Значне місце серед міжнародних договорів займають конвенції Міжнародної Організації Праці (МОП) - спеціальної установи Організації Об'єднаних Націй щодо міжнародного співробітництва у галузі поліпшення умов праці та рекомендації щодо їх застосування. Основна частина цих конвенцій стосується питань охорони праці.
Крім закону "Про охорону праці" основні положення щодо безпеки пильності визначаються спеціальними законодавчими актами, що приймаються Кабінетом Міністрів, Державним комітетом по нагляду за охороною праці. Міністерством охорони здоров'я, Міністерством енергетики та іншими відомствами. Крім законодавчих актів, правові відносини у сфері охорони праці регулюються підзаконними нормативними актами, указами і розпорядженнями І (резидента, рішеннями Уряду, нормативними актами Міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади.
Спеціальними законодавчими актами є міжгалузеві та галузеві акти про охорону праці. Це Державні стандарти Системи стандартів безпеки праці; Будівельні норми та правила; Санітарні норми; Правила техніки безпеки при експлуатації електроустановок споживачів; Норми радіаційної безпеки і т. ін.
Управління охороною праці передбачає: соціально-економічні; організаційно-технічні; організаційні; технологічні; санітарно-гігієнічні та лікуватьно-профілакгичні методи. Кожен з цих методів управління базуєгься на заходах недопущення впливу на працівників небезпечних та шкідливих чинників на засадах правильної організації технологічного процесу, робочих місць, нагляду та контролю за дотриманням вимог безпеки, навченості та дисциплінованості працюючих, досконале використання обладнання, засобів колективного та індивідуального захисту.
Законодавчі та нормативні акти щодо охорони праці є обов'язковими для виконання при всіх видах діяльності, незалежно від форм власності та господарювання. Тому відповідно до цих актів на кожному робочому місці забезпечується безпека технологічних процесів, машин, механізмів, а також відповідні санітарно-побутові умови.
 |
5.1.2. Законодавство про охорону навколишнього середовища
Екологічна безпека - це стан навколишнього середовища при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров'я людей.
Закон "Про охорону навколишнього природного середовища" був прийнятий
25 червня 1991р. Цей закон забезпечує екологічну безпеку для життєдіяльності нинішнього та майбутніх поколінь, захист життя і здоров'я населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього природного середовища, досягнення гармонійної взаємодії суспільства та природи.
Основні принципи охорони навколишнього середовища гарантують: екологічну безпеку середовища для життя та здоров'я людей; екологізацію матеріального виробництва на підставі комплексного вирішення цих питань шляхом впровадження нових технологій; науково-обгрунтованого нормування впливу всіх видів предметної діяльності на природне середовище, а також вирішення питань щодо використання природних ресурсів з урахуванням ступеню антропогенної зміненості територій, сукупної дії чинників, що негативно впливають на екологічну обстановку.
Згідно до цього закону кожна людина має відповідні екологічні права та обов'язки. Екологічні права забезпечують безпечні умови проживання, участь в обговоренні проектів законодавчих актів, матеріалів щодо розміщення об'єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього середовища та отримання достовірної інформації про стан середовища та його вплив на здоров'я населення. В разі заподіяння шкоди здоров'ю та майну негативним впливом середовища людина має право подання до суду позову щодо відшкодування заподіяних збитків. Порушені екологічні права мають бути поновлені, а їх захист здійснюється у судовому порядку відповідно до законодавства України (ст. 9-11).
Щодо екологічних обов'язків, то населення держави має берегти природу, охороняти та раціонально використовувати її багатство, не порушувати екологічні права і законні інтереси інших суб'єктів, вносити плату за спеціальне використання природних ресурсів та штрафи за екологічні правопорушення, компенсувати шкоду, заподіяну забрудненням та іншим негативним впливом на навколишнє природне середовище (ст. 12).
Державний контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюється Радами народних депутатів та їх виконавчими та розпорядними органами. Міністерствами охорони навколишнього природного середовища, його органами на місцях та іншими спеціально уповноваженими державними органами. Контроль у галузі охорони
навколишнього середовища здійснюють також громадські інспектори. Нагляд за (одержанням законодавства щодо охорони навколишнього середовища здійснює Генеральний прокурор та підпорядковані йому органи прокуратури (ст. 35-37).
Підприємства зобов'язані забезпечувати і здійснювати заходи щодо запобігання та ліквідації наслідків негативного впливу шкідливих чинників на навколишнє природне середовище та здоров'я населення. Вміст природних та штучних домішок, що можуть в процесі виробництва негативно впливати на природу та людину не повинен перевищувати гранично допустимі рівні встановлені законодавством (ст. 52, 53).
Місцеві Ради народних депутатів, підприємства та населення зобов'язані вживати необхідних заходів щодо запобігання та недопущення перевищення встановлених рівнів акустичного іонізуючого та іншого шкідливого фізичного впливу на навколишнє природне середовище і здоров'я людей в населених пунктах, рекреаційних і заповідних зонах, а також у місцях масового скупчення і розмноження диких тварин.
Діяльність, що пов'язана з використанням радіоактивних речовин у різних формах з будь-якою метою повинна здійснюватися таким чином, щоб виключити можливість радіоактивного забруднення навколишнього природного середовища та негативного впливу на здоров'я людей у процесі видобутку, збагачення, транспортування, переробки та використання радіоактивних речовин (ст. 54).
Території, де виникли необоротні негативні зміни, де неможливо проживати та здійснювати господарську діяльність в наслідок змін у навколишньому природному середовищі через діяльність людини або руйнівного процесу стихійних сил природи оголошуються зонами надзвичайної екологічної ситуації. Зонами підвищеної екологічної небезпеки оголошуються території, де внаслідок діяльності людини або руйнівних стихійних сил природи відбулися тривалі негативні зміни у навколишньому природному середовищі, що ставлять під іагрозу здоров'я людини, збереження природних об'єктів і обмежують проведення господарської діяльності.
В процесі проектування і експлуатації об'єктів, діяльність яких може шкідливо впливати на навколишнє середовище, розробляються і здійснюються заходи, щодо запобігання аваріям та ліквідації їх шкідливих екологічних наслідків. Державні органи нагляду за безпечним проведенням робіт у промисловості і атомній енергетиці систематично проводять перевірку стану екологічно-небезпечних об'єктів та виконання відповідних заходів і вимог щодо їх безпечної експлуатації. У разі аварії, що спричинила забруднення навколишнього середовища, підприємства зобов'язані негайно приступити до ліквідації її наслідків.
Порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільну та кримінальну відповідальність.
Відповідальність несуть особи, що порушили екологічне законодавство, екологічні права на безпечне навколишнє середовище, норми екологічної безпеки, че виконали вимоги державної екологічної експертизи щодо проектування.
розміщення, будівництва екологічно небезпечних об'єктів, а також ті. що допустили наднормативні аварійні і залпові викиди і скиди забруднюючих речовин, не вжили заходів щодо ліквідації їх негативних наслідків. Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних осіб від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природного
середовища.
Шкода заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону природного середовища, піддягає компенсації, як правило, у повному обсязі. Особи, яким завдано такої шкоди мають право на відшкодування прибутків за час, необхідний для відновлення здоров'я, якості навколишнього природного середовища, відтворення природних ресурсів до стану, придатного для використання за цільовим
призначенням.
Особи, що володіють джерелами підвищеної екологічної небезпеки, зобов'язані компенсувати заподіяну шкоду, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок стихійних природних явищ чи
навмисних дій потерпілих.
5.1.3, Кримінальне законодавство
Кримінальне законодавство спрямоване на забезпечення захисту життя та здоров'я, гідності, прав і свобод громадян, екологічної безпеки та безпеки виробництва, державного суверенітету та конституційного ладу від злочинних посягань. Воно також регулює суспільні відносини, що виникають між державою і особою у разі скоєння нею злочину.
Основна функція кримінального законодавства - охоронна Вона має завдання поєднувати заходи соціального забезпечення і добробуту народу, запобігання правопорушення із заходами державного примусу у вигляді кримінального покарання осіб, що вчинити злочин.
Кримінальне законодавство розглядає:
1) злочин проти держави, державної та колективної власності: господарські та посадові злочини;
2) злочини проти життя, здоров'я, волі і гідності особи, злочини проти політичних і трудових прав громадян, проти індивідуальної власності громадян;
3) злочини проти порядку управління, проти громадської безпеки, громадського порядку та народного здоров'я і ін.
Кримінальне законодавство - це систематизована с\ купність юридичних норм, встановлених найвищим законодавчим органом влади, що визначають, які суспільно небезпечні діяння є злочинними і які покарання належать застосовувати до осіб, котрі їх вчинили. Об'єктом кримінально-правового захисту є правопорядок. урегульований нормами права суспільних відносин
Особа підлягає кримінальній відповідальності лише тоді, коли винна у вчиненні злочину, коли умисно або з необережності вчинила суспільно небезпечне діяння. Особа визначається винною у скоєнні злочину і підлягає кримінальному покаранню лише за вироком суду.
Злочин - це конкретне суспільно небезпечне діяння людини, що може проявлятися у формі дії або бездіяльності. А тому думки, переконання та наміри особи вчинити злочин, не реалізовані у конкретній суспільно небезпечній дії або бездіяльності, хточином не визнаються. Злочинна дія - це активна форма поведінки людини.
Злочинна бездіяльність - це форма поведінки людини, що пов'язана з невчиненням дій. які вона повинна була і могла вчинити (напр. неподання допомоги потерпілому медичним персоналам).
Тому злочином за кримінальним правом " визнається діяння (або бездіяльність), що є суспільно небезпечним, протиправним, винним та карним
Кримінальне право визнає дію вчинену' з необережності. Існує два
види необережності: злочинна самонадіяність і злочинна недбалість.
Злочинна самонадіяність буде тоді, коли особа передбачала небезпечні наслідки від своїх дій або бездіяльності та легковажно розраховувала на відвернення цих наслідків. При цьому людина усвідомлювала, що діє у невідповідності до закону, службових, професійних або загальноприйнятих правил і ін. При такій злочинній самонадіяності людина розраховує на реальні сили (напр. Знання, досвід, вміння, фізичні сили, сили природи) або конкретні обставини (надійність технічних засобів і ін.), що дозволяють уникнути суспільно небезпечні наслідки.
У цьому випадку, коли стався злочин, розрахунки людини були легковажними, з одного боку вона не достатньо оцінила значення обставин, що могли призвести до шкідливих наслідків, а з другого переоцінила свої можливості, які могли б відвернути такі наслідки.
І у першому і у другому випадках особа діє необережно і легковажно. Так, наприклад, водій автомобіля, який перевищує гранично допустиму швидкість, легковажно розраховує, що він завдяки своєму досвіду та вмінню не вчинить наїзду на пішохода, але такий наїзд стався.
Злочинна недбатість виражається в тому, що винна людина не передбачу вата суспільно небезпечних наслідків своєї дії або бездіяльності. Однак вона повинна була передбачити суспільно небезпечні наслідки від свого діяння.
Обов'язок бути уважним і розсудливим при певних діях та передбачати настання їх шкідливих наслідків покладається на людину законом, суспільними нормами та правилами, які регулюють службову або професійну діяльність і ін. Фактична можливість людини передбачити вказані наслідки заієжить від рівня спеціальних знань у конкретній галузі життєвого та практичного досвіду, конкретних умов і психологічного ставлення до своїх вчинків та їх наслідків.
Згідно з кримінальним законодавством до осіб, які вчинили злочин, можуть застосовуватися такі основні покарання: позбавлення волі; виправні роботи без позбавлення волі; позбавлення права займати певні посади: штраф; громадська
36»
догана. Крім основних видів покарань, може застосовуватися: конфіскація майна; позбавлення звання, рангу, чину; позбавлення батьківських прав. Стан екологічної обстановки у більшості регіонів України є незадовільним та загальновідомим. Чинним Законодавством передбачена відповідальність за незадовільний стан та завдання цим шкоди здоров'ю населенню, а також економічним інтересам держави (ст.227 КК). Передбачається відповідальність не за звичайний стан екологічної обстановки, а за стан, що різко і загрозливо погіршився. Таке погіршення пов'язане з забрудненням землі, водних ресурсів, атмосферного повітря або продуктів харчування, захворювання населення в районах з підвищеною екологічною небезпекою. В районах, де сталося забруднення навколишнього природнього середовища і внаслідок цього створилась підвищена екологічна небезпека, встановлюється особливий режим спостереження за станом захворюваності населення як на хвороби, специфічні для забруднення, що сталося (променева хвороба) так і на хвороби загальної етіології (рак, запалення легенів і ін.). Це дозволяє оцінити ступінь загрози для населення і вжити профілактичних і лікувальних заходів або у випадку потреби евакуювати людей.
До нормативних актів, що містять санітарно-гігієнічні та санітарно-протиепідемічні правила, належать «Основи законодавства про охорону здоров'я», «Про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення», декрети Кабміну, накази та інструкції Міністерства охорони здоров'я. До них належать правила, що регулюють санітарний контроль за водопостачанням населення та якістю продовольства, забезпечення належного санітарного стану, населених пунктів, транспорту, промислових підприємств.
5.1.4. Санітарний та протиепідемічний правовий захист
Санітарні та протиепідемічні заходи - це діяльність, спрямована на створення безпечних та здорових умов побуту, праці, навчання, відпочинку та інших сфер життя і діяльності людини, запобігання виникненню та поширенню інфекційних хвороб.
Верховною радою 24.02.1994 р затверджено закон "Про забезпечення санітарного та єпідемічного благополуччя населення" Санітарне та епідемічне благополуччя населення - це оптимальні умови життєдіяльності. що забезпечують низький рівень захворюваності, відсутність шкідливого впливу на здоров'я чинників навколишнього середовища, також умов для виникнення і поширення
інфекційних захворювань.
Державні санітарні норми, правила, гігієнічні нормативи, визначають критерії безпеки та нешкідливості для людини чинників
навколишнього середовища і вимоги щодо забезпечення оптимальних чи допустимих умов життєдіяльності людини.
Згідно з чинним законодавством громадяни мають право на: безпечні для здоров'я і життя продукти харчування, питну воду, умови праці, навчання, виховання, побут, відпочинок' та навколишнє природне середовище; відшкодування збитків, завданих їх здоров'ю внаслідок порушення санітарного законодавства, а також достовірну інформацію про стан свого здоров'я, населення, а також про наявні та можливі чинники ризику для здоров'я.
Громадяни повинні піклуватися про стан свого здоров'я і гігієнічне виховання своїх дітей, не шкодити здоров'ю, виконувати розпорядження державної санітарно-епідемічної служби.
Підприємства мають розробляти та здійснювати; санітарні та протиепідемічні заходи; забезпечувати контроль за виконанням вимог санітарних норм щодо безпеки використання, зберігання, транспортування шкідливих для здоров'я речовин та матеріалів, а також за скидами, викидами, відходами та готовою продукцією; негайно інформувати органи санітарно-епідеміологічної служби про надзвичайні події і ситуації, що становлять загрозу для здоров'я населення, санітарного і епідеміолргічного благополуччя.
Міністерство охорони здоров'я здійснює гігієнічну регламентацію небезпечних фізичних, хімічних, біологічних чинників, що присутні у середовищі життєдіяльності людини з метою обмеження інтенсивності або тривалості їх дії на здоров'я людини. Передбачається створити єдиний Державний реєстр небезпечних чинників, в якому навести їх назву, дані про їх призначення, властивості, біологічну дію, ступінь небезпеки для здоров'я людини, характер поведінки у навколишньому середовищі, виробництві, гігієнічні регламенти застосування і т. Ін.
Проекти національних, регіональних, місцевих і галузевих програм соціально - економічного розвитку і все те що стосується планування і забудови населених пунктів, курортів, об'єктів народного господарства, введення нових технологій, сировини, а також діючі об'єкти і об'єкти військового та оборонного призначення підлягають державній санітарно-гігієнічній експертизі. Рішення про необхідність і періодичність проведення державної санітарно-гігієнічної експертизи приймається санітарно-епідемічною службою.
Згідно з чинним законодавством органи державної і виконавчої влади зобов'язані забезпечити населення питною водою, кількість та якість якої має вілповілати вимогам санітарних норм і державних стандартів Для водоводів господарського питного водопостачання. їх джерел встановлюють зони санітарної охорони зі спеціальним режимом. Органи влади зобов'язані здійснювати заходи щодо захисту населення від шкідливого впливу неіонізуючих випромінювань, шуму, вібрацій та інших фізичних чинників
Атмосферне повітря в населених пунктах, на територіях підприємств, виробничих та інших приміщеннях тривалого чи тимчасового перебування людей повинно відповідати санітарним нормам. У процесі експлуатації споруд, будівель, обладнання власник зобов'язаний створити безпечні та здорові умови праці та
відпочинку, здійснювати заходи спрямовані на запобігання захворюванням, отруєнням, травмам, забрудненню навколишнього середовища.
За дотриманням санітарних норм здійснюється державний нагляд органами санітарно-епідеміологічної служби. Державну санітарну службу складають органи і заклади санітарно-епідемічного профілю Міністерства охорони здоров'я, відповідні заклади і підрозділи Міністерства оборони, Міністерства внутрішніх справ. Державного комітету у справах охорони кордону, служби безпеки. На ці установи покладаються функції спеціально уповноважених органів державного санітарно-епідеміологічного нагляду на підпорядкованих їм територіях, об'єктах, у частинах і підрозділах.
Санітарно-епідеміологічні служби здійснюють державний санітарно-епідеміологічний нагляд, визначають пріоритетні заходи щодо профілактики захворювань і охорони здоров'я населення від шкідливого впливу навколишнього середовища. Служба проводить нагляд за підприємствами і установами щодо дотримання санітарного законодавства і реалізації державної політики з цих питань. Контролює виконання програм, що стосуються запобігання шкідливого впливу чинників навколишнього середовшда на здоров'я населення
Працівники дії яких призвели до порушення санітарного законодавства підлягають дисциплінарній, адміністративній та цивільно-правовій відповідальності.
5.1.5. Положення Закону "Про цивільну оборону"
Згідно з цим законом та Положенням про Цивільну оборону і Женевську конвенцію від 12 серпня 1949 р. населення держави має право на захист свого життя та здоров'я від наслідків аварій, катастроф. стихійного лиха і може вимагати від Уряду, та інших органів державної виконавчої влади забезпечення його реалізації.
Держава як гарант цього права створює систему цивільної
оборони, яка повинна захистити населення від небезпечних наслідків
аварій і катастроф техногенного, екологічного, природного та воєнного
характеру. Цивільна оборона є державною системою органів управління
силами і засобами, що створюються для організації зіахисту\
населення від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру. Заходи Цивільної оборони поширюються на всю територію держави та всі верстви населення. Організація їх виконання здійснюється за територіально-виробничим принципом.
Загальне керівництво цивільної оборони покладається на Кабінет Міністрів, центральні та місцеві органи державної влади, адміністрації підприємств і організацій незалежно від форм власності та
господарювання. Начальником Цивільної оборони є прем'єр-міністр, на інших рівнях голови органів виконавчої влади, на підприємствах начальниками цивільної оборони є їх керівники (ст. 3,4). Безпосереднє керівництво за виконанням завдань Цивільної оборони. її органів управління та сю покладаються на штаб Цивільної оборони.
Штаб Цивільної оборони у своїй діяльності керується Конституцією і законами держави, постановами Верховної Ради, указами і розпорядженнями Президента, рішеннями Ради оборони, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів, наказами і директивами з питань навчання та захисту населення, щодо запобігання, надзвичайним ситуаціям та вжиття заходів в разі їх виникнення.
Силами Цивільної оборони є війська, спеціалізовані та невоєнізовані формування, що підпорядковуються Кабміну. Чисельність частин та підрозділів військ визначається від потреб і особливостей регіону призначення (ст. 9). Війська цивільної оборони утримуються за рахунок державного бюджету.
Цивільна оборона ставить перед собою таку мету:
• запобігати виникненню надзвичайних ситуацій техногенного та антропогенного походження і впроваджувати заходи щодо зменшення збитків і втрат у разі виникнення аварій, катастроф, вибухів, великих пожеж та стихійних явищ;
• завчасно розробляти: інженерно-технічні заходи щодо зменшення ризику виникнення надзвичайних ситуацій; науково обгрунтований прогноз наслідків надзвичайних ситуацій;
• здійснювати безпосереднє спостереження за станом потенційно небезпечних об'єктів навколишнього середовища;
• оповіщати населення про загрозу виникнення надзвичайних ситуацій у мирний та воєнний час і постійна інформували, про наявну обстановку:
• захист населення від наслідків аварій, катастроф, великого стихійного лиха і засобів масового ураження;
• організацію життєзабезпечення населення і проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у районах стихийного лиха та вогнищах надзвичайних ситуацій:
• створення систем аналізу та прогнозування управління і контролю за техногенно небезпечними об'єктами та підтримка їх готовності для сталого функціонування в умовах надзвичайних ситуацій;
• навчити населення вміло застосовувати в разі необхідності засоби індивідуального та колективного захисту.
Фінансування заходів Цивільної оборони здійснюється за рахунок державного та місцевих бюджетів а також коштів підприємств незалежно від їх форм власності і видів діяльності. Заходи, що потребують капітальних вкладень (споруди, системи оповіщення) фінансуються відповідно до загального порядку фінансування капітального будівництва.
Посадові особи та громадяни, винні у порушенні законодавства з питань цивільної оборони, несуть відповідальність згідно до чинного законодавства
5.1.6. Дорожньо-транспортний правовий захист
Дорожньо-транспортна безпека регламентується Законом "'Про дорожній рух" від 16 липня 1993 р. Цей закон визначає правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров'я громадян, створення безпечних умов для учасників руху та охорони
навколишнього середовища.
Посадові особи, що відповідають за експлуатацію транспортних
засобів зобов'язані:
Забезпечувати професійний рівень водіїв. дотримуватися режиму праці та відпочинку, здійснювати контроль за станом їх здоров'я. Забезпечувати належний технічний стан транспортних засобів та дотримуватися екологічних вимог при їх експлуатації. Не допускати на лінію транспортні засоби, технічний стан яких не відповідає державним стандартам або ті, що не пройшли державного технічного огляду. Учасники дорожнього руху (водії, пасажири, пішоходи та ін.) мають право на безпечні умови дорожнього руху, на відшкодування збитків, завданих внаслідок невідповідності стану автомобільних доріг, залізничних переїздів вимогам безпеки руху. Водій має право на відшкодування збитків, заподіяних внаслідок невідповідного стану автомобільних доріг, залізничних мостів вимогам безпеки руху, згідно з чинним законодавством (ст.16).
Пішохід має право на переважний перетин проїзної частини по пішохідним переходах, а при їх відсутності дорогу переходити під прямим кутом до краю проїзної частини. Він зобов'язаний рухатись тротуарами, а в разі їх відсутності по краю дороги, керуватися
сигналами світлофора.
Пасажири зобов'язані здійснювати посадку і висадку лише після повної зупинки руху з спеціальних майданчиків, а де їх немає, то з тротуару або узбіччя. Вони мають право на безпечне перевезення і відшкодування заподіяних збитків.
Експлуатація транспортних засобів забороняється, з вилученням
номерних знаків у разі: порушення правій і нормативів щодо
забезпечення безпеки дорожнього руху, технічних неполадок,
невідповідності номерних знаків або непроходження технічного
огляду.
Згідно з чинним законодавством водії і відповідні посадові особи органів МВС зобов'язані володіти практичними навичками надання першої медичної допомоги потерпілим внаслідок дорожньо-транспортних подій та періодично проходити відповідну підготовку за
програмами Міністерства охорони здоров'я. Транортні засоби повинні обладнуватися спеціальними медичними аптечками.
Керівники транспортннх засобів несуть відповідальність за додержання гранично допустимих викидів і скидів забруднюючих речовин та гранично допустимих рівнів фізичних впливів на навколишнє середовище, встановлених для відповідних видав транспорту. Згідно законодавства юридичні та фізичні особи, винні у порушенні відповідних правил, нормативів та стандартів несуть дисциплінарну, адміністративну і кримінальну відповідальність.
5.1.7. Законодавство про пожежну безпеку
Для вдосконалення роботи щодо забезпечення пожежної безпеки створена законодавчо-правова база. Правове» основою діяльності в галузі пожежної безпеки с Конституція, Закон "Про пожежну безпеку", Постанови Верховної Ради, укази і розпорядження Президента, декрети, постанеш та розпорядження Кабінету Міністрів, рішення органів державно! виконавчої влади, місцевого та регіонального самоврядування, прийняті в межах їх компетенції. Пожежна безпека забезпечується стандартами, будівельними нормами, правилами улаштування електроустановок, нормами технологічного проектування та іншими нормативними актами, виходячи з сфери їх дії, що регламентують вимоги пожежної безпеки.
Забезпечення пожежно! безпеки є невід'ємною частиною державно! політики щодо охорони життя та здоров'я населення, національного багатства і навколишнього природного середовища.
Закон "Про пожежну безпеку" визначає загальні правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території держави. Забезпечення пожежної безпеки є складовою частиною виробничої діяльності «підприємств, посадових осіб та працівників. Згідно з чинним законодавством забезпечення пожежної безпеки підприємств покладається на керівників та уповноважених осіб.
На кожному підприємстві з урахуванням його пожежної безпеки встановлюється відповідний протипожежний режим, порядок проведення пожежонебезпечних робіт, дії працівників у разі виникнення пожежі і тій Пожежна безпека забезпечується шляхом проведення організаційних, технічних та інших заходів, спрямованих на попередження пожеж, забезпечення безпеки населення, зниження матеріальних втрат і зменшення негативних екологічних наслідків, а уразі їх виникнення створення умов дія швидкого виклику пожежних підрозділів та успішного гасіння пожеж
Центральними органами державної виконавчої влади, органами місцевого та регіонального самоврядування в межах своєї' компетенції розробляються та впроваджуються у відповідних галузях та регіонах організаційні і науково-технічні заходи щодо запобігання пожежам та їх гасіння, забезпечення пожежної безпеки населених пунктів та об'єктів народного господарства.
До компетенції центральних органів державної виконавчої влади в галузі пожежної безпеки належить: проведення єдиної політики в галузі пожежної безпеки; розробка і затвердженні! державних стандартів, норм та правші пожежної безпеки; оперативне управління силами і технічними засобами, що залучаються до ліквідації великих пожеж.
Дата добавления: 2015-11-04; просмотров: 29 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |