За редакцією О. Д. Пономарева 33 страница

вищої школи з виробництвом; наше господарство — одне з про­відних у Подільському районі (входить до складу цілісного ре­чення В тому... є велика заслуга молодих); А ось що беззаперечно; висадка на узбережжя успішно застосовувалася й у Стародавній Русі. Аргументаційні речення містяться в окремих фразах (пер­ший і третій фрагменти) і в одній фразі — в цьому випадку вони оформлені як вставні речення, бо приєднуються всередині речен­ня, з яким зв'язані (другий фрагмент). Аргументаційних речень може бути кілька (див. перший фрагмент). До них можуть при­єднуватися також залежні від них речення, що надає доказові по­глибленого, розгорнутого характеру. Деталізована, об'ємна ар­гументація, виражена не тільки одним реченням, а й поєднанням речень, використовується в передових і проблемних статтях, ма­теріалах, присвячених питанням міжнародної політики.

Аргументаційні речення приєднуються до тих, котрі їх сто­суються, також із допомогою сполучникових засобів (так, на-приклад, приміром, ось наприклад, скажімо, про це свідчить, на­очне підтвердження цього, підтвердженням цього можуть слу­жити й т. ін.), які підкреслюють, підсилюють вираженість від­ношень, що склалися.

4. Залежними реченнями користуються для коменту­вання опорного речення. Такі відношення особливо прита­манні інформаційному текстові. При цьому опорне речення мо­же виражати різноманітний зміст — повідомлення про подію, якісь дії, стан справ, судження про що-небудь і т. д. У комен-тарному реченні даються роз'яснення, тлумачення або оцінка (інтерпретація) того, про що повідомляється — окремих понять або змісту в цілому. На відміну від пояснення, спрямованого на зняття, ліквідацію неясності в тексті, коментар являє собою ви­біркові роз'яснення, що даються для кращого розуміння суті, характеру фактів, явищ, предметів. Звичайно, для коментуван­ня вибираються суттєві аспекти повідомлюваного, які виклика­ють суспільний інтерес, мають вагоме значення. Тому важко пе­реоцінити важливу роль коментування для глибокого усвідом­лення фактів дійсності, формування громадської думки. Комен­туючи, автор відповідає на багато питань, пов'язаних із пові­домлюваним: як це слід розуміти, поціновувати; що являє со­бою хто-, що-небудь; що є характерним для чого-небудь; яка суть чого-небудь; які роль, значення, цінність, необхідність чо­го-небудь і т. д.

Розглянемо фрагмент: «Софія Русова читача курс дошкільно­го виховання у Фребелівському інституті Києва, викладала фран­цузьку мову в Комерційному інституті, редагувала "Світло'"' — легальний український педагогічний журнал_у що мав великий успіх серед просвітян та вчителів. З номера у номер з 'являчись на сто­рінках "Свіпьча" роздуми Русової.

Прості, щирі, мудрі. То — роздуми Виховательки, Матері, лдшаиовитої Українки, котра збагнула істину, культура і свідо-0Ісмь нації народжуються коло колиски немовляти, над якою му-і0пь витати рідний дух, звучати рідна пісня й рідне слово» (журн)- Д^ва коментарні речення стоять у другому абзаці. Вони стосуються компонента попереднього речення — роздуми Русо-0ої, в ^них висловлюється поцінування праць відомого педагога, її ідей національного самоусвідомлення.

Поширеним є коментування змісту всього повідомлення, на що вказує займенник це або поєднання займенників цей, такий зі словом, котре узагальнено позначає коментований зміст: «Щоб подовжити оптимальні строки сінокосу, господарства створюють різнодостигальні травостої. Це, гадаємо, правильний підхід до справи, бо дає змогу збільшити збір повноцінних кормів» (газ.); «...Багато підприємств легкої промисловості не справля­ється з планами поставки, порушує зобов'язання перед торгів­лею... Такі стосунки між партнерами рівноправними, природно, не назвеш» (газ.).

Засобами інтегративно-характеристичного зв'язку при ко­ментуванні є сполучникові слова та речення: по суті', суть у то­му, що; це означає, що; йдеться про те, що; загалом; словом; од-ним словом; коротше кажучи та ін.: «До сьогодні ембріонів утри­мують в анабіозі по кічька років. Але вчені переконані, що межі "життя" зародка в пробірці вимірюються, як мінімум, десяти­літтями. Це означає, що з часом генетичну сутність, важливі якості найцінніших і рідкісних тварин — як сільськогосподар­ських, так і диких — удасться довго зберігати в їхньому "закон­сервованому" потомстві» (газ.); «..Для учасників підготовлено цікаву культурну програму, випущено пам'ятні значки, афіші, плакати, вимпели. Словом, як у доброї господині, до свята все го­тове завчасно» (газ.). У текстах коментування представлене як у складі авторської мови, так і в мовних партіях, що належать особам, компетентним у тому чи іншому питанні. Таке подан­ня коментаря посилює його переконливість і вірогідність інфор­мації в цілому. Те саме можна сказати про повідомлення комен­таря, який дають різні газети, агентства преси й т. д. Оформ­ляється таке коментування (одне коментарне речення або в по­єднанні з тими, що його стосуються) як у вигляді прямої мови, так і через різні посилання (називаються ті особи, газети, агент­ства, організації, яким належить коментар).

5. У залежному реченні повідомляється про міркуван­ня, асоціації, почуття, бажання, ставлення кого-небудь до чогось, котрі виникають у зв'язку з тим, з приводу того, про що йдеться в опорному реченні. Як і за коментування, в цьому разі опорне речення може бути різним за змістом. Відмінність полягає у функції та змісті залежного ре­чення — воно слугує не для роз'яснення, а для вираження ав­торського ставлення до повідомлюваного. Порівняймо: «Зго­дом тут побудують тунель, і тоді буде відкрито безперешкод­ний в 'ізд на естакаду. Ця споруда з 'явилася кілька років тому. Во­на відкрила найкоротший шлях із північної частини міста до пів­нічно-східної. Справжнє задоволення їхати таким мостом, що проліг над павутинням залізничних колій, тісних вуличок і про­їздів» (газ.); «У новому фільмі мені особливо сподобалась Офелія — ніжна, сумна, невагома... Як цікаво було б побачити балерину в цій ролі на великій сцені в "повнометражному" балеті "Гамлет"» (газ.); «Повернувшися в Кентау, Касимбеков щиро захоплювався.

— Золоті в нього руки... І людина чудова, пряма, чесна. Таким і мас бути справжній майстер.

Так, майстерність — категорія ще й моральна» (газ.).

У першому фрагменті спочатку йде опорне речення, а потім кілька залежних, що стосуються поняття естакада: два комен-тарних (ця споруда з'явилася...; вона відкрила найкоротший шлях...) і третє, в якому автор говорить про те, яке почуття за­доволення викликає їзда таким мостом. Основним тут є пові­домлення про відкриття нового в'їзду на естакаду, решта слугує для того, щоб читач міг краще уявити собі цю естакаду. В дру­гому фрагменті (з відгуку на новий телефільм-балет) перше ре­чення є безпосереднім повідомленням за темою тексту: як сприйнято твір (У новому фільмі мені особливо сподобалася...), пояснюється, яка ж Офелія створена балериною (ніжна, сумна, невагома). А в другому реченні говориться про уявлення, що ви­никли в автора в зв'язку зі сприйняттям цього образу, думки щодо того, як цікаво було б побачити балерину в цій ролі на великій сцені... І, нарешті, в третьому фрагменті розповідаєть­ся, як захоплюється один майстер своєї справи трудовим ми­стецтвом і людськими якостями іншого майстра. У реченні Так, майстерність — категорія ще й моральна висловлюється думка, що виникла в автора в зв'язку з усім сказаним, із твердженням героя, що справжній майстер має бути прямою, чесною, гідною людиною. Функції речень, що розкривають думки автора з приводу повідомлюваного, значні й різноманітні: з їхньою до­помогою поглиблюється інформація про щось, читач дістає орі­єнтири для сприйняття та оцінки повідомлення, виклад стає жвавим, природним (розмовним), бо саме в розмовній мові спо­стерігаємо найрізноманітніші за характером асоціативних зв'язків супутні змістові відгалуження. Вони поряд із коментар-ними особливо помітно відображають властиву публіцистичній мові якість авторського «я» — відверто, прямо вираженого, що необхідно для здійснення активного, чіткого в своїй визначе­ності впливу публіцистики на суспільну свідомість. Розглянуті відношення виразно передаються тематичним зв'язком, голов­на роль у якому належить змістові залежного речення, в якому повідомляються думки автора з приводу того, про що йдеться. Про таку семантику залежних речень сигналізує наявність в їх­ньому складі компонентів вірю, віриться, цікаво, здається, хо­четься, подобається, певно, зрозуміло, приємно, радує, смутить, _як важливо й т. п.

Наприклад: «Все розквітне по-новому, спіраль-коло нашого Духу розів ^ується новими колами, новим знанням. І я вірю в щасли­ву Зорю України!» (В. Хитрук); «...Нашу бесіду перериває теле­фонний дзвінок. Валентина Михайлівна бере трубку. "А навіщо записувати? — дивується.— Я й так запам 'ятаю — все життя прагнула цього. Отже, літак в Антарктиду тільки взимку..."

Віриться, капітан "Метелиці" першою з жінок планети про­кладе лижню на білому континенті» (газ.); «Колектив театру, напевно, із самого початку привабила життєрадісна стихія п 'сси Блаумана, гуманний пафос автора, й добре, що ця захопленість продовжує жити у виставі, намагнічуючи її виконавців. Як це важливо, коли в залі театру підтверджується вічно нова й вічно стара істина: щовечора — Прем'єра!» (газ.).

Таким чином, поєднання взаємопов'язаних речень на основі супровідних відносин характеризується змістовою єдністю, бо одне речення виступає як основне, опорне (є носієм провідного змісту), а друге виконує спеціальну комунікативно заломлю­вальну щодо цього опорного речення функцію. Тобто в такому поєднанні одне речення є змістовим центром, ядром, а решта слугує для посилення комунікативної ефективності вираженого ним повідомлення. Основні речення притягують до себе ті, що виступають як супровідні, відтінюють їхній периферійний, до­поміжний характер, у той же час із допомогою залежних речень закріплюються центральні позиції основних речень, котрі є но­сіями провідного змісту (щодо змісту супровідних речень). Як­що основні речення можуть уживатися без супровідних, то ці, відірвані від них, виявляються зовсім непотрібними, їхнє існу­вання можливе тільки на ґрунті основних, а за межами їхньої сфери впливу — і змістової, й синтаксичної — супровідні речен­ня втрачають своє призначення. Співіснування основних і су­провідних речень закріплюється семантико-синтаксичним об'єднанням їх і створенням на цій основі складних синтаксич­них цілих. Такі складні синтаксичні цілі є закономірними регу­лярними утвореннями, зумовленими комунікативною спрямо­ваністю повідомлень про дійсність (про конкретний предмет мовлення). Супровідні речення слугують для розширення інфор­мації опорного речення, її пояснення, аргументації, коментуван­ня, усвідомлення й т. д. Це зумовлює формування складних син­таксичних цілих відповідних різновидів.

Серед складних синтаксичних цілих із супровідними відно-

шеннями спостерігаються побудови з одноплановими, одно­типними супровідними відношеннями (наприклад, тільки з роз­ширенням чи тільки з аргументуванням і т. д.) та з різнотипни­ми супровідними відношеннями (наприклад, і з розширенням, і з коментуванням, і з аргументуванням і т. д.).

Сприйняття мовного твору починається зі сприйняття се-мантико-синтаксичних одиниць, які в процесі ознайомлення, роботи з текстом групуються в свідомості читача в уже власне комунікативні одиниці (природно, що в тексті таке групування вже здійснене).

Уміння правильно відтворити думку не менш важливе, ніж уміння правильно добирати окремі слова чи звороти. Розкри­вається мова в усій повноті, стає гострішою, переконливішою саме в текстових сполученнях. Неправильне ж поєднання ре­чень робить повідомлення невиразним, заплутаним або призво­дить до спотворення думки взагалі.

У мові існують різноманітні засоби зв'язку, які необхідно правильно застосовувати для побудови складних конструкцій і тексту в цілому. Сподіватися на незаперечну, чітку послідов­ність викладу можна тільки знаючи характер текстових сполу­чень. Уміле їх використання робить повідомлення змістовним, доказовим, переконливим.

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Авксентьєв Л. Г._ш Колошник В. С, Ужченко В. Д. Фразеологія су­часної української мови. X., 1977.

Антоненко-Давидович Б. Д Як ми говоримо. К., 1991.

Бевзенко С. Я. Українська діалектологія. К., 1980.

Булаховський Л. А. Питання походження української мови // Тво­ри: У 5 т. К., 1975—1981. Т. 2.

Бурячок А. А. Орфографічний словник. К., 1995.

Вихованець І. /\ Частини мови в семантико-граматичному аспекті. К., 1989.

Вихованець І. Р. Граматика української мови: Синтаксис. К., 1993. ГаничД. /., Олійник І. С. Словник лінгвістичних термінів. К., 1985. Головащук С. /. Словник-довідник з правопису та слововживання. К., 1989.

Горецький П. Й. Історія української лексикографії. К., 1963.

Гринчишин П. Л, Сербенська О. А. Словник паронімів української мови. К., 1986.

Грищенко А. П. Прикметник в українській мові. К., 1978.

Етимологічний словник української мови: В 7 т. К., 1982. Т. 1; 1985. Т. 2; 1989. Т. 3.

Жовтобрюх М. А., Кулик Б. М. Курс сучасної української літера­турної мови. К., 1972.

Жовтобрюх М. А. Українська літературна мова. К., 1984.

Иетрин В. А. 1100 лет славянской азбуки. М., 1988.

Клименко Н. Ф. Система афіксального словотворення сучасної української мови. К., 1973.

Ковалик І. І. Вчення про словотвір. Львів, 1961.

Коваль А. /7., Коптілов В. В. Крилаті вислови в українській літе­ратурній мові. К., 1975.

Кучеренко /. К. Теоретичні питання граматики української мови: Морфологія. К., 1961. Ч. 1; 1964. Ч. 2.

^Мамальїга А. И. Анализ структура публицистического текста. К.,

Матвіяс І. Г. Іменник в українській мові. К., 1974. Медведсв Ф. П. Система сполучників в українській мові. X., 1962. Олійник І. С, Сидоренко А/. М. Українсько-російський і російсько-український фразеологічний словник. К., 1971.

Орфографічний словник української мови. К., 1994. Пилинський М. М. Мовна норма і стиль. К_м 1976. Плющ П. II. Історія української літературної мови. К., 1971. ПолюгаЛ М Словник антонімів. К, 1987

Пономарів О. Д. Стилістика сучасної української мови. К., 1993. Різник М. Г. Письмо і шрифт. К., 1978. Синтаксична будова української мови. К., 1968. Скрипник Л. Г. Фразеологія української мови. К., 1973. Словник іншомозних слів. К., 1985. Словник труднощів української мови. К., 1989. Словник української мови: В 11 т. К., 1970—1980. Сучасна українська літературна мова: Вступ. Фонетика. К., 1969. Сучасна українська літературна мова* Синтаксис. К., 1972. Сучасна українська літературна мова: Лексика і фразеологія. К., 1973.

Тоцька Н. /. Сучасна українська літературна мова: Фонетика, ор­фоепія, графіка, орфографія. К., 1981.

Українська літературна мова і наголос. К., 1973. Український правопис. К., 1993.

Фразеологічний словник української мови: У 2 т. К., 1993. Шевченко Л. Ю., Різун В. В., Лисенко Ю. В. Сучасна українська мова. Довідник. К., 1996.

ЗМІСТ

Вступ.................................................................................................................. ³

ФОНЕТИКА. ОРФОЕПІЯ. ФОНОЛОГІЯ................................................ 8

фонетика........................................................................................................... ^

Характеристика звуків.................................................................................. 8

Артикуляція голосних звуків.................................................................... 12

Артикуляція ненаголошених голосних.................................................... 13

Тривалість артикуляції наголошених і ненаголошених звуків.......... 14

Артикуляція приголосних звуків............................................................. 14

Асиміляція приголосних звуків................................................................. 17

Наголос............................................................................................................ 18

•Класифікація звуків.................................................................................... 19

Просодичні засоби української мови......................................................... 19

Орфоепія......................................................................................................... 22

Орфоепічні норми української літературної мови................................. 22

Випадки порушення орфоепічних норм................................................... 23

Фонологія........................................................................................................ 25

Позиційні чергування фонем...................................................................... 25

Історичні чергування фонем...................................................................... 26

ПИСЬМО. ГРАФІКА ТА ОРФОГРАФІЯ.......................................... 27

З історії письма............................................................................................... 27

Неалфавітні види письма............................................................................ 28

Алфавітне письмо......................................................................................... ЗО

Графіка............................................................................................................ 31

Графічні засоби.............................................................................................. 31

Транслітерація............................................................................................... 33

Неалфавітні графічні знаки........................................................................ 34

Основні вимоги до алфавітного письма.................................................. 35

Орфографія української мови................................................................. 36

ЛЕКСИКОЛОГІЯ......................................................................................... 38

Лексикологія як розділ мовознавства...................................................... 38

Омоніми............................................................................................................ 42

Шляхи виникнення омонімів..................................................................... 45

Міжмовна омонімія..................................................................................... 46

Пароніми........................................................................................................... 46

Антоніми........................................................................................................... 47

Синоніми........................................................................................................... 51

Склад лексики сучасної української мови за походженням.......................... 56

Активна й пасивна лексика.............................................................................. 63

Неологізми........................................................................................................ 64

Застаріла лексика.............................................................................................. 66

Лексика української мови зі стилістичного погляду..................................... 68

Діалектизми....................................................................................................... 75

ФРАЗЕОЛОГІЯ................................................................................................ 78

Класифікація фразеологічних одиниць........................................................... 80

Системні зв'язки у фразеології........................................................................ 81

Фразеологія і мовні кліше................................................................................ 83

Мовні штампи................................................................................................... 84

Вживання фразеологізмів та їх трансформація.............................................. 86

ЛЕКСИКОГРАФІЯ.......................................................................................... 90

Загальна характеристика словників................................................................. 90

Розвиток української лексикографії................................................................ 92

Типи словників.................................................................................................. 96

Перекладні словники................................................................................... 96

Тлумачні словники....................................................................................... 98

Етимологічні словники............................................................................... 98

Словники синонімів, антонімів, паронімів................................................. 99

Орфографічні, орфоепічні та інші словники правильності

мови.............................................................................................................. 99

Фразеологічні словники............................................................................ 101

СЛОВОТВІР................................................................................................... ЮЗ

Структура слова........................................................................................... 104

Способи словотворення в українській мові.................................................. 107

Морфемний, словотвірний і етимологічний аналізи.................................... ПО

МОРФОЛОГІЯ.............................................................................................. пі

Граматична категорія. Граматичне значення.

Граматична форма.............................................................

Поділ слів на частини мови, частки мови й вигуки

Іменник...............................................................................

Семантичні розряди іменників..........................................

Конкретні й абстрактні іменники.................................

Розряди істот і неістот..................................................

Власні і загальні іменники...........................................

Збірні іменники............................................

речовинні іменники............................................................................... 118

_{п сик0}-граматичні та граматичні категорії іменників....................... 118

Категорія числа...................................................................................... 120

Категорія відмінка................................................................................. 121

Відмінювання іменників........................................................................... 123

Відмінювання множинних іменників................................................ 132

Відмінювання власних назв................................................................ 133

Невідмінювані іменники........................................................................... 134

Прикметник................................................................................................... 134

Значення прикметника та його граматичні ознаки............................ 135

Семантичні групи прикметників............................................................ 135

Якісні прикметники.............................................................................. 135

Ступені порівняння якісних прикметників..................................... 136

Ступені якості (форми суб'єктивної оцінки) прикметників.......... 138

Відносні прикметники........................................................................... 140

Відносно-якісні прикметники.............................................................. 141

Присвійні прикметники....................................................................... 141

Присвійно-вїдносні прикметники...................................................... 142

Словотворення прикметників................................................................. 142

Суфіксальний спосіб творення прикметників................................. 142

Префіксальний спосіб творення прикметників............................... 144

Префіксально-суфіксальний спосіб творення прикметників....... 144

Основоскладання як спосіб творення прикметників..................... 145

Перехід прикметників у іменники (субстантивація)........................... 145

Словозміна прикметників.................................................................. 146

Відмінкові закінчення прикметників..................................................... 147

Правопис прикметників......................................... ~....... ~~.................... 148

Числівник..................................................................................................... 149

Кількісні числівники. Власне кількісні числівники............................ 150

Складені числівники 154

Збірні числівники........................................................................................ 155

Порядкові числівники............................................... ~............................. 155

Складені порядкові числівники 156

Дробові числівники.................................................................................... 156

Неозначено-кількісні числівники............................................................ 157

Синтаксичні зв'язки кількісних числівників....................................... 157

Сполучення числівників з іменниками в називному відмінку......... 158

Сполучення числівників з іменниками в непрямих відмінках........ 159

Числівник у ролі підмета.......................................................................... 160

Числові іменники і лічильні слова.......................................................... 161

Правопис складних прикметників, першою частиною яких

є кількісний числівник............................................................................... 161

Займенник..................................................................................................... 162

Загальна характеристика займенника.................................................... 162

Розряди займенників.................................................................................. 163

Займенник у тексті...................................................................................... 168

Дієслово........................................................................................................... 169

Загальна характеристика........................................................................... 169

Неозначена форма дієслова........................................................................ 170

Категорія виду.............................................................................................. 171

Дієслова перехідні й неперехідні................................................................ 174

Категорія стану............................................................................................. 175

Загальні відомості про дієвідмінювання. Дві основи дієслова............ 176

Категорія особи й числа.............................................................................. 177

Безособові дієслова....................................................................................... 178

Категорія часу............................................................................................... 179

Теперішній час......................................................................................... 180

Майбутній час.......................................................................................... 182

Минулий час............................................................................................ 183

Давноминулий час................................................................................... 184

Категорія способу......................................................................................... 184

Дієприкметник.............................................................................................. 188

Активні дієприкметники....................................................................... 188

Пасивні дієприкметники........................................................................ 189

Перехід дієприкметників у прикметники та іменники.................... 190

Предикативні форми на -но (-єно), -то................................................ 191

Дієприслівник............................................................................................... 191

Дата добавления: 2015-09-30