Міністерство освіти і науки України 8 страница

Указ Президента України від 23 липня 1998 р. № 817/98 "Про деякі пи­тання щодо дерегулювання підприємницької діяльності // Урядовий кур'єр. —

1998.— № 143. Така ж можливість передбачена і постановою Кабінету Мі­ністрів України від 29 січня 1999 р. № 112 // Офіційний вісник України. —

1999.— № 5. — Ст. 41-42.

му працює контролер. Усі акти, якими завершуються конт­рольні перевірки усіх форм і методів, повинні прийматися в певні, установлені законодавством терміни, бути підписані контролерами та суб'єктами, які підлягають контролю.

Президія Вищого арбітражного суду України у постанові від 26 січня 2000 р. № 02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із визнанням недійсними актів державних та інших органів" визначила: "Недодержання вимог правових норм, які регулюють порядок прийняття акта, у тому числі стосовно його форми, строків прийняття тощо, може бу­ти підставою для визнання такого акта недійсним лише у тому разі, коли відповідне порушення спричинило прийняття непра­вильного акта. Якщо ж акт в цілому узгоджується з вимогами чинного законодавства та прийнятий відповідно до обставин, що склалися, тобто є правильним по суті, то окремі порушен­ня встановленої процедури прийняття акта не можуть бути підставою для визнання його недійсним, якщо інше не перед­бачено законодавством".

Перевірка як правило не триває більше ЗО робочих днів, і на цей термін видається контролеру посвідчення. Винятком з цього правила є перевірка підприємств із річним сукупним ва­ловим доходом понад 20 млн. гривень. Для цього треба отри­мати дозвіл керівника органу податкової служби, якому підпо­рядкована податкова інспекція. Цей керівник видає контролеру і нове посвідчення.

Керівники контрольованих підприємств і організацій мають право не допускати перевіряючих у випадках, передбачених законодавством:

— у разі непогодження графіків проведення планових пере­вірок, якщо за 10 днів до початку перевірки юридичну осо­бу письмово не повідомили про її проведення;

— якщо контролер не пред'явив службового посвідчення на перевірку.

Про такі випадки недопущення контролера необхідно скла­сти акт. Якщо перевіряючий відмовляється підписувати цей акт, необхідно запросити третю особу і повідомити про це контролюючий орган.

Основним методом фінансового контролю є ревізія. Ревізія — метод документального контролю за фінансово-господарсь­кою діяльністю підприємства, установи, організації, дотри­манням законодавства з фінансових питань, достовірністю обліку і звітності, спосіб документального викриття недо­стач, розтрат, привласнень та крадіжок коштів і мате­ріальних цінностей, попередження фінансових зловживань^.

Законодавство закріплює обов'язковий і регулярний характер ревізії. Вона повинна провадитися, як правило, на місці і засно­вується на перевірці первинних документів, бухгалтерської, ста­тистичної звітності, фактичної наявності готівки. Як правило, ревізії провадяться за планом і заздалегідь складеною програ­мою перевірки. Нормативно-правові акти передбачають коорди­націю перевірок підконтрольних об'єктів з тим, щоб контролю­ючі органи не заміняли один одного на підконтрольному об'єк­ті, а починали роботу або одночасно, або один із них².

Ревізори перевіряють на об'єктах первинні документи, бух­галтерську звітність, плани, кошториси, наявність готівки, цін­них паперів, товарно-матеріальних цінностей, основних фон­дів. Вони мають право проводити часткові й суцільні інвента­ризації, опечатувати склади, каси; залучати фахівців та експер­тів для проведення ревізії; одержувати письмові пояснення до питань, які виникають під час перевірок тощо³.

Методи фінансового контрою слід відрізняти від методики проведення фінансового контролю, яка означає детальні засоби конкретної перевірки. Так, при перевірці зберігання коштів у касі установи необхідно спочатку про­вести інвентаризацію каси. Для чого відповідно з банківськими правилами за­крити й опечатати місця зберігання коштів, проглянути касову книгу касира і всі документи щодо приходу прибутків і витрат каси цього дня, що знаходи­ться у касира, або електронні варіанти. Останні номери прибуткових і видат­кових ордерів зіставляються з даними журналу реєстрації касових ордерів у бухгалтерії і встановлюється, де знаходяться ордери, що не надійшли в касу. Після чого перевіряються сейфи або інші сховища коштів, і перевіряючий по­чинає дивитись готівку.

² Порядок координації проведення планових виїзних перевірок фінансо­во-господарської діяльності контролюючими органами. Затверджено постано­вою Кабінету Міністрів України від 29 січня 1999 р. № 112 // Офіційний віс­ник України. — 1999. — № 5. — Ст. 41-42.

³ Інструкцію про порядок проведення ревізій і перевірок органами Держав­ної Контрольно-ревізійної Служби в Україні, затверджену наказом ГоловКРУ України від 3 жовтня 1997 р. № 121 // Офіційний вісник України. — 1997. — № 44. — Ст. 266 із змінами і доповненнями від 4 жовтня 1999 р. № 88, віл 29 листопада 2000 р. № 95.

За змістом ревізії поділяються на документальні та фак­тичні. Документальні ревізії включають в себе перевірку різ­них фінансових документів, аналіз яких дає можливість вста­новити законність, доцільність та ефективність витрачання кош­тів або матеріалів.

При проведенні фактичної ревізії перевіряється наявність готівки, цінних паперів, матеріальних цінностей.

За часом здійснення ревізії поділяються на планові й поза­планові.

Періодичність перевірок контролюючими органами встанов­люється нормативно-правовими актами'.

Документальна перевірка великих платників податків сто­совно дотримання податкового й валютного законодавства, правильності та своєчасності сплати обов'язкових платежів до бюджетів усіх рівнів проводиться комплексно один раз на рік за затвердженими планами.

Зустрічні перевірки дозволяються при виникненні необхід­ності в їх проведенні на підставі звернення органів податкової служи, які взяли на облік юридичних або фізичних осіб за місцем їх проживання протягом десяти робочих днів з момен­ту одержання завдання.

Перевірки на подання правоохоронних органів провадяться незалежно від кількості раніше проведених перевірок у цього господарюючого суб'єкта.

Перевірки всіх суб'єктів підприємницької діяльності у зв'яз­ку з надходженням оперативної інформації стосовно проти­правних дій посадових осіб, правопорушень у сфері оподатку­вання, ухилення від сплати податків здійснюється при надхо­дженні такої інформації.

У Контрольно-ревізійних органів з'явилися нові форми робо­ти, зокрема аудит ефективності виконання державних програм із метою комплексної оцінки зробленого. Основною метою перевірки КРУ стало: не констатувати факт порушення, а виявити причини збиткової діяльності, щоб внести пропозиції щодо реорганізації збиткової галузі.

¹ Порядок періодичності перевірок і проведення обстежень виробничих, складських, торговельних та інших приміщень. Затверджено наказом Держав­ної податкової адміністрації України від 30 липня 1998 р. № 371 // Бізнес. — 1998. —№ 34. — С. 47 вкладника).

Під час запровадження нової форми контролю необхідно враховувати таке: результати аудиту ефективності будуть більш вагомими, коли його елементи будуть поєднані з ре­візією. Такий підхід вимагає підвищення кваліфікації ревізорів з питань експертизи нормативно-правових актів, економічного аналізу й менеджменту, а також потребує посиленої аналітич­ної роботи ГоловКРУ та його галузевих управлінь. Аудит ефективності — це форма контролю, яка складається з сукуп­ності статистичних, ревізійних та аналітичних дій, спрямова­них на визначення рівня ефективності державних вкладень при реалізації запланованих цілей, встановлення факторів, що перешкоджають досягненню максимального результату при використанні визначеного обсягу трудових, матеріальних і фінансових ресурсів, та обґрунтування пропозицій щодо підви­щення ефективності використання державних ресурсів'.

Відомчий фінансовий контроль проводиться в системі мі­ністерств гі інших центральних органів виконавчої влади за фінансово-господарською діяльністю підприємств, установ і організацій, що віднесені до сфери їх управління².

Відомчий фінансовий контроль покладається на міністерст­ва та відомства, контрольно-ревізійні підрозділи яких прова­дять ревізії та перевірки фінансово-господарської діяльності на підпорядкованих їм державних (казенних) підприємствах, уста­новах і організаціях.

Ревізії та перевірки проводяться комплексно на підставі річних планів, узгоджених із ГоловКРУ або з його підрозділа­ми на місцях. В окремих випадках за наказом міністра або ке­рівника іншого центрального органу виконавчої влади можуть відбуватися позапланові ревізії і перевірки.

¹ Стефанюк І. Б. — перший заступник Голови КРУ України: "До нової якості бюджетного контролю через аудит ефективності".

² Див.: Положення про відомчий контроль у системі міністерств, інших центральних органів виконавчої влади за фінансово-господарською діяльніс­тю підприємств, установ і організацій, віднесених до сфери їх управління. За­тверджено постановою Кабінету Міністрів України від 10 липня 1998 р. № 1053 // Офіційний вісник України. — 1998. — № 28. — Ст. 1041; Порядок здійснення міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади внутрішнього фінансового контролю. Затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22 травня 2002 р. № 685.

Законодавством заборонено дублювання ревізій і перевірок, тому робота органів відомчого контролю координується із ро­ботою органів державної контрольно-ревізійної служби. Дер­жавна контрольно-ревізійна служба може провадити загальні ревізії та перевірки разом із органами відомчого контролю.

Ревізори мають право перевіряти на контрольованих об'єк­тах плани, кошториси, грошові та інші документи, наявність готівки, цінностей. У випадках виявлення підробок або інших зловживань вилучати необхідні документи на термін проведен­ня ревізії або перевірки, залишаючи у справі акт вилучення, копії або реєстри документів.

Ревізори перевіряють наявність сировини, правильність її списання, можуть вимагати проведення інвентаризації ціннос­тей, опечатувати каси, касові приміщення, склади тощо. Ре­візор діє, користуючись вимогами законодавства і зобов'яза­ний брати участь у розробці пропозицій щодо покращення справ у підконтрольного об'єкта, посилення контролю за фінан­сово-господарською діяльністю та дотриманням фінансової дис­ципліни.

Внутрішньогосподарський контроль являє собою перевірку виробничої і господарської діяльності підприємств, їх структур­них підрозділів, яка здійснюється бухгалтерією, фінансовим відділом господарюючого суб'єкта. Основний обов'язок з про­ведення внутрішньогосподарського контролю лежить на голов­ному бухгалтерові, який несе відповідальність за ведення бух­галтерського обліку, своєчасно подає повну і достовірну бух­галтерську звітність; забезпечує відповідність господарських операцій законодавству України, контроль за виконанням зо­бов'язань, рухом майна.

Здійснюючи свої повноваження, головний бухгалтер має право другого підпису фінансових документів і безпосередньо підпорядкований керівнику своєї організації, ним призначаєть­ся й звільняється з роботи.

Якщо між керівником і головним бухгалтером виникли не­порозуміння з приводу підпису фінансового документа, то у випадку підпису документа керівником головний бухгалтер свій підпис може не ставити. Повну відповідальність у таких випадках несе керівник.

§ 5. Аудиторський контроль

Аудиторська діяльність в Україні регулюється Законом Украї­ни "Про аудиторську діяльність" від 22 квітня 1993 р. та ін­шими законами України і включає в себе організаційне і мето­дичне забезпечення аудита, виконання перевірок (аудит) і по­в'язаних з ними експертиз, консультацій з питань бухгалтерсь­кого обліку, звітності, оподаткування та інших видів еконо-міко-правового забезпечення підприємницької діяльності фі­зичних і юридичних осіб.

Прибуток від аудиторської діяльності оподатковується за законодавством.

Аудит — це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації з фінан­сово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з ме­тою визначення достовірності їх звітності, обліку, його пов­ноти і відповідності чинному законодавству і встановленим нормативам^.

Аудитором можуть бути громадяни, які мають кваліфіка­ційний сертифікат на право на заняття аудиторською діяльніс­тю на території України².

Аудит здійснюється незалежними особами або аудиторсь­кими фірмами, які мають ліцензію на право здійснення ауди­торської діяльності на території України. Одноосібний аудитор повинен на підставі діючого сертифіката одержати ліцензію.

Право на одержання сертифіката (підтвердження придатно­сті до аудиторської діяльності) мають громадяни з вищою освітою, певними знаннями з питань аудита і досвідом роботи не менше трьох років підряд на посадах аудитора, ревізора, бухгалтера, юриста, фінансиста або економіста. Знання аудита перевіряються відповідним іспитом.

Аудиторам закон забороняє безпосередньо займатися торго­вою, посередницькою і виробничою діяльністю. Але їм дозво­лено одержувати дивіденди від акцій і доходи від інших кор­поративних прав.

Сертифікацію і ліцензування осіб, що мають бажання займа­тися аудиторською діяльністю, затвердження програми підго­товки аудиторів, норм і стандартів аудита, а також ведення Реєстру аудиторських фірм і аудиторів здійснює Аудиторська палата України.

' Див.: ст. 6 Закону України "Про аудиторську діяльність".

² Доповнення до Закону "Про аудиторську діяльність", внесене Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів України".

Аудиторська палата — незалежний, самостійний орган, що діє на принципах самоуправління. Аудиторська палата фор­мується шляхом делегування до її складу п'яти представників від професійної громадської організації аудиторів України, по одному представнику від Міністерства фінансів України, Головної державної податкової адміністрації України, НБУ, Мінстату України, Мінюсту України та п'яти представників від учбових, наукових чи інших організацій за рекомендацією вищевказаних державних органів.

Повноваження Аудиторської палати визначаються Законом та Статутом Аудиторської палати. Загальна кількість членів Аудиторської палати складає 20 осіб. Строк повноважень не може перевищувати 5 років. Щороку проводиться ротація не менше як 3 членів. Ротація здійснюється на підставі визначен­ня особистого рейтингу членів Аудиторської палати шляхом таємного анкетування аудиторів України.

Ліцензування на заняття аудиторською діяльністю надаєть­ся Аудиторською палатою на підставі клопотання фірми або окремого аудитора після державної реєстрації їх як суб'єктів підприємницької діяльності. Ліцензія надається на 5 років.

Аудитор повинен мати знання з організації, технології та етики аудиту, бухгалтерського обліку, кредиту, оподаткування, економіки і управління виробництвом, комп'ютеризації обліку. Він зобов'язаний вміти захистити законні майнові інтереси господарюючих суб'єктів в органах податкової служби і право­охоронних органах¹.

Закон вимагає, щоб аудитор був особою, яка відповідає кваліфікаційним вимогам, що встановлені державою, і мав кваліфікаційний атестат аудитора.

Аудиторський контроль не підміняє державного фінансово­го контролю, а співпрацює з державними органами.

Аудит може бути ініціативним (наприклад, за бажанням керівництва підприємства) і обов'язковим, який передбачаєть­ся ст. 10 Закону України "Про аудиторську діяльність". Обо­в'язковий аудит проводиться для: 1) підтвердження достовір­ності й повноти річного балансу і звітності комерційних бан­ків, фондів, бірж, компаній та інших господарюючих суб'єк­тів, звітність яких обнародується офіційно, крім бюджетних установ і організацій, які не займаються підприємницькою діяльністю; 2) емітентів цінних паперів та у інших випадках, передбачених ст. 10 Закону України "Про аудиторську діяль­ність".

Див.: Лабынцев Н. Т.. Ковалева О. В. Аудит: теория и практика. —- М., 1999. — С. 60.

При здійсненні перевірки аудитор має право:

о перевіряти у господарюючих суб'єктів у повному обсязі до­кументацію з фінансово-господарської діяльності, наявність готівки та матеріальних цінностей;

о одержувати роз'яснення по питаннях і додаткові відомості, необхідні для аудиторської перевірки, та роз'яснення від третіх осіб, державних органів, які доручили проведення аудиторської перевірки;

о самостійно визначати форми і методи проведення аудитор­ської перевірки, виходячи із вимог нормативно-правових актів, залучаючи для перевірки аудиторів, що працюють в інших аудиторських фірмах;

о відмовитися від проведення аудиторської перевірки у ви­падках непредставлення об'єктом, що перевіряється, необ­хідної документації, а також у випадках незабезпечення особистої небезпеки аудитора або членів його родини за наявності такої необхідності.

Аудитори зобов язані:

— дотримуватися законності під час перевірки;

— надавати кваліфіковані послуги;

— забезпечити збереження документів, які одержані в ході проведення перевірки, та нерозголошення їх змісту без зго­ди господарюючого суб'єкта, за винятком випадків, перед­бачених законодавством;

— відповідати перед замовником за порушення умов договору відповідно до чинного законодавства України.

Закон забороняє проведення аудита:

— аудиторам, що мають прямі родинні зв'язки з керівництвом суб'єкта, що перевіряється;

— якщо аудитор має особисті майнові інтереси у суб'єкта, що перевіряється;

— якщо він є членом керівництва, засновником, власником го­сподарюючого суб'єкта, що перевіряється, його працівни­ком або працівником чи власником дочірнього підприєм­ства, філіалу або представництва.

Наслідком аудиторської перевірки є висновок, що має силу офіційного документа. Аудиторський висновок складається із дотриманням відповідних норм і стандартів і повинен вміщу­вати підтвердження достовірності, повноти і відповідності бух­галтерської звітності замовника законодавству.

Текст аудиторського висновку включає:

— вступну частину (юридична адреса аудиторів, що беруть участь у перевірці, дати видачі ліцензій тощо).

— аналітичну частину, в якій вказуються наслідки перевірки організації бухобліку, складання відповідної звітності і ста­ну внутрішнього контролю, факти виявлених порушень, що можуть впливати на достовірність звітів, порушення зако­нодавства, які наносять збитки як власникам, так і третім особам;

— підсумкову частину, де підтверджується достовірність фінан­сової звітності підприємства, що перевіряється.

Прибуток від аудиторської діяльності оподатковується за законодавством.

За неналежне виконання своїх зобов'язань, визначених у законодавстві та договорі, аудиторська фірма несе майнову відповідальність, розмір якої не може перевищувати фактично нанесених замовнику збитків.

За умови неодноразового грубого порушення чинного зако­нодавства України, фактів низької якості аудиторських пере­вірок Аудиторська палата може припинити дію сертифіката і ліцензії. Це рішення може бути оскаржене в суді чи господар­ському суді.

Контрольні запитання

1. Поняття, значення та види фінансового контролю.

2. Форми фінансового контролю.

3. Органи держави загальної компетенції, які здійснюють фінансовий контроль, їх функції.

4. Спеціальні державні органи фінансового контролю, їх фу­нкції.

5. Методи фінансового контролю.

6. Ревізія як основний метод фінансового контролю, їх види.

7. Порядок проведення планових і позапланових перевірок органами фінансового контролю.

8. Чим відрізняється метод фінансового контролю від мето­дики його проведення?

9. Сутність аудиторського контролю. Права Аудиторської па­лати.

10. Права й обов'язки аудиторів.

11. Зміст і значення висновку аудиторської перевірки.

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Модуль 2 Правове регулювання державних і місцевих централізованих фондів коштів

Глава 5. БЮДЖЕТНЕ ПРАВО І БЮДЖЕТНА СИСТЕМА УКРАЇНИ

• Бюджет як економічна і як правова категорія

• Значення бюджету для функціонування держави і органів міс­цевого самоврядування

• Бюджетне право й особливості бюджетно-правових норм і бю­джетно-правових відносин

• Бюджетна система України та принципи її побудови

• Зведений бюджет і його призначення

• Правове регулювання структури бюджетів

§ 1. Поняття бюджету та його значення для функціону­вання держави й органів місцевого самоврядування

Зміст і направленість діяльності нашої держави відповідно до Конституції України визначають права, свободи людини і гро­мадянина та їх гарантії. Людина, її життя, здоров'я, честь, до­стоїнство і безпека повинні в Україні стати найвищою соціаль­ною цінністю. Для виконання завдань і функцій, визначених Конституцією, державі потрібні матеріальні засоби, які в умо­вах товарно-грошових відносин, ринкової економіки мають грошовий вираз. Кошти потрібні всім без винятку державам, і вони їх отримують із централізованих фондів коштів, що зна­ходяться в їх розпорядженні, — бюджетів.

Бюджет є тим централізованим фондом кожної держави або муніципального органу, з якого протягом певного, встановле­ного законодавством періоду, можна використовувати кошти на фінансування щоденних потреб. Сукупність усіх бюджетів на території держави складають її бюджетну систему.

Відомий вчений, юрист, що займався питаннями фінансово­го права, сформулював поняття "бюджет" так: під бюджетом у вузькому розумінні вважають загальне можливе обчислення майбутніх видатків і очікуваних для їх покриття доходів держави із підведеним балансом для певного майбутнього періоду часу, який має назву фінансовий або бюджетний рік¹.

¹ Иловайский С. И. Учебник финансового права / Под ред. Н.П. Яснопольс-кого, профессора Университета святого Владимира в Киеве. — Одесса, 1912. — С. 140.

Багато науковців вважають, що бюджет держави —- це її фінансовий план. У держави багато фінансових планів, напри­клад, баланс фінансових ресурсів, кошторис бюджетної уста­нови й т. ін. Бюджет стосовно всіх фінансових планів завжди має_координуючий характер. Адже для успішного функціону­вання державі необхідно запланувати таку кількість доходів, які надійдуть у централізований фонд і яких вистачить для фінансування першочергових, пріоритетних видатків, без по­криття яких їй не обійтися. Планувати на далеку перспективу важко, оскільки надходження до бюджету — це частина на­ціонального доходу, тому ці надходження треба планувати на певний період, коли їх можна підрахувати.

Внесення платежів до бюджету і одержання коштів органа­ми держави і органами місцевого самоврядування для покрит­тя витрат, пов'язаних із виконанням ними завдань і функ­цій, — це суспільні відносини, пов'язані із формуванням, роз­поділом і використанням централізованих фондів коштів, тоб­то мова йде про бюджет як економічну категорію.

Київський професор-економіст О. Д. Василик визначає дер­жавний бюджет України як централізований фонд фінансових ресурсів держави, який використовується нею для виконання покладених Конституцією функцій¹. Тепер є визначення бю­джету і в Бюджетному кодексі: "Бюджет — план формування і використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, орга­нами влади АРК та органами місцевого самоврядування про­тягом бюджетного періоду"².

Юристи-фінансисти вважають, що бюджет можна розгляда­ти як економічну й юридичну категорії³.

Бюджет як економічна категорія — це сукупність суспіль­них відносин при формуванні, розподілі та використанні цент­ралізованого фонду коштів на рівні держави й органів місце­вого самоврядування, необхідних державі і місцевому само­врядуванню для виконання їхніх завдань і функцій.

¹ Василик О. Д. Державні фінанси України. — К.: Вища школа, 1997. — С. 28.

²Див.: ст. 2 Бюджетного кодексу України.

³ Див.: Финансовое право. Учебник / Под ред. проф. Н.И. Химичевой. ■— М., 1999. — С. 139; Финансовое право / Под ред. проф. Грачевой Е.Ю. и проф. Толстопятенко Г.П. — М.: Проспект, 2003. — С. 63.

За матеріальним змістом бюджет — централізований фонд коштів держави або муніципального органу, який здійснює функції на певній адміністративній території. Бюджет у держа­ві затверджується законом, а в адміністративно-територіальних одиницях — рішеннями відповідних представницьких органів — рад. Цими актами, в першу чергу, покладаються обов'язки на відповідні органи виконавчої влади з мобілізації коштів, необ­хідних для виконання запланованих видатків, пов'язаних із функціонуванням держави чи органу місцевого самоврядування.

Усі доходи, які формують бюджет, справляються державою (або стягуються, якщо не вносяться в силу покладеного на всіх, хто має доходи, Конституцією України обов'язку) на під­ставі постійно діючого законодавства. Але чинне законодавст­во про доходи встановлює види платежів, розміри, і, виходячи із суми прибутку або доходу окремого платника, тоді вони надходять до бюджету. Законодавство встановлює також види видатків, нормує їх. Проте чинне законодавство про доходи і видатки не може визначити загального обсягу доходів і видат­ків, необхідних державі або органу місцевого самоврядування на певний плановий період.

Це робиться в акті про бюджет — законі про державний бюджет або рішенні відповідної місцевої ради, де встановлю­ється загальна сума доходів, які необхідно зібрати в планова­ному році, і загальна сума видатків, потрібних для виконання першочергових завдань, що стоять перед державою і органами місцевого самоврядування.

У правовому призначенні бюджету полягає і одна з найваж­ливіших гарантій закономірності і необхідності управління в країні, оскільки прийняття і виконання будь-якого управлінсь­кого рішення вимагає витрат коштів. Правове значення бю­джет має тільки в країнах, де парламент приймає бюджет у формі закону (а муніципальний орган у формі рішення місце­вого представницького органу). Саме в цьому і виявляється воля представницького органу влади.

Бюджет має і політичне значення, оскільки своїм волевияв­ленням законодавчий орган затверджує обсяг доходів і видат­ків бюджету. Цим парламент зобов'язує уряд виконувати за­кон і ставити свою діяльність під контроль. Те саме слід ска­зати і про рішення місцевих представницьких органів про міс­цеві бюджети.

Бюджет відіграє різну роль у житті кожної країни. Його можна розглядати в таких аспектах:

— у матеріальному — як документ, в якому об'єднуються дохо­ди і видатки держави або органу місцевого самоврядування;

— в юридичному — як закон або рішення місцевих органів про бюджет, тобто юридичні акти різної правової форми;

— в адміністративному як попередній план доходів і видатків;

— у бухгалтерському — як зведену таблицю зібраних доходів і видатків (за класифікацією доходів і видатків);

— у політичному — як дозвіл законодавчого (або місцевого представницького) органу уряду на формування і викорис­тання державних (і місцевих) фінансових ресурсів;

— в економічному і соціальному — як інструмен т впл иву дер­жави або органу місцевого самоврядування на економічне і соціальне життя країни¹.

Сутність бюджету будь-якої держави визначається її соціаль­но-економічним устроєм, завданнями і функціями. Головною метою економічного розвитку України є подолання кризових явищ і припинення падіння виробництва, укріплення фінансово-кредитної і грошової системи.

У соціальній сфері держава прагне підвищення життєвого рівня трудящих, поступового введення нових елементів соціаль­ного забезпечення, вдосконалення форм надання допомоги ма­лозабезпеченому населенню. Суверенна держава забезпечує оборону країни і фінансує витрати, пов'язані з виконанням цієї функції. Держава фінансує видатки, пов'язані з утриман­ням правоохоронних органів, органів державної виконавчої влади, що і визначає видатки бюджетів. Перехід до ринкової економіки робить основним доходним джерелом податкові платежі юридичних і фізичних осіб, а також усі види неподат­кових платежів.

Виходячи із вищевикладеного державний бюджет та бю­джети органів місцевого самоврядування можна визначити як установлений нормами закону, прийнятого Верховною Ра­дою України або рішенням органів місцевого самоврядування, план формування, розподілу і використання централізованого (для держави або відповідної території") фонду коштів, необ­хідного для виконання завдань і функцій держави в цілому і адміністративно-територіальних одиниць, що очолюються органами місцевого самоврядування.

¹ Рыжкова Е. А. Бюджетное право и процес // Сб. научных трудов МГИМО. — М. — Вып. II. — С. 42.

У більшості країн бюджет приймається на один рік. Річний бюджет було введено у Великобританії ще в XVII столітті. І поступово принцип щорічності став одним з основних. Парла­мент дає згоду виконавчій владі збирати доходи, встановлені законодавством, і витрачати їх на санкціоновані ним витрати тільки протягом певного періоду, який одержав назву бю­джетного періоду, фінансового або адміністративного року. Як правило, цей період триває 12 місяців у всіх державах. Од­нак початок цього періоду не збігається в різних країнах. В Україні ст. 96 Конституції встановила, що Державний бюджет затверджується щорічно на період із 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин — на інший період.

Дата добавления: 2015-09-29