І. В. Кочін, по. Черняков, П. І. Сидоренко, В. Є. Букін, О. М. Савчук, В. М. Скороход 16 страница

Відповідно до Порядку розслідуванню підлягають нещасні ви­падки, що сталися під час:

— прямування на роботу чи з роботи пішки, на громадському, власному або іншому транспортному засобі, що не належить підприємству, установі або організації (далі — організації) і не використовувався в інтересах цієї організації;

— переміщення повітряним, залізничним, морським, внутрішнім, водним, автомобільним транспортом, в електротранспорті, мет­рополітені, на канатній дорозі, фунікулері та на інших видах транспортних засобів;

— виконання громадських обов’язків (рятування людей, захист власності, правопорядку тощо, якщо це не входить до службо­вих обов’язків);

-• виконання донорських функцій;

— участі в громадських акціях (мітингах, демонстраціях, агіта­ційно-пропагандистській діяльності тощо);

— участі в культурно-масових заходах, спортивних змаганнях;

— проведення культурних, спортивних та оздоровчих заходів, не пов’язаних з навчально-виховним процесом у навчальних закладах;

— використання газу в побуті;

— вчинення протиправних дій проти особи, її майна;

— користування або контакту зі зброєю, боєприпасами та вибу­ховими матеріалами;

— виконання робіт у домашньому господарстві, використання побутової техніки;

— стихійного лиха;

— перебування в громадських місцях, на об’єктах торгівлі та по­бутового обслуговування, у закладах лікувально-оздоровчого, культурно-освітнього та спортивно-розважального призначен­ня, в інших організаціях.

Суттєвим моментом Порядку є те, що нещасні випадки розсліду­ються незалежно від того, чи був потерпілий у стані алкогольного або наркотичного сп’яніння. Засвідчує і встановлює факт нещасного випадку лікувально-профілактичний заклад, який видає потерпіло­му листок непрацездатності чи довідку про ушкодження здоров’я.

Повідомлення про нещасні випадки невиробничого характеру, їхнє розслідування та облік

Обов’язок щодо реєстрації та повідомлення про нещасні випадки покладено на лікувально-профілактичні заклади, які протягом доби надсилають письмове повідомлення у відповідні організації:

— до виконавчого органу міської, районної у місті ради (далі — районної держадміністрації) — про нещасний випадок із смер­тельним наслідком, а також про груповий нещасний випадок;

— до органу внутрішніх справ - якщо нещасний випадок стався внаслідок: заподіяних тілесних ушкоджень іншою особою; кон­такту із зброєю, боєприпасами та вибухівкою; дорожньо-транс­портної пригоди. Ці самі органи проводять розслідування вка­заних нещасних випадків.

Повідомлення про нещасні випадки зі смертельним наслідком надсилають також до органів прокуратури.

Право щодо прийняття рішення з розслідування нещасного ви­падку без смертельного наслідку надано районній держадміністрації.

Рішення приймається протягом доби з часу надходження від ліку­вально-профілактичного закладу повідомлення про нещасний випа­док. Розслідування проводить комісія, до складу якої можуть залу­чатися такі представники:

— організація, де працює чи навчається потерпілий;

— організація, па території чи об’єкті якої стався нещасний випа­док;

— органів охорони здоров’я, освіти, захисту прав споживачів, експерти страхової компанії;

— відповідного профспілкового органу або уповноважені трудо­вого колективу, якщо нещасний випадок стався під час пря­мування на роботу чи з роботи. Нещасні випадки (за винят­ком групових), які сталися з працюючими особами, розслідує комісія, яку створює організація, де працює потерпілий, на підставі звернення потерпілого, листка непрацездатності або довідки лікувально-профілактичного закладу.

Склад комісії:

— голова — посадова особа, визначена керівником організації;

— члени комісії — керівник відповідного структурного підрозді­лу; представник профспілкової організації. Потерпілий (чи особа,.яка представляє його інтереси) може звернутися до районної держадміністрації з приводу нещасного випадку (якщо не надходило повідомлення від лікувально-профілак­тичного закладу про нещасний випадок). Районна держадмі­ністрація приймає рішення щодо необхідності проведення роз­слідування і визначення організації, яка повинна проводити розслідування, та направляє її керівнику копію рішення. Ке­рівник організації протягом доби з часу отримання рішення від районної держадміністрації призначає комісію у складі не менш як три особи.

Якщо організація відмовляється провести розслідування, то по­терпілий або особа, яка представляє його інтереси, може звернутися до районної держадміністрації.

Розслідування нещасного випадку проводиться протягом 10 ка­лендарних днів, складається необхідна кількість примірників актів за формою НТ (невиробничий травматизм) та затверджується керів­ником органу (організації), що проводив (проводила) розслідування. Акт за формою НТ надсилається:

— потерпілому (особі, яка представляє його інтереси);

— районній держадміністрації;

— організації, де працює (навчається) потерпілий;

— організації, яка відповідальна за безпечний стан території чи об’єкта, де стався нещасний випадок;

— іншим організаціям на їхню вимогу.

Акти за формою НТ складаються на кожного потерпілого і збе­рігаються в організації протягом 45 років (осіб які працюють), а для осіб, які не працюють, протягом 3 років в архіві районної держадмі­ністрації.

Реєстрація нещасних випадків. Відшкодування шкоди в разі втрати працездатності

Як було зазначено вище, нещасні випадки обліковують. Ліку­вально-профілактичний заклад звітує перед власником про кожне звернення потерпілих на виробництві. Це дає змогу виявити небез­печні щодо травм обладнання та цехи, прийняти відповідні рішення, розробити заходи, спрямовані на усунення недоліків.

Реєструють ті нещасні випадки, на які складено акт за формою Н-1. Він зберігається на підприємстві протягом 45 років. Інші при­мірники акта та його копії зберігаються до здійснення усіх наміче­них у них профілактичних заходів, але не менш як два роки. У разі ліквідації підприємства акт за формою Н-1 підлягає передачі право­наступникові або до державного архіву для подальшого зберігання.

Нещасні випадки, за результатами розслідування яких складено акти за формою НТ, реєструють районні держадміністрації та організації, які проводили розслідування, у журналі за встановленою формою.

Лікувально-профілактичні заклади щомісяця надсилають звіти про нещасні випадки, які обліковують та аналізують районні держ­адміністрації.

Грошову допомогу потерпілому від невиробничої травми виплачує перші п’ять календарних днів власник за рахунок коштів підприєм­ства, установи, організації чи фізична особа, яка використовує працю найманих працівників.

Матеріальне забезпечення за дні тимчасової непрацездатності повинно повністю або частково компенсувати втрату заробітної плати за робочий час, що припадає на дні тимчасової непрацездатності, на підставі виданого в установленому порядку листка непрацездатності.

Дні тимчасової непрацездатності застрахованій особі оплачують­ся залежно від страхового стажу в розмірах від 60 до 100 відсотків середньої заробітної плати.

У постанові Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності внас­лідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, за рахунок коштів підприємства, установи, органі­зації” від 6 травня 2001 р. № 439 зазначено випадки, коли дні тимча­сової непрацездатності не оплачуються, а також те, що наступні (по­чинаючи із шостого) дні тимчасової непрацездатності оплачуються за рахунок Фонду.

1 січня 2001 р. набрав чинності Закон України “Про загальнообо­в’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”. Дія Закону поширюється на всіх осіб, які перебува­ють у виробничих відносинах з підприємствами (організаціями) будь- якої форми власності, фізичними особами, які забезпечують себе роботою самостійно, на громадян — суб’єктів підприємницької діяль­ності, учнів і студентів під час отримання ними професійних нави­чок.

Страхування від нещасного випадку виконує Фонд виключно за рахунок роботодавців за фактом прийняття працівника на роботу чи вступу особи до навчального закладу.

Підставою щодо відшкодування потерпілому витрат на медичну допомогу, проведення медичної, професійної і соціальної реабілітації, а також страхових виплат є акт розслідування нещасного випадку чи акт розслідування професійного захворювання. Перелік обставин, через які настає страховий випадок, визначає Кабінет Міністрів Ук­раїни за поданням спеціального уповноваженого центрального орга­ну виконавчої влади.

До соціальних послуг та виплат, які надає Фонд, належать:

— своєчасне і в повному обсязі відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров’я (або у випадку його смерті). Виплати йому чи особам, які перебували на його ут­риманні, можуть бути у формі:

— допомоги у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю до понов­лення працездатності чи встановлення інвалідності;

— одноразової допомоги у випадку стійкої втрати професійної працездатності чи смерті потерпілого;

— щомісячної грошової суми у випадку часткової чи повної втра­ти працездатності, яка компенсує відповідну частину втраче­ного заробітку потерпілого;

— пенсії у зв’язку з інвалідністю внаслідок нещасного випадку на

виробництві або професійного захворювання;

— грошової суми за моральну шкоду за наявності факту заподі­яння цієї шкоди потерпілому;

— допомоги дитині (у випадку заподіяння шкоди зародку вна­слідок травми на виробництві або професійного захворювання у жінки в період вагітності, унаслідок чого дитина народилася інвалідом. Цей випадок прирівнюють до нещасного випадку, який трапився із застрахованим. Таку дитину вважають як застраховану до 16 років або до закінчення навчання, але не більше ніж до досягнення нею 23 років. Такій особі надає до­помогу Фонд;

— організації поховання померлого, компенсації вартості пов’яза­них з цим ритуальних послуг;

— сприяння створенню умов для своєчасного надання першої медичної допомоги потерпілому у випадку травми, швидкої медичної допомоги за необхідності його госпіталізації, ранній діагностиці професійного захворювання;

— організації цілеспрямованого та ефективного лікування потер­пілого у власних лікувально-профілактичних закладах та інших на договірній основі;

— забезпечення потерпілому повного обсягу медичної допомоги, яка повинна включати:

— обслуговування лікарями вузького профілю;

— догляд медичних сестер на дому, у лікарні чи в іншому ліку­вально-профілактичному закладі;

— акушерський та інший догляд на дому або в лікарні під час вагітності та пологів;

— утримання в лікарні, реабілітаційному закладі, санаторії або в іншому лікувально-профілактичному закладі;

— забезпечення необхідними ліками, протезами, окулярами, слуховими апаратами, засобами пересування тощо.

Для реалізації зазначених заходів Фонд створює спеціалізовану медичну і патронажну службу соціального страхування, яка перед­бачає:

— вжиття всіх необхідних заходів щодо підтримання, підвищен­ня та відновлення працездатності потерпілого;

— забезпечення, відповідно до медичного заключення, догляду за

потерпілим удома, а за необхідності — поліпшення житлових умов;

— відповідно до заключення ЛКК чи МСЕК проведення навчан­ня і перекваліфікації потерпілого;

— організацію робочих місць для інвалідів;

— у випадку невідкладної необхідності надання інвалідам одно­разової грошової допомоги, допомогу у вирішенні соціально- побутових питань за рахунок Фонду;

— сплачування за потерпілого внесків на медичне і пенсійне стра­

хування;

— організацію залучення інвалідів до участі в громадському житті.

Дія Закону поширюється і на тих осіб, які отримали травми та

профзахворювання раніше. Заборгованість підприємств щодо виплати потерпілим на виробництві відшкодувань має бути ліквідована до 1 січня 2003 р. При цьому не береться до уваги те, чи зареєстровано підприємство у Фонді та яка провина самого потерпілого в нещас­ному випадку.

З уведенням Закону ліквідуються галузеві і регіональні фонди охорони праці, але зберігаються фонди охорони праці на підприєм­ствах. Фонд братиме участь у профілактиці травматизму і профза- хворюванос*гі.

У разі страхового випадку Фонд виплачує застрахованій особі грошові суми, які складаються з:

— страхових виплат утраченого заробітку (або його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної праце­здатності;

— страхових виплат одноразової допомоги потерпілому (членам його сім’ї та утриманцям померлого);

— страхової виплати пенсії по інвалідності потерпілому;

— страхової виплати пенсії у зв’язку з втратою годувальника;

— страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом унаслідок травмування на виробництві чи професійного захворювання його матері в період вагітності;

— страхових витрат на медичну і соціальну допомогу;

— відшкодування моральної шкоди.

За потерпілим, тимчасово переведеним за його згодою на легшу роботу, зберігається середньомісячний заробіток на термін, визначе­ний ЛКК, або до встановлення МСЕК стійкої повної (часткової) втра­ти професійної працездатності.

Якщо у встановлений ЛКК термін власник не запропонує потер­пілому відповідної роботи, йому виплачується середньомісячний за­робіток, який обчислюється за три місяці до моменту ушкодження здоров’я.

У разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають утриманці померлого, а також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Такими особами є:

—діти, які не досягли віку 16 років; діти віком від 16 до 18 років,

які не працюють, або старші за цей вік, але мають фізичні та психічні вади; вихованці;

— жінки, які досягли віку 55 років, і чоловіки, які досягли віку 60 років, якщо вони не працюють;

— інваліди — члени сім’ї потерпілого на час інвалідності;

—непрацездатні особи, які не перебували на утриманні померлого,

але мають на це право;

— один із батьків або дружина (чоловік) померлого чи інший член сім’ї, якщо він не працює і доглядає дітей, братів, сестер або онуків померлого, які не досягли 8 років.

Неповнолітні діти, на утримання яких померлий виплачував або зобов’язаний виплачувати аліменти, вважаються такими, які перебу­вали на його утриманні.

Розмір відшкодування втраченого потерпілим заробітку встанов­люється відповідно до ступеня втрати професійної працездатності і середньомісячного заробітку, який він мав до ушкодження здоров’я.

Сума щомісячної грошової допомоги залежить від ступеня втра­ти професійної працездатності, а також від середньомісячного заро­бітку, який одержував потерпілий до травми.

У випадку стійкої втрати працездатності одноразова страхова виплата визначається із розрахунку середньомісячного заробітку потерпілого за кожний відсоток утрати ним професійної працездат­ності.

Якщо ж встановлено, що ушкодження здоров’я настало не лише за вини власника, а й внаслідок порушення потерпілим вимог охоро­ни праці, розмір одноразової допомоги може бути зменшено до 50 %

Моральна шкода відшкодовується у судовому порядку за заявою потерпілого про характер моральної втрати у вигляді одноразової грошової виплати.

Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот розмірів мінімальної заробітної плати, незалежно від інших будь-яких виплат.

Фонд фінансує витрати на медичну та соціальну допомогу (на додаткове харчування, придбання ліків, спеціальний медичний та звичайний догляд, побутове обслуговування, протезування, санатор­но-курортне лікування, придбання спеціальних засобів пересування тощо).

Розмір витрат на необхідний догляд за потерпілим залежно від характеру цього догляду визначається МСЕК і не може бути мен­шим за:

— мінімальну заробітну плату — на спеціальний медичний до­гляд (масаж, уколи тощо);

— половину розміру мінімальної заробітної плати — на звичай­ний догляд;

— чверті розміру мінімальної заробітної плати — па побутовий догляд (прибирання кімнати, прання білизни тощо).

Потерпілому не рідше одного разу на три роки, а інвалідам І групи щорічно безкоштовно надається путівка до санаторію. По­терпілому компенсуються витрати на проїзд до місця лікування

і назад. У разі необхідності супроводження потерпілого особою їй компенсується проїзд туди і назад, а також сплачуються добові і ком­пенсуються витрати на житло відповідно до законодавства про служ­бові відрядження.

Компенсація витрат на придбання інвалідами спеціальних за­собів пересування, запасних частин до них, а також витрат на при­дбання палива, ремонт і технічне обслуговування транспортних засобів проводиться відповідно до чинного законодавства.

У разі смерті потерпілого від нещасного випадку витрати на його поховання несе Фонд. Установлено розмір відшкодування шкоди в разі смерті годувальника особам, які мають на це право.

Середньомісячний заробіток для обчислення розміру відшкоду­вання потерпілому втраченого заробітку визначається за бажанням потерпілого за 12 або 3 останні повні календарні місяці роботи.

Суми відшкодування шкоди виплачуються:

— потерпілому — з дня встановлення стійкої втрати професійної працездатності;

— особам, які мають право на відшкодування збитків у разі втра­ти годувальника, — із дня його смерті, але не раніше, ніж з дня настання права на це відшкодування.

Одноразова допомога виплачується потерпілому в місячний термін із дня визначення МСЕК стійкої втрати професійної праце­здатності, а в разі смерті потерпілого — із дня його смерті особам, які мають на це право.

Фонд може відмовити в послугах застрахованому, якщо нещас­ний випадок не пов’язаний з виробництвом, або мали місце:

— навмисні дії потерпілого, спрямовані на створення умов стра­хового випадку;

— надання Фонду власником чи потерпілим свідомо неправди­вих відомостей про страховий випадок;

— учинення застрахованим навмисного злочину, який і призвів до виникнення страхового випадку.

Закон визначає обов’язки застрахованого:

— знати та виконувати вимоги охорони праці, положення колек­тивного та трудового договорів;

— у разі виникнення нещасного випадку чи професійного захво­рювання:

— лікуватися тільки в лікувально-профілактичних закладах та у медичних працівників, з якими Фонд має угоду;

— дотримуватися правил поведінки та режиму лікування;

— не уникати професійної реабілітації;

— своєчасно інформувати Фонд про зміни в складі сім’ї, праце­влаштування, від’їзд за кордон та ін.

Спори про суму страхових внесків, про розмір відшкодування шкоди і права на її компенсацію, накладання штрафів і з інших пи­тань вирішуються в судовому порядку.

Причини виробничого травматизму

Головна складність — це визначення основної причини нещасного випадку, оскільки на практиці виникнення небезпечної ситуації, що може призвести до нещасного випадку, пов’язане з одночасною (або послідовною) дією кількох, часто випадкових причин. Виокремлю­ють такі основні причини виникнення виробничого травматизму:

— організаційні — незадовільна і небезпечна для працівника органі­

зація праці, відсутність чи неякісне проведення інструктажів;

— технічні — недоліки в стані та експлуатації техніки та техно­логії, конструктивні недоліки устаткування;

— санітарно-гігієнічні — нераціональне освітлення, шум, вібра­ція, загазованість та інші чинники;

— психофізіологічні:

— невідповідність можливостей людини, індивідуальних особ­ливостей її організму характеру роботи, яку вона виконує;

— неадекватність швидкості і точності реакцій, відсутність кон­центрації уваги, об’єктивності, зацікавленості, обережності (чи нехтування небезпекою), професійної підготовки, неза­довільність стану здоров’я та інше.

Ці чинники значною мірою визначають поведінку людини у сфері виробництва й іноді спричинюють порушення добре відомих праців­никові правил безпеки.

■і

Non vi, sed mente! Не силою, a розумом!

САНІТАРНО-ГІГІЄНІЧНІ АСПЕКТИ УМОВ ПРАЦІ ОСОБОВОГО СКЛАДУ ФОРМУВАНЬ ДСМК У ЗОНІ НС

Виробнича санітарія ґрунтується на знаннях про повітряне середовище, освітлення, захист від впливу шуму, вібрацій, елект­ромагнітних полів та іонізуючих випромінювань.

Медичному персоналу особового складу формувань ДСМК медицини катастроф доводиться працювати як на відкритому по­вітрі, так і в приміщеннях, при цьому люди можуть опинитися в умовах низьких або високих температур, сильного вітру, дощу, запи­леності або загазованості.

Вплив повітряного середовища на стан організму людини

Повітряне середовище по різному впливає на організм людини. Для органів дихання небезпечні:

— температура повітря близько ±50 °С. Така температура може ушкодити альвеоли легенів людини. Тому, якщо температура мінусова, треба захищати органи дихання сухими зігріваль­ними пов’язками, а за плюсової температури — зволоженою пов’язкою;

— несприятлива відносна вологість повітря, яка впливає на тер­морегуляцію організму. Підвищення вологості повітря за умо­ви високих температур знижує тепловіддачу організму, що при­зводить до його перегрівання, а за зниженої температури і високої вологості спостерігається різка тепловіддача організ­му — відбувається його переохолодження;

— велика швидкість переміщення повітря, яка посилює тепло­віддачу і швидкість випаровування з поверхні шкіри людини. При цьому, якщо температура повітря нижча від температури. тіла людини — вітер посилює випаровування, і спеку людина переносить легше. Коли ж температура повітря вища від тем­ператури тіла людини — вітер уже не охолоджує, а конвекцій­но нагріває організм. Значний вітер і сильні морози негативно впливають на організм людини;

—великі концентрації дрібнодисперсного пилу. Пил поділяють на:

— дрібний — до 5 мкм. Він найнебезпечніший, оскільки здатний літати у повітрі чи потоці газу. Його важко затримати, він глибоко проникає в органи дихання, осідає в легенях і прак­тично звідти не видаляється;

— середній - від 5 до 10 мкм;

— крупнодисперсний — понад 10 мкм. Він найменш небезпечний і здатний швидко осідати.

Шкідливість дії речовин визначається здатністю розчинятися у біологічному середовищі людини (токсичні речовини — оксиди свинцю, цинк, отрутохімікати) або не розчинятися там (нетоксичні речовини — цемент, пісок, залізо).

СН 245—71 «Санитарные нормы проектирования промышлен­ных предприятий» та ГОСТ 12.1.005—88 «Общие санитарно-гиги­енические требования к воздуху рабочей зоны» установлюють гра­нично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин у повітрі та їхню класифікацію:

1 — надзвичайно небезпечні - до 0,1 мг/м² (свинець, марга­нець);

2 — високонебезпечні - від 0,1 до 1 мг/м² (хлор, хлоридна кис­лота);

3 — середиьонебезпечні - від Ідо 10 мг/м² (пил цементу, глини);

4 — малонебезпечні - понад 10 мг/м² (пил від деревини, борошно).

Отже, що небезпечніша речовина для організму людини, то мен­ша її концентрація повинна бути в повітрі.

Пари та гази поділяють на:

— подразливі (хлор, аміак, оксиди азоту, пари сульфатної, хло- ридної і нітратної кислот та ін.) — діють на поверхневі тканини органів дихання і слизові оболонки;

задушливі (вуглецю оксид, сірководень, ціанісгий водень та ін.)

—діють як речовини, які порушують процес засвоювання кис­ню тканинами;

наркотичні (азот під тиском, трихлоретилен, дихлоретан, аце­тилен, бензин та ін.) — діють як наркотики;

соматичні (ртуть, бензол, свинець, арсен, олово та ін.) — спри­чинюють порушення в усьому організмі або в його окремих орга­нах і системах.

Найхарактерніші ознаки отруєння наведено в табл. 1 б.

Ознаки отруєння

Отруйна речовина

Нудота

Запаморочення

Хворого морозить

Головний біль

Пригнічений стан

Збудження

Блювання

Задишка

Кровотеча з носа

Серцево-судинна недостатність

Пронос

Судоми

Втрата свідомості

Шум у вухах

Біль у роті, стравоході, шлунку

Слинотеча

Чхання

Утруднене (важке) дихання

Біль у грудях

Хитка хода

Слабкість, марення

Відчуття сп’яніння

Аміак (нашатир)

+

+

+

+

+

+

Гексахлоран

+

+

Мідний купорос

+

+

+

+

+

Ацетон

+

+

+

Бензол, толуол, ксилол (пари)

+

ь

+

Бензин (пари)

+

+

+

+

+

+

+

Бензин (усередину)

+

+

+

їдкі основи, вапно

+

+

+

+

+

+

*

Кислоти

+

+

+

+

+

+

+

+

+

Спирт метиловий

+

+

+

+

+

+

+

+

* Примітки: 1 — серцебиття; 2 — кашель з мокротинням; 3 — синюшність обличчя; 4 — кашель; 5 — дертя в горлі.

Дата добавления: 2015-09-29