За редакцією О. Д. Пономарева 23 страница

Уконтекстуальних неповних реченнях пропущене слово може бути відновлене завдяки контекстові. Власне, й причиною його пропуску є саме те, що в контексті це слово ра­ніше вже вживалося і немає потреби його ще раз повторюва­ти: «...Вірять ті люди в Бога, чи ні, а якщо вірять, то в котро­го — отця, сина чи святого духа?» (Г. Тютюнник), повний ва­ріант: Вірять ті люди в Бога чи ні, а якщо ті люди вірять у Бога, то в котрого Бога ті люди вірять —у Бога-отця, Бога-сина чи Бога-святого духа?

Рідше слово, за яким відновлюється пропущений член ре­чення, стоїть у контексті після пропуску: «Погниє од старої то­рішньої картоплі молода, струхлявіє од старої нова сушениця садкова» (Г. Тютюнник). Повний варіант: струхлявіє од старої сушениці садкової нова суіиениця садкова.

У неповних реченнях можуть опускатися не лише головні або другорядні члени, але також і головна або підрядна части­на складнопідрядного речення:

«X лопчик: І тато вернеться тепер з війни?

М а т и: Так, сину... з-під далекої землиці.

Хлопчик: Коли не буде сонця на сосні.

^4 а ти: Як холодом повіє від криниці» (Б. Бойчук).

Неповні контекстуальні речення вживаються в усіх стилях, але особливо характерні вони в діалогічному мовленні. При чергуванні запитань і відповідей репліки «чіпляються» одна за оіШУ> утворюючи єдине діалогічне ціле, в якому немає потреби повторювати вже сказане. Часто в репліці опускаються всі чле­ни речення, крім того, який є ремою:

«— Маріє, серденько, здорова? Вже?

— Здорова.

.— Сьогодні я цілий день думав про тебе.

— І я» (О. Довженко).

Пропуск членів у неповних реченнях — надзвичайно важ­ливий чинник економії в мові, він дозволяє стисло й динамічно викласти інформацію.

У ситуативних реченнях пропущений член стає зро­зумілим не з контексту, а з мовленнєвої ситуації. Оскільки всі учасники розмови знають, про що йдеться, те чи те слово може випускатися: «Сержант випустив повід цяцькованої вуздечки і неохоче сплигнув з коня.

— Сідай, младшой! — гукнув Козаков Чернишеві.— А я собі зараз добуду!» (О. Гончар).

Козаков у першому реченні пропускає непрямий додаток (сі­дай на коня), а в другому — прямий додаток (добуду коня). І хо­ча слово кінь у розмові персонажів не згадувалося, вони розу­міють, про що йде мова, із ситуації.

Ситуативні неповні речення вживаються в основному в ус­ному мовленні. При цьому зрозуміти їхній зміст допомагають також жести, міміка, інтонація.

В еліптичних реченнях відсутній член, а це завжди присудок, можна відтворити не з контексту чи ситуації, а з са­мої конструкції речення. Наприклад, із речення А Петро взяв шапку та й з хати однозначно випливає, що мається на увазі Дієслово руху: пішов, вибіг, кинувся, вискочив і т. ін.

Зауважимо, що, на відміну від контекстуальних, в еліптич­них реченнях можна відновити не конкретне пропущене дієсло­во, а лише тематичну групу, до якої воно належить.

Можливість установлення значення відсутнього присудка забезпечується кількома факторами: а) наявністю членів речен­ня, синтаксично пов'язаних із пропущеним: «Ех! — вона зарога-/ в контратаку» (Остап Вишня). У цьому реченні є підмет во-

який передбачає наявність присудка, і головне — залежний вщ присудка додаток за рогача (взялась, ухопилась за рогача), а також обставина в контратаку, яка дає можливість відновити інший однорідний присудок (пішла, кинулася в контратаку); б) лексичним та граматичним значенням залежних від пропуще­ного присудка слів: «Ми з кумом на зарані підготовані позиції — в погрібник» (Остап Вишня). Обставини місця на позиції, в по­грібник уже передбачають рух; в) однотипністю конструкцій еліп­тичних речень, обмеженістю їхніх семантичних груп, мовною традицією. Саме традицією можна пояснити той факт, що в ре­ченні На горі — церква кожен мовець відновить дієслово перебу­вання — є, стоїть, знаходиться, а не, наприклад, дієслово бу­дується чи горить.

За своїм значенням еліптичні речення поділяються на такі групи:

1.Наказові й окличні речення. Семантика від­сутнього дієслова, як правило, означає побажання, наказ руха­тися, наказ дати щось. Багато з таких речень-побажань стали вже формулами етикету: Коня! Назад! Музику! На здоров'я! Ща­стя Вам!

Речення зі значенням руху: «Та з тим знову перебіжками на берег, на човна й на той бік» (Остап Вишня); «Звісно, куди в таку тьму? — підтримав котрийсь із шоферів» (О. Гончар); «Люди до неї— щоб то Ті по-своєму вітати» (Мар­ко Вовчок).

Речення зі значенням говоріння, мов­лення: «"Вартуй! ВартуйГ — з Кирилівської брами. "Вартуй! ВартуйГ — від Київських воріт» (Л. Костенко); «Ти йому про діло, а він тобі про козу білу» (нар. творчість); «Тоді молодичка до мене: "Дівчино-серденько! Скажи нам усю щиру правдоньку, як душа до душі..."» (Марко Вовчок).

Речення зі значенням перебування, іс­нування, місцезнаходження: «Небо Вкраїни над то­бою широке, все в вінках із проміння, голубе-голубе...» (В. Сосю­ра); «Тиша у військах. Жайворонки над військами. І ось нарешті 6.00» (О. Гончар).

Речення зі значенням енергійної дії (вдарити, кинути, схопити і т. ін.): «Ну що ж, товариші, да­вайте звечора приготуємось, щоб зранку не вовтузитись, а зразу за рушниці й по місцях» (Остап Вишня); «А він мене за руку, — пригорнув і поцілував» (Марко Вовчок); «Ах! — і руку до грудей, а другу — до бинди голубої на голові» (А. Головко); «Облизався неборака та меншого в пузо — аж загуло» (Т. Шев­ченко).

Хоча для кожного еліптичного речення можна дібрати від­повідне дієслово-присудок, не слід уважати, що еліптичне ре­чення є похідним, скороченим варіантом повного. Воно похідне тільки в історичному плані, у сучасній же мові еліптичні речен­ня є абсолютно самостійними синтаксичними утвореннями, не залежними від своїх аналогів — повних речень. Це відрізняє їх від інших типів неповних речень.

ПРОСТІ УСКЛАДНЕНІ РЕЧЕННЯ.

До ускладнених речень належать такі синтаксичні кон-У^ції: речення з однорідними членами, речення з відокремле-Лши членами, речення зі звертаннями, речення зі вставними і вставленими компонентами.

За семантичними й граматичними ознаками ускладнені ре­чення перебувають між простими і складними реченнями. З про­стими їх споріднює наявність ускладненої частини в ролі голов­них і другорядних членів — підметів, присудків, додатків, озна­чень, обставин. Із складними реченнями об'єднують синтаксич­ні відношення, синонімія ускладнених конструкцій з певними групами складних речень.

ОДНОРІДНІ ЧЛЕНИ РЕЧЕННЯ

Однорідними звуться члени речення, які виконують одну синтаксичну функцію, об'єднуються однаковими синтак­сичними відношеннями до того самого члена речення. Однорід­ними можуть бути головні й другорядні члени речення.

Однорідність — категорія синтаксична. Основною оз­накою однорідності є наявність синтаксичної функції і зв'язок із тим самим членом речення. Ряди слів об'єднуються за допо­могою сурядного зв'язку, ці об'єднання виникають тільки на рівні речення. Вони певним чином ускладнюють структуру ре­чення. Скільки б членів речення не входило до однорідного ря­ду, кожен з них і всі разом узяті виконують одну синтаксичну функцію, є одним членом речення. Однорідні члени речення виражаються однією частиною мови, в деяких випадках вони бувають морфологічно різнорідними: 1) «Коса нагадує їй діву-вання, весільну пару, особливо передшлюбний вечір» — у реченні однорідні додатки, виражені іменниками; «Молодицірозсіда­ються на лавах попід стінами, перебирають настрижену й зне­сену сюди мирту від найближчих сусідів, добутий по горбах у Голосному потоці барвінок і шиють велин, обсипають його жи­вою зеленню й червоними сосновими ягідками, купленими на тор­говищі» (В. Качкан) — у реченні кілька груп однорідних чле­нів: однорідні присудки, однорідні означення, однорідні додат­ки, об'єднані інтонацією й сурядним зв'язком, виражені одно­типними частинами мови в кожній групі; 2) «Береги річки по­ложисті, з великими піщаними плесами, з рідкими кущиками вер­болозу, нагадували мальовничі акварелі Левітана» (Є. Івженко) — однорідні означення, виражені прикметником та іменниками з залежними словами, що деталізують виклад, морфологічно Різнорідні.

Найтиповішим видом зв'язку для однорідних членів речен­ня є сурядний зв'язок, що формально виражає єднальні, зістав-но-протиставні, розділові відношення. Сурядний зв'язок пере­дається за допомогою сурядних сполучників та інтонації. Інто­нація при вимові однорідних членів буває різна. Якщо зіставля­ються однорідні члени речення, то інтонація перелічувальна, причому в розповідних реченнях вона поступово знижується, в окличних підвищується. В питальних реченнях інтонація різко підвищується на останньому однорідному члені. Однорідні чле­ни, що протиставляються, на першому однорідному члені ма­ють різке піднесення інтонації, на другому — зниження: Напр.: «Ще не вмерла Україна, і слава, і воля, Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля» (П. Чубинський); «Любіть Україну, як сонце, любіть, як вітер, і трави, і води... В годину щасливу і в радості мить, любіть у годину негоди, Любіть Україну у сні й наяву, виш­неву свою Україну, красу її, вічно живу і нову, і мову її солов'їну...» (В. Сосюра); «Світе тихий, краю милий, моя Україно! За що тебе сплюндровано, за що, мамо, гинеш?» (Т. Шевченко).

Синтаксична однорідність тісно пов'язана з однорідністю змістовою, логічною. Це виявляється в тому, що однорідні чле­ни речення називають поняття одного логічного ряду, — тобто близькі за суттю. Тому при побудові речень з однорідними чле­нами треба звертати увагу на те, щоб усі вони були однорідні за логічними поняттями й однаково сполучалися зі словом, до якого відносяться. Це правило порушено, наприклад, у речен­нях: «Ішов дощ і два студенти, один — в університет, другий — у черевиках; У магазині "Сільгосптехніка" су продажу рами для машин, ремені для комбайнів, блоки циліндрів, калій та інші міне­ральні добрива» (газ.).

Не є однорідними членами:

Повторювані слова: вони вживаються в реченні для підкреслення кількості предметів, тривалості дії, вираження експресивності, емоційності. Такі слова розглядаються як єди­ний член речення: «Ой повішу колисочку у поли, у поли, будуть дитя колисати соколи, соколи» (нар. пісня); «Квітки куплю в пе­реході, ніжну, ніжну красу, радість в теплих долонях в дім при­несу, принесу» (О. Чубачівна); «Усе дозволено! Все можна! А десь на дні у глибині хтось тужить — журиться тривожно: "Ми­нають дні, минають днГ» (В. Еллан).

Повторювані однакові форми, об'єднані ча­стками не, так: хоч не хоч, писати так писати; а також сполу­чення з двох дієслів, одне з яких лексично неповне: візьму та й скажу, піду та нап'юся; такі сполучення вживаються в розмов­ному стилі.

Стійкі сполучення з парними сполучни­ками: ні те ні се, і сміх і гріх, ні слуху ні духу.

СИНТАКСИЧНІ ВІДНОШЕННЯ МІЖ ОДНОРІДНИМИ ЧЛЕНАМИ

доіж однорідними членами речення встановлюються єд­нальні, протиставні та розділові відношення. Вони виражають­ся сполучниками сурядності.

Єднальні відношення виражають різні відтінки по­єднання між однорідними членами, а саме: єднально-перелічу­вальні, приєднувальні, перелічувально-розділові, перелічуваль­но-видільні тощо. Єднальний зв'язок виражають сполучники: Щц),та (в значенні і), та й, ні... ні, як... так і, не тільки... а(але) й, не лише... а(але) й. Напр.: «Не так тії вороги, як добрії люди — Покрадуть жалкуючи, плачучи осудять» (Т. Шевченко); «Розцві­тай же, слово, і в родині, і у школі, й на заводі, і у полі пречудес-но, пречудово — розцвітай же, слово!» (П. Тичина); «Тихо та яс­но у материній душі. І така тиха, зоряна і ясна ніч. А в ній у го­лубім сяйві вервечками бродять дівчата молоді з піснями лункими. Аж заслухається Катря і сидить, як заворожена, а в душі бро­дять юрбами радісні та співливі материні думи» (А. Головко); «Ой не хочу хатки, ані сіножатки, ні ставка, ні млинка, ні виш­невого садка...» (нар. пісня).

Найчастіше між однорідними членами вживається сполуч­ник/, що може бути поодиноким і повторюваним. Поодинокий сполучник указує, що перелік закінчився, тому він ставиться між двома або перед останнім з однорідних членів. Таким чи­ном створюється закритий однорідний ряд. Повтор спо­лучника перед кожним однорідним членом речення створює не-закінчений, або відкритий, однорідний ряд, напр.: «Солов'ї, ці невтомні співці весни і кохання, заливисто перетьохкуються у вербах, по садках і в кущах біля річки» (О. Гончар); «Мово рідна! Красо моя! В тобі мудрість віків, і пам⁹ять тисячоліть, і зойк матерів у годину лиху, і переможний гук лицарів у днину побідну, і пісня серця дівочого в коханні своїм, і крик новонародженого; в пгобі, мово, неосяжна душа народу — його щирість і щедрість, Рйдощі й печалі, його труд і піт, і кров, і сміх, і безсмертя його. Твердине моя, і захисток, і гордість, і розрада в годину смутку... Ти є Правда, Добро і Краса народу нашого» (С. Плачинда) — сполучник і створює в тексті незамкнений ряд, об'єднуючи од­норідні члени окремо й попарно.

Парні сполучники не тільки... а(але) й, не лише... а(але) й, як... ним передають відношення зіставності, порівняння. Ці сполуч­ники вживаються тільки між двома однорідними членами: «У спларі князівські часи на нашій батьківщині набув великої популяр-ност/ образ Марії у вигляді Оранти: віруючі називали цей образ Марії як Заступницею, так і Непорушною стіною» (Д. Степовик).

Протиставні відношення виражають об'єднан­ня двох протилежних, несумісних, контрастних однорідних чле­нів. Однорідність виникає всупереч логічному значенню членів речення, оскільки вони сприймаються як протилежні, взаємо-виключні. Таких членів у реченні, як правило, не більше двох. Протиставні відношення виражаються сполучниками: а, але проте, зате, однак, хоч, так, та (у значенні але), хоча. Сполуч-ники а, але вказують на протиставлення одних предметів, явищ, дій, ознак іншим.

Сполучники проте, та (у значенні але), так зіставляють по­няття, одне з яких обмежує інше: «Сонце без проміння, однак чер­воне, ніби ясний світ на широку картину. За Вишгородом стоїть на Дніпрі сиза, проте з жовтим сутінком імла» (І. Нечуй-Левиць-кий). Сполучники зате, однак виражають значення протистав­лення з відтінком заміщення (замість того): «А знизу, з-під палу­би, лине сумна, неголосна, зате рідна, українська пісня» (С. Пла-чинда). Сполучники хоч (хоча) мають відтінки допустовості: «Випросталася Лисавета Гулевичівна, зупинилась на мить, задума­лася: побудувала колегію, хоча сина втратила» (С. Плачинда).

Розділові відношення між однорідними членами полягають у тому, що логічний зв'язок між ними передає роз­дільність, чергування або взаємовиключення понять, які вхо­дять до однорідного ряду. Такі відношення виражаються спо­лучниками: або... або, чи... чи, то... то, не то... не то, чи то... чи то, хоч... хоч. Конструкції з поодинокими сполучниками або та чи виражають просту роздільність однорідних членів, у речен­нях же з повторюваними сполучниками або... або, чи... чи, хоч... хоч виражається перелік понять, що взаємно виключають одне одного; у реченнях із сполучником то... то виражається перелік повторюваних явищ, подій, предметів, які чергуються; такі самі відношення, але з відтінком питальності, сумніву або непевно­сті виражаються в реченнях з однорідними членами зі сполуч­никами: чи то... чи то, не то... не то. Напр.: «Які неповторні шляхи випрядає нива: вона то стрясоне дужими і м 'якими крила­ми і до самого обрію летить, то враз відкинеться назад, стихне, як пісня» (П. Загребельний); «Усімости в цій землі були дерев'яні, через що людям захожим: або чужинцям, або мандрівникам, або завойовникам, або апостолам, або й пройдисвітам, здавалося, ні­би тут і зовсім немає мостів...» (П. Загребельний); «Спинився — волошка чи не волошка вистромила голівку з-поміж колосочків?» (С. Васильченко).

ОДНОРІДНІ Й НЕОДНОРІДНІ ОЗНА ЧЕННЯ

Однорідними називаються означення, які, перелічу­ючи споріднені ознаки, однаково відносяться до того самого пояснюваного слова і мають з ним безпосередній зв'язок. Од­норідні означення пов'язуються одне з одним сполучниками су-

ості, інтонацією переліку, єднальними паузами. Якщо оз-чення пов'язані між собою сполучниками, вони завжди од-^на _ідні: «А з поля йшла, струнка і тонковида, ще несвідома чарі-^Н°ичих зваб, богиня квітів, юная Хлорида, у жовтому віночку із ^вНпьбаб*.» (Л. Костенко); «Запашна, співуча, гнучка і милозвучна, повнена музики і квіткових пахощів — рідна мова...» (О. Гончар). ^€ Однорідні означення: а) характеризують предмет з одного боку (^ПР^И переліку різновидів чогось): «Сиві, рожеві, блакитні дими кучеряві плинуть з високих, мов башти, стрімких димарів» (М- Рильський); «Двори стоять у хуртовині айстр. Яка рожева й синя хуртовина» (Л. Костенко); б) вказують на різні спорід­нені ознаки (позитивні або негативні риси, розміри предмета тощо), часто одного узагальненого характеру: «Я люблю тебе, друже, за те... за волосся твоє золоте, за чоло молоде і одкрите, я люблю тебе, друже, за те...» (В. Сосюра); «Збирають світлі, золоті меди веселокрилі та прозорі бджоли» (М. Рильський); в) посилюють, уточнюють або пояснюють одне одного: «Всі звели очі в дивні вигляди на Дніпро, на небо, то ніби помальоване чудовими кольорами на заході, то сизе, аж чорне за горою Цар­ського садка» (І. Нечуй-Левицький).

Однорідними є також художні означення (епітети): «Пеку­чий день, лісів солодка млява, смага стежок, сонливиці левад, іде гроза дзвінка і кучерява, садам замлілі руки цілувать» (Л. Костен­ко); «Літо збігло, як день, і з невлежаного туману вийшов синьо­окий, золоточубий вересень» (М. Стельмах); «Гасне зірка найясні-ша, ангел ангела втіша... То — жіноча, найніжніша, найчарівніша душа» (П. Грабовський).

Неоднорідними називаються такі означення, які ха­рактеризують предмет з різних боків. Кожне попереднє з неод­норідних означень стосується всього подальшого словосполу­чення, а не безпосередньо означуваного (пояснюваного) слова. Неоднорідні означення найчастіше стоять перед означуваним словом, але можуть бути й після нього; неоднорідними є також означення, одне з яких виражене займенником, а друге — прик­метником або дієприкметником, оскільки займенник відноситься До всього словосполучення. Неоднорідні означення виражають­ся, як правило, сполученням якісного і відносного, якісного і при­свійного прикметників. Характеризуючи предмет з різних боків, неоднорідні означення можуть стати однорідними, коли вжива­ються для опису зовнішності, інтер'єру, позитивної або негатив­ної оцінки тощо: «Сонце вдарило з-за лісу червоним потужним промінням на київські гори. Широка зелена Оболонь і Події укри­лись тінню і потемнішали. Виразніше виступили високі смужки ки-івських гір під ясним чистим небом, обсипані збоку червонястим ^пРомінням. Вигляд став якийсь фантастичний... Київські сизі гори ^с*пали фіолетові... Ліс чорнів широкою смугою на горяному право­му березі Дніпра. Вишгород розкинувсь по широкому невисокому шпилі... Весь вишгородський широкий шпиль був ніби помережанщ смугами розкішних зелених городів. На сукупних, скрізь одгоро^ джених тинами городах зеленіла розкішна соковита бутина та бадилля кукурудзи. Коло хатів у садках темніли купи вишень та стриміли здорові старі дикі груші» (І. Нечуй-Левицький).

УЗАГАЛЬНЮВАЛЬНІ СЛОВА ПРИ ОДНОРІДНИХ ЧЛЕНАХ РЕЧЕННЯ

У реченнях з однорідними членами можуть бути узагальню, вальні слова. Узагальнювальне слово — це грама­тична форма, що вживається як назва найближчого родового або більш широкого поняття, яке об'єднує видові й конкретні по­няття в межах однорідного ряду. Між узагальнювальним словом й однорідними членами речення існують змістові відношення ро-до-видового типу й відношення частини й цілого: «Ураз усе по­кращало біля мене: і ясени з блакитними тінями й зеленим шумом, і нагорблена клуня з чотирма вітрами, і скрипливі ворота, і маків­ки, і навіть ледачі гарбузи в різнобарвних сорочках...» (М. Стель­мах); «На степу росте багато їстівного зела; різні там брандуш-ки, або козельці, або молочайчик, або пасльон та дикий мак — це все неабиякі ласощі, степові гостинці... Бачиш, скільки в степу жи­вих друзів: і жайворонок, і орел, і чорногуз, і ящірка, дикі бджоли, ховрашок, цвіркунці... скільки їх у тебе!» (Ю. Яновський).

Узагальнювальні слова виражаються різними частинами мови, але найчастіше — займенниками (означальними або за­перечними), іменниками, прислівниками; також словосполучен­нями й синтаксичними конструкціями. Узагальнювальні слова можуть стояти перед однорідними членами або після них. Уза­гальнювальне слово й однорідні члени — однойменні синтак­сичні категорії, виступають у ролі того самого члена речення. Між однорідними членами й узагальнювальним словом уста­новлюються синтаксичні відношення уточнення, тому однорід­ні члени відповідно будуть називатися уточнювальними під­метами, присудками, додатками, означен­нями та обставинами: «Усе в чеканні: спілі краплі рос, земля і місяць, вишні і тополі, І тиша в тиші, і тумани в полі...» (Б. Олійник). У реченні узагальнювальне слово — означальний займенник усе, що виступає в ролі підмета, однорідний ряд складається з уточнювальних підметів, виражених іменниками. Узагальнювальне слово стоїть перед однорідними членами: «Вся краса, всі пейзажі, всі сходи й заходи сонця, всі трави, квіти, плоди, насіння, всі жнива, всі пори року — все, що дороге й любе живій людині, все це наше» (О. Довженко) — узагальнювальне

стоїть після однорідних членів, спосіб вираження ана-^°*чний попередньому реченню; «Всяке птаство, як-от: дер-Л°^ґ! _пЄрепілок, куликів, курочок — можна було викосити косою ^Ка%мві або впіймати» (О. Довженко) — узагальнювальне слово ^$ оажається іменником, далі йдуть слова типу як-от, а саме, на-^%^пиіад, потім однорідні члени речення, уточнювальні додатки. Уточню'вальний характер однорідних членів речення підтриму­ються інтонацією: узагальнювальне слово має інтонацію, що попереджує про наступний перелік.

При узагальнювальних словах уживаються такі розділові знаки: 1) якщо узагальнювальне слово стоїть перед однорідни­ми членами й указує на перелік, то після нього у вимові робить­ся пауза, а на письмі перед першим однорідним членом або сло­вом, яке до нього відноситься, ставиться двокрапка: «Ось такий і с вересень: удень надійний, вночі тривожний» (М. Стельмах); «Над дорогою прямо різнокольоровими пагорбами піднімаються: і горшки, і миски, і полумиски, і глечики, і ринки, і макітри, а жін­ки руками вибирають із них передзвін» (М. Стельмах); 2) якщо узагальнювальне слово стоїть після однорідних членів, то перед ним робиться пауза, а на письмі ставиться тире: «Найменший шерхіт, луск гіллячки, шум пташиного крила, цокіт копит —усе резонувало тут надзвичайно лунко, чисто, повноголосо!» (О. Гон­чар); 3) якщо однорідні члени речення йдуть за узагальнюваль­ним словом і не закінчують речення, то перед однорідними ста­виться двокрапка (рідше тире), а після них тире: «Тут усе: і по-итря, і тиша, і вода, і дерева — сповнене такої сили, що й сам мимоволі сильнішим стаєш» (газ.).

РОЗДІЛОВІ ЗНАКИ ПРИ ОДНОРІДНИХ ЧЛЕНАХ РЕЧЕННЯ

Функція розділових знаків при однорідних членах речення номінативна. Розставляючи розділові знаки, треба так члену­вати текст, щоб правильно передати кількість учасників подій, їхніх ознак, дій тощо.

Однорідними можуть бути всі члени речення, якщо вони по­яснюють той самий член речення і виконують однакові синтак­сичні функції. Критерії вибору розділових знаків при них — змістові, синтаксичні, морфологічні та фонетичні.

Кома ставиться між однорідними членами за відсутності сполучників: «Не дивися так привітно, яблуневоцвітно... Не ми-^лУй мене шовково, ясно-соколово» (П. Тичина); «Ми з Левадихою Щсть у коноплі та й присіли. А Палажка присурганилась до кри-КЩІ, глянула на цямрини, заглянула в криницю та й бубонить са-*а до себе...» (І. Нечуй-Левицький).

При поєднанні однорідних членів сполучниками кома ста. виться: 1) при протиставних сполучниках; 2) при єднальних та розділових, якщо вони повторюються: «Хай на ньому цвіте росяну ста доріжка, і зелені луги, й солов ті гаї, і твоя незрадлива материк ська ласкава усмішка, і засмучені очі хороші твої...» (А. Малишко)-«Лаврін приїхав до млина₉ позносив з воза мішки, заїхав за верби, розі пріг воли, поклав їм сіна, а сам ліг спати...» (І. Нечуй-Левицький)-«Любов наснажувала її творчість, з любові виникали чудові образи то легендарного Василя Порика, то композитора Леонтовича, то Нечуя-Левицького, то Лесі Українки...» (О. Гончар).

Кома не ставиться: 1) між однорідними членами, коли єднальні і розділові сполучники вжиті один раз: «Любіте храм Краси і Слави, природи співчуття, Любіте землю, трави і все життя» (П. Тичина); 2) у стійких висловах, фразеологізмах (навіть при повторенні сполучників): ні те ні се, ні риба ні м'ясо, і сміх і гріх.

Тире ставиться: 1) при протиставленні; 2) коли нас­тупний однорідний член (присудок) виражає причину, наслі­док, швидку зміну подій, уточнення попередньої дії: «Коли б швидше додому... Не вечеряти, не сидіти, не розмовляти, а впас-ти на лаву — і вмить склепити очі» (М. Коцюбинський); «То не хмара — біла пташка хмарою спустилась» (Т. Шевченко).

Синтаксична однорідність тісно пов'язана з однорідністю логічною, змістовною, оскільки однорідні члени речення нази­вають поняття одного логічного ряду. При побудові речень з однорідними членами треба дбати, щоб вони були однорідними за змістом і однаково сполучалися зі словом, якого стосуються. Логічні однорідні ряди використовуються для класифікації, де­тального опису предмета, явища. У науковому, офіційно-діло­вому стилях функціонують однорідні ряди, для яких характер­на повнота, вичерпність переліку, послідовність опису.

РЕЧЕННЯ З ВІДОКРЕМЛЕНИМИ ЧЛЕНАМИ

Відокремлення — це виділення одного із членів ре­чення (як одиничного, так і з пояснювальними словами) за допо­могою інтонації з метою надання йому певної синтаксичної са­мостійності. Інтонаційне членування речення з відокремленим членом (паузи, фразовий наголос, тон і темп мовлення) залежить від змісту повідомлення, стилю мовлення, емоційно-експресивно­го забарвлення. Так, наприклад, для нехудожніх стилів (офіцій­но-ділового, наукового, окремих жанрів публіцистичного) відок­ремлення — це переважно прийом оформлення довідкових, уточ-нювальних повідомлень, засіб виявлення основного і другоряд­ного в реченні. У художньому стилі відокремлення допомагає

отзйти художній образ, подати оцінку описуваного явища, ^ає засобом організації розповіді. Наприклад, у реченні: «Се-д сортів огірків овочівники віддають перевагу тим, які виводять ^межами України, зокрема болгарській "левині"» (газ.) виділе-³⁰ засобом відокремлення (на письмі — комою, в усному мов-^н _нНі інтонацією) поширену прикладку зокрема болгарській ^левині», якою повідомляється точна назва того сорту огірків, що йому надають перевагу овочівники. У реченні: «Але це про­яснення схоже на осінній день, коли з димчатої хмарної проріхи прогляне якась пляма, схожа на сонце» (М. Стельмах) виділене поширене означення схожа на сонце, яким автор, порівнюючи пляму з сонцем, створює художній образ прояснення.

Відокремленими бувають другорядні члени, яким властивий відтінок додаткового повідомлення, що доповнює основний зміст речення, виражений головними членами. Тому відокремлений дру­горядний член речення змістовно й граматично залежить від двох членів речення: безпосередньо — від того слова, до якого відно­ситься, опосередковано — від присудка або підмета речення.

Відокремлення бувають напівпредикативні і по­яснювальні. Наприклад, у реченні: «Підтягнувши щит ближче до світла, Ігор провів по ньому рукою» (Ю. Щербак) відок­ремлена поширена обставина підтягнувши щит ближче до світла виконує напівпредикативну функцію. Вона формально (грама­тично) залежить від дієслова-присудка провів (провів як? — підтягнувши щит ближче до світла). За змістом це відокрем­лення залежить також від підмета — іменника Ігор, називає його процесуальну ознаку, додаткову до тієї, що виражена дієсловом-присудком. Такою додатковою процесуальною озна­кою в цьому реченні є часовий план двох дій — другорядної, ви­раженої основним словом відокремлення дієприслівником підтягнувши, яка передує дії основній, вираженій дієсловом-присудком провів. Таке відокремлення не залежить від місця відокремлюваного члена в реченні.

Пояснювальне відокремлення завжди постпозитивне сто­совно того слова, до якого відноситься. Воно уточнює, конкре­тизує, пояснює той член речення, від якого залежить, подає до­даткову інформацію про нього. Наприклад, у реченні «Біля бе­рега озера, при самій воді, синіли квітки Петрових батогів» (газ.) відокремлена обставина при самій воді уточнює попередню об­ставину місця біля берега озера.

Відокремлення — це синтаксична категорія на рівні речення, воно ускладнює предикативне ядро речення. Існуючи в складі ре­чення, відокремлення має відносну змістову самостійність, спів­відносну з підрядним реченням або присудком основного речен­ня, пор.: «Вже є велика комплексна програма, яка містить ство­рення школи-інтернату для дітей, потертлих від чорнобильської катастрофи» (газ.) — «Вже є велика комплексна програма, яка містить створення школи-інтернату для дітей, що потерпіли від чорнобильської катастрофи»; «Лісова, у хвої земчя, лоскочуцц підошви ніг, пружинила під кроками» (А. Колісниченко) — «Лісо, ва, у хвої земля лоскотала підошви ніг, пружинила під кроками».

Основна умова відокремлення — комунікативно-змістова. Відокремлення підсилює комунікативне спрямування повідом­лення, сприяє виділенню в ньому основного й другорядного, збільшує інформативність, робить його стислішим і компактні-шим. Відокремленню сприяє наявність пояснювальних слів і по­рушення усталеного порядку слів (інверсія).

Дата добавления: 2015-09-30