Серія “Вища освіта в Україні” С. О. Маслова, О. А. Опалов 16 страница

Факторами витрат є емісійні, маркетингові та інші витрати, що пов’язані з випуском і обігом цінних паперів.

Таким чином, на ціноутворення на фінансовому ринку впли­вають як традиційні фактори (попит, пропозиція, конкурен­ція), так і специфічні (тип, вид, різновид цінного папера, термін обігу, інвестиційні властивості, управлінські можливості, рей­тинг та ділова репутація емітента, його галузева належність, територіальне місцезнаходження, інвестиційний клімат та інве­стиційна місткість ринку). Необхідно зазначити, що перелічені вище фактори можуть як підвищувати, так і знижувати рівень ціни. Дія цих факторів багато в чому залежить від конкретних заходів щодо державного регулювання системи ціноутворення.

10.2. Види і функції цін

На фінансовому ринку застосовується багато видів цін на фінансові інструменти. Ціни класифікуються за такими озна­ками: У 1) вид фінансового інструмента; У 2) тип емітента; У 3) сегмент ринку; У 4) вид операцій на ринку; У 5) місце і час ціноутворення.

На ринку розрізняють такі види ціни:

>- номінальна — зазначена на бланку цінного папера. Визна­чається в проспекті емісії при випуску в обіг цінних паперів. Певною мірою це умовна величина, оскільки навіть на первин­ному ринку цінні папери можуть продаватися не за номіналь­ною вартістю. Номінал інформує про те, яка частина вартості статутного капіталу припадала на одну акцію в момент форму­вання акціонерного товариства або вирішення питання про обсяг статутного капіталу у разі його зміни;

>► емісійна — ціна продажу цінних паперів при їх первинно­му розміщенні (може не збігатися з номінальною ціною);

балансова — визначається на підставі фінансової звітності підприємства як вартість майна акціонерного товариства, утво­реного за рахунок власних джерел, поділена на кількість випу­щених акцій;

>- облікова — за якою цінні папери обліковуються на ба­лансі підприємства в даний момент;

курсова (ринкова) — відображає співвідношення попиту і пропозиції;

>- біржова — визначається на біржі в процесі торгів;

дисконтована, або поточна, — визначається з урахуванням дисконтних множників і норм інвестування.

Ціна як інструмент ринку виконує низку функцій:

облікова — в процесі ціноутворення на ринку фіксується певна вартість фінансового інструмента;

-+ контрольна — за допомогою встановлення різних цін здій­снюється контроль за рухом вартості різних видів інструментів;

збалансування попиту і пропозиції — при підвищеному по­питі та скороченні пропозиції окремих видів фінансових інстру­ментів ціни на них зростають; відповідно, при зменшенні по­питу і зростанні пропозиції ціни падають;

перерозподільча — в результаті відхилення ціни від вар­тості новостворена вартість перерозподіляється між галузями економіки і регіонами, нагромадженням і споживанням;

управління — ціна в умовах ринку визначає, в якій кількості і яких інвестиційних властивостей випускатимуться цінні па­пери, як буде здійснюватися їх випуск, з якими витратами і з яким прибутком, хто і які цінні папери купуватиме залежно від рівня доходів і бюджету споживання.

10.3. Методи ціноутворення. Специфіка ціноутворення на фінансовому ринку

Ціноутворення на фінансовому ринку здійснюється декіль­кома методами. Серед них виділяють: експертний, статистич­ний, нормативно-параметричний, балансовий і метод на основі економіко-математичного моделювання.

У Експертний метод грунтується на використанні аргументо­ваних висновків експертів (визнаних спеціалістів) про рівень реальної вартості того чи іншого фінансового інструмента або ціну певної фондової операції.

У Аналітичний метод передбачає, що рівень ціни визначаєть­ся в результаті детального аналізу кон’юнктури ринку, виконання діагностичного факторного аналізу, моніторингу.

У Статистичний метод базується на статистичному аналізі з використанням середніх величин, індексів, дисперсії (абсолют­ного відхилення від середніх величин), варіації (відносного відхилення від середніх величин), із застосуванням кореляцій­ного та регресійного аналізу. В сучасних умовах у ціноутво­ренні на регіональних ринках цінних паперів найактивніше застосовуються фондові індекси, які дають змогу визначити загальну тенденцію зміни кон’юнктури ринку на певні види цінних паперів.

У Нормативно-параметричний (бальний) метод на практиці реалізується таким чином. Кожна інвестиційна характеристика цінного папера або фондової операції (параметр) має певний діапазон нормативних значень. Обрана нормативна одиниця оцінюється тією чи іншою кількістю балів. Далі бали під­сумовуються, і отримана сума балів множиться на завчасно при­йняту вартісну оцінку одного бала. В результаті отримуємо пев­ний вартісний рівень ціни.

✓ Балансовий метод теоретично найпростіший. Вартість май­на, зафіксована в офіційній звітності підприємства, ділиться на загальну кількість акцій. На практиці використовувати цей метод доволі складно перш за все тому, що вартість майна пе­ріодично змінюється в ході переоцінки основних фондів, а та­кож через небажання багатьох учасників фондового ринку мати справу з реальною вартістю цінних паперів.

У Економіко-математичне моделювання у вигляді імітаційних моделей або динамічного моделювання на основі графічних або логічних моделей з використанням комп’ютерної техніки базуєть­ся на побудові певних схем, які фіксують відповідну залежність і враховують конкретні фактори, що чинять як позитивний, так і негативний вплив. Безумовно, це досить перспективний метод ціноутворення на фінансовому ринку.

За умов ринкової економіки у формуванні цін беруть участь емітенти й інвестори, кожний з яких має власні інтереси і орі­єнтири. В цілому методичні підходи при формуванні ціни можна поділити на три види:

>- 1) орієнтація на ринок. Цей підхід розрахований на вста­новлення низької початкової ціни з метою залучення якомога більшої кількості інвесторів. Він використовується, якщо оче­видно, що на ринку є незначна кількість інвесторів, готових платити високу початкову ціну, а також при наявності конку­рентів, готових запропонувати аналогічні цінні папери та інші фінансові інструменти;

>- 2) орієнтація на витрати. Цей підхід використовується, коли у фірми дуже широкий асортимент послуг з операцій із цінними паперами, що робить занадто дорогим проведення калькуляції витрат на кожний вид послуг;

3) орієнтація на конкуренцію. Ціни потрібно встановлю­вати виходячи з того, що на фінансовому ринку наявні конку­ренти, які встановили свої ціни на аналогічні фінансові інстру­менти, а також із того, що угоди здійснюються за цінами, які вже визначені ринком.

У сучасних умовах застосовуються такі методичні підходи: 1) підхід, заснований на фундаментальному аналізі; ■+ 2) підхід, заснований на технічному аналізі. Вони є основою ціноутворен­ня на закордонних фондових ринках.

Фундаментальний аналіз базується на такому принципі: будь- який економічний фактор, що знижує пропозицію або збільшує попит на товар, спричиняє підвищення ціни, і, навпаки, будь- який фактор, що збільшує і зменшує попит, як правило, при­зводить до накопичення запасів і зниження ціни. На цій основі встановлюється ціна, яка відповідає певному співвідношенню по­питу і пропозиції. При використанні фундаментального аналізу враховуються вартісні показники. Вони сигналізують про стан економіки в найближчому майбутньому, її можливі зміни і коли­вання рівня інфляції; відображають основні напрями змін в економіці і спростовують або підтверджують прогнозні показ­ники. Ці показники називають індикаторами. Основними інди­каторами є: динаміка валового внутрішнього продукту, індекс споживчих цін, індекс інфляції. Фундаментальний аналіз на фінансовому ринку здійснюється переважно шляхом економі- ко-математичного моделювання. Але, зважаючи на нерозви­неність фінансового ринку в країнах СНД, у тому числі й в Україні, цей вид аналізу малоперспективний.

Технічний аналіз вивчає конкретне співвідношення між по­питом та пропозицією, тобто зміну цін на фінансовому ринку. Його суть зводиться до побудови діаграм і графіків, які відоб­ражають показники обсягів торгівлі та інші фактори. Графіч­ний аналіз є корисним, оскільки: У 1) дає змогу виконати ре­альний прогноз цін; У 2) визначає точний час подій; У 3) фіксує динаміку цін і виявляє стійкі тенденції. Цей вид аналізу прийнят­ний для фінансових ринків, що розвиваються, і широко викорис­товується в Україні.

Аналізуючи механізм ціноутворення на фінансовому ринку, необхідно розрізняти ті його елементи, які визначаються орга­нами державного регулювання та емітентами цінних паперів, а також ті, які формуються під впливом вторинного ринку, а це означає, що вони відображають ринкове співвідношення між попитом і пропозицією.

Особливості системи формування цін визначаються емітен­тами ще на стадії розробки та прийняття умов випуску цінних паперів, виборі ринкового сегмента їх розповсюдження. Якщо такий сегмент занадто обмежений, то ціна визначається ціною первинного розміщення і ціною погашення. У даному разі ціна прив’язується до дати продажу цінного папера і може назива­тися призначуваною. Оскільки простір вторинного ринку не обмежується, емітент має можливість визначити лише почат­кову ціну первинного розміщення і кінцеву ціну погашення. Проміжні ціни протягом усього терміну дії встановлюються ринком, а не органами, що випустили цінні папери. Якщо цінні папери виступають як боргові зобов’язання (облігації, векселі), то вони мають фіксовані ціни первинного продажу і погашен­ня, а також термін дії та дату погашення.

Процес ціноутворення на первинному ринку відбувається таким чином. Під час випуску нових цінних паперів прово­диться організаційна робота, пов’язана з певними витратами: вибір видів, типів, категорій цінних паперів, що випускаються, визначення обсягу випуску і ціни цінних паперів, вибір методу розміщення випуску (аукціони, торги, конкурс, передплата), підготовка проспекту емісії, оплата емітентом послуг інвестицій­ного інституту. На передемісійній нараді встановлюється кінцева ціна паперів нового випуску з урахуванням фінансового стано­вища емітента, мети випуску і виду цінних паперів. Після цьо­го здійснюється безпосередній випуск цінних паперів в обіг. Випуск (емісія) відбувається при заснуванні акціонерного това­риства, збільшенні обсягу статутного капіталу, зростанні пози­кового капіталу.

Розрізняють такі форми емісії:

часткове розміщення без публічного оголошення і проведення рекламної кампанії, продаж першим власникам на рівних умовах (ціна всіх акцій одного випуску однакова);

•+ відкритий продаж із публікацією та реєстрацією проспек­ту емісії (кількість інвесторів не обмежується).

Розміщення цінних паперів може здійснюватися шляхом пря‘- мого звернення емітента до інвесторів або шляхом залучення посередників. В останньому випадку ціна реалізації акцій може зрости на розмір винагороди посередників.

На вторинному ринку здійснюються угоди купівлі-продажу цінних паперів юридичним і фізичним особам через посеред­ництво інвестиційних інститутів після первинного розміщення цінних паперів за певною ціною. Вторинний ринок включає в себе неорганізований (позабіржовий) та організований (біржо­вий) ринки.

Формування вторинного ринку акцій приватизованих підпри­ємств в Україні почалося практично одночасно з появою пер­ших акціонерних товариств. Позабіржові угоди в різних обсягах укладаються постійно з акціями практично кожного емітента, що пов’язано з формуванням великих пакетів акцій перед пер­шими зборами акціонерів і, відповідно, перед перевиборами

ради директорів. За наявності конкуренції ціни позабіржового та біржового ринків досягають декількох сотень номіналів. В основі таких відхилень лежить прагнення встановити контроль над підприємством. Зростання курсової вартості акції, викли­кане переоцінкою основних фондів, матиме місце, але отри­мання доходу від перепродажу буде обмежене неліквідністю більшості акцій.

10.4. Особливості ціноутворення на різні фінансові інструменти

>► 1. Державні цінні папери. За державними цінними папера­ми рівень цін залежить від: 1) виду цінних паперів; -+ 2) при­йнятих умов або положень про їх випуск; 3) економічних і політич­них умов, що склалися. Найпривабливішим державним цінним папером є державна облігація, яка випускається безпосередньо державою або місцевими органами влади.

Існує три види цін на облігації: номінальна, емісійна та рин­кова. Номінальна ціна облігації являє собою (для паперових облі­гацій) ціну, яка вказується на бланку облігації, для непаперо- вих — ціну, яку номінально має одна облігація. Номінальна ціна, або вартість облігації, встановлюється емітентом. Емісійна ціна являє собою ціну, за якою облігації випускаються на ри­нок. Ринкова ціна — це ціна, яка склалася на певний момент на ринку щодо облігацій конкретних емітентів та конкретних випусків на основі співвідношення попиту і пропозиції. Остан­нє залежить від бажання покупців та продавців цих фінансо­вих інструментів. Облігації дають дохід лише тоді, коли він зароблений. Існує два основних способи одержання доходів за облігаціями.

Перший полягає у тому, що інвестор купує облігацію і зали­шається її власником до моменту погашення. При настанні дати погашення він подає облігацію (якщо вона паперова) або ви­писку з депозитарного рахунка емітента (яка свідчить про те, що він є власником електронної облігації) та одержує гроші або чек на певну суму. Дохідність у цьому разі визначається ви­ходячи з умов випуску (вказується, який річний відсоток ви­плачується). Якщо облігація відсоткова, то відсоток нараховується

понад номінальну вартість. Якщо ж облігація дисконтна — від­повідно зменшується емісійна ціна. У разі використання дис­контних облігацій із терміном погашення 1 рік та менше до­хідність визначається таким чином:

(Ю.1)

де Ц_ном — номінальна вартість, тобто вартість, яка відшкодо­вується власнику облігації при її погашенні; Ц_прид. ~ Ц'^на прид­бання, тобто ціна, за якою купується облігація; / — кількість днів до погашення облігації; 365 — кількість днів у календар­ному році.

Другий спосіб полягає у тому, що власник облігації з яки­хось причин може забажати продати облігацію до настання тер­міну її погашення. Інвестор при цьому одержує дохід від про­дажу належних йому фінансових інструментів. Дохідність роз­раховується так:

у. 100%, (Ю.2)

де Ц_прод — ціна, за якою облігація була продана; К_пр — комісійні, що були виплачені при продажу облігації; Ц_прид. ~ ціна, за якою облігація була придбана; К_пк — комісійні, що були виплачені при придбанні облігації; ї — період, протягом якого облігація перебувала у власності інвестора.

Таким чином, визначення дохідності пов’язане із визначен­ням джерела утворення доходу.

Крім того, облігація має ринкову вартість, яка визначається умовами позики і ситуації, що склалася на фінансовому ринку, в т. ч. на ринку облігацій.

Поточна дохідність облігації розраховується за формулою:

Дпоп,=¹~ХІ00%,

де К — ставка купона; Ц — курсова ціна облігації, тобто ціна на поточний момент.

При виплаті процентів, наприклад, один раз на квартал, слід враховувати можливість реінвестування (нового вкладання)

отриманих доходів, що збільшує дохідність у перерахунку на рік. Поточна дохідність розраховується у цьому випадку таким чином:

					(10.4)

>► 2. Акції. За акціями розрізняють такі показники: 1) ба­лансова вартість; ■+ 2) ринкова вартість; -ї 3) порівняльна вартість; -ї 4) поточна або дисконтована вартість; •+ 5) вар­тість, скоригована на рівень інфляції.

Балансова вартість акцій визначається на основі бухгалтерсь­кої звітності підприємства. Порівняльна вартість грунтується на порівнянні дохідності акцій із доходом за депозитами. По­точна, або дисконтована, вартість розраховується з урахуван­ням коефіцієнта дисконтування:

(Ю.5)

де п — період дисконтування; У — норма інвестування (зви­чайно дорівнює ставці рефінансування Центрального банку, в Україні - НБУ).

Вартість акцій, скоригована на рівень інфляції, визначаєть­ся у такий спосіб:

У + г = (/ + Р)(7 + а),

де г — номінальна ставка дохідності; Р — реальна ставка дохід­ності (рентабельності); а — темп інфляції.

При заснуванні акціонерного товариства курс акцій {Кц) можна визначити так:

К =н + п,

а і

де Н — номінальна вартість акції; П_у — прибуток підприємства.

Для аналізу цінової ситуації на ринку акцій важливе значен­ня має коефіцієнт ринкової кон’юнктури акцій (К_р). Визначається він як відношення обсягу платоспроможного попиту до обсягу пропозиції. Якщо К_р < 1, то курс завищений і можна очікувати недорозміщення випуску; якщо К_р > 1, то акції недооцінені; якщо К_р— 1, то акції оцінені реально.

азв

У>- 3. Корпоративні облігації. Встановлення ціни пропозиції на корпоративні облігації є досить складним процесом, оскіль­ки неможливо підібрати варіант для порівняння з аналогіч­ним рейтингом і терміном погашення. У цьому разі викорис­товується конверсійний еквівалент (К_е). Це зведена ціна, за якою повинні продаватися акції, щоб вони були абсолютно еквівалентні облігаціям:

_ІГ _ Ринкова ціна облігацій

* ~ " • (ю.8)

Кількість акцій

Розмір купонних виплат за облігаціями визначається у про­центах до номіналу:

Н х купонний відсоток

Розмір купонних виплат =. (Ю.У)

100%

Ринковий курс облігації розраховується таким чином:

Р_к=^-х]00%. (10.10)

н

Ринкова ціна (Р) визначається за формулою;

Рц = Нх(і + Д„У/{1 + Д_а)‘ = Нх1хс = НхР_к/100% + схТ{365 + і), (10.11) де ґ — кількість періодів до погашення; с — період купонних виплат за облігаціями, років; Т — період від виплати за купо­ном до здійснення угоди купівлі-продажу, днів; Д_о — дохідність облігації; Д_а — дохідність акції.

Необхідно враховувати, що конвертована облігація коштує дорожче, ніж неконвертована, оскільки вона надає власнику додаткові права. Вартість конвертованої облігації можна розра­хувати за формулою:

де К — коефіцієнт конвертації, що розраховується як відно­шення конверсійної вартості до ринкової ціни і встановлюєть­ся як постійна величина на весь період конвертації.

Для розрахунку поточної дохідності облігацій і дохідності до погашення використовуються такі формули:

Сума відсотків,

П ± ■ *. • сплачених за рік,..

Поточна дохідність = хЮО %;

Курсова вартість

(ціна придбання)

„.ч., Відсотковий дохід + Дисконт Дохідність до погашення = х 100 %.

Курсова вартість

Гл

&

Питання до обговорення:

1. Мета ціноутворення на фінансовому ринку.

2. Принципи ціноутворення та їх характеристика.

3. Види та функції цін на фінансовому ринку.

4. Характеристика методів ціноутворення та їх особливості на фінан­совому ринку.

5. Процес визначення цін на різні фінансові інструменти (цінні па­пери, банківські кредити).

Доповіді:

1. Особливості ціноутворення на фінансовому ринку в Україні.

2. Сек’юритизація державного внутрішнього боргу України і її під­сумки.

та завдання

1. Номінал акції дорівнює 500 грош. од., оголошений розмір дивіденду на одну акцію — 70 грош. од., середня ринкова ставка відсотка — 18%. Визначте курсову вартість акції.

2. Облігація номіналом 1000 грош. од. випущена в обіг з терміном погашення через 3 роки. Купон в розмірі 20% виплачується 2 рази на рік. Ринкова відсоткова ставка - 25%. Облігація розміщується на первинному ринку з дисконтом 5%. Дайте оцінку доцільності придбання облігації.

3. Безкупонна облігація з терміном погашення 3 місяці продається на ринку за ціною, що складає 80% від номіналу. Що вигідніше: купити облігацію чи розмістити гроші на депозиті в банку, при умові, що ставка за депозитом складає 80%.

4. Коефіцієнт дивідендних виплат корпорації становить 0,5%. Дохід на просту акцію - 5 грош. од. Дивіденд, що сплачується за простими
акціями, щорічно зростає на 4%, ціна сплаченого капіталу - 15%. Визначте ціну простоі акції.

5. Якою буде ціна акції, якщо компанія сплачує дивіденди в розмірі 20% від прибутку, який призначений для власників простих акцій. Ріст дивідендів щорічно становить 5%. Поточний дивіденд - 2 грош. од. за акцію. Ціна сплаченого капіталу - 12%.

6. Облігація номіналом 500 грош. од. з купонною ставкою 4% випу­щена на 4 роки. Визначте ціну облігації за умови, що очікуваний дохід складе:

а) 10%;

б) 16%;

в) 8%.

7. Ціна на фінансовому ринку служить найважливішим його регуля­тором. Визначте особливості системи формування цін на фінан­сові інструменти. Які суб’єкти фінансового ринку приймають без­посередню участь у формуванні ціни? У чому полягає їх роль?

8. Ціноутворення як процес формування цін на ринку здійснюється за певними правилами і базується на відповідних принципах. Назвіть основні принципи формування цін на фінансовому ринку. Розкрийте їх суть.

9. Грошово-кредитна і бюджетна політики є важливими фактора­ми, які визначають кон’юнктуру фінансового ринку і ринку цінних паперів у тому числі. Розгляньте напрямки цього впливу. Проана­лізуйте зміни в ціноутворенні на фінансовому ринку в залеж­ності від різних варіантів:

а) грошово-кредитної політики держави;

б) бюджетної політики держави.

Тести для самоперевірки

1. Ціна — це:

а) грошовий вираз витрат виробника з врахуванням бажаного при­бутку;

б) грошовий вираз витрат на виробництво певного товару;

в) грошовий вираз прибутку, який бажає отримати виробник товару.

2. На формування ціни на фінансовому ринку впливають:

а) попит;

б) пропозиція;

в) інвестиції;

г) попит та пропозиція.

3. Найбільш важливим елементом ціни є:

а) повна собівартість;

б) прибуток;

в) виробнича собівартість.

4. Номінальна ціна — це: *

а) ціна продажу фінансового інструмента;

б) ціна, яка відображає співвідношення попиту і пропозиції;

в) ціна, яка зазначена на бланку фінансового інструмента;

г) ціна продажу фінансового інструмента при його первинному роз­міщенні.

5. Ціни на фінансовому ринку класифікуються за:

а) видом фінансового інструмента;

б) типом емітента;

в) сегментом ринку та видом операції на ринку;

г) всім вищеперерахованим.

6. Ціна на фінансовому ринку виконує функцію:

а) облікову;

б) управління;

в) контрольну;

г) економії витрат.

7. На фінансовому ринку встановлюються ціни на:

а) валюту;

б) нерухомість;

в) цінні папери;

г) золото.

8. Ціна на державні облігації залежить від:

а) дохідності інших цінних паперів;

б) економічних та політичних умов, що склалися в державі;

в) бажання НБУ;

г) курсу долара США.

9. Яким чином інформаційні процеси впливають на ціну на фінансовому ринку:

а) збільшують;

б) зменшують;

в) не змінюють.

10. Курсова ціна — це:

а) ціна, яка визначається на біржі в процесі торгів;

б) ціна, за якою цінні папери обліковуються на балансі підприємства;

в) ціна, яка відображає співвідношення попиту і пропозиції;

г) ціна продажу цінних паперів при їх первинному розміщенні.

шивдщимщщри"

1. Балабанов И. Т. Основы финансового менеджмента. Как управлять капиталом? - М.: Финансы и статистика, 1997. - 384 с.

2. Белых Л. П. Основы финансового рынка: Учеб. пособ. - М.: Финан­сы, ЮНИТИ, 1999.

3. Бланк И. А. Основы финансового менеджмента. - К.: Ника-Центр, 1999.

4. Брігхем Е. Основи фінансового менеджменту. - К.: ВАЗАКО - Молодь, 1997.

5. Ван Хорн Дж.К. Основы управления финансами - М.: Финансы и статистика, 1996.

6. Вступ до банківської справи: Навч. посіб. / За ред. М. I. Савлука - К.: Лібра, 1998.

7. Мельник В. А. Ринок цінних паперів: Довідник керівника підпри­ємства. - К.: А.Л.Д., ВІРА-Р, 1998.

8. Мозговий О. М. Фондовий ринок: Навч. посіб. - К.: КНЕУ, 1999.

9. Фінансовий менеджмент: курс лекцій: Навч. посіб. / За ред. Г. Г. Кірейцева. - Житомир: ЖІТІ, 2001.

10. Шим Дж. Финансовый менеджмент. - М.: ФИЛИНЪ, 1996.

ТЕМА 11

ВАРТІСТЬ ІНСТРУМЕНТІВ ФІНАНСОВОГО РИНКУ

0 План викладу матеріалу теми

1. Майбутня та поточна вартість фінансових інструментів.

2. Вартість капіталу.

3. Практичне застосування концепції вартості грошей у часі.

ВАЖЛИВІ ТЕРМІНИ ТА ПОНЯТТЯ
/ Нарощування	/ Ануїтет
/ Дисконтування	У Амортизація позики
/ Поточна ринкова	/ Ефективна річна ставка
вартість	/ Майбутня вартість

11.1. Майбутня та поточна вартість фінансових інструментів

Для прийняття осмислених інвестиційних рішень часто ви­никає необхідність проведення порівняльного аналізу ефек­тивності різних напрямів вкладання коштів у ті чи інші фінан­сові інструменти. Такий аналіз пов’язаний із процесом наро­щування вартості грошових ресурсів і процесом дисконтуван­ня їх вартості.

Вартість певної суми грошей — це функція від часу виник­нення грошових доходів чи витрат. Принцип вартості грошей у часі базується на тому, що сьогодні грошова одиниця коштує більше, ніж у майбутньому. Цей принцип діє незалежно від зміни загального рівня цін.

Нарощування - метод зведення реальної вартості коштів до їх вартості в майбутньому періоді, що використовується для оцінки майбутньої вартості інвестицій.

Дисконтування - метод приведення майбутньої вар­тості коштів до їх вартості в поточному періоді (до реальної вартості грошей).

Таким чином, розрізняють:

/ майбутню вартість — надходження, що перебувають за межами сьогоднішнього дня;

/ поточну вартість — зведена до сьогоднішнього моменту величина, яка буде отримана або оплачена в певний момент у майбутньому.

Вирізняють такі варіанти майбутніх грошових потоків, які показані на схемі:

Майбутні грошові потоки

Ануїтет

Звичайний		Серія рівних
ануїтет		платежів

Рис. 11.1. Варіанти майбутніх грошових потоків

Одиничний грошовий потік — сума, що виплачується одно­разово.

Ануїтет — рівномірні грошові потоки, що регулярно над­ходять:

звичайний ануїтет — рівномірні грошові потоки, що про­водяться в кінці періоду:

<

<

<

<

Поточна вар- Рівномірні грошові потоки в тість У період кінці кожного періоду

Рис. 11.2.

>- серія рівномірних платежів — платежі, що вносяться чи одер­жуються через рівні проміжки часу на початку певного періоду.

Основне положення при вимірюванні вартості коштів у часі полягає в тому, що поточний час або поточний період є пері­од часу нуль — 1₀. Оплата або надходження, зроблені в період один від поточного часу, прийнятого за нуль, і,, розглядають­ся як зроблені в період часу один (І,), у період часу два (Ц). Це положення можна подати у вигляді такої часової лінії:

Дата добавления: 2015-09-30