Це спонукало заявника до критики Крайського і до використання виразів “підлий опортунізм”, “аморальний” і “негідний”.

У ході вирішення цього питання, Суд відзначив, що, оскільки справа має відношення до п. Крайського у його якості як політика, слід звернути увагу на той фон, на якому ці статті були написані. Саме тому оскаржені вислови розглядалися на фоні політичної полеміки. У цій боротьбі кожен використовував зброю, яка була у його розпорядженні; і в цьому не було нітрохи незвичного для запеклих політичних сутичок.

Що стосується урядового заперечення, що обговорювана стаття була вже широко поширена під час кримінального засудження заявника австрійським судом, і тому покарання, накладене на автора, власне кажучи, не перешкоджало йому самому висловлюватися, Суд відзначив, що воно, проте, було рівнозначне цензурі, яка б, імовірно, могла відбити у нього бажання до створення критичних статей такого роду знову у майбутньому.

Суд розкритикував тоді національні суди за прагнення визначити, чи підсудний стверджував правду у своєму вислові. Оскаржувані вирази “підлий опортунізм”, “аморальний” і “негідний” були оціночними судженнями, а не ствердженням факту. Незважаючи на існування фактів, які може бути доведено, правдивість оціночних суджень неможливо довести.

Суд вирішив, що покарання заявника було непропорційним законній цілі, яка переслідується, і порушило статтю 10 Конвенції.

2) В іншій справі проти Австрії (Обершлік №2), рішення від 1 липня 1997) Суд подібним чином виявив порушення статті 10. Заявник, журналіст і редактор періодичного видання “Форум” опублікував коментар щодо промови Йорґа Хайдера (Jorg Haider), лідера Австрійської партії свободи і добре відомого своїми екстремістськими політичними переконаннями. Хайдер у своїй промові прославляв роль “покоління солдатів”, яке брало участь у Другій світовій війні. Він також критикував письменника, який, на думку Хайдера, принизив всіх тих, кого вбили у цій війні. Хайдер сказав стосовно цього:

“свобода думки... досягає своїх меж там, де люди скаржаться, що духовна свобода, яку б вони ніколи не отримали, якби інші не ризикували своїми життями, формує їх так, щоб вони могли тепер жити в демократії і свободі”.

Цю промову було повністю відтворено у “Форумі” і прокоментовано заявником, який написав, між іншим, “Я скажу про Йорга Хайдера, по-перше, що він не є нацистом, а по-друге, що він є, однак, ідіотом (Trottel) ”. Заявник тоді пояснив на основі аналізу промови Хайдера, чому він вважав його ідіотом.

Внаслідок цього Хайдер пред’явив позов про дифамацію і образу, і журналіста було визнано винним. Австрійський суд вважав, що використання слова “ідіот” є образою. Цей термін ніколи не використовується для будь-якої об’єктивної критики.

З точки зору Суду, однак, стаття заявника і, зокрема, слово Trottel, можуть, звичайно, бути визнані полемічними, але ця оцінка не складає безпричинний особистий напад, оскільки автор забезпечив для нього отримання об’єктивно зрозумілого пояснення з промови п.Хайдера, яка сама була провокаційною. Як такі, вони були частиною політичної дискусії, спровокованої промовою п. Хайдера і прирівнюються до оціночного судження, правдивість якого неможливо довести. Таким чином, оціночні судження можуть, однак, бути надмірними, зокрема, за відсутності будь-яких фактичних підстав, але у світлі вищезгаданих міркувань, воно не було таким у цьому випадку (дивись джерело Де Хаес (De Haes) і Ґійсельс (Gijsels) проти Бельгії, рішення від 24 лютого 1997, Звіти, 1997-I, с.236, §47).

Це правда, що публічне називання політика Trottel може ображати його. У цьому випадку, однак, це слово не здається непропорційним до зумисне викликаного п. Хайдером обурення. Що ж до полемічного тону статті, то його не потрібно підтверджувати, потрібно нагадати, що стаття 10 захищає не лише сутність виражених ідей і інформації, але також і форму, у якій вони виражені (дивись серед інших джерел, Обершлик (№1), рішення, цитоване вище, с.25, §57).

3) У справі Кастеллс проти Іспанії, заявника, який був сенатором, обраним за списком політичної партії, що підтримувала незалежність регіону басків, було визнано винним за спробу образи уряду. Його було засуджено до одного року ув’язнення

Це звинувачення базувалося на тому факті, що він опублікував статтю у щотижневому журналі, звинувативши уряд у приховуванні численних фашистських вбивств, скоєних у баскському регіоні. Іспанські суди не взяли до уваги доказ, наданий заявником на підтримку його тверджень.

Європейський суд з прав людини відзначив, що заявник у своїй статі:

склав довгий список вбивств і нападів, скоєних у баскському регіоні;

наголосив, що вони залишилися непокараними;

стверджував участь різних екстремістських організацій, які він назвав;

приписував уряду відповідальність за цю ситуацію.

Ці твердження були, на думку Суду, спробою встановити їхню правдивість; точно так, як заявник міг би обґрунтовано намагатись продемонструвати свої добрі наміри.

Враховуючи, що національний суд визнав неприйнятним доказ, який заявник намагався представити, Суд зробив висновок, що втручання у використання заявником свободи висловлювань не було необхідним в демократичному суспільстві.

4) У справі Торгейр Торгейрсон проти Ісландії заявник був звинувачений у дифамації поліції, через те, що він надрукував дві газетних статті, в яких засуджував брутальність поліції у Рейк’явіку, базуючись на тому, що нібито повідомили йому жертви.

Він, між іншим, використав такі терміни як “ звірі у формі”, “жертви поліцейських звірюк”, “дозвіл звірам і садистам задіяти їхні збочення”.

Суд відзначив, що заявник висвітлював, по суті, те, що говорили інші про брутальність поліції і вважає, що оскільки від нього вимагалося встановити правдивість його твердження, він зіштовхнувся з нерозумним, якщо не неможливим, завданням.

Далі Суд вирішив, що критика заявника не могла бути сприйнята як напад на одного, зокрема, чи на всіх членів поліцейських сил, і що уважне прочитання його записів виявило його принципову мету спонукати Міністерство юстиції заснувати незалежний і безпристрасний орган для розслідування скарг про брутальність поліції.

Суд постановив, що оскаржені звинувачення і вирок були здатними обмежити відкриту дискусію на суспільно важливі теми і порушували статтю 10.

5) Повідомлення про нібито поліцейську брутальність у місті Берген також було підставою для справи Нільсен і Джонсен проти Норвегії, рішення від 25 листопада 1999, Звіти, 1999-VIII). Заявники, два поліцейські офіцери і провідні члени Бергенської і Норвезької поліцейських асоціацій, відповідно, йдучи за публікацією незалежного дослідника у книзі під назвою “Поліцейська брутальність”, критикували книгу і її автора як “чисту дезінформацію, спрямовану на завдання шкоди поліції”, як “умисну брехню” і “негідну професора права”.

Автор книги “Поліцейська брутальність” звернувся до суду з позовом на захист честі і гідності. Національний суд визнав твердження офіцерів поліції дифамаційними і проголосив їх не відповідаючими дійсності.

Тоді справу було внесено на розгляд Європейського суду з прав людини, який постановив, що у зрівноваженні конкуруючих інтересів також повинна бути врахована роль, яку відіграла ображена сторона у справі з цього питання. Він відзначив, що сам автор книги висловив різку критику щодо поліції і використав значну кількість принизливих виразів. Саме тому заявники отримали право відбити напад тим же чином. Установивши, що рівень перебільшення повинен бути терпимим у контексті таких палких і тривалих публічних дебатів про справи, які представляють суспільний інтерес, і відзначивши, що існувало фактичне підтвердження для припущення того, що фальшиві твердження про брутальність поліції зроблені інформаторами, Суд виніс рішення, протилежне до рішення національного суду, що оскаржувані твердження на адресу автора книги не перевищують меж припустимої критики.

СВІП 2000/04

http://khpg.org.index.php?id=968017272

Дата добавления: 2015-11-16