8.25. Що таке опсоніни? Які опсоніни мають найбільше значення для здійснення фагоцитозу?
Опсоніни - це речовини, які сприяють прилипанню бактерій і корпускулярних антигенів до фагоцитів і стимулюють у такий спосіб фагоцитоз. Адсорбція опсонінів на поверхні бактеріальних клітин і корпускулярних антигенів отримала назву опсонізації.
Серед опсонінів найбільше значення для фагоцитозу мають антитіла - І§0 і проміжні
продукти активації комплементу, зокрема СЗЬ. їх опсонізаційний ефект пов’язаний з наявністю на поверхні мононуклеарних фагоцитів спеціальних рецепторів до Р - фрагменту і рецепторів до СЗЬ (рис. 25).
Крім того, властивості опсонінів мають С-реактивний білок, фібронектин, тафтсин.
8.26. Які процеси становлять сутність 3-ї стадії фагоцитозу - стадії поглинання?
1. Інвагінація плазматичної мембрани фагоцита в місці його контакту з об’єктом фагоцитозу.
2. Утворення фагосоми, іцо має свою мембрану і містить усередині об’єкт фагоцитозу.
3. Злиття фагосоми з лізосомами, у результаті чого утворюється фаголізосома.
8.27. Що відбувається під час 4-ї стадії фагоцитозу - стадії перетравлювання?
1. Знищення (вбивання) бактерій - внутрішньоклітинний цитоліз. Здійснюється за допомогою бактерицидних систем фагоцитів.
2. Власне перетравлювання - гідроліз компонентів убитих бактерій за допомогою гідролітичних ферментів лізосом. Продукти, що утворилися при цьому, можуть бути використані фагоцитами для власних потреб.
8.28. Які засоби знищення бактерій використовують фагоцити?
Бактерицидними системами й речовинами фагоцитів є:
1) мієлопероксидазна система;
2) лізоцим;
3) лактоферин;
4) неферментні катіонні білки;
5) молочна кислота.
8.29. Як функціонує мієлопероксидазна система фагоцитів?
Активація мієлопероксидазної системи в лізосомах фагоцитів відбувається за такою схемою:
Ферменти пентозного циклу
Бактерицидність мієлопероксидазної системи обумовлена двома факторами:
1) гіпохлорит-іоном (СЮ), який викликає галогснізацію (хлорування) компонентів мікробних стінок, у результаті чого бактерії гинуть;
2) вільними радикалами й пероксидами (‘02', Н0‘2, ОН’, Н202), які активують пе- роксидпе окиснення ліпідів і, як наслідок, порушують бар’єрні властивості мікробних мембран.
8.30. Як класифікують порушення фагоцитозу?
I. Порушення, пов’язані з особливостями об’єкта фагоцитозу.
II. Порушення, обумовлені спряженими з фагоцитозом системами, - порушення опсонізації.
III.Порушення, пов’язані з кількісними і якісними змінами самих фагоцитів.
8.31. Наведіть приклади порушень фагоцитозу, пов’язаних з особливостями об’єкта фагоцитозу.
Збудники деяких інфекційних захворювань - мікобактерії туберкульозу, токсоплазми, бруцели, лістерії, збудник лепри, багато видів найпростіших, перебуваючи у фагосомі, виділяють речовини, які утруднюють або унеможливлюють злиття фа- госоми з лізосомою, тобто формування фаголізосоми. Макрофаги при цьому перебувають у стані постійної активації, виділяють вміст лізосом у навколишню тканину й цим самим підтримують вогнище хронічного запалення.
Фагоцити, поглинаючи кристали й пилові частки неорганічних сполук (кварцу, азбесту, цементу, каоліну, кам’яного вугілля та ін.), не можуть їх ані перетравити, ані утилізувати. При цьому відбувається ушкодження лізосом, кристали й пилові частки із загиблих макрофагів знову потрапляють у тканину, де їх починають поглинати нові макрофаги. І так усе повторюється спочатку. Постійна загибель макрофагів і виділення ними в тканину вмісту лізосом викликає хронічне запалення й склероз. За таким “сценарієм” відбувається розвиток захворювань легень, відомих під назвою пневмоконіозів (силікоз, антракоз, азбестоз та ін.).
8.32. Які причини можуть порушувати процеси опсонізації й викликати розлади фагоцитозу?
1. Імунодефіцити, що виявляють себе порушеннями утворення імуноглобулінів в
даз).
2. Порушення активації системи комплементу, що призводять до дефіциту СЗЬ.
3. Порушення системи пропердину.
4. Дефіцит фібронектину.
5. Видалення селезінки, що зумовлює дефіцит тафтсину.
8.33. Які якісні зміни фагоцитів можуть бути причиною порушень фагоцитозу?
1. Порушення рецепторів до хемотаксинів і опсонінів (спадково обумовлені зміни, блокада рецепторів імунними комплексами).
2. Порушення специфічного мембранного глікопротеїну (вРПО), що забезпечує адгезивність мембрани фагоцитів.
3. Порушення мікрофіламентів - синдром “лінивих лейкоцитів ”. Як результат нездатності актину до полімеризації порушуються міграція і процес поглинання лейкоцитами об’єкта фагоцитозу (ендоцитоз).
4. Порушення мікротрубочок - синдром Чедіака-Хігаші. Характеризується появою гігантських лізосом. Виявляє себе порушеннями хемотаксису, утворення фаголізосом і секреторної дегрануляції (екзоцитозу).
5. Порушення бактерицидних систем лейкоцитів. Описані такі спадково обумовлені розлади: а) дефіцит НАДФН-оксидази (розвивається хвороба під назвою хронічний грануломатоз); б) дефіцит глюкозо-6-фосфатдегідрогенази, у результаті чого страждає пентозний цикл і генерація вільних радикалів; в) дефіцит мієлопе- роксидази (виявляється порушеннями галогенізації мембран мікробних клітин).
6. Порушення лізосомних ферментів. Результатом цього є незавершений фагоцитоз.
7. Розлади енергопостачання фагоцитів. За цих умов порушуються процеси, що потребують затрат енергії: міграція, хемотаксис, ендо- і екзоцитоз.
9. Порушення імунологічної реактивності
9.1. Що таке імунологічна реактивність?
Імунологічна реактивність - це здатність організму відповідати на дію антигенів утворенням антитіл і комплексом клітинних реакцій, специфічних щодо даного антигену.
9.2. Які механізми забезпечують імунологічну реактивність?
Існує два механізми імунологічної реактивності: гуморальний і клітинний. Гуморальний тип імунної відповіді направлений передусім на позаклітинні бактерії й віруси. Ефекторною ланкою цього типу відповіді є антитіла (імуноглобулі- ни) - продукти діяльності В-лімфоцитів.
Клітинний тип імунної відповіді направлений на захист від внутрішньоклітинних інфекцій і мікозів, внутрішньоклітинних паразитів і пухлинних клітин. Його ефекторною ланкою є імунні Т-лімфоцити, які несуть специфічні рецептори до даного антигену.
9.3. Що таке антигени?
Антигени - це речовини, здатні при надходженні в організм викликати імунну відповідь і взаємодіяти з продуктами цієї відповіді - антитілами або активованими Т-лімфоцитами.
Антигенами, як правило, є високомолекулярні сполуки.
Неповними антигенами (гаптенами) називають низькомолекулярні сполуки, які не мають імуногенності (не можуть індукувати імунну відповідь), але здатні специфічно взаємодіяти з антитілами.
9.4. Що таке антитіла?
Антитіла - це білки (імуноглобуліни), які синтезуються під впливом антигенів і специфічно взаємодіють з ними.
Основними властивостями антитіл є:
1) специфічність - здатність зв’язуватися тільки з визначеним антигеном;
2) валентність, яка визначається кількістю антидетермінант у молекулі імуногло- буліну;
3) афінність, що відображає міцність зв’язків між детермінантами антигену і анти- детермінантами антитіл;
4) авідність, що характеризує міцність зв’язків між антигеном і антитілом у цілому. Остання залежить від валентності і афінності імуноглобулінів.
9.5. Які клітини беруть участь у здійсненні імунних відповідей?
Імунну відповідь здійснюють В-лімфоцити, Т-лімфоцити і макрофаги.
9.6. Назвіть функції В-лімфоцитів.
Основна функція В-лімфоцитів - утворення антитіл (імуноглобулінів).
Під впливом антигенного стимулу В-лімфоцити певного клону зазнають змін (бласттрансформація) і перетворюються на плазматичні клітини. Останні продукують імуноглобуліни п’яти класів: ^ М, ^ в, \% Е, \% А, ^ Б.
9.7. Назвіть функції Т-лімфоцитів.
Основні функції Т-лімфоцитів:
1. Цитотоксичність (кілерна функція) - здатність знищувати (убивати) клітини, що несуть на своїй поверхні антигени.
2. Кооперативна (хелперна) функція - здатність забезпечувати взаємодію різних субпопуляцій Т-лімфоцитів, В-лімфоцитів і макрофагів.
3. Утворення біологічно активних речовин - лімфокінів.
4. Супресорна функція - пригнічення надмірної імунної відповіді, участь Т-лімфоцитів у формуванні імунологічної толерантності.
Зазначені функції виконують спеціалізовані субпопуляції Т-лімфоцитів: Т-кілери, Т-хелпери, Т-продуценти лімфокінів, Т-супресори.
9.8. Яку участь у здійсненні імунної відповіді беруть макрофаги?
1. Макрофаги поглинають, переробляють і представляють антиген імунокомпетент- ним клітинам (Т- і В-лімфоцитам).
2. Макрофаги беруть участь у кооперації Т- і В-лімфоцитів.
9.9. Що таке тимуснезалежні антигени? Які механізми гуморальної імунної відповіді на їх надходження в організм?
Тимуснезалежними називають антигени, утворення антитіл проти яких не вимагає участі Т-лімфоцитів. Це в основному антигени-полімери, що мають велику кількість однакових повторюваних детермінант.
Імунна відповідь організму на надходження тимуснезалежних антигенів характеризується такою послідовністю процесів.
1. Взаємодія антигену з В-лімфоцитом, що має на своїй поверхні рецептори, специфічні до даного антигену.
2. Результатом такої взаємодії є бласттрансформація В-лімфоцита, тобто перетворення його в лімфобласт.
3. Поділ і проліферація лімфобласта з утворенням клону В-лімфоцитів.
4. Диференціювання В-лімфоцитів у плазматичні клітини.
5. Синтез плазматичними клітинами антитіл - І§М.
9.10. Що таке тимусзалежні антигени? Які механізми гуморальної імунної відповіді на їх надходження в організм?
Тимусзалежними називають антигени, утворення антитіл проти яких вимагає складної кооперації макрофагів, Т- і В-лімфоцитів.
Імунна відповідь на ці антигени характеризується такими етапами.
I. Макрофагальний етап. Відбувається поглинання й перетравлювання макрофагами клітин і часток, що несуть антигени, з наступною презентацією антигенних детермінант на плазматичній мембрані макрофага.
II. Кооперація макрофагів з Т-лімфоцитами. У результаті такої кооперації з’являється клон специфічних Т-хелгісрів.
III. Кооперація Т-хелперів і макрофагів з В-лімфоцитами. Завдяки взаємодії цих клітин антигенні детермінанти передаються В-лімфоцитам.
IV. Бласттрансформація В-лімфоцитів з утворенням клонів плазматичних клітин, що продукують антитіла всіх класів проти даного антигену.
9.11. Опишіть механізми імунної відповіді клітинного типу.
Кінцевий етап імунної відповіді клітинного типу здійснюється Т-лімфоцитами (Т-ефекторами). До них відносять цитотоксичні Т-лімфоцити (Т-кілери) і Т-лімфо- цити - продуценти лімфокінів.
Можна виділити такі етапи імунної відповіді клітинного типу.
I. Макрофагальний етап (див. запит. 9.10).
II. Кооперація макрофагів з Т-лімфоцитами. Результатом такої кооперації є поява активованих Т-ефекторів.
III. Утворення клонів Т-ефекторів у результаті проліферації активованих Т-кілерів і Т-продуцентів лімфокінів. Т-кілери, що утворилися, специфічно взаємодіють з клітиною, що несе антиген, і знищують її. Виділені Т-продуцентами лімфокіни втягують у боротьбу з чужорідними об’єктами інші клітини: макрофаги, гранулоцити, 0- і В-лімфоцити.
9.12. Що таке імунологічна недостатність?
Імунологічна недостатність - це вроджений або набутий дефект імунної системи, що виявляється нездатністю організму повноцінно здійснювати реакції гуморального і (або) клітинного імунітету.
Імунологічна недостатність може бути первинною і вторинною.
9.13. Що таке первинна імунологічна недостатність? Які причини її викликають?
Первинною називають імунологічну недостатність, що виникає внаслідок уроджених дефектів імунної системи.
Причиною виникнення первинних імунодефіцитів можуть бути:
а) генні мутації. Дефектні гени, що утворилися, передаються або зчеплено зі статтю (1/3 відомих на сьогодні первинних імунодефіцитів), або аутосомно-рецесивно;
б) хромосомні мутації. Найчастіше до розвитку імунодефіцитів ведуть аномалії 14, 18, 20-ї пар хромосом і синдром Дауна. Імунологічна недостатність при цьому поєднується з іншими складними синдромами, що виникають внаслідок хромосомних аберацій;
в) внутрішньоутробні інфекції. Часто до виникнення імунологічної недостатності спричиняються вірус краснухи й цитомегаловірус, що викликають складні вади розвитку плода.
9.14. Як класифікують первинну імунологічну недостатність?
Залежно від рівня порушень і локалізації дефекту виділяють такі види первинних імунодефіцитів:
1) гуморальні, або В-клітинні;
2) клітинні, або Т-клітинні;
3) комбіновані.
9.15. Наведіть приклади первинних В-кпітинних імунодефіцитів. Первинні В-імунодефіцити виникають у результаті порушення процесів утворення й диференціювання В-лімфоцитів. У цю групу входять:
а) агаммаглобулінемія Брутона. Спадковий дефект передається зчеплено з Х-хромо- сомою, тому виявляє себе практично тільки у хлопчиків. Порушується диференціювання клітин-попередників В-лімфоцитів. Тому в організмі відсутні В-лімфоци- ти, плазматичні клітини й імуноглобуліни. Т-система лімфоцитів не порушена;
б) загальний варіабельний імунодефіцит. Охоплює дуже багато форм. Загальним їх проявом є гіпогаммаглобулінемія, що виникає досить пізно - у віці 25-30 років. Різноманітні генетичні дефекти порушують диференціювання В-лімфоцитів на різних стадіях дозрівання;
в) селективний дефіцит імуноглобулінів. Порушується утворення одного або кількох класів імуноглобулінів. Утворення ж інших класів антитіл може бути не порушене або навіть збільшене.
9.16. Наведіть приклади первинних Т-клітинних імунодефіцитів.
Первинні Т-імунодефіцити виникають у результаті порушення процесів утворення й диференціювання Т-лімфоцитів. До таких недуг, зокрема, належать:
а) синдром Ді Джорджі - уроджена аплазія вилочкової залози. Є наслідком вад ембріонального розвитку і часто поєднується з “вовчою пащею”, аномаліями дуги аорти, аплазією прищитоподібних залоз.
Порушується диференціювання клітин-попередників Т-лімфоцитів у ^-лімфоцити. Імунна відповідь клітинного типу неможлива. Гуморальна відповідь на тим- уснезалежні антигени зберігається;
б) синдром Незелофа - алімфоцитоз. Генетичний дефект передається за аутосомно- рецесивним типом. Порушується перетворення Т0-лімфоцитів у Т,-лімфоцити, унаслідок чого не можуть здійснюватися клітинні механізми імунної відповіді.
9.17. Наведіть приклади комбінованих первинних імунодефіцитів. Комбіновані імунодефіцити виникають у результаті порушень перетворення
стовбурової клітини в клітину-попередницю лімфоцитопоезу або в результаті поєднання дефектів В- і Т-ліній лімфоцитів.
До цієї групи входять:
а) важкий комбінований імунодефіцит (швейцарський тип). Генетичний дефект передається аутосомно-рецесивно або зчеплено з Х-хромосомою. Порушується утворення В- і Т-лімфоцитів, синтез імуноглобулінів. Хворі діти рідко досягають 2-річного віку;
б) синдром Луї - Барр. Характеризується поєднанням імунологічної недостатності атаксією (порушеннями координації рухів) і телеангіектазією (ураженнями дріб них судин). Тривалість життя хворих рідко досягає 20-30 років;
в) синдром Віскотта-Олдрича. Імунологічна недостатність супроводжується роз витком екземи (уражень шкіри) і тромбоцитопенії. Як і в попередніх випадках страждають гуморальні й клітинні механізми імунної відповіді. Тривалість житт: хворих не перевищує 10 років.
9.18. Що таке вторинна імунологічна недостатність? Які причини її викликають?
Вторинною називають набуту імунологічну недостатність (син. - імунодепре- сивні стани).
Причинами її розвитку можуть бути екзогенні фактори фізичного (іонізуюче випромінювання), хімічного (речовини, що мають цитостатичну дію, - імунодепресан- ти) і біологічного походження (віруси).
Ендогенними факторами, що сприяють розвитку вторинних імунодефіцитів, є старіння й інтоксикації (при уремії, опіковій хворобі, злоякісних пухлинах).
9.19. Що таке синдром набутого імунодефіциту (СНІД)? Що є його причиною?
СНІД- це інфекційне захворювання, що виникає в результаті ураження вірусом імунної й інших систем, унаслідок чого організм стає високосприйнятливим до вторинних інфекцій і злоякісних пухлин.
Причиною СНІДу є лімфотропний ретровірус- вірус імунодефіциту людини (ВІЛ).
9.20. Який патогенез імунологічної недостатності у хворих на СНІД?
Вірус імунодефіциту людини (ВІЛ) уражає клітини, які на поверхні плазматичної мембрани мають особливий білок С04+. Цей білок виконує роль рецептора до білка- глікопротеїну вірусної оболонки gp-120.
Найбільш уразливими стосовно ВІЛ є С04-Т-лімфоцити. За своїми функціональними характеристиками вони належать до Т-хелперів.
Імунологічна недостатність в умовах СНІДу характеризується насамперед недостатністю Т-хелперів. В основі її розвитку лежать такі механізми:
1) руйнування Т-хелперів вірусними частками, що залишають клітини після репродукції;
2) утворення багатошарового нежиттєздатного синцитію, що складається з уражених вірусом Т-хелперів;
3) знищення заражених Т-хелперів цитотоксичними Т-лімфоцитами (Т-кілерами);
4) знищення Т-кілерами незаражених Т-хелперів, до поверхні яких приєдналися вірусні білки.
Наслідком недостатності Т-хелперів є:
а) зменшення утворення антитіл В-лімфоцитами у відповідь на дію тимуезалежнкх антигенів;
б) порушення активації Т-кілерів;
в) порушення регуляції імунної відповіді у зв’язку зі зменшенням утворення лімфо- кінів, зокрема інтерлейкіну-2.
9.21. Які механізми можуть лежати в основі розвитку набутих імунних порушень гуморального типу?
I. Порушення В-лімфоцитів (клітинний рівень).
1. Зменшення вмісту В-лімфоцитів:
а) порушення лімфоцитопоезу;
б) руйнування В-лімфоцитів (дія вірусів, аутоімунні реакції).
2. Якісні зміни В-лімфоцитів:
а) переродження в пухлинні клітини (лейкози, імунопроліферативні захворювання);
б) порушення перетворення В-лімфоцитів у плазматичні клітини.
3. Порушення кооперативних зв’язків:
а) пригнічення функції макрофагів;
б) зменшення Т-хелперних впливів;
в) збільшення Т-супресорних впливів.
II. Порушення імуноглобулінів (молекулярний рівень).
1. Порушення біосинтезу імуноглобулінів:
а) гальмування транскрипції;
б) пригнічення трансляції;
в) дефіцит амінокислот;
г) дефіцит енергії;
ґ) порушення посттрансляційної модифікації.
2. Посилення процесів розпаду антитіл - гіперкатаболізм імуноглобулінів:
а) утворення агрегатів імуноглобулінів;
б) утворення антитіл проти імуноглобулінів.
3. Втрата імуноглобулінів (наприклад, при нефротичному синдромі).
9.22. Які прояви характерні для імунних порушень гуморального типу?
Порушення цього типу виявляють себе зменшенням стійкості організму до первинних бактеріальних інфекцій, спричинюваних стафіло-, стрепто- і пневмококами, і в меншій мірі - ентерококами та грамнегативними бактеріями.
9.23. Які механізми можуть лежати в основі розвитку набутих імунних порушень клітинного типу?
1. Зменшення кількості Т-лімфоцитів:
а) порушення лімфоцитопоезу;
б) руйнування Т-лімфоцитів (СНІД, аутоімунні реакції).
2. Якісні зміни Т-лімфоцитів:
а) порушення цитотоксичності;
б) порушення утворення лімфокінів.
3. Порушення кооперативних зв'язків:
а) пригнічення функції макрофагів;
б) порушення утворення інтерлейкіну-2;
в) збільшення Т-супресорних впливів.
9.24. Які прояви характерні для імунних порушень клітинного типу?
1. Зменшення стійкості до вірусних, протозойних інфекцій і мікозів.
2. Збільшення частоти виникнення злоякісних пухлин.
3. Приживлення на тривалий час трансплантатів.
4. Аутоімунні реакції (дефіцит Т-супресорів).
9.25. Що таке імунологічна толерантність?
Імунологічна толерантність - це стан специфічної імунологічної ареактив- ності до даного антигену, обумовлений попереднім контактом із цим антигеном. При цьому здатність організму давати імунну відповідь на всі інші антигени збережена.
9.26. Які механізми можуть лежати в основі імунологічної толерантності?
1. Обумовлена антигеном елімінація або блокада антигенспецифічних клонів лімфоцитів (пасивна, “класична” імунологічна толерантність). Цей механізм складає основу природної імунологічної толерантності до власних антигенів.
2. Активація антигенспецифічних Т-супресорів (активна толерантність).
9.27. Якими методами можна отримати стан імунологічної толерантності?
З цією метою використовують введення:
а) антигену в організм плода в критичний період формування природної імунологічної толерантності до власних антигенів;
б) великих доз розчинного антигену (імунний параліч Фелтона);
в) гаптену, зв’язаного з неімунним носієм;
г) антигену на тлі штучно створеного імунодефіцитного стану;
ґ) антиідіотипових антитіл, тобто антитіл проти специфічних детермінант імуногло- булінів;
д) антигенспецифічних Т-супресорів, узятих від толерантного організму.
9.28. Що таке реакція “трансплантат проти хазяїна”? За яких умов вона виникає?
Реакція “трансплантат проти хазяїна ” (гомологічна хвороба) - це імунна агресія пересаджених клітин донора, спрямована проти антигенних структур реципієнта. Для її виникнення потрібна низка умов, зокрема:
1) стан імунологічної недостатності у реципієнта (імунологічна незрілість у плода і новонароджених, первинні й вторинні імунодефіцити);
2) трансплантація імунокомпетентних клітин;
3) антигенні відмінності між донором і реципієнтом.
Якщо створюються такі умови, то імунокомпетентні клітини (лімфоцити) донора нічим не обмежуються у своєму розвитку й починають реагувати на тканини хазяїна комплексом клітинних і гуморальних імунних реакцій.
9.29. Як можна здійснювати неспецифічну імуностимуляцію?
Існують такі методи підвищення активності імунної системи (імуностимуляції):
а) введення в організм ад’ювантів або біологічних модифікаторів імунної відповіді. Ад ’юванти - це речовини, які підсилюють імуногенність антигену незалежно від його специфічності;
б) використання фармакологічних імуностимуляторів (левамізол, похідні вітаміну А, циметидин та ін.);
в) використання факторів вилочкової залози: тимопоетину, тимуліну, гуморального тимічного фактора, тимопептину, тимозину;
г) введення лімфокінів та інших цитокінів (інтерлейкіну-1, інтерлейкіну-2, інтерферону);
ґ) замісне пересадження червоного кісткового мозку, введення імуноглобулінів.
9.30. Які існують методи імуносупресії?
Пригнічення функції імунної системи (імуносупресію) можна здійснювати за допомогою ряду методів.
1. Хірургічні методи:
а) видалення центральних і периферичних органів лімфоїдної тканини: тим- уса, селезінки, лімфатичних вузлів;
б) видалення рециркулюючих через кров і лімфу лімфоцитів шляхом створення хронічного дренажу грудної лімфатичної протоки;
в) плазмафарез - видалення із плазми крові імуноглобулінів та імунних комплексів.
2. Фізичні методи - дія рентгенівським або у-випромінюванням.
3. Хімічні впливи - застосування імунодепресантів.
4. Імунологічні методи - введення імунних сироваток (антилімфоцитарних, антимо- ноцитарних, антиглобулінових).
10. Алергія
10.1. Що таке алергія?
Алергія - це імунна реакція організму, що супроводжується ушкодженням власних тканин. Це якісно змінена реакція організму на дію речовин антигенної природи, яка викликає різні структурні і функціональні порушення.
10.2. Що спільного і відмінного в поняттях “імунітет” і “алергія”?
Основу як алергії, так і імунітету становлять імунні реакції гуморального й клітинного типу, що забезпечують захист проти антигенів. Однак в умовах імунітету знищення антигену відбувається без ушкодження власних тканин, у той час як при алергії таке ушкодження завжди має місце.
10.3. Що таке алергени?
Алергени - це речовини антигенної природи, що викликають алергію.
Залежно від будови алергени можуть бути повними й неповними (гаптени). Залежно від походження розрізняють екзогенні й ендогенні алергени.
10.4. Як класифікують екзогенні алергени?
I. За способом проникнення в організм розрізняють:
а) інгаляційні;
б) харчові;
в) контактні;
г) ін’єкційні алергени.
II. За походженням екзогенні алергени бувають:
а) рослинні;
б) тваринні;
в) інфекційні;
г) синтетичні.
III. Залежно від джерела надходження в організм виділяють алергени:
а) побутові (домашній пил);
б) промислові (бензол, формалін та ін.);
в) харчові;
г) лікарські;
ґ) пилкові (пилок рослин);
д) епідермальні (шерсть тварин).
10.5. Як класифікують ендогенні алергени?
Ендогенні алергени (аутоалергени) поділяють на дві групи.
І. Природні. Такими є нормальні, незмінені білкові компоненти ряду органів і тканин: мозку, очей, статевих залоз, щитоподібної залози, внутрішнього вуха.
II. Набуті. Це власні білки організму, які змінили свою конформацію внаслідок дії на них факторів зовнішнього середовища. Залежно від природи цих факторів набуті ендоалергени можуть бути неінфекційними (опікові, холодові, променеві) та інфекційними.
10.6. Що таке інфекційні набуті ендоалергени?
Інфекційні набуті ендоалергени - це власні білки організму, змінені під дією інфекційних агентів або продуктів їх життєдіяльності. Вони бувають простими і комплексними (тканина-мікроб, тканина-токсин).
10.7. Поясніть факт існування природних ендоалергенів.
Природні ендоалергени - це компоненти так званих забар’єрних органів, що мають особливим образом улаштовані гістогематичні бар’єри, такі як гематоенцефалічний, гематоофтальмічний, гематотестикулярний, гематотиреоїдний і гематокохлеарний.
Існування цих бар’єрів унеможливлює контакт імунокомпетентних клітин з антигенами тканин головного мозку, очей, сім’яників, щитоподібної залози, внутрішнього вуха в період ембріогенезу, коли відбувається становлення імунологічної толерантності до власних білків.
Неможливість такого контакту є причиною того, що до антигенів зазначених вище забар’єрних органів не сформувалася імунологічна толерантність, тобто в організмі існують клони лімфоцитів, здатні давати імунну відповідь на зазначені антигени.
В умовах патології, коли порушується цілісність спеціалізованих гістогематич- них бар’єрів, лімфоцити можуть проникати в забар’єрні тканини і взаємодіяти з нормальними їх компонентами, ініціюючи комплекс клітинних і гуморальних імунних реакцій, - розвивається аутоалергія.
10.8. Як класифікують алергічні реакції?
I. За походженням алергенів:
1) алергічні реакції, що спричиняються екзогенними алергенами;
2) аутоалергічні реакції.
II. За клінічними ознаками (класифікація Кука):
1) алергічні реакції негайного типу;
2) алергічні реакції уповільненого типу.
III. За характером і місцем взаємодії алергену з ефекторами імунної системи (класифікація Кумбса і Джелла):
I тип - анафілактичні реакції;
II тип - цитотоксичні реакції;
III тип - імунокомплексні реакції;
IV тип - гіперчутливість уповільненого типу.
IV. За патогенезом:
1) алергічні реакції гуморального типу (І, II і III типи реакцій за Кумбсом і Джеллом);
2) алергічні реакції клітинного типу (IV тип реакцій за Кумбсом і Джеллом).
10.9. Що таке алергічні реакції негайного й уповільненого типу?
Алергічні реакції негайного типу виникають відразу ж або через 15-20 хв. після контакту алергену із сенсибілізованим організмом. Такими реакціями є анафілактичний шок, бронхіальна астма, алергія на пилок рослин та ін.
Алергічні реакції уповільненого типу виявляють себе через 24-48 год. після контакту алергену із сенсибілізованим організмом. Прикладом таких реакцій можуть бути туберкулінова проба, реакція відторгнення трансплантата.
10.10. Які стадії виділяють у патогенезі алергічних реакцій?
I. Імунологічна стадія.
II. Патохімічна стадія.
III. Патофізіологічна стадія (стадія клінічних проявів).
10.11. Який період часу охоплює імунологічна стадія алергічних реакцій? У чому її сутність?
Імунологічна стадія - це період часу від першого контакту алергену з організмом до взаємодії цього ж алергену, звичайно при повторному надходженні його в організм, з ефекторами імунної системи (антитілами або Т-лімфоцитами).
Дата добавления: 2015-09-29; просмотров: 21 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |