Об’єктом оподаткування збором відповідно до ст. 319 Податкового кодексу України є ширина смуги радіочастот, що визначається як частина смуги радіочастот загального користування у відповідному регіоні та зазначена в ліцензії на користування радіочастотним ресурсом України або в дозволі на експлуатацію радіоелектронного засобу та випромінювального пристрою для технологічних користувачів та користувачів, які користуються радіочастотним ресурсом для розповсюдження телерадіопрограм. Смуга радіочастот - це частина радіочастотного спектра, визначена певним інтервалом радіочастот. Її ширина визначається у МГц.
Згідно з нормами ст. 320 Податкового кодексу України ставки збору за користування радіочастотним ресурсом визначаються відповідно до виду радіозв’язку та діапазону радіочастот. Вид радіозв’язку, діапазон радіочастот та ширина смуги радіочастот визначаються в спеціальних ліцензіях на користування радіочастотним ресурсом України або в дозволі на експлуатацію радіоелектронного засобу та випромінювального пристрою. Для кожного виду радіозв’язку встановлено свою ставку збору, виражену в гривнях за 1 МГц ширини смуги радіочастот.
Збір за спеціальне використання води справляється за спеціальне: а) використання води водних об’єктів; б) використання води, отриманої від інших водокористувачів; в) використання води без її вилучення 284
з водних об’єктів для потреб гідроенергетики і водного транспорту;
г) використання води для потреб рибництва.
Платниками збору відповідно до ст. 323 Податкового кодексу України є водокористувачі - суб’єкти господарювання незалежно від форми власності: юридичні особи, їх філії, відділення, представництва, інші відокремлені підрозділи без утворення юридичної особи (крім бюджетних установ), постійні представництва нерезидентів, а також фізичні особи - підприємці, які використовують воду, одержану шляхом забору води з водних об’єктів (первинні водокористувачі) та/або від первинних або інших водокористувачів (вторинні водокористувачі), та використовують воду для потреб гідроенергетики, водного транспорту і рибництва.
Об’єкт оподаткування збором визначається окремо за кожним видом спеціального водокористування, що підлягає оподаткуванню: а) використання води, одержаної шляхом забору води з водних об’єктів (первинними водокористувачами) та/або від первинних або інших водокористувачів (вторинними водокористувачами); б) спеціальне використання води без її вилучення з водних об’єктів - для потреб гідроенергетики та водного транспорту; в) спеціальне використання води для потреб рибництва.
Ставки збору за спеціальне використання води до набрання чинності Податковим кодексом України мали назву нормативів збору, які встановлювались окремо: за використання поверхневих вод, за використання підземних вод, за використання води для потреб гідроенергетики, за використання поверхневих вод для потреб водного транспорту (крім стоянкового, службово-допоміжного і буксирного флотів).
Платниками збору за спеціальне використання лісових ресурсів є лісокористувачі - юридичні особи, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, постійні представництва нерезидентів, які одержують доходи з джерел їх походження з України або виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, фізичні особи (крім фізичних осіб, які мають право безоплатно без видачі спеціального дозволу використовувати лісові ресурси відповідно до лісового законодавства), а також фізичні особи - підприємці, які здійснюють спеціальне використання лісових ресурсів на підставі спеціального дозволу (лісорубного квитка або лісового квитка) або відповідно до умов договору довгострокового тимчасового користування лісами.
Об’єктом оподаткування збором є: 1) деревина, заготовлена в порядку рубок головного користування; 2) деревина, заготовлена під час проведення заходів; 3) другорядні лісові матеріали (заготівля живиці, пнів, лубу та кори, деревної зелені, деревних соків та інших другорядних лісових матеріалів, передбачених нормативно-правовими актами з ведення лісового господарства); 4) побічні лісові користування (заготівля сіна, випасання худоби, заготівля дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід, лікарських рослин, збирання лісової підстилки, заготівля очерету та інших побічних лісових користувань, передбачених нормативно-правовими актами з ведення лісового господарства); 5) використання корисних властивостей лісів для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей та проведення науково-дослідних робіт.
Ставки збору за спеціальне використання лісових ресурсів установлюються ст. 331 Податкового кодексу України і є абсолютними. Згідно з п. 28.1 ст. 28 Податкового кодексу України абсолютними (специфічними) ставками є розмір податкових нарахувань, що встановлюється як фіксована величина стосовно кожної одиниці виміру бази оподаткування. За загальним правилом специфічні ставки підлягають індексації.
міяшшяяшя § 8. Рентні плати
Платниками рентної плати за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопро- водами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України є суб’єкти господарювання, які експлуатують об’єкти магістральних трубопроводів та надають (організовують) послуги з транспортування (переміщення) вантажу трубопроводами України. Платником рентної плати за транзит природного газу територією України є уповноважений Кабінетом Міністрів України суб’єкт господарювання, який надає (організовує) послуги з його транзиту територією України.
Об’єктом оподаткування є: для нафти та нафтопродуктів - їх фактичні обсяги, що транспортуються територією України у податковому (звітному) періоді; для природного газу та аміаку - сума добутків відстаней відповідних маршрутів їх транспортування (переміщення), узгоджених між платником рентної плати та замовником на відповідний 286
податковий (звітний) період, на обсяги природного газу та аміаку, транспортованих (переміщених) кожним маршрутом транспортування.
Ставки рентної плати встановлені ст. 253 Податкового кодексу України і дорівнюють:
а) 1,67 гривні за транзитне транспортування 1000 куб. метрів природного газу за кожні 100 кілометрів відстані відповідних маршрутів його транспортування;
б) 4,5 гривні за транспортування однієї тонни нафти магістральними нафтопроводами;
в) 4,5 гривні за транспортування однієї тонни нафтопродуктів магістральними нафтопродуктопроводами;
г) 5,1 гривні за транзитне транспортування однієї тонни аміаку за кожні 100 кілометрів відстані відповідних маршрутів його транспортування.
Платниками рентної плати за нафту, природний газ і газовий конденсат, що видобуваються в Україні, є суб’єкти господарювання, які здійснюють видобуток (у тому числі під час геологічного вивчення) вуглеводневої сировини на підставі спеціальних дозволів на користування надрами, отриманих в установленому законодавством порядку.
Об’єктом оподаткування рентною платою є обсяг видобутої вуглеводневої сировини у податковому (звітному) періоді. Об’єкт оподаткування рентною платою природного газу зменшується на обсяг рецир- кулюючого природного газу, який визначається платником за показниками вимірювальних пристроїв, що зазначені у журналі обліку видобутих корисних копалин з додержанням самостійно затверджених платником, відповідно до вимог ліцензійних умов, схем руху видобутої вуглеводневої сировини на виробничих дільницях та місцях зберігання з урахуванням складу вихідної сировини, умов конкретного виробництва, особливостей технологічного процесу.
Ставки рентної плати встановлено ст. 258 Податкового кодексу України окремо: 1) за природний газ (у тому числі нафтовий (попутний) газ); 2) за нафту; 3) за газовий конденсат.
■шшмм § 9. Спеціальні податкові режими
Платниками єдиного податку є юридичні особи чи фізичні особи- підприємці, що самостійно обрали спрощену систему оподаткування та зареєструвалися у встановленому порядку платником єдиного по-
датку. Суб’єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, поділяються на такі групи платників єдиного податку: 1) перша група - фізичні особи - підприємці, які не використовують працю найманих осіб, здійснюють виключно роздрібний продаж товарів з торговельних місць на ринках та/або провадять господарську діяльність з надання побутових послуг населенню і обсяг доходу яких протягом календарного року не перевищує 150 000 грн; 2) друга група - фізичні особи - підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв: не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб; обсяг доходу не перевищує 1 000 000 грн; 3) третя група - фізичні особи - підприємці, які протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв: не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 20 осіб; обсяг доходу не перевищує 3 000 000 грн; 4) четверта група - юридичні особи - суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, які протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв: середньооблікова кількість працівників не перевищує 50 осіб; обсяг доходу не перевищує 5 000 000 грн.
Платники єдиного податку звільняються від обов’язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з таких податків і зборів:
1) податку на прибуток підприємств; 2) податку на доходи фізичних осіб; 3) податку на додану вартість; 4) земельного податку; 5) збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності; 6) збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства.
Ставки єдиного податку встановлюються у відсотках (фіксовані ставки) до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, та у відсотках до доходу (відсоткові ставки). Фіксовані ставки єдиного податку встановлюються сільськими, селищними та міськими радами для фізичних осіб-підпри- ємців, які здійснюють господарську діяльність, залежно від виду господарської діяльності, з розрахунку на календарний місяць: для першої групи платників єдиного податку - у межах від 1 до 10 % розміру мінімальної заробітної плати; для другої групи платників єдиного по- 288
датку - у межах від 2 до 20 % розміру мінімальної заробітної плати. Відсоткова ставка єдиного податку для третьої і четвертої груп платників єдиного податку встановлюється у розмірі: 3 % доходу - у разі сплати податку на додану вартість; 5 % доходу - у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.
Платники фіксованого сільськогосподарського податку не є платниками таких податків і зборів: а) податку на прибуток підприємств; б) земельного податку (крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються для ведення сільськогосподарського товаро- виробництва); в) збору за спеціальне використання води; г) збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності (у частині провадження торговельної діяльності). Платниками податку з урахуванням встановлених обмежень можуть бути сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 %. Відповідно до підп. 14.1.235 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України сільськогосподарський товаровиробник - це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.
Об’єктом оподаткування податком для сільськогосподарських товаровиробників є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебуває у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому в користування, у тому числі на умовах оренди.
Розмір ставок податку з одного гектара сільськогосподарських угідь та/або земель водного фонду для сільськогосподарських товаровиробників залежить від категорії (типу) земель, їх розташування та становить (у відсотках бази оподаткування): а) для ріллі, сіножатей і пасовищ (крім ріллі, сіножатей і пасовищ, розташованих у гірських зонах та на поліських територіях, а також ріллі, сіножатей і пасовищ, що перебувають у власності сільськогосподарських товаровиробників, які спеціалізуються на виробництві (вирощуванні) та переробці продукції рослинництва на закритому грунті, або надані їм у користуван-
ня, у тому числі на умовах оренди) - 0,15; б) для ріллі, сіножатей і пасовищ, розташованих у гірських зонах та на поліських територіях,—0,09;
в) для багаторічних насаджень (крім багаторічних насаджень, розташованих у гірських зонах та на поліських територіях) - 0,09; г) для багаторічних насаджень, розташованих у гірських зонах та на поліських територіях, - 0,03; ґ) для земель водного фонду - 0,45; д) для ріллі, сіножатей і пасовищ, що перебувають у власності сільськогосподарських товаровиробників, які спеціалізуються на виробництві (вирощуванні) та переробленні продукції рослинництва на закритому грунті, або надані їм у користування, у тому числі на умовах оренди, - 1,0. Під спеціалізацією на виробництві (вирощуванні) та переробленні продукції рослинництва на закритому грунті слід розуміти перевищення частки доходу, отриманого від реалізації такої продукції та продукції її переробки двох третин доходу (66 %) від реалізації усієї власновиробленої сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки.
Платниками збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну і теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками, є оптовий постачальник електричної енергії та виробники електричної енергії, які мають ліцензію на право здійснення підприємницької діяльності з виробництва електричної енергії і продають її поза оптовим ринком електричної енергії, та теплової енергії.
Об’єктом оподаткування збором є: а) для оптового постачальника електричної енергії - вартість відпущеної електричної енергії без урахування податку на додану вартість; б) для юридичних осіб - вартість відпущеної електричної енергії, що продається поза оптовим ринком електричної енергії, зменшена на вартість електричної енергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками та/або з відновлюваних джерел енергії, а для гідроенергії - виключно у частині виробленої малими гідроелектростанціями без урахування податку на додану вартість.
Ставка збору становить 3 % від вартості фактично відпущеної платником збору електричної енергії без урахування податку на додану вартість.
Платниками збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності є суб’єкти господарювання та їх відокремлені підрозділи, які провадять діяльність з постачання природного газу споживачам на підставі укладених з ними
договорів. Споживачами є такі категорії: населення, бюджетні установи, підприємства комунальної теплоенергетики, теплові електростанції, електроцентралі та котельні суб’єктів господарювання, в тому числі блочні (модульні) котельні, інші суб’єкти господарювання та їх відокремлені підрозділи, які використовують природний газ для виробництва товарів та надання послуг, на інші власні потреби.
Об’єктом оподаткування збором є вартість природного газу в обсязі, відпущеному кожній категорії споживачів у звітному періоді, яка визначається на підставі актів приймання-передавання газу, підписаних платником та відповідним споживачем (для населення - на підставі облікових документів), з урахуванням відповідного тарифу. Під діючим тарифом слід розуміти ціну природного газу для відповідної категорії споживачів без урахування тарифів на його транспортування і постачання споживачам та суми податку на додану вартість.
Збір справляється у розмірі 2 % на обсяги природного газу, що постачаються для таких категорій споживачів: а) підприємства комунальної теплоенергетики, теплові електростанції, електроцентралі та котельні суб’єктів господарювання, зокрема блочні (модульні) котельні (в обсязі, що використовується для надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання, за умови ведення такими суб’єктами окремого приладового та бухгалтерського обліку тепла і гарячої води); б) бюджетні установи; в) промислові та інші суб’єкти господарювання та їх відокремлені підрозділи, що використовують природний газ. На обсяги природного газу, що постачається для населення, збір справляється у розмірі 4 %.
§ 10. Місцеві податки і збори
Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Особливим чином Податковий кодекс України визначає платників податку в разі перебування об’єктів житлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності декількох осіб. Відповідно до норм ст. 355 Цивільного кодексу України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності. Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на
майно. Так, у разі перебування об’єктів житлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності декількох осіб: а) якщо об’єкт житлової нерухомості перебуває у спільній частковій власності декількох осіб, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку; б) якщо об’єкт житлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; в) якщо об’єкт житлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб і поділений між ними в натурі, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку.
Об’єктом оподаткування є об’єкт житлової нерухомості. Зміст поняття «об’єкти житлової нерухомості» визначається у підп. 14.1.129 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, відповідно до якого ними є будівлі, віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду, дачні та садові будинки. Будівлі - це земельні поліпшення, що складаються з несучих та огороджу вальних або сполучених (несуче-ого- роджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення майна, тварин, рослин, збереження інших матеріальних цінностей, провадження економічної діяльності (підп. 14.1.15 ст. 14 Кодексу).
Ставки податку встановлюються в таких розмірах за один квадратний метр житлової площі об’єкта житлової нерухомості:
- для квартир, житлова площа яких не перевищує 240 кв. метрів, та житлових будинків, житлова площа яких не перевищує 500 кв. метрів, ставки податку не можуть перевищувати 1 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року;
- для квартир, житлова площа яких перевищує 240 кв. метрів, та житлових будинків, житлова площа яких перевищує 500 кв. метрів, ставка податку становить 2,7 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року.
Платниками збору за місця для паркування транспортних засобів є юридичні особи, їх філії (відділення, представництва), фізичні особи - підприємці, які згідно з рішенням сільської, селищної або міської ради організовують та провадять діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на майданчиках для платного паркування та спеціально відведених автостоянках. Платником цього збору можуть 292
бути як юридичні особи, їх філії (відділення, представництва), так і фізичні особи - підприємці. Перелік осіб, які уповноважені організовувати та провадити діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів, установлюється рішенням сільської, селищної або міської ради.
Об’єктом оподаткування є земельна ділянка, яка згідно з рішенням сільської, селищної або міської ради спеціально відведена для забезпечення паркування транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування, тротуарах або інших місцях, а також комунальні гаражі, стоянки, паркінги (будівлі, споруди, їх частини), які побудовані за рахунок коштів місцевого бюджету.
Ставки збору встановлюються за кожний день провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів у гривнях за 1 кв. метр площі земельної ділянки, відведеної для організації та провадження такої діяльності, у розмірі від 0,03 до 0,15 % мінімальної заробітної плати, установленої законом на 1 січня податкового (звітного) року. На розмір ставки збору впливають різні чинники: місцезнаходження спеціально відведених місць для паркування транспортних засобів, площа спеціально відведеного місця, кількість місць для паркування транспортних засобів, спосіб поставлення транспортних засобів на стоянку, режим роботи та їх заповнюваність. Сільські, селищні та міські ради, враховуючи зазначені чинники, встановлюють ставки збору в межах, визначених Податковим кодексом України.
Платники збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності визначаються підп. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України. Платниками збору є суб’єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи - підприємці), їх відокремлені підрозділи, які отримують в установленому цією статтею порядку торгові патенти та провадять такі види підприємницької діяльності: а) торговельна діяльність у пунктах продажу товарів; б) діяльність з надання платних побутових послуг за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України; в) торгівля валютними цінностями у пунктах обміну іноземної валюти; г) діяльність у сфері розваг (крім проведення державних грошових лотерей).
У ст. 267 Податкового кодексу України не надано визначення таких елементів правового механізму збору, як об’єкт та база. Виходячи із загальної дефініції об’єкта оподаткування, наведеного у ст. 22 Податкового кодексу України, досить важко визначити об’єкт оподаткування
цим збором. Об’єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об’єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов’язує виникнення у платника податкового обов’язку. Об’єктом оподаткування збором за провадження деяких видів підприємницької діяльності є види підприємницької діяльності, що підлягав ють патентуванню.
Ставки збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності визначено у п. 267.3 ст. 267 Податкового кодексу України. Справляння цього збору характеризується відсутністю єдиної базової ставки, оскільки ставки диференціюються залежно від місцезнаходження пунктів продажу товарів (їх асортименту) або надання платних послуг (їх видів) та асортименту товарів та видів платних послуг. Для ставок цього збору характерна їх прив’язка до мінімальної заробітної плати. Відповідно до ст. З Закону України «Про оплату праці» мінімальною заробітною платою є законодавчо встановлений розмір оплати праці за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може встановлюватися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт). Згідно з п. 8 ст. 40 Бюджетного кодексу України її розмір щорічно визначається Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.
Платниками туристичного збору є громадяни України, іноземці, а також особи без громадянства, які прибувають на територію адміністративно-територіальної одиниці, на якій діє рішення сільської, селищної та міської ради про встановлення туристичного збору, та отримують (споживають) послуги з тимчасового проживання (ночівлі) із зобов’язанням залишити місце перебування в зазначений строк.
Особливістю правового регулювання туристичного збору є відсутність законодавчого визначення об єкта оподаткування цим збором та одночасне закріплення бази справляння збору (п. 268.4 ст. 268 Податкового кодексу України). База оподаткування - це фізичний, вартісний чи інший характерний вираз об’єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується при визначенні розміру податкового зобов’язання. Базою справляння туристичного збору є вартість усього періоду проживання (ночівлі) у готелях, кемпінгах, мотелях, гуртожитках для приїжджих та інших закладах готельного типу, санаторно-курортних закладах, квартирах і будинках, що 294
належать фізичним особам на праві власності або на праві користування за договором найму. До бази оподаткування (вартості проживання) не включається податок на додану вартість, а також витрати на харчування чи побутові послуги, телефонні рахунки, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в’їзд (виїзд), обов’язкове страхування, витрати на усний та письмовий переклади, інші документально оформлені витрати, пов’язані з правилами в’їзду.
Ставка як основний елемент правового механізму збору визначається як розмір податкових нарахувань на (від) одиницю (одиниці) виміру бази оподаткування. Для туристичного збору передбачена відносна (адвалорна) ставка, згідно з якою розмір податкових нарахувань встановлюється у відсотковому або кратному відношенні до одиниці вартісного виміру бази оподаткування. Ставки туристичного збору встановлюються у такому порядку: а) граничний розмір ставки збору визначається в п. 268.3 ст. 268 Податкового кодексу України - від 0,5 до 1 % до бази його справляння; б) конкретний розмір ставки туристичного збору встановлюється відповідним рішенням сільської, селищної та міської ради. [71] [72] [73] [74] [75] [76] [77] [78] [79] [80]
Розділ 12
Правове регулювання державного боргу
ямяяшшшяшшш § 1. Державний борг: поняття та види
Об’єктом правовідносин з питань погашення державного боргу є грошові ресурси, що переходять державі у формі державних позик та складають державний борг. Використання державою механізму державного боргу забезпечує регулювання процесів у економіці, впливає на весь процес відтворення. Однозначно оцінити вплив державного боргу на створення, розподіл і рух сукупного суспільного продукту в цілому або його складових важко, оскільки ці процеси є досить суперечливими. З одного боку, дещо послаблюється напруга при виконанні або плануванні бюджету, зменшується його дефіцит за рахунок залучення тимчасово вільних грошових коштів шляхом розміщення державних цінних паперів, забезпечується безперервність фінансування державних завдань, реалізація своїх функцій. З другого боку, грошові кошти, надані державі в борг, можуть знецінитись за рахунок більшого відсотка інфляції, ніж відсоток, гарантований за державними цінними паперами, і кредитори втратять реальні гроші1, що може зробити вказаний механізм не дієвим.
Склалися декілька напрямків розгляду впливу державного боргу2:
а) вплив «ізольованою» обсягу державної заборгованості;
б) вплив державного боргу на бюджетні показники і нормативи;
в) вплив державної заборгованості на альтернативні можливості фінансування державних витрат (кредитного і податкового).
Природно, кожен аспект аналізування державного боргу визначається умовами, цілями, критеріями використання державних позик, завдань, що стоять перед державою при залученні грошових коштів. Так, у ст. 2 Бюджетного кодексу України закріплено поняття Державного (місцевого) [81] [82]
боргу, під яким розуміється загальна сума боргових зобов’язань держави з повернення отриманих та непогашених кредитів (позик) станом на звітну дату, що виникають внаслідок державного запозичення. Тобто, аналізуючи зміст державного боргу, необхідно мати на увазі, що йдеться, по- перше, про певні суми грошових зобов’язань держави на певну визначену дату; по-друге, всі непогашені боргові зобов’язання держави включають як основну суму боргу, так і нараховані відсотки по них; по-третє, державний борг включає зобов’язання держави відносно юридичних та фізичних осіб (внутрішній державний борг) та до іноземних держав, іноземних юридичних осіб (зовнішній державний борг)1.
Основними складовими державної заборгованості є заборгованість бюджетів. Однак необхідно враховувати й інші борги, відповідальність за погашення яких теж лягає на державу (заборгованість, що виникає при здійсненні державою підприємницької діяльності, заборгованість державних підприємств). У багатьох країнах існують складні критерії визначення державного боргу. Так, до середини 90-х рр. XX ст. до складу державного боргу Німеччини входила заборгованість федерації з п’ятьма спеціальними фондами (ERP-фондом, фондом «Німецька єдність» і т. д.) та заборгованостями земель і громад. У той же час заборгованість Німецьких федеральних залізниць та заборгованість Німецької федеральної пошти не входили в державний борг, хоча і відбивалися на рахунках Німецького федерального банку. В Австрії, навпаки, заборгованість державних підприємств (в тому числі залізниць і пошти) включалася в федеральну заборгованість[83] [84].
Дата добавления: 2015-09-30; просмотров: 17 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |