Міністерство освіти і науки України 9 страница

Як і в Україні, бюджетний рік відповідає календарному в Росії, Австрії, Бельгії, Італії, Польщі, Франції, Швейцарії та деяких інших країнах.

Із 1 квітня бюджетний рік починається у Великобританії, Данії, Японії; з.1 червня — в Австралії, Норвегії, Швеції; з 1 жовтня — в США, Нігерії. Початок бюджетного року при­стосовується до закінчення бюджетної сесії парламенту краї­ни, в якій приймається бюджет.

Принцип щорічності порушується в державах, де поруч зі щорічним приймаються бюджети, в яких виконавчій владі до­зволяється використовувати 1/12 частку минулорічного, існу­ють квартальні бюджети, затверджуються бюджетні асигну­вання в формі консолідованих кредитів, які не вимагають що­річного підтвердження (наприклад, Цивільний лист у Великоб­ританії") і т. ін.¹

Законодавство кожної держави встановлює не тільки трива­лість бюджетного періоду, але й термін, до якого закон про бюджет повинен бути прийнятий. Так, ст. 44 Бюджетного ко­дексу України встановила, що Закон про Державний бюджет України має бути прийнятий до І грудня року, що передує плановому. Верховна Рада не може затримувати бюджетні ма­теріали, встановивши строк, протягом якого проект закону про Державний бюджет вважається таким, що знаходиться у Вер­ховній Раді (ст. 45 Бюджетного кодексу).

Стаття 96 Конституції України передбачає можливість за особливих обставин затвердження бюджету на інший період, а ст. З Бюджетного кодексу вказує на обставини, коли бюджет­ний період для Державного бюджету може бути іншим:

' Рыжкова Е. А. Бюджетное право і бюджетный процесе. — С. 38-42.

1) у випадках введення воєнного стану;

2) оголошення надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях;

3) оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної еко­логічної ситуації, необхідність усунення природних чи техно­генних катастроф.

Прийняття Державного бюджету України на інший бюджет­ний період може потягти за собою прийняття на такий же пе­ріод і місцевих бюджетів (п. 4 ст. З Бюджетного кодексу).

§ 2. Бюджети© право, його предмет і особливості. Бюджетно-гаравові норми і бподжетио-правові вндноганм

Бюджет — центральна ланка фінансової системи держави, а фінанси, як відомо, — це система грошових відносин, у про­цесі яких формуються і використовуються централізовані фон­ди коштів, необхідні для виконання завдань і функцій держави й органів місцевого самоврядування. Тому сукупність фінансо­во-правових норм, які регулюють відносини в галузі бюджету і складають бюджетне право, що є центральним розділом фінансового права.

Предметом бюджетного права є: відносини, що виникають у зв'язку із встановленням бюджетної системи, із формуван­ням, розподілом і використанням централізованих фондів кош­тів, що надходять у розпорядження держави і органів місцево­го самоврядування на кожній території. Ці відносини можна об'єднати в певні групи, які регулюють окремі сторони бю­джетної діяльності:

1) встановлення видів бюджетів, які входять до бюджетної сис­теми України, принципи їх зв'язку;

2) структуру доходів й видатків як бюджетної системи в ціло­му, так і кожного виду бюджетів, принципи розподілу до­ходів і видатків між бюджетами;

3) повноваження України і органів місцевого самоврядування в галузі бюджетної діяльності.

В юридичній літературі норми бюджетного права за зміс­том поділяються на матеріальні та процесуальні¹.

Бюджетні матеріальні норми закріплюють структуру бю­джетної системи України, перелік доходів і видатків та поря­док їх розподілу між бюджетами, а також повноваження суб'єк­тів правовідносин у галузі бюджетів.

¹ Химичева Н. И. Субъекты бюджетного права. — Саратов, 1978. — С. 48.

Процесуальні норми встановлюють порядок проходження бюджету — складання і розгляд проекту бюджету, затверджен­ня й виконання бюджету, а також складання, розгляд і затвер­дження звіту про виконання бюджету.

Для здійснення владних повноважень органи, що представ­ляють державу або окрему адміністративно-територіальну оди­ницю, повинні мати у своєму розпорядженні централізований фонд коштів — бюджет. Право на власний бюджет -— основне матеріальне право. Із нього випливають й інші: право на одер­жання в бюджет визначених законодавством доходів і фінан­сування заходів, пов'язаних із функціонуванням держави, те­риторіальних громад. Отже, бюджетне право як підгалузь фінансового права — це сукупність правових норм, які регу­люють бюджетний устрій, структуру та порядок розподілу доходів і видатків між ланками бюджетної системи, повно­важення держави і органів місцевого самоврядування в галузі бюджетів і бюджетний процес.

Бюджетно-правові норми, які складають бюджетне право — підгалузь фінансового права, природно, є видом фінансово-правових. Для них характерні всі особливості фінансово-пра­вових норм, про які ми говорили в Загальній частині. Усі вони мають категоричний характер, суми платежів, які планувалися при складанні бюджету, стають обов'язковими після затвер­дження акта про бюджет.

Органи виконавчої влади зобов'язані виконати приписи, вміщені в акті про бюджет щодо мобілізації доходів, і мають право на цільове використання їх у розмірах, передбачених у цих актах. Загалом, учасники бюджетних відносин мають права і обов'язки, покладені на них нормами актів бюджетного зако­нодавства. Врегульовані бюджетно-правовими нормами бюджет­ні відносини набувають форми бюджетних правовідносин.

Бюджетні правовідносини — вид фінансово-правових від­носин. Вони, як і всі фінансово-правові, виникають із фінансо­вої діяльності і мають грошовий характер; одна сторона відно­син має владні повноваження стосовно іншої сторони, яке б місце в системі органів держави вона не посідала; виникають, змінюються і припиняються вони тільки в зв'язку із нормативно-правовими актами. Але бюджетна діяльність — вид фінан­сової і має свої специфічні особливості, які не можуть не впливати на правовідносини. По-перше, як і всі види фінансо­вих, бюджетні відносини виникають, змінюються і припиня­ються на підставі законів (ст. 92 Конституції України). Стат­тя 96 Конституції встановила, що Державний бюджет України затверджується на період з 1 січня до 31 грудня, тобто закон про бюджет приймається на один річний період, а всі відноси­ни, що виникають на його основі, діють стільки ж — один пе­ріод — з 1 січня до 31 грудня¹. Це дає можливість виявити таку особливість бюджетних правовідносин як періодичність. Із початком нового бюджетного періоду і дією нового закону про державний бюджет або рішення місцевої ради про відпо­відний місцевий бюджет виникають бюджетні правовідносини (як правило, між тими ж сторонами) на новій правовій підста­ві і тривають до кінця бюджетного періоду.

Другою особливістю бюджетних правовідносин є те, що в них бере участь більш вузьке коло суб'єктів, ніж в інших ви­дах фінансових правовідносин. Суб'єктами бюджетних право­відносин є юридичні особи, які беруть участь у розподілі до­ходів і видатків між різними видами бюджетів, або які одер­жують із державного або місцевих бюджетів кошти в різних формах (фінансування, дотацію, субвенцію і т. ін.), або беруть участь хоча б в одній стадії бюджетного процесу (складанні, розгляді, затвердженні чи виконанні бюджету). Таким чином, не бувають суб'єктами бюджетних правовідносин юридичні особи — підприємства й організації недержавної і немуніци-пальної форми власності. їх взаємовідносини із бюджетом опосередковуються через податкові або кредитні відносини.

Не можуть бути суб'єктами бюджетних правовідносин і окремі громадяни. їх взаємовідносини із бюджетом також опо­середковуються через податкові, трудові, цивільні та інші право­відносини.

Бюджетні відносини згідно зі с. 4 Бюджетного кодексу ре­гулюються такими нормативно-правовими актами:

¹ У нашій державі останнім часом увійшло в практику залишати приписи законів про державний бюджет діяти довше, ніж один бюджетний період. Це в основному стосується ставок обов'язкових платежів. Хоча це йде в розріз із нашим законодавством, але строк дії приписів законів по державний бюджет продовжуються також законами.

1) Конституцією України;

2) Бюджетним кодексом;

3) Законом про Державний бюджет України;

4) іншими законами, які керують процесом складання, розгля­ду, затвердження і виконання бюджетів та розгляду звітів про їх виконання, а також контролю за виконанням Держав­ного та місцевих бюджетів;

5) нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, прийнятими на підставі і на виконання Бюджетного кодек­су та інших законів України;

6) нормативно-правовими актами центральних органів виконав­чої влади;

7) рішенням органів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування.

При здійсненні бюджетного процесу в Україні положення нормативно-правових актів застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать положенням Конституції України, Бюджетного кодексу та Закону про Державний бюджет.

Україна як суверенна держава розширює свої міжнародні зв'язки за міжнародними договорами. Якщо міжнародним до­говором, поданим на ратифікацію, встановлені інші положен­ня, ніж у відповідних нормах бюджетного законодавства Украї­ни, такі положення приймаються окремими законами щодо внесення змін до відповідних законів і розглядаються Верхов­ною Радою України одночасно із цим міжнародним договором при його ратифікації.

Для законопроектів, внесених до Верховної Ради України, які впливають на доходну або видаткову частину бюджетів, Бюджетним кодексом в ст. 27 передбачено особливий порядок подання і розгляду Верховною Радою України. У будь-якому разі жодна зміна не повинна призвести до збільшення держав­ного боргу і державних гарантій, розмір яких установлено За­коном про Державний бюджет України, слід також одержати експертний висновок Комітету з питань бюджету Верховної Ради і Міністерства фінансів України. Такі закони мають бути оприлюднені до 15 серпня року, що передує плановому. В ін­шому разі норми відповідних законів застосовуються не ра­ніше початку бюджетного періоду, наступного за плановим.

Основним систематизованим джерелом серед вказаних нор­мативно-правових актів є Бюджетний кодекс України, який введено в дію з 1 січня 2002 р. і складається із шести роз­ділів'.

¹ Зараз розглянемо тільки загальний зміст Кодексу. Кожний розділ буде проаналізовано в наступних питаннях бюджетного права.

Розділ перший. Загальні положення. У розділі визначаються відносини, що регулюються кодексом, роз'яснюються основні терміни, дається визначення бюджетного періоду, перелік дже­рел бюджетного законодавства, принципи побудови бюджетної системи, поняття бюджетної класифікації. У ньому дається ви­значення бюджетного процесу по всіх ланках бюджетної сис­теми. Вказані головні розпорядники бюджетних коштів, їх пов­новаження, порядок формування резервних фондів для різних видів бюджетів, порядок проведення фінансового контролю й аудиту, обнародування бюджетних матеріалів.

Розділ другий. Державний бюджет України. У ньому ви­значається склад доходів і видатків Державного бюджету. Ре­гламентується порядок складання прогнозів Державного бю­джету України, Основних напрямів бюджетної політики, роз­гляду проекту бюджету Верховною Радою України в трьох чи­таннях, затвердження Державного бюджету України, розкрива­ється роль Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України, державного казначейства на різних стадіях бюджет­ного процесу. Визначаються основи ведення бухгалтерського обліку і заключення бюджету після закінчення бюджетного періоду.

Розділ третій. Місцеві бюджети. У ньому визначаються доходи і видатки місцевих бюджетів, закріплені за ними. Регла­ментуються стадії бюджетного процесу у місцевих бюджетах.

Розділ четвертий. Міжбюджетні відносини. У ньому по­дані критерії розмежування видів видатків між бюджетами і витрати, які не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів. Розкривається механізм передання коштів для ви­конання власних повноважень між місцевими бюджетами і пе­редання права на виконання делегованих повноважень. Визна­чаються фінансові нормативи бюджетної забезпеченості, регу­люються питання міжбюджетних трансфертів, дотацій вирів­нювання місцевим бюджетам, різних видів субвенцій із держав­ного бюджету.

Розділ п 'ятий. Контроль за дотриманням бюджетного за­конодавства і відповідальність за бюджетні правопорушення. У розділі визначаються повноваження з контролю Верховної Ради України, Рахункової палати, Міністерства фінансів, Дер­жавного казначейства, державної контрольно-ревізійної служ­би, Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій і виконавчих органів місцевого самоврядування. Визначені поняття бюджетного правопорушення, критерії нецільового використання бюджет­них коштів, порядок прийняття рішення про накладення стяг­нення і його оскарження. Міністерство фінансів визначає фор­му, порядок передачі за призначенням протоколу про бюджет­ні правопорушення.

Розділ шостий присвячено перехідним положенням. У ньо­му визначається термін дії деяких приписів Кодексу — до п'я­ти років і визначено перелік законів, які необхідно прийняти Верховній Раді України для того, щоб бюджетне законодавст­во відповідало Бюджетному кодексу України.

У зв'язку з прийняттям Бюджетного кодексу приписи бю­джетного законодавства можуть застосовуватися лише тоді, ко­ли вони не суперечать нормам Конституції України, Бюджетно­го кодексу України і законів про Державний бюджет України.

§ 3. Бюджетна система України і принципи її побудови

Бюджетна система України, як це записано в ст. 5 Бюджетно­го кодексу, складається з Державного і місцевих бюджетів.

До місцевих бюджетів належать: бюджет Автономної Рес­публіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах, а також бюджети місцевого самоврядування —• бюдже­ти територіальних громад, сіл, селищ, міст та їх об'єднань. Та­ким чином, в основу побудови бюджетної системи України покладено адміністративно-територіальний поділ України.

Правом на бюджет наділяється територія в особі органів, що очолюють її: держава, область, район, місто, село. Пред­ставницький орган, що очолює територію, затверджує відпо­відний бюджет, надаючи основному фінансовому плану правову форму закону або рішення органу місцевого самоврядування.

Бюджетний кодекс (ст. 7) установив такі принципи побудо­ви бюджетної системи України:

1) єдність бюджетної системи, яка забезпечується єдиною правовою базою, єдиною грошовою системою, єдиним ре­гулюванням бюджетних відносин, єдиною бюджетною кла­сифікацією, єдністю порядку виконання і ведення бухгалтер­ського обліку й звітності;

2) збалансованість повноважень на витрату бюджетних кош­тів не може бути більше, ніж включено в бюджет на ці цілі. Однак Державний бюджет, бюджет Автономної Респуб­ліки Крим, міські бюджети можуть бути прийняті на пев­ний бюджетний період із дефіцитом, але тільки за умови наявності обґрунтованих джерел фінансування дефіциту. Такими джерелами можуть бути державні внутрішні й зов­нішні позики органів влади Автономної Республіки Крим, внутрішні й зовнішні позики органів місцевого самовряду­вання (ст. 15 Бюджетного кодексу). Законодавство України наділяє Кабінет Міністрів правом одержувати позики в ме­жах, які встановлені Законом про Державний бюджет. За дорученням Кабінету Міністрів України міністр фінансів України може здійснювати державні внутрішні і зовнішні позики. Внутрішні позики можуть здійснювати і Верховна Рада Автономної Республіки Крим, і міські ради, а зовнішні — виключно ради міст із населенням понад вісімсот тисяч (ст. 16 Бюджетного кодексу). Величина основної суми бор­гу держави не повинна перевищувати 60% фактичного річ­ного обсягу валового внутрішнього продукту. Профіцит бюджету (перевищення доходів над видатками) затверджується виключно з метою погашення основної су­ми боргу;

3) самостійність — держава і органи місцевого самовряду­вання самостійні в галузі своїх бюджетів. Держава не від­повідає за взяті органами місцевого самоврядування бю­джетні зобов'язання, а органи місцевого самоврядування не несуть відповідальності за бюджетними обов'язками, які взяті кожним з них, а також за бюджетними обов'язками держави. Усі вони самостійно затверджують свої бюджети, вносять до них зміни і затверджують звіти про виконання бюджету;

4) повнота означає, що в бюджети включаються всі надхо­дження і видатки, які здійснюються відповідно до норматив­но-правових актів органів держави і місцевого самовряду­вання;

5) обгрунтованість — це формування бюджетів на підставі реальних показників економічного і соціального розвитку держави, розрахунків надходжень до бюджетів і видатків бюджетів, які здійснюються згідно із затвердженими мето­диками і правилами;

6) ефективність — складання і виконання бюджету повинно здійснюватися при використані мінімальної кількості кош­тів для досягнення мети;

7) субсидіарність (лат. зиозішагіш — резервний, допоміжний) — такий розподіл доходів і видатків між ланками бюджетної системи, при якому надання громадських послуг максима­льно наближується до їх безпосереднього споживача;

8) цільове використання коштів, тобто покриття тільки запла­нованих потреб;

9) справедливість і неупередженість — бюджетна система в Україні повинна будуватися так, щоб доходи і видатки включалися до бюджетів без упередженості, все націона­льне багатство розподілялося справедливо між територіа­льними общинами й громадянами¹;

10) публічність і прозорість — тобто всі акти бюджету пови­нні бути оприлюднені після затвердження їх відповідними представницькими органами — Верховною Радою Украї­ни, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, від­повідними місцевими радами²;

11) відповідальність учасників бюджетного процесу. Вперше в нашому бюджетному законодавстві з'явився розділ, при­свячений відповідальності учасників бюджетного процесу. Тепер відповідальність кожного учасника бюджетного процесу за свої дії або бездіяльність взята за принцип.

Отже, бюджетна система України — це заснована на економічних відносинах, державному устрою і врегульована правовими нормами сукупність видів бюджетів, які діють на території України.

§ 4. Зведений бюджет держави

Для прогнозування й аналізу економічного та соціального роз­витку держави, адміністративно-територіальних утворень, роз­рахунків соціальних і фінансових нормативів, аналізу ефектив­ності бюджетних видатків і підстав надання допомоги бюдже­там в Україні складається зведений (консолідований) бюджет.

Зведені бюджети створюються на державному, обласному, районному і міському (із районним поділом) рівнях.

¹ Судячи з відгуків населення, принципи субсідіарності та неупередженос­ті, з одного боку, архаїчні, а з другого — дещо передчасні, хоча кодекси складаються надовго, може, ця норма і діждеться свого застосування.

² Одним із принципів бюджетів у всьому світі є гласність і публічність. Гласність означає обов'язковість обговорення проекту бюджету парламентом (представницьким органом) і прийняття акта про бюджет, внесення в нього доповнень і змін, а публічність — обов'язкове обнародування бюджетних ма­теріалів для ознайомлення з ними всіх охочих. Наш Кодекс вперше дає принцип прозорості, тільки не має пояснення, що таке прозорість, може, це теж підси­лена публічність?

Зведений бюджет України включає показники Державного бюджету України; зведеного бюджету Автономної Республіки Крим; зведених бюджетів областей і міст Києва та Севастополя.

Зведений бюджет Автономної Республіки Крим має показ­ники республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, зведених бюджетів її районів і бюджети міст респуб­ліканського значення.

До зведеного бюджету області входять показники обласно­го бюджету, зведених бюджетів районів і бюджетів міст облас­ного значення. Зведений бюджет району становить показники районного бюджету, бюджетів міст районного значення, сіль­ських, селищних бюджетів.

Зведений бюджет міста з районним поділом вміщує показ­ники міського бюджету і бюджетів районів, а якщо місту або району в місті адміністративно підпорядковані інші міста, села або селища, зведений бюджет міста або району в місті (наприк­лад, райони в м. Києві) включає показники цих бюджетів.

Зведені бюджети не затверджуються, вони мають розрахун­ково-інформаційний характер.

§ 5. Правове регулювання структури бюджетів

Бюджетний кодекс передбачає поділ державного бюджету на загальний і спеціальний фонди. Такий поділ може бути прове­дено в законі про державний бюджет'. Кодекс визначає і кон­кретний можливий зміст загального і спеціального фондів. Загальний фонд включає:

1) усі доходи бюджету, крім тих, що призначені для зараху­вання до спеціального фонду;

2) усі видатки бюджету за рахунок надходжень до загального фонду;

3) фінансування також провадиться у загальний фонд.

Спеціальний фонд становить: бюджетні призначення на ви­трати за рахунок конкретно визначених джерел надходжень; гранти, подарунки (у вартісному обчисленні), одержані розпо­рядниками на конкретні цілі; різницю між доходами і видатка­ми спеціального фонду.

¹ Ст. 13 Бюджетного кодексу не має форми обов'язкового припису, але вже кілька років Державний, а за ним і місцеві бюджеті поділяються на 2 частини.

Передання коштів між загальним і спеціальним фондами бюджету дозволяється тільки в межах бюджетних призначень шляхом внесення змін до закону про Державний бюджет чи рішення відповідної ради!

Норми Бюджетного кодексу встановили: платежі за раху­нок спеціального фонду здійснюються в межах коштів, що на­дійшли до цього фонду на відповідну мету, і заборонили ство­рення позабюджетних фондів (п. 7, 8 ст. 13 Бюджетного кодексу)¹.

Витрати бюджетних коштів супроводжують діяльність будь-якого державного органу, органу місцевого самоврядування і бюджетних організацій, тому розмежування доходів і видатків між видами бюджетів починається із розподілу видатків.

Функціональні повноваження органів держави й органів місцевого самоврядування поділяються на: неделеговані, деле­говані й власні.

Неделеговані державні повноваження пов'язані із забезпе­ченням конституційного устрою держави, із суверенітетом, охороною державних кордонів і правопорядку.

Такі повноваження належать тільки державі і не можуть бути передані місцевому самоврядуванню. Тому і видатки, по­в'язані з ними, фінансуються з Державного бюджету. Із нього ж фінансуються державне управління, законодавча і виконавча влада, Адміністрація Президента України, судова влада, між­народна діяльність, фундаментальні дослідження, обслугову­вання державного боргу, інші загальнодержавні програми (ст. 87 Бюджетного кодексу).

Делеговані державні повноваження пов'язані з функціями держави, але їх можна передати місцевому самоврядуванню з метою більш ефективного їх виконання. Проте ст. 85 Бюджет­ного кодексу має застереження: право на здійснення видатків держава може передати Раді міністрів Автономної Республіки Крим чи органам місцевого самоврядування лише за умови відповідної передачі бюджетних ресурсів у вигляді закріпле­них за відповідними бюджетами загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів або їх частки, а також трансфер­тів із Державного бюджету України).

¹ До 1998 року цільові платежі спрямовувалися на формування позабю­джетних фондів. Після ліквідації державних і місцевих позабюджетних фон­дів цільові платежі йдуть у доходну частину спеціального фонду відповідного бюджету і витрачаються після їх надходження суворо за цільовим призначен­ням.

Бюджетний кодекс забороняє здійснення впродовж бюджет­ного періоду видатків на фінансування бюджетних установ од­ночасно з різних бюджетів.

Власні повноваження органів місцевого самоврядування — це функції, покладені Конституцією України і Законом Украї­ни "Про місцеве самоврядування в Україні" на місцеві органи. Видатки, пов'язані з виконанням власних повноважень органів місцевого самоврядування, фінансуються за рахунок місцевих бюджетів.

Ст. 86 Бюджетного кодексу встановила, що розмежування видатків між місцевими бюджетами здійснюється на основі принципу субсидіарності з урахуванням критеріїв повноти надання послуги та наближення її до безпосереднього спо­живача. Відповідно до цих критеріїв види видатків поділяють­ся на такі групи:

1) перша група — видатки на фінансування бюджетних уста­нов та заходів, які забезпечують необхідне першочергове надання соціальних послуг, гарантованих державою, і які розташовані найближче до споживачів (наприклад, школи, амбулаторії, медичні пункти, дитячі установи). Ці видатки фінансуються з бюджетів сіл, селищ, міст та об'єднань;

2) друга група — видатки на фінансування бюджетних уста­нов та заходів, які забезпечують надання основних соціаль­них послуг, гарантованих державою для всіх громадян України (наприклад, надання повної середньої освіти, лікар­ні, культурні заклади тощо). Видатки другої групи фінансу­ються з бюджетів міст республіканського в Автономній Республіці Крим та обласного значення, а також районних бюджетів;

3) третя група — видатки на фінансування бюджетних уста­нов та заходів, які забезпечують гарантовані державою со­ціальні послуги для окремих категорій громадян, або фінан­сування програм, потреба в яких існує в усіх регіонах України. Ці видатки фінансуються з бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів.

Із бюджетів міст Києва та Севастополя здійснюються видат­ки всіх трьох груп.

В основу розподілу видатків між ланками бюджетної систе­ми покладені також принципи відомчої підпорядкованості та територіального розміщення об'єкта фінансування і місця проведення заходів.

Доходи бюджетів формуються за допомогою чотирьох ме­тодів мобілізації коштів:

1) пряме вилучення доходів від державного сектора еконо­міки. Держава має право на підприємницьку діяльність і ви­користання одержаних від неї прибутків, хоча надходження від цієї діяльності невеликі. Адже держава залишає непри-ватизованими ті сфери діяльності, які або не приваблюють приватних підприємців через неприбутковість, або продук­ція та послуги цих підприємств дуже потрібні державі. Ці об'єкти знаходяться у державній власності не для одержан­ня прибутків, а для випуску потрібної продукції і надання необхідних послуг;

2) одержання доходів від природних ресурсів, майна і послуг, власником яких є держава;

3) перерозподіл доходів юридичних і фізичних осіб за допо­могою податків й інших обов'язкових платежів;

4) залучення кредитів.

Джерела формування доходів бюджетів можуть бути внутрішніми (в основному — це ВВП) і зовнішніми (міжнарод­ний кредит, оподаткування експортно-імпортної діяльності, ва­лютне регулювання).

В юридичній літературі прийнято доходи бюджетів класи­фікувати за соціально-економічною ознакою на доходи від гос­подарюючих суб'єктів усіх форм власності, на підставі якої вони діють, і від громадян. За юридичними формами — на податки і неподаткові платежі. За порядком включення дохо­дів до бюджетів вони поділяються на закріплені і регулюючі².

¹ Опарін В. М., Малько В. І., Кондратюк С. Я., Копомієць Г. Б. Бюджетна система. — К., 2002. — С. 26, 27.

² До вступу в силу Бюджетного кодексу в Державний бюджет України включалися тільки закріплені доходи. Бюджетний кодекс увів у дію міжбю-джетні трансферти — суми коштів, які передаються як із державного бюдже­ту до місцевих, так і ті, які надходять із місцевих до Державного бюджету. Закріпленими доходами називаються такі, які визначаються постійнодіючим законодавством (Бюджетним кодексом), вони надходять до бюджету, за яким закріплені, у повній сумі територіальних надходжень. Наприклад, податок на додану вартість закріплений за Державним бюджетом, тому всі суми надхо­дження цього податку на території України включаються до Державного бю­джету. Надходження по закріплених доходах можна планувати при складанні місцевого бюджету і не чекати рішення після другого читання проекту бю­джету, бо закріплені періодичним законодавством види доходів не змінюються.

Склад доходів Державного бюджету України визначається статтею 29 Бюджетного кодексу. До Державного бюджету України входять:

1) доходи, що отримуються відповідно до законодавства про податки, збори й обов'язкові платежі, а також згідно із За­коном України "Про основи соціальної захищеності інва­лідів", від плати за послуги, що надаються бюджетними установами, які утримуються за рахунок Державного бю­джету України, та інших, визначених законодавством дже­рел, включаючи кошти від продажу активів, що належать державі або підприємствам, установам і організаціям, а та­кож проценти і дивіденди, нараховані на частку майна, що належить державі в майні господарських товариств. Не включаються до Державного бюджету доходи, закріплені за місцевими бюджетами;

2) гранти і дарунки у вартісному обчисленні;

3) міжбюджетні трансферти з місцевих бюджетів¹.

До місцевих бюджетів включаються доходи, необхідні для виконання повноважень органів влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.

Дата добавления: 2015-09-29