б) облігації під дохід від проекту;
в) облігації під загальне покриття.
19. Письмове боргове безумовне зобов’язання встановленої форми, що дає його власнику право вимагати від боржника оплати зазначеної суми грошей у вказаний термін, — це:
а) ощадний сертифікат;
б) облігація;
в) вексель.
20. Погашення облігації передбачає:
а) перехід права власності на облігації за умов купівлі-продажу на біржі;
б) виплату номінальної вартості облігації та доходу за нею у терміни, передбачені умовами емісії облігацій;
в) виплату номінальної вартості облігації та доходу за нею у будь- який термін за рішенням емітента.
21. Казначейські векселі можуть використовуватися їх тримачами для:
а) видатків на оплату праці;
б) грошових виплат населенню;
в) зарахування у сплату податків до державного бюджету.
22. Платником за казначейськими векселями виступає:
а) Міністерство фінансів України;
б) Національний банк України;
в) Головне Управління Державного казначейства;
г) уповноважені комерційні банки.
23. Передача переказного векселя здійснюється за допомогою:
а) індосаменту;
б) авалю;
в) тратти;
г) акцепту.
24. Вексельне зобов’язання, здійснюване особою, що бере на себе відповідальність за виконання зобов’язань іншої особи (акцептанта, векселедавця, індосанта), — це:
а) аваль;
б) тратта;
в) авізо;
г) індосамент.
25. Фінансовий інструмент, що застосовується у розрахунках за поставлену продукцію, виконані роботи або надані послуги, — це:
а) казначейський вексель;
б) фінансовий вексель;
в) комерційний вексель.
26. Особа, яка одержує право на отримання коштів за передаточним написом (індосаментом) переказного векселя:
а) індосант;
б) індосат;
в) трасат; ■
г) трасант.
27. Виконання доручення векселетримача по одержанню у встановлений термін належних платежів за векселем — це:
а) інкасування векселя;
б) дисконт векселя;
в) облік векселя;
г) форфетування.
28. Відповідно до законодавства України, емітентами векселів можуть бути:
а) фізичні та юридичні особи;
б) фізичні та юридичні особи, держава;
в) фізичні особи, держава;
г) юридичні особи, держава.
29. Приватизаційні папери в Україні випускаються таких видів:
а) акції, облігації, векселі;
б) компенсаційні, інвестиційні сертифікати;
в) майнові сертифікати, житлові чеки, земельні бони.
30. Система державних інститутів, через які здійснювався обмін приватизаційних майнових сертифікатів на акції підприємств, що приватизувалися, — це:
а) Центри сертифікатних аукціонів;
б) регіональні відділення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку;
в) Центри постприватизаційної підтримки підприємств;
г) регіональні відділення Фонду державного майна України.
31. Чи можна компенсаційні сертифікати віднести до групи приватизаційних цінних паперів?
а) так;
б) ні;
в) можна, у випадку якщо вони використовуються для обміну на акції підприємств, що приватизуються.
32. Відмінною ознакою приватизаційних цінних паперів є те, що вони:
а) є виключно іменними;
б) випускаються лише на пред ’явника;
в) можуть використовуватися як засіб розрахунку або як застава.
33. Передача приватизаційного майнового сертифіката або житлового чека в довірче управління довірчому товариству:
а) не допускається;
б) допускається;
в) допускається за умови передачі трастовому відділу комерційного банку.
34. Конвертація приватизаційних цінних паперів може здійснюватися як:
а) обмін приватизаційного майнового сертифіката на житловий чек і навпаки;
б) обмін приватизаційного майнового сертифіката на земельну бону і навпаки;
в) обмін житлового чека на земельну бону і навпаки;
г) за всіма вище перерахованими схемами.
35. Власниками депозитного сертифікату Національного банку України можуть бути:
а) фізичні та юридичні особи;
б) виключно юридичні особи;
в) виключно комерційні банки;
г) комерційні банки та фінансово-кредитні установи.
36. Цінний папір, випущений банком як письмове свідоцтво про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на отримання суми коштів і відсотків після закінчення встановленого терміну, — це:
а) інвестиційний сертифікат;
б) компенсаційний сертифікат;
в) депозитний сертифікат;
г) ощадний сертифікат.
37. Угода про уступку права на вимогу коштів за іменним ощадним сертифікатом називається:
а) трансферт;
б) цесія;
в) авізо;
г) депорт.
38. Чи можуть комерційні банки здійснювати емісію валютних ощадних сертифікатів?
а) так;
б) ні.
39. Розміщення депозитних сертифікатів Національного банку України здійснюється через:
а) тендер;
б) аукціон;
в) відкриту передплату;
г) закриту передплату серед уповноважених комерційних банків.
40. Функції похідних цінних паперів полягають у:
а) забезпеченні поточних потреб фондового ринку;
б) забезпеченні виконання основними паперами своїх функцій;
в) встановленні ціни на базовий актив;
г) урівноважуванні попиту й пропозиції на строковому ринку.
41. Похідні цінні папери, що забезпечують проникнення основного паперу на іноземні фондові ринки, — це:
а) ф ’ючерси;
б) опціони;
в) варанти;
г) депозитарні розписки.
42. Похідні цінні папери — це фінансові інструменти, що випускаються у формі:
а) виключно бездукоментарній;
б) виключно документарній;
в) як у документарній, так і в бездокументарній.
43. Внутрішня вартість опціону — це:
а) доход власника опціону, який він отримає в кінці терміну контракту за умови зростання ціни на базовий актив;
б) доход власника опціону, який він отримає при його перепродажу;
в) доход власника опціону, який він міг би отримати за умови негайної реалізації базового активу за поточною ринковою ціною.
44. Чи вірне твердження, що близько 95% ф’ючерсних контрактів закінчуються поставкою реального товару?:
а) так;
б) ні.
45. Документований еквівалент цінних паперів іноземного емітента для обігу на міжнародних фондових ринках — це:
а) варант;
б) ордер;
в) депозитарна розписка;
г) сертифікат цінного паперу.
46. Документ, що засвідчує право власності на відповідний цінний папір, — це:
а) опціон;
б) ф ’ючерс;
в) варант;
г) сертифікат цінного паперу.
47. Похідний цінний папір, який може виписуватися при здачі товарів на склад для зберігання, — це:
а) ордер;
б) опціон;
в) квитанція;
г) варант.
|
1. Алексеев М. Ю., Миркин Я. М. Технология операций с ценными бумагами. - М.: Перспектива, 1992.
2. Балабанов И. Т. Рынок ценных бумаг: коммерческая азбука. - М.: Финансы и статистика, 1994.
3. Головко А., Науменко О. Національна депозитарна система України. - К., 1999.
4. Гольцберг М. А. Акционерные товарищества. Фондовая биржа. Операции с ценными бумагами. - К.: РИА «Текст», Ділова Україна, 1992.
5. Дефоссе Г. Фондовая биржа и биржевые операции. - М., 1995.
6. Жуков Е. Ф. Ценные бумаги и фондовые рынки. - М.: Банки и биржи, 1995.
7. Колоб Р. У. Финансовые деривативы: Пер. с анг. - М.: ФИЛИНЬ,
1997.
8. Кузнецова Н. С., Назарчук I. Р. Ринок цінних паперів в Україні і правові основи формування та функціонування. - К.: ЮРІНКОМ,
1998.
9. Мельник В. А. Ринок цінних паперів: Довідник керівника підприємства. - К.: А.Л.Д., ВІРА-Р, 1998.
10. Миркин Я. М. Ценные бумаги и фондовый рынок. - М.: Перспектива, 1995.
И.Мозговий О. М. Фондовий ринок: Навч. посіб. - К.: КНЕУ, 1999.
12. Рынок ценных бумаг и его финансовые институты: Учеб. пособ. / Под ред. В. С. Торкановского,- СПб.: АО «Комплекс», 1994.
13. Тьюлз Р., Брэдли Е., Тьюлз Т. Фондовый рынок: Пер. с анг. - М.: ИНФРА-М, 1997.
14. Ценные бумаги: Учебник / Под ред. В. И. Колесникова, В. С. Торкановского. - М.: Финансы и статистика, 1998.
д@ ТЕМА 8 РИНОК ЦІННИХ ПАПЕРІВ ЯК СКЛАДОВА ^ ФІНАНСОВОГО РИНКУ
0 План викладу матеріалу теми
1. Цілі та завдання первинного ринку.
2. Емісія і форми розміщення цінних паперів на первинному ринку.
3. Особливості вторинного ринку.
4. Характеристика учасників ринку цінних паперів. Особливості в Україні.
ВАЖЛИВІ ТЕРМІНИ ТА ПОНЯТТЯ | |
/ Первинний ринок | / Основні учасники |
/ Емісія цінних паперів | / Інфраструктурні учасники |
/ Емітент | / Кліринг |
/ Андеррайтинг | / Фондова біржа |
/ Вторинний ринок | / Лістинг |
8.1. Цілі та завдання первинного ринку
Через ринок цінних паперів акумулюються грошові нагромадження підприємств, банків, держави, приватних осіб, що спрямовуються на виробничі та невиробничі цілі. Цей ринок об’єднує частину кредитного ринку у вигляді ринку інструментів позики або боргових зобов’язань (облігації, векселі, сертифікати) та ринок інструментів власності (акції, конвертовані облігації, варанти, опціони).
Первинний ринок - ринок цінних паперів, на якому емітент здійснює первинне розміщення безпосередньо через інвесторів або через інвестиційних посередників.
1 зо
Метою первинного ринку є організація первинного випуску цінних паперів та його розміщення.
До завдань первинного ринку цінних паперів відносять:
1) залучення тимчасово вільних ресурсів;
•+ 2) активізацію фінансового ринку;
3) зниження темпів інфляції.
Первинний ринок виконує такі функції: організацію випуску цінних паперів;
>- розміщення цінних паперів;
облік цінних паперів;
>> підтримання балансу попиту і пропозиції на фінансові інструменти.
Структуру ринку цінних паперів подано на рис 8.1.
Рис. 8.1. Структура ринку цінних паперів |
До основних суб’єктів первинного ринку цінних паперів належать емітенти й інвестори. Активним учасником цього ринку є інвестиційні фонди та фінансові компанії, а також різні посередники: фірми, представництва, агентства, філії, які купують-продають корпоративні цінні папери. Активно працюють на первинному ринку цінних паперів комерційні банки.
До основних операцій на первинному ринку цінних паперів належать:
У емісія;
У визначення основних форм розміщення випущених цінних паперів;
У визначення ринкової вартості цінних паперів;
У оцінка інвестиційного ризику;
У державна реєстрація випуску;
У розміщення цінних паперів;
У реєстрація звіту про результати випуску емісійних цінних паперів;
У призначення реєстратора;
У зберігання.
Таким чином, первинний ринок — це ринок, який складається в процесі випуску цінних паперів. Учасниками на ньому завжди виступають емітенти й інвестори.
Первинні ринки існують як порівняно нетривкі ринкові відносини з приводу обігу конкретних цінних паперів, тобто вони є тимчасовими ринками. Сторонами угод первинного ринку завжди є емітент та інвестор. Доходи від випуску належать емітенту. Водночас первинні ринки виникають кожного разу, коли випускаються нові цінні папери, і в цьому розумінні вони існують постійно.
У більшості випадків первинні ринки цінних паперів не є біржовими, але в окремих випадках вони також можуть мати місце і на фондових біржах.
При випуску цінних паперів, особливо при створенні відкритих акціонерних товариств, на первинних ринках ринкові відносини складаються шляхом передплати на цінні папери, що випускаються.
8.2. Емісія і форми розміщення цінних паперів на первинному ринку
У відповідності до чинних стандартів
Емітент - юридична особа або орган виконавчої влади, що здійснює випуск цінних паперів і несе від свого імені зобов’язання перед власниками цих цінних паперів.
Емісія цінних паперів включає в себе: визначення обсягів випуску, підготовку та публікацію проспекту емісії, реєстрацію випуску, друк бланків цінних паперів, публікацію оголошень про випуск. Обсяг випуску акцій визначається розміром статутного капіталу акціонерного товариства та його приростом. Кількість акцій, що випускаються, визначається шляхом ділення розміру статутного капіталу чи його приросту на номінальну ціну акції. Обсяг випуску боргових зобов’язань розраховується шляхом поділу суми позики на номінальну ціну облігації, сертифіката чи фінансового векселя.
Емісійний цінний папір — це будь-який цінний папір, який характеризується такими ознаками:
закріплює сукупність майнових та немайнових прав, які підлягають посвідченню і обов ’язковому здійсненню з дотриманням законодавчо встановлених форм та порядку; розміщується випусками.
Випуск цінних паперів - це сукупність цінних паперів даного емітента, які надають однаковий обсяг прав та які мають однакові умови розміщення.
Рішення про випуск цінних паперів — це документ про обсяг, вид, кількість, мету і терміни випуску цінних паперів, який приймається загальними зборами акціонерів акціонерного товариства чи іншими органами, які мають відповідні повноваження. Рішення оформлюються окремими протоколами і реєструються в органах державної реєстрації цінних паперів.
Державна реєстрація цінних паперів — це присвоєння цінним паперам державного реєстраційного номера. Усі папери одного випуску повинні мати єдиний державний реєстраційний номер.
При випуску акцій мають бути виконані такі процедури. Приймається рішення про випуск. Три примірники рішення повинні бути зшиті й скріплені печаткою. Один примірник має зберігатись у емітента, два інших — подаються в орган реєстрації та реєстротримачу.
До процедури емісії входять такі етапи:
прийняття емітентом рішення про випуск; підготовка проспекту емісії, якщо реєстрація випуску повинна супроводжуватися реєстрацією проспекту емісії;
>- державна реєстрація випуску і реєстрація проспекту емісії; виготовлення цінних паперів;
розкриття інформації, яка міститься в проспекті емісії; передплата;
реєстрація звіту про підсумки випуску;
>* розкриття інформації, яка міститься у звіті про підсумки випуску.
Разом із рішенням про випуск цінних паперів надається і проспект емісії. Проспект емісії може бути підготовлений щодо одного або декількох випусків акцій різних типів, розміщуваних одночасно, або щодо одного або декількох випусків облігацій різних серій.
Проспект емісії повинен містити такі три розділи:
У 1. Дані про емітента.
У 2. Дані про фінансове становище емітента. (Розділ відсутній при створенні акціонерного товариства, за винятком випадків перетворення в акціонерне товариство підприємств іншої організаційно-правової форми.)
У 3. Дані про майбутній випуск цінних паперів.
У першому розділі проспекту емісії характеризується статус емітента як юридичної особи, подається його повне і скорочене найменування, дата реєстрації і реєстраційний номер, найменування органу, що реєструє. Зазначається юридична і поштова адреси, вказується належність до промислових, банківських, фінансових груп, холдингових компаній, концернів, асоціацій, громадських організацій. Подається список усіх філій, представництв емітента, місце розташування, поштова адреса, дата відкриття, вид діяльності, власний капітал, прибуток, оборот, заборгованість на дату ухвалення рішення про випуск цінних паперів. Докладно характеризується структура органів управління емітента.
Другий розділ проспекту емісії (“Дані про фінансове становище емітента”) має включати: бухгалтерські баланси за останні три фінансових роки, підтверджені аудиторською перевіркою; короткий опис майна емітента і його основних видів діяльності; повний звіт про використання прибутку за останні три завершених фінансових роки; звіт про використання коштів резервного фонду за останні три роки; інформацію про розмір простроченої заборгованості зі сплати податків; дані про заборгованість за кредитами банку і її динаміку за останні три роки; дані про напрям використання коштів на капітальні вкладення за останні три роки, обсяги незавершеного будівництва і не- встановленого устаткування; дані про економічні й адміністративні санкції, що накладалися на емітента органами державного управління, судом, державним арбітражем або третейським судом протягом трьох років до моменту ухвалення рішення про випуск цінних паперів; дані про загальний розмір статутного капіталу, його розподіл на акції, обсяг сплаченої частини вартості акцій, кількість раніше випущених акцій, їхній номінал, розподіл за видами акцій, умови виплати дивідендів.
Третій розділ проспекту емісії (“Дані про майбутній випуск цінних паперів”) повинен включати загальні дані, дані про порядок випуску, вартісні і розрахункові умови випуску. Загальні дані — це інформація про вид цінних паперів, що випускаються, загальний обсяг випуску за номінальною вартістю, кількість паперів, що випускаються, номінал одного папера. Серед даних про порядок випуску вказуються дата ухвалення рішення про випуск, орган, що прийняв це рішення; дата початку процесу розміщення цінних паперів; обмеження на потенційних покупців, дата закінчення процесу розміщення паперів; місце, де потенційні покупці можуть придбати цінні папери (передплатити або подати заявку на них); умови і порядок поширення; форма випуску.
Проспект емісії виконує дві найважливіші функції: дозволяє відповідному фінансовому органу зробити висновок про правомірність випуску цінних паперів і захищає інтереси інвесторів, які одержують вичерпну інформацію про діяльність компанії. Проспект емісії разом із копією статуту, заявкою на реєстрацію випуску служить підставою для реєстрації цінних паперів. Допущені до емісії папери заносяться до державного реєстру з вказівкою виду паперів, найменування і юридичної адреси емітента, номінальної суми емісії, кількості і номіналу цінних паперів, реєстраційного номера і дати реєстрації цінних паперів.
У повідомленні про випуск цінних паперів, яке публікується у засобах масової інформації, наводяться дані про емітента,
розмір статутного капіталу і номінальна вартість паперів, сума балансового прибутку за рік, що передує емісії, терміни й умови розміщення паперів. Подається також докладний опис бланка цінного папера: розміри, колір, текст, декоративне оформлення, засоби захисту від підробки.
Розміщення цінних паперів (андеррайтинг) — перша угода у сфері обігу, в процесі якої відбувається перехід папера від емітента до першого власника. Передбачені такі способи розміщення цінних паперів: безоплатна передача пакета привілейованих акцій членам трудового колективу шляхом складання поіменного списку власників; передплата на цінні папери; укладання договорів на придбання акцій із посадовими особами приватизованих підприємств або групою працівників підприємства, що уклали договір про недопущення банкрутства; аукціон, комерційний конкурс; інвестиційні торги.
Передплата на цінні папери може бути відкритою і закритою. Відкрите (публічне) розміщення проводиться серед потенційно необмеженого кола інвесторів, закрите — серед заздалегідь відомого числа інвесторів. Шляхом закритої передплати здійснюється продаж звичайних акцій працівникам приватизованих підприємств. Передплата проводиться за оголошеною ціною (меншою від номінальної, рівною їй, або такою, що перевищує її) і оформляється передплатним листом із вказівкою прізвища, імені і по батькові інвестора, кількості паперів і їхньої ціни.
Продажем на аукціоні є придбання фізичними або юридичними особами цінних паперів на відкритих торгах, коли від покупців не вимагається виконання яких-небудь умов. Аукціон може проводитися у вигляді тендера і відкритих торгів. Тендер рекомендується, як правило, для реалізації пакетів акцій. При фонді державного або муніципального майна створюється тендерна комісія, яка приймає заявки на участь в аукціоні і реєструє їх. До заявок додаються закриті конверти з пропозиціями про ціну. Після закінчення прийому заявок конверти розкриваються, і переможцем, тобто покупцем паперів, оголошується учасник, який запропонував найвищу ціну. При рівності ціни попиту перемагає покупець, що першим подав заявку на участь в аукціоні.
Продаж на комерційному конкурсі вимагає від покупців виконання певних умов: збереження профілю приватизованого підприємства, кількості робочих місць, фінансування об’єктів соціальної сфери, необхідні обсяги інвестицій.
На інвестиційних торгах продаються пакети акцій державних і муніципальних підприємств, коли від покупця вимагається здійснення інвестиційних програм. Право власності передається інвестору, пропозиція якого найкращим чином відповідає критеріям, що встановлені планом приватизації.
Розміщення цінних паперів — це відчуження емітентом або андеррайтером цінних паперів їхнім першим власникам. Андер- райтером називається особа, що взяла на себе обов’язки з розміщення цінних паперів від імені емітента або від свого імені, але за рахунок і за дорученням емітента. Рішення про розміщення цінних паперів містить дані, достатні для встановлення обсягу прав, закріплених цими паперами.
Активний розвиток первинного ринку цінних паперів у незалежній Україні почався з моменту масової приватизації. Отримавши приватизаційний майновий сертифікат, кожен громадянин нашої країни одержав право стати власником. Для реалізації цього права були розроблені і запропоновані механізми, які можна розглядати як фондові операції з приватизаційними сертифікатами.
На етапі створення та становлення фондового ринку приватизація стала одним з основних джерел появи в країні цінних паперів, а саме акцій і облігацій підприємств, які вийшли з державної форми власності.
Нині український ринок цінних паперів в основному існує у вигляді лервинного ринку. Тобто це — ринок цінних паперів, які “випускаються”, а не “перебувають в обігу”. Про це свідчить небажання інвесторів продавати цінні папери, придбані при випуску. З іншого боку, ті інвестори, які хотіли б продати свої цінні папери, часто не можуть цього зробити через відсутність покупців.
Українські великі інвестори зазвичай купують акції для того, щоб брати участь в управлінні емітентом, щоб через акціонерні взаємовідносини створити гарантію нерозривності господарських зв’язків з емітентом або ж користуватися пільгами, які емітенти можуть надавати своїм акціонерам.
8.3. Особливості вторинного ринку
Вторинний ринок - ринок цінних паперів, на якому укладаються угоди купівлі-продажу раніше випущених цінних паперів.
Мета вторинного ринку — забезпечити реальні умови для купівлі, продажу та проведення інших операцій із цінними паперами після їх первинного розміщення.
Завданнями розвитку вторинного ринку цінних паперів є: підвищення фінансової активності суб’єктів господарювання та фізичних осіб;
•+ розвиток нових форм фінансової практики;
•+ удосконалення нормативно-правової бази;
розвиток інфраструктури ринку;
•+ дотримання прийнятих правил та стандартів;
До особливостей українського вторинного ринку належать: >*- специфіка становлення ринку цінних паперів;
>- нерівноцінність цінних паперів, які мають обіг на вторинному ринку за їх інвестиційними можливостями, властивостями та характеристиками;
відсутність стабільних каналів і єдиних правил поведінки на ринку.
Основними учасниками вторинного ринку є держава, акціонерні товариства, спеціалісти — професіонали ринку цінних паперів, інвестиційні фонди та компанії, комерційні банки, фондові центри і магазини, інші суб’єкти господарювання та громадяни. Вторинний ринок цінних паперів включає в себе організований (біржовий) та неорганізований (позабіржовий) ринки.
Під біржовим ринком зазвичай слід розуміти торгівлю цінними паперами, яка здійснюється на фондових біржах. Сучасні уявлення про фондову біржу — це уявлення про неї, як про: / а) складну систему торгівлі, яка базується великою мірою на комп ’ютерних засобах; У б) систему встановлення курсу акцій; У в) інститут, що відповідає у межах своєї компетенції за впорядкування ринкових відносин з приводу процесів обігу акцій та інших цінних паперів; У г) систему торгівлі, яка досить сприятлива для зростання рівня інтернаціоналізації обігу цінних паперів.
Основними елементами біржової торгівлі є допуск та вилучення цінних паперів до (з) обігу на фондовій біржі; визначення способів або шляхів укладання угод купівлі-продажу між учасниками біржової торгівлі; визначення видів цих угод та встановлення кола учасників торгівлі; визначення порядку виконання доручень клієнтів на продаж або купівлю цінних паперів, які котируються на фондовій біржі. Це ринок із найвищим рівнем організації, що максимально сприяє мобільності капіталів та формуванню реальних ринкових цін на фінансові вкладення.
Позабіржовий ринок охоплює операції з цінними паперами поза біржею. В більшості випадків на ньому відбувається первинне розміщення, а також перепродаж цінних паперів емітентів, які не бажають або з інших причин не можуть виставити своїх цінних паперів на біржу.
До операцій організованого вторинного ринку належать класичні біржові операції. Щодо позабіржового ринку, то основними операціями на ньому є: купівля-продаж, зберігання цінних паперів, формування портфеля цінних паперів та управління ним, визначення ринкової вартості цінних паперів, маркетингові дослідження, ціноутворення, оцінка інвестиційного ризику. На відміну від біржового обігу, позабіржовий характеризується меншою організованістю та меншою зарегульованістю. Обіг цінних паперів на вторинному ринку — це здебільшого їх перепродаж. Велика частина операцій купівлі-продажу відбувається через посередників-брокерів, інвестиційних дилерів, трейдерів (представників фірм у торговій зоні біржі) за ринковою ціною (курсом).
Сучасна активізація вторинного ринку цінних паперів перш за все пов’язана з проведенням додаткової емісії як одним із способів залучення інвестиційних ресурсів для розвитку підприємства. Поряд з акціями для доповнення своїх інвестиційних можливостей акціонерні товариства можуть продавати випущені ними облігації, які мають назву облігацій корпорацій. За такими облігаціями підприємство зобов’язане виплачувати відсотки. Практика використання цього джерела залучення інвестицій характеризується складністю розміщення облігацій у періоди спаду економіки.
Серед великої кількості операцій на вторинному ринку цінних паперів чисто спекулятивний характер мають договори про зворотну купівлю (РЕПО). РЕПО містить одразу два протилежних зобов’язання для кожного з учасників: зобов’язання продажу та зобов’язання купівлі. Зворотна купівля відбувається за ціною, яка перевищує первинну ціну продажу. Ставкою РЕПО є різниця між цінами, яка відображає дохідність цих операцій і виражається у відсотках річних. Одна сторона угоди отримує у своє розпорядження необхідні грошові кошти, а друга — покриває тимчасову нестачу в цінних паперах. Як забезпечення повернення грошей використовуються цінні папери. Договір РЕПО розглядають як кредит під заставу. Сторона, яка продає цінні папери, виступає в ролі позичальника, а сторона, яка приймає цінні папери, стає кредитором. Для позичальника коштів велике значення має підхід до визначення оцінки застави, яку він пропонує, тобто питання оцінки ринкової вартості цінних паперів.
Ефективність договорів про зворотну купівлю забезпечується точним виконанням учасниками РЕПО зобов’язань, які вони взяли на себе з продажу цінних паперів із подальшою їх купівлею. Точне виконання зобов’язань можливе при залученні в договірні відносини третьої сторони — посередника, який бере на себе зобов’язання своєчасного перерахунку коштів та доставки цінних паперів. Третьою стороною може бути банк чи дилер. Посередник отримує винагороду у відсотках від основної суми РЕПО, яка виплачується позичальником основних коштів, та несе відповідальність за належне виконання укладеного договору. В результаті цього тристороннє РЕПО є менш ризиковим.
Таким чином, вторинний ринок виконує дві функції:
1) зближує продавців та покупців (забезпечує ліквідність цінних паперів);
Дата добавления: 2015-09-30; просмотров: 20 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |
