Відокремлення бувають обов'язкові, зумовлені структурними та іншими особливостями речення, і факультативні, залежні від волі автора. Факультативні відокремлення широко представлені в художніх текстах, де вони іноді трапляються в несподіваних варіантах, які важко підвести під загальноприйняті правила: «/ таки, на його гроші, купив сиву кобилу» (М. Стельмах); «Не тягнуло на сон і тих, хто мав отримати землю, не спали й ті, які мали позбутись частини своїх, правдою і кривдою, добутих урочищ» (М. Стельмах).
Залежно від морфологічної належності основного слова відокремлення виділяються звороти прикметникові, дієприкметникові, дієприслівникові, субстантивні (іменникові) та прислівникові. За синтаксичною функцією вони поділяються на три групи: відокремлені означення, відокремлені обставини і відокремлені додатки.
ВІДОКРЕМЛЕНІ 03 НА ЧЕННЯ
ВІДОКРЕМЛЕННЯ УЗГОДЖЕНИХ ОЗНАЧЕНЬ
Відокремлення узгоджених означень, виражених дієприкметниковими і прикметниковими зворотами, а також одиничними дієприкметниками і прикметниками, залежить від їхнього місця в реченні щодо іменника, якому вони підпорядковуються, а також інформативного навантаження основного члена відокремленого звороту.
1. Відокремлюються поширені постпозитивні узгоджені означення (дієприкметникові і прикметникові звороти), близькі за значенням до підрядних означальних речень. Вони містять додаткове повідомлення про предмет, виражений означуваним словом — іменником, характеризують його: «Новийп'ятиповерховий будинок інституту, обкладений білою керамічною плиткою, світлою примарою випливав з туману» (Ю. Щербак); «Світло сонця, живе від млявих порухів і клубочіння нічного застояного туману, проривалося крізь вологе верховіття лісу» (А. Колісниченко).
Поширене відокремлення, що стоїть після означуваного ова, часто містить додаткове обставинне значення. У такому сЛпадКу воно тісно пов'язане з повідомлюваним у реченні, що Змагає його змістового й інтонаційного виділення: «Невтомний розум людини, втіїений у корисний труд, дає щастя» (А. Ма-лиіінсо). Відокремлене поширене постпозитивне означення втілений у корисний труд вказує не лише на ознаку предмета розум, а й передає умову, за якої можлива дія основної частини речення виражена дієсловом-присудком дає.
' Постпозитивне відокремлене означення може пояснювати означуване слово: «Темна ніч, напоєна степовими пахощами, пропливала над Асканією» (О. Гончар); «Через балконні двері в кімнату ллється вечірнє повітря, напоєне пахощами літнього саду» (М. Коцюбинський).
Постпозитивне відокремлене означення — прикметниковий зворот — здебільшого виражає постійну ознаку предмета — суб'єкта дії: «Румун, худющий, смаглий, з горбатим полупленим носом, дивився на Маковейчика, а той — на нього» (О. Гончар).
Відокремлення поширених постпозитивних означень обов'язкове. На письмі вони виділяються комами, в усному мовленні — інтонацією.
2. Одиничні постпозитивні узгоджені означення відокремлюються рідше, ніж поширені, їх відокремлення здебільшого факультативне. Відокремлення відбувається тоді, коли одиничні означення містять додаткові повідомлення — пояснення або уточнення: «Сніг, блискучий та легкий, здається, падає на серце прямо» (М. Рильський). Це здебільшого однорідні означення, їх відокремлення обов'язкове тоді, коли перед пояснюваним іменником уже є означення: «Безлюдне повітря, просте, піскувате й гяряче, нагадувало собою шматок південної пустелі» (О. Гончар).
Увага* Якщо відокремлене означення має виразно підкреслене експресивне значення, то на письмі воно може виділятися за допомогою тире. «Перед очима в Малинки встала левада —зелена, весела, над річкою» (М. Коцюби! ський), «/ тоді ж світ, уся земля — буйна й радісна—поринула в цім болю» (М. Хвильовий) У газетних текстах таке відокремлення буває зумовлене бажанням автора привернути увагу до відокремленого означення, яке розкриває зміст пояснюваного слова. «Тамару Михайлівну пкНпримусбагато люгіей, підтримують і організації— громадські й державні» (газ)
Важливим чинником, що сприяє відокремленню непоширених означень, є його позиція в кінці речення. У цьому випадку відокремлення може набирати такої виразності, що інтонаційно відділяється від основної частини речення й оформляється як окреме Речення: «Крізь листя дерев і контури хат виднілися далекі обриси поля. Зеленого, соковитого» (Ю. Смолич). Таке відокремлення суто авторське, факультативне і не набирає обов'язковості.
Увага' У тих випадках, коли постпозитивні непоширені означення не мають яскраво виражених напівпредикативних ознак, а перед пояснюваним словом відсутнє означення, їх відокремлення факультативне пор.: «Дедалі попадалися вже сосни, старі, руді, кострубаті» (М. Коцю! бинський), «Небо, ясне й бірюзове, рідко бачили мандрівники» (О Дончен-ко), «По небу шматками розіслалися хмари темно-зелені» (Панас Мир. ний), «Швидко надходив вечір морозний і зоряний» (М. Коцюбинський).
3. Препозитивні поширені й одиничні означення відокрем-
люються тоді, коли мають додаткове обставинне значення
(умови, причини та ін.). Вони виявляють залежність не лише від
пояснюваного слова-іменника, а й від дієслова-присудка: «На-
ляканий громовицею, кінь тихенько заіржав» (М. Стельмах); «Не
лякані ніким у цій напівдикій лісовій річечці, в 'юни допливали маю
не до ніг Марка» (А. Колісниченко). Відокремлені обставини в
цих реченнях мають додаткове причинове значення.
Увага! Відокремлюються як препозитивні, так і постпозитивні означення й тоді, коли вони віддалені від пояснюваного слова У реченнях з препозитивним відокремленням можлива інверсія головних членів: «Він не чув, як, зрушений пострілами, сиплеться з гілля дерев і вкриває його пушистий сніг» (С. Скляренко), «Дружина підійшла до вікна, висока, в білій сорочці, що сягала їй аж до п 'ят, бліда, прекрасна і стражденна, і ніщо в світі не могло звільнити її від цього страждання» (П. Загребельний) Таке віддалення узгодженого відокремленого означення від пояснюваного слова є особливістю мови художніх творів.
Узгоджені означення (поширені й одиничні) можуть пояснювати особовий займенник. Незалежно від місця в реченні вони завжди відокремлюються і виділяються на письмі комами: «А він іде, високий, посивіти, на схід, на захід поле огляда» (А. Малишко); «Високий, сутулий, у брезентовому плащі, він ходив із сажнем по полю, заміряв виоране» (Г. Тютюнник). Оскільки особові займенники завжди позначають якісь конкретні особи чи предмети, то вони майже ніколи не потребують диференційних ознак. Саме тому вони не мають при собі невідокремлених означень. Такі означення мають додаткове обставинне або уточ-нювальне значення: «Ніколи не байдужий, я оплакував згублену волю мого народу» (О. Довженко); «Але він, зручний і звиклий до гір, умів спинитися на краю кручі і знов обережно шукав підпори для ніг» (М. Коцюбинський).
Узгоджені означення відокремлюються і в тому випадку, коли слово, яке вони пояснюють, відсутнє в основній частині речення, але на яке вказує контекст або ситуація, тобто коли такі речення за своєю структурою неповні: «І, залита жарким рум'янцем, перемайнула до іншого куща, вхопила той кущ і не знала, що з ним робити» (О. Гончар).
ВІДОКРЕМЛЕННЯ НЕУЗГОДЖЕНИХ ОЗНАЧЕНЬ
Відокремленими бувають переважно неузгоджені означення, виражені іменником, рідше — інфінітивом. Обов'язковою умовою відокремлення виступає семантичне навантаження їх.
1 Неузгоджене означення, виражене іменником у непрямо-v відмінку, відокремлюється, якщо воно вказує на якусь особ-йвУ ознаку пояснюваного слова, підкреслює її. Однією з важких уМ0В відокремлення таких означень є їхнє місце в реченні. Здебільшого відокремлюються неузгоджені означення, які стоять в однорідному ряді з відокремленими узгодженими означеннями. У таких випадках умови відокремлення узгоджених означень поширюються і на відокремлення неузгоджених. На письмі вони виділяються комами: «На тракторі сиділа дівчина, кругловида, закіптюжена, у засмальцьованому комбінезоні, у червоній, як шмат полум'я, косинці» (О. Гончар); «Яке більше багатство може бути для чабана, ніж цей колодязь, круглий, просторий, з віконцем жовтого ніздрюватого каменю, щільно складеного, злег-лого так ніби від природи» (О. Гончар).
Відокремлюються неузгоджені означення, що відносяться до власної назви та особового займенника. Такі означення передають додаткову інформацію про конкретну особу або предмет, які вони пояснюють: «Юрій Яновський — високий, ставний, з вольовим обличчям і розумниии очима, то морщить лоба, то ледь помітно усміхається» (П. Панч); «У сатиновій сорочці,у полатаних штанях, він прийшов сюди першим з дружиною й дітьми» (А. Шиян).
Виділяється на письмі тире, а в усному мовленні — інтонацією поширене неузгоджене означення, виражене неозначеною формою дієслова із залежними словами. Це відокремлення постпозитивне (здебільшого в кінці речення) і має уточнюваль-не значення (перед ним можна поставити а саме): «Серед командирів батальйонів уже давно виробився зухвалий гвардійський звичай — заздалегідь обирати пункти, не зайняті ворогом, під свої майбутні КП» (О. Гончар); «Одне лише мав на меті — знайти іуду» (Ю. Покальчук).
ВІДОКРЕМЛЕННЯ ПРИКЛАДКИ
Відокремлена прикладка — це субстантивний (іменниковий) зворот, який виступає в реченні у функції означення. Як і невідокремлена прикладка, вона узгоджується з означуваним словом у відмінку. Відокремлена прикладка — один із виразних стилістичних засобів. З одного боку, вона дає можливість у стислій формі висловити свої думки, передати їхню ієрархію, з іншого — вона виступає як яскравий зображувально-оцінний засіб. Сприяють відокремленню прикладок такі фактори, як зміст, наявність пояснювальних слів, характер означуваного слова, місце прикладки в реченні та ін.
1. Завжди відокремлюється постпозитивна поширена прикладка, що пояснює або вточнює іменник. Тоді прикладки передають додаткове повідомлення про означуваний предмет. це переважно інша назва особи або предмета, уже названого означуваним словом, яке може бути як загальною, так і власною назвою: «Автор її— колишній розвідник, став згодом відомим істориком, професором Лондонського та Оксфордського університетів» (газ.); «і світає, і смеркає, і знову смеркає, а москаля, Ті сина, немає, немає» (Т. Шевченко). Відокремлені прикладки з таким значенням властиві всім функціональним стилям сучасної української літературної мови. Крім того, в художньому стилі відокремлена прикладка виступає з чітко вираженою означальною функцією і має порівняльний, оцінний характер: «І Оксану, мою зорю, мою добру волю, щодень божий умиваїи» (Т. Шевченко). У фольклорних творах та творах, стилізованих під фольклорні, прикладка часто виступає об'єктом поширення звертань: «Ой ти, Петруню, ой ти серце, набери води у відерце» (нар. пісня); «Ой дівчино, дівчинонько, квітко розмаїта, чому ми ся так не любим, як тамтого літа?» (коломийка).
Одиничні постпозитивні прикладки відокремлюються тоді, коли мають додаткове самостійне значення. Це буває в тих випадках, коли відокремлена прикладка пояснює означуване слово — іменник — власну назву. Це найчастіше прізвища, імена або псевдоніми, а також географічні назви, які потребують уточнення: «До мене підходить друг мого дитинства Григорій Безверхий, архітектор» (О. Довженко). Прикладки — власні імена і прізвища — відокремлюються тоді, коли вони названі вперше: «Найменша дочка його, Соломія, підвівши голову, оглядала обсипану плодами яблуню» (М. Стельмах).
Препозитивні прикладки відокремлюються, коли мають обставинно-означальне значення, переважно причинове. Така прикладка пов'язана не тільки з іменником-підметом, а й з діє-словом-присудком: «Сам депутат, Іван Петрович добре розумів усі складності сучасної економічної політики» (газ.). Такі прикладки на письмі відокремлюються комою.
Увага' Якщо препозитивна прикладка має тільки означальне значення, то комою вона не виділяється: «Старшина мінометної роти Вася Багірое був з тих людей, що Оля них війна давно вже стала звичайною справою» (О Гончар).
4. Одиничні й поширені прикладки, які пояснюють особо-
вий займенник, відокремлюються незалежно від місця в реченні.
У постпозиції такі прикладки мають уточнювально-поясню-
вальне значення: «Він, вісічнадцятилітній хлопець, повертався з
весняного лісу, засіяного синім рястом і прозоро-голубими дзвони-
ками» (М. Стельмах); «А він, орел, шумить, клекоче, мов людям
розказати хоче про поєдинок у яру» (Т. Шевченко). У препозиції
ці прикладки мають додаткове обставинне значення: «Нащадок
козаків, щирий патріот, він дбав про збереження української
ьіПури» (газ.); «Польова билиня, вона не призвичаєна до густої Угіювоїтіні» (Панас Мирний).
5. Завжди відокремлюються прикладки, які до означувано-
слова приєднуються за допомогою слів на прізвище, на ймен-
*° родом, так званий, як-от, а саме, тобто, або (тобто), чи шобто), наприклад, зокрема, особливо та ін. Ці прикладки мають уточнювальне або уточнювально-видільне значення: «Гей був у Січі старий козак, на прізвище Чалий» (нар. пісня); «Більшість, особливо молодь, вбачала у поїздці до Морниці веселу розвагу» (І. Вільде); «Деякіриби, як, наприклад, корюшка, в'ють під водою гнізда і відкладають туди ікру» (газ.).
Прикладки, що приєднуються за допомогою сполучника як, відокремлюються лише тоді, коли мають додатковий причиновий відтінок. Таке відокремлення не залежить від місця прик-дадки в реченні: «Івась, як менший, завжди терпів від Карпа» (Панас Мирний).
Увага1 Не відокремлюються прикладки, які разом із як вказують на інші додаткові відтінки або мають значення «вролі кого, чого» «Черкащина давно оспівана як хлібний край» (газ).
6. На письмі відокремлені прикладки виділяються комами,
рідше — тире. Тире ставиться тоді, коли прикладка стоїть у
кінці речення, щоб відрізнити її від однорідних членів речення,
або тоді, коли автор хоче підкреслити її пояснювальне значен-
ня: «На смуглявому обличчі біліє кілька ямок — сліди вітряної віс-
пи» (М. Стельмах); «Стоять стиглі ниви — Золоті озера — ши-
роко і дзвінко в далечінь розлиті» (В. Лісничий).
ВІДОКРЕМЛЕННЯ ОБСТАВИН
1, Обставини, виражені одиничним дієприслівником або дієприслівниковим зворотом, у реченні майже завжди відокремлюються. Такі відокремлення виконують особливу роль. Виражаючи другорядну дію, вони відносяться як до дієслова-присуд-ка, так і до підмета. Тому в реченнях з відокремленою обставиною, вираженою дієприслівником або дієприслівниковим зворотом, виконавець основної та другорядної дії спільний: «5 лави, стогнучи, підвівся Бараболя» (М. Стельмах); «Шарахнувся врізнобіч люд, розступаючись перед баскими кіньми» (О. Гончар).
Увага' Не відповідають нормі сучасної української літературної мови речення, в яких дієслово-присудок основної частини і відокремлена обставина-дієприслівник мають різних виконавців дій. Такі речення трапляються в творах письменників XIX ст, мова яких стилізована під тогочасну усно-розмовну: «Вже емер каючись, через велику силу доповзли вони до города» (Г. Квітка-Основ'яненко), «Не сіявши, не оравши, не буде родити» (нар творчість) Ненормативні також речення, підмет яких стоїть у середині дієприслівникового звороту* «Послухавши Еней Охрі-ма, укрившись па полу ліг спать» (І. Котляревський).
Відокремлені дієприслівникові звороти й одиничні дієпри. слівники можуть виражати дію, яка відбувається одночасно або послідовно з основною дією речення, вираженою дієсловом* присудком, а\ також дію, яка передує основній: «Сторож, несу, чи снідання, стукнув дверима» (Панас Мирний); «Волосний і писар, побачивши окривавлену Кайдашиху, полякалися і побігли до Кайдашенків» (І. Нечуй-Левицький). У таких реченнях дієприслівникові звороти за своєю семантикою близькі до присудка. Проте подвійність природи дієприслівника, який містить у собі ознаки дієслова і прислівника, може виражатись і в посиленні його обставинної функції. Обставинні відношення більш чітко виступають у тих випадках, коли дієприслівник виражає стан, при якому відбувається основна дія речення. Такі відокремлення можуть виступати:
а) у функції обставини способу дії: «На багато верств тяглися
петербурзькі трущоби, халупи, де жили, ні, існуваїш, постійно борю-
чись із злиднями, тисячі простого знедоленого люду» (О. Іваненко).
Відокремлені обставини способу дії можуть поєднуватися з дієсловом-присудком за допомогою сполучників мов, немов, наче, неначе, ніби, які надають відокремленню уявного (ірреального) значення: «Спокійно, наче зважуючи кожне слово, гетьман заговорив» (Натан Рибак). Часто такі відокремлені обставини мають уточнювально-порівняльне значення: «То тут, то там вже починали бриніти перші заробітчанські пісні, поступово наростаючи, немов розгойдуючись» (О. Гончар); «З того часу вже пройшло близько шести років, але він не міг забути, як, широко змахнувши руками, ніби бажаючи обхопити всю землю, він упав з простреленими грудьми» (В. Собко).
Здебільшого у функції обставини способу дії виступають дієприслівникові звороти фразеологічного типу. Якщо такі дієприслівникові нерозкладні словосполучення разом із дієсловом-присудком становлять одну ритмомелодичну групу, то вони в реченні комами не відокремлюються: «Годі вже панами сидіти згорнувши руки» (І. Нечуй-Левицький). Становленню єдиної ритмомелодичної групи допомагає безпосередня постпозиція дієприслівникового словосполучення стосовно дієслова-присуд-ка (бігти не чуючи ніг, працювати не покладаючи рук). Якщо дієприслівниковий фразеологічний зворот віддалений від дієсло-ва-присудка іншими словами або стоїть у препозиції до нього, тоді він і дієслово-присудок творять різні ритмомелодичні групи, і такий зворот виділяється комами: «Чіпка пішов додому, повісивши голову, про все, що чув, роздумуючи» (Панас Мирний); «/ зовсім інша річ, коли він сам, позичивши в Сірка очей, поспішає до тебе на берег» (О. Гончар);
б) у функції обставини часу: «Перед ним відкривалась та
жорстока і складна правда, яку часом він особисто відчував, вду-
«мочись у зловісний і не завжди передбачуваний хід подій» (На-*[н рибак). Такі відокремлення можуть бути своєрідним уточненням до попередньої обставини часу, вираженої прислівником: «Вчора (коли саме?), згадуючи Рай-город, батьків і Катрю, він був у полоні скорботних почуттів» (Натан Рибак);
в) У функції обставини причини: «Старий, люблячи Вариво-
т хотів пригасити суперечку» (М. Стельмах). Обставинне зна-
чення причини в таких відокремленнях може поєднуватися із
часовим: «Побачивши, що мати нездужає, Настя перейшла на
Явдошину ниву» (М. Коцюбинський);
г) у функції обставини мети: «З одного місі^я переходили люди
на друге, шукаючи волі» (Панас Мирний). Такі відокремлені діє-
прислівники і дієприслівникові звороти вносять у речення до-
датковий відтінок бажання, намагання, наміру: «Полки геть-
мана прямували на Волинь, прагнучи вийти до кордонів раніше ко-
ронного війська» (Натан Рибак);
ґ) у функції обставини умови: «Не піймавши, не кажи, що злодій» (нар. творчість). Умовні відношення між відокремленим дієприслівником і дієсловом-присудком можуть поєднуватися з часовими: «Ой, не клюйте, гайворони, чумацького трупу: наклювавшись, подохнете коло мене вкупі» (Т. Шевченко);
Д) У функції обставини допусту: «Не хотячи, образив я людину» (Леся Українка). Відокремлені обставини цього типу означають умову, всупереч якій відбувається основна дія, виражена дієсловом-присудком.
Дієприслівники, співвідносні з дієсловом-зв'язкою, лексичного значення не мають. У таких відокремленнях семантика передається залежним від дієприслівника словом: «А молодим бувши, хто не захоплювався?» (Іван Ле); «/ от тепер, ставши начальником, він раптом заспівав отакої» (О. Гончар). У реченні такі відокремлення виконують обставинну функцію.
Деякі дієприслівникові звороти фразеологічного типу, до складу яких входить дієприслівник, утворений від дієслова мовлення (кажучи, говорячи), виступають у функції вставних словосполучень. На письмі вони виділяються комами: «Мене, правду кажучи, все це навіть заінтригувало» (О. Гончар); «Розмову почали навіть, власне кажучи, не вони, а Степанида Петрівна» (В. Собко). Дієприслівник у цих випадках утрачає своє лексичне значення.
Дієприслівники і дієприслівникові звороти, що стоять після сполучників сурядності і підрядності, у вимові паузою від них не відділяються і становлять одну ритмомелодичну групу. Проте на письмі такі обставини відокремлюються від сполучника комою в тих випадках, коли цей сполучник стосується інших членів речення, з'єднує складові частини речення: «Настечка засвічує кага-нець і, прикривши рукою, несе його до столу» (М. Стельмах); «0с-*к*п стояв, вагаючись, але, бачачи молодицину упертість, вийняв
Ю 0-457
ніж, поточив його об камінь і почав обтинати кружка Соломин* волосся» (М. Коцюбинський); «Подивись тепер на матір, На свою Вкраїну, що, колишучи, співала про свою недолю, що, співц* ючи, ридала, виглядала волю» (Т. Шевченко).
Увага! Якщо сполучники і, а виконують роль підсилювальної част-ки до відокремленої обставини, то вони виділяються комою разом з обставиною: «/ вибігши з хати, пішов у садок» (М Коцюбинський); вступаючи в двір, схопимо з себе, позакидаємо, та так було жалко тих вінків кидати, так жалко» (Марко Вовчок).
Не ставиться кома перед неповторюваними сполучниками /, ща (в значенні і), або, чи, які з'єднують дві відокремлені обставини, виражені дієприслівниками або дієприслівниковими зворотами. Такі обставини вважаються однорідними: «Хвилюючись і все ще не отямившись, солдат розповідав про себе» (О. Гончар).
Але якщо такий сполучник не з'єднує однорідні обставини, а стосується інших складників речення (з'єднує присудки, речення та ін), то кома може ставитися як перед таким сполучником, так і після нього. «Вигріваючись на сонці, привільно й владно розтягнувся він [Дніпро] широкою долиною, викручуючись поміж горами та вилискуючи піщаними лисинами мілин, і, зникаючи з зору, танув у блакитній імлі десь аж на обрії» (В Козаченко) У цьому реченні неповторюваний єднальний сполучник та з'єднує однорідні обставини викручуючись і вилискуючи, тому перед та кома не ставиться єднальний сполучник і з'єднує дієслова-присудки розтягнувся і танув. Коми, що стоять перед і після сполучника /, виділяють відокремлені обставини, незєднані цим сполучником.
Словосполучення з прийменниками незважаючи на, починаючи з, кінчаючи, утвореними шляхом переходу дієприслівників у прийменники, завжди відокремлюються (на письмі — комами, в усному мовленні — інтонацією): «Незважаючи на ріст цін на будівельні матеріали, кількість заяв на виділення ділянок для спорудження житпа на селі збільшується» (газ.).
2. Відокремлюються обставини, виражені відмінковими формами іменників та прислівниками, які мають уточнювальне та пояснювальне значення і відносяться до іншої однотипної обставини, безпосередньо пов'язаної з дієсловом-присудком. Уточню-вально-пояснювальними бувають:
обставини місця: «Привозять їх із табору\розташованого неподалік, у дюнах» (О. Гончар);
обставини часу: «Збирає на луках трави, в'ялить їх, перекладає мохом, як тоді, у партизанах» (В. Земляк);
обставини способу дії: «Свирид Якович цілує сина в скроню, якось жалісно, по-жіночи, посміхається, відходить від нього, щоб не розбудити» (М. Стельмах).
Уточнювально-пояснювальні слова і словосполучення відокремлюються в тому випадку, коли вони уточнюють зміст попередньої обставини (перед ними можна поставити слова а саме): «Востаннє батько та мати співали в неділю, двадцять другого червня» (Ю. Мушкетик); «/ от тут, в Ольгівці, хоче Тамара Михайлівна матеріалізувати свою ідею» (газ.).
Якщо ж годібні обставини не мають уточнювально-обста-нН0Г0 значення, то вони не відокремлюються: «Там далеко під борами смужкою блищить Дніпро» (І. Нечуй-Левицький); «Восе-ши перед відлетом у вирій тривожиться і табунами збирається ^паство» (М. Стельмах).
Увага! В окремих випадках відокремлення уточнювально-поясню-вальних обставин факультативне, воно залежить від того, який зміст у нього вкладає автор: «Коло самого дому, під вікнами, росли кущі жовтої акації, купи мальви» (І. Нечуй-Левицький). Пор.: «На цім боці близько мосту важко дихав паровий млин» (А. Головко).
Факультативно відокремлюються обставини, виражені іменником з прийменником або прийменниковим словосполученням. Ці синтаксичні групи відносяться до дієслова-присудка і не виражають уточнення. Найчастіше вони виступають у функції обставини причини, умови. Починаються вони словами залежно від, відповідно до, згідно з, подібно до, у зв'язку з, завдяки, внаслідок, на випадок, за браком, за відсутністю, на відміну від та ін,: «Завдяки високому рівню викладання літератури, єтудент-філолог осягає складну науку аналізу та оцінки художнього твору» (газ.); «У зв'язку з ухвалою комітету, Федерація профспілки звернулася до громадськості розпочати благодійну роботу» (газ.).
ВІДОКРЕМЛЕННЯ ДОДА ТКІВ
Порівняно з означеннями та обставинами, додатки відокремлюються рідко. їх відокремлення залежить від змістового навантаження. Формально-лексичною ознакою їхнього відокремлення виступає наявність на початку такої синтаксичної групи прийменників крім, опріч, замість, за винятком. Вони виступають з іменниками в родовому відмінку. Така синтаксична група має значення виключення або заміщення і перебуває в безпосередньому зв'язку з іншим додатком або виступає в ролі Додатка при дієслові-присудку: «Нікого тут нема, крім мене й господині» (М. Рильський); «Замість єднання та братерства *ш*с двома народами, єзуїти в колегіях посіяли пекельну ненависть та ворогування» (І. Нечуй-Левицький); «І ніхто того не чув, не знав й не бачив, опріч Марка маленького» (Т. Шевченко). Ці синтаксичні групи на письмі виділяються комами.
ЗВЕРТАННЯ
Перш ніж говорити про звертання, тобто про слово або гру-
пу слів, що позначають особу чи предмет, до яких спрямоване
мовлення, з'ясуймо два засадничі питання: спосіб вираження
звертання та його стосунки з іншими членами речення. У бага-
тьох працях із синтаксису української мови (зокрема в книжці
10* 29!
«Сучасна українська літературна мова. Синтаксис». К., 1972) можна прочитати твердження про те, що звертання виражається кличною формою і називним відмінком.
Протягом досить тривалого часу кличний відмінок звався кличною формою. Питання про те, якій назві від. дати перевагу, мало не мовознавче, а швидше політичне забарвлення. Був період, коли українська мова мусила в усьому бути схожа на російську. Тож мати на один відмінок більше, ніж у російській мові, вважалося недозволеною розкішшю. Запровадили назву клична форма.
Але коли виходити з того, що відмінок — це граматична категорія іменних частин мови, яка виражає синтаксичні стосунки між словами в реченні й виявляється в протиставленні семи відмінкових форм закінчень, то чому називний, родовий, давальний, знахідний, орудний і місцевий — відмінки, а кличний — форма? Кожен іменник може стояти у формі будь-якого відмінка. Якщо мамо, брате, друже, сестро, Оресте, Віро, Надіє, Любове — кличні форми, тобто форми кличного відмінка, то ці іменники в давальному (мамі, братові, другові, сестрі, Орестові, Вірі, Надії, Любові) чи в орудному (мамою, братом, другом, сестрою, Орес-том, Вірою, Надією, Любов'ю) відмінках так само можна назвати давальними чи орудними формами. Отже, форма в цьому випадку — більш загальне поняття порівняно з конкретнішим — відмінок. Тому єдино правильним терміном в українській мові є кличний відмінок (пор. гр. кіеііке рІо§і8, лат. УО-саііуиз са$и$). Так, до речі, завжди називали його М. Рильський, Б. Антоненко-Давидович та інші видатні діячі української культури, глибокі знавці нашої мови: «Короленко вже самим початком оповідання "Судний день", самим уживанням кличного відмінка, характерного для української мови і майже не вживаного в сучасній російській, вводить нас, я б сказав, в українську атмосферу» (М. Рильський).
1 Синтаксична будова української мови К, 1968 С 86. |
Твердження про можливість використання в звертанні називного відмінка поряд із кличним викликає чимало заперечень. Кличний відмінок — це не просто «залишок староруського відмінка»1, а повнокровна, жива категорія сучасної української мови. Якщо хтось при звертанні замість мамо, тату, батьку, Остапе, Маріє каже мама, тато, батько, Остап, Марія, то це порушення граматичної норми, як, скажімо, хяіп, сніх, грят-ка замість хліб, сніг, грядка — порушення орфоепічної норми; параліч, питання, решето замість параліч, питання, решето — порушення акцентуаційної норми; получаю, строїтель, учбовий замість одержую (отримую), будівельник, навчальний — порушення лексичної норми і т. д.
Кличний відмінок у ролі звертання — така природна укра-- ька конструкція, що автори-українці Т. Шевченко, М. Го-іНС в. Короленко та інші вживають його навіть, у творах, пивних російською мовою:
Ти хороша собой, Оксано,
Я зто знаю, и мне жаль —
Твой сон недобрий очень рано
Тебе приснился... (Т. Шевченко).
Для кличного відмінка, як і для називного, характерні особові відношення. Наприклад, у рядку з поезії І. Франка «Не покидай мене, пекучий болю» та у видозміненому варіанті «Не покидає мене пекучий біль» іменник біль у кличному й називному відмінках відіграє роль виконавця дії, тобто особи. У будь-якому з непрямих відмінків цей іменник відтворює об'єктні відношення, тобто править за об'єкт дії: Я не відчуваю пекучого болю (род. відм.); Я лишився на самоті зі своїм пекучим болем (ор. відм.) і под. За відношенням до особи кличний відмінок, виражаючи значення другої особи, протистоїть і називному, що передає значення 3-ї особи: «Ви збираєтесь далі воювати, пане гетьмане» (Р. Іваничук) — Пан гетьман збирається далі воювати.
Дата добавления: 2015-09-30; просмотров: 23 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |