи джгута: а, б, в, г, — етапи накладення поясного ременя як джгута; д, е — підготовка подвійної петлі заздалегідь

Мал. 20. Припинення кровотечі шляхом максимального згинання кінцівки

ного зупинення крово­течі. Варто пам’ятати, що джгут можна трима­ти не більш як і—1,5 год, інакше настане змертвіння тканин.

Якщо цей термін минув, а потерпілому не нада­но лікарську допомогу і кровотеча відновила­ся, необхідно знову пе­редавити артерію. Для контролю за терміном, що пройшов після на­кладення джгута, до нього чи під ним прикріпляють записку (бирку) із зазначенням дати, години і хвилини його накладення.

При пораненнях кінцівок можливе тимчасове зупинення крово­течі шляхом максимального згинання кінцівки і фіксації її в цьому положенні. Так, при пораненні гомілки в підколінну ямку кладуть валик, зроблений з вати і марлі, ногу згинають у колінному суглобі до кінця і в такому положенні фіксують ременем, бинтом, рушни­ком, косинкою. Такий самий спосіб використовують при пораненні передпліччя. Руку згинають у ліктьовому суглобі.

При пораненні стегна у верхній його частині, коли джгут накла­сти неможливо, ватно-марлевий валик кладуть у пахвинну ділянку, а стегно максимально притискають до живота і фіксують (мал. 20).

Кровотеча з вени пізнається за темно-червоним, вишневим ко­льором крові, що випливає з рани струменем, але повільно, спокійно, без поштовхів. Така кровотеча може бути значною, однак для її зу­пинення, як правило, достатньо накладення пов’язки і надання ушкодженій частині тіла підвищеного положення.

Капілярна кровотеча виникає при ушкодженні дрібних крово­носних судин (капілярів). При такій кровотечі кров тече по всій поверхні рани як з губки. Така кровотеча, як правило, не буває силь­ною і для її зупинення досить накласти звичайну пов’язку. При капі­
лярній кровотечі з рани кінцівки їй слід надати на якийсь час підви­щеного положення. Якщо пов’язка просякає, накласти стисну пов’язку. Для цього, не відкриваючи рани, поверх марлі, якою вона закрита, накласти тугий жмут вати чи хустку і туго забинтувати поранене місце так, щоб цей жмут щільно придавив рану.

Внутрішню кровотечу визначають за раптовою блідістю облич­чя, збліднєнням і похолоданням кистей і стоп, за частішанням і ос­лабленням наповнення пульсу. Виникає запаморочення, шум у ву­хах, з’являється холодний піт, потім настає непритомність. Внутріш­ня кровотеча може бути, наприклад, при забитій травмі живота внас­лідок розриву печінки чи селезінки (зовнішні ушкодження можуть бути відсутні). При перших ознаках внутрішньої кровотечі потрібно негайно направити потерпілого в лікувально-профілактичний зак­лад. За можливості на ділянку тіла, де припускається внутрішня кро­вотеча, варто накласти гумовий міхур, пластиковий мішок із льодом або холодною водою.

Переломи кісток і перша медична допомога при них

Унаслідок сильного удару, падіння тощо може статися перелом кісток. Розрізняють закриті переломи, коли кістка зламана, але в ділянці перелому немає рани, і відкриті переломи, коли в ділянці перелому є рана, з якої іноді навіть стирчать уламки кістки. При переломі потерпілий відчуває сильний біль, що посилюється при спробі змінити положення ушкодженої частини тіла. При цьому може мати місце неприродне положення кінцівки чи її викривлення в не­звичному місці.

Дата добавления: 2015-09-29