|
Головним завданням надання першої медичної допомоги є забезпечення нерухомості місця перелому, що зменшує біль і запобігає подальшому зсуву уламків. Це досягається накладенням на ушкоджену частину тіла іммобілізувальної пов’язки, тобто пов’язки, що забезпечує нерухомість. Для цієї мети використовують готові стандартні шини, однак при наданні першої медичної допомоги в ГІС їх може не бути. Тому необхідно уміти використати для іммобілізації підручний матеріал (ціпок, тростина, лижі, парасолька, дошка, фанера, лінійка, пучки лозин, очерету, соломи тощо).
Обов’язковим правилом при накладанні шини є: забезпечення нерухомості принаймні двох суглобів, одного вище від місця перелому, другого — нижче від місця перелому, а при переломі великих кісток — навіть трьох. Наприклад, при переломі стегна потрібно фіксу
вати кульшовий, колінний і надп’ястково-гомілковий суглоби, при переломі плеча — плечовий, ліктьовий і променево-зап’ястковий.
Якщо важко визначити, чи є перелом, — краще накласти шину.
При відкритому переломі кінцівки варто розрізати штанину чи рукав по швах, зупинити кровотечу, накласти на рану пов’язку і почати накладення шини.
При закритому переломі шини накладають поверх одягу.
Для накладення шинної пов’язки на стегно необхідно мати принаймні дві великі шипи. Одну з них накладають па зовнішню поверхню ушкодженої кінцівки. Шина повинна бути такої довжини, щоб один її кінець розташовувався під пахвою, а інший дещо виступав за стопу. Другу шину накладають па внутрішню поверхню ноги. Одним кінцем шину укладають від промежини, інший повинен виступати за край стопи (підошви). Потім шини примотують до стегна і гомілки. Після цього широким бинтом, ременем, рушником (можна зшити по довжині два рушники) верхню частину зовнішньої шини прибинтовують до тулуба. Щоб шина не давила на тканини і не заподіювала болю, у пахвинній ділянці промежини між кінцем шипи і тілом роблять прокладки з товстого шару вати. Ватою обкладають також кісткові виступи колінного і надп’ятково-гомілкового суглобів (мат. 21).
При переломі гомілки можуть бути зламані одна чи дві кістки. Порядок і принципи надання першої медичної допомоги такі самі, як при переломі стегна (мал. 22).
Іммобілізацію перелому плеча найзручніше зробити за допомогою сходової шини (мал. 23).
За відсутності сходової шини варто використовувати підручні матеріали (мал. 24).
Ушкоджене плече разом із шинами необхідно прибинтувати до тулуба.
При переломі передпліччя діють так, як показано на мал. 25.
Для фіксації перелому кисті і пальців досить шматка фанери чи картону завдовжки 25—30 см. На долоню кладуть щільний валик з вати, який потерпілий ніби охоплює пальцями. Шипу прибинтовують до кисті і передпліччя з боку долоні. Вона має доходити до ліктьового згину.
При переломі ключиці потерпілий відчуває біль при спробі рухатись у плечовому суглобі. Часто помітно, що кінці зламаної ключиці ніби піднімають шкіру зсередини. Найпростіший спосіб надання першої допомоги — підвішування руки на косинку. Потім можна зшити
Мал. 21. Іммобілізація перелому за допомогою дощечок |
|
Мал. 24. Іммобілізація перелому плеча Мал. 25. Іммобілізація з використанням підручних матеріалів перелому передпліччя
відбутися додатковий зсув хребців і ушкодження спинного мозку з подальшими паралічами. При підозрі на перелом хребта варто уникати зайвих поворотів і перекладань потерпілого. Найдосконалішою є іммобілізація за допомогою дощок (мал. 28).
Якщо ж здійснити її не можна, потерпілого евакуюють у положенні лежачи на спині на ношах, на яких обов’язково повинно бути тверде покриття з дощок, фанери і т. ін. Якщо таке покриття зробити нема з чого, потерпілого кладуть на ноші на живіт. При відкритих переломах хребта потерпілих транспортують лише на животі.
Частими видами ушкоджень є вивихи суглобів. При наданні першої допомоги не слід намагатися вправити вивих, оскільки правильно це може зробити тільки медичний працівник, який знає спеціальні способи вправляння. Потрібно накласти пов’язку, що забезпечує нерухомість суглоба, і направити потерпілого до лікувального закладу.
Перша медична допомога при забитті, контузіях і синдромі тривалого здавлювання
Дуже частим видом травм є забиття. Вони виникають при падінні чи ударі тупими предметами. Порушення цілості шкіри при цьому може не бути. Через деякий час забите місце припухає і під шкірою утворюються окремі скупчення крові (гематоми), що проявляються у вигляді синців.
Доторкування до забитого місця завжди болісне. Іноді припухлість, особливо при забитті голови, збільшується на очах.
Перша медична допомога поєднує застосування холоду і накладення тугої пов’язки. На забите місце кладуть гумовий пузир (пластмасовий мішок) з льодом, снігом чи холодною водою. Якщо пузира чи мішка немає, шматки льоду чи снігу можна загорнути в клейонку чи рушник. Застосувавши холод протягом 10—15 хв, забите місце туго забинтовують з метою обмежити поширення крововиливу. Поверх пов’язки можна знову покласти пузир з льодом і тримати 1— 1,5 год.
Особливо небезпечні забиття голови. Потерпілий може знепритомніти, що свідчить про струс мозку. Втрата свідомості може бути короткочасною, але може тривати кілька годин і навіть діб. Якщо втрата свідомості була й короткочасною, потерпілому до огляду лікарем не дозволяється сідати і тим більше вставати.
При втраті свідомості може розпочатися блювання. Для того щоб блювотні маси не потрапили в дихальні шляхи і потерпілий не за-
дихнувся, потрібно повернути його голову набік і пальцем, обмотаним рушником чи шматком марлі, звільнити порожнину рота від блювотних мас. При тривалому здавлюванні частин тіла може розвинутися важкий стан, який має назву синдрому тривалого здавлювання.
Синдром тривалого здавлювання виникає внаслідок надходження в кров’яне русло продуктів розпаду тканин. Такого роду ушкодження частіше спостерігаються в містах при землетрусах унаслідок обвалів будинків, споруд та ін. Частіше придавленими виявляються нижні кінцівки. Місце здавлювання визначається порушенням чутливості, набряком тканин, шкіра стає блискучою і блідою із синюшним відтінком, можуть з’явитися міхури із серозно-геморагіч- ним вмістом, м’язи ущільнені. За можливості слід забинтувати кінцівку еластичним бинтом від периферії до центру й обов’язково іммобілізувати її. ҐІісля іммобілізації необхідно охолодити кінцівку льодом, снігом, холодною водою і терміново направити потерпілого до лікувального закладу.
При цьому синдромі відбувається велике підшкірне розміжчен- ня (роздроблення) і роздавлювання тканин, хоча шкіра залишається цілою і зовні неушкодженою. Унаслідок розпаду розміжчених тканин утворюється багато отруйних продуктів, які, всмоктуючись у кров, спричинюють отруєння організму. Доки кінцівки залишаються придавленими вагою, всмоктування цих продуктів утруднене. Але як тільки кінцівки будуть звільнені від здавлювання, усмоктування отруйних продуктів посилюється і стан постраждалого різко погіршується.
Тому негайно після звільнення потерпілого з-під завалу, щоб за- побігти усмоктуванню продуктів розпаду, на кінцівку вище від місця здавлювання потрібно накласти джгут. Крім того, навіть за відсутності перелому необхідно іммобілізувати кінцівку шляхом накладання шини і негайно направити потерпілого до лікувального закладу. Джгут не слід затягувати занадто туго, як це робиться для зупинення артеріальної кровотечі. Він не повинен порушувати припливу крові до кінцівок, а лише перешкоджати відтоку крові і тканинних рідин від периферії до центру.
При різного роду вибухах унаслідок сильного миттєвого удару повітряною хвилею може спостерігатися загальне ураження всього організму, що має назву контузія. Залежно від сили вибухової хвилі настає оглушення чи повна втрата свідомості, пізніше можливі втрата слуху, заїкання, різні психічні розлади. Усіх контужених необхідно на ношах відправити до лікувального закладу.
Травматичний шок
При великих ушкодженнях — пораненнях, переломах — у потерпілих нерідко настає занепад сил і пригнічення всіх життєво важливих функцій. Дихання ледь помітне, поверхневе, обличчя бліде, вкрите холодним потом, пульс частий, погано промацується. Потерпілий байдужий до навколишнього, незважаючи на сильну травму, не стогне, не скаржиться на біль, не просить про допомогу, хоча свідомість його збережена. Такий стан називають шоком. Шок виникає від перенапруження нервової системи через сильний больовий подразник, крововтрату та з інших причин.
Потерпілі, що перебувають у стані шоку, потребують допомоги в першу чергу. Насамперед потрібно подбати про те, щоб усунути біль. Наприклад, при переломі вже одне накладення шини сприятливо впливає на загальний стан, усунення рухомості в ділянці перелому відразу зменшує біль. Якщо є можливість, потрібно ввести болезаспокійливі і серцеві засоби. Потерпілого потрібно зігріти, укрити ковдрою, обкласти грілками, дати гарячого чаю, вина, у холодну пору року внести в тепле приміщення. Якщо у потерпілого в стані шоку не ушкоджені внутрішні органи, рекомендується дати пити воду, в
1 л якої розчинено 1 чайну ложку харчової соди і иівчайної ложки харчової солі. Такі потерпілі потребують термінової госпіталізації.
Перша медична допомога при опіках і обмороженнях
Опіки — це ушкодження, спричинені дією високої температури (полум’я, гаряча пара, окріп) чи їдких хімічних речовин (міцні кислоти й основи). Окреме місце займають променеві опіки.
Розрізняють опіки І ступеня, коли на обпеченому місці утворюються лише почервоніння; II ступеня, коли па місці опіку утворюються пухирі; III А і III Б ступеня, які характеризуються змертвінням шкіри на різну глибину, і IV ступеня, коли уражені також прилеглі тканини — сухожилки, м’язи, кістки. Опіки понад одну третину поверхні тіла небезпечні для життя.
Надання першої медичної допомоги при опіках — це, насамперед, гасіння палаючого одягу. З цією метою потерпілого обливають водою, а якщо немає води, — накривають ковдрою, одягом або будь- якою тканиною, щоб припинити надходження кисню. Потім звільняють обпечену частину тіла від одягу. Якщо потрібно, розрізають одяг, що пристав до тіла, але не здирають його, а обрізають навколо опіку й залишають на місці. Зрізати і зривати пухирі не варто. При великих опіках найкраще після зняття одяїу загорнути потерпшого в чисте простирадло і, здійснивши усі протишокові заходи, направити до лікувального закладу.
При опіках окремих частин тіла шкіру навколо опіку потрібно протерти спиртом, горілкою або одеколоном і накласти стерильну пов’язку. Змащувати опікову поверхню жиром чи якоюсь маззю не варто.
При обмежених опіках І ступеня на почервонілу шкіру можна накласти марлеву серветку, змочену спиртом. Печія спочатку трохи посилиться, але незабаром затихне.
Потерпілих з опіками II, III, IV ступеня госпіталізують до лікувального закладу.
При хіміуних опіках обпечену частину протягом 10—15 хв обливають холодною водою (найкраще сильним струменем води з водогінного крану). Після цього, якщо опік спричинений кислотою і під руками є сода, розводять і чайну ложку соди в 1 склянці води і, змочивши цим розчином марлеву серветку, прикладають до обпеченої поверхні. Якщо опік спричинений основами, можна застосувати столовий оцет, розведений навпіл з водою.
При лікуванні хворих з опіками особливе значення має боротьба зі зневодненням організму. Таким хворим дають багато пити і сольові розчини.
Обмороження виникає внаслідок виливу низьких температур. Розрізняють чотири ступені обмороження. І ступінь — це збліднення постраждало! ділянки і втрата чутливості. Незабаром збліднення змінюється почервонінням і з’являється невелика набряклість і свербіж. Якщо на обмороженій ділянці утворяться пухирі, — це обмороження
II ступеня. При III і IV ступенях обмороження відбувається змертвіння шкіри і глибокорозміщених тканин аж до кісток.
При зблідненні і втраті чутливості перша допомога полягає у розтиранні обмороженої ділянки, що потрібно робити в теплому приміщенні за допомогою шматка вати чи м’якої тканини, змоченої спиртом чи горілкою. Розтирати снігом не рекомендується, оскільки тверді його частки ушкоджують шкіру, що може призвести до потрапляння мікробів і нагноєння.
У випадку обмороження пальців рук і ніг після короткочасного розтирання їх варто опустити в теплу воду і поступово додаючи до неї гарячу, довести до температури 37—38 °С, а потім знову розтирати ватою, шматком м’якої тканини чи рукою до появи нормального забарвлення. Після цього постраждалу ділянку змащують вазеліном або яким-небудь жиром і накладають стерильну пов’язку. Якщо на ураженій ділянці вже з’явилося почервоніння, а тим більше пухирі чи розвинулося змертвіння тканин, розтирання і відігрівання робити не потрібно. Варто накласти стерильну пов’язку, напоїти потерпілого гарячим чаєм, зігріти і направити до лікувального закладу. Як і при опіках, розкривати пухирі не слід.
Перша медична допомога при електротравмі. Методи штучного дихання і непрямого масажу серця
У разі дотику до неізольованих електричних дротів і несправних електроприладів людина може бути уражена електричним струмом. В ураженого може настати короткочасна чи тривала втрата свідомості, що супроводжується припиненням дихання і розладом серцевої діяльності. У деяких випадках настає миттєва смерть.
Для надання першої медичної допомоги насамперед треба припинити подальшу дію струму (вимкнути рубильник), відкинути сухим ціпком від потерпілого дріт чи відтягти від дроту його самого. Торкатися дроту біля потерпілого незахиіценими руками не можна. Якщо немає гумових рукавичок, особа, яка надає допомогу, повинна обмотати свої руки якою-небудь частиною одягу, сухою ганчіркою, якщо є можливість — надягти калоші, гумові чоботи чи стати на суху дошку. Відтягуючи потерпілого, потрібно брати його не за тіло, а за одяг.
Якщо потерпілий без свідомості, то допомогу йому потрібно надавати, як при непритомності. На місця, де від зіткнення зі струмом утворилися опіки, накладають стерильну пов’язку. Якщо потерпілий не дихає, слід негайно розпочати штучне дихання. Попередньо необхідно за можливості забезпечити приплив потерпілому свіжого повітря: розстебнути комір, ремінь, інші частини одягу, що стискають тіло потерпілого. Указівним пальцем, обгорпеним хусткою чи марлею, очистити рот від слизу, піску, землі.
Найпростішим і ефектвним способом є штучне дихання способом з рота до рота. Голову потерпілого максимально закидають назад. Щоб утримати її в такому положенні, під лопатки підкладають що-небудь тверде. Утримуючи однією рукою голову потерпілого в закиненому положенні, іншою відтягують йому нижню щелепу донизу так, щоб рот виявився напіввідкритим. Потім особа, яка надає
Мал. 29. Проведення штучного дихання способом з рота у рот
Мал. ЗО. Штучне дихання з рота у рот і непрямий масаж серця
допомогу, зробивши глибокий вдих, прикладає через хустку чи шматок марлі свій рот до рота потерпілого і видихає в нього повітря зі своїх легенів. Одночасно пальцями руки, що утримує голову, вона затискає потерпілому ніс. Грудна клітка потерпілого при цьому розширюється — відбувається вдих. Вдування повітря припиняють, грудна клітка спадається, відбувається видих. Потім процедуру повторюють. Повітря варто вдихувати з частотою, яка відповідає частоті дихання здорової людини (мал. 29).
Вдихування повітря в легені потерпілого можна зробити і через спеціальну трубку — повітропровід (мал. ЗО).
Якщо щелепи потерпілого щільно стиснуті, а також при ураженні губ, язика, нижньої щелепи повітря в його легені потрібно вдихувати через ніс (спосіб з рота до носа). Для цього голову потерпілого однією рукою утримують у закиненому положенні, а іншою закривають йому рот. Потім особа, яка надає допомогу, зробивши глибокий вдих, через хустку чи марлю охоплює своїми губами ніс потерпілого і вдихує в нього повітря. Як тільки грудна клітка потерпілого розшириться, особа, яка надає допомогу, віднімає свій рот від носа потерпілого і руку від його рота — відбувається видих. Потім процедуру повторюють.
Поряд із припиненням дихання в потерпілого може припинитися діяльність серця. Це визначають за зникненням пульсу, розширенням зіниць, а також за відсутністю серцевого поштовху під час
вислуховування вухом, прикладеним до лівої половини грудної клітки в ділянці серця.
У цьому випадку одночасно зі штучним диханням роблять непрямий масаж серця. Перед початком масажу серця рекомендується підняти ноги потерпілого вгору й утримувати їх в такому положенні протягом 5—15 с. Одночасно той, хто надає допомогу, завдає різкого удару тильним боком стиснутого кулака в нижню частину груднини потерпілого, що може відновити серцебиття. Якщо серцева діяльність не відновлюється, вдаються до непрямого масажу серця.
Якщо надають допомогу двоє, то один робить штучне дихання з рота до рога чи з рота до носа, другий же, ставши з лівого боку потерпілого, кладе долоню однієї руки на нижню третину його груднини, накладає другу руку на першу і коли в потерпілого настає вдих, основою долоні ритмічно робить 3—4 енергійні поштовхоподібні натиснення на груднину, після кожного поштовху швидко віднімає руку від грудної клітки. Якщо допомогу надає одна людина, то, зробивши 3—4 натиснення на груднину, вона перериває масаж і один раз удихає повітря в легені потерпілого через рот чи ніс, потім знову натискує на груднину і т. д. Частота натиснень на грудну клітку приблизно 60 за 1 хв. Дітям віком 10—12 років натиснення можна робити однієї рукою з частотою 70—80 за 1 хв, дітям грудного віку — кінчиками двох пальців (частота натиснень 100—120 за 1 хв).
Допомогу при ураженні блискавкою надають гак само, як і при ураженні електрострумом. Поширена думка, що уражених електричним струмом потрібно закопувати в землю — помилкова. Цього робити не можна.
Перша медична допомога при втопленні
ГІри втопленні людина задихається, тому що її легені заповнюються водою. Після витягнення утопленого з води очищують його рот від слизу, піску і мулу. Потім той, хто надає допомогу, стає на одне коліно, кладе потерпілого грудьми на інше своє коліно так, щоб голова звисала вниз, і ритмічно кілька разів надавлює йому на спину. Цим досягається часткове видалення води з легенів. На ці процедури варто витратити якнайменше часу, а потім розпочати штучне дихання, а за необхідності — непрямий масаж серця.
Утоплення є найважчим видом ураження людей при повенях. Причинами змін, що відбуваються в організмі людини, можуть бути:
— потрапляння води в дихальні шляхи при збереженні самостійного дихання;
— порушення потрапляння повітря в легені внаслідок спазму голосової щілини;
— зупинення серця внаслідок психічного (страх) чи рефлекторного (удар об воду, холодовий шок) впливу.
Причинами утоплення можуть бути: дійсне (вологе) утеплення, асфіктичний тип утоплення і синкопальне утоплення.
Дійсне утоплення становить 70—80 % усіх випадків утеплень. При цьому легені потерпілого заповнюються водою, що повністю припиняє газообмін.
Асфіктичний тип утоплення зустрічається в 10—15 % випадків і спричинюється різкими порушеннями діяльності центральної нервової системи під впливом алкоголю, раптового захворювання (інфаркт міокарда, гостре порушення мозкового кровообігу і т. ін.) чи травмами (перелом шийного відділу хребта під час пірнання тощо). У цьому випадку спочатку виникає спазм голосової щілини, внаслідок чого вода спочатку потрапляє в шлунок, а не в легені. У легенях різко підвищується негативний тиск і з’являється стійка пухка піна. Потім голосова щілина розкривається і вода заповнює легені. Синюшність шкіри і слизових оболонок менш виражена, ніж при дійсному утепленні.
При синкопальному типі утоплення в потерпілого відсутнє дихання і серцебиття, немає виділення піни і рідини з дихальних шляхів, шкіра бліда («білі» утопленики).
Тип утоплення може бути визначений тільки медичним працівником та й то не завжди. Той, хто надає невідкладну допомогу, у всіх випадках повинен діяти якомога швидше. Витягши потерпілого з води, необхідно звільнити верхні дихальні шляхи від сторонніх предметів. Для цього слід швидко оглянути ротову порожнину, витягти знімні протези, якщо вони є, вказівним пальцем, обгорнутим марлевою серветкою, очистити рот від блювотних мас, слизу, піску та ін. Потім особа, яка надає допомогу, вкладає потерпілого на стегно своєї зігнутої в коліні ноги животом донизу, одночасно натискає на спину. Після часткового видалення води з легенів терміново розпочинають штучне дихання, а якщо потрібно, то і непрямий масаж серця.
Правила перенесення й евакуації потерпілих
Головна мета перенесення й евакуації потерпілих — швидке видалення з осередку ураження та доставлеппя до місця надання медичної допомоги і лікування. Від цього багато в чому залежатиме успіх лікування і його результат.
8 -5-2101
Мал. 31. Перенесення Мал. 32. Перенесення
без лямок (перший спосіб) без лямок (третій спосіб)
Найкращим способом є перенесення потерпілих у положенні лежачи на носилках, а за їх відсутності — за допомогою лямок.
Однак ноші і лямки не входять до комплекту оснащення медичних і рятувальних формувань, тому їхнє використання в осередку НС населенням навряд чи буде можливим.
Є способи перенесення потерпілих на руках одним чи двома носіями.
Перенесення на руках одним носієм
Перший спосіб. Носій садовить потерпілого на підвищене місце, повертається до нього спиною, встає між його ніг і спирається на одне коліно. Потерпілий обхоплює носія за плечі і тримається за його пояс; носій бере потерпілого обома руками під стегна і встає (мал. 31).
Другий спосіб. Опустившись на одне коліно збоку від потерпілого, носій бере його однією рукою під спину, іншою — під сідниці, а потерпілий охоплює носія за плечі. Після цього носій піднімається.
Третій спосіб. На порівняно великі відстані зручніше носити ураженого на плечі (мал. 32).
Перенесення потерпілого на руках двома носіями
Перший спосіб. Носії з’єднують руки так, щоб утворити «сидіння» («замок»). Це можна зробити, з’єднавши дві руки (одну руку
Мал. 33. «Замок» з рук (а, б, в)
Мал. 34. Перенесення на замку з рук
одного носія й одну руку іншого), три руки (дві руки одного носія й одну руку іншого) і чотири руки (мал. 33).
У першому випадку носії, маючи по одній вільній руці, можуть підтримувати ними потер ілого. У другому випадку потерпілого може підтримувати рукою один із в носіїв. У третьому випадку потер
пілий сам обхоплює носіїв руками за плечі. Потерпілого садовлять на «сидіння» (мал. 34).
Другий спосіб. Один з носіїв підходить до потерпілого позаду і підхоплює його під пахви зігнутими в ліктях руками, інший стає між ніг потерпілого СІІИПОЮ до нього, обхоплюючи руками його гомілки.
Перший носій не повинен з’єднувати свої руки на грудях потерпілого, щоб не утруднювати йому дихання (мал. 35).
Третій спосіб. Носії, підійшовши до потерпілого, стають удвох з одного (здорового) його боку і опускаються на одне коліно. Носій, який стоїть біля голови потерпілого, одну руку підкладає йому під спину, іншу — під поперек. Інший носій, який стоїть біля ніг потерпілого, підводить одну руку під його сідниці, іншу — під гомілки. Обидва носії стають на ноги, піднімають потерпілого. Такий спосіб придатний для перенесення на короткі відстані, а також для укладення потерпілих ^ иа ноті, шматки брезенту
тощо. На невеликі відстані потерпілих можна переносити на одязі, шматку брезенту та ін. (мал. 36).
Вантаження потерпілих на ношах на всі види транспорт}' здійснюють так, щоб ноші встановлюватися в першу чергу на верхній ярус, а потім на нижній. На автомобільний транспорт ноші з потерпілими подають головним кінцем уперед. Головний кінець ноші повинен бути повернутий у бік кабіни і бути на 10—15 см вище від нижнього, щоб зменшити зсув потерпілого під час руху транспорту.
Важкопотерпілих з переломами кісток черепа, кінцівок, хребта, поранених у живіт необхідно укладати тільки в передніх секціях (ближче до кабіни) і не вище другого ярусу. Санітарна чи вантажна
автомашина повинна бути підготовлена до навантаження: задній бор г (двері) відкинутий (відкритий), ноші вийняті з кузова. Для осіб, які можуть сидіти, пристосовують сидіння. Формули для розрахунку потреби в евакотранспортних засобах наведено в додатку 4.
КЛІНІКА І НАДАННЯ НЕВІДКЛАДНО Ї МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ПРИ ОТРУЄННІ СИЛЬНОДІЮЧИМИ ОТРУЙНИМИ РЕЧОВИНАМИ
Основні принципи і методи лікування гострих отруєнь сильнодіючими отруйними речовинами
Незважаючи на велику кількість отруйних речовин і різноманітну клінічну картину отруєнь, можна намітити загальні принципи, за якими повинно проводитися лікування. Знання їх дає змогу застосовувати більш раціональні й ефективні методи лікування при різних отруєннях і, що особливо важливо, в тих випадках, коли отрута невідома (додаток 5).
Загальні принципи лікування гострих отруєнь поєднують етіологічну, патогенетичну і симптоматичну терапію.
Відповідно до цього розподілу (багато в чому умовного) лікування отруєнь має такі цілі:
1. Виведення отрути і продуктів її перетворення з організму:
а) видалення отрути, що не всмокталась;
б) видалення отрути, що всмокталась.
2.Знезаражування отрути в організмі за допомогою специфічних медикаментозних засобів (антидотна терапія).
3. Усунення окремих патологічних явищ, спричинених дією отрути:
а) відновлення і підтримання життєво важливих функцій організму (серцево-судинної, дихальної й іншої систем);
б) відновлення і підтримання сталості внутрішнього середовища організму: водно-сольового, вітамінного, гормонального балансу, кислотно-лужної рівноваги;
в) запобігання ураженню окремих систем і лікування їх;
г) усунення патологічних синдромів, спричинених отрутою (судоми, психомоторні порушення, біль тощо).
Отруєння СДОР можуть відбуватися:
— при вдиханні отруйної пари, газів, пилу, туману;
— при потраплянні СДОР через рот у травний тракт;
— при потраплянні краплинно-рідинних СДОР на шкіру і слизові оболонки.
При потраплянні СДОР через органи дихання перш за все потрібно здійснити такі заходи:
— надягти на потерпілого протигаз і винести з осередку хімічного ураження;
— звільнити потерпілого від одягу, що стискує тіло;
— при одночасному потраплянні отрути на шкіру змити її великою кількістю води;
— при явищах подразнення слизових оболонок очей промити очі водою чи 2 % розчином натрію гідрокарбонату, за наявності надягти світлозахисні окуляри.
При потраплянні СДОР через рот щонайперше необхідно видалити отруту зі травого тракту шляхом промивання шлунка за допомогою зонда чи беззондовим способом і викликати блювання.
Шлунок слід промити 8—10 л води і більше, аж до появи чистих промивних вод і зникнення запаху отрути. Промивання шлунка особливо ефективне, якщо проводити його невдовзі після отруєння, однак у випадку, коли отруєння відбулось отрутами, що виділяються через слизову оболонку шлунка (морфін, метиловий спирт), доцільне повторне промивання й пізніше (через 12—24 год і більше).
Дата добавления: 2015-09-29; просмотров: 64 | Нарушение авторских прав
<== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |