|
Деякі безпрефіксні дієслова наказового способу з флексією -і/ в 2-й особі однини у співвідносних префіксальних формах мають чисту основу. Пор.: вези — привозь, неси — принось, мовчи — замовч, держи — подерж. Такі префіксальні форми властиві переважно розмовному стилю.
Дієслово їсти має такі прості форми наказового способу: їж, їжмо, їжте.
Описові форми 1-ї та 3-ї особи однини і 3-ї особи множини творяться від дієслів 1-ї та 3-ї особи однини й 3-ї особи множини теперішнього або доконаного майбутнього часу за допомогою частки хай (нехай): хай побачу, хай побачить, хай побачать.
Таким чином, утворюється парадигма наказового способу, в якій 2-га особа однини, 1-ша й 2-га особа множини творяться синтетично, а 1-ша й 3-тя особа однини і 3-тя особа множини — аналітично:
Однина
1-ша особа хай (нехай) побачу, зроблю, напишу
2-га особа побач, зроби, напиши
3-тя особа хай (нехай) побачить, зробить, напише
Множина
1-ша особа побачмо, зробімо (-м), напишімо (-ч)
2-га особа побачте, зробіть, напишіть
3-тя особа хай (нехай) побачать, зроблять, напишуть.
Як правило, всі особові форми наказового способу вживаються в нейтральному значенні. Модальне значення наказового способу по-різному виявляється в дієсловах недоконаного й доконаного виду. Дієслова недоконаного виду наказ спрямовують на досягнення результату, й тому він категоричніший, ніж наказ, переданий дієсловами доконаного виду. Пор.: Виходьте раніше — Вийдіть раніше. У заперечній формі дієслово доконаного виду наказового способу виражає застереження, в недоко-наному виді — наказ. Пор.: Не стійте на дорозі.— Не станьте на дорозі.
Загалом форми наказового способу можуть виражати різний ступінь наказовості — від категоричної вимоги до побажання. Найбільшим ступенем категоричності наділені форми 2-ї особи, якщо наказ, виражений ними, стосується багатьох осіб: «Вставай, хто серцем кучерявий» (П. Тичина); «Знесіть і труд, і спрагу, й голод, бо вам призначено скалу сесю розбить» (І. Франко).
Найменшим ступенем наказовості наділені форми 1-ї особи множини. Вони є формами заохочення, бажання ще когось залучити до дії: «Берімось краще до роботи, змагаймось за нове життя» (Леся Українка).
Для пом'якшення наказу при дієсловах наказового способу вживаються частки бо, но, ну, ану. Таке використання форм наказового способу властиве усному мовленню: «Ану, пане дозор-цю, віддай-но дідові щучку» (І. Нечуй-Левицький).
Для пом'якшення або посилення наказовості в мові часто використовуються синонімічні конструкції Так, з метою пом'якшення наказу в реченнях замість форм наказового способу вживаються форми минулого доконаного виду: «Ви б, тітко, самі пішли у двір, упали панові в ноги, може, він змилується і відпустить Миколу...» (І. Тобілевич).
Щоб надати вислову з дієсловом наказового способу, яке виражає прохання, більшої ввічливості, це дієслово можна замінити аналогічним у формі умовного способу: «О, і ви вже встали? Чого так рано? Полежали б ще» (І. Тобілевич).
Для вираження категоричності наказу, команди форми 2-ї особи однини і множини наказового способу можуть бути замінені формами інфінітива: «І щоб усяк боявся так робити — у річці вражу Щуку утопити» (Л. Глібов).
Умовний спосіб виражає дію ірреальну, тобто не ту, що вже відбулася або відбудеться, а лише бажану або можливу за певних умов: «Я жив би двічі і помер би двічі, якби було нам два життя дано» (М. Бажан); «Немає такої людини, дорослої чи малоу, яка б не любила лісу» (О. Довженко).
Утворюється умовний спосіб поєднанням форм минулого часу з відокремленою часткою би (б)/ Ча стка би вживається після слів, що закінчуються на приголосний звук; після дієслів, що закінчуються на голосний, ставиться частка б: читав би, ходив би, знав біг, читала б, ходича б, знаїа б; читали б, ходили б, знали б.
[Частка би (б) може стояти після дієслова, перед ним, може бути відділена від дієслова іншими словами: «Без людської праці вся земля від краю до краю заросла б бур'янами» (О. Довженко); «Коли б рибалки розчаровувалися при кожній невдачі, давно б вони перевелись на світі» (Ю. Збанацький).
Дієсловам умовного способу категорія часу не властива. Значення умови їм характерне тільки в реченні. Умовний спосіб дієслів може виражати значення спонукальне і бажальне.
Спонукальне значення дієслів умовного способу — це своєрідне поєднання умовності й наказовості. Пор.: ти напиши — ти написав би; ви послухайте — ви послухали ^Дієслова із цим значенням виражають спонукання пом'якшено, не так, як дієслова наказового способу. їхньою додатковою ситуаційною ознакою є властивість поєднуватися з 2-ю особою однини і множини та 1-ю особою множини в реченнях із звертаннями: «Таточку, голубчику, ви б краще лежали» (І. Тобілевич); «Мамо, а чи не принесли б ви мені мисочку узвару» (О. Довженко).
Форми умовного спонукального можуть утворюватись описово — додаванням до форм умовного способу наказової частки хай (нехай): Нехай би вони самі це зробили. Хай би він заспівав нам.
В особових реченнях дія, виражена дієсловом у формі умовного спонукального, стосується, як було зазначено, особи, вираженої займенником у формі 2-ї особи однини і множини та 1-ї особи множини.
• У безособових реченнях умовний спонукальний виражається інфінітивом з умовною часткою би (б), який керує давальним відмінком іменника (займенника): Мені б книжку цікаву купити; «І тільки думки, як би то йому погуляти весело» (Марко Вовчок).
Бажальне значення умовного способу передається поєднанням дієслова минулого часу, що виражає ввічливе прохання, побажання, з неозначеною формою дієслова. Речення з цими формами не мають паралельних відповідників з дієсловами наказового способу, як це, наприклад, мають конструкції з умовним спонукальним. Пор.: 1. Речення з умовним бажальним: «Тебе б я слухала довіку, куме мій, аби б хотів співати» (Л. Глі-бов). 2. Речення з умовним спонукальним: «Краще б ви поїхали нашими кіньми» (І. Тобілевич).
ДІЄПРИКМЕТНИК
Дієприкметник — це неособова дієслівна форма, яка поєднує в собі ознаки дієслова і прикметника. Він виражає ознаку предмета за виконуваною ним дією або тією дією, яка на нього спрямована: «Прибулих друзів він притис до себе» (М. Бажай); «Весь степ червонів проти сонця, ніби вкритий червоним туманом» (І. Нечуй-Левицький).
Як і дієслова, дієприкметники мають категорію часу, виду і стану. Дієприкметник зберігає вид того дієслова, від якого він утворений (виконувати — виконуючий, написати — написаний), і керування, властиве цьому дієслову (написати пером — написаний пером, пошити із шкіри — пошитий із шкіри).
Як і прикметник, дієприкметник має категорію роду й відмінка і узгоджується з іменником, який пояснює, в роді, числі, відмінку.
За ознакою стану дієприкметники поділяються на активні і пасивні. Кожна із цих груп має теперішній і минулий час (майбутнього часу дієприкметники не мають).
АКТИВНІ ДІЄПРИКМЕТНИКИ
Активні дієприкметники вказують на ознаку дійового предмета: люблячий батько, зів'яіе листя, осиротілі діти. В теперішньому часі вони виражають таку ознаку дійового предмета, яка розвивається одночасно з дією дієслова-присуд-ка: «У темніючому небі яскраво сяяла вечірня зірка» (А. Шиян).
Утворюються рідковживані в сучасній українській мові активні дієприкметники теперішнього часу від основи теперішнього часу перехідних і неперехідних дієслів недоконаного виду додаванням суфікса -уч- (-юч-) для дієслів першої дієвідміни і -ач-(-яч-) — для дієслів другої дієвідміни і родових прикметникових закінчень: праві-ять —правл-яч-ий, відпочива-ють — відпочива-юч-ий. догоря-ють — догоря-юч-ий, леж-ать — леж-ач-ий, ре-в-уть — рев-уч-ий. Від дієслів, які не мають форм теперішнього часу, активні дієприкметники теперішнього часу не творяться.
Активні дієприкметники минулого часу виражають таку ознаку дійового предмета, розвиток якої закінчився раніше дії діє-слова-присудка: «Перегоріле вугілля тлію, та вже не давало того світу» (Панас Мирний); «Це був величезний старий орел, злинялий од сонця й негоди» (О. Довженко). Утворюються активні дієприкметники минулого часу від основи неозначеної форми префіксальних неперехідних дієслів доконаного виду за допомогою суфікса -л- і родових прикметникових закінчень: одерев'яні-ти — одеревнні-л-ий, збідні-ти — збідні-л-ий, дозрі-ти — дозрі-л-ий.
Активні дієприкметники з суфіксом -ш- (-вш-) в українській літературній мові тепер не вживаються. Як правило, ці дієприкметники замінюються описовою формою: той, що переміг; той, що допоміг.
ПА СИВНІ ДІЄПРИКМЕТНИКИ
Пасивні дієприкметники виражають ознаку предмета, на який спрямована дія, закладена в самому дієприкметнику: «На лісовій галявині стояла крита очеретом хата. Біля хатини прихилився зроблений із хворосту і обмазаний глиною сарайчик» (О. Довженко). Творяться пасивні дієприкметники тільки від перехідних дієслів.
Пасивні дієприкметники в сучасній українській мові мають форму тільки минулого часу. Творяться вони від основи неозначеної форми:
За допомогою суфікса -«-, якщо основа закінчується на -а(-я): писа-ти — писа-н-ий, вія-ти — вія-н-ий,різа-ти —різа-н-ий. Якщо інфінітивна основа має тематичний суфікс -ува-(-юва-) або -ва-, то цей суфікс зберігається і в утвореному дієприкметнику, який у наголошеній позиції початкове^ змінює на о. Пор.: бетонува-ти — бетонова-н-ий, адресу ва-ти — адресова-н-ий, але переписува-ти — перепис у ва-н-ий, розмальовува-ти — розмальо-вува-н-ий.
За допомогою суфікса -єн- (-єн-) від основи неозначеної форми на -и- (-/-), де суфікс -єн- (-єн-) виступає на місці суфікса основи -и- (-/-), та на приголосний: вари-ти — вар-ен-ий, загоїти — заго-єн-ий, велі-ти — вел-ен-ий, при-нес-ти — принес-ен-ий, привез-ти — привез-ен-ий. При творенні дієприкметників цього типу відбуваються морфонологічні чергування: д/дж: попередити — попередж-ен-ий; зд/ждж: заїзди-ти — заїждж-ен-иіг, г, з/ж: зберег-ти — збе-реж-ен-ий\ вирази-ти —вираж-ен-ий; с/ш: заноси-ти — за-нош-ен-ий; к, т/ч: спек-ти — спеч-ен-ий, за-крути-ти — за-круч-ен-ий', ст/щ: вимасти-ти — вимащ-ен-ий\ б, н, в, м, ф/бл, пл, вл, мл, фл: послаби-ти — послабл-ен-ий, покро-пи-ти — покрот-ен-ий, забарви-ти — забарвл-ен-ий, оформи-ти — оформі-ен-ий, розграфи-ти — розграфл-ен-ий.
За допомогою суфікса -т- від односкладних інфінітивних основ, що закінчуються на і#(і), а(я),у, ер: ми-ти —ми-т-ий, гріти — грі-т-ий, жа-ти — жа-т-ий, ду-ти — ду-т-ий, дер-ти — дер-т-ий. Від основи інфінітива, яка закінчується на о або має в своєму складі суфікс -ну-, можуть творитися дієприкметники з суфіксами -ен-(-сн-) і -т-\ коло-пш — коло-т-ий і кол-ен-ий, поро-ти — поро-т-ий і пор-ен-ий, гор-ну-ти — гор-ну-т-ий і горне-н-ий.
Пасивні дієприкметники в реченні часто виконують роль присудка: «Вихід на масштабне вирішення соціальних проблем, що нагромадилися у суспільстві, пов'язаний з докорінними перетвореннями нашої економіки» (газ.); «У цій програмі буде сформульована вся сутність умов, необхідних для втілення в практику Закону про мови» (газ.).
Проте пасивні дієприкметники можуть виступати і в ролі означення: «Переглядаємо колекції писанок, відтворених художницею, і переконуємося, що не знайти і двох сіл, писанки яких повторювалися б» (газ.).
Дієприкметники вживаються переважно в книжній писемній мові, зокрема в науковому та діловому стилях, де вони виконують роль уточнення: «До текстурних ознак осадових порід належать особливості будови природи, набуті нею під впливом механічних причин» (В. Бондарчук). Використовують їх для лаконічного й чіткого оформлення думки.
Уживаність активних і пасивних дієприкметників у текстах неоднакова. Подвійна функція пасивних дієприкметників (означення і присудок) зумовлює їх більшу частотність. Вони співвідносяться з активними як 5: Iі.
ПЕРЕХІД ДІЄПРИКМЕТНИКІВ У ПРИКМЕТНИКИ ТА ІМЕННИКИ
Дієприкметники можуть втрачати дієслівні ознаки часу, виду, стану, а також здатність керувати іменниками. У цьому випадку вони виражають постійну, сталу ознаку предмета і нічим не відрізняються від прикметників: родючі поля, блискучий оратор, пекучий біль, сіяне борошно, колючий дріт, вихована людина. Це явище називається ад'єктивацією дієприкметників.
Здебільшого переходять у прикметники пасивні дієприкметники. Якщо дієприкметник, виконуючи функцію присудка, втрачає здатність керувати іменником, то це є свідченням його переходу в розряд прикметника. Напр.: «Очі в Маланки стали налякані, круглі» (М. Коцюбинський); «Очі в усіх видющі, вуха чуйні» (М. Коцюбинський).
1 Сучасна українська літературна мова Морфологія С. 417 |
Дієприкметники від прикметників відрізняються також наголосом. У дієприкметниках наголос здебільшого на корені, в прикметниках — на суфіксі: печена картотя —печена картопля, варений — варений, учений — учений.
Дієприкметники, як і прикметники, можуть переходити в іменники, субстантивуватися. У таких випадках вони втрачають прикметникові ознаки і виражають не ознаку предмета, а сам предмет: «Гріх не гріх, а береженого й бог береже, Маковею» (О. Гончар).
предикативні форми
на -но (-єно), -то
Окрему групу пасивних дієприкметників становлять предикативні форми на -но (-єно), -то: завдання виконано, лист написано, фільм показано.
Утворюються предикативні дієприкметникові форми, як і пасивні дієприкметники, від основ неозначеної форми перехідних дієслів додаванням суфіксів -н-, -єн-, -т- та суфікса -о: про-чита-ти — прочита-н-о, сказа-ти — сказа-н-о, зби-ти — зби-то.
Як і дієслова, форми на -но (-єно), -то керують іменниками. Будучи утвореними від перехідних дієслів, вони керують здебільшого іменниками у формі знахідного відмінка: «Маланка, заклавши руки, побожно слухала оповідання про те, скільки привезено цегли, яке й чому забраковано дерево» (М. Коцюбинський).
Предикативні дієприкметники на -но (-єно), -то — невідмінювані форми, в реченні вживаються тільки в ролі присудка: «На засіданні було заслухано доповідь підкомісії. Затверджено розроблені нею пропозиції» (газ.).
ДІЄПРИСЛІВНИК
Дієприслівник — це незмінна дієслівна форма, яка об'єднує в собі ознаки дієслова і прислівника. Він вказує на додаткову дію і пояснює основну, виражену дієсловом: «Де-не-де похитуються над нами ще незвичні у цих краях високі горбаті верблюди, мовби несучи вже з собою на Каховку подих далеких безводних пустель» (О. Гончар); «Він ішов собі, похнюпившись, тихо ногу за ногою посилаючи» (Панас Мирний).
Дієприслівник як дієслівна форма в мові є порівняно новим. Особливість історичного розвитку дієприслівників в українській мові полягає в закріпленні дієприслівникових (давніх дієприкметникових) форм на -чи, -ши: розмовляючи, стоячи, пишучи, покінчивши, принісши. Проте в українських творах XIX ст. ще можна зустріти форми дієприслівників на -а (-я), які в сучасній українській літературній мові вважаються позанормативни-ми: «Не співає чорнобрива, стоя під вербою» (Т. Шевченко); «Трошки погодя, чують, що кашель у Марусі ніби перестав» (Г. Квітка-Основ'яненко).
Дієприслівникам властива така дієслівна ознака, як здатність виражати категорії виду і часу. Часове значення у дієприслівниках морфологічно не виражене.
Дієприслівники недоконаного виду творяться від основи теперішнього часу. їхнім формальним показником є суфікс -чи: читаючи, кажучи, лежачи, гудучи, взуваючи, терплячи. Вони можуть означати довготривалу другорядну дію, яка відбувається одночасно з дією основною, вираженою дієсловом-присудком: «Гнат коло каганця лагодив шлеї, сидячи на триногому стільчику» (М. Коцюбинський).
Дієприслівники недоконаного виду можуть виражати такі дії, тривалість яких більша, ніж тривалість дій, виражених дієсловом-присудком. Це так звані конструкції зі значенням включення: «Сторож, несучи снідання, стукнув дверима» (Панас Мирний); «На дереві спросоння тьохнула пташка, обриваючись з дерева» (М. Стельмах).
Значно рідше дієприслівники недоконаного виду виражають другорядну дію, яка відбулася перед основною дією. Це конструкції зі значенням попередності другорядної дії: «Машина, петляючи гарячими задимленими вулицями, вилетіла на по-мережене надвечірніми тінями шосе» (М. Стельмах).
Значення наступності другорядної дії, вираженої дієприслівником недоконаного виду, в основному, зумовлене семантикою дієслова-присудка у формі доконаного виду: «Випускаючи метал, він зовсім забув про яму, залишену йому нічною зміною» (В. Собко).
Дієприслівники доконаного виду творяться від основи минулого часу. їхнім формальним показником є суфікс -ши (-вши): написавши, прочитавши, відповівши, принісши, перемігши.
Як правило, дієприслівники минулого часу означають другорядну дію, яка передує основній дії: «Козирнувши прикордонникам, вони зійшли на переправу, вичовгану вже за кііька днів тисячами ніг» (О. Гончар); «Настя, вставши удосвіта, палила в печі на обід» (М. Коцюбинський). Можуть також виражати другорядну дію, яка відбувається одночасно з основною дією або після неї. Такі дієприслівники стоять переважно після дієслова: «Весна пройшла степом, визеленивши луки раніше, ніж минулого року» (М. Стельмах); «Вчорашня рада отаманів, хоч і розігнана завчасно, все ж таки настрахала наймачів, позначившись якоюсь мірою на загальній ярмарковій ситуації» (О. Гончар). Як і дієслово, дієприслівник може керувати іменниками і мати при собі пояснювальні слова, разом з якими він утворює дієприслівниковий зворот.
Будучи невідмінюваною дієслівною формою, дієприслівник, як і прислівник, виконує в реченні роль обставини.
Дієприслівники і дієприслівникові звороти у функції обставини способу дії іноді виконують роль поширених порівнянь:
«Крутояр трохи винувато глянув на Ковальова, ніби бажаючи попросити пробачення...» (В. Собко).
Деякі дієприслівники можуть утрачати дієслівні ознаки й повністю переходити в прислівники. Цей процес називається адвербіалізацією дієприслівників. Пор.: дієприслівник: «Кого колишете вночі? Лягаючи і встаючи, за кого молитесь?» (Т. Шевченко); адвербіалізований дієприслівник: «Чайка скиглить літаючи, мов за дітьми яіаче» (Т. Шевченко).
ПОМИЛКИ ПРИ ВИКОРИСТАННІ ДІЄПРИСЛІВНИКОВИХ ЗВОРОТІВ
При використанні дієприслівникових зворотів трапляються помилки логіко-синтаксичні та синтаксичні.
1. Л огіко-синтаксичні помилки:
Згідно з сучасними мовними нормами в реченнях із дієприслівниковим зворотом дія, названа присудком, і дія, названа дієприслівником, обов'язково мають виконуватися одним суб'єктом. Помилки, як правило, трапляються тоді, коли суб'єкти цих двох дій в описуваній у реченні дійсності різні. Готуючи альманах «Вітрила», нашу увагу привернув своїми оповіданнями прозаїк Володимир Кезля. Якщо сприймати це речення згідно з правилами, то виходить, що прозаїк Кезля і готував альманах, і привернув до себе увагу. Насправді ж альманах готували інші, а Кезля тільки привернув їхню увагу. Речення слід було побудувати так: Готуючи альманах «Вітрила», ми звернули увагу на оповідання прозаїка Володимира Кезлі.
Купуючи костюм прямо на фабриці, він вам обійдеться на 25% дешевше, ніж у магазині. Складається враження, що костюм на фабриці купує він, тобто сам же костюм. Слід було написати: Купуючи костюм на фабриці, ви заплатите га нього на 25аЬ менше
Увага! У художніх текстах XIX століття можна натрапити на речення з дієприслівниковими зворотами, які (речення) з сучасного погляду виглядають помилковими «Отак поплававши немало і поблудивши по морям, як ось і землю виОно стало, побачили кінець бк)ам» (і Котляревський) Використання подібних конструкцій пояснюється гим. що на той час сучасна норма ще не була встановлена.
2. Синтаксичні помилки:
Цей вид помилок трапляється тоді, коли в реченні наявні дві дієслівні форми, яким дієприслівниковий зворот може синтаксично підпорядковуватись. Автор тексту бачить тільки одну, потрібну йому можливість, читач же помічає другу або обидві відразу, що й призводить до непорозумінь: / в наші дні віруси ховають у собі загрозу, яку не завжди можна передбачи-
7 0^457
ти, викликаючи десятки інфекційних захворювань. У наведеному складному реченні є два присудки: у головному реченні — ховають, у підрядному — можна передбачити.
Автор тексту мав на увазі зв'язок дієприслівникового звороту з присудком головного речення: віруси ховають у собі загрозу, викликаючи десятки захворювань. Читач же пов'язує дієприслівник з головним членом підрядного речення, оскільки воно стоїть безпосередньо перед зворотом: не завжди можна передбачити, викликаючи десятки захворювань. У результаті виходить, що захворювання викликають не віруси, а вчені-вірусологи.
________________ ПРИСЛІВНИК _________________
Прислівником називається самостійна частина мови, що виражає якісну або кількісну ознаку дії чи стану, ступінь або міру вияву іншої ознаки і доповнює значення дієслова, виражаючи різні обставини, за яких відбувається дія. Напр.: «Учився я в Сосницькій початковій, а потім у вищій початковій школі. Навчання давалося мені легко. Я був те, що зветься тепер відмінником; це мене часто-густо бентежило. Мені здавалося, що вчителі самі щось не зовсім розуміють і тому їм здається, що я відмінник. Це почуття подиву, а іноді й гіркоти при оцінці тих або тих деталей моїх робіт я переживаю й тепер. Проте якась частка пізнаної мудрості промовляє свідомості — як же мало все-таки зроблено, як багато чого треба вчитися і як багато думати і знати, а не тільки відчувати, щоб досягти цілковитої виразності зображення» (О. Довженко).
Семантика прислівників різноманітна, тому за значенням вони поділяються на кілька груп, які об'єднуються двома розрядами: означальні та обставинні прислівники. Виділенням групи означальних прислівників підтверджується перша частина визначення прислівника як частини мови, що виражає ознаку дії чи стану або ступінь чи міру вияву іншої ознаки. Означальні прислівники, в свою чергу, поділяються на групи якісних, кількісних і способу дії: добре зробив, щільно зачинена, весело заспівали — якісні; дуже весела людина, досить пристойно, особливо активно виступав — кількісні; крутився колесом, поводився по-дитячому, їхати верхи — спосіб вияву ознаки. Означальні прислівники виступають у реченні то обставинами (майже спілий, працює наполегливо, добре загартований), то означеннями, якщо прислівник сполучається безпосередньо з іменником (майже дитина, биточки по-селянськи, коппети по-полтавському).
До обставинних належать різні прислівники, що означають зовнішні просторові, часові обставини (вгорі, знизу, надворі,
зверху, У*ечеР^ зранку, потім, згодом), внутрішні — причини і мети (спересердя, спросоння, зопалу, зозла, навмисне, наперекір, на шастя, до лиха): «Стояча тиха і по-своєму хвилююча година: згори на верховіття лісу опускався сизий присмерк, а внизу з-під кожного куща виповзав туман, і тому здавалося, що над землею коливалося два небау внизу — сіре, вище — сизе» (М. Стельмах); «Незнарошна ревонув своїм басом і коваль Михайіик» (О. Ільчен-ко); «Поранено було й самого Гармаша, в руку. Зопалу був і не звернув уваги, думав — дряпнуло» (А. Головко); «А Грицько, як нарочито — не тільки не слухає, а ще і наперекір робить» (Панас Мирний).
РОЗРЯДИ ПРИСЛІВНИКІВ ЗА ПОХОДЖЕННЯМ І СПОСОБОМ ТВОРЕННЯ
Більшість прислівників у сучасній українській мові являє собою вторинні утворення, що виникли від різних частин мови — дієслова чи імені. їх легко виявити, зіставивши з відповідними частинами мови: ясно — ясне, по-нашому — по нашому, знадвору — з, на, двір тощо. Отже, за походженням і способом творення прислівники поділяються на первинні і вторинні. До первинних належить незначна кількість прислівників, які утворилися давно і так змінилися, що в них важко встановити первісну форму: тут, там, завжди, де, тоді, куди, доки та ін. Найдавніші відзайменникові первинні прислівники граматично і функціонально не пов'язані з іншими частинами мови так, як вторинні прислівники.
Первинних прислівників відзайменникового утворення небагато, але вони є у всіх розрядах за значенням, крім мети і кількісно-означальних: місця — де, куди, звідки, там, тут, туди, звідти, всюди; часу — коли, тоді, відколи, доти, доки, поки, іноді, ніколи, інколи, завжди, тепер, потім; причини — чому, тому; способу дії — так, як, інакше, ніяк, усяк, однак, якось, ледве. Вони бувають питальними, заперечними, неозначеними, відносними, вказівними та означальними, як сучасні займенники: «А як же ти думав? Прошеніє треба тут одно написати, друге губернатору подати... А поїхати туди та звідти, а там прохати» (Панас Мирний).
Не співвідносні з іншими частинами мови і ті відзайменникові утворення прислівників, які виникли з будь-яких слів із займенником: торік, натомість, повсякчас, звідусіль, звідусюди. Утративши своє словотворення, первинні прислівники почали утворюватися повторенням займенникових основ, злиттям з ними прийменників, флексій, суфіксів імен, унаслідок чого виникали нові прислівникові утворення: так-сяк, куди-не-куди, доти, відколи, деколи, відтіля, звідси, звідусіль, десь, ніде, коли-небудь. Це прислівники невласного утворення. Вони є проміжними між первинними і вторинними. Серед них немало розмовних (кудою, тудою, сюдою), деякі мають здрібніло-пестливе значення (осьдечки, тамки, тутечки): «Чиста загибель тепереньки чоловікові: заробити нема де, землі зроду не було, комірне плати, кругом злидні, а їсти мусиш» (М. Коцюбинський). А найбільше вживається в мовленні загальномовних, стилістично нейтральних первинних прислівників: «То тут, то там зринали запізнілі голоси» (М. Стельмах).
Основну частину прислівникового складу становлять вторинні прислівники. У них розвинулося власне суфіксальне та префіксальне словотворення, яке в сучасній мові є досить продуктивним. Найбільше виявляються тут морфолого-синтаксич-ний і морфологічний способи словотворення. Якщо у прислівників добре, гаряче ще живий зв'язок із морфолого-синтаксич-щш способом словотворення, то у словах по-латині, весело, по-ударному переважає морфологічний спосіб, де по- та -і, -о, -ому вважаються префіксами і суфіксами, а не закінченнями.
Багато прислівників виникло шляхом адвербіалізації. Під адвербіалізацією (відлат.айЬегЬіит — прислівник)розуміється перехід інших частин мови в прислівники. Якщо слово вже відірвалося від своєї початкової форми, то воно повністю адвербіалізувалося: праворуч, навзнак, упорожні, вплав. Коли ж простежується зв'язок з первісною формою, то така адвербіалізація вважається неповною: уперше прийшов до нової бібліотеки і постукало в перше вікно. Ознаками адвербіалізації є також невідмінюваність, злиття прийменниково-відмінкових форм в одне слово (запанібрата, спідлоба, попідтинню), набування нових синтаксичних функцій і зв'язків (добре слово і поводився добре), зміна наголосу (бігом, кругом, набік, надворі). Крім того, з простих прислівників (первинних) за допомогою різних часток з'явилося чимало нових прислівників (будь-де, куди-небудь, абияк, подекуди, хтозна-коли, казна-звідки, деінде, коли-не-коли, як-не-як).
Перехід інших частин мови у прислівники відбувається протягом усієї історії української мови, внаслідок чого з'явилося немало прислівникових сполучень, що зберігають зв'язок з частинами мови (без кінця, до вподоби, до загину, в цілому, в основному, з розгону, на відшибі, по правді, по щирості, все одно, у цілості, на світанку, поки що та ін.).
Вторинні прислівники, наявні в сучасній українській мові, є іменникового походження: утворилися вони від іменників у родовому відмінку з прийменниками (догори, докупи, дотла, зсередини, збоку, зозла, зразу, одвіку, щохвилини), від знахідного з прийменниками (вбік, угору, вслід, всмак, навиліт, наперед, напам'ять, напрокат, насилу, повік, поряд, уголос), від орудного з прийменниками і без них (попідвіконню, наскоком, похапцем, часом, весною), від місцевого з прийменниками (ввечері, вгорі, врешті, надалі, поволі, поодинці, поночі, усередині). Чимало є прислівників прикметникового походження з прийменниками і без них: далеко, блискуче, довго, дочиста, затепла, здалеку, невдало невимовно, спроста, по-братньому, по-новому, відзайменниково го: аніяк, потім, передусім, повсюди, якраз, нізащо, онде, відтоді; відчислівникового: удвоє, вдвох, двічі, заодно, натроє, учетверо, по-друге, обабіч, стократ, забагато; віддієслівного: врозтіч, врозсип, навідріз, уплав, навідліг, сидьма, ліжма.
ПРАВОПИС ПРИСЛІВНИКІВ
Правопис прислівників ускладнюється тим, що поряд з прислівниками, які за загальним правилом повинні писатися разом, уживаються різні прислівникові сполучення, що застигли в невідмінюваних конструкціях і пишуться окремо: напрокат — на світанку, спозаранку — з ранку до вечора, наостанку — до останку, надвечір — під вечір, безперестанку — без краю, опівночі — о пів на гиосту. Так само можуть писатися через дефіс прислівники, а співзвучні їм інші частини мови — окремо: по-твоєму — по твоєму сліду, по-молдовському — по молдовському слову, вчотирьох — в чотирьох відрах і т. д.
Насамперед слід пам'ятати, що прислівники пишуться разом: абикуди, аніскільки, аніяк, безвісти, безустанку, вволю, вчетверо, утрьох, водно, взаперті, вдосвіта, влад, внічию, впереміж, вповні, впору, врозтіч, вщерть, деінде, довіку, дотла, дотепер, заодно, забагато, заочі, здуру, зісподу, зозла, навздогін, натроє, навхрест, надміру, нарозхват, насміх, натщесерце, урозсип, чимраз, спідсподу, нарозпашку, напропале, насилу, поодинці, попервах, щораз, щосили, щодуху, якнайбільше, щонайкраще.
Дата добавления: 2015-09-30; просмотров: 20 | Нарушение авторских прав
<== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |