12. Накладання компенсаційного мита на товари експор-
тера, що субсидується (максимальний термін дії мита —
5 років).
білет № 3:)))
1. Система технопарків США
Прикладом технопарку, як одного з перших і найуспішніших, є Стенфордський (США), на базі якого згодом виник технополіс «Силікон велі» («Силіконова долина»), який став взірцем для наслідування.
Становлення Стенфордського технопарку було тривалим і пройшло такі основні етапи [5]:
етап. Промисловець Л. Стенфорд заснував у 1885 р. університет з метою розвитку підприємницької діяльності. В університеті навчалась ділова еліта.
етап. Фізик С. Елвіл заснував приватне підприємство біля університету (Федеральна телеграфна компанія 1909 р.). Викладачі купували акції цього підприємства.
етап. Випускник університету Г. Гувер, який став потім його президентом, заснував інститут Гувера з питань війни і миру. Інститут отримав матеріальну і політичну підтримку з боку урядових організацій і підприємств.
етап. Зародження промислового парку біля Стенфордського університету (1936-1940 рр.). Створення промислових підприємств з виробництва телефонних апаратів, радіотехнічних виробів - «Хьюлетт Паккард». Університет надавав у розпорядження підприємствам приміщення, устаткування для розробки електроламп на замовлення промислових фірм.
етап. Створення в 1946 р. «Стенфордського парку високотехнічної промисловості», відкриття при університеті дослідного інституту, який одержав великі військові замовлення на дослідження в галузі електроніки.
етап. Відбувається посилення кооперативних зв'язків Стенфордського наукового центру і промислового сектору. Зростає кількість наукових організацій і промислових підприємств.
етап. Формується технополіс «Силіконова долина» (70- 80-ті роки). Виникають нові науково-технічні центри і промислові парки, наукові центри, консультативні фірми, конструкторські бюро, лабораторії, у яких працюють тисячі вчених, конструкторів, інженерів. У районі «Силікон велі» функціонують 3 тис. венчурних фірм, загальна чисельність працюючих у них становить 200 тис. чол.
Прикладом найбільш яскравого успіху малого наукоємного бізнесу може бути фірма «Еппл», засновники якої С. Джобс і С. Возняк зібрали свій перший персональний комп'ютер у гаражі.
Вважається, що «Силікон велі» є найбільшим центром, у якому зосереджено 20 % світового виробництва комп'ютерів та електронних компонентів, розміщено 17 великих фірм електронної промисловості.
Серцем технополісу дотепер залишається Стенфордський університет, до складу якого входить 30 інститутів, центрів і лабораторій. Найбільш відомі з них:
Інститут Гувера;
Інститут з вивчення енергії;
Центр з дослідження матеріалів;
Дослідницький центр з акустики і шуму;
лінійний прискорювач (установка довжиною 3,5 км);
Центр з дослідження інтегральних схем та ін.
Стенфордський університет готовий розробляти будь-яку тематику — від досліджень з акустики і біотехнології до соціології та робототехніки.Університет має і свої промислові підприємства. Другою складовою технопарку є підприємства різних великих корпорацій. Найвідоміші:
«ІБМ»;
* «Хьюлетт Паккард»;
«Тексас-інструментс»;
«Ксерокс»;
* «Дженерал електрик»;
«Феачайлд».
2. Договір концесії реєстрація
договір концесії (концесійний договір) - договір, відповідно
до якого уповноважений орган виконавчої влади чи орган місцевого
самоврядування (концесієдавець) надає на платній та строковій
основі суб'єкту підприємницької діяльності (концесіонеру) право
створити (побудувати) об'єкт концесії чи суттєво його
поліпшити та
(або) здійснювати його управління (експлуатацію) відповідно до
цього Закону з метою задоволення громадських потреб;
Стаття 408. Концесійний договір
1. Концесійна діяльність здійснюється на основі концесійних договорів, що укладаються відповідно до законодавства України з концесіонерами, в тому числі іноземними інвесторами, Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом виконавчої влади, або визначеними законом органами місцевого самоврядування.
{Частина перша статті 408 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5463-VI від 16.10.2012}
2. Строк дії концесійного договору встановлюється сторонами договору залежно від характеру та умов концесії. Цей строк не може бути меншим десяти років та більшим п'ятдесяти років.
3. Кабінет Міністрів України може затверджувати типові концесійні договори для здійснення певних видів концесійної діяльності.
4. Вимоги до концесійних договорів, порядок їх укладення, а також інші питання правового регулювання концесійної діяльності визначаються законом про концесії, іншими законами.
За змістом коментованої статті суб'єктами договору можуть бути як вітчизняні, так й іноземні інвестори, що підтверджується встановленням національного режиму інвестування для іноземних інвесторів, передбаченого Законом «Про режим іноземного інвестування».
Право підписання договору від імені держави покладається законодавцем на Кабінет Міністрів або уповноважений ним орган державної влади. У разі передачі у концесію майна, яке перебуває у комунальній власності, право підписання договору покладається на орган місцевого самоврядування.
2. Законотворець надав право сторонам концесійного договору самостійно визначати строк дії договірних зобов'язань залежно від характеру та умов концесії, але при цьому ви значив межі (мінімальний та максимальний) строки дії концесійного договору, що може бу ти прикладом поєднання публічно-правового та приватно-правового регулювання.
3. Коментована стаття надає Кабінету Міністрів України право затверджувати типові кон цесійні договори на здійснення певних видів концесійної діяльності, передбаченої законо давством України про концесії.
З метою створення необхідних правових засад для укладення та реалізації договорів кон цесії на будівництво і/або експлуатацію автомобільних шляхів була прийнята постанова Ка бінету Міністрів України «Про затвердження Типового концесійного договору на будів ництво та експлуатацію автомобільної дороги» від 4 жовтня 2000 р. [277]
4. Особливості укладення концесійних договорів, інші питання правового регулювання концесійної діяльності визначаються законами України «Про концесії», «Про концесії на бу дівництво та експлуатацію автомобільних доріг», а також іншими законодавчими актами, що регулюють концесійну діяльність.
3. Міжнародні операції в сфері послуг
Секретаріат СОТ розділив всю сферу послуг на 12 секторів:
• бізнесові, включаючи професійні і комп’ютерні;
• комунікаційні;
• будівельні та інжинірингові;
• дистриб’юторські;
• освітні;
• природоохоронні;
• фінансові (страхові та банківські);
• медичні;
• туристичні;
• рекреаційні, культурні та спортивні;
• транспортні;
• інші.
Зазначені 12 секторів поділяються на 155 підсекторів.
4 способи здійснення міжнародних операцій у сфері послуг:
1) транскордонне надання послуг;
2) споживання з-за кордону;
3) комерційна присутність (дочірні підприємства та філії в інших країнах);
4) присутність фізичних осіб.
Послуги на міжнародному рівні надаються із застосуванням чотирьох способів, зокрема:
1) транскордонне постачання, тобто надання послуг через кордон. Постачальник і споживач послуги не переміщаються через кордон, його перетинає тільки послуга. Прикладами транскордонних операцій можуть бути послуги, що передаються через засоби телекомунікації (консультації по телефону або по факсу, постачання послуг поштою, переказ грошей через банки) чи послуги, вкладені в товари (технічний звіт консультанта, програм не забезпечення на дискеті), транспортні послуги;
2)
споживання за кордоном, тобто переміщення споживачів до країни експорту. Постачальник не переміщується (туризм, освіта, медичні послуги в лікарні іншої країни, послуги з ремонту суден, якщо судно однієї країни відправляється до іншого для ремонту);
3) комерційна присутність, тобто створення комерційної присутності в країні, у якій повинні надаватися послуги (відкриття філії чи дочірньої компанії). Постачальник послуг переміщується, а споживач не переміщується (наприклад, прямі іноземні інвестиції, тимчасова трудова міграція, банківська послуга, що надається через філію чи відділення іноземного банку);
4) присутність фізичних осіб, тобто тимчасовий переїзд фізичних осіб до іншої країни заради надання там послуг (наприклад, гастролі театрів, артистів, лекції професорів університетів, послуги архітекторів, юристів, подорожування іноземного консультанта до країни для надання консультаційних послуг) [80, с. 204-211 ].
4. Субсидіарність державного управління
Поняття “субсидіарність” констатує, що місцеві умови та обставини не тільки різняться між собою, але й змінюються протягом певного відрізку часу. Тому обсяг послуг, що надаються, так само як і обсяг функцій місцевих органів управління повинен відповідати весь час змінюваним та оновлюваним потребам і умовам, враховуючи місцеві вимоги та побажання [7]. Субсидіарність, за переконанням І.Грицяка, не є статичною концепцією [8, с. 34].
Застосування принципу субсидіарності можливе лише в ієрархічних структурах, поза межами яких він не існує, втрачає сенс свого існування. Водночас у жорстко централізованих ієрархіях не може бути мови про його використання. Сучасне людство прийшло до необхідності критики та засудження жорстких централізованих державних систем, до розуміння того, що метою прогресу є турбота не тільки про державу, але і про кожну людину. Тому ієрархічна модель “держава для одного правителя” засуджується з сучасних позицій. Компетенція держави не повинна поширюватися на всі колективні рішення у соціумі: задоволенню одних потреб краще відповідають добровільні асоціації, громадські організації, інших – органи муніципальної влади, ще інших – міжнародні домовленості, наддержавні органи управління. Громадянське суспільство, держава, органи місцевого самоврядування – усі вони мають належні їм сфери впливу.
Таким чином, принцип субсидіарності пов’язаний з принципом ієрархічності, який розглядає державно–управлінські системи як багаторівневі, що потребують поділу на елементи. На сьогодні багато країн світу з правової точки зору перебувають на шляху до сучасної багаторівневої системи управління, до визнання її цінності, до відходу від принципу “все або ніщо”, характерного для владної вертикалі радянського типу, до необхідності узгодження інтересів різних рівней державного та місцевого управління. Намагання закласти у законодавчу базу принцип субсидіарності у багатьох випадках стикається з великими труднощами і не одержує логічного розвитку та являє серйозну проблему взаємодії існуючих рівней управління в державі.
5. Сьома рамкова программа
6 квітня 2006 року Європейська Комісія затвердила пропозицію щодо нової програми ЄС з досліджень. Маючи підназву "Будівництво європейського дослідницького простору знань для зростання", Сьома рамкова програма (РП7) надає новий імпульс розвитку та підвищенню конкурентоспроможності Європи, підкреслюючи, що знання є найбільшим європейським ресурсом. Ця програма більше ніж попередні приділяє увагу міжнародному співробітництву, що підтримується на всіх щаблях програми, та дослідженням, що відповідають потребам економіки. Також вперше програма надасть підтримку найкращим європейським дослідженням після створення Європейської Ради з Досліджень. В центрі уваги всієї програми є майстерність, бо саме це відіграватиме роль в розвитку глобальної конкурентоспроможності Європи. Іншим пріоритетом є спрощення та полегшення участі в програмі через заходи, що стосуються процедури та раціоналізації інструментів. Незважаючи на в цілому новий
підхід, багато елементів будуть застосовуватися знову: на практиці, для більшості учасників, сама програма не зміниться, але участь в ній стає простішою.Основні завдання РП7
- Підтримка співробітництва університетів, наукових організацій, підприємств у ключових науково-дослідницьких галузях, підвищення результативності науково-дослідної діяльності та сприяння комерціалізації її результатів;
- Розвиток мобільності вчених;
- Створення і розвиток ефективної інфраструктури наукових досліджень та розробок;
- Координація та узгодження національних політик в сфері науки і інновацій;
- Розвиток та максимальне використання наукового потенціалу;
- Розширення міжнародного наукового співробітництва.
Білет 4
1. Необхідність реформування ЖКГ Німеччини
Для вдосконалення ціноутворення Німеччина перейшла від надання
соціальної допомоги населенню через комунальні підприємства до адресного
субсидування. Субсидії надавалися малозабезпеченим сім'ям залежно від
рівня їхнього доходу по принципу: багаті допомагають бідним, а не
користуються разом з ними низькою тарифною сіткою. Звільнені кошти
шляхом надання грантів і кредитів під низькі відсотки були інвестовані в
модернізацію мереж і обладнання. Кредити, спрямовані на модернізацію
житлового фонду, надавалися як Федеральним Урядом Німеччини,
муніципальними утвореннями, постачальниками енергоресурсів, так і
Європейським Співтовариством. Також необхідно відзначити значне
зростання вартості послуг і одночасний перехід до розрахунку за надані
послуги згідно їх фактичному споживанню. Це привело до економії ресурсів
населенням [4].
Необхідно відзначити, що під час проведення реформи в Німеччині вся
сфера ЖКГ була фактично приватизована (земля також перейшла у власність
підприємств), але при цьому були забезпечені прозорі схеми діяльності
підприємств. Постачальники послуг стали відбиратися на конкурсній основі,
що було закріплено відповідними нормами законодавства. Це дало поштовх
підвищенню якості послуг, більш ефективному господарюванню нових
власників. Також, зважаючи на постійну конкуренцію, комунальним
компаніям було недостатньо тільки поставляти ресурси і стягувати оплату за
їх споживання. Виникла необхідність забезпечувати споживачів низкою
додаткових послуг. З’явився новий термін «багатосторонні комунальні
послуги» [4]. Наприклад, крім свого основного виду діяльності, комунальні
компанії включали у свої пакети багатосторонніх послуг прибирання
прибудинкових територій, вивіз сміття та утилізацію відходів,
обслуговування внутрішньобудинкової інфраструктури, телекомунікацій та
ін. Такі організації мали холдингову структуру, розподілену за видами
діяльності, що дозволило здійснювати фінансування напрямків, що менш
розвиваються (або є соціально значущими), за рахунок успішних.
Особлива увага також стала приділятися приватизації муніципального і
державного житлового фонду, яка здійснювалася шляхом продажу
державного і муніципального житла. Приватизація житлового фонду була
спрямована на створення індивідуальної приватної власності, мобілізацію
приватної ініціативи й відповідальності, залучення засобів для ремонту і
модернізації житла. Житлові кооперативи перетворили в організації
співвласників житла (об’єднання співвласників багатоповерхових будинків
або кондомініуми), які стали правоспроможними і самостійними у прийнятті
рішень. Такі організації, окрім іншого, суворо відстежували кількість і якість
наданих послуг, представляючи інтереси власників квартир у різних
інстанціях.
Крім того, у Німеччині особлива увага приділялася підвищенню
ефективності комунальних підприємств, яка впроваджувалася за рахунок
запровадження сучасних технологій та автоматизації. Окрім того, були
створені спеціальні державні банки, які були спрямовані на сприяння
розвитку житлово-комунальної сфери. Вони надавали пільгові кредити під
конкретні адресні програми, спрямовані на підвищення ефективності
використання та економію ресурсів.
2. Система утворення технопарків
В основу створення технопарків
покладені такі принципи:
• координація діяльності та співробітництво чотирьох головних ланок: науки, вищої школи, державного сектору виробництва, приватних компаній і регіональних міських органів
управління;
є прискорення процесів передавання науково-технічних знань, отриманих під час фундаментальних та прикладних наукових досліджень, у виробництво;
• розвиток інноваційного підприємництва;
• залучення промислових та банківських фінансових ресурсів в інноваційну сферу;
• концентрація та використання ризикового капіталу.
З метою розвитку технопаркових структур у перші роки їх існування на цих територіях державою створюється пільговий режим (преференційний).
У країнах світу поширені такі преференції для інноваційних структур:
• нові фірми, що виникають у складі технопарку, звільняються від сплати реєстраційного податку;
• фірми, що функціонують у складі технопарку, звільняються від сплати податку на прибуток у перші два-три роки діяльності, а в наступні сплачують його за зменшеними на 50 % ставками;
• кошти, що спрямовуються фірмами на розвиток технопарку, виключаються з оподаткованого прибутку;
• фірми, що входять до складу технопарку, звільняються від сплати земельного податку та податку на майно.
Як правило, фірми, що діють у межах технопарку, є самостійними юридичними особами.
Становлення Стенфордського технопарку було тривалим і пройшло такі основні етапи [81]:
1 етап. Промисловець Л. Стенфорд заснував у 1885 р. університет з метою розвитку підприємницької діяльності. В університеті навчалась ділова еліта.
2 етап. Фізик С. Елвіл заснував приватне підприємство біля університету (Федеральна телеграфна компанія 1909 р.). Викладачі купували акції цього підприємства.
3 етап. Випускник університету Г. Гувер, який став потім його президентом, заснував інститут Гувера з питань війни і миру. Інститут отримав матеріальну і політичну підтримку з боку урядових організацій і підприємств.
4 етап. Зародження промислового парку біля Стенфордського університету (1936—1940 рр.). Створення промислових підприємств з виробництва телефонних апаратів, радіотехнічних виробів — «Хьюлетт Паккард». Університет надавав у розпорядження підприємствам приміщення, устаткування для розробки електроламп на замовлення промислових фірм.
5 етап. Створення в 1946 р. «Стенфордського парку високотехнічної промисловості», відкриття при університеті дослідного інституту, який одержав великі військові замовлення на дослідження в галузі електроніки.
6 етап. Відбувається посилення кооперативних зв'язків Стенфордського наукового центру і промислового сектору. Зростає кількість наукових організацій і промислових підприємств.
7 етап. Формується технополіс «Силіконова долина» (70— 80-ті роки). Виникають нові науково-технічні центри і промислові парки, наукові центри, консультативні фірми, конструкторські бюро, лабораторії, у яких працюють тисячі вчених, конструкторів, інженерів. У районі «Силікон велі» функціонують 3 тис. венчурних фірм, загальна чисельність працюючих у них становить 200 тис. чол1.
3. Заощадження контрактів у житловій сфері = 1.2
4. Цілі та мета реформування ЖКГ у Німеччині
5. НПА у сфері будівництва
Закони
ВР України
Закон, від 1991.09.18, № 1560-ХІІ
"Про інвестиційну діяльність"
ВР України
Закон, від 1992.11.16, № 2780-XII
"Про основи містобудування"
ВР України
Закон, від 1994.10.14, № 208/94-ВР
"Про відповідальність підприємств, їх об'єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування"
ВР України
Закон, від 1999.05.20, № 687-XIV
"Про архітектурну діяльність"
ВР України
Закон, від 2000.04.20, № 1699-III
"Про планування і забудову територій"
ВР України
Закон, від 2000.09.14, № 1953-III
"Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва"
ВР України
Закон, від 2002.02.07, № 3059-III
"Про Генеральну схему планування території України"
ВР України
Закон, від 2003.06.19, № 978-IV
"Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з
нерухомістю"
ВР України
Закон, від 2005.09.08, № 2861-IV
"Про порядок прийняття рішень про розміщення, проектування, будівництво ядерних установок і об'єктів, призначених для поводження з радіоактивними відходами, які мають загальнодержавне значення"
ВР України
Закон, від 2006.12.22, № 525-V
"Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду"
ВР України
Закон, від 2008.09.16, № 509-VI
"Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву"
ВР України
Закон, від 2008.12.25, № 800-VI
"Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва"
удівельні норми, державні стандарти, норми і правила щодо планування, забудови та іншого використання територій, проектування і будівництва об'єктів містобудування розробляються і затверджуються в порядку, визначеному Законом України "Про будівельні норми". Зокрема, цей Закон передбачає, що державні будівельні норми затверджуються центральним органом виконавчої влади з питань будівництва та архітектури (на сьогоднішній день — це міністерство), галузеві будівельні норми затверджуються міністерством, іншим центральним органом виконавчої влади у разі відсутності державних будівельних норм або необхідності встановлення вимог до будівництва окремих видів споруд. Усі затверджені норми включаються до відповідного фонду (центрального або галузевого). Тексти всіх будівельних норм, включених до центрального фонду будівельних норм, розміщуються на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади з питань будівництва та архітектури (minregion.gov.ua —> Будівництво та архітектура —> Технічне регулювання —> Нормування), галузеві норми розміщуються на офіційних веб-сайтах органів, що затвердили галузеві будівельні норми чи зміни до них, доступ до всіх текстів є безоплатним.
Виконання робіт з нормування у будівництві, тобто безпосередня розробка будівельних норм, здійснюють науково-дослідні або науково-технічні (проектні) організації. Порядок розробки, погодження, затвердження, внесення змін до будівельних норм та визнання їх такими, що втратили чинність, встановлений у постанові Кабінету Міністрів України від 30.06.2010 року № 543. Передбачено оприлюднення проектів будівельних норм з можливістю надати пропозиції організації-розробнику, проекти публікує суб'єкт нормування, тобто орган, який замовив норми.
Зареєстровані будівельні норми та зміни до них (реєстрація здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань будівництва та архітектури протягом одного місяця з дня їх затвердження) набирають чинності не раніше ніж через 90 днів з дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні відповідного суб'єкта нормування.
Застосування будівельних норм або їх окремих положень є обов'язковим для всіх суб'єктів господарювання незалежно від форми власності, які провадять будівельну, містобудівну, архітектурну діяльність та забезпечують виготовлення продукції будівельного призначення окрім випадків, коли самими нормами визначено сферу їх застосування як обов'язкових. Наприклад, ДБН Д.1.1-1:2013 Правила визначення вартості будівництва мають обов'язковий характер, якщо будівництво здійснюється із залученням бюджетних коштів або коштів підприємств державної форми власності, в усіх інших випадках — рекомендаційний.
Білет 5
1) види промислових субсидій в сот
Згідно з Угодою Про субсидії і компенсаційні заходи існує 3 види промислових субсидій:
1. Субсидії, що не надають підстави для вжиття компенсаційних заходів (екологічні, наукові, дослідні заходи).
2. Заборонені субсидії – це експортні субсидії, які зумовлені переважним використання вітчизняних товарів на відміну від імпорту.
3. Інші види субсидій надають підставу для застосування компенсаційних заходів.
Заходи, які можуть застосовувати уряди, якщо цього вимагають потреби промисловості: застосувати заборони, чи обмеження у формі квот імпортних ліцензій (передбачені домовленістю Про положення ГАТТ 1994 р. щодо
платіжного балансу. З метою захисту нових галузей промисловості та для забезпечення економічного розвитку і відповідно до ст.18 ГАТТ; захист з метою уникнення вітчизняного виробника від масового імпорту продукції – ст.19 ГАТТ.
2)фінансування будівництва в забубіжних країнах
Система будівельних заощаджень почала функціонувати з 1830 р. і успішно конкурувала з традиційною моделлю. Призначення будівельних каст – надання учасникам житлового будівництва кредитів на пільгових умовах. Ресурси цих каст формуються за рахунок вкладів їх учасників. Вони (учасники) також отримують від 30 до 50% річного вкладу.
Дві фази функціонування системи будівельних заощаджень:
накопичення будівельних заощаджень;
кредитування.
Система будівельних заощаджень може бути закритою та відкритою. Закрита – передбачає фіксацію процентів за кредитами і заощадженнями протягом усього терміну дії контракту, тоді як відкрита система передбачає становлення гнучких процентних ставок. Прикладами каст закритого типу може бути Німеччина (близько 32% населення приймає участь, а в обороті – 650 мільярдів євро, що є 40% ВВП Німеччини). Характерною рисою німецької системи житлового фінансування є те, що вона об’єднує різні установи та способи рефінансування (може входити банк, іпотечна компанія і т.д., тобто комбінування). В Австрії система схожа. Ставка проценту за кредитом в Австрії не є фіксованою, а залежить від стану грошового ринку. У Франції існує відкрита система і характеризується порівняно невеликими процентними ставками, що зараховуються як на заощадження, так і на кредити. Ця система більше підтримується державою.
Контрактне фінансування – це спосіб фінансування житла. Існує у Чехії (32%), Словаччині (40%), Угорщині та Хорватії. Ця система подібна до німецької моделі, але у Польщі та Словенії вона утворюється на базі універсальних банків. У Росії законодавчо створені умови. Створені житлові та житлово-накопичувальні кооперативи (другий працює з різними будинками).
3) моделі технопарків
Модель технопарків США
Японська модель
технопарків
Європейська (змішана)
модель технопарків
Ґрунтується на державному фінансуванні, використовуються інновації зацікавлених фірм
Основується на державній підтримці, асоційованих комерційних компаніях
Основується на державних інвестиціях і дотаціях
Орієнтація на розробку та виведення на ринок нових продуктів та технологій
Орієнтація на інтеграцію науки та промисловості
Орієнтація передусім на створення робочих місць
Тісний зв’язок з університетами і держав ними дослідницькими центра ми при формуванні наукових парків трьох типів: наукові парки; дослідницькі пар ки; інкубатори (інноваційні центри)
Побудова нових міст-технополісів
Наявність будівлі, де розташовані малі фірми на декількох засновників
160 наукових та науко-технологіч них парків, 850 бізнес-інкубаторів
26 технополісів, до складу яких входять 67 наукових та університетських парків
1,5 тис. інноваційних центрів, з них – 260 технопарків
Українська модель технопарків
Ґрунтується на відсутності істотної фінансової підтримки з боку держави та інших організацій
Орієнтація на забезпечення масштабного просування інновацій та організацію тісного зв’язку науки з виробництвом
Створення «віртуального» технопарку, технопарку без стін
16 технопарків
4)передумови *нової політики*
Економічні. Потреба у зміні внутрішньополітичного курсу Радянської держави після закінчення громадянської війни була викликана кризою, який набув тотального характеру, торкнувшись область економічних, політичних і соціальних відносин. Державна політика розподілу не виконала завдання забезпечення міського населення продовольством. Політика воєнного комунізму надала розвитку економіки односторонній характер і стала гальмом розширеного відтворення. Потрібно було відновлення зруйнованого війною і військовим комунізмом господарства.
Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 24 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |