Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

© Publius Ovidius Naso. Metamorphoses 17 страница



 

566] І розмістились на ложах Тесей та супутники-друзі:

 

567] Син Іксіона- по цій стороні, а по тій, проти нього,-

 

568] Славний трезенець Лелег, припорошений вже сивиною.

 

569] Всім, хто лиш був там, ріки Акарнанської бог справедливий

 

570] Виявив шану однакову, гостю високому радий.

 

571] Різного роду наїдками тут же й столи заставляти

 

572] Німфи взялись босоногі. Коли ж пообідали гості,

 

573] В чаші коштовні вино налили їм. І тут поцікавивсь,

 

574] Зором окинувши моря рівнину, герой величавий:

 

575] «Що це, скажи, за місцевість - і пальцем вказав - яку назву

 

576] Має цей острів, а може, їх декілька там - не розгляну».

 

577] Бог же на те: «Не один там і справді видніється острів:

 

578] П'ять їх у морі лежить, віддаля розрізнити їх годі.

 

579] Тож не одна лиш Діана-мисливиця мстить за зневагу;

 

580] Ці острови - це колишні наяди: якось вони в жертву

 

581] Десять бичків закололи й, богів польових запросивши,

 

582] Вколо жертовника в танець пішли, та забули про мене.

 

583] Весь я неначе набряк, і такий, як ніколи ще досі,

 

584] Вийшовши геть з берегів, розхвильований, темний од гніву,

 

585] Рину й ліси від лісів, а поля - від полів одділяю.

 

586] Врешті, з землею й тих німф, що запізно про мене згадали,

 

587] Я аж до моря одніс. Там у вирі моєму й морському

 

588] Шмат суходолу на стільки окремих частин роз'єднався,

 

589] Скільки тепер Ехінад серед водного простору бачиш.

 

590] Там он на овиді, глянь, там на овиді мріє ще острів,

 

591] Любий мені; Перімелою нині його називають.

 

592] Діву цю я покохав і невинність одняв, покохавши.

 

593] Батько ж її, Гіпподам, не потерпів цього і в безодню [147]

 

594] Із стрімчака, зіштовхнув нещасливу дочку свою - в море.

 

595] Я підхопив її, поки пливла, і промовив: «Нептуне,

 

596] Владарю хвиль, кому царство припало, найближче до неба.

 

597] Де зустрічаємось ми, де й зникаємо, ріки священні,-

 

598] Вислухай слізне благання моє й змилостися, Нептуне!

 

599] Занапастив я ось цю, що несу; якби трохи хоч м'якшим,

 

600] І справедливішим був Гіпподам, не таким безсердечним.

 

601] То пожалів би її, нам обом дарував би провину.

 

602] Згляпьсь над тією, що тоне, над жертвою гніву сліпого.

 

603] Дай їп притулок якийсь,- чи сама нехай стане притулком,-

 

604] Буду й тоді обнімать її!» Мовчки схитнув головою

 

605] Вод повелитель, і хвилі, підвладні йому, сколихнулись.



 

606] Німфа злякалась, але ще пливла. Я торкавсь її лона,

 

607] Поки пливла,- і тремтіло воно під моєю рукою.

 

608] Чую, однак, обнімаючи: важчає, твердне дівоче

 

609] Тіло, а груди м які мовби шаром землі затяглися.

 

610] Я щось кажу,- а земля поступово їй сковує рухи:

 

611] Островом посеред хвиль, перевтілена, вже застигає».

 

612] Змовкнув на слові тім бог річковий. Слухачів схвилювала

 

613] Дивна подія. Глузує з довірливих син Іксіона,

 

614] Вічний хулитель богів, що думками зухвалими славивсь;

 

615] «Байку ти нам, Ахелою, повів: не така вже велика

 

616] Сила богів, щоб і вигляд могли відбирати й давати».

 

617] Всі, як один, заніміли, безбожним обурені словом,

 

618] Передусім же - Лелег, і літами, й душею дозрілий.

 

619] Так він озвався: «Не має направду ні меж, ані міри

 

620] Неба могуть: що боги захотіли, те й станеться тут же.

 

621] Можу це вам довести. На фрігійських горбах біля дуба

 

622] Аипа гілляста росте; вколо них - огорожа низенька.

 

623] Закут цей бачив я сам: на рівнинах Пелопових був я

 

624] З волі Піттея, в краю, де колись панував його батько.

 

625] Побіч там є низина, нещодавно заселені землі,

 

626] Нині - мокляк, де болотні птахи собі гнізда звивають.

 

627] В образі смертного батько богів завітав туди; з ним же -

 

628] Син його, крила відклавши та різку,- потомок Атланта.

 

629] В сотні дверей вони стукали, втомлені: на ніч просились -

 

630] Сотні дверей тих глухими були, й лиш одні відчинились,

 

631] Хоч дерев'яні, низькі, під острішком із пруття й соломи.

 

632] В хижі тій пара стареньких жила - Філемон і Бавкіда.

 

633] Там поєднались вони молодими ще; там вони й пізні

 

634] Вкупі зустріли літа й не кляли свою вбогість-сусідку:

 

635] Легко й погідно жилося при ній невибагливій парі.

 

636] Марно б дошукувавсь ти, де господарі там, а де слуги:

 

637] Двоє їх - ось і весь дім; що велять, те й виконують - двоє.

 

638] Тільки-но жителі неба торкнулися скромних пенатів,

 

639] І, нахиливши чоло, завітали під крівлю низеньку,-

 

640] Старець мандрівцям утомленим лаву гостинно присунув, [148]

 

641] А господиня заслала її полотном груботканим.

 

642] Попіл, що теплим ще був, розгортає; вуглинки вчорашні

 

643] Зрушує з місця; їх листям сухим та легкою корою

 

644] Живить і подихом тихим старечим огонь роздуває.

 

645] Кілька полінець і в язанку хмизу приносить у хату

 

646] І підкладає в огонь тріскотливий під мідний казанчик.

 

647] З овочів, що на городцеві росянім муж назривав їх.

 

648] Гичку стинає. Він, вила двозубі тимчасом узявши,

 

649] • Із почорнілої балки похребтину зняв; обережно

 

650] Кусник тієї свинини надрізав і, щоб одварилась,

 

651] У казанок опустив, де вода булькотлива кипіла.

 

652] Різні розмови тимчасом ведуть вони, щоб подорожнім

 

653] Час непомітно спливав. Там, у закутку,-з бука цеберко

 

654] Вухом кривим на кілку, що в стіну був, забитий, висіло.

 

655] Воду нагріту в цеберко те ллють, щоб вони собі змили

 

656] Тіло пітне. Посередині - ліжко; у нього вербові

 

657] Поручні й ніжки. М який очерет-постіль заміняє.

 

658] Ще й застеляють його покривалом, котрим лиш у свято

 

659] Звикли вкривати постіль. Покривало - старе та плохеньке.

 

660] Тож, не гордуючи, слалось воно на вербовому ліжку.

 

661] Врешті, боги прилягли. Підіп'явшись, Бавкіда тремтливо

 

662] Столик до них підсуває, що ніжку мав третю коротшу.

 

663] Вирівняв їх черепок: господиня його під цю ніжку

 

664] Хутко підклала. Зеленою м ятою столик натерши,

 

665] Діви Мінерви двоколірний плід подала до обіду -

 

666] Терен осінній, що був заготовлений в осаді виннім;

 

667] Редьку, цикорій, оддавлений сир; біля нього поклала

 

668] Яйця, що в попелі їх підпекла на помірному жарі.

 

669] В глинянім посуді все це. Потому - прикрашений взором,

 

670] Також із глини, кратер вони ставлять, а побіч кратера -

 

671] Букові кухлі, всередині воском жовтавим политі.

 

672] Через хвилинку якусь уже подано страви гарячі;

 

673] Знову, хоча й не старі, на столі появилися вина.

 

674] Далі й вони поступилися місцем новій переміні:

 

675] Тут і горіхи, і сливи, й поморщені фініки, й смокви,

 

676] й свіжі, V широких кошах, запахущі плоди яблуневі,

 

677] й зірвані з лоз, що багрянцем взялись, виногрона солодкі,

 

678] Й меду стільник золотий. Над усім же - погідні та щирі

 

679] Лиця господарів, щедра - при вбогості дому - гостинність.

 

680] Бачать старенькі, однак, що в кратері вино непомітно,

 

681] Скільки б його не пили, самохіть відкілясь прибуває.

 

682] Страх огорнув їх, і, руки піднявши, слова молитовні

 

683] Стали шептати вони - Філемон боязкий і Бавкіда.

 

684] Просять, щоб їм вибачали за вбогість, за скромну гостину.

 

685] Був там один лиш гусак, їх садиби маленької сторож.

 

686] От вони й хочуть пожертвувать ним для богів милостивих. [149]

 

687] Він не давався, однак: виривався з-під рук їм і довго

 

688] Крилами бив, гелготів, і, нарешті, старих натомивши,

 

689] Якось забіг до гостей. Не дали вони скривдити птиці:

 

690] «Ми - невмирущі боги. Хай спіткає безбожних сусідів

 

691] Кара,- промовили,- ви ж не страшіться обоє: це лихо,

 

692] Праведні, вас омине, лиш виходьте з-під крівлі своєї

 

693] І на стрімкі верхогір'я, узвозами, слідом за нами

 

694] Разом рушайте!» Старенькі - не проти: з ціпком у правиці

 

695] Кроком непевним ідуть по стежині далекого схилу.

 

696] Близько й вершина була: вже напевно б туди долетіла

 

697] Пущена з лука стріла. Озирнулись обоє і бачать:

 

698] Діл затягнуло багном; понад ним - тільки їхня хатина.

 

699] Поки, зчудовані, тихо оплакують долю сусідів,

 

700] Хата стара, що й для двох затісна була,- їхня оселя,-

 

701] Храмом величним стає: де підпорки були, там колони,

 

702] Де була стріха гнила,- вже вилискує золото щире.

 

703] В мармур подвір'я вдяглось, а різьбою пишаються двері.

 

704] Словом ласкавим тоді до стареньких звернувся Сатурній:

 

705] «Що б ви бажали, скажіть мені, праведний старче, й дружино,

 

706] Мужа достойна свого». Пошепталися ті між собою,

 

707] І сповіщає богам Філемон обопільне бажання:

 

708] «Бути жерцями хотіли б ми разом, щоби доглядати

 

709] Храм ваш, а що прожили ми літа свої в мирі й любові,-

 

710] Хай нас одна упокоїть година, щоб я не побачив

 

711] Праху своєї жони; над моїм - щоб вона не хилилась».

 

712] Так усе й склалося їм: проживали вони при святині,

 

713] Поки снувалось життя. Та якось, уже геть підупалі,

 

714] Стали вони перед східцями храму, й про давні події

 

715] Мова між ними зайшла. Несподівано - бачить Бавкіда -

 

716] Зеленню вкривсь Філемон; придивляється старець: неждано

 

717] Зазеленіла й жона, і шумить вже над ним і над нею

 

718] Листя рясне. «Прощавай!» - він їй шепче. «Прощай!» - одночасно

 

719] Мужу шепоче й вона, та в цю мить, затягнувшись корою,

 

720] Тихнуть обом їм уста... Ще й нині вам житель тамтешній

 

721] Двоє сусідніх дерев, що сплелися корінням, покаже.

 

722] Вірив я тим дідусям (бо з якої б то речі брехали?),

 

723] Що сповістили про це. А до того ж і сам я на вітті

 

724] Бачив вінки. До них свій долучаючи, свіжий, сказав я:

 

725] «Дбають боги про побожних: шануй їх - і будеш у шані».

 

726] Мовив, і всіх захопила подія і сам оповідач.

 

727] Надто розчуливсь Тесей; про богів дивовижні діяння

 

728] Прагне послухати ще. До Тесея, прилігши на ложе,

 

729] Бог калідонський звернувсь: «Є істоти, герою хоробрий,

 

730] Що не міняють вже вигляду, раз переміни зазнавши.

 

731] Єсть і такі, що мінятись їм дано: таким є, Протею,

 

732] Ти, що живеш у морях, котрі землю тверду омивають. [150]

 

733] То юнаком тебе бачили люди, то левом, то диким

 

734] Вепром, то враз обертавсь у змію, що й торкнутись до неї

 

735] Страшно, то раптом рогами грозив, у бика замінившись;

 

736] Каменем часто робивсь, міг і деревом стати розлогим,

 

737] Іноді, хвилі пливкій уподібнившись, ти гомінкою

 

738] Річкою був, а не раз і вогнем, що в незгоді з водою.

 

739] Так і жона Автоліка. донька Ерісіхтона може

 

740] Постаті різні приймать. її батько, великий безбожник,

 

741] Жодного не вшанував олтаря запашистим курінням.

 

742] Кажуть, що й в гаї Церери дерева рубав святотатець;

 

743] Далі й незайманий ліс оскверняв нечестивим залізом.

 

744] Дуб велетенський там ріс, із розлогим гіллям, предковічний,

 

745] Сам наче гай - у стьожках, у присвятних табличках довкола

 

746] Та в плетеницях барвистих, ознаках прохань молитовних.

 

747] Часто дріади кружляли під ним у святковому танці,

 

748] Часто, побравшись за руки, хотіли кільцем охопити

 

749] Стовбур могутній, і тільки тоді, як було їх п ятнадцять,

 

750] Ледве змикалось кільце. А довколишній ліс простелявся

 

751] Так уже низько під ним, як під лісом довколишнім - трави.

 

752] Все ж, хоч яким був той дуб, Тріопей не вагався й на нього

 

753] Вийти з сокирою: слугам велить, щоб святий підрубали

 

754] Стовбур. Вони завагались. А нелюд, сокиру вхопивши,-

 

755] «Хай би ж і сам він богинею був, а не тільки їй любий,-

 

756] Навіть тоді б верховіттям об землю ударитись мусив!»

 

757] Мовивши, з розмаху навскіс рубнув по дзвінкій деревині.

 

758] Дуб затремтів; застогнало Церерине дерево, й тут же

 

759] Блідістю ціле взялось: жолуді побіліли зелені,

 

760] Листя поблякло нараз і гілки, наче руки, збіліли.

 

761] А відтіля, куди вбилося вістря, кору відлупивши,

 

762] Вдарила кров, наче з рани широкої. Так вона часом

 

763] Б'є на вівтар, коли падає бик під ударом сокири,

 

764] Що розсікла йому шию могутню,- струмком пурпуровим.

 

765] Всі заніміли; один лиш безбожнику став на дорозі,

 

766] Зважився лютий топір одвести від священного дуба.

 

767] Та фессалієць на те: «За побожність прийми нагороду!»

 

768] Замість по стовбурі він по людині тим разом ударив,-

 

769] Голову з маху відсікши, став наново дуба рубати.

 

770] Втім, наче голос якийсь із середини дуба донісся:

 

771] «Я тут живу, під корою, улюблена німфа Церери,

 

772] й нині віщую тобі, помираючи: матимеш кару,

 

773] Гідну своїх злодіянь, що втішає мене перед смертю».

 

774] Та не отямивсь дикун: похитнулось, нарешті, підтяте

 

775] Дерево й, стягнене довгими линвами, важко на землю

 

776] Падає--широко ліс під його тягарем вилягає.

 

777] Горем полеглих гаїв, одночасно й своїм, перейнявшись,

 

778] Сестри дріади, вдягнувшись у темне, скорботні, зійшлися [151]

 

779] Всі до Церери гуртом - Ерісіхтону кари просити.

 

780] Згоду Церера дала; головою, прекрасна, хитнула -

 

781] Хвиля по нивах пішла, де вгиналось колосся налите.

 

782] Кару, що гідна була б співчуття,- якщо грішник у когось

 

783] На співчуття заслужив,- підшукала для нього Церера:

 

784] Голодом хоче морити. Оскільки ж сама до богині

 

785] Голоду вдатись не може (бо як же богині достачі

 

786] Й голоду разом зійтись?), то звернулася до однієї

 

787] З тих, що по горах гасають, богинь - Ореади сільської:

 

788] «Єсть,- каже їй,- на околицях Скіфії сніжної місце,

 

789] Гола, безплідна земля, де нема ні дерев, ні билинки.

 

790] Тільки гнітючий Мороз, тільки Трепет і Блідість живуть там,

 

791] І Голоднеча худа. Богохульнику в груди злочинні

 

792] Хай увірветься вона; хай ніяка на світі пожива

 

793] Не заспокоїть її - нехай навіть мене перевершить.

 

794] Лиш не лякайсь, що дорога далека: візьми колісницю.

 

795] Зміїв крилатих візьми, щоб під хмарами правити ними».

 

796] Тут же й дала їх. Вона ж, колісницею злинувши в небо,

 

797] В Скіфський край прибула й на вершині гори льодяної,

 

798] Що називають Кавказом її, зупинила драконів.

 

799] Поле було кам яне, де й побачила німфа Голодну:

 

800] Нігтями там і зубами хирляву траву вигрібала.

 

801] Простоволоса, бліда; наче ями, темніли очниці,

 

802] Спраглі вуста запеклись, мов іржею роз їло їй зуби;

 

803] Шкіра напнулась суха, й було нутрощі видно крізь неї;

 

804] Де закругляються стегна, там кості тонкі виступали.

 

805] Там, де мав бути живіт,- тільки місце лишилось для нього;

 

806] Груди ж немов до хребта прикріплялися, мляві й обвислі;

 

807] Від худини їй суглоби побільшали; повипинались

 

808] Чашки колін; величезними ґулями видались п'яти.

 

809] Здалеку вздрівши її - підійти не наважилась ближче -

 

810] Волю богині звістила, й хоч тільки хвилину була там,

 

811] Хоч тільки що прибула туди, хоч і далеко стояла,-

 

812] Голод відчула-таки,- й колісницю назад повертає,

 

813] В край Гемонійський, повіддями кваплячи зміїв у небі.

 

814] А Голоднеча тим часом, дарма що в Церери й у неї -

 

815] Різні шляхи, догодить їй готова. Вже вітер худющу

 

816] До Ерісіхтона в дім переніс. Ось у спальню злочинця

 

817] Входить нечутно вона й оповитого сном непробудним,-

 

818] Пізня була, тоді ніч,- обома обнімає руками;

 

819] В нього вдихає себе: проникає в уста йому, в горло,

 

820] В груди й голодну жагу розливає по жилах порожніх.

 

821] Діло звершивши своє, покидає багатий плодами

 

822] Край і в убогу домівку вертається, в звичні печери.

 

823] Солодко сон Ерісіхтона «рилами ніжними все ще

 

824] Пестив. До їжі вві сні дотягнутись, голодний вже, прагне, [152]

 

825] Вже пережовує щось, хоч і крихти не має у роті,

 

826] Вже й проковтнути жадливо спішить, але що тут ковтнути? -

 

827] Замість добірних, привабливих страв поїдає повітря.

 

828] Врешті, прокинувся він, і розжеврене прагнення їсти

 

829] В жадібне горло йому й у нутро ненаситне запало.

 

830] Тут же б із їв усе те, чим багаті повітря, і землі,

 

831] Й води. Вгинається стіл перед ним, а йому - все замало:

 

832] їсть він і їжею марить. Чим можна було б накормити

 

833] Багатолюдні міста,- тих наїдків одній лиш людині

 

834] Мало: що більше наповнює шлунок, то більше бажає.

 

835] Як насититися море не в змозі, хоча й поглинає

 

836] Води всієї землі, прибережні й віддалені ріки,

 

837] Як загребущий вогонь, що ні міри не знає, ні стриму:

 

838] Дров цілі стоси зжере, а підкинь йому більше поживи,-

 

839] Більшої схоче, бо більшу вона в нього будить жадобу,

 

840] Так ось тоді й Ерісіхтон: наповненим їжею ротом

 

841] їжі весь час домагається. Ще не ковтнув, а вже знову

 

842] й знову ковтнути спішить, бо живіт, як не дивно,- порожній.

 

843] Так ось у прірву його живота й поспливав непомітно

 

844] Батьківський статок, та голод їдкий не пригаснув ні трохи,-

 

845] Як і раніше йому допікав, палахтів непокірним

 

846] Полум ям. Канули, врешті, в нутро всі пожитки; зосталась

 

847] Тільки єдина дочка,- не такий би належавсь їй батько!

 

848] Скоро й дочку він продав. Не признавши господаря, в тузі

 

849] Вийшла над море вона, простягнула долоні й сказала:

 

850] «Вирви з неволі мене, безталанницю, ти, хто невинне

 

851] В мене дівоцтво відняв!» - це Нептун був, кого закликала.

 

852] Вчув це володар морів, і коли, спохватившись, за нею

 

853] Пан її вже поспішав,- їй поставу і вид чоловічий

 

854] Дав непомітно й начиння у руки їй вклав риболовне.

 

855] Власник, на неї зирнувши: «О ти, хто шматочком поживи

 

856] Мідний гачок приховав і розмотуєш вудку,- промовив,-

 

857] Доброго лову тобі! Хай довірливо йде на приманку

 

858] Риба й відчує гачок лиш тоді, коли добре прикусить!

 

859] Дівчину бачив я тут, незачесану, в простому платті,

 

860] На побережжі морськім, саме тут, де ти ловиш, стояла.

 

861] Де ж вона? Ось і сліди її ніг на піску обірвались».

 

862] Чуючи дар божества, задоволена тим, що про неї

 

863] В неї ж розпитують, так утікачка йому відмовляє:

 

864] «Хто б ти не був, не гнівись, але я, задивившись на вудку,

 

865] Не озиравсь і весь час лиш своїм був захоплений ділом.

 

866] Та, присягаюсь Нептуном, що нам, риболовам, сприяє,-

 

867] Поки я рибу ловлю, окрім мене, на березі тому,

 

868] Не появлявся ніхто, жодна дівчина тут не стояла».

 

869] Як не повірити в те? Почвалав він додому по ріні -

 

870] Не здогадавсь про обман, а вона стала знову собою.

 

871] Батько, помітивши здатність дочки, скориставсь нею радо: [153]

 

872] Знову й знову її продавав, а вона замінялась

 

873] То в кобилицю, то в оленя, то у корову, то в птаха.-

 

874] Так постачала весь час ненаситному батькові їжу.

 

875] Та коли й це він спожив, у своїй невсипущій жадобі

 

876] Тут же й нову підшукав для своєї хвороби поживу:

 

877] Взявся до членів своїх - шматувати почав їх і гризти,

 

878] Сам своє тіло, нещасний, живив, убуваючи тілом.

 

879] Годі про інших, однак, я ж бо й сам маю здатність, юначе,

 

880] До перемін, хоча й не безконечних: то богом буваю.

 

881] Як ось тепер мене бачиш, то раптом зів юся змією.

 

882] То перед стадом іду вожаком, запишавшись рогами,-

 

883] Сила моя в них була; одного з тих рогів нині в мене.

 

884] Бачиш - нема на чолі...» - й за цим словом зітхання почулись.

 

 

КНИГА ДЕВ'ЯТА

 

1] Чим засмутивсь тоді бог і чому в нього ріг одламався,

 

2] Просить Нептунів герой оповісти, й Потік Калідонський

 

3] Так розпочав, оповивши лозиною буйне волосся:

 

4] «Прикре бажання твоє, бо чи стане хвалитись боями

 

5] Той, хто поразки зазнав? Але в тій, хоч ганебній поразці.

 

6] Друже, не стільки ганьби, скільки честі в самому двобою.

 

7] Що переможець такий - це велика для мене розрада.

 

8] Може, до слуху твого донеслась хоч яка-небудь чутка

 

9] Про Деяніру, в колишні часи незрівнянну красуню?

 

10] Навперебій домагались її женихів цілі юрми.

 

11] З ними і я, залицяльник, подавсь до майбутнього тестя.

 

12] «Зятем,- кажу,- ти назви мене, сину ясний Партаона!»

 

13] Те ж саме мовив Алкід. Усі інші нам двом поступились.

 

14] Вабить Алкід його сватом - Юпітером, славою грізних'

 

15] Подвигів, що довелось йому з волі Юнони здійснити.

 

16] Я ж на те: «Сором,- кажу,- коли смертному бог уступає

 

17] (Богом тоді він не був ще). Ти бачиш мене, володаря

 

18] Вод, які схилами краю твого, розхвильовані, в'ються.

 

19] Не чужаком я приходжу до тебе в зяті набиватись,-

 

20] Я - твій земляк і твоїх володінь неабияка частка.

 

21] Гнівом Юнони, однак, як ось той, похвалитись не можу,

 

22] Тож і на подвиги йти - вибачай вже - не мав я нагоди.

 

23] Ти натякав, що Юпітер - це батько твій, сину Алкмени:

 

24] Значить, або ти - брехун, або він таки зрадив Юнону.

 

25] Батька в гріху материнськім шукаєш? Так ось: або з блуду

 

26] Ти народивсь, або вигадки це, що ти - син Громовержця».

 

27] Поки я так промовляю до нього, він скоса на мене

 

28] Дивиться й, ледве тамуючи гнів, що в очах заіскрився.

 

29] Словом таким обізвавсь: «Не язик, а рука - моя сила.

 

30] Ним можеш ти брати верх, ну а я - довіряю правиці!»

 

31] І наступає, хмурний. А мені, красномовному щойно.

 

32] Сором було відхилятися. Зняв я свій одяг зелений.

 

33] Витягнув руки вперед і, розправивши плечі широкі, [155]

 

34] Став, як належить борцю, усім тілом готовий до бою.

 

35] Той, зачерпнувши долонями порох, сипнув мені в вічі -

 

36] Й сам пожовтів од піску, що ним я його зразу ж обсипав.

 

37] То він за шию хапає мене, то за ноги проворні.

 

38] То, нападаючи з різних боків, лиш береться схопити.

 

39] Марно, проте, нападав: мене власна вага захищала.

 

40] Так от і скеля стоїть, хоч об неї запінені хвилі

 

41] Б'ють раз у раз,- не схитнеться вона, тягарем своїм горда.

 

42] То розійдемось на крок, то вже знов один одного борем,

 

43] Наче б у землю вросли, до кінця так стояти готові

 

44] Вперто, нога при нозі. На Алкіда грудьми навалившись,

 

45] Пальцями - в пальці, чолом - у чоло, що є сили, впираюсь.

 

46] Дужі бики так зійдуться не раз у завзятім двобої,

 

47] Щоб нагороду здобуть - усього пасовища оздобу,

 

48] Кращу з найкращих телиць, і тремтить, дивлячись на них, стадо:

 

49] Хто, перемігши, тепер вожаком буде,- годі вгадати.

 

50] Тричі Алкід од грудей своїх силою рук намагався

 

51] Груди мої відштовхнуть, але марно; лише на четвертий

 

52] Раз він обійми мої розірвав. Тоді, руку відвівши.

 

53] Вклав мене махом одним і на мене (брехати не буду)

 

54] Тут же всією вагою насів, так що (хочете - вірте,

 

55] Хочете - ні, все одно ж не до того веду я розмову,.

 

56] Щоб похвалитися) наче горою мене придавило.

 

57] Якось, рясним обливаючись потом, я руки насилу


Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 36 | Нарушение авторских прав







mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.111 сек.)







<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>