Міністерство освіти і науки України 5 страница

1) держава необхідна, бо вона охороняє "природний порядок" від заздростей і посягань;

2) утримання уряду повинно бути дешевим, оскільки витрати на управління державою є невиробничими. Із часом це по­ложення себе не виправдало, бо дешеве управління обов'яз­ково веде до корупції;

3) держава не може порушувати право власності і конкуренції шляхом установлення обмежуючих митних зборів і моно­полій і не повинна втручатися у господарське життя країни;

4) держава має дотримуватись основних принципів оподатку­вання: податки сплачують усі відповідно до своїх доходів; податки треба визначати заздалегідь і справляти у зручний для платника час².

¹ Схожої думки дотримується член Конституційного Суду РФ Бойко Г.А. Див.: Решения Конституционного Суда РФ в системе источников налоговых отношений // Налоговое право России. Учебник для вузов // Отв. ред. Ю. А. Крохина. — М., 2004, — С. 131.

² Финансы // Коллектив авторов. — СПб., 2000. — С. 45.

Першим російським автором творів з фінансів був І. С. Пе-ресвєтов, що жив ще за часів Івана Грозного. На початку

VIII ст. теоретиком фінансів вважається I. T. Посошков, відо­ма його книга "Книга о скудости и богатстве".

У XVIII ст. з'являється термін "фінанси", який увів у нау­ковий обіг на території Російської імперії професор права Мо­сковського університету С. Ю. Десницький. Він вперше визна­чив, що фінанси держави складаються з двох частин: витрати і доходи, що сума видатків є визначаючою і відповідно до неї повинні бути знайдені доходи¹.

У 1835 р. в російських університетах вводиться курс фінансо­вого права. Професор Московського університету Ф. В. Міль-гаузен розмежував фінанси і фінансову науку, а професор Д. Львов відзначав не ресурси, а суспільні відносини.

У XIX ст. у галузі фінансів працюють такі вчені, як В. Ле-бедєв, Л. Хомський, І. Озеров, перший академік-фінансист, І. Янжул (українець з — м. Василькова Київської обл.), міністр фінансів Росії С. Вітте.

Професор І. Озеров сформулював новий підхід до фінансів і довів, що фінанси — це не ресурси, а відносини². Професор Л. Ходський розширяє межі фінансової науки і включає до неї питання грошового обігу, вважаючи паперові гроші видом по­зичкової операції. Однак використання грошей як доходного джерела не дає підстав вважати їх фінансовою категорією. Гроші—самостійна економічна категорія, що має специфіч­не суспільне значення, самостійні функції, їх кількісне зрос­тання внаслідок політики держави в підсумку впливає лише на купівельну спроможність, тобто веде до їх знецінення²'.

¹ Финансы / Коллектив авторов. — СПб., 2000. — С. 50-51.

² Озеров И. X. Основы финансовой науки. Вып. 1. — М, 1908. — С. 15.

³ Финансы / Коллектив авторов. — СПб., 2000. — С. 56.

У 1882 р. вийшов підручник з фінансового права професо­ра Санкт-Петербурзького університету В. Лебедєва, в якому було зроблено аналіз розвитку фінансової науки за всі роки її існування. Міністр фінансів Росії С. Вітте в "Конспекті лекцій про народне і державне господарство" написав, що з кінця XVII століття "під словом „фінанси"... почали розуміти всю сукупність державного майна і взагалі стан всього державного господарства, тобто всієї сукупності матеріальних засобів, що є у розпорядженні держави — її доходів, видатків і боргів". Вітте до фінансів зараховує як доходи, так і видатки, тоді як інші вчені видатки відкидають.

Україна була в складі Російської імперії, тому фінансова наука розвивалася ще повільніше, ніж у Росії. Але підручники професора Одеського університету І. С. Іловайського та про­фесора Харківського університету І. С. Алексєєнка видавалися в друкарнях Росії напередодні Жовтневого перевороту.

С. І. Іловайський визначав фінанси як вид суспільних від­носин, державні і місцеві фінанси розглядав як різновиди пуб­лічних фінансів'.

Один із корифеїв російської фінансово-правової науки ака­демік І. І. Янжул писав про відмінність фінансового права і фінансової науки (оскільки зараз, як на Заході, так і в усьому світі фінансове право не відокремлюють від фінансової науки), посилаючись на німецького вченого Гоффмана, що фінансове право — це сукупність законодавчих постанов про фінансовий устрій і про фінансове управління держави, а фінансова нау­ка— це вчення про суспільне господарство, що має за мету викладення тих правил, яких повинні дотримуватися, здобува­ючи матеріальні засоби, необхідні для виконання громадських цілей².

¹ Иловайский С. И. Учебник финансового права. 5-е издание доп. и пе-рераб. Г. И. Тиктиным. — О., 1912. — С. 4, 5.

² Янжул И. И. Основные начала финансовой науки. — М., 2002. — С. 46-47.

³ Там само. — С. 46.

Як бачимо, фінансові інститути — податки і кредит — ви­никли разом із державою й існують до цього часу. Але наука фінансового права зародилася значно пізніше. Якщо брати до уваги роботи перших дослідників фінансів Юсті і Зоннельфель-са, то фінансова наука існує трохи більше 300 років³. Після жовтневих подій фінансове право як учбова дисципліна була виключена з учбових планів юридичних і економічних факуль­тетів. Природно, що припинилися фінансово-правові до­слідження. Адміністративно-командній системі не потрібні бу­ли ідеї впровадження наукових засад у процес прийняття зако­нів, які регулювали фінансові відносини. "Відродив" фінансо­ве право Ю. А. Ровинський (полтавчанин за походженням, у 1940 р. працював заступником Голови Правління Держбанку СРСР), який захистив кандидатську дисертацію про предмет фінансового права. Кадри викладачів з фінансового права го­тувалися дуже повільно. До 1954 р. в СРСР було біля 20 фа­хівців з фінансового права, в 1964 р. і в Україні з'явився пер­ший кандидат наук. Наука фінансового права розвивалася тільки завдяки ентузіастам, таким, як професори Ю. А. Ровін-ський, С. Д. Ципкін, М. І. Піскотін, Н. X. Хімічева, доценти Н. І. Куфакова, В. В. Бесчеревних, в Україні — Л. К. Вороно­ва, Д. А. Бекерська, І. В. Март'янов. Вони за радянської пори змогли відстояти у великих дискусіях фінансове право як са­мостійну галузь права, фінансово-правову науку як частину юридичної науки. Про історію фінансового права писав наш сучасник, проф. К. С. Бельський¹.

Після утворення суверенних держав на терені СРСР в 1991 р. наука фінансового права одержала друге життя. Уче-ні-юристи активно взялися за розробку фінансово-правових проблем. Біля 40 років ніхто з пошукувачів наукових ступенів не брався за розробку питань теорії фінансово-правової науки. Цією проблемою зацікавився чернівецький вчений П. С. Пацур-ківський, який захистив докторську дисертацію. Ще в 70-х рр. С. Д. Ципкін захистив докторську дисертацію з правових проб­лем доходів державного бюджету, а харків'янин М. П. Кучеря-венко захистив докторську з проблем податкового права в на­ші дні.

М. П. Кучерявенко очолює кафедру фінансового права в одному з найвідоміших вузів і має українську школу податко­вого права, до якої входять члени кафедри, що захистили кан­дидатські дисертації з питань податкового права.

¹ Вельский К. С. Финансовое право. — М, 1995.

Проблемами правового регулювання доходів в Україні за­ймається доктор юридичних наук Н. Ю. Пришва, питаннями банківського законодавства — О. П. Орлюк — з Київського Національного університету ім. Т. Шевченка. За 14 років неза­лежності України у нас "виросли" 7 докторів наук — фахівців із різних напрямів фінансового права і понад 50 кандидатів наук. Активно працює зі своїми аспірантами доктор юридич­них наук, професор, перший проректор Національної податко­вої академії з Ірпіня Л. А. Савченко. Сучасний зміст у поняття публічних фінансів вклала молодий доктор юридичних наук А. А. Нечай. її концепція була підтримана на кількох міжна­родних конференціях юристів-фінансистів. До захисту готують­ся докторські дисертації в Києві, Львові, Одесі, Харкові. Якщо раніше дослідники зупинялися в основному на проблемах бю­джетного права, то тепер зацікавлених настільки багато, що доводиться відшукувати не розроблені фінансово-правові пи­тання. Правда, фінансове законодавство дуже мобільне, а для прийняття оновлених законів потрібні наукові рекомендації. Необхідні сучасні розробки для систематизації фінансового за­конодавства.

На сьогодні наука фінансового права досліджує встановлені фінансово-правовими нормами методи і засоби, якими держава і органи місцевого самоврядування мобілізують кошти у цент­ралізовані і децентралізовані фонди і витрачають їх для свого функціонування.

До предмета науки фінансового права належить аналіз про­блем основ правового статусу суб'єктів фінансових правовід­носин, особливостей владних повноважень публічних органів, які обов'язково беруть участь у фінансових правовідносинах, їх взаємовідносин з підвладною стороною, якою може бути і орган державної влади, і орган державної виконавчої влади, і окремий громадянин.

У фінансових правовідносинах складаються ситуації, в яких важко розібратися, не знаючи конституційних принципів вза­ємовідносин державно-владного органу і громадянина, права якого дуже часто захищає Конституція, а не фінансовий закон. Наука фінансового права повинна приділяти увагу вивченню повноважень різних гілок державної влади в галузі фінансів. Акти судової гілки влади довгий час не визнавали джерелом права в нашій державі. Наука фінансового права повинна займатися формулюванням понятійного фінансово-правового апарату, наукових категорій, які використовуються у фінансо­вому законодавстві. Це необхідно для науки фінансового пра­ва, оскільки фінансових законів приймається чимало, і одне і те саме поняття буває в одному законі тлумачиться по-різно­му. Дуже заважає фінансовому законодавству України постій­не запозичення іншомовних слів, які перекладаються не пра­вильно, тому включення цих понять у фінансове законодавст­во тільки ускладнює його застосування.

Відомий конституціоналіст академік Тодика Ю. М. у системі юридичних наук розрізняє загальнотеоретичні, історичні, галузеві, порівняльно-правові, прикладні. Див.: ТодыкаЮ.Н. Конституционное право Украины: отрасль права, наука, учебная дисциплина. — Харьков, 1998. — С. 162.

Сутність і призначення науки фінансового права, як і будь-якої галузі права, розкривається в її функціях¹. Завдан­ням науки фінансового права є:

— дослідження інститутів фінансової системи, порівняльний аналіз національної і зарубіжних фінансових систем, відпо­відність їх об'єктивним економічним законам і розкриття закономірностей, пов'язаних із переходом до ринкових від­носин та формулювання пропозицій до їх фінансово-право­вого регулювання;

— приділення максимальної уваги з'ясуванню ролі й призна­чення фінансово-правових інститутів, формування яких ба­зується на ланках (інститутах) фінансової системи;

— наука фінансового права розширяє свій предмет у зв'язку із виникненням нових фінансово-правових інститутів, тобто виконує конструктивну функцію.

Так, у нових умовах господарювання збільшилися межі бю­джетних відносин, оскільки з бюджетних фондів держава й органи місцевого самоврядування почали надавати позички, тобто ці відносини починають виникати на добровільних заса­дах, оскільки ні юридичну особу, ні громадянина не примушу­ють брати позичку, але кошти для неї надаються з бюджетних фондів, як правило, на таких же засадах, як і банківський кре­дит: поверненість, строковість і, як правило, відплатність.

Наука фінансового права покликана вивчати діяльність Вер­ховної Ради України, особливо її профільних комітетів — Комі­тету з питань бюджету і Комітету з питань фінансової та бан­ківської діяльності, органів місцевого самоврядування в галузі місцевих фінансів, узагальнювати практику фінансової діяль­ності, робити аналіз і давати наукові пропозиції щодо підви­щення ефективності їх функціонування.

Наука фінансового права пов'язана із наукою усіх галузей права, особливо із наукою конституційного права і виконує майже такі ж функції, оскільки наука конституційного права є основоположною для науки всіх галузей права¹.

¹ Академік Тодика Ю.М. визначає такі функції науки конституційного права: політичну, ідеологічну, еврістико-прогностичну, комунікативну, інтегративну, практико-прикладну та роз'яснювальну. Див.: Тодыка Ю. Н. Конституционное право Украины: отрасль права, наука, учебная дисциплина. — Харьков, — 1998. — С. 164.

Фінансово-правова наука покликана роз'яснювати населен­ню, посадовим та службовим особам фінансово-правові акти, коментувати положення законів, нормативно-правових актів, особливо органів податкової служби, оскільки дуже часто гро­мадяни тлумачать приписи нормативно-правових актів по-різ­ному. Особливо це стосується фінансово-правового інституту обов'язкових платежів.

Дана галузь права може виконувати експертну функцію. Донедавна науковці входили у позаштатні групи консультан­тів, надавали експертні висновки на проекти законів, кілька варіантів проектів Бюджетного кодексу. Однак без належної фінансово-правової підготовки розробники проектів законів із фінансових питань допускають помилки, включаючи у такі акти норми, які регулюють питання грошового характеру, але не є фінансово-правовими, а наукові рекомендації залишають­ся в дисертаціях, монографіях, наукових статтях.

Політична функція цієї науки скерована на формування по­літичної свідомості як співробітників державного апарату, особ­ливо органів державної податкової служби, так і населення, в сфері фінансово-правових відносин, в яких і виявляється воля держави на забезпечення свого функціонування.

Наука фінансового права формує і аналізує ідеї, які необ­хідно здійснювати в фінансово-правовій практиці, щоб вони відповідали цілям Конституції України, що поставила завдан­ня побудови соціальної, правової держави. Вчені, які до­сліджують фінансово-правові проблеми, покликані виробляти юридичне прогнозування фінансових процесів, що адекватно сприймалися б громадянами України.

Завданнями науки фінансового права є вивчення фінансово­го законодавства інших держав, його порівняльний аналіз і ви­користання позитивного досвіду для:

— вдосконалення практики фінансової діяльності державних і муніципальних органів в Україні;

— оновлення фінансових нормативно-правових актів;

— систематизації чинних фінансово-правових актів шляхом доступних для неї як публічно-правової дисципліни методів.

Контрольні запитання

1. Поняття предмета фінансового права.

2. Групи відносин, які складають предмет фінансового права.

3. Метод фінансово-правового регулювання, його відмінність від метода правового регулювання інших галузей публічно­го права.

4. Система фінансового права як галузі права і як учбової дис­ципліни.

5. Система фінансового законодавства.

6. Зміст Загальної частини фінансового права.

7. Зміст Особливої частини фінансового права.

8. Джерела фінансового права.

9. Конституція України — основне джерело фінансового права.

10. Класифікація джерел фінансового права.

11. Наука фінансового права, її завдання та функції.

12. Яких юристів-фінансистів з України Ви знаєте? Чи знаєте їх роботи?

Глава 3. ФІНАНСОВО-ПРАВОВІ НОРМИ І ФІНАНСОВІ ПРАВОВІДНОСИНИ

• Поняття, особливості і види фінансово-правових норм

• Відображення основної особливості фінансово-правової норми у різних (залежно від того, яку поведінку вони регулюють) видах фінансово-лравових норм

• Сутність матеріальних і процесуальних фінансово-правових норм та їх структура

• Особливість санкцій фінансово-правових норм

• Поняття, зміст і види фінансових правовідносин, підстави їх виникнення, зміни і припинення

• Суб'єкти фінансового права і фінансових правовідносин

§ 1. Поняття, особливості та види фінансово-правових норм

Як і всі галузі права, фінансове складається з великої кількості правових норм. Правова норма — це клітинка фінансового права, що їй властиві як особливості, притаманні кожній пра­вовій нормі, так і свої специфічні, зумовлені роллю, яку ві­діграють вони в життєдіяльності держави та органів місцевого самоврядування.

Основними призначеннями фінансово-правових норм є ре­гулювання відносин у галузі фінансів, тобто відносин, що складаються при формуванні, розподілі і використанні центра­лізованих і децентралізованих фондів коштів, необхідних для функціонування держави і муніципальних органів. Оскільки, як ми вже з'ясували, доходи централізованих фондів обмеже­ні, а видатки зростають із розширенням функцій держави на всій її території, фінансово-правові норми вміщують приписи імперативного характеру, що-за їх порушення передбачається відповідальність.

Імперативність, тобто обов'язковість виконання і застосу­вання примусової сили, що вміщені в нормі, це — особливість, вірніше властивість правових норм на відміну від інших, не­державних приписів. Наприклад, приписи статутів громадсь­ких організацій обов'язкові для їх членів, але їх порушення може викликати осуд лише з боку членів організації. Жодного державного примусу застосовано не буде. Держава реагує тільки на порушення своїх приписів. У фінансово-правових нормах імперативність виражається в категоричній формі. Ніякий суб'єкт відносин, що регулюються фінансово-правови­ми нормами, не може міняти жодні приписи держави або муніципального органу.

Категоричність фінансово-правових норм властива усім їх видам. Як правові норми будь-якої галузі фінансово-правові визначаються характером поведінки суб'єктів фінансово-пра­вових відносин, що регулюються цією нормою (активна чи па­сивна). Вони поділяються на зобов 'язуючі, забороняючі й упов­новажуючі.

Зобов 'язуючі фінансово-правові норми приписують здійсни­ти певні дії, скеровані на мобілізацію або витрачання коштів державою. Вони регулюють відносини в галузі фінансового планування (бюджетного, кредитного, касового і т. д.), встанов­люють обов'язковий порядок дотримання ставок заробітної плати тощо. Зобов'язуючі фінансово-правові норми містяться у всіх фінансових законах і нормативних актах.

Забороняючі фінансово-правові норми приписують не чини­ти дій, які порушують або підривають фінансову дисципліну. Наприклад, правилами касових операцій забороняється видача готівки під звіт, доки особа не звітує повністю за раніше отри­мані суми.

Зобов'язуючі і забороняючі норми схожі між собою визна­ченістю, категоричністю форми, точністю приписів, які містя­ться в них.

В уповноважуючих фінансово-правових нормах держава на­дає учасникам фінансових правовідносин повноваження на проведення певних позитивних дій. Категоричність у цих ви­дах норм виявляється дещо своєрідно. Суб'єкти фінансових правовідносин у межах своєї компетенції можуть конкретизу­вати вимоги держави. У випадках застосування уповноважую­чої норми її імперативний характер сполучається з певними правомочностями, встановленими у суворих межах.

Так, законодавство дозволяє місцевим органам самовряду­вання надавати пільги окремим платникам податків, але тільки в межах надходжень до їхніх бюджетів. Межі застосування уповноважуючої норми виражені в категоричній формі. Спо­лучення імперативності й повноважності передбачає досягнен­ня ефективності у керівництві фінансами з урахуванням місце­вих особливостей.

Категоричний вираз фінансово-правових норм стосується в основному відносин, які виникають при обов'язковому методі фінансової діяльності. При добровільному методі імператив­ність все одно є, але виражається дещо інакше. Наприклад, громадянин на цілком добровільних засадах купує облігації державної позики, однак він не зможе змінити умов, на яких випускається і реалізується позика. Умови її держава встанов­лює в імперативному порядку, не дозволяючи змінювати їх.

Таким чином, фінансово-правові норми — це загальнообо­в'язкові приписи компетентних державних органів з приводу мобілізації, розподілу і використання коштів централізованих та децентралізованих фондів, які виражені в категоричній формі й забезпечені примусовою силою держави. Змістом усіх фінансово-правових норм є діяльність держави щодо регулю­вання фінансових відносин шляхом офіційного їх закріплення у формі прав і обов'язків суб'єктів цих відносин.

Норма права є тільки клітинкою величезної кількості норм галузі права, але вона має внутрішню будову, свою структуру.

Структура фінансово-правової норми — це впорядкована єдність необхідних елементів, що забезпечують її функціональ­ну самостійність.

Структура фінансово-правових норм, тобто їх внутрішня будова, складові частини (елементи), не відрізняється від струк­тури норм інших галузей права, але в складових частинах від­биваються особливості суспільних відносин, які ними регулю­ються.

Гіпотеза фінансово-правових норм визначає умови, за яких можуть виникати у громадян і організацій передбачені нор­мою юридичні права й обов'язки у галузі фінансової діяльнос­ті. Ці умови завжди виражені конкретно.

Основою норми є диспозиція, що вказує, якою має бути по­ведінка сторін фінансових відносин за наявності передбачених гіпотезою фактичних обставин. Вона містить вимоги норми, встановлює права й обов'язки суб'єктів фінансових відносин і завжди виражена в безумовно визначеній формі.

Гіпотеза норми, що міститься в статті податкового закону, визначає умови, за яких сплачується податок: наявність само­стійного джерела доходів. Диспозиція приписує означеним суб'єктам сплачувати податок.

Санкція фінансово-правової норми містить вказівки на не­вигідні для її порушника наслідки. За порушення фінансового законодавства застосовуються дисциплінарні, адміністративні й кримінальні заходи. Але до порушників фінансової дисцип­ліни вживають і специфічні заходи — фінансові. Найпошире­нішою санкцією є стягнення пені за порушення строку вне­сення платежів до бюджету. За недотримання фінансової дис­ципліни можуть застосовуватися до юридичних, фізичних і посадових осіб санкції у вигляді штрафів, до бюджетних уста­нов — повне або часткове закриття бюджетних асигнувань.

Примусове стягнення не внесених у строк платежів засто­совується в основному за судовими рішеннями, але може бути і в адміністративному відповідно до законодавства. До по­рушників фінансово-кредитної дисципліни широке коло впли­ву застосовують кредитні установи. Вони можуть збільшувати платню за позички, позбавляти можливості одержання креди­ту. У сучасний період, коли господарські органи різних форм власності, як і кредитні установи, будують свої відносини на договірних засадах, банки мають право не тільки підвищувати розмір плати за кредит, але й зменшувати її при виконанні умов, означених під час укладання кредитного договору. Це є свідченням того, що перехід до ринку істотно змінює характер фінансово-правових норм. Уповноважуюча норма дає можли­вість кредитним установам обирати умови надання позичок та їхні межі. Заохочення і пільги застосовуються до клієнтів, що добре працюють, своєчасно повертають позички банкам.

Кожний елемент має в структурі фінансово-правової норми своє місце і грає особливу роль. Тепер юристи-теоретики ка­жуть, що без гіпотези норма беззмістовна, без диспозиції — немислима, а без санкції,— безсила.

Фінансово-правові санкції поділяються на 2 види: право-поновлювані й штрафні. Правопоновлювані скеровані на усу­нення матеріальної шкоди, нанесеної державі або муніципаль­ному органу. До таких санкцій, перш за все, належить пеня, яка стягується податковим органом на підставі закону з плат­ника, який пропустив строк сплати податку. Така ж санкція, пов'язана із прострочкою платежу контрагенту за цивільно-правовим зобов'язанням. Але, як зазначає професор М. В. Ка-расьова, в цивільно-правових відносинах пеня сплачується за прострочку виконання договірного зобов'язання. Розмір її встановлюється договором, або ні. Стягується вона, якщо одна сторона не виконала зобов'язання в строк, на користь другої сторони. У випадках несплати добровільно пеня вимагається у судовому порядку. У фінансовому праві пеня (розмір якої встановлено законом) нараховується з дня, що наступає після закінчення строку сплати податку. Стягується вона у безспір-ному порядку з юридичних осіб, а з громадян, якщо вони не сплачують добровільно —- через суд. Кошти йдуть до бюджету.

До правопоновлюваних санкцій належить і примусове стяг­нення не внесених у строк обов'язкових платежів (регулюєть­ся Законом України "Про порядок погашення зобов'язань плат­ників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" № 2181 від 21 грудня 2000 р.).

Каральною санкцією також є штраф. На відміну від адмі­ністративного штрафу, у фінансових відносинах штраф не мо­же бути замінений іншим стягненням. Не можна звільнити від штрафу або оскаржити у фінансових правовідносинах і поста­нову про накладення штрафу в порядку провадження справ про адміністративні штрафи. Часто штраф стягується разом із недоїмкою по податках і пенею.

Фінансові стягнення застосовуються незалежно від причин, через які сталося заниження сплати (випадкова помилка, недо­свідченість чи злий умисел).

Залежно від характеру дій суб'єктів фінансових відносин на підставі нормативно-правових актів, що включають різні види фінансово-правових норм, виділяють чотири форми реа­лізації норм фінансового права:

1) виконання (суб'єкти провадять активні дії для втілення при­писів, що містяться в зобов'язуючих нормах);

2) використання (суб'єкти фінансово-правових відносин здійс­нюють суб'єктивні права і обов'язки, передбачені диспози­цією фінансово-правової норми);

3) дотримання (суб'єкти виконують припис про заборону дій в галузі фінансів);

4) застосування (органи держави і органи місцевого самовря­дування, наділені владними повноваженнями, через правоз-астосовні акти провадять дії, скеровані на формування, роз­поділ і використання централізованих і децентралізованих фондів коштів.

Фінансово-правова норма і стаття фінансового нормативно-правового акту не тотожні, вони можуть не збігатися. Норма фінансового права — це правило поведінки в галузі фінансових відносин, яке складається з гіпотези, диспозиції та санкції. Стаття нормативно-правового акту, що регулює фінансові відносини, є формою виразу державної волі, засобом втілення фінансово-правової норми.

Викладаючи правило поведінки в галузі фінансів, владний орган, якому держава дозволяє регулювати фінансові відноси­ни, може всі три елементи норми (гіпотезу, диспозицію і санк­цію) включити в одну статтю, може ці елементи внести в різні статті, а може елементи фінансово-правової норми (особливо санкції) зарахувати до різних законодавчих та нормативно-правових актів.

Про значення норм фінансового права дуже влучно сказав відомий французький вчений Поль Марі Годе: „Норми фінан­сового права дають можливість державі: 1) збирати кошти в розмірі, який необхідний для фінансування першочергових завдань (мова йде про законодавство, про обов'язкові платежі, які створюють доходи держави); 2) розпоряджатися коштами, точно враховувати витрачання коштів, маючи закони і акти про бюджети і казначейські правила; 3) забезпечувати їх ви­користання відповідно до загальнодержавних інтересів (зако­нодавство про видатки)".

За своїм змістом норми фінансового права поділяються на матеріальні і процесуальні. Матеріальні фінансово-правові нор­ми закріплюють види і обсяг коштів, які повинні надійти у централізовані й децентралізовані фонди коштів від юридич­них і фізичних осіб, і обсяги видатків, які будуть профінансо-вані за рахунок цих фондів, джерела утворення кредитних ре­сурсів, тобто вони вмішують матеріальний зміст юридичних прав і обов'язків суб'єктів фінансових правовідносин.

Процесуальні фінансово-правові норми визначають процеду­ру діяльності органів держави з мобілізації коштів у центра­лізовані й децентралізовані фонди та порядок реалізації обо­в'язків з внесення коштів і витрачання їх з боку другої сто­рони фінансових правовідносин — юридичних та фізичних осіб.

У фінансовому праві його інститути вміщують у єдності як матеріальні, так і процесуальні норми. І тільки в бюджетному праві, як розділі фінансового, матеріальні правові норми об'єд­нуються в інституті бюджетного устрою, а процесуальні — у бюджетному процесі. Бюджетний процес — це встановлена законом процедура проходження бюджету.

§ 2. Фінансово-правові відносини, їх зміст і особливості

У сфері впливу держави на відносини, що виникають в проце­сі розподілу і перерозподілу внутрішнього валового продукту національного доходу країни та утворення і використання цен­тралізованих і децентралізованих фондів коштів, виникають, змінюються і припиняються фінансові правовідносини. Учас­ники цих відносин виступають як конкретні носії прав і обов'яз­ків, що встановлені фінансово-правовими нормами і забезпече­ні примусовою силою держави. Фінансово-правові відносини є юридичною формою вияву і закріплення фінансових відносин.

У фінансових правовідносинах виявляються суб'єктивні права їх учасників, тобто йде безпосередній вплив права на фінанси, оскільки приписи держави з приводу мобілізації, роз­поділу або використання коштів, що складають централізовані і децентралізовані фонди, реалізуються в поведінці людей, які беруть участь у цій діяльності.

Фінансові правовідносини в механізмі правового впливу на державні фінанси виконують три основні функції: 1) вказують на коло осіб, на яких у конкретний час розповсюджується дія фінансово-правової норми; 2) закріплюють конкретну поведін­ку юридичних осіб і громадян в галузі мобілізації, розподілу і використанні фондів коштів, якої вони повинні додержувати­ся; 3) є умовою для можливості приведення в дію юридичних засобів забезпечення суб'єктивних прав і правових обов'язків учасників фінансових правовідносин.

Дата добавления: 2015-09-29