. Зірчасті ретикулоендо- теліоцити 8 страница

б) зміни водно-електролітного обміну (збільшення концентрації в цитоплазмі

іонів натрію та кальцію і зменшення концентрації іонів калію, набряк клітини і окремих її органел, накопичення іонів водню - ацидоз ушкодження).

4. Біохімічні:

1) зменшення концентрації високоенергетичних сполук - креатинфосфату і АТФ - і збільшення концентрації продуктів їх гідролітичного розщеплен­ня - креатину, АДФ, АМФ, неорганічного фосфату;

2) пригнічення тканинного дихання;

3) роз’єднання окиснення й фосфорування;

4) активація гліколізу;

5) активація процесів протеолізу;

6) збільшення інтенсивності процесів дезамінування.

5. Термодинамічні. Це декомпартменталізація, тобто порушення відносної відосо­бленості внутрішньоклітинних відсіків; конформаційні зміни макромолекул, що відбуваються в напрямку найбільш вигідного термодинамічного стану (денату­рація); розпад великих, складних молекул на дрібні, простіші; вирівнювання кон­центраційних градієнтів як між клітинними відсіками, так і між клітиною та поза­клітинним середовищем.

11.4. Чим принципово відрізняються два патогенетичних варіанти ушкодження клітини: насильницький і цитопатичний?

Насильницьке ушкодження розвивається при дії на здорову клітину фізичних, хі­мічних і біологічних факторів, інтенсивність яких перевищує звичайні збуджувальні впливи, до яких клітина адаптована.

Цитопатичний варіант виникає в результаті первинного порушення захисно- компенсаторних гомеостатичних механізмів клітини. У цьому випадку факторами, що запускають патогенетичні механізми ушкодження, є природні для даної кліти­ни збуджувальні стимули, які в цих умовах стають ушкоджувальними. До цитопа- тичного варіанта відносять усі види ушкодження клітини, спричинені відсутністю яких-небудь необхідних для неї компонентів (при гіпоксії, голодуванні, гіпо- і аві­тамінозах, антиоксидантній недостатності, генетичних дефектах, порушеннях нер­вової трофіки та ін.).

11.5. Які зміни на молекулярному рівні мають велике значення в патогенезі ушкодження клітини?

Можна виділити 6 груп молекулярних механізмів, що відіграють важливу роль у патогенезі ушкодження клітин: ліпідні (пероксидне окиснення ліпідів, активація мембранних фосфоліпаз, детергентна дія вільних жирових кислот), кальцієві, елек­тролітно-осмотичні, ацидотичні, протеїнові і нуклеїнові.

11.6. У чому сутність пероксидного окиснення ліпідів?

Пероксидним окисненням ліпідів (ПОЛ) називають вільнорадикальне окис­нення ненасичених жирових кислот, що входять до складу фосфоліпідів клітинних мембран.

Ініціаторами ПОЛ є вільні радикали, серед яких найбільше значення мають: ’0₂' (НО,') - супероксидний радикал; ОН’ - гідроксильний радикал; Н‘ - водневий ради­кал; 'О - синглетний (збуджений) кисень.

11.7. Які реакції лежать в основі ініціювання пероксидного окиснення ліпідів?

Первинний вільний радикал, що з’явився в клітині (А’) взаємодіє з молекулою ненасиченої жирової кислоти (ЯН), у результаті чого утворюється вільний радикал цієї кислоти (Я*) і молекулярний продукт реакції (НА):

А’ + ЯН —> Я' + НА

Вільний радикал жирової кислоти, що утворився, взаємодіє з молекулярним кис­нем, який завжди міститься в клітині, у результаті чого з’являється пероксидний ра­дикал цієї кислоти (ЯОО’):

я* + о₂ —► яоо-

Пероксидний радикал, у свою чергу, вступає у взаємодію з новою молекулою ненасиченої жирової кислоти, що міститься поруч. У ході цієї реакції утворюється гідропероксид (ЯООН) і новий вільний радикал:

ЯОО' + ЯН -> ЯООН + я-

Слід зазначити дві важливі особливості ПОЛ. Перша полягає в тому, що реакції ПОЛ мають ланцюговий характер. Це означає, що в ході реакцій ПОЛ не відбуваєть­ся знищення вільних радикалів і в процес утягуються все нові й нові молекули нена- сичених жирових кислот.

Друга особливість - це розгалужений характер ПОЛ. Інакше кажучи, у реак­ціях ПОЛ у кількості, що наростає, з’являються вільні радикали, джерелом яких є самі проміжні продукти ПОЛ. Прикладом може бути утворення вільних радикалів з гідропероксидів ліпідів при їхній взаємодії з наявними в клітині металами змінної валентності:

ЯООН + Ре²⁺ -> ЯО- + ОН-+ Ре³⁺

Через те що в багатьох біохімічних реакціях за умов норми утворюється неве­лика кількість вільних радикалів, існує постійна небезпека активації ПОЛ в клітині. Однак у природних умовах цього не відбувається, оскільки клітина має у своєму розпорядженні механізми антиоксидантного захисту, завдяки яким досягається інак­тивація вільних радикалів, обмеження й гальмування ПОЛ.

11.8. Які антиоксидантні системи є в клітинах?

I. Ферментні антиоксидантні системи:

1. Супероксиддисмутазна.

Компоненти: супероксиддисмутаза (СОД), каталаза.

Призначення: інактивація супероксидних радикалів (Н0‘):

но; + НО' ^шл ► н₂о₂ + О,;

_2Н_д --------- Каталаза- ^₂Н₂0 + 0₂.

Причини порушень: набуті розлади синтезу ферментів, дефіцит міді і заліза.

2. Глютатіонова.

Компоненти: глютатіон (Г), глютатіонпероксидаза (ГП), глютагіонредуктаза

(ГР), надф-н₂.

Призначення: інактивація і руйнування гідропероксидів ліпідів:

2ГН + ІІООН ------- —------ ► Г-Б-Б-Г + ЯОН + Н₂0;

НАДФН, + Г^-Б-Г ---------- ^—► НАДФ + 2ГН;

Ферменти пентозного циклу

НАДФ + 2Н⁺+ 2е- —----------------------------- ^-►НАДФН₂

Причини порушень: спадково обумовлені і набуті порушення синтезу ферментів, дефіцит селену, порушення пентозного циклу (зменшення утворення НАДФ Н,).

II. Неферментні антиоксиданти:

1. "Істинні ” антиоксиданти.

Компоненти: токофероли, убіхінони, нафтохінони, флавоноїди, стероїдні гормо­ни, біогенні аміни.

Призначення: інактивація вільних радикалів жирових кислот:

ЯО; + ІпН ЯООН + Іп-,

де Іп - антиоксидант; Іп' - вільний радикал цього антиоксиданту, що мас низьку реакційну здатність.

Причини порушень: гіповітаміноз Е, порушення регенерації “істинних” анти­оксидантів.

2. Допоміжні антиоксиданти.

Компоненти: аскорбінова кислота, сполуки, що містять сірку - глютатіон, цис­тин, цистеїн.

Призначення: регенерація “істинних” антиоксидантів:

Іп* + Іп' + 20Н 2ІпН + 20 де ОН - відновлена, О - окиснена форма допоміжного антиоксиданту.

Причини порушень: гіповітаміноз С, порушення пентозного циклу, дефіцит спо­лук, що містять сірку.

11.9. У яких випадках відбувається активація ПОЛ?

Активація ПОЛ відбувається:

1) при надмірному утворенні первинних вільних радикалів (ультрафіолетове й іоні­зуюче випромінювання, гіпероксія, отруєння чотирихлористим вуглецем, гіперві­таміноз Б та ін.);

2) при порушенні функціонування антиоксидантних систем (недостатність фермен­тів - супероксиддисмутази, каталази, глютатіонпероксидази, глютатіонредуктази; дефіцит міді, заліза, селену; гіповітамінози Е, С; порушення пентозного циклу).

11.10. Які механізми лежать в основі порушень бар’єрних функцій клітинних мембран при активації ПОЛ?

I. Іонофорний механізм обумовлений появою в клітині речовин, що мають власти­вості іонофорів, тобто сполук, здатних полегшувати дифузію іонів через мембра­ну завдяки утворенню комплексів, що проходять через її шари. У процесі актива­ції ПОЛ серед проміжних продуктів його реакцій з’являються речовини-іонофори для іонів кальцію і водню. У результаті цього підвищується проникність клітин­них мембран до цих іонів.

II. Механізм електричного пробою пов’язаний з існуванням на багатьох мембранах (плазматичній, внутрішній мітохондріальній) різниці потенціалів. У результаті появи гідрофільних продуктів ПОЛ порушуються електроізоляційні властивості гідрофобного шару клітинних мембран, що призводить до електричного пробою мембрани, тобто до електромеханічного її розриву з утворенням нових транс­мембранних каналів іонної провідності.

11.11. Як порушується матрична функція мембран у процесі активації ПОЛ?

Сутність матричної функції ліпідного подвійного шару мембран полягає в тому, що в ньому вмонтовані мембранні ферменти та деякі спеціалізовані білки.

У процесі ПОЛ порушується активність мембранних ферментів, оскільки змі­нюється їх ліпідне мікрооточення, яке багато в чому визначає властивості білкових молекул. Крім того, у ході реакцій ПОЛ відбувається утворення “зшивок” між мо­лекулами білків і фосфоліпідів, а також окиснення сульфгідрильних груп активних центрів, що призводить до необоротної інактивації ферментів.

11.12. Яким чином підвищення активності фосфоліпаз впливає на ушкодження клітинних мембран?

У патогенезі ушкодження клітини велике значення має надмірна активація фос- фоліпази А₂ - ферменту, що здійснює гідролітичне відщеплення ненасичених жи­рових кислот від молекул фосфоліпідів клітинних мембран (рис. 33). У результаті цього утворюються лізофосфоліпіди, в молекулах яких лише один жировокислотний “хвіст”, у зв’язку з чим вони мають здатність до міцелоутворення і є дуже сильними
детергентами (рис. 34). З дстергентною дією лізофосфоліпідів і пов’язане ушкоджен­ня клітинних мембран в умовах надмірної активації фосфоліпази А₂, яку, як правило, викликають високі концентрації іонів кальцію в цитоплазмі клітини.

11.13.

За яких умов виникає небезпека детергентної дії вільних жирових кислот на клітинні мембрани?

Детергентна дія вільних жирових кислот (ВЖК) виявляється при збільшенні їхнього вмісту в клітині. Це може бути обумовлене (рис. 35):

Лізофосфоліпіди

Рис. 34. Підвищення проникності клітинних мембран внаслідок детергентної дії лізофосфоліпідів

а) посиленим надходженням ВЖК у клітину при гіперліпацидемії (наприклад, акти­вація ліполізу в жировій тканині при стресі, цукровому діабеті);

б) вивільненням ВЖК у лізосомах із тригліцеридної частини ліпопротеїдів, що на­дійшли в клітину із плазми крові (наприклад, гіперліпопротеїнемія при атероскле­розі);

в) вивільненням ВЖК із фосфоліпідів мембран під дією мембранних фосфоліпаз;

г) порушеннями використання ВЖК як джерела енергії (зменшення активності фер­ментів р-окиснення і циклу Кребса, наприклад, при гіпоксії).

Для того щоб запобігти ушкоджувальній дії надлишку жирових кислот, клітина

має у своєму розпорядженні систему ферментів, які переводять вільні жирові кис-

Рис. 35. Причини накопичення вільних жирових кислот (ВЖК) у клітині

лоти у форму тригліцеридів. ІІри цьому відбувається невластиве для норми відкла­дення тригліцеридів у вигляді жирових крапель, тобто виникає жирова дистрофія клітини.

11.14. У яких випадках іони кальцію втягуються в патогенез ушкодження клітини? З якими ефектами цих іонів пов’язана їхня участь в ушкодженні клітинних структур?

Ушкодження клітинних структур може бути обумовлене стійким підвищенням концентрації іонів Са²⁺ у цитоплазмі клітини. Така ситуація виникає або в резуль­таті надмірного надходження іонів Са²⁺ у цитоплазму (гіперкальціємія, підвищення проникності плазматичної мембрани), або в результаті порушення механізмів, що забезпечують видалення іонів Са²⁺ із цитоплазми (порушення Са-насосів, Ка-Са-об- мінного механізму, Са-акумулюючої функції мітохондрій).

Підвищення концентрації іонів Са²⁺ у цитоплазмі викликає:

а) контрактуру (перескорочення) фібрилярних структур клітини (міофібрил, елемен­тів цитоскелета);

б) активацію фосфоліпази А₂;

в) роз’єднання процесів окиснення й фосфорування.

11. 15. Чим можуть бути обумовлені зміни вмісту іонів натрію й калію в клітині і яка роль таких порушень у патогенезі клітинного ушкодження?

Вирівнювання концентрацій іонів №⁺ і К ⁺ по обидва боки плазматичної мембра­ни (збільшення вмісту Иа⁺ і зменшення вмісту К⁺ у цитоплазмі) у своїй основі може мати два механізми: 1) посилену дифузію іонів через плазматичну мембрану за існу­ючим концентраційним і електричним градієнтом і 2) порушення механізмів актив­ного транспорту Иа⁺ і К⁺ (Ка-К-насоса).

Перший механізм реалізується в умовах загальних порушень водно-електроліт­ного обміну (гіпернатріємія, гіпокаліємія) і порушень бар’єрної функції плазматич­ної мембрани (підвищення її іонної проникності).

Розлади функції №-К-насоса можуть бути обумовлені дефіцитом АТФ у кліти­ні, збільшенням вмісту холестеролу в ліпідному бішарі мембрани (наприклад, при атеросклерозі), дією цілої низки специфічних інгібіторів №-К-АТФ-ази (наприклад, строфантину).

Зміни вмісту іонів Иа⁺ і К⁺ викликають:

а) втрату клітиною електричного мембранного потенціалу (потенціалу спокою), а отже і збудливості;

б) набряк клітини;

в) осмотичне розтягнення клітинних мембран, що супроводжується підвищенням їх проникності.

11. 16. Чим може бути обумовлений розвиток внутрішньоклітинного ацидозу і які зміни в клітині можуть бути з ним пов ’язані?

До розвитку внутрішньоклітинного ацидозу можуть спричинятися:

1) надмірне надходження іонів Н⁺ у клітину з позаклітинного середовища (деком­пенсований газовий або негазовий ацидоз);

2) надмірне утворення кислих продуктів у самій клітині при активації гліколізу (мо­лочна кислота), порушеннях циклу Кребса (три- і дикарбонові кислоти), гідро­літичному розщепленні фосфоліпідів клітинних мембран (вільні жирові кислоти, фосфорна кислота) та ін.;

3) порушення зв’язування вільних іонів Н⁺ у результаті недостатності буферних сис­тем клітини;

4) порушення виведення іонів Н' з клітини при розладах №-Н-обмінного механізму, а також в умовах порушеного місцевого кровообігу в тканині.

Внутрішньоклітинний ацидоз викликає: а) зміну конформації білкових молекул з порушенням їх ферментативних, скоротливих та інших властивостей; б) підвищення проникності клітинних мембран; в) активацію лізосомних гідролітичних ферментів.

11.17. Які зміни білкових молекул мають значення в патогенезі ушкодження клітини?

До білкових (протеїнових) механізмів ушкодження клітини можна віднести:

1) інгібувапння ферментів (оборотне і необоротне);

2) денатурацію, тобто порушення нативної будови білкових молекул у результаті обу­мовлених розривом ковалентних зв’язків змін вторинної й третинної структур білка;

3) протеоліз, що здійснюється під дією лізосомних протеолітичних ферментів (ка- тепсинів) і протеаз, які активуються іонами Са²⁺. У результаті протеолізу можуть з’являтися пептиди, що мають властивості фізіологічно активних речовин. З ви­ходом останніх з ушкоджених клітин може бути пов’язаний розвиток як місцевих, так і загальних реакцій організму (запалення, гарячка).

11. 18. Які порушення функціонування генетичного апарату клітини можуть призводити до її ушкодження?

Основу ушкодження клітини можуть становити так звані нуклеїнові механізми, обумовлені порушеннями процесів:

1) реплікації ДНК (денатурація ДНК, ушкодження ДНК-репліказної ферментної сис­теми, дефіцит трифосфонуклеотидів - АТФ, ГТФ, ТТФ і ЦТФ);

2) транскрипції (мутаційні дефекти генної матриці, інгібування ДНК-залежної РНК- полімерази антибіотиками й токсинами, порушення посттранскрипційної моди­фікації інформаційної РНК: неприєднання “кепа” до головного кінця молекули, порушення утворення полі-А-хвоста, розлади сплайсингу тощо);

3) трансляції (дефіцит або якісні зміни інформаційної, рибосомної або транспортної РНК, а також рибосомних ферментів і неферментних білків; дефіцит вільних амі­нокислот і АТФ; інгібування процесу антибіотиками й мікробними токсинами).

11.19. Які існують універсальні механізми підвищення проникності клітинних мембран при ушкодженні клітини?

Підвищення проникності клітинних мембран може бути обумовлене:

1) активацією пероксидного окиснсння ліпідів;

2) активацією фосфоліпаз;

3) осмотичним розтягненням мембран;

4) адсорбцією білків (поліелектролітів) на мембрані;

5) змінами фазового стану мембранних ліпідів (ацидоз, зміна температури).

11.20. Які порушення виникають у клітині в результаті ушкодження окремих її органоїдів (плазматичної мембрани, мітохондрій, ендоплазматичного ретикулуму, лізосом)?

Порушення бар’єрної функції плазматичної мембрани призводить до вирівню­вання існуючих у нормі концентраційних градієнтів речовин: у клітину надходять іони №⁺, Са²⁺, СГ, а виходять іони К⁺, ІУ^²⁺, неорганічного фосфату, низько- і високо- молекулярні органічні сполуки (АМФ, АДФ, проміжні продукти клітинного обміну, білки-ферменти). З ушкодженнями білків і глікопротеїдних комплексів, вбудованих у плазматичну мембрану, пов’язані порушення систем активного транспорту речовин (№-К-, Са-насосів; Ка-Са- і №-Н-обмінних механізмів); зміни специфічних іонних каналів (N3-, К-, Са-каналів); порушення клітинних рецепторів, що сприймають зо­внішні регуляторні сигнали (а- і Р-адренорецепторів, т- і п-холінорецепторів та ін.); порушення міжклітинних взаємодій; зміни антигенних властивостей клітини.

Ушкодження мітохондрій супроводжується або пригніченням процесів клітин­ного дихання, або ефектом роз’єднання процесів окиснення й фосфорування. І в тому, і в другому випадку результатом розладів мітохондріальних функцій буде порушення енергозабезпечення клітини (рис. 36).

Ушкодження шорсткого ендоплазматичного ретикулуму призводить до деза- грегації полісом, унаслідок чого порушуються реакції біосинтезу білка в клітині. У результаті ушкодження гладкого ендоплазматичного ретикулуму і його ферментних систем страждають процеси детоксикації, мікросомного окиснсння та ін. У деяких

клітинах, наприклад м’язових, порушується здатність ендоплазматичного (саркоплазма- тичного) ретикулуму депонувати іони Са²⁺, що сприяє реалізації так званих кальцієвих механізмів ушкодження клітини.

Підвищення проникності лізосомних мембран призводить до виходу в цито­плазму гідролітичних ферментів, активація яких у кінцевому підсумку викликає необо­ротні зміни клітини - її аутоліз.

11.21. Які існують механізми загибелі клітин? Чим вони принципово відрізняються?

Розрізняють два механізми загибелі клітин: некроз і апоптоз.

Некроз - це загибель необоротно ушкоджених клітин, яка відбувається за учас­тю лізосомних ферментів, що здійснюють гідролітичне розщеплення усіх компонен­тів клітини (аутоліз), руйнують плазматичну мембрану і зумовлюють вихід вмісту клітини за її межі в навкружну тканину з наступним розвитком запалення.

Апоптоз - це шлях запрограмованої загибелі клітин (“самогубство”), що від­бувається за участю спеціально призначених для цього активованих ферментів (кас- паз), які руйнують власну ДНК, ядерні білки і білки цитоскелета, не ушкоджуючи при цьому плазматичну мембрану.

Основні відмінності між некрозом і апоптозом представлено в табл.

Властивості	Некроз	Апоптоз
Об’єм клітини	Збільшений (набряк)	Зменшений (стиснення)
Ядро	Пікноз —♦ каріорексис —* каріолізис	Фрагментація - розпад на окре­мі фрагменти (нуклеосоми)
Плазматична мембрана	Розірвана	Інтактна
Вміст цитоплазми	Ферментативне перетрав­лювання лізосомними фер­ментами (аутоліз), вихід вмісту клітини за її межі	Інтактний
Викликає запалення в тканині	Часто	Ніколи
Фізіологічне чи пато­логічне явище	Завжди патологічне (куль­мінація незворотного ушкодження клітин)	Часто фізіологічне (генетично запрограмована загибель клі­тин); може бути патологічним після деяких видів ушкоджен­ня клітин, особливо після ушкодження ДНК

11.22. Назвіть основні причини апоптозу.

I. Фізіологічний аноптоз відбувається:

а) у період ембріогенезу (імплантація, органогенез, онтогенетична інволюція, метаморфоз) відповідно до генетичної програми знищення клітин, які вже більше не потрібні;

б) під час гормон-залежної інволюції органів у дорослих (загибель клітин сн- дометрію під час менструального циклу, атрезія фолікулів яєчника під час менопаузи, зменшення маси молочних залоз після припинення лактації);

в) у популяціях клітин з високою інтенсивністю проліферативних процесів для підтримання сталої кількості клітин (наприклад, у криптах слизової тонкої кишки);

г) у клітинах, що вже виконали свою функцію (у нейтрофілах по завершенню гострого запалення, у лімфоцитах у кінці імунної відповіді;

г) у потенційно небезпечних для організму лімфоцитах (клітинах так званих “заборонених клонів”);

д) під час дії цитотоксичних Т-лімфоцитів (Т-кілерів) на уражені вірусами і пухлинні клітини.

II. Апоптоз в патологічних умовах може відбуватися:

а) унаслідок дії патогенних чинників, що спричиняють необоротне ушкоджен­ня ДНК (іонізуюча радіація, протипухлинні препарати);

б) в інфікованих вірусами клітинах (наприклад, при вірусному гепатиті);

в) у паренхіматозних органах у процесі розвитку атрофії, що виникає як на­слідок обтурації їхніх вивідних проток (підшлункова і слинні залози);

г) у пухлинах - як під час їхньої регресії, так і в процесі активного росту;

ґ) під впливом чинників, що збільшують проникність мітохондріальних мембран.

11.23. Як здійснюється апоптоз?

Розрізняють три послідовні фази апоптозу.

І. Фаза ініціювання. Суть її полягає в послідовній активації так званих “суїцид- них” ферментів - каспаз (їх сьогодні налічують понад 10).

Існує два шляхи такої активації: зовнішній і внутрішній.

Зовнішній (рецепторопосередкований) шлях пов’язаний з існуванням на поверх­ні клітинної мембрани так званих “рецепторів смерті” (із сімейства рецепторів до фактора некрозу пухлин - ФНП). Взаємодія цих рецепторів з ФНІІ та деякими іншими лігандами спричиняється до появи в цитоплазмі (з внутрішнього боку плазматичної мембрани поблизу активованого рецептора) білка-посередника, який активує протеазу - каспазу-8 (у людини - каспазу-10). Активна каспаза-8 започатковує каскад реакцій (у тому числі і аутокаталітичних), під час яких від­бувається перетворення неактивних прокаспаз в активні каспази - ферменти, що “вбивають” клітину.

Внутрішній (мітохондріальний) шлях пов’язаний зі збільшенням проникності мітохондріальних мембран (утворенням “мітохондріальної пори”) та виходом із мітохондрій у цитоплазму так званих проапоптичних сполук - цитохрому с,

апоптозіндукуючого фактора (АІФ) та ін. Утворення “мітохондріальноїпори” відбувається внаслідок заміни антиапоптичних білків в мембрані мітохондрій на проапоптичні білки. Така заміна має місце тоді, коли припиняється дія на клітину факторів росту та інших стимуляторів клітинної активності. Цитохром с, потрапивши в цитоплазму, разом з білком цитозолю- апоптозактивуючим фактором (ААФ) утворює комплекс, який активує каспазу-9. Зазначена протеаза започатковує процес утворення інших активних каспаз (див. вище).

II. Фаза вбивання (“екзекуції"”). У результаті наведених вище подій утворюють­ся активні форми каспаз-екзекуторів (каспаза-3, каспаза-6 та ін.). Ці протеази: а) розщеплюють білки цитоскелета; б) руйнують білки матриксу ядра; в) акгиву- ють цитоплазматичну ДНК-азу через розщеплення її білкового інгібітора. Унаслі­док цього змінюються форма і об’єм клітини, ядро розпадається на окремі фраг­менти, а сама клітина на так звані апоптичні тільця - утвори, що зовні мають мембрану, а всередині містять спресовані органели і окремі фрагменти ядра.

III. Фаза вилучення загиблих клітин. Здійснюється макрофагами шляхом фагоци­тозу мертвих клітин і апоптичних тілець. Цьому сприяє вивільнення клітинами ще на ранніх фазах їхнього апоптозу речовин-хемотаксинів, а також поява на поверхні клітин, що гинуть, білків-маркерів, які дають змогу макрофагам роз­пізнавати мертві клітини серед ще живих. Важливе значення цього етапу полягає в тому, що своєчасний фагоцитоз загиблих клітин запобігає їхньому некрозу, ви­ходу з клітин лізосомних ферментів і розвитку запалення.

11.24. Які захисно-компенсаторні механізми має ушкоджена клітина?

Все різноманіття захисно-компенсаторних реакцій клітини у відповідь на її ушкодження можна умовно розділити на дві групи.

I. Реакції, спрямовані на відновлення порушеного внутрішньоклітинного гомеостазу:

а) активація механізмів активного транспорту речовин (Na-K-, Са-насосів;

Na-Ca-, Na-H-обмінних механізмів, мікровезикулярного транспорту);

б) посилення регенерації антиоксидантів;

в) зв’язування вільних жирових кислот (синтез тригліцеридів);

г) активація синтезу білків, нуклеїнових кислот, фосфоліпідів та ін. Неодмінною умовою реалізації цих механізмів є достатнє енергозабезпечення

клітини. Це досягається підвищенням інтенсивності енергетичного обміну (актива­ція гліколізу, клітинного дихання, пентозного циклу) і перерозподілом наявних у клі­тин енергетичних ресурсів.

II. Реакції, спрямовані на створення функціонального спокою ушкодженої клітини. їхня мета полягає в тому, щоб усунути можливі додаткові зрушення внутрішньоклітинного гомеостазу при дії фізіологічних збуджувальних факторів (стабілізація ушкодження) і звести до мінімуму енергетичні витрати на виконан­ня специфічних функцій клітини.

До таких реакцій можна віднести:

а) утворення клітиною простагландинів і блокада ними [3-адренорецепторів (рис. 37);

б) інгібування аденілатциклази і підвищення активності фосфодіестерази, що руйнує цАМФ;

в) утворення аденозину - природного блокатора Са-каналів та ін.

Гормони і медіатори

Рис. 37. Захисна роль простагландинів при ушкодженні клітини

11.25. Які існують підходи до патогенетичного лікування ушкоджених клітин?

Основні принципи впливу на ушкоджені клітини:

1) обмеження і пригнічення молекулярних механізмів ушкодження (блокада Са-ка- налів, застосування антиоксидантів, інгібіторів фосфоліпази А₂ і протеаз, актива­ція біосинтезу білків та ін.);

2) створення функціонального спокою (щадний режим, дієта, блокада клітинних рецепторів та ін.);

3) енергетичне й пластичне забезпечення гомеостатичних механізмів клітини (вплив на периферичний кровообіг і мікроциркуляцію з метою поліпшення доставки кис­ню і поживних речовин до ушкоджених клітин, введення енергетичних і пластич­них субстратів).

12. Екстремальні стани

12.1. Що таке екстремальні стани?

Екстремальні стани - це стани організму, що характеризуються надмірною на­пругою або виснаженням пристосувальних механізмів. Екстремальні стани можуть розвиватися первинно при дії на організм різноманітних надзвичайних подразників (наприклад, травм, екзогенних інтоксикацій, різких коливань температури повітря й концентрації кисню) або стати результатом несприятливого перебігу наявного захво­рювання (наприклад, недостатності кровообігу, дихальної, ниркової або печінкової недостатності, анемії та ін.).

Найбільш важливими екстремальними станами і такими, що найчастіше зустрі­чаються, є шок, колапс, кома.

12.2. Що таке шок?

Шок - це важкий патологічний процес, що супроводжується виснаженням жит­тєво важливих функцій організму і приводить його на межу життя і смерті через критичне зменшення капілярного кровообігу в уражених органах.

12.3. Назвіть основні види шоку.

Залежно від причин виникнення виділяють такі види шоку: травматичний, ге­морагічний (див. розд. 26), опіковий (див. розд. 5), турнікетний (розвивається після зняття джгута через чотири години й більше після його накладення), ангідремічний (див. розд. 23), кардіогенний (див. розд. 27), панкреатичний (див. розд. ЗО), анафілак­тичний (див. розд. 10), септичний, інфекційно-токсичний та ін.

Залежно від первинних механізмів, що лежать в основі патогенезу шоку, виді­ляють:

Дата добавления: 2015-09-29