Серія “Вища освіта в Україні” С. О. Маслова, О. А. Опалов 14 страница

•+ 2) сприяє вирівнюванню попиту і пропозиції.

Обсяг угод на вторинному ринку в індустріально розвинених країнах суттєво більший, ніж на первинному. Наприклад, у США він становить приблизно 60—70% загального обсягу операцій з цінними паперами.

Між первинним та вторинним ринками є низка відмінностей. Наприклад, предметом угод купівлі-продажу на вторинному ринку є цінні папери, які були придбані раніше в процесі ви­пуску. Тобто на вторинному ринку здійснюються наступні за первинними угоди купівлі-продажу. Дохід від продажу нале­жить не емітенту (особі, яка випустила цінні папери), як це відбувається на первинному ринку, а власникам згаданих па­перів (інвесторам або дилерам), які виступають на вторинному ринку в ролі продавців. Нарешті, ще одна відмінність між ними полягає у тому, що на вторинному ринку купівля-продаж цінних паперів не може здійснюватися шляхом передплати.

Розвиток вторинного ринку цінних паперів в Україні стри­мується насамперед нерозвиненістю законодавчої бази, недо­статньо чітко сформульованими правилами його функціонуван­ня. Чинні останнім часом підзаконні акти найчастіше не містять необхідних норм, що могли б забезпечити реальний захист інте­ресів інвесторів. Відсутні чіткі критерії, які б дали змогу про­вести межу між цінними паперами та їх імітацією, не перед­бачені санкції за порушення правил поведінки учасниками фон­дового ринку, нерідко відсутні і самі правила.

Ефективно функціонуючий ринок цінних паперів припус­кає можливість для кожного інвестора проводити купівлю-про- даж цінних паперів будь-якого емітента незалежно від його місцезнаходження. Більшість учасників вторинного ринку цінних паперів стали власниками акцій у результаті прива­тизації. При бажанні продати акції вони змушені самостійно (і не завжди успішно) шукати покупців і, як правило, не в змозі реально визначити ціну акцій. На сьогодні громадяни не повною мірою можуть реалізувати свої права щодо розпоря­дження придбаними акціями. Через нерозвиненість інфра­структури ринку практично відсутня можливість продажу акцій дрібними інвесторами. Треба зазначити, що існуючі фондові магазини купують акції, як правило, на замовлення з метою формування великих пакетів. Тобто нині вторинний ринок об­слуговує інтереси великих інвесторів, що прагнуть до пере­розподілу власності.

На українському ринку відсутня достатня інформація про різні угоди, предметом яких можуть бути акції та інші цінні папери, і можливості їхнього здійснення. Не створена масова регіональна мережа незалежних банків-депозитаріїв, фондових магазинів, брокерських контор, що спеціалізуються на угодах з цінними паперами. Купівля-продаж цінних паперів на фондо­вому ринку повинна супроводжуватися своєчасною і правиль­ною оплатою здійснюваних угод, що потребує створення клірин- гово-розрахункових центрів.

Через відсутність розвиненої інфраструктури велика кількість емітентів, випускаючи свої акції на ринок, гарантували їх ви­куп у інвесторів на вимогу останніх. Ця особливість українсь­кого фондового ринку полягає в тому, що звичайно акції ви­пускаються емітентами без зобов’язань викупити їх у майбут­ньому. Але в Україні багато акціонерних товариств здійснюва­ли викуп власних акцій на першу вимогу інвесторів і таким чином забезпечували ліквідність своїх цінних паперів.

Ціни на цінні папери здебільшого визначаються практично самочинно торговцями, які діють на вторинному ринку. Тому в різних торговців ціни на одні й ті ж цінні папери різняться. Якщо в умовах розвиненого фондового ринку для визначення ціни торговець користується фундаментальним і технічним ана­лізом, а потім зіставляє результати, то сьогодні в Україні це зробити практично неможливо.

Ще однією особливістю вторинного ринку в Україні є мінімальна обіговість цінних паперів. Продати акції надзвичайно важко через відсутність гарантованого покупця. А якщо він і є, то ще однією проблемою стає переоформлення прав власності. Через недосконалість, а до останнього часу і практично повну відсутність чіткої законодавчої бази, що регулює ведення реєстрів, переоформити акції дуже важко.

Довгий час фондовий ринок України існував ніби окремо від реальної економіки. Цінні папери підприємств купували, тому що вважали їх дешевими. Але неможливо побудувати фон­довий ринок на непрацюючих активах. Останнім часом курс акцій підприємств зростав чи падав частіше без будь-якої при­в’язки до змін фінансово-економічної ситуації. На ринку кор­поративних цінних паперів відбувся чіткий розподіл. З одного боку, протягом декількох років залишається стабільним список із кількох десятків підприємств, акції яких мають високу ліквідність і є предметом активних фондових операцій. З друго­го боку, акції більшості підприємств не мають активного обігу.

У цілому слід констатувати, що вторинний ринок цінних па­перів не виконує головного завдання — перерозподілу капіталів у найефективніші виробництва і залучення інвестицій для роз­витку підприємств.

8.4. Характеристика учасників ринку цінних паперів. Особливості в Україні

Нормальне функціонування ринку цінних паперів значною мірою залежить від того, хто на ньому працює, хто здійснює фондові операції, встановлює правила роботи і контролює їх дотримання.

З розвитком ринку розвиваються і його учасники. їх можна поділити на індивідуальних учасників (фізичні особи), інститу- ційних (юридичні особи, які не є органами державно-правового регулювання) та органи державно-правового регулювання (НБУ, Фонд державного майна та інші). Залежно від функцій учасни­ки ринку цінних паперів поділяються на основні (головні) та інфраструктурні (допоміжні). До складу першої групи належать:

1) емітенти — це особи, які випускають цінні папери. Емітентами можуть бути держава, окремі державні органи, му­ніципальні органи та інститути, фірми та підприємства, а та­кож банки. В Україні відповідно до законодавства емітентами можуть виступати тільки юридичні особи.

>- 2) інвестори — учасники ринкової взаємодії, які вклада­ють грошові та інші ресурси в цінні папери з певною метою. Основними цілями інвестування є збереження існуючих вільних коштів від знецінення, а також одержання прибутку. Інвестора­ми звичайно виступають індивіди та інститути, рідше — держава в особі казначейства або НБУ. Найактивнішими серед інституцій- них інвесторів є комерційні банки, пенсійні фонди, страхові компанії. Менш активними є промислові або торгові підприєм­ства, компанії, господарські товариства тощо.

>► 3) посередники — це професійні юридичні особи, які ма­ють відповідну державну ліцензію на здійснення одного, де­кількох або усіх видів посередницької діяльності та надають брокерські, дилерські й андеррайтерські посередницькі послу­ги щодо цінних паперів.

>- 4) інститути-регулятори — саморегульовані організації, основною функцією яких є впорядкування відносин із цінними паперами шляхом встановлення правил, стандартів та критеріїв поведінки на ринку. Найважливішими інститутами-регулято- рами є фондові біржі, асоціації брокерів та дилерів із цінних паперів, інші добровільні організації, які об’єднують професій­них учасників цього ринку.

>► 5) державні органи регулювання. Спеціальними державни­ми органами регулювання ринку цінних паперів є органи вико­навчої влади, які забезпечують виконання відповідних законо­давчих актів, здійснюють регулювання ринкових відносин із цінними паперами, контролюють поведінку індивідуальних та інституційних учасників ринку, а також здійснюють заходи, які спрямовані на захист інтересів інвесторів та публічних інте­ресів. До цих державних органів відносять комісії з цінних па­перів. В Україні це Державна комісія з цінних паперів та фон­дового ринку, яка функціонує з 1996 року.

Таким чином, головні учасники ринку цінних паперів свої­ми діями створюють цей ринок, підтримують рух цінних па­перів, забезпечують безперервність та постійність взаємодій. Без основних учасників ринок цінних паперів не може існувати.

Інфраструктурні учасники ринку цінних паперів виконують окремі та важливі, але допоміжні за своїм характером функції на вказаному ринку. Без інфраструктурних учасників ринок не може удосконалюватись. До них можна віднести:

1) депозитарії — інфраструктурні інститути, які спеціалі­зуються головним чином на виконанні депозитарних функцій (зберігання цінних паперів та облік прав власності). В Україні функції депозитарію можуть виконувати лише юридичні особи. Найчастіше це комерційні банки, торговці цінними паперами (дилери та брокери).

2) реєстратори — юридичні особи (господарські товари­ства), які стежать за тим, щоб в обігу перебувала постійна кількість цінних паперів, випущених конкретним емітентом, щоб при переході прав власності від одних інвесторів до інших старі цінні папери вилучалися, а нові — видавалися.

3) агенти з трансферту — виконують функції нагляду за процесами переходу права власності на випущені цінні папери.

Найчастіше функції агентів із трансферту і реєстраторів вико­нують банки.

•+ 4) довірчі товариства (трасти) — інститути, основна функція яких на ринку цінних паперів полягає у довірчому управлінні головним чином коштами та цінними паперами, які знаходяться у власності різних інститутів та індивідів. У більшості випадків трастові інститути надають свої послу­ги інвесторам, які через різноманітні причини не бажають брати безпосередньої участі в ринковій взаємодії з цінними паперами.

5) клірингово-розрахункові установи — інститути, які спеціалізуються на виконанні таких функцій, як здійснення розрахунків, включаючи проведення взаємозаліку за угодами купівлі-продажу цінних паперів; проведення перевірки на­явності на рахунках учасників коштів та цінних паперів; ви­дача виписок із грошових рахунків клієнтів установи; надан­ня інформації інститутам, які ведуть книги реєстрації імен­них цінних паперів. Як правило, цю діяльність виконують спеціальні клірингові підрозділи фондових бірж, а на поза- біржовому ринку — спеціалізовані клірингово-розрахункові установи. В Україні деякі клірингові функції виконує де­позитарій НБУ.

6) торговці інформацією про ринок цінних паперів — інсти­тути, які спеціалізуються на наданні послуг з обробки та по­ширення ринкової інформації про цінні папери, поточні курси тощо, а також на складанні аналітичних оглядів подій і тен­денцій на ринку цінних паперів, звітів емітентів. Вони, як пра­вило, представлені інформаційними компаніями.

У кожній країні коло учасників ринку цінних паперів, а також умови для такої участі визначаються державою з ураху­ванням економічного і фінансового стану. На первинному рин­ку діють емітент та інвестор. У ролі емітентів в Україні мо­жуть виступати тільки юридичні особи, а також держава, орга­ни місцевого самоврядування. Інвестором може бути як фізич­на, так і юридична особа. Найчастіше в їхній ролі у нашій країні виступають інвестиційні фонди, довірчі товариства, пенсійні фонди, страхові компанії. їхня мета — отримання до­ходу від вкладання коштів або збільшення ринкової вартості

цінних паперів. Посередниками, які в Україні надають про­фесійні послуги емітентам та інвесторам, є довірчі товарист­ва, інвестиційні фонди та компанії, комерційні банки. Держа­ва при прийнятті законів та утворенні відповідних державних органів визначає умови правового регулювання діяльності ринку цінних паперів.

Інфраструктура українського фондового ринку охоплює: тор­гову систему (функції якої в основному виконує Українська фондова біржа); депозитарії; клірингово-розрахункову систему.

Для створення цільового ефективно функціонуючого ринку в Україні необхідна ширша та активніша приватизація за гроші; налагодження зв’язків між посередниками; ширша реалізація облігацій фірм та підприємств; створення інвестиційних банків; активізація роботи фондових бірж (особливо у межах вторин­ного ринку).

Міністерство фінансів України?

2. Які цінні папери можуть бути об’єктом угод на фондовій біржі? На якому ринку здійснюються ці операції? В чому їх особливість? Охарактеризуйте стан біржової торгівлі цінними паперами в Україні.

3. З якою метою здійснюється реєстрація випуску цінних паперів? Яка організація має право реєструвати випуск цінних паперів вітчизняними емітентами? Чи необхідна реєстрація випуску цінних паперів іноземними емітентами в Україні? Якщо так, то яка організація здійснює цю реєстрацію?

4. Усі види професійної діяльності учасників ринку цінних паперів можна поділити на дві групи: діяльність з перерозподілу грошо­вих ресурсів і фінансове посередництво та діяльність з організа- ційно-технічного й інформаційного обслуговування випуску і обігу цінних паперів. Які види діяльності, що визнаються як професійні, відносяться до кожної з груп? Охарактеризуйте зміст кожного виду діяльності.

5. Розкрийте зміст поняття:

-# банківська модель ринку цінних паперів;

•+ небанківська модель ринку цінних паперів;

•+ змішана модель ринку цінних паперів.

6. Розкрийте зміст поняття:

•+ первинний ринок цінних паперів; вторинний ринок цінних паперів; біржовий ринок цінних паперів;

•+ вуличний ринок цінних паперів.

7. Розгляньте організаційно-правову форму фондової біржі в світовій, російській та українській практиці. Охарактеризуйте основні принципи діяльності фондової біржі.

8. Чи впливає рейтинг Президента України на рейтинг україн­ських цінних паперів? Як саме?

9. Охарактеризуйте стан законодавчої бази українського ринку цін­них паперів. Порівняйте українське законодавство з цінних папе­рів і законодавство країн з розвинутими фінансовими ринками.

10. Назвіть і проаналізуйте функції органів, які регулюють ри­нок цінних паперів. Заповніть таблицю за структурою і функ­ціями органів державного регулювання ринку цінних паперів в Україні:

Мз\п	Орган регулювання	Функції
1.	Верховна Рада України
2.	Президент України
3.	Адміністрація Президента
4.	Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку
5.	Міністерство фінансів України
6.	Національний банк України
7.	Фонд державного майна
8.	Міністерство економіки
9.	Державна податкова служба
10.	Державний митний комітет
11.	Антимонопольний комітет

^■■1 Тести для самоперевірки

1. Визначення основних форм розміщення випущених цінних паперів здійснюється:

а) на першому ринку;

б) на третьому ринку;

в) на первинному ринку;

г) на вторинному ринку.

2. При продажу цінних паперів на первинному ринку доходи отримує:

а) емітент;

б) посередник;

в) інвестор.

3. Сукупність цінних паперів даного емітента, які надають однаковий обсяг прав та які мають однакові умови розміщення називають...

4. Обсяг випуску акцій акціонерними товариствами визначається:

а) розміром валового доходу;

б) номінальною ціною акції;

в) розміром резервного фонду;

г) розміром статутного фонду.

5. Біржовий ринок виступає частиною:

а) первинного ринку цінних паперів;

б) вторинного ринку цінних паперів.

6. Організований вторинний ринок цінних паперів представлений:

а) позабіржовою фондово-торговельною системою;

б) регіональними фондовими майданчиками;

в) фондовою біржею.

г) сукупністю фінансових інститутів, об’єднаних в саморегульовані організації.

7. Купівля-продаж цінних паперів шляхом передплати на вторинному ринку здійснюватися:

а) може;

б) не може;

в) може за умови попередньої реєстрації випуску.

8. У відповідності до законодавства України для створення фондової біржі кількість її засновників повинна складати не менше:

а) 20 торговців цінними паперами;

б) ЗО торговців цінними паперами;

в) 35 торговців цінними паперами;

г) 40 торговців цінними паперами.

9. Визначити відповідність понять:

№ запитання	Термін	Код відповіді	Визначення
	Комісійна діяльність	А	Купівля-продаж цінних паперів, що здійснюється торговцем цінних паперів від свого імені, за дорученням і за рахунок іншої особи.
	Комерційна діяльність	Б	Виконання торговцем цінних паперів за дорученням, від імені і за рахунок емітента обов’язків по організації передплати на цінні папери або їх реалізації іншим способом.
	Діяльність з випуску цінних паперів	В	Купівля-продаж цінних паперів, що здійснюються торговцем цінних папе­рів від свого імені та за свій рахунок.

10. Реєстратори та депозитарії належать до групи:

а) основних учасників ринку цінних паперів;

б) головних учасників ринку цінних паперів;

в) допоміжних учасників ринку цінних паперів.

11. Інфраструктурні інститути, які спеціалізуються на виконанні функцій зберігання цінних паперів та обліку прав власності, — це:

а) реєстратори;

б) клірингово-розрахункові установи;

в) довірчі товариства (трасти);

г) депозитарії.

12. Функції нагляду за процесами переходу права власності на випу­щені цінні папери виконують:

а) агенти з трансферту;

б) інститути-регулятори;

в) депозитарії;

г) довірчі товариства (трасты).

шшшшшштшштщщщшшш

1. Алексеев М. Ю., Миркин Я. М. Технология операций с ценными бумагами. - М.: Перспектива, 1992.

2. Балабанов И. Т. Рынок ценных бумаг: коммерческая азбука. - М.: Финансы и статистика, 1994.

3. Головко А., Науменко О. Національна депозитарна система Укра­їни. - К., 1999.

4. Голъцберг М. А. Акционерные товарищества. Фондовая биржа. Опе­рации с ценными бумагами. - К.: РИА «Текст», Ділова Україна, 1992.

5. Дефоссе Г. Фондовая биржа и биржевые операции. - М., 1995.

6. Жуков Е. Ф. Ценные бумаги и фондовые рынки. - М.: Банки и биржи, 1995.

7. Колоб Р. У. Финансовые деривативы: Пер. с анг. - М.: ФИЛИНЬ,

1997.

8. Кузнецова Н. С., Назарчук I. Р. Ринок цінних паперів в Україні і правові основи формування та функціонування. - К.: ЮРІНКОМ,

1998.

9. Мельник В. А. Ринок цінних паперів: Довідник керівника підпри­ємства. - К.: А.Л.Д., ВІРА-Р, 1998.

10. Миркин Я. М. Ценные бумаги и фондовый рынок. - М.: Перспек­тива, 1995.

И.Мозговий О. М. Фондовий ринок: Навч. посіб. - К.: КНЕУ, 1999.

12. Рынок ценных бумаг и его финансовые институты: Учеб. пособ. / Под ред. В. С. Торкановского - СПб.: АО «Комплекс», 1994.

13. Тъюлз Р., Брэдли Е„ Тьюлз Т. Фондовый рынок: Пер. с анг. - М.: ИНФРА-М, 1997.

14. Ценные бумаги: Учебник / Под ред. В. И. Колесникова, В. С. Тор­кановского. - М.: Финансы и статистика, 1998.

ТЕМА 9

ФОРМУВАННЯ ПОРТФЕЛЯ ЦІННИХ ПАПЕРІВ

0 План викладу матеріалу теми

1. Портфелі цінних паперів, їхні типи.

2. Механізм формування портфеля цінних паперів.

3. Методи управління портфелем цінних паперів.

ВАЖЛИВІ ТЕРМІНИ ТА ПОНЯТТЯ

/ Інвестор

/ Портфель цінних паперів / Портфельне інвестування

✓ Інвестиційний фонд

/ Диверсифікація / Управління портфелем / Методи управління портфелем

9.1. Портфелі цінних паперів, їхні типи

Портфель цінних паперів - це певним чином піді­брана сукупність окремих видів цінних паперів.

До складу портфеля можуть входити цінні папери одного типу (акції) або різні фінансові цінності (акції, облігації, ощадні сертифікати і т. д.).

Структура портфеля — це співвідношення конкретних видів цінних паперів у портфелі. Формуючи портфель, інвестор ви­ходить із бажання мати кошти в такій формі і в такому місці, щоб вони були безпечними, ліквідними і високодохідними.

При формуванні портфеля необхідно враховувати такі фак­тори: ступінь ризику, дохідність, термін вкладання, тип цінно­го папера. Залежно від інвестиційної мети інвестор формує портфель певного типу. Метою формування портфелів цінних
паперів можуть бути: 1) отримання доходу; -4 2) збереження капіталу; -¥ 3) забезпечення приросту капіталу на основі під­вищення курсу цінних паперів.

З огляду на це виділяють такі типи портфелів: портфель зро­стання, портфель доходу. Метою портфеля зростання є збіль­шення капіталу переважно не за рахунок отримання дивідендів та відсотків, а за рахунок підвищення курсу цінних паперів. Такий портфель називають курсовим портфелем. Основні вкла­дення здійснюються переважно в акції. Залежно від співвідно­шення очікування зростання капіталу та ризику серед порт­фелів зростання можна виділити:

по-перше, портфель агресивного зростання (орієнтир на максимальний приріст капіталу);

>- по-друге, портфель консервативного зростання (ризик такого портфеля невеликий);

>*- по-третє, портфель середнього зростання (має високу дохідність та середній ступінь ризику).

Для портфеля доходу характерною є орієнтація на отриман­ня доходу за рахунок дивідендів та процентів. Портфель має майже нульовий ризик за рахунок спланованого рівня доходу. Інакше цей портфель називають дивідендним. Залежно від фінан­сових інструментів, які входять до нього, виділяють такі види портфелів:

У по-перше, конвертовані портфелі (в його складі — кон­вертовані акції та облігації). Дохід отримують за рахунок об­міну (конвертації) цінних паперів, якщо цьому сприяє ринкова кон’юнктура;

У по-друге, портфелі грошового ринку (в його складі — го­тівка й активи, що швидко реалізуються). Вкладений капітал зростає майже за нульового ризику;

У по-третє, портфелі облігацій (в його складі — облігації). Дають середній дохід за майже нульового ризику.

Таким чином, портфель цінних паперів — це набір цінних паперів для досягнення певної мети, наприклад, гарантованої дохідності інвестицій. До такого набору мають входити як на­дійні, але менш прибуткові, так і ризикові, але більш дохідні папери різних емітентів, галузей, видів. Портфель може бути орієнтований більшою мірою на надійність (консервативний)

або на дохідність (агресивний). Портфелі цінних паперів мо­жуть бути фіксовані і змінні. Фіксовані портфелі зберігають свою структуру протягом встановленого терміну, тривалість якого виз­начається терміном погашення цінних паперів, які до нього входять. Змінні, або керовані, портфелі в повній відповідності до своєї назви мають динамічну структуру цінних паперів, склад яких постійно оновлюється з метою отримання максимального економічного ефекту.

Класифікацію портфелів цінних паперів можна подати та­ким чином (рис. 9.1):

Рис. 9.1. Класифікація портфелів цінних паперів

Є спеціалізовані портфелі іноземних цінних паперів і вітчиз­няних цінних паперів. Перші обмежуються певною конкрет­ною країною або охоплюють регіони (найчастіше країни, що розвиваються), що дає змогу скоротити ймовірність ризику в кожній окремо взятій країні. Такі портфелі дають можливість

закордонним інвесторам при порівняно невеликому ризику освоювати нові ринки і за необхідності швидко позбуватися місцевих акцій.

Портфелі цінних паперів можуть мати галузеву і територі­альну спеціалізацію. Наприклад, портфель цінних паперів підприємств паливно-енергетичного комплексу або металур­гійних підприємств. Портфелі цінних паперів можуть бути орієн­товані на залучення до свого складу лише короткострокових або середньострокових і довгострокових цінних паперів. Біль­шість портфелів цінних паперів є спеціалізованими, включа­ючи переважно один вид цінних паперів (акції, державні облі­гації, неемісійні цінні папери тощо). В Україні така спеціаліза­ція поки що чітко не виражена через нерозвиненість фондо­вого ринку. В країнах із ринковою економікою вона є правилом. Наприклад, є портфелі іпотечних цінних паперів, облігацій корпорацій, муніципальних паперів, опціонів, акцій підпри­ємств тощо.

9.2. Механізм формування портфеля цінних паперів

Принципами формування портфеля цінних паперів є: -4 1) без­печність; 4 2) дохідність; 4 3) ліквідність; -4 4) зростання капі­талу.

Під безпекою слід розуміти невразливість інвестицій до по­трясінь на фондовому ринку та стабільність отримання доходу. Безпечність досягається за рахунок зниження дохідності й тем­пу зростання вкладень.

Під ліквідністю будь-якого фінансового ресурсу мають на увазі його здатність брати участь у негайному придбанні товарів (робіт, послуг). Так, готівка має більшу ліквідність, ніж безготів­кові гроші. Ліквідність фондових цінностей — це їхня здатність швидко і без втрат у ціні перетворюватися в готівку. Найнижчу ліквідність має нерухомість.

При формуванні портфеля слід ураховувати принцип, який діє на фондовому ринку: чим більший потенційний ризик несе цінний папір, тим вищий потенційний дохід він повинен мати, 214

і, навпаки, — чим надійніший дохід, тим нижча його ставка. Це завдання вирішується шляхом придбання цінних паперів відомих акціонерних товариств, які мають високі фінансові по­казники і відповідні індикатори фінансового стану. Що ж до ризику, то слід зазначити, що з ним пов’язані всі операції на ринку цінних паперів.

Однак ліквідність портфеля цінних паперів необхідно роз­глядати з двох позицій:

>>• як спроможність швидкого перетворення всього портфеля цінних паперів або його частини в грошові ресурси (з невеликими витратами на реалізацію та при відсутності значних втрат у курсовій вартості);

>> як спроможність своєчасного погашення зобов’язань перед кредиторами, повернення їм запозичених грошових ресурсів, за рахунок яких був сформований портфель. У даному разі на пе­редній план виступає питання про відповідність термінів залучення джерел, з одного боку, та сформованих на їх основі вкладень — із другого.

До етапів формування портфелів цінних паперів входять: вибір типу портфеля і визначення його характеру; оцінка ступеня портфельного інвестиційного ризику;

•+ моделювання структури портфеля.

Зазвичай головною метою інвестора при формуванні порт­феля цінних паперів є досягнення оптимального співвідношення між ризиком і доходом. Механізм формування портфеля орієн­тований на пріоритети інвестора. Як правило, до таких пріори­тетів відносять:

У збереження і приріст капіталу;

У отримання більшого доходу;

У доступ (через придбання цінних паперів) до дефіцитної про­дукції, послуг, можлива їх реалізація і розподіл;

У доступ до власності.

З огляду на це у світовій практиці передбачено детальнішу диференціацію типів потенційних інвесторів: -♦ 1) консерва­тивні; -♦ 2) помірно агресивні; 4 3) агресивні; -> 4) досвідчені; -♦ 5) найдосвідченіші. Основні типи інвесторів наведено в табл. 9.1.

Таблиця 9.1

Основні типи інвесторів

Типи інвесторів	Цілі інвестування
Консервативні	Безпечність вкладень
Помірно агресивні	Безпечність вкладень + Дохідність
Агресивні	Дохідність + Зростання вкладень
Досвідчені	Дохідність + Зростання вкладень + + Ліквідність
Найдосвідченіші	Максимальна дохідність

Мета консервативних інвесторів — безпечність вкладень. Помірно агресивні інвестори прагнуть не лише зберегти вкла­дений капітал, а й отримати на нього дохід, нехай і невеликий. Агресивні інвестори не задовольняються процентами від вкладе­них коштів, а намагаються досягти приросту капіталу. Досвід­чені інвестори прагнутимуть забезпечити і прибуток, і збільшен­ня капіталу, і ліквідність цінних паперів, тобто їх швидку ре­алізацію на ринку у разі необхідності. Мета найдосвідченіших інвесторів — отримання максимальних доходів.

Дата добавления: 2015-09-30