Доступ до праці в державному секторі

Зрозуміло, що в деяких відділах державної служби, перш за все в тих, які особливо важливі з точки зору внутрішньої і зовнішньої політики, держава повинна мати широкі межі свободи в призначенні і звільненні членів персоналу. Як вже згадувалося, посадові особи державної служби виконують обов’язки і несуть відповідальність, згадані в п.2 ст. 10, що безпосередньо впливає на їхню свободу передавати іншим інформацію й ідеї. Це призводить до вирішення двох питань: право кандидата на публічну посаду мати доступ до інформації, зібраної про нього спеціальними чи іншими урядовими службами, з одного боку, або встановлення списку тих посад, щодо яких повинні бути виконані спеціальні вимоги "політичної коректності", з іншого боку.

Суд займався правом на отримання інформації у шведській справі Ліндер 1987 року. Заявника було звільнено з посади теслі в публічному музеї Військового Флоту тому, що поліція безпеки вважала, що він створює загрозу для національної безпеки, з огляду на його минулі тісні зв’язки з крайніми лівими. Заявник хотів мати доступ до свого персонального досьє з зібраними про нього поліцією даними. Таким чином, він хотів вияснити можливі неточності. Влада відхилила його прохання.

Суд вирішив, що в тій справі не було порушення "свободи одержання інформації" у світлі ст.10, тому що доступ до праці у публічному секторі не захищений Конвенцією. Суд сказав що хоча ст. 10 гарантує " право на свободу одержання інформації" і " в основному, забороняє уряду накладання обмеження у сфері отримання особою інформації, яку інші бажають або можуть бажати передати їй", це, однак, " в обставинах даної справи не надає права особі на доступ до реєстру, що містить інформацію щодо його особистої позиції, і при цьому це не зобов’язує уряд передати йому таку інформацію", взагалі забороняє уряду перешкоджати доступ до інформації, якою інші люди хотіли або могли поділитися. [Що також ] в таких обставинах, як в тій справі, не надає особі права доступу до реєстру, що містить інформацію про його посаду і при цьому не покладає на уряд обов’язку ділитися такою інформацією з тією особою" [§74].

Десятьма роками пізніше, у квітні 1997, два шведських правники ще раз звернулися до Суду у справі Ліндера, просячи про новий розгляд. Відповідно до представлених доказів, Уряд, ніби-то, подав до Суду неправдиві свідчення щодо центральних фактів. Один з правників заявив: "У зв’язку із тим, що п. Ліндер програв справу чотирма голосами проти трьох, і шведський суддя знав про неправдиві твердження уряду, просимо про новий розгляд справи. Я думаю – принаймні, якщо йдеться про пізніше твердження уряду, що Суд і Комісія вважають, що немає ніяких проблем із шведською системою керування персоналом – необхідно, щоб судовий процес було засновано на правдивих характеристиках цієї справи."

Суд застосовував подібний підхід протягом декількох років у німецьких справах щодо відповідності німецького права і практики "Berufsverbot" Конвенції. Відповідно до політики "Berufsverbot", кожний державний службовець повинен присягати на вірність Конституції і її вартостям. Осіб, які розділяли крайні ліві і крайні праві симпатії, не приймали на державну службу навіть на найнижчу посаду. Суд не визнавав тієї практики як такої, що суперечить ст.10 Конвенції (справи 1986 р. Ґлансенап і Косєк). В тих справах Суд обмежився, в основному, твердженням, що право доступу до державної служби не охороняється Конвенцією. Це означає, що відмова у працевлаштуванні особи на посаду публічного характеру не може бути предметом скарги на підставі Конвенції (Ґлансенап § 49).

Після 1989, коли Німеччина більше не межувала з комуністичним блоком, Суд змінив своє ставлення у справі Фоґт. У 1987 році пані Фоґт була звільнена зі школи, де вона працювала, починаючи з 1979 року, тому що вона з 1972 р. належала до Німецької Комуністичної партії. Вона відмовилася залишити діяльність в тій партії, і для керівництва це означало, що вона не виконує обов’язок кожного державного службовця, що має на меті підтримку вільної конституційної демократичної системи. У 1995 р. Суд підтримав точку зору уряду, яка полягала у тому, що державна служба, яка знаходиться далеко від політичних радикалізмів, "є гарантом Конституції і демократії" [§59]. У зв’язку із тим Суд визнав однак, що "незважаючи на те, що держава і право накладають на державних службовців, з огляду на їхній статус, обов’язок діяти на власний розсуд, державні службовці є індивідами і, як такі, підлягають захисту ст. 10 Конвенції" [§ 59]. Суд підкреслив у тому рішенні, що він розуміє, що аргументи уряду викликані історією Німеччини і тим фактом, що країна бажала уникнути повторення колишнього досвіду, створюючи нову державу, яка б відповідала передумові, що це повинна бути "демократія, здатна захистити себе сама". Суд визнав, однак, що цей погляд не означає, що "особа, призначена для виконання функцій державної влади, не може подавати скарги з приводу її звільнення, якщо це звільнення порушує її права, гарантовані Конвенцією. У приписах статті 1 і 14 Конвенція містить постанову, що "кожний, хто підлягає юрисдикції" договірних сторін, повинен користуватися правами і свободами "без дискримінації на будь-якій підставі". Більше того, у кінці п.2 ст. 11 державі дозволяється накладати спеціальні обмеження на свободу зібрань та об’єднань для "осіб, що входять до складу збройних сил, поліції або органів державного управління". Це підтверджує, як загальне правило, що гарантії Конвенції поширюються на працівників державної служби. Отже, статус державного працівника, який набула п. Фоґт з моменту визнання її вчителем середньої школи не позбавляє її охорони ст.10" [§43]. Остаточно, однак, Суд не визнав, що у тій справі німецька влада порушила припис ст.10 Конвенції. Таким чином, визнається, що діяльність у відповідності до конституційного порядку: "є обов’язком кожної посадової особи державної служби незалежно від її/його позиції і рангу. Це означає, що кожна посадова особа державної служби... мусить однозначно відмовитися від участі в групах і рухах, які компетентна влада вважає ворожими Конституції. Це не дозволяє провести різницю між службою і приватним життям..."[§ 59]". Отже, на відміну від справ Ґлансенап і Косєк, в яких заявникам відмовлено у доступі до державної служби, Суд визнав, що у справі Фоґт дійшло до втручання в права, гарантовані Конвенцієй. П.Фоґт працювала і була звільнена зі школи в зв’язку з виявленням у неї радикальних політичних поглядів. Втручання те містилося однак у межах тексту п.2 ст.10 Конвенції.

Дата добавления: 2015-11-16