1. Концепції економічної політики 6 страница

4 функції державного регулювання економіки

Основні функції державного регулювання економіки

Цільова — полягає у визначенні цілей, пріоритетів (лат. prior — перший, перевага) і основних напрямків розвитку національної економіки.

Стимулююча передбачає формування регуляторів, здатних ефективно впливати на діяльність господарюючих суб'єктів (їхні інтереси) і стимулювати економічні процеси у бажаному для суспільства напрямку.

Нормативна (регламентуюча) — держава за допомогою законів, законодавчих актів і нормативів встановлює певні правила діяльності для суб'єктів економіки, визначає правовий простір.

Коригуюча — зводиться до коригування (лат. — виправляти) розподілу ресурсів в економіці з метою розвитку прогресивних процесів, усунення легативних екстерналій і забезпечення нормальних соціально-економічних умов життя суспільства.

Соціальна — передбачає регулювання державою соціально-економічних відносин (наприклад, між підприємцями і робітниками), перерозподіл доходів, забезпечення соціального захисту та соціальних гарантій, збереження навколишнього середовища тощо.

Безпосереднє управління неринковим сектором економіки — це регулювання державного сектору економіки, створення

суспільних товарів і благ.

Контролююча — означає державний нагляд і контроль за виконанням і дотриманням законів, нормативних актів, економічних, екологічних та соціальних стандартів тощо.

Мінімальні функції держави:

створення правової бази;

захист конкуренції;

забезпечення економіки необхідною кількістю грошей;

мінімізація негативних екстерналій;

розподіл і перерозподіл доходів;

виробництво суспільних товарів і благ.

5.Нормативно-правове регулювання державного управління та система органів у сфері інновацій

Зокрема, національне інноваційне законодавство включає норми Конституції України, Господарського кодексу, Закону України "Про інноваційну діяльність", Закону України "Про пріоритетні напрями розвитку інноваційної діяльності в Україні", Закону України "Про інвестиційну діяльність", Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність", Закону України "Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків" та інших нормативно-правових актів, які визначають правові, економічні та організаційні засади державного регулювання інноваційної діяльності в Україні, встановлюють форми стимулювання державою інноваційних процесів і спрямовані на підтримку розвитку економіки України інноваційним шляхом.

Вихідні правові передумови державної інноваційної політики закладено в Конституції України. Стаття 54 гарантує громадянам свободу наукової і технічної, а також інших видів творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав. У цій самій статті визначено, що держава сприяє розвиткові науки, встановленню наукових зв’язків України зі світовим співтовариством.

Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності є Державне агентство України з інвестицій та інновацій (Держінвестицій), діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Першого віце-прем’єр-міністра України. До основних завдань Держінвестицій належить: участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері інвестицій та інноваційної діяльності та створення національної інноваційної системи для забезпечення проведення ефективної державної інноваційної політики, координація роботи центральних органів виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності (постанова Кабінету Міністрів України " від 16 травня 2007 р. N 749 "Деякі питання Державного агентства України з інвестицій та інновацій").

Білет 14

1. Державне управління в сфері промисловості

Пряме управління промисловим, виробництвом передбачає управління з боку галузевих міністерств об?єктами, які перебувають у сфері державного підприємництва (власності), управління монопольними виробництвами деяких видів промислової продукції, індикативне планування, контроль і розподіл державою промислової продукції, яка виробляється на підприємствах державного підпорядкування. Індикативний план економічного і соціального розвитку містить відомості про обсяги виробництва промислової продукції, виробництво товарів народного споживання та найважливіших видів продукції, яка контролюється державою. Індикативний план передбачає виробництво і поставку продукції відповідно до державних потреб, які забезпечуються через державний контракт і державне замовлення. Система державних замовлень (контрактів) задовольняє потреби держави у виробництві продукції виробничо-технічного призначення, товарах народного споживання, а також забезпечує державну підтримку найважливіших галузей народного господарства та виконання міждержавних угод.

149. Державний контроль у сфері промисловості.

Державний контроль у промисловості відповідно до чинного законодавства здійснюють насамперед власники цих підприємств. Їх контрольні повноваження закріплено в положеннях про відповідні міністерства, державні комітети, інші центральні органи виконавчої влади, статутах об'єднань, підприємств та ін. Надгалузевий контроль також здійснюють Кабінет Міністрів України, Рада міністрів АРК (на території автономії), управління

промисловості місцевих державних адміністрацій. Державна контрольно-ревізійна служба України ревізує й перевіряє правильність ведення грошової і бухгалтерської до-кументації, звіти, кошториси та інші документи, що підтверджують надходження й витрачання коштів і матеріальних цінностей; стан їх збереження; повноту оприбуткування; правильність витрачання й збереження валютних коштів тощо. Міндохзбор здійснює контроль за додержанням промисловими підприємствами законодавства про податки: за обчисленням і сплатою промисловими підприємствами податків та інших обов'язкових платежів у бюджет; сплатою інших платежів; валютними операціями; порядком розрахунків з споживачами з використанням електронних контрольно-касових апаратів, комп'ютерних систем і товарно-касових книг; Міністерство екології та природних ресурсів України Міністерство праці та соціальної політики АМКУ

150. Загальна характеристика державної політики у паливно-енергетичній сфері.

2. Державна політики та система органів ПЕК

25. Нормативно-правове забезпечення здійснення державного управління у паливно-енергетичній сфері

ПЕК: Європейська енергетична хартія, Кіотський протокол, Договір про заснування Енергетичного Співтовариства

Електроенергетика: НПА Про електроенергетику, Про теплопостачанняПро енергозбереження, Про альтернативні джерела енергії Державна інспекція з експлуатації електричних станцій і мереж, Національна комісія регулювання електроенергетики України

Нафтогазова НПА: Про нафту і газ, Про трубопровідний транспорт, Про альтернативні види палива, Про засади функціонування ринку природного газу» Державна служба геології та надр України, Державна служба гірничого нагляду та промислової безпеки України

Вугільна НПА: Гірничий закон України, «Про газ (метан) вугільних родовищ, КМУ Про затвердження Програми «Українське вугілля, КМУ Про удосконалення господарського механізму реалізації вугільної продукції в Україні»

Ядерна НПА: Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку, Про поводження з радіоактивними відходами, Про державні цільові програми, Кіотський протокол до Рамкової конвенції Організації Об'єднаних Націй про зміну клімату Державна інспекція ядерного регулювання (координ, стандарт,

26. Система органів, що здійснюють державне управління у паливно-енергетичній сфері

Органи: ВРУ, ПУ, Кабінет Міністрів України,Органи місцевого самоврядування, МНС АМКУ, Державна інспекція України з питань праці,Міністерство енергетики і вугільної промисловості, Національна Коммісія, що здійснює державне регулювання в сфері енергетики (пр. монополії,лі ценз), Державне Агенство з енерго-ефективності та енергозбереження(збільш нетрадиц), Державна інспекція з експлуатації електричних станцій і мереж, Національна комісія регулювання електроенергетики України Державна служба геології та надр України, Державна служба гірничого нагляду та промислової безпеки України Державна інспекція ядерного регулювання (координ, стандарт, дослідж),

3. Сутність та принципи державної економічної політики

131. Сутність сучасної державної економічної політики.

перебуває країна;специфічні передумови для кожної країни і форми господарювання;Етапи формування і реалізації державної економічної політики:визначення суспільних проблем і цілей політики (етап ініціювання політики);розроблення державної економічної політики (етап формування політики);здійснення та моніторинг державної економічної політики;оцінювання і регулювання державної економічної політики.: Розподільна. Пов’язана з діями органів влади щодо розподілу відповідних матеріальних благ серед різних груп населення (наука, освіта). Перерозподільна. Певні ресурси передаються від однієї групи населення до іншої через податки, тарифи. Регулювальна політика. Включає дії органів державної політики з регулювання різних видів діяльності. Адміністративно-правова. Пов’язана з нормативною діяльністю і функціонуванням держави. Стратегічна. Охоплює взаємини із зарубіжними державами. Антикризова.

132. Принципи сучасної державної економічної політики.

Принципи державно-регуляторної політики:гуманізм (захист прав людини);демократизм (залучення широких верств населення);законність (прийняття компетентними органами);науковість.науковість, комплексність;реалізм у встановленні співвідношенні цілей і засобів реалізації;конкретного історичного підходу до розроблення економічної політики;альтернативності; Економічна стратегія та економічна тактика є складовими. Економічна стратегія – визначення довгострокових цілей розвитку. Економічна тактика – розроблення і провадження ефективних господарських форм і методів реалізації економічної стратегії.

4. Проблеми світової глобальної трансформації

Основа якісних перетворень – це завершення епохи індустріального виробництва і формування сучасного глобального середовища постіндустріальної інформаційної цивілізації з принципово новою господарською системою, в якій головний виробничий ресурс – це інформація.

Термін «глобалізація» виник для характеристики транснаціонального функціонування економіки та інформації.

Глобалізація – це стан світової економіки, за яким господарський розвиток в більшості країн та регіонів тісно взаємозв’язаний, виробнича кооперація та спеціалізація досягають всесвітніх масштабів, транснаціональні корпорації стають домінантною формою власності, загальний розвиток економіки здійснюється завдяки запровадженню нових технологій у галузі електронних комунікацій і транспорту.

Фактори глобалізації:

1. Інформаційний.

2. Економічний.

3. Технологічний.

У 1982 р. Джордж Несбіт визначив 10 нових глобальних тенденцій:

1. Перехід від індустріального суспільства до інформаційного.

2. Від розвитку техніки до високих технологій.

3. Від національної економіки до світової.

4. Від короткострокових завдань – до довгострокових.

5. Від централізації до децентралізації.

6. Від інституційної допомоги до самодопомоги.

7. Від представницької демократії до безпосередньої.

8. Від ієрархії до мереж.

9. Від півночі до півдня.

10. Від альтернативного вибору «або – або» – до розмаїття вибору.

Риси глобалізації:

Надзвичайно низькі митні бар’єри. Наприклад, до Другої світової війни було – 60%, зараз – 6-7%. Це полегшує переміщення товарів і капіталів. При цьому гроші в глобалізаційних процесах втрачають своє призначення. Постає необхідність прозорості національних ринків для міжнародних виробників.

Економічні зміни глобального масштабу характеризуються домінуванням фінансового ринку над товарами, тобто гроші почали робити гроші. Більшого значення, ніж гроші мають технології, які будучі зрощеними з інформацією можуть забезпечити виробництво нових товарів і послуг з меншою, ніж будь-коли вартістю і створити нові унікальні продукти світового ринку. Унікальність і дешевизна – це два фактори входження у глобальну економіку.

Щодо управлінських функцій.

На перший план стала переходити управлінська інформація, і при цьому всі економічні процеси переміщуються у бік виробництва і розподілу інформації і знань. Мова йде про появу власне економічних процесів, заснованих на принципово нових закономірностях,

які породжені прогресом інформатизації економіки.

Економічне зростання залежить від здібностей окремого індивіда.

5. Загальна характеристика Угоди про технічні бар'єри у торгівлі

одекс стандартів (Standards Code) було укладено у 1985 р. після Токійського раунду переговорів ГАТТ з метою недопущення пере творення стандартів на бар'єр для міжнародної торгівлі, а також організації виробництва промислових товарів відповідно до міжна родно визнаних нормативів.

Міжнародну торгівлю не можна уявити без добровільних і при мусових стандартів. Угода про технічні бар'єри в торгівлі спрямова на на те, щоб усунути непотрібні перешкоди у міжнародній торгівлі. Для досягнення цього потрібно, щоб стандарти були міжнародно уз годженими. Міжнародні організації вживають заходів для гармоні зації стандартів на планетарному рівні (on a world-wide basis).

В угоді поняття "технічні правила" (technical regulations) вжива ється щодо стандартів, дотримання яких обов'язкове, а власне тер мін "стандарт" вживається до добровільних стандартів (voluntary standards).

Поняття поширюються на характеристики продуктів, технологію і способи їх виготовлення (що впливають на характеристики про дукту), термінологію та символи, упаковку і позначення ярликами.

Згідно з угодою за країнами визнається право на запровадження обов'язкових стандартів для забезпечення якості імпортованих това рів, захисту здоров'я та безпеки людини, збереження рослинного і тваринного світу та довкілля.

Технічні правила повинні відповідати таким умовам: • застосовувати режим нації найбільшого сприяння до імпорту з усіх джерел;

• застосовувати до імпортованих товарів принцип національного

режиму;

• формуватися і використовуватися способом, який не створює не

потрібних перешкод для торгівлі;

• базуватися на науковій інформації.

В угоді зазначено, що країни-учасниці використовуватимуть між народні стандарти як основу для національних стандартів. Міжна родні стандарти не застосовуються лише тоді, коли, на думку компе тентних органів, вони несправедливі або недоречні з огляду на клі матичні, географічні та технічні чинники.

Якщо країни запроваджують національні стандарти, які не базу ються на міжнародних, вони повинні опублікувати про це повідом лення (to publish a notice) і повідомити секретаріат Світової організа ції торгівлі (to notify the WTO secretariat). Це дасть змогу країнам екс порту прокоментувати проекти стандартів (draftstandards) і сприя тиме врахуванню їх точок зору про товари, які вони експортують.

Угодою визначено, що виробник або експортер у певних випад ках має одержувати сертифікат відповідності (certificate of positive assurance) у компетентній інституції або лабораторії країни-виробни-ка. Ставлення до іноземних заявників не повинне бути гіршим, ніж до вітчизняних.

Угода про технічні бар'єри в торгівлі заохочує країни-учасниці взаємно визнавати сертифікати відповідності, результати інспекцій і тестів, виконаних компетентними сертифікаційними органами.

Згідно з угодою не лише центральні органи влади країн, а й ор гани місцевої влади повинні дотримуватися передбаченого нею по рядку.

Добровільні стандарти можуть зашкодити міжнародній торгівлі, якщо вони значно відрізняються у різних країнах. Угода містить "Кодекс гарної практики" (Code of Good Practice), який визначає по рядок підготовки, прийняття і застосування стандартів. Такі прин ципи і правила нагадують технічні правила стосовно обов'язкових стандартів. Інформація про стандарти, які опрацьовуються та прий няті, має публікуватися щонайменше один раз на півроку. Після прийняття стандарту компетентні національні органи повинні надіс лати Інформаційному центру Міжнародної організації стандартів / Міжнародної електротехнічної комісії (ISO/IEC Information Centre) інформацію про публікацію, а також повідомити, як і де можна одер жати цю інформацію.

Кодексом передбачено, що владні структури, до відома яких на лежать питання стандартизації, надають щонайменше 60 днів для надіслання коментарів

від зацікавлених осіб із зарубіжних країн.

Кількість обов'язкових технічних стандартів у країнах світу нев пинно зростає. Споживачі вимагають, щоб товари відповідали стан дартам якості та безпеки і не були шкідливими для здоров'я.

билет 14

1. Державне управління у сфері підприємництва.

18.Основні адміністративно-правові засоби впливу у сфері підприємництва

Державне регулювання підприємницької діяльності — це заснована на законодавстві форма державного впливу на підприємницьку діяльність шляхом встановлення та застосування державними органами правил, спрямованих на забезпечення належних умов господарської діяльності фізичних та юридичних осіб, що підтримується можливістю застосування правових санкцій при порушенні зазначених правил. Відповідно, до засобів державного регулювання підприємництва Н.О. Саніахметова відносить: 1) аудит діяльності підприємців; 2) бухгалтерський облік та звітність; 3) державну реєстрацію суб’єктів підприємництва; 4) квотування зовнішньоекономічної діяльності; 5) контроль за ціноутворенням і цінами; 6) ліцензування деяких видів підприємництва; 7) ліцензування зовнішньоекономічної діяльності; 8) митно-тарифні засоби; 9) недопущення недобросовісної конкуренції; 10) облік (реєстрація) зовнішньоекономічних договорів; 11) оподаткування; 12) обмеження монополізму; 13) обмеження окремих видів реклами; 14) патентування окремих видів підприємницької діяльності; 15) стандартизацію та сертифікацію продукції і послуг

19. Система суб’єктів, що здійснюють державний контроль у сфері підприємництва

НПА: Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, Указ ПУ «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності», Про ліцензування певних видів господарської діяльності, Про зовнішньоекономічну діяльність, Про ціни і ціноутворення, Про захист економічної конкуренції Органи: КМУ, ВР, ВРАРК, Антимонопольний комітет України, Державна інспекція контролю за цінами (контролю та нагляду за дотриманням вимог щодо формування, встановлення та застосування цін) Міністерство фінансів України, Міністерство економічного розвитку та торгівлі України, Місцеві державні адміністрації, Департамент державної регуляторної політики та розвитку підприємництва, Державна Служба експортного контролю в Україні, НБУ (контролює додержання касової дисципліни, правил розрахунків під проведення господарчих операцій, використання кредитів за цільовим призначенням, здійснює емісію грошей\ принципи

2. Загальна характеристика державної політики у паливно-енергетичній сфері.

25. Нормативно-правове забезпечення здійснення державного управління у паливно-енергетичній сфері

зміну клімату Державна інспекція ядерного регулювання (координ, стандарт,

26. Система органів, що здійснюють державне управління у паливно-енергетичній сфері

3. Сутність та принципи державної економічної політики

131. Сутність сучасної державної економічної політики.

Економічна політика включає в себе два компоненти – позитивний та нормативний. Позитивний ставимо питання: що відбувається. Нормативний: як має бути. Поєднання двох компонентів є ідеальним. Нормативний компонент превалює. Економічну політику формують певні політичні суб'єкти: носії економічної політики – відносяться суб'єкти, які законодавчо закріплені (уряд, ВРУ і т.д.); носії впливу на економічну політику – ці суб'єкти не беруть участі в розробленні економічної політики.але можуть суттєво впливати на цей процес (політичні рухи, партії, громадські об'єднання економічних програм. Цілі економічної політики: глобальні, основні та поточні. Основні умови реалізації економічної політики:рівень пізнання суспільством економічних законів;завдання і цілі, які ставить держава;конкретні форми реалізації універсальних принципів функціонування економіки (ринкове саморегулювання або державне регулювання);етап, на якому перебуває країна;специфічні передумови для кожної країни і форми господарювання;Етапи формування і реалізації державної економічної політики:визначення суспільних проблем і цілей політики (етап ініціювання політики);розроблення державної економічної політики (етап формування політики);здійснення та моніторинг державної економічної політики;оцінювання і регулювання державної економічної політики.: Розподільна. Пов’язана з діями органів влади щодо розподілу відповідних матеріальних благ серед різних груп населення (наука, освіта). Перерозподільна. Певні ресурси передаються від однієї групи населення до іншої через податки, тарифи. Регулювальна політика. Включає дії органів державної політики з регулювання різних видів діяльності. Адміністративно-правова. Пов’язана з нормативною діяльністю і функціонуванням держави. Стратегічна. Охоплює взаємини із зарубіжними державами. Антикризова.

132. Принципи сучасної державної економічної політики.

4. Проблеми світової глобальної трансформації

Глобалізація – це стан світової економіки, за яким господарський розвиток в більшості країн та регіонів тісно взаємозв’язаний, виробнича кооперація та спеціалізація

досягають всесвітніх масштабів, транснаціональні корпорації стають домінантною формою власності, загальний розвиток економіки здійснюється завдяки запровадженню нових технологій у галузі електронних комунікацій і транспорту.

Фактори глобалізації:

4. Інформаційний.

5. Економічний.

6. Технологічний.