Міністерство освіти і науки України 3 страница

У 1995 р. в Україні Указом Президента України¹ був ство­рений в системі Міністерства фінансів орган, який провадить контроль за виконанням бюджету і здійсненням ефективного управління доходами і видатками, за цільовим використанням бюджетних коштів та коштів централізованих цільових поза­бюджетних коштів, за всіма державними витратами.

Державна система управління фінансами

І Верховна Рада України

Профільні комітети:

комітет з питань бюджету; комітет з питань фінансів і банківської діяльності

Президент та його адміністрація

Національний банк України

та його регіональні управління

Кабінет Міністрів України

Фонд державного майна

Рахункова палата

Митний комітет

Комісія фондового ринку і цінних паперів

Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг

До системи органів, які керують фінансовою діяльністю (що має грошовий характер), входить і головний кредитний

Див.: Указ Президента України "Про державне казначейство України" від 27 квітня 1995 р. № 335/95 // Збірник Указів Президента України. — 1995. — № 2. —С. 70-72 зі змінами, внесеними згідно з Указами Президента № 70/99 від 27 січня 1999 р. № 173/99 від 15 лютого 1999 р.

орган держави — Національний банк України¹. Цей централь­ний орган здійснює керівництво в галузі банківської діяльнос­ті. На нього Конституцією України покладено функцію емісії грошової одиниці. Разом із Кабінетом Міністрів України Національний банк визначає грошову, кредитну політику дер­жави. Комерційні банки, які уповноважуються на це спільни­ми рішеннями Уряду і Національного банку, беруть участь у касовому виконанні всіх видів бюджетів².

Контрольні запитання

1. Коли виникли фінанси?

2. Чому державі необхідні фінанси?

3. Чим пояснюється об'єктивна необхідність фінансів у будь-якій державі і на території органу місцевого самовря­дування?

4. У чому полягає відмінність централізованих державних фінансів і приватних?

5. Завдання фінансової діяльності.

6. Методи фінансової діяльності.

7. Дайте поняття фінансової діяльності.

8. Охарактеризуйте основні завдання фінансової діяльності.

9. Дайте характеристику повноважень Міністерства фінансів України.

¹ Див.: Закон України "Про Національний банк України" // Відомості Вер­ховної Ради України. — 1999. — № 29. — Ст. 238. Із змінами, внесеними за­конами № 1458-Ш від 17 лютого 2000 р., № 1658-Ш від 20 квітня 2000 р., № 1919-Ш від 13 липня 2000 р., № 2121-Ш від 7 грудня 2000 р., № 2740-Ш від 20 вересня 2001 р.

² Про правовий статус НБУ, установ банківської системи України див. гл. 17 підручника.

10. Фінансова система України та її склад.

11. Дайте характеристику органам, які керують фінансами.

Глава 2. ПРЕДМЕТ І МЕТОД, СИСТЕМА,

ДЖЕРЕЛА І НАУКА ФІНАНСОВОГО ПРАВА

о Поняття фінансового права

в Предмет і метод фінансово-правового регулювання та його особ­ливості порівняно з методом правового регулювання, власти­вим усім галузям публічного права

© Система фінансового права, яка будується відповідно до фінан­сової системи

о Система фінансового права як учбова дисципліна

в Характеристика джерел фінансового права та завдань науки фінансового права

§ 1. Поняття фінансового права, його предмет та метод

Усі правові норми, які включені в законодавчі і підзаконні нормативно-правові акти, поділяються на окремі галузі права. В основу поділу макросистеми правових норм, прийнятих на території держави її органами та органами місцевого самовряду­вання, покладено матеріальний зміст відносин, які регулюють­ся цими нормами, тобто предмет правового регулювання. Ок­ремі частини системи права, розмежовані за предметом право­вого регулювання, є галузями права, під якими розуміють су­купність правових норм, що регулюють однорідні суспільні відносини¹.

¹ Див.: Комаров С. А. Общая теория государства и права. — М., 1998.— С. 273-274.

Предметом фінансового права є суспільні відносини, що виникають у процесі мобілізації коштів у публічні центра­лізовані і децентралізовані фонди держави і органів місцевого самоврядування та інші фонди, що визначаються державою публічними, їх розподілу і використання, а також у ході кон­тролю за рухом цих коштів, їх ефективним і цільовим вико­ристанням, а також із емісією та обігом грошових знаків. Під впливом фінансово-правових норм знаходяться і фінансові відносини господарюючих суб'єктів (комерційних та некомер-ційних підприємств), відносини, які виникають на ринку фінан­сових послуг, при формуванні і подальшому використанні не­державних пенсійних фондів, приватних господарств.

Фінансове право закріплює загальні принципи і форми фінансової діяльності держави й органів місцевого самовряду­вання, методи мобілізації і розподілу коштів через публічні централізовані і децентралізовані фонди, одержання їх учасни­ками фінансових правовідносин. Права і обов'язки цих учас­ників також визначають норми фінансового права.

У цих відносинах виявляється владно-організуюча роль держави і органів місцевого самоврядування в розподілі і пе­рерозподілі національного доходу країни. Саме в цих відноси­нах держава і органи місцевого самоврядування виражають публічний фінансовий інтерес, задовольняючи фінансові по­треби держави, окремих територіальних утворень і одночасно всіх громадян, зацікавлених у безперебійному функціонуванні органів держави і місцевого самоврядування. Ці відносини ма­ють грошовий характер й однією стороною в них завжди виступають органи держави або органи місцевого самовря­дування, які підтримують публічний фінансовий інтерес. Дру­гою стороною цих відносин можуть виступати органи держа­ви, юридичні й фізичні особи, муніципальні органи тощо, у яких виникає обов'язок внесення коштів у централізовані й децентралізовані фонди або право на одержання коштів із цих фондів, але вони зобов'язані підтримувати публічний фінансо­вий інтерес і задовольняти особистий чи колективний (юридич­ні особи) інтерес. Друга сторона відносин завжди підпорядко­вана першій, незалежно від місця, яке займає орган в системі органів держави. Так, керівник галузевого міністерства— роз­порядник бюджетних коштів завжди "підпорядкований" Дер­жавному казначейству, що виконує приписи, внесені в Закон України "Про Державний бюджет України".

Ця підпорядкованість відбувається не по вертикалі, як в адміністративному праві, а тільки по горизонталі саме в фінан­сових відносинах. Стороною, що представляє публічний фінан­совий інтерес, як правило, є уповноважений державою фінан­совий орган або інший уповноважений нею орган (наприклад, Пенсійний фонд).

Відносини, що регулюються фінансово-правовими норма­ми, завжди мають грошовий характер. Однак не всі грошові відносини, в яких однією стороною виступають органи держа­ви, місцевого самоврядування або інші уповноважені держа­вою органи, наділені владними повноваженнями, є фінансово-правовими. Із діяльності органів фінансово-кредитної системи виникають і цивільно-правові відносини. Наприклад, у зв'язку із випуском цінних державних паперів — облігацій, казначей­ських зобов'язань. Норми фінансового права регулюють відно­сини, пов'язані із випуском цінних паперів, визначенням умов випуску, вартості, строку дії, доходності, порядком погашення, однак розповсюдження цінних паперів (їх купівля-продаж) йде цілком добровільно, їх купують юридичні й фізичні особи за власним бажанням. Відносини, що виникають між позичальни­ком (державою або органом місцевого самоврядування) і кре­дитором (фізичними і юридичними особами) є договірними і регулюються нормами цивільного права. Кошти, які придбава-чі цінних паперів сплачують за них, не зараховуються до цен­тралізованого або децентралізованого фонду, а після закінчен­ня строку, на який випускалися цінні папери, повертаються їм з доходом, визначеним на цих паперах.

Відносини, що складають предмет фінансового права, кла­сифікуються за різними ознаками:

* залежно від функцій фінансової діяльності — при мобіліза­ції, розподілі й використанні централізованих і децентра­лізованих фондів коштів та здійсненні контролю за їх ви­трачанням, у зв'язку із грошовою емісією;

© залежно від поділу на фінансово-правові інститути — при формуванні й використанні бюджетних і централізованих цільових позабюджетних фондів; з приводу фінансів держав­них і муніципальних підприємств; з приводу обов'язкових платежів (податків, зборів, мита, неподаткових доходів); з приводу державного і муніципального кредиту; державного боргу; кошторисно-бюджетного фінансування; державного страхування; грошового обігу; фінансового контролю.

в залежно від суб'єктного складу фінансові відносини по­діляються на дві групи: перша — коли, з одного боку, ви­ступають наділені владними повноваженнями державні або муніципальні органи, які виражають публічний фінансовий інтерес, а з другого — юридичні або фізичні особи; друга група — коли, з одного боку, беруть участь органи держа­ви, а з другого — муніципальні органи (наприклад, у між-бюджетних відносинах), коли обидві сторони представля­ють публічний фінансовий інтерес: одна — загальнодержав­ний, друга — територіальний.

Таким чином, предметом фінансового права в сучасний період є суспільні (економічні) відносини, що виникають при розподілі й перерозподілі ВВП і національного доходу; утво­ренні, розподілі та використанні централізованих і децентра­лізованих фондів коштів з метою реалізації публічних інтересів держави, органів місцевого самоврядування та інших публіч­них фондів, які визнаються державою потрібними для суспіль­ства.

Додатковою ознакою для виділення галузей в системі права є метод правового регулювання, тобто сукупність юридичних прийомів і засобів, за допомогою яких здійснюється правове регулювання якісно однорідних, відокремлених відносин¹. За­гальновідомим є висновок учених, які досліджують загальну теорію права, про те, що всі галузі права поділяються на пуб­лічні та приватні — коли у відносинах, що регулюються нор­мами цієї галузі, однією з сторін обов'язково виступає влад­ний державний орган або муніципальний орган, що підтримує публічний інтерес. Приватна галузь права, наприклад, цивіль­не право. На такі види галузі поділяються через різні ступені самостійності (автономії) суб'єктів права, різні сфери застосу­вання актів, специфічні норми і засоби регулювання поведінки людей.

Метод правового регулювання в фінансовому праві такий самий, як і в усіх галузях публічного права. Прийоми і засоби впливу на суб'єктів відносин є предметом фінансового права, і розкривається цей вплив через правовий статус суб'єктів (право­здатність, дієздатність, компетенцію, відношення підпорядку­вання)². У фінансовому праві суб'єкти нерівні. Сторона, що виражає публічний фінансовий інтерес, завжди наділена влад­ними повноваженнями.

У цьому і полягає сутність методу владних приписів. Од­нак змістом фінансово-правових відносин є формування і ви­трачання фондів коштів, без яких ані держава, ані орган місце­вого самоврядування не може функціонувати. Особлива важли­вість фінансових правовідносин для держави і місцевих орга­нів самоврядування не дозволяє обом сторонам ніяких дій, не передбачених нормативно-правовим актом.

' Див.: Алексеев С. С. Общие теоретические проблемы системы советского права. — М., 1961. — С. 62.

² Див.: Тихомиров Ю. А. Публичное право. — М, 1995. — С. V.

Фінансове право як галузь публічного права, в першу чергу, захищає спільні інтереси держави і громадян, адже держава не може функціонувати без фінансового забезпечення, а в безпе­ребійному, ефективному функціонуванні органів державної влади, що ділиться на законодавчу, виконавчу і судову гілки, зацікавлений кожний громадянин. Фінансове право своїм впливом на відносини в галузі фінансової діяльності захищає і матеріальні інтереси самої держави, й інтереси приватні, оскільки, наприклад, органи податкової служби не можуть стя­гувати обов'язкові платежі з приватних підприємницьких струк­тур без приписів в фінансово-правових нормах. Метод влад­них приписів застосовується в усіх галузях публічного права. Але в інших галузях приписи стосуються сторони відносин, яка є підвладною.

Наприклад, суддя, розглядаючи справу в суді, з'ясовує об'єк­тивну і суб'єктивну провину підсудного, бере до уваги склад його родини, його вік тощо, а потім вибирає покарання для нього, серед передбачених статтею Кримінального кодексу, тоб­то суддя наділений правом оперативної самостійності при ви­рішенні справи. У фінансових (наприклад, податкових) право­відносинах податковий інспектор розуміє, що платник не міг сплатити своєчасно податок з поважних причин, але вже з на­ступного дня після закінчення встановленого терміну на суму несплаченого податку нараховується пеня. Ніякої самостійнос­ті в цих правовідносинах бути не може. Фактично метод влад­них приписів діє на обидві сторони фінансових правовідносин. Сторони підпорядковані державно-владному припису, який міститься в законі або нормативно-правовому акті. Якщо одна сторона — орган, що підтримує публічний фінансовий інтерес, відбитий в акті, друга сторона має свій інтерес (юридична або фізична особа) і, звичайно, підпорядкована першій сторо­ні— уповноваженому державою органу або муніципальному органу. Однак, наділені владними повноваженнями органи від­ступити від вимог закону не можуть.

У фінансовому праві використовуються й інші методи регу­лювання відносин, але вони, як правило, застосовуються як додаткові: рекомендації, узгодження. Так, ст. 15 Закону Украї­ни "Про систему оподаткування", встановлюючи перелік міс­цевих податків і зборів, надає право місцевим радам (до речі, таке право встановлює і Конституція України, і Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні") встановлювати поря­док зарахування зборів до місцевих бюджетів, якщо законами

України не передбачено інше. Встановлений законом порядок муніципальні органи не можуть змінювати.

Фінансові відносини виникають тільки на підставі владного акта. Для суб'єкта, що порушує припис владного органу, обо­в'язково передбачається покарання: фінансове (пеня, штраф, припинення асигнувань тощо), адміністративне або криміналь­не. Таким чином, фінансовому праву як галузі публічного влас­тивий метод владних приписів, тобто обов'язкова сторона фі­нансових правовідносин держава, уповноважений нею орган або муніципальний орган, підтримуючи публічний фінансовий інтерес, дає примусовий припис у галузі фінансів другій сто­роні.

Фінансове право побудовано на засадах, правилах і вимо­гах, що відбивають його сутність, цілеспрямованість. Вони є загальнообов'язковими, бо введені Конституцією України і за­конами, норми яких обов'язкові як для юридичних, так і для фізичних осіб, які беруть участь у фінансовій діяльності. Один із основних принципів фінансового права — пріоритетність публічних фінансових інтересів у фінансовій діяльності Украї­ни, тому все фінансове право спрямоване на задоволення ін­тересів суспільства, держави, оскільки Україна є суверенною, незалежною, демократичною, соціальною і правовою держа­вою (ст. 1 Конституції України). Конституція і вимагає, щоб одним із принципів фінансового права була соціальна скерова­ність фінансово-правового регулювання, участь народу у фінан­совій діяльності держави, оскільки згідно зі ст. 5 Конституції України єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо й через органи державної влади та місцевого самоврядування, а всі фінансові відносини регу­люються саме ними.

Фінансове право побудоване на єдності фінансової політи­ки і грошової системи.

Верховна Рада України — вищий представницький орган держави — визначає засади внутрішньої і зовнішньої політики, затверджує Державний бюджет, вносить у нього зміни, приймає закони, норми яких регулюють практично всі види фінансових відносин (ч. 2 ст. 92 Конституції України). Конституція Украї­ни визначила грошову одиницю України — гривню, яка є єди­ною національною валютою. Виключно Законом про Держав­ний бюджет України визначаються видатки держави на загаль­носуспільні потреби. Закони України визначають систему опо­даткування, податки і збори; засади створення, функціонуван­ня грошового, фінансового, кредитного та інвестиційних рин­ків, це і робить принцип законності одним з головних прин­ципів фінансового права. Конституція України (ст. 7) проголо­сила визнання і гарантування місцевого самоврядування, а ст.ст. 142-143 закріпили права місцевих органів самоврядуван­ня на власні бюджети, їх фінансову основу.

Одним із основних принципів фінансового права є принцип плановості. Вся діяльність держави, її органів, органів місце­вого самоврядування побудована на фінансових планах (кош­торисах), головним і координуючим з яких є державний та місцеві бюджети, які пов'язані з усіма фінансовими планами окремих установ, підприємств, організацій. В умовах існування адміністративно-командної системи управління було прийнято вважати, що планування існує тільки в Радянському Союзі, а в країнах з ринковою економікою його немає. Хоча і невеликий, але досвід переходу нашої країни до ринкової економіки свід­чить, що планування — один із головних принципів країн із ринковою економікою, оскільки воно є важливим елементом регулювання й управління фінансами, планування здійснюєть­ся на всіх територіальних рівнях (держава, область, район, під­приємства). У масштабі держави складається зведений фінан­совий баланс, де враховують усі фінансові ресурси країни.

Отже, фінансове право — це сукупність правових норм, що регулюють відносини в галузі формування, розподілу і викорис­тання публічних централізованих і децентралізованих фондів коштів, та інших фондів, необхідних для безперебійного функ­ціонування органів держави, органів місцевого самоврядування та органів, діяльність яких держава визнає необхідною.

Специфіка фінансового права дозволяє відмежувати його від інших галузей системи права України і віднайти нерозрив­ний зв'язок не тільки з провідними галузями права — консти­туційним, адміністративним, цивільним, але й з усіма іншими.

Найбільш тісно фінансове право пов'язане з конституцій­ним та адміністративним, які охоплюють діяльність держави в цілому.

Конституційне право — провідна галузь у системі права будь-якої держави. Його норми регулюють відносини в голов­них сферах суспільного життя: економіці, політиці, соціальних відносинах, визначають місце особи в суспільстві, її права і обов'язки. Оскільки конституційне право закріплює основи кон­ституційного ладу, принципи, цілі й функції держави та меха­нізм здійснення державної влади, воно посідає провідне місце в системі галузей права. Конституція України і Регламент Ве­рховної Ради встановлюють повноваження парламенту Украї­ни в галузі державного бюджету, а статті Бюджетного кодексу України і фінансове законодавство детально регулюють відно­сини в галузі бюджетної діяльності, забезпечують мобілізацію коштів для реалізації приписів норм Конституції.

Адміністративне право регулює суспільні відносини в сфері організації і діяльності органів виконавчої влади в процесі здійснення державного управління, встановлення і забезпечен­ня громадського порядку, здійснення наглядової діяльності ор­ганів виконавчої влади при вирішенні індивідуальних адмініс­тративних справ й застосуванні адміністративних стягнень у випадках адміністративних правопорушень¹.

Виходячи з положень адміністративного права, фінансово-правові норми встановлюють організаційні форми управління фінансовою та кредитною системами і регулюють відносини, що виникають безпосередньо при мобілізації, розподілі та ви­користанні фондів коштів. Ні законодавчі, ні виконавчі органи держави, ні судові не можуть здійснювати свої завдання і функ­ції без матеріального забезпечення, що має грошовий харак­тер. Для цього необхідна чітка правова регламентація відно­син, що її забезпечує фінансове законодавство.

Фінансове право межує з трудовим і пенсійним у тій части­ні, яка стосується регулювання відносин з приводу створення державних позабюджетних цільових Пенсійного фонду та Фонду соціального страхування, із земельним правом — у зв'язку з обкладанням податком власників землі. У випадках порушення фінансового законодавства, особливо бюджетного і податкового, застосовується кримінальна відповідальність.

¹ Див.: Бачило И.Л. Административное право // Юридическая энциклопе­дия. — М, 2001. — С. 21.

Норми фінансового права покликані не тільки регулювати фінансові відносини. Вони впливають на все суспільне життя в країні. У сфері ідеології значення фінансового права зумов­лено зростанням суспільної свідомості громадян України, рів­ня їх освіти і культури, що супроводжується підвищенням ви­мог до форм і методів державного управління фінансами і в той же час більш свідомим розумінням реалізації фінансово­правових норм. Із зростанням правосвідомості громадян Украї­ни підвищується ефективність дії фінансових нормативно-пра­вових актів. Рішення Верховної Ради України про зниження ставок прибуткового податку з населення (від 40% до 13%) та податку на додану вартість з 1 січня 2004 р. має дві сторони: з одного боку — це зменшення податкового тягаря платників, з другого — це пов'язано з величезним скороченням надхо­джень до бюджетів усіх рівнів. Однак, держава йде на це, спо­діваючись на вихід "із тіні" великих доходів у зв'язку зі змен­шенням податкових платежів. Усі ці заходи держава прово­дить за допомогою фінансово-правових норм.

Роль фінансового права зростає у сфері фінансової політи­ки, що пов'язано із розширенням демократії як головного на­прямку розвитку суверенної державності в Україні, коли гро­мадяни активно беруть участь не тільки у правозастосовній діяльності, але й у розробці пропозицій до фінансового зако­нодавства. Бюджетний кодекс України в ст. 28 передбачив до­ступність інформації про бюджет шляхом оприлюднення про­екту закону про державний бюджет; закону про Державний бюджет на відповідний період з додатками, що є його невід'єм­ною частиною, та іншої інформації про бюджет держави, рі­шень про місцеві бюджети. Така інформація дає можливість громадянам зрозуміти бюджетно-фінансову політику держави і висловити свої пропозиції, направлені на покращання держав­них рішень у галузі фінансів.

§ 2. Система фінансового нрава

Після відродження галузі фінансового права в системі права почали створювати і систему самого фінансового права. Од­нією з перших після професора Ю. А. Ровинського (який свої­ми працями і багаторічною практикою в банківсько-фінансовій системі довів, що фінансове право існує як самостійна галузь) виступила з глибокими науковими дослідженнями проф. Р. И. Халфіна. Вона пропонувала розділити фінансове право, як і цивільне, на дві частини — загальну і особливу. На сього­дні більшість вчених розділяють цю точку зору, тобто частину фінансово-правових норм відокремлюють у загальну частину, а інші норми відповідно до їх приналежності включать в особ­ливу частину. Проте з цим погодитися досить важко. В основ­ному мова йде не про галузь права, а про юридичну навчаль­ну дисципліну.

У провідних галузях права, наприклад, у цивільному і кри­мінальному, правові норми, які видані державою, поділяються також на дві частини: загальну і особливу.

Наприклад, загальна частина цивільного права стосується всіх суспільних відносин, які регулюються цивільним правом. Загальну частину сучасного цивільного права становлять нор­ми про суб'єктів, об'єкти цивільного права, угоди, представ­ництво і довіреність, позовну давність.

Спеціальна частина регулює особливі відносини і включає такі інститути: право власності, інші речові права, зобов'язаль­не право, авторське право, право на винахід, спадкове право¹. 1 в жодному інституті не повторюються ознаки суб'єктів ци­вільного права, які були встановлені нормами загальної час­тини.

У фінансовому праві до загальної частини зараховуємо по­няття про фінанси, фінансову систему; про фінансово-правову норму, про відносини, їх особливості. Це все дійсно потрібно знати, але тим читачам, які вивчають курс фінансового права як навчальну дисципліну, а не фінансове право як галузь.

У сучасних підручниках із фінансового права до загальної частини включають в основному не правові норми, а поняття, які виділяють фінансове право як самостійну галузь права: по­няття фінансів, фінансової системи, бо вона є об'єктивною основою системи фінансового права, поняття, принципи і ме­тоди фінансової діяльності, поняття предмета і метода фінан­сового права, їх особливості; поняття, види і особливості фінан­сово-правових норм і фінансово-правових відносин; поняття і зміст науки фінансового права. Таким чином студент або ко­жен, хто захоче опанувати одну з визнаних державою необхід­ною галузь права, оволодіє понятійним апаратом і зможе за­стосовувати на практиці норми фінансового права, які станов­лять систему особливої частини фінансового права.

¹ Див.: Боброва Д. В. та ін. Цивільне право України: Підручник.— Кн. пер­ша // За ред. О.В. Дзери та Н.С. Кузнецової. — К., 1999. — С. 20.

Якщо в особливій частині фінансового права, яка склада­ється з підгалузей (про що в свій час писали корифеї фінансово-правової науки С. Д. Ципкін та М. І. Піскотін), підгалузі по­ділені на фінансово-правові інститути, не було б підстав для представників адміністративно-правової науки говорити, що фінансисти "забирають" на себе правові норми, що регламен­тують правовий статус, повноваження органів виконавчої вла­ди— Мінфіну України та інших органів, які належать до ви­конавчої гілки влади. Зараз у кожному підручнику з адмініст­ративного права, як і з фінансового, вміщується однаковий ма­теріал, присвячений правовому статусу фінансово-кредитних органів, а в підручнику з конституційного — Рахункової пала­ти. Оце й усі правові норми, що винесені в загальну частину фінансового права. Гадаємо, що весь матеріал, який входить зараз до загальної частини фінансового права (крім фінансово­го контролю), слід залишити, але вважати його вступом до фінансового права як навчальної дисципліни.

Що ж до складу особливої частини фінансового права, то вона може вибудовуватись на підставі існуючої фінансової сис­теми. У межах ланок фінансової системи і створюються під-галузі фінансового права, які розділені на фінансово-правові інститути.

Підтримуючи думку професорів О. Ю. Грачової та Г. П. Тол-стоп'ятенка про те, що фінансовий контроль характерний для всіх сфер фінансової діяльності і для всіх органів, які здійсню­ють фінансову діяльність¹, і враховуючи його зростаючу роль в умовах ринкової економіки і важливість суспільних відно­син, які складаються при цьому, а також необхідність урегу­лювання їх правом, вважаємо за доцільне сформувати в особ­ливій частині фінансового права підгалузь (як бюджетне чи податкове право) — правові основи фінансового контролю. Ко­ли науковці звикнуть до такого місця інституту фінансового контролю в системі фінансового права, його можна буде нази­вати фінансово-контрольним правом, як і пропонує професор К. С. Бельський².

¹ Див. детальніше: Грачева Е. ¡0., Толстопятенко Г. П., Рыжкова Е. А. Налоговый контроль. — М., 2004. — С. 121-127.

² Вельский К. С. Оригинальный взгляд на предмет фінансового права // Го­сударство и право.— 2005. — № 4. — С. 119.

Існує також пропозиція розширити предмет фінансового права, включивши до його складу облікове право як підгалузь фінансового права. Останнє представляє собою сукупність юридичних норм, які регулюють суспільні (фінансові у сфері облікової діяльності) відносини, які виникають у процесі утво­рення, розподілу, накопичення й використання коштів із ме­тою виконання найбільш актуальних завдань держави на пев­ному історичному етапі¹. Безперечно, важко погодитися з точ­кою зору доктора юридичних наук Е. М. Ашмариною щодо включення такої підгалузі у систему фінансового права. Хоча норми, що регулюють облік економічних процесів, мають спе­цифіку, властиву багатьом нормам бюджетного і податкового права. Без облікових систем неможливий фінансовий конт­роль. Облікове право складається з сукупності правових інсти­тутів, які регулюють відносини в галузі певного виду фінансо­вого обліку (бухгалтерського, податкового, бюджетного тощо).

Думки автора підручника наведені для того, щоб читачі змогли продумати пропозиції щодо зміни системи фінансового права, адже істина народжується в дебатах. А поки що у під­ручнику наводиться система фінансового права, до якої звикли ще з перших підручників 50-х років XX століття.

Фінансове право складається з великої кількості фінансово-правових норм. Разом вони становлять цілісну систему, в якій фінансово-правові норми в певній послідовності і взаємозв'яз­ку групуються в різні правові інститути, що регулюють одно­рідні фінансові відносини в галузі бюджету, позабюджетних цільових фондів, державного кредиту, державних доходів то­що. Кожний вид фінансових відносин є відносно самостійним у фінансовій системі і регулюється в зв'язку з цим такою ж відносно незалежною групою фінансово-правових норм, які в сукупності створюють інститути фінансового права. Таким чи­ном, система фінансового права як галузі права — це об'єк­тивно обумовлена фінансовою' системою внутрішня його бу­дова, об'єднання і розташування фінансово-правових норм у певній послідовності.

Дата добавления: 2015-09-29