Поняття поширюються на характеристики продуктів, технологію і способи їх виготовлення (що впливають на характеристики про дукту), термінологію та символи, упаковку і позначення ярликами.
Згідно з угодою за країнами визнається право на запровадження обов'язкових стандартів для забезпечення якості імпортованих това рів, захисту здоров'я та безпеки людини, збереження рослинного і тваринного світу та довкілля.
Технічні правила повинні відповідати таким умовам: • застосовувати режим нації найбільшого сприяння до імпорту з усіх джерел;
• застосовувати до імпортованих товарів принцип національного
режиму;
• формуватися і використовуватися способом, який не створює не
потрібних перешкод для торгівлі;
• базуватися на науковій інформації.
В угоді зазначено, що країни-учасниці використовуватимуть між народні стандарти як основу для національних стандартів. Міжна родні стандарти не застосовуються лише тоді, коли, на думку компе тентних органів, вони несправедливі або недоречні з огляду на клі матичні, географічні та технічні чинники.
Якщо країни запроваджують
національні стандарти, які не базу ються на міжнародних, вони повинні опублікувати про це повідом лення (to publish a notice) і повідомити секретаріат Світової організа ції торгівлі (to notify the WTO secretariat). Це дасть змогу країнам екс порту прокоментувати проекти стандартів (draftstandards) і сприя тиме врахуванню їх точок зору про товари, які вони експортують.
Угодою визначено, що виробник або експортер у певних випад ках має одержувати сертифікат відповідності (certificate of positive assurance) у компетентній інституції або лабораторії країни-виробни-ка. Ставлення до іноземних заявників не повинне бути гіршим, ніж до вітчизняних.
Угода про технічні бар'єри в торгівлі заохочує країни-учасниці взаємно визнавати сертифікати відповідності, результати інспекцій і тестів, виконаних компетентними сертифікаційними органами.
Згідно з угодою не лише центральні органи влади країн, а й ор гани місцевої влади повинні дотримуватися передбаченого нею по рядку.
Добровільні стандарти можуть зашкодити міжнародній торгівлі, якщо вони значно відрізняються у різних країнах. Угода містить "Кодекс гарної практики" (Code of Good Practice), який визначає по рядок підготовки, прийняття і застосування стандартів. Такі прин ципи і правила нагадують технічні правила стосовно обов'язкових стандартів. Інформація про стандарти, які опрацьовуються та прий няті, має публікуватися щонайменше один раз на півроку. Після прийняття стандарту компетентні національні органи повинні надіс лати Інформаційному центру Міжнародної організації стандартів / Міжнародної електротехнічної комісії (ISO/IEC Information Centre) інформацію про публікацію, а також повідомити, як і де можна одер жати цю інформацію.
Кодексом передбачено, що владні структури, до відома яких на лежать питання стандартизації, надають щонайменше 60 днів для надіслання коментарів від зацікавлених осіб із зарубіжних країн.
Кількість обов'язкових технічних стандартів у країнах світу нев пинно зростає. Споживачі вимагають, щоб товари відповідали стан дартам якості та безпеки і не були шкідливими для здоров'я.
Білет 18
1.вимоги до угод СОТ
Основні вимоги угод СОТ
Головною метою ГАТТ/СОТ, яка закладає багатосторонні правила торгівлі товарами, є створення ліберальної і відкритої торговельної системи згідно з якою підприємства країн-Членів можуть торгувати між собою за умов чесної конкуренції та недискримінації. Вся багатостороння торговельна система ГАТТ/СОТ ґрунтується на 4 основних та простих правилах.
Перше правило, одночасно визнаючи, що країнам-Членам важливо дотримуватись відкритої та ліберальної торговельної політики, дозволяє країнам захищати внутрішнє виробництво від іноземної конкуренції, за умов, що такий захист забезпечується тільки через застосування тарифів та підтримується на низькому рівні. Застосування кількісних обмежень, окрім невеликого числа ситуацій, забороняється.
Друге правило, передбачає зменшення й скасування тарифів та інших бар'єрів у торгівлі шляхом проведення багатосторонніх переговорів. Зменшені тарифи вносяться до Розкладу поступок кожної країни. Ставки, наведені у таких Розкладах, відомі як зв'язані ставки. Країни зобов'язані не підвищувати тарифи за межу зв'язаних ставок.
Третє правило, вимагає від країн здійснювати торговельні операції, уникаючи дискримінації країн, з яких імпортуються або до яких експортуються товари. Це правило базується на принципі режиму найбільшого сприяння. Принцип торгівлі без дискримінації означає: якщо країна-Член надає іншій країні будь-який тариф або інші переваги стосовно будь-якого товару, то вона повинна одразу ж і безумовно надати такий тариф аналогічним товарам інших країн. Зобов'язання щодо надання режиму найбільшого сприяння не обмежується тільки тарифами. Це зобов'язання стосується також:
будь-яких зборів, пов'язаних з імпортом чи експортом;
методики застосування тарифів чи інших зборів;
правил та формальностей, пов'язаних з операціями імпорту чи експорту;
внутрішніх податків і зборів на імпортні
товари та законів, постанов і вимог, що впливають на їх продаж;
застосування кількісних обмежень.
Четверте правило, відоме як правило національного режиму. Принцип національного режиму, який доповнює принцип РНС (режим найбільшого сприяння), вимагає, щоб імпортний товар, який перетинає кордон після сплати мита та інших зборів, повинен отримувати режим не менш сприятливий відносно режиму, який отримують аналогічні товари, вироблені вітчизняними виробниками. Країна не може накладати на імпортні товари, після того як товар надійшов на територію країни після сплати мита на кордоні, внутрішні податки за ставками вищими, ніж ті, що застосовуються до порівняних вітчизняних товарів. Аналогічним чином, правила, що регулюють продаж та закупівлю товарів на вітчизняному ринку, не можуть застосовуватись суворіше по відношенню до імпортних товарів.
Таким чином, принцип недискримінації досягається на двох рівнях: між країнами - Членами СОТ (через режим найбільшого сприяння) та між національними та іноземними товарами на внутрішньому ринку (через національний торговельний режим).
Положення щодо режиму найбільшого сприяння є настільки важливим, що воно є пріоритетним в основних угодах СОТ - Генеральна угода з тарифів і торгівлі 1994 року, Генеральна угода про торгівлю послугами, Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності.
Крім того, багатостороння система ГАТТ має правила щодо:
Надання субсидій урядами
В системі СОТ правила надання субсидій не є специфічним для окремих секторів. Україна збереже право застосувати субсидії в усіх секторах економіки за умови дотримання правил, встановлених Угодою СОТ про субсидії та компенсаційні заходи та Угодою СОТ про сільське господарство. Субсидії, які залежать від показників експорту та заміщення імпорту (надання переваг вітчизняній продукції) в промисловості забороняються.
Довідково: Згідно з Угодою СОТ про сільське господарство, субсидії класифікуються як експортні субсидії, субсидії "зеленої скриньки", "синьої скриньки" та "жовтої скриньки". Експортні субсидії - це такі субсидії, що залежать від показників експорту; вони підлягають скороченню та скасуванню для всіх країн, як результат поточного раунду багатосторонніх торговельних переговорів. Україна, як і решта країн, які вступали до СОТ з 1995 року, повинна буде зв'язати експортні субсидії на нульовому рівні. Субсидії "зеленої скриньки" - це субсидії, які не спричиняють або спричиняють мінімальне викривлення торгівлі та не надають підтримку для ціни виробника (наприклад, дослідження, контроль шкідливих організмів, маркетинг, рекламні послуги, платежі у випадку природних катастроф, регіональні програми допомоги, екологічні програми). Субсидії "синьої скриньки" включають прямі платежі за програмами скорочення виробництва. Субсидії "синьої скриньки" та субсидії "зеленої скриньки" не підлягають скороченню або скасуванню і не включаються до підрахунку Сукупного Виміру Підтримки (СВП). Субсидії "жовтої скриньки" - це внутрішні субсидії, що викривляють торгівлю. Країнам дозволяється мати найвищий рівень загального обсягу внутрішньої підтримки, що розраховується як СВП і перевищує de minimіs: 5%-10% загального обсягу сільськогосподарського виробництва. Зазначений процент обговорюється під час багатосторонніх переговорів (більше двох учасників) стосовно сільського господарства. Україна ще не прийняла зобов'язань стосовно певного рівня.
2.біла книга Білі книги (англ. White Papers) — Білі книги Європейської Комісії містять пропозиції щодо діяльності Європейського Союзу. Це розроблені експертами та офіційними службами конкретні напрямки політики. У деяких випадках, появі білої книги передує публікація відповідної зеленої книги, мета якої — започаткувати консультаційний процес на європейському рівні. Прикладом можуть слугувати такі білі книги Комісії:
про завершення формування спільного ринку;
«Зростання, конкурентоспроможність і зайнятість»;
про зближення законодавства асоційованих держав Центральної та Східної Європи у
сферах, що стосуються спільного ринку тощо. Якщо Рада підтримує білу книгу, вона може стати програмою дій Союзу у відповідній сфері.
3.поняття глобалізації за Д.Несбітом
У 1982 р. Джордж Несбіт визначив 10 нових глобальних тенденцій:
1. Перехід від індустріального суспільства до інформаційного.
2. Від розвитку техніки до високих технологій.
3. Від національної економіки до світової.
4. Від короткострокових завдань – до довгострокових.
5. Від централізації до децентралізації.
6. Від інституційної допомоги до самодопомоги.
7. Від представницької демократії до безпосередньої.
8. Від ієрархії до мереж.
9. Від півночі до півдня.
10. Від альтернативного вибору «або – або» – до розмаїття вибору.
4.Винятки щодо заборони застосування квот згідно ГАТТ
Позиція СОТ, а раніше ГАТТ полягає у забороні застосування урядами країн-членів кількісних обмежень. З цього положення починається Стаття ХІ “Загальне скасування кількісних обмежень”: “ніякі заборони чи обмеження, крім мит, податків, чи інших зборів, чи то у формі квот, імпортних або експортних ліцензій чи інших заходів, не повинні встановлюватися або застосовуватися будь-якою стороною щодо імпорту або експорту будь-якого товару”. [1, с.450]
Однак вже другий пункт цієї ж статті проголошує, що за певних обставин країни можуть застосовувати обмеження як необхідний інструмент регулювання, як імпорту, так і експорту. Таке виняткове застосування квот, імпортних або експортних ліцензій, а також інших заходів нетарифного регулювання може бути пов’язане з:
“забороною чи обмеженнями експорту, які тимчасово застосовуються з метою попередження чи послаблення критичного дефіциту харчових продуктів або інших товарів, що мають вагоме значення для експортуючої сторони”;
забороною чи обмеженням імпорту або експорту, необхідним у “зв’язку із застосуванням стандартів або правил класифікації”;
обмеженням імпорту будь-якого сільськогосподарського товару чи продукту рибальства (імпортованих у будь-якій формі, тобто на ранній стадії обробки, свіжих або таких, що швидко псуються), необхідним для здійснення заходів уряду, метою яких є тимчасове обмеження виробництва і продажу аналогічних вітчизняних продуктів. [1, с.440]
Інші винятки, пов’язані із застосуванням нетарифних заходів, виходять за межі випадків, визначених Статтею ХІ, і також передбачають можливість застосування нетарифних заходів:
для обмеження імпорту у зв’язку з проблемами з платіжним балансом; [1. с.451-454, 461-464; 2, с.23-26]
країнами, що розвиваються, з метою захисту нових галузей промисловості та для забезпечення економічного розвитку; [1, с.464-465]
як тимчасових заходів з метою уникнення серйозної шкоди вітчизняним виробникам, яка може бути спричинена масованим імпортом; [1, с.466-467]
з метою захисту суспільної моралі, життя чи здоров’я людей та за інших виняткових обставин наведених у Статті ХХ “Загальні винятки”; [1, с.467-468]
як обмеження, які країни застосовують із міркувань безпеки. [1, с.468-469]
При розгляді винятків з принципу недискримінації вже зазначалось, що будь-яке застосування кількісних обмежень повинно носити недискримінаційний характер. В основі правил недискримінаційного застосування квот та імпортних ліцензій покладено наступні положення викладені послідовно в Статті ХІІІ “Недискримінаційне застосування кількісних обмежень”:
будь-які заборони чи обмеження щодо імпорту або експорту товару не можуть застосовуватись відносно однієї країни, якщо їх дія не розповсюджується і відносно всіх інших країн, які імпортують або експортують аналогічний товар;
не повинно вимагатися, щоб квоти, ліцензії і дозволи на імпорт “використовувалися для імпорту відповідного товару з певної країни чи джерела”;
при обмеженні імпорту будь-якого товару країна, яка вводить таке обмеження, має прагнути зберегти ті пропорції в торгівлі з іншими країнами, які б могли існувати в разі відсутності таких обмежень. [1, с.454]
Якщо країна за обставин, що склалися, має підстави для запровадження квот, то реалізація такого рішення
можлива при виконанні наступних вимог:
“квоти, які виражають загальний обсяг дозволеного імпорту, повинні бути фіксованим”;
розподіл квот здійснюється: на основі відповідних угод щодо розподілу часток квоти з усіма зацікавленими сторонами; або в односторонньому порядку, на основі пропорцій, що склалися при імпорті відповідного товару з країн, що зацікавлені у його постачанні протягом попереднього репрезентативного періоду і з врахуванням особливих чинників, які могли чи можуть в майбутньому вплинути на торгівлю цим товаром;
країна забезпечує оперативне і публічне інформування зацікавлених сторін “про загальну кількість чи вартість товару або товарів, яку дозволяється імпортувати протягом певного періоду у майбутньому, а також про будь-яку зміну такої кількості чи вартості”, а також “про частки квоти, яка розподіляється між країнами-постачальниками, у кількісному чи вартісному виразі”. [1, с.454-455]
5.Функції державного регулювання економіки.
Цільова — полягає у визначенні цілей, пріоритетів (лат. prior — перший, перевага) і основних напрямків розвитку національної економіки.
Стимулююча передбачає формування регуляторів, здатних ефективно впливати на діяльність господарюючих суб'єктів (їхні інтереси) і стимулювати економічні процеси у бажаному для суспільства напрямку.
Нормативна (регламентуюча) — держава за допомогою законів, законодавчих актів і нормативів встановлює певні правила діяльності для суб'єктів економіки, визначає правовий простір.
Коригуюча — зводиться до коригування (лат. — виправляти) розподілу ресурсів в економіці з метою розвитку прогресивних процесів, усунення легативних екстерналій і забезпечення нормальних соціально-економічних умов життя суспільства.
Соціальна — передбачає регулювання державою соціально-економічних відносин (наприклад, між підприємцями і робітниками), перерозподіл доходів, забезпечення соціального захисту та соціальних гарантій, збереження навколишнього середовища тощо.
Безпосереднє управління неринковим сектором економіки — це регулювання державного сектору економіки, створення суспільних товарів і благ.
Контролююча — означає державний нагляд і контроль за виконанням і дотриманням законів, нормативних актів, економічних, екологічних та соціальних стандартів тощо.
Мінімальні функції держави:
створення правової бази;
захист конкуренції;
забезпечення економіки необхідною кількістю грошей;
мінімізація негативних екстерналій;
розподіл і перерозподіл доходів;
виробництво суспільних товарів і благ.
Білет 19
1.актуальні проблеми глобальноії трансформаціі
Основа якісних перетворень – це завершення епохи індустріального виробництва і формування сучасного глобального середовища постіндустріальної інформаційної цивілізації з принципово новою господарською системою, в якій головний виробничий ресурс – це інформація.
Термін «глобалізація» виник для характеристики транснаціонального функціонування економіки та інформації.
Глобалізація – це стан світової економіки, за яким господарський розвиток в більшості країн та регіонів тісно взаємозв’язаний, виробнича кооперація та спеціалізація досягають всесвітніх масштабів, транснаціональні корпорації стають домінантною формою власності, загальний розвиток економіки здійснюється завдяки запровадженню нових технологій у галузі електронних комунікацій і транспорту.
Фактори глобалізації:
7. Інформаційний.
8. Економічний.
9. Технологічний.
У 1982 р. Джордж Несбіт визначив 10 нових глобальних тенденцій:
1. Перехід від індустріального суспільства до інформаційного.
2. Від розвитку техніки до високих технологій.
3. Від національної економіки до світової.
4. Від короткострокових завдань – до довгострокових.
5. Від централізації до децентралізації.
6. Від інституційної допомоги до самодопомоги.
7. Від представницької демократії до безпосередньої.
8. Від ієрархії до мереж.
9. Від півночі до півдня.
10. Від альтернативного вибору «або – або» – до розмаїття вибору.
Риси глобалізації:
Надзвичайно низькі митні бар’єри. Наприклад, до
Другої світової війни було – 60%, зараз – 6-7%. Це полегшує переміщення товарів і капіталів. При цьому гроші в глобалізаційних процесах втрачають своє призначення. Постає необхідність прозорості національних ринків для міжнародних виробників.
Економічні зміни глобального масштабу характеризуються домінуванням фінансового ринку над товарами, тобто гроші почали робити гроші. Більшого значення, ніж гроші мають технології, які будучі зрощеними з інформацією можуть забезпечити виробництво нових товарів і послуг з меншою, ніж будь-коли вартістю і створити нові унікальні продукти світового ринку. Унікальність і дешевизна – це два фактори входження у глобальну економіку.
Щодо управлінських функцій.
На перший план стала переходити управлінська інформація, і при цьому всі економічні процеси переміщуються у бік виробництва і розподілу інформації і знань. Мова йде про появу власне економічних процесів, заснованих на принципово нових закономірностях, які породжені прогресом інформатизації економіки.
Економічне зростання залежить від здібностей окремого індивіда.
2.державна економічна політика цілі теоріі
айважливіші підходи до вивчення державної економічної політики репрезентують такі школи:
1. Інституціоналізм, що розглядає державну економічну політику як результат діяльності державних інститутів (уряд, парламент, бюрократія, судові органи та ін.), котрі використовують адміністративні процедури.
2. Концепція політичного процесу подає державну економічну політику як результат політичної діяльності, що має фіксовані рівні й етапи (визначення проблем, постановка цілей, формування політики, легітимація, виконання, оцінювання й моніторинг) у процесі розв'язання суспільних проблем.
3. Теорія груп оцінює державну економічну політику як результат групової боротьби, конфлікту між різними групами в су
спільності й уряді та пошуку консенсусу з конкретних питань політики.
4. Теорія раціоналізму розглядає державну економічну політику як результат діяльності щодо досягнення оптимальних суспільних цілей на підставі розроблених технологій управління.
5. Теорія гри — державна економічна політика як раціональний вибір у конкурентній боротьбі двох найвпливовіших сторін у суспільстві або уряді.
6. Теорія суспільного вибору— державна політика як результат діяльності індивідів, яка виходить з усвідомлення власних інтересів і прийняття відповідних рішень і яка має принести їм певну вигоду.
7. Теорія відкритих систем — державна економічна політика як наслідок відповіді політичної системи на запити й потреби відповідних структур і чинників зовнішнього середовища.
Залежно від конкретних обставин цілі економічної політики мо-жуть і повинні змінюватись, гнучко реагувати на фактичний стан економіки, її проблеми та протиріччя. Можна сформулювати кіль-ка загальних бажаних цілей економічної політики в ринковій еко-номічній системі.
1. Мета економічного зростання. Це загальна кінцева мета для кожної національної економіки і національної економічної політи-ки в ринковій та перехідній до ринку економіці. Вона конкретизу-ється в обсягах виробництва ВНП, рівні життя населення країни. Заходи економічної політики, спрямовані на досягнення цієї мети, можуть бути різноманітними, проте їх поєднує націленість на акти-візацію найважливіших факторів економічного зростання, серед яких - інвестиції капіталу, реструктуризація економіки,, ефектив-на зайнятість і зростання продуктивності праці, достатній плато' спроможний попит населення тощо. Використовуються заходи структурної політики загалом.
2. Мета ефективної зайнятості. Як правило, вона поєднується, з першою і передбачає активну економічну політику держави.
3. Мета зростання економічної ефективності. Своєрідна "над-мета" ринкової економіки, досягти яку можливо заходами еконо-мічної політики, що мають достатньо довгострокове і стратегічне значення для національної економіки і передбачають розвиток на-уково-технічного прогресу, освіти, науки, використання своєрід-них переваг національного характеру,
національної економіки в системі міжнародного поділу праці. Використовуються заходи про-мислової політики.
4. Мета стабільного рівня цін. В розвинутій ринковій економіці досягається переважно заходами грошово-кредитної та бюджетної політики, що мають антиінфляційну спрямованість. Як правило, в короткостроковий термін ця мета вступає в протиріччя з метою найбільшого рівня зайнятості та стимулювання економічного зрос-тання. В перехідних до ринку умовах пріоритетне місце в напрямі досягнення даної мети має належати загальній економічній полі-тиці з підтримки національного товаровиробника.
5. Мета захисту і підтримання конкурентного господарського порядку, принципів економічної свободи. Досягається заходами ан-тимонопольної політики, контролю за використанням економічної влади, захисту прав людини та інституту приватної власності. Всту-пає в певне протиріччя з принципами активної державної еконо-мічної політики економічного регулювання.
6. Мета соціальної безпеки і стабільності. Досягається засоба-ми збалансування економічних інтересів роботодавців та найма-них працівників, політики соціального страхування та забезпечен-ня, ефективної зайнятості, професійної підготовки та перепідго-
товки, сприяння малому бізнесу, а також засобами прогресивного оподаткування особистих доходів, оподаткуванням нерухомого май-на тощо.
7. Мета рівноваги зовнішньоторговельних-операцій і платіжно-го балансу, ефективного курсу національної валюти. Досягається заходами зовнішньоекономічної політики, політики центрального (національного) банку щодо курсу національної валюти тощо.
3.принципи реформування у сфері транспорту
Подальший розподіл праці, роз-к техніки, ремесел, зростання міст і торгівлі, наявність великої кіль-ті вільних рук сприяли виник-ню дрібних промисл-х виробництв (і парової машини (18 ст., Англія, Росія). Технічний переворот, що охопив країни Європи і названий “промисловою революцією ”, суттєво вплинув на темпи розвитку виробництва й торгівлі Протягом короткого періоду часу (кінець 18 – поч. 19 ст.) з'явились й почали широко розповсюджуватися пароплави, паровози і парові сухопутні екіпажі. Новий поштовх до розвитку транспортної системи дало створення двигунів внутрішнього згоряння (кінець 19 – початок 20 ст.). Місцеві ринки переростали в національні й міждержавні. В цих умовах власникам підприємств було нелегко утримати своє складне власне транспортне господарство, раціонально використовувати транспортні засоби. Тому саме з цього часу, поступово почалось виділення транспорту в самостійну галузь, що виконувала перевезення вантажів і пасажирів для будь-якого клієнта за платню. Тобто виробнича спеціалізація почала поширюватись і на транспорт, що дозволило, з одного боку, прискорити прогрес і розвиток самого транспорту, а із другого, - звільнити велике машинне виробництво від функцій, що не властиві йому.Таким чином, в умовах капіталістичного виробництва транспорт переніс кардинальні зміни: перш за все, почалось широке застосування механічного двигуна, відбулося значне розширення сітки транспортних комунікацій, транспорт виділився в особливу галузь економіки, і що досить важливо, засоби транспорту диференціювались, з'явились такі види транспорту: морський, річковий, залізничний, автомобільний та повітряний.
розмежування господарських функцій і функцій державного управління;
створення єдиного суб’єкта господарювання на базі Укрзалізниці, залізниць та інших, підпорядкованих їй підприємств, організацій і установ;
розподіл у системі залізничного транспорту природно-монопольного, потенційно-конкурентного і конкурентного секторів, формування умов для демонополізації окремих сфер діяльності галузі і розвитку конкуренції, забезпечення доступності інфраструктури залізниць для користувачів різних форм власності;
формування структур управління за видами комерційної діяльності, поступове роздержавлення у конкурентному секторі;
послідовне припинення перехресного субсидування пасажирських перевезень за рахунок вантажних;
удосконалення
і надання більшої гнучкості системі тарифів на перевезення вантажів та пасажирів;
збереження залізниць як важливої організаційно-технологічної ланки на залізничному транспорті;
збереження у складі єдиного суб’єкта господарювання об’єктів соціальної сфери (медичних, навчальних та оздоровчих закладів тощо), які сприяють забезпеченню безпеки руху й охорони праці, формуванню кадрового потенціалу і відносин соціального партнерства;
збереження цілісності структури управління інформаційними ресурсами, незалежності та об’єктивності подачі інформації.
4.державне управління у сфері промисловості
147. Загальна характеристика промислової політики держави.
Державна промислова політика - це цілісна система заходів, інвестиційно-структурних перетворень, які здійснюються з допомогою певних механізмів, спрямованих на розв?язання стратегічних і тактичних завдань розвитку країни, - зростання промислового виробництва та окремих галузей, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних промислових товарів. Реалізація промислової політики може досягатися шляхом: стимулювання підприємств до відродження промислового виробництва через оптимізацію форм власності, сприяння появі ефективного власника та заохочення до інвестування у промисловість; надання державної підтримки пріоритетним - напрямам промислового розвитку - потенційно прибутковим галузям та комплексам, якими є наукомісткі та високотехнологічні промислові виробництва; запровадження нових технологій, стимулювання промисловців до інновацій; стимулювання до зменшення витрат, насамперед енерго- та матеріаломісткості - виробництва, реструктуризації неефективних виробництв, зміни галузевої структури; підвищення конкурентоспроможності та розширення ринків збуту вітчизняної промислової продукції шляхом переорієнтації виробництва на замкнені технологічні цикли виробництва товарів кінцевого споживання для потреб внутрішнього ринку та ринків зарубіжних країн.
148. Загальні засади організації державного управління промисловістю.
Пряме управління промисловим, виробництвом передбачає управління з боку галузевих міністерств об?єктами, які перебувають у сфері державного підприємництва (власності), управління монопольними виробництвами деяких видів промислової продукції, індикативне планування, контроль і розподіл державою промислової продукції, яка виробляється на підприємствах державного підпорядкування. Індикативний план економічного і соціального розвитку містить відомості про обсяги виробництва промислової продукції, виробництво товарів народного споживання та найважливіших видів продукції, яка контролюється державою. Індикативний план передбачає виробництво і поставку продукції відповідно до державних потреб, які забезпечуються через державний контракт і державне замовлення. Система державних замовлень (контрактів) задовольняє потреби держави у виробництві продукції виробничо-технічного призначення, товарах народного споживання, а також забезпечує державну підтримку найважливіших галузей народного господарства та виконання міждержавних угод.
149. Державний контроль у сфері промисловості.
Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 18 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |