- бюджетні рахунки - рахунки, які відкриваються в органах Казначейства для забезпечення казначейського обслуговування коштів державного та місцевих бюджетів;
- бюджетні рахунки для зарахування надходжень (рахунки за надходженнями) - рахунки для зарахування доходів бюджетів, надходжень в частині повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому
числі залучених державою (Верховною Радою Автономної Республіки Крим, міськими радами) або під державні (місцеві) гарантії;
- бюджетні рахунки для операцій з бюджетними коштами - рахунки для здійснення операцій з бюджетними асигнуваннями, передбаченими на виконання відповідних програм і заходів у державному та місцевих бюджетах, які відкриваються розпорядникам бюджетних коштів та одержувачам бюджетних коштів, відокремленим структурним підрозділам розпорядників бюджетних коштів. Бюджетні рахунки для операцій з бюджетними коштами поділяються на особові рахунки, які відкриваються розпорядникам коштів місцевих бюджетів, реєстраційні рахунки розпорядників бюджетних коштів, спеціальні реєстраційні рахунки розпорядників бюджетних коштів, рахунки одержувачів бюджетних коштів, рахунки для обліку операцій по загальнодержавних витратах, рахунки для обліку операцій з міжбюджетними трансфертами;
- інші бюджетні рахунки - рахунки, які відкриваються за відповідними кодами бюджетної класифікації для здійснення операцій з обслуговування внутрішніх і зовнішніх боргових зобов’язань держави та в інших випадках, визначених нормативно-правовими актами;
- небюджетні рахунки - рахунки, які відкриваються органами Казначейства у випадках, передбачених законодавчими та іншими нормативно-правовими актами, розпорядникам бюджетних коштів та одержувачам бюджетних коштів, відокремленим структурним підрозділам розпорядників бюджетних коштів, підприємствам, установам, організаціям та фізичним особам - підприємцям за операціями, що не належать до операцій з виконання бюджетів;
- особові рахунки - рахунки, які відкриваються розпорядникам коштів місцевих бюджетів за відповідними кодами бюджетної класифікації видатків та кредитування бюджету для обліку руху коштів, виділених із загального та/або спеціального фондів місцевих бюджетів для розподілу між розпорядниками та одержувачами коштів місцевих бюджетів, а також відокремленими структурними підрозділами розпорядників коштів місцевих бюджетів;
- рахунки для обліку операцій по загачьнодержавних витратах - рахунки, які відкриваються розпорядникам бюджетних коштів для здійснення загальнодержавних витрат;
- рахунки для обліку операцій з фінансування бюджетів - рахунки, які відкриваються для обліку операцій з фінансування бюджетів, передбачених законом про Державний бюджет України та рішеннями про місцеві бюджети;
- рахунки одержувачів бюджетних коштів - рахунки, які відкриваються одержувачам бюджетних коштів за відповідними кодами бюджетної класифікації видатків та кредитування бюджету загального та/або спеціального фондів для обліку операцій з виконання плану використання бюджетних коштів;
- рахунки для обліку операцій з міжбюджетними трансфертами - рахунки, які відкриваються розпорядникам коштів місцевих бюджетів для обліку руху коштів загального та/або спеціального фондів місцевих бюджетів за міжбюджетними трансфертами;
- реєстраційні рахунки розпорядників бюджетних коштів - рахунки, які відкриваються розпорядникам бюджетних коштів, відокремленим структурним підрозділам розпорядників бюджетних коштів за відповідними кодами бюджетної класифікації видатків та кредитування бюджету для обліку операцій з виконання загального фонду кошторисів;
- спеціальні реєстраційні рахунки розпорядників бюджетних коштів -рахунки, які відкриваються розпорядникам бюджетних коштів, відокремленим структурним підрозділам розпорядників бюджетних коштів за відповідними кодами бюджетної класифікації видатків та кредитування бюджету для обліку операцій з виконання спеціального фонду кошторисів.
Бюджетні рахунки відкриваються щорічно на початок нового бюджетного періоду відповідно до закону про Державний бюджет України та рішень про місцеві бюджети. У разі неприйняття або несвоєчасного прийняття закону про Державний бюджет України відкриваються рахунки попереднього бюджетного періоду. Спеціальні реєстраційні рахунки, на яких зберігаються залишки коштів для покриття відповідних витрат у наступному бюджетному періоді з урахуванням їх цільового призначення, відкриваються у наступному бюджетному періоді відповідно до законодавства.
Рахунки відкриваються згідно з планом рахунків бухгалтерського обліку виконання Державного та місцевих бюджетів, затвердженим у порядку, встановленому відповідно до законодавства. Усі відкриті рахунки (бюджетні та небюджетні) реєструються в книзі відкритих рахунків, яка ведеться органами Казначейства.
Розрахунково-касове обслуговування клієнтів здійснюється органами Казначейства відповідно до умов договорів та додаткових договорів між органом Казначейства і клієнтами.
Ще одним елементом грошової системи є методи стабілізації валют: реставрація, девальвація, ревальвація (ревалоризація), деномінація та нуліфікація. Також не можна забувати і про те, що мають місце і змішані методи стабілізації. Такі заходи державного впливу в літературі також іменують грошовими реформами (франц. reforme, від лат. reformare - перетворювати), які визначаються як повне чи часткове перетворення державою своєї грошової системи.
Проведення будь-якої грошової реформи ніколи не зводилося лише до видання того чи іншого законодавчого акта. Останній є юридичним фактом, стимулом, що породжує конкретні суспільні відносини, реалізація яких забезпечує досягнення цілей і вирішення завдань, визначених законодавцем. Унаслідок дії юридичних норм у ході грошових реформ вилучаються з обігу знецінені паперові гроші, випускаються нові грошові знаки, змінюються грошові одиниці, відбувається перехід від однієї грошової системи до іншої тощо.
Залежно від цілей перебудови розрізняють декілька видів грошових реформ: 1) створення нової грошової системи у зв’язку з переходом до іншого грошового товару або виду грошей чи зміною державного устрою; 2) часткова зміна грошової системи з метою впорядкування грошового обігу чи стабілізації грошей; 3) проведення заходів щодо стабілізації грошового обігу без видимої зміни самого устрою грошової системи з метою стримування інфляції.
Грошова реформа в Україні належить до реформ першого виду, оскільки її головною метою було створення нової національної грошової системи, а не перетворення старої - радянської, яка зазнала краху. Аналізування фактичних обставин суспільно-політичного і економічного життя України, а також змісту нормативних актів 1990-1996 рр. дає змогу відзначити, що введення в обіг гривні ознаменувало завершення процесу створення основних елементів української національної грошової системи та її стабілізацію. І хоча заходи, які здійснювалися в ході грошової реформи, не мали програмної цілісності, все ж таки вони поєднувалися однією генеральною метою - створенням на базі нової національної валюти стійкого механізму грошового обігу.
Грошова реформа в Україні була проведена в декілька етапів. Початок першого етапу збігається з прийняттям Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р., яка передбачала можливість введення власної валюти.
Його логічним наслідком є другий етап, що розпочався з 22 жовтня 1990 р. введенням карток споживача з купонами, які лімітували можливість застосування радянських грошей на території України.
Третій етап як еволюційний перехід від карткової системи регулювання до сурогатної валюти пов’язаний зі спробою застосування з З липня 1991 р. штемпельованих радянських карбованців.
Наступний, четвертий етап бере свій початок 9 вересня 1991 р., коли Президією Верховної Ради УРСР було ухвалене рішення про застосування в готівковому обігу України власної тимчасової валюти, що й відбулося 10 січня 1992 р., коли з’явився купон багаторазового використання, що обертався нарівні з радянською валютою.
Початок п’ятого етапу датується 1 квітня 1992 р. і відбиває зміцнення сурогатної української валюти, яка на цей час уже домінувала в готівковому обігу.
Шостий етап розпочинається з 7 листопада 1992 р. і знаменує собою остаточне зміцнення тимчасової української валюти в економіці країни, оскільки це пов’язано з виведенням з безготівкового обігу України карбованця (рубля), яке реально відбулося 12 листопада 1992 р.
Сьомий етап (початок з 25 серпня 1996 р.) уособлює досягнення однієї із стратегічних цілей державного будівництва в Україні - введення визначеної Конституцією нової національної валюти країни - гривні[150]. Таким чином, був завершений процес установлення основного елемента грошової системи держави, з яким пов’язується завершення грошової реформи в Україні.
нммн Контрольні питання
1. Визначте сутність та функції грошей.
2. Розкрийте поняття грошового обігу.
3. Якою є структура грошового обігу?
4. Охарактеризуйте специфіку інституту грошового обігу.
5. Яка грошова система держави?
6. Якою є грошова одиниця України?
7. Назвіть види грошових знаків.
Розділ 15
Платіжні системи та переказ коштів
яшшшшшшят § 1. ПОНЯТТЯ ПЛЯТІЖНИХ ІНСТрумеНТІВ
Правове регулювання обігу коштів залежить від форми, в якій він здійснюється. Особливі режими їх обігу визначаються готівковою чи безготівковою формою. Перша із них обумовлює обіг коштів у формі грошових знаків (банкнот та монет), які емітуються згідно із законодавством України та мають позначену на них номінальну вартість. Єдиним законним платіжним засобом в Україні є гривня як грошова одиниця України, яка приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України для проведення переказів та розрахунків. Безготівковий обіг коштів здійснюється у формі записів на рахунках у банках (ст. З Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»[151]) (далі - Закон)).
Банки мають право відкривати рахунки як резидентам, так і нерезидентам України. Умови відкриття рахунків передбачаються в договорі, що укладається між банком та його клієнтом - власником рахунку. Згідно зі ст. 7 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» клієнти банку можуть відкрити такі види рахунків:
а) вкладний (депозитний) рахунок - рахунок, який відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів, що передаються клієнтом банку в управління на встановлений строк та під визначений процент (дохід);
б) поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково- касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору;
в) кореспондентський рахунок - рахунок, що відкривається одним банком іншому банку для здійснення міжбанківських переказів.
Під платіжним інструментом розуміється засіб певної форми на паперовому, електронному чи іншому носії інформації, який використовується для ініціювання переказів (п. 1.31 ст. 1 Закону).
Платіжні інструменти включають таке.
1. Документи на переказ (ст. 16 Закону). Цей різновид платіжних інструментів містить: а) розрахункові документи; б) документи на переказ готівки; в) міжбанківські розрахункові документи; г) клірингові вимоги; г) інші документи, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу. Форми цих документів, їх обов’язкові реквізити встановлюються нормативно-правовими актами Нацбанку України. Учасник платіжної системи підчас приймання електронних документів на переказ повинен здійснити перевірку електронного підпису та цілісності, достовірності, авторства документа на переказ.
Електронний документ на переказ має однакову юридичну силу з паперовим документом за умови наявності електронного підпису як його обов’язкового реквізиту. Електронний документ на переказ приймається до виконання лише у разі засвідчення його електронним підписом. Відповідальність за достовірність інформації, що міститься в реквізитах електронного документа, несе особа, яка підтвердила цей документ електронним цифровим підписом, в іншому разі - банк або інша установа - учасник платіжної системи.
Стаття 19 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» закріплює порядок та строки зберігання електронних документів, їх архіви. Строки зберігання та знищення таких документів не можуть бути меншими за строки, встановлені для паперових документів. Електронні документи мають зберігатися на носіях інформації, форма яких дозволяє перевірити цілісність, достовірність та авторство. В окремих випадках (в разі неможливості зберігання електронних документів протягом необхідного часу) мають бути застосовані заходи дублювання або періодичного копіювання таких документів.
2. Електронні платіжні засоби (ст. 14 Закону). Можуть існувати в будь-якій формі, на будь-якому носії, що дає змогу зберегти інформацію, на підставі якої можливо зробити електронний переказ. Емісія електронних платіжних засобів передбачає проведення операцій з випуску електронних платіжних засобів певної платіжної системи в межах України та може здійснюватися виключно банками, які уклали договір з відповідною платіжною організацією платіжної системи та одержали її дозвіл на виконання цих операцій. При цьому під електронним платіжним засобом розуміється платіжний інструмент, який
надає його держателю можливість за допомогою платіжного пристрою одержати інформацію про належні держателю кошти та ініціювати їх переказ.
Як платіжний пристрій можуть виступати банківський автомат, платіжний термінал, програмно-технічний комплекс самообслуговування і т. д. Головною вимогою до такого пристрою є надання можливості користувачеві здійснити операцію з ініціювання переказу коштів та виконати інші операції згідно з його функціональними можливостями. Найбільш поширеними різновидами платіжних пристроїв є банківські автомати та платіжні термінали. Банківський автомат являє собою програмно-технічний комплекс, який надає можливість держателю електронного платіжного засобу здійснити самообслуговування за операціями одержання коштів готівкою, внесення їх для зарахування на відповідні рахунки, одержання інформації щодо стану рахунків та виконання інших операцій згідно з його функціональними можливостями. Платіжний термінал є електронним пристроєм, який призначений для ініціювання переказу з рахунку (видавання готівки, одержання довідкової інформації, друкування документа за операцією) із застосуванням електронного платіжного засобу.
Електронний платіжний засіб має містити обов’язкові реквізити для можливості ідентифікації платіжної системи та емітента. Користувачами електронного платіжного засобу можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, які укладають договір з банком щодо порядку та умов його використання. Використання електронних платіжних засобів передбачає діяльність щодо технологічного, інформаційного обслуговування суб’єктів господарювання та виконання розрахунків з ними за операції, які здійснені з використанням електронних платіжних засобів, - еквайринг. Еквайринг у межах України здійснюється виключно юридичними особами-резидентами, що уклали відповідний договір з платіжною організацією. В цих умовах за операціями між резидентами і нерезидентами на території України переказ між еквайрами і суб’єктами господарювання здійснюється виключно у гривнях відповідно до умов договору. Діяльність еквайра або емітента реалізується також у формі моніторингу, що є різновидом спеціального контролю. Цей метод контролю передбачає аналіз операцій, які здійснюються із застосуванням електронних платіжних засобів з метою виявлення помилкових або неналежних переказів та запобігання цьому.
Обслуговування обігу електронних платіжних засобів передбачає застосування таких методів:
а) кліринг. Кліринговий механізм забезпечує збирання, сортування, реконсиляцію та проведення взаємозаліку зустрічних вимог учасників платіжної системи, обчислення за кожним із них сумарного сальдо за визначений проміжок часу між загальними обсягами вимог та зобов’язань. Кліринговими установами виступають юридичні особи, які за результатами таких дій формують клірингові вимоги та надають інформаційні послуги. Клірингова вимога являє собою документ на переказ за результатами клірингу, на підставі якого шляхом списання або зарахування коштів на рахунки учасників платіжної системи проводяться взаєморозрахунки між ними;
б) маршрутизація. Застосування цього методу передбачає обмін даними між учасниками платіжної системи при виконанні операцій (у тому числі щодо переказу грошей).
Особливий режим випуску та використання закріплено за електронними грошима (ст. 15 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»), які визначаються як одиниці вартості, що зберігаються на електронному пристрої, приймаються як засіб платежу іншими особами, ніж особа, що їх випускає, і є грошовим зобов’язанням такої особи, що виконується в готівковій або безготівковій формі. Випуск електронних грошей здійснюється лише банком, який бере на себе зобов’язання з їх погашення та надає користувачам або комерційним агентам в обмін на готівкові або безготівкові кошти. На вимогу користувача банк, який випустив електронні гроші, зобов’язаний їх погашати. Банк має право здійснювати випуск електронних грошей, номінованих лише в гривні та на суму, яка не перевищує суму одержаних ним грошових коштів.
Статус платника зумовлює різні режими використання електронних грошей:
а) суб’єкт господарювання має право використовувати електронні гроші для оплати товарів, робіт, послуг та пред’являти їх до погашення лише в обмін на безготівкові кошти;
б) фізична особа має право використовувати електронні гроші для оплати товарів, робіт, послуг, переказувати їх іншим користувачам - фізичним особам та пред’являти їх до погашення в обмін на готівкові та безготівкові кошти.
Спеціальним суб’єктом у відносинах щодо обігу електронних грошей виступають комерційні агенти (п. 15.4 ст. 15 Закону). Залеж-
но від характеру операцій з електронними грошима їх можна класифікувати на такі види: а) комерційний агент з розповсюдження (особа, яка надає електронні гроші без зобов’язання щодо їх погашення);
б) комерційний агент з поповнення (особа, яка надає користувачам засоби поповнення електронними грошима електронних пристроїв);
в) комерційний агент з обмінних операцій (особа, яка здійснює обмін електронних грошей, випущених однією особою, на електронні гроші іншої особи); г) комерційний агент з розрахунків (особа, яка приймає електронні гроші в обмін на готівкові або безготівкові кошти). Комерційним агентом з розрахунків може бути лише банк або не- банківська фінансова установа, що має ліцензію на переказ коштів без відкриття рахунків.
§ 2. Платіжні системи та їх види
Основною функцією платіжної системи згідно з п. 1.29 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» є організація переказу коштів. Правила платіжної системи мають встановлювати (підп. 9.2.1 п. 9.2 ст. 9 Закону): 1) організаційну структуру платіжної системи; 2) умови участі; 3) порядок вступу та виходу із системи;
4) управління ризиками;5) порядок ініціювання та здійснення переказу і взаєморозрахунків за цим переказом у системі; 6) порядок вирішення спорів учасників між собою та між учасниками і користувачами; 7) систему захисту інформації; 8) порядок проведення реконси- ляції як процедури контролю щодо ідентифікації та перевірки виконання кожного переказу за допомогою щонайменше трьох показників, які визначені платіжною системою.
Платіжна система включає платіжну організацію, учасників платіжної системи та сукупність відносин, які виникають між цими двома суб’єктами при проведенні переказу коштів. Платіжною організацією виступає юридична особа, що визначає правила роботи платіжної системи, виконує інші функції щодо забезпечення діяльності платіжної системи та несе згідно з цим відповідальність. Учасником платіжної системи є також юридична особа, яка на підставі договору з платіжною організацією надає послуги та має право надавати такі послуги користувачам платіжної системи щодо проведення переказу коштів за допомогою цієї системи.
Функціонування платіжних систем передбачає впорядкування діяльності платіжних організацій, учасників платіжних систем, операторів послуг платіжної інфраструктури. Закон встановлює обов’язкову умову їх реєстрації Нацбанком України, лише після якої вони можуть розглядатися як учасники цих правовідносин. Нацбанк України веде Реєстр платіжних систем, систем розрахунків, учасників цих систем та операторів послуг платіжної інфраструктури, який передбачає внесення відповідних відомостей (п. 9.3 ст. 9 Закону).
Існують декілька підстав класифікації платіжних систем:
На підставі суб’єктної та територіальної ознаки (су. 9 Закону):
1) внутрішньодержавна платіжна система. Цей різновид платіжної системи характеризується такими принциповими ознаками: а) суб’єктною (платіжною організацією може виступати виключно резидент України); б) територіальною (шляхом діяльності цього різновиду платіжної системи здійснюється переказ коштів виключно в межах України);
2) міжнародна платіжна система. У межах цієї системи ознаки організації переказу коштів певним чином коригуються та набувають такого вигляду: а) суб’єктна (платіжною організацією може виступати як резидент, так і нерезидент); б) територіальна (платіжна організація здійснює свою діяльність на території двох або більше країн та забезпечує переказ коштів, у тому числі із однієї країни в іншу). Виходячи із підходу законодавця, можна зробити висновок про те, що міжнародна платіжна система фактично може поглинати внутрішньодержавну платіжну систему, бо акцентує увагу на тому, що переказ коштів у режимі міжнародної платіжної системи може здійснюватись «у тому числі із однієї країни в іншу» (п. 1.29 ст. 1 Закону «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»). Тобто в межах міжнародної платіжної системи переказ коштів охоплює і перерахування їх на території України;
3) внутрішньобанківська платіжна система. Цей різновид платіжної системи організується відповідно до внутрішніх правил організації діяльності банку, спирається на положення внутрішніх банківських документів, що зумовлює певні принципи організації діяльності такої системи лише в межах відповідного банку.
На підставі ознаки резидентства:
1) платіжні системи, створені резидентами (ст. 10 Закону). Цей різновид платіжних систем охоплює як внутрішньодержавні, так і міжнародні платіжні системи. Банки і небанківські установи - резиденти України мають право створювати такі системи та бути їх учасниками. Особливістю реалізації повноважень Нацбанку України в цій сфері є те, що він має право коригувати вимоги до платіжних організацій залежно від виду переказів, які здійснюються в даній платіжній системі. Обов’язковою умовою участі банка або небанківської фінансової установи є наявність банківської ліцензії Нацбанку України. При цьому для небанківської фінансової установи це має бути ліцензія на переказ коштів без відкриття рахунків;
2) міжнародні платіжні системи, створені нерезидентами (ст. 12 Закону). Подібні платіжні системи утворюються банками або небан- ківськими фінансовими установами лише за наявності ліцензій Нацбанку України на переказ коштів без відкриття рахунків. Ці суб’єкти мають право укладати договори з платіжними організаціями міжнародних платіжних систем, створених нерезидентами, лише у разі, якщо ці системи внесені до реєстру. Забороняється укладати договори про участь у міжнародних платіжних системах у випадку обмеження прав банків, небанківських фінансових установ та їх представників брати участь в інших міжнародних платіжних системах.
§ 3. Правове регулювання переказу коштів
Переказом коштів визнається рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок одержувача або видачі йому у готівковій формі (п. 1.24 ст. 1 Закону). Відповідно до ст. 5 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» суб’єктами правових відносин, що виникають при здійсненні переказу коштів, є учасники, користувачі (платники та одержувачі) платіжних систем. Користувачами платіжних систем виступають юридичні або фізичні особи, яким надається послуга платіжної системи щодо виконання переказу коштів учасником такої системи.
У багатьох випадках платник та ініціатор збігається в одній особі, але не завжди. Більш того, в деяких випадках ініціатор та одержувач
можуть бути однією й тією самою особою. Для чіткого розмежування платника, ініціатора, одержувача треба виходити з визначення руху коштів. Платником визнається особа, з рахунку якої ініціюється переказ коштів або яка ініціює переказ шляхом подання документа на переказ готівки разом з відповідною сумою коштів. Ініціатором виступає особа, яка має законні підстави та ініціює переказ коштів шляхом формування чи подання відповідного документа на переказ або використання електронного платіжного засобу. Одержувач - особа, на рахунок якої зараховується сума коштів, визначена в переказі, або яка одержує суму переказу готівкою.
Переказ коштів включає три стадії.
1. Ініціювання переказу (статті 20-26 Закону «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»). Ініціаторами переказу можуть бути: а) платник; б) одержувач (у разі ініціювання переказу за допомогою платіжної вимоги при договірному списанні); в) стягувач (при набутті відповідного права на підставі виконавчих документів).
Ініціювання переказу може здійснюватися шляхом: подання ініціатором до банку розрахункового документа; подання платником до банку документа на переказ готівки та відповідної суми коштів; подання ініціатором до відповідної установи - учасника платіжної системи документа на переказ; використання держателем електронного платіжного засобу для оплати вартості товарів і послуг або одержання коштів готівкою; подання одержувачем платіжної вимоги при договірному списанні; надання клієнтом банку належним чином оформленого доручення на договірне списання; внесення готівкових коштів для їх подальшого переказу. Для ініціювання переказу необхідні такі розрахункові документи:
- платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунку на рахунок одержувача;
- платіжна вимога-доручення - розрахунковий документ, що містить вимогу одержувача безпосередньо до платника сплатити суму коштів та доручення платника банку, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної платником суми коштів зі свого рахунку на рахунок одержувача;
- розрахунковий чек - паперовий розрахунковий документ, що містить нічим не обумовлене розпорядження платника банку, що його
обслуговує, провести переказ суми коштів на користь визначеного в ньому одержувача;
- платіжна вимога - розрахунковий документ, що містить вимогу стягувана або при договірному списанні - одержувача до обслуговуючого платника банку здійснити без погодження з платником переказ визначеної суми коштів з рахунку платника на рахунок одержувача;
- меморіальний ордер - розрахунковий документ, який складається за ініціативою банку для оформлення операцій щодо списання коштів з рахунку платника і внутрішньобанківських операцій.
Законодавець закріплює момент завершення стадії ініціювання переказу:
а) для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника;
б) для банку платника - з дати списання коштів з рахунку платника та зарахування їх на рахунок одержувача (при обслуговуванні в одному банку) чи списання коштів з рахунку платника або кореспондентського рахунку банку платника (при обслуговування одержувача в іншому банку).
2. Виконання переказу (статті 27,28 Закону). Міжбанківський (вну- трішньобанківський) переказ здійснюється двома шляхами: проведенням суми переказу через кореспондентські рахунки, що відкриваються банками в Нацбанку України, та проведенням суми переказу через кореспондентські рахунки, що відкриваються банками в інших банках або в розрахунковому банку. Переказ з кореспондентських рахунків виконується в межах залишку коштів на таких рахунках. При цьому міжбанківський переказ між банками - учасниками платіжних систем із застосуванням електронних платіжних засобів проводиться лише у валюті, незалежно від того, в якій валюті відкрито рахунок клієнту. В режимі міжнародних платіжних систем вид валюти визначається відповідними договорами.
У ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» визначено строки проведення переказу, виходячи з того, що банк зобов’язаний виконати доручення клієнта, яке міститься в розрахунковому документі, котрий надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. Операційним часом визнається частина операційного дня банку або іншої установи - учасника платіжної системи, протягом якої приймаються документи на переказ і документи на відкликання, що мають бути оброблені, передані та виконані цим
банком протягом цього самого робочого дня. У разі надходження таких документів після закінчення операційного часу банк зобов’язаний виконати доручення клієнта не пізніше наступного робочого дня. Строки виконання переказу коригуються залежно від виду переказу: а) між- банківський переказ виконується в строк до трьох операційних днів; б) строки внутрішньобанківського переказу деталізуються внутрішніми нормативними актами банку, але не можуть перевищувати двох операційних днів. При цьому треба виходити з того, що операційним днем визнається частина робочого дня банку (або іншої установи - учасника платіжної системи), протягом якої від клієнтів приймаються документи на переказ і документи на відкликання, протягом котрої (за наявності технічної можливості) можна їх обробити, передати та виконати.
Дата добавления: 2015-09-30; просмотров: 18 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |