566] І розмістились на ложах Тесей та супутники-друзі:
567] Син Іксіона- по цій стороні, а по тій, проти нього,-
568] Славний трезенець Лелег, припорошений вже сивиною.
569] Всім, хто лиш був там, ріки Акарнанської бог справедливий
570] Виявив шану однакову, гостю високому радий.
571] Різного роду наїдками тут же й столи заставляти
572] Німфи взялись босоногі. Коли ж пообідали гості,
573] В чаші коштовні вино налили їм. І тут поцікавивсь,
574] Зором окинувши моря рівнину, герой величавий:
575] «Що це, скажи, за місцевість - і пальцем вказав - яку назву
576] Має цей острів, а може, їх декілька там - не розгляну».
577] Бог же на те: «Не один там і справді видніється острів:
578] П'ять їх у морі лежить, віддаля розрізнити їх годі.
579] Тож не одна лиш Діана-мисливиця мстить за зневагу;
580] Ці острови - це колишні наяди: якось вони в жертву
581] Десять бичків закололи й, богів польових запросивши,
582] Вколо жертовника в танець пішли, та забули про мене.
583] Весь я неначе набряк, і такий, як ніколи ще досі,
584] Вийшовши геть з берегів, розхвильований, темний од гніву,
585] Рину й ліси від лісів, а поля - від полів одділяю.
586] Врешті, з землею й тих німф, що запізно про мене згадали,
587] Я аж до моря одніс. Там у вирі моєму й морському
588] Шмат суходолу на стільки окремих частин роз'єднався,
589] Скільки тепер Ехінад серед водного простору бачиш.
590] Там он на овиді, глянь, там на овиді мріє ще острів,
591] Любий мені; Перімелою нині його називають.
592] Діву цю я покохав і невинність одняв, покохавши.
593] Батько ж її, Гіпподам, не потерпів цього і в безодню [147]
594] Із стрімчака, зіштовхнув нещасливу дочку свою - в море.
595] Я підхопив її, поки пливла, і промовив: «Нептуне,
596] Владарю хвиль, кому царство припало, найближче до неба.
597] Де зустрічаємось ми, де й зникаємо, ріки священні,-
598] Вислухай слізне благання моє й змилостися, Нептуне!
599] Занапастив я ось цю, що несу; якби трохи хоч м'якшим,
600] І справедливішим був Гіпподам, не таким безсердечним.
601] То пожалів би її, нам обом дарував би провину.
602] Згляпьсь над тією, що тоне, над жертвою гніву сліпого.
603] Дай їп притулок якийсь,- чи сама нехай стане притулком,-
604] Буду й тоді обнімать її!» Мовчки схитнув головою
605] Вод повелитель, і хвилі, підвладні йому, сколихнулись.
606] Німфа злякалась, але ще пливла. Я торкавсь її лона,
607] Поки пливла,- і тремтіло воно під моєю рукою.
608] Чую, однак, обнімаючи: важчає, твердне дівоче
609] Тіло, а груди м які мовби шаром землі затяглися.
610] Я щось кажу,- а земля поступово їй сковує рухи:
611] Островом посеред хвиль, перевтілена, вже застигає».
612] Змовкнув на слові тім бог річковий. Слухачів схвилювала
613] Дивна подія. Глузує з довірливих син Іксіона,
614] Вічний хулитель богів, що думками зухвалими славивсь;
615] «Байку ти нам, Ахелою, повів: не така вже велика
616] Сила богів, щоб і вигляд могли відбирати й давати».
617] Всі, як один, заніміли, безбожним обурені словом,
618] Передусім же - Лелег, і літами, й душею дозрілий.
619] Так він озвався: «Не має направду ні меж, ані міри
620] Неба могуть: що боги захотіли, те й станеться тут же.
621] Можу це вам довести. На фрігійських горбах біля дуба
622] Аипа гілляста росте; вколо них - огорожа низенька.
623] Закут цей бачив я сам: на рівнинах Пелопових був я
624] З волі Піттея, в краю, де колись панував його батько.
625] Побіч там є низина, нещодавно заселені землі,
626] Нині - мокляк, де болотні птахи собі гнізда звивають.
627] В образі смертного батько богів завітав туди; з ним же -
628] Син його, крила відклавши та різку,- потомок Атланта.
629] В сотні дверей вони стукали, втомлені: на ніч просились -
630] Сотні дверей тих глухими були, й лиш одні відчинились,
631] Хоч дерев'яні, низькі, під острішком із пруття й соломи.
632] В хижі тій пара стареньких жила - Філемон і Бавкіда.
633] Там поєднались вони молодими ще; там вони й пізні
634] Вкупі зустріли літа й не кляли свою вбогість-сусідку:
635] Легко й погідно жилося при ній невибагливій парі.
636] Марно б дошукувавсь ти, де господарі там, а де слуги:
637] Двоє їх - ось і весь дім; що велять, те й виконують - двоє.
638] Тільки-но жителі неба торкнулися скромних пенатів,
639] І, нахиливши чоло, завітали під крівлю низеньку,-
640] Старець мандрівцям утомленим лаву гостинно присунув, [148]
641] А господиня заслала її полотном груботканим.
642] Попіл, що теплим ще був, розгортає; вуглинки вчорашні
643] Зрушує з місця; їх листям сухим та легкою корою
644] Живить і подихом тихим старечим огонь роздуває.
645] Кілька полінець і в язанку хмизу приносить у хату
646] І підкладає в огонь тріскотливий під мідний казанчик.
647] З овочів, що на городцеві росянім муж назривав їх.
648] Гичку стинає. Він, вила двозубі тимчасом узявши,
649] • Із почорнілої балки похребтину зняв; обережно
650] Кусник тієї свинини надрізав і, щоб одварилась,
651] У казанок опустив, де вода булькотлива кипіла.
652] Різні розмови тимчасом ведуть вони, щоб подорожнім
653] Час непомітно спливав. Там, у закутку,-з бука цеберко
654] Вухом кривим на кілку, що в стіну був, забитий, висіло.
655] Воду нагріту в цеберко те ллють, щоб вони собі змили
656] Тіло пітне. Посередині - ліжко; у нього вербові
657] Поручні й ніжки. М який очерет-постіль заміняє.
658] Ще й застеляють його покривалом, котрим лиш у свято
659] Звикли вкривати постіль. Покривало - старе та плохеньке.
660] Тож, не гордуючи, слалось воно на вербовому ліжку.
661] Врешті, боги прилягли. Підіп'явшись, Бавкіда тремтливо
662] Столик до них підсуває, що ніжку мав третю коротшу.
663] Вирівняв їх черепок: господиня його під цю ніжку
664] Хутко підклала. Зеленою м ятою столик натерши,
665] Діви Мінерви двоколірний плід подала до обіду -
666] Терен осінній, що був заготовлений в осаді виннім;
667] Редьку, цикорій, оддавлений сир; біля нього поклала
668] Яйця, що в попелі їх підпекла на помірному жарі.
669] В глинянім посуді все це. Потому - прикрашений взором,
670] Також із глини, кратер вони ставлять, а побіч кратера -
671] Букові кухлі, всередині воском жовтавим политі.
672] Через хвилинку якусь уже подано страви гарячі;
673] Знову, хоча й не старі, на столі появилися вина.
674] Далі й вони поступилися місцем новій переміні:
675] Тут і горіхи, і сливи, й поморщені фініки, й смокви,
676] й свіжі, V широких кошах, запахущі плоди яблуневі,
677] й зірвані з лоз, що багрянцем взялись, виногрона солодкі,
678] Й меду стільник золотий. Над усім же - погідні та щирі
679] Лиця господарів, щедра - при вбогості дому - гостинність.
680] Бачать старенькі, однак, що в кратері вино непомітно,
681] Скільки б його не пили, самохіть відкілясь прибуває.
682] Страх огорнув їх, і, руки піднявши, слова молитовні
683] Стали шептати вони - Філемон боязкий і Бавкіда.
684] Просять, щоб їм вибачали за вбогість, за скромну гостину.
685] Був там один лиш гусак, їх садиби маленької сторож.
686] От вони й хочуть пожертвувать ним для богів милостивих. [149]
687] Він не давався, однак: виривався з-під рук їм і довго
688] Крилами бив, гелготів, і, нарешті, старих натомивши,
689] Якось забіг до гостей. Не дали вони скривдити птиці:
690] «Ми - невмирущі боги. Хай спіткає безбожних сусідів
691] Кара,- промовили,- ви ж не страшіться обоє: це лихо,
692] Праведні, вас омине, лиш виходьте з-під крівлі своєї
693] І на стрімкі верхогір'я, узвозами, слідом за нами
694] Разом рушайте!» Старенькі - не проти: з ціпком у правиці
695] Кроком непевним ідуть по стежині далекого схилу.
696] Близько й вершина була: вже напевно б туди долетіла
697] Пущена з лука стріла. Озирнулись обоє і бачать:
698] Діл затягнуло багном; понад ним - тільки їхня хатина.
699] Поки, зчудовані, тихо оплакують долю сусідів,
700] Хата стара, що й для двох затісна була,- їхня оселя,-
701] Храмом величним стає: де підпорки були, там колони,
702] Де була стріха гнила,- вже вилискує золото щире.
703] В мармур подвір'я вдяглось, а різьбою пишаються двері.
704] Словом ласкавим тоді до стареньких звернувся Сатурній:
705] «Що б ви бажали, скажіть мені, праведний старче, й дружино,
706] Мужа достойна свого». Пошепталися ті між собою,
707] І сповіщає богам Філемон обопільне бажання:
708] «Бути жерцями хотіли б ми разом, щоби доглядати
709] Храм ваш, а що прожили ми літа свої в мирі й любові,-
710] Хай нас одна упокоїть година, щоб я не побачив
711] Праху своєї жони; над моїм - щоб вона не хилилась».
712] Так усе й склалося їм: проживали вони при святині,
713] Поки снувалось життя. Та якось, уже геть підупалі,
714] Стали вони перед східцями храму, й про давні події
715] Мова між ними зайшла. Несподівано - бачить Бавкіда -
716] Зеленню вкривсь Філемон; придивляється старець: неждано
717] Зазеленіла й жона, і шумить вже над ним і над нею
718] Листя рясне. «Прощавай!» - він їй шепче. «Прощай!» - одночасно
719] Мужу шепоче й вона, та в цю мить, затягнувшись корою,
720] Тихнуть обом їм уста... Ще й нині вам житель тамтешній
721] Двоє сусідніх дерев, що сплелися корінням, покаже.
722] Вірив я тим дідусям (бо з якої б то речі брехали?),
723] Що сповістили про це. А до того ж і сам я на вітті
724] Бачив вінки. До них свій долучаючи, свіжий, сказав я:
725] «Дбають боги про побожних: шануй їх - і будеш у шані».
726] Мовив, і всіх захопила подія і сам оповідач.
727] Надто розчуливсь Тесей; про богів дивовижні діяння
728] Прагне послухати ще. До Тесея, прилігши на ложе,
729] Бог калідонський звернувсь: «Є істоти, герою хоробрий,
730] Що не міняють вже вигляду, раз переміни зазнавши.
731] Єсть і такі, що мінятись їм дано: таким є, Протею,
732] Ти, що живеш у морях, котрі землю тверду омивають. [150]
733] То юнаком тебе бачили люди, то левом, то диким
734] Вепром, то враз обертавсь у змію, що й торкнутись до неї
735] Страшно, то раптом рогами грозив, у бика замінившись;
736] Каменем часто робивсь, міг і деревом стати розлогим,
737] Іноді, хвилі пливкій уподібнившись, ти гомінкою
738] Річкою був, а не раз і вогнем, що в незгоді з водою.
739] Так і жона Автоліка. донька Ерісіхтона може
740] Постаті різні приймать. її батько, великий безбожник,
741] Жодного не вшанував олтаря запашистим курінням.
742] Кажуть, що й в гаї Церери дерева рубав святотатець;
743] Далі й незайманий ліс оскверняв нечестивим залізом.
744] Дуб велетенський там ріс, із розлогим гіллям, предковічний,
745] Сам наче гай - у стьожках, у присвятних табличках довкола
746] Та в плетеницях барвистих, ознаках прохань молитовних.
747] Часто дріади кружляли під ним у святковому танці,
748] Часто, побравшись за руки, хотіли кільцем охопити
749] Стовбур могутній, і тільки тоді, як було їх п ятнадцять,
750] Ледве змикалось кільце. А довколишній ліс простелявся
751] Так уже низько під ним, як під лісом довколишнім - трави.
752] Все ж, хоч яким був той дуб, Тріопей не вагався й на нього
753] Вийти з сокирою: слугам велить, щоб святий підрубали
754] Стовбур. Вони завагались. А нелюд, сокиру вхопивши,-
755] «Хай би ж і сам він богинею був, а не тільки їй любий,-
756] Навіть тоді б верховіттям об землю ударитись мусив!»
757] Мовивши, з розмаху навскіс рубнув по дзвінкій деревині.
758] Дуб затремтів; застогнало Церерине дерево, й тут же
759] Блідістю ціле взялось: жолуді побіліли зелені,
760] Листя поблякло нараз і гілки, наче руки, збіліли.
761] А відтіля, куди вбилося вістря, кору відлупивши,
762] Вдарила кров, наче з рани широкої. Так вона часом
763] Б'є на вівтар, коли падає бик під ударом сокири,
764] Що розсікла йому шию могутню,- струмком пурпуровим.
765] Всі заніміли; один лиш безбожнику став на дорозі,
766] Зважився лютий топір одвести від священного дуба.
767] Та фессалієць на те: «За побожність прийми нагороду!»
768] Замість по стовбурі він по людині тим разом ударив,-
769] Голову з маху відсікши, став наново дуба рубати.
770] Втім, наче голос якийсь із середини дуба донісся:
771] «Я тут живу, під корою, улюблена німфа Церери,
772] й нині віщую тобі, помираючи: матимеш кару,
773] Гідну своїх злодіянь, що втішає мене перед смертю».
774] Та не отямивсь дикун: похитнулось, нарешті, підтяте
775] Дерево й, стягнене довгими линвами, важко на землю
776] Падає--широко ліс під його тягарем вилягає.
777] Горем полеглих гаїв, одночасно й своїм, перейнявшись,
778] Сестри дріади, вдягнувшись у темне, скорботні, зійшлися [151]
779] Всі до Церери гуртом - Ерісіхтону кари просити.
780] Згоду Церера дала; головою, прекрасна, хитнула -
781] Хвиля по нивах пішла, де вгиналось колосся налите.
782] Кару, що гідна була б співчуття,- якщо грішник у когось
783] На співчуття заслужив,- підшукала для нього Церера:
784] Голодом хоче морити. Оскільки ж сама до богині
785] Голоду вдатись не може (бо як же богині достачі
786] Й голоду разом зійтись?), то звернулася до однієї
787] З тих, що по горах гасають, богинь - Ореади сільської:
788] «Єсть,- каже їй,- на околицях Скіфії сніжної місце,
789] Гола, безплідна земля, де нема ні дерев, ні билинки.
790] Тільки гнітючий Мороз, тільки Трепет і Блідість живуть там,
791] І Голоднеча худа. Богохульнику в груди злочинні
792] Хай увірветься вона; хай ніяка на світі пожива
793] Не заспокоїть її - нехай навіть мене перевершить.
794] Лиш не лякайсь, що дорога далека: візьми колісницю.
795] Зміїв крилатих візьми, щоб під хмарами правити ними».
796] Тут же й дала їх. Вона ж, колісницею злинувши в небо,
797] В Скіфський край прибула й на вершині гори льодяної,
798] Що називають Кавказом її, зупинила драконів.
799] Поле було кам яне, де й побачила німфа Голодну:
800] Нігтями там і зубами хирляву траву вигрібала.
801] Простоволоса, бліда; наче ями, темніли очниці,
802] Спраглі вуста запеклись, мов іржею роз їло їй зуби;
803] Шкіра напнулась суха, й було нутрощі видно крізь неї;
804] Де закругляються стегна, там кості тонкі виступали.
805] Там, де мав бути живіт,- тільки місце лишилось для нього;
806] Груди ж немов до хребта прикріплялися, мляві й обвислі;
807] Від худини їй суглоби побільшали; повипинались
808] Чашки колін; величезними ґулями видались п'яти.
809] Здалеку вздрівши її - підійти не наважилась ближче -
810] Волю богині звістила, й хоч тільки хвилину була там,
811] Хоч тільки що прибула туди, хоч і далеко стояла,-
812] Голод відчула-таки,- й колісницю назад повертає,
813] В край Гемонійський, повіддями кваплячи зміїв у небі.
814] А Голоднеча тим часом, дарма що в Церери й у неї -
815] Різні шляхи, догодить їй готова. Вже вітер худющу
816] До Ерісіхтона в дім переніс. Ось у спальню злочинця
817] Входить нечутно вона й оповитого сном непробудним,-
818] Пізня була, тоді ніч,- обома обнімає руками;
819] В нього вдихає себе: проникає в уста йому, в горло,
820] В груди й голодну жагу розливає по жилах порожніх.
821] Діло звершивши своє, покидає багатий плодами
822] Край і в убогу домівку вертається, в звичні печери.
823] Солодко сон Ерісіхтона «рилами ніжними все ще
824] Пестив. До їжі вві сні дотягнутись, голодний вже, прагне, [152]
825] Вже пережовує щось, хоч і крихти не має у роті,
826] Вже й проковтнути жадливо спішить, але що тут ковтнути? -
827] Замість добірних, привабливих страв поїдає повітря.
828] Врешті, прокинувся він, і розжеврене прагнення їсти
829] В жадібне горло йому й у нутро ненаситне запало.
830] Тут же б із їв усе те, чим багаті повітря, і землі,
831] Й води. Вгинається стіл перед ним, а йому - все замало:
832] їсть він і їжею марить. Чим можна було б накормити
833] Багатолюдні міста,- тих наїдків одній лиш людині
834] Мало: що більше наповнює шлунок, то більше бажає.
835] Як насититися море не в змозі, хоча й поглинає
836] Води всієї землі, прибережні й віддалені ріки,
837] Як загребущий вогонь, що ні міри не знає, ні стриму:
838] Дров цілі стоси зжере, а підкинь йому більше поживи,-
839] Більшої схоче, бо більшу вона в нього будить жадобу,
840] Так ось тоді й Ерісіхтон: наповненим їжею ротом
841] їжі весь час домагається. Ще не ковтнув, а вже знову
842] й знову ковтнути спішить, бо живіт, як не дивно,- порожній.
843] Так ось у прірву його живота й поспливав непомітно
844] Батьківський статок, та голод їдкий не пригаснув ні трохи,-
845] Як і раніше йому допікав, палахтів непокірним
846] Полум ям. Канули, врешті, в нутро всі пожитки; зосталась
847] Тільки єдина дочка,- не такий би належавсь їй батько!
848] Скоро й дочку він продав. Не признавши господаря, в тузі
849] Вийшла над море вона, простягнула долоні й сказала:
850] «Вирви з неволі мене, безталанницю, ти, хто невинне
851] В мене дівоцтво відняв!» - це Нептун був, кого закликала.
852] Вчув це володар морів, і коли, спохватившись, за нею
853] Пан її вже поспішав,- їй поставу і вид чоловічий
854] Дав непомітно й начиння у руки їй вклав риболовне.
855] Власник, на неї зирнувши: «О ти, хто шматочком поживи
856] Мідний гачок приховав і розмотуєш вудку,- промовив,-
857] Доброго лову тобі! Хай довірливо йде на приманку
858] Риба й відчує гачок лиш тоді, коли добре прикусить!
859] Дівчину бачив я тут, незачесану, в простому платті,
860] На побережжі морськім, саме тут, де ти ловиш, стояла.
861] Де ж вона? Ось і сліди її ніг на піску обірвались».
862] Чуючи дар божества, задоволена тим, що про неї
863] В неї ж розпитують, так утікачка йому відмовляє:
864] «Хто б ти не був, не гнівись, але я, задивившись на вудку,
865] Не озиравсь і весь час лиш своїм був захоплений ділом.
866] Та, присягаюсь Нептуном, що нам, риболовам, сприяє,-
867] Поки я рибу ловлю, окрім мене, на березі тому,
868] Не появлявся ніхто, жодна дівчина тут не стояла».
869] Як не повірити в те? Почвалав він додому по ріні -
870] Не здогадавсь про обман, а вона стала знову собою.
871] Батько, помітивши здатність дочки, скориставсь нею радо: [153]
872] Знову й знову її продавав, а вона замінялась
873] То в кобилицю, то в оленя, то у корову, то в птаха.-
874] Так постачала весь час ненаситному батькові їжу.
875] Та коли й це він спожив, у своїй невсипущій жадобі
876] Тут же й нову підшукав для своєї хвороби поживу:
877] Взявся до членів своїх - шматувати почав їх і гризти,
878] Сам своє тіло, нещасний, живив, убуваючи тілом.
879] Годі про інших, однак, я ж бо й сам маю здатність, юначе,
880] До перемін, хоча й не безконечних: то богом буваю.
881] Як ось тепер мене бачиш, то раптом зів юся змією.
882] То перед стадом іду вожаком, запишавшись рогами,-
883] Сила моя в них була; одного з тих рогів нині в мене.
884] Бачиш - нема на чолі...» - й за цим словом зітхання почулись.
КНИГА ДЕВ'ЯТА
1] Чим засмутивсь тоді бог і чому в нього ріг одламався,
2] Просить Нептунів герой оповісти, й Потік Калідонський
3] Так розпочав, оповивши лозиною буйне волосся:
4] «Прикре бажання твоє, бо чи стане хвалитись боями
5] Той, хто поразки зазнав? Але в тій, хоч ганебній поразці.
6] Друже, не стільки ганьби, скільки честі в самому двобою.
7] Що переможець такий - це велика для мене розрада.
8] Може, до слуху твого донеслась хоч яка-небудь чутка
9] Про Деяніру, в колишні часи незрівнянну красуню?
10] Навперебій домагались її женихів цілі юрми.
11] З ними і я, залицяльник, подавсь до майбутнього тестя.
12] «Зятем,- кажу,- ти назви мене, сину ясний Партаона!»
13] Те ж саме мовив Алкід. Усі інші нам двом поступились.
14] Вабить Алкід його сватом - Юпітером, славою грізних'
15] Подвигів, що довелось йому з волі Юнони здійснити.
16] Я ж на те: «Сором,- кажу,- коли смертному бог уступає
17] (Богом тоді він не був ще). Ти бачиш мене, володаря
18] Вод, які схилами краю твого, розхвильовані, в'ються.
19] Не чужаком я приходжу до тебе в зяті набиватись,-
20] Я - твій земляк і твоїх володінь неабияка частка.
21] Гнівом Юнони, однак, як ось той, похвалитись не можу,
22] Тож і на подвиги йти - вибачай вже - не мав я нагоди.
23] Ти натякав, що Юпітер - це батько твій, сину Алкмени:
24] Значить, або ти - брехун, або він таки зрадив Юнону.
25] Батька в гріху материнськім шукаєш? Так ось: або з блуду
26] Ти народивсь, або вигадки це, що ти - син Громовержця».
27] Поки я так промовляю до нього, він скоса на мене
28] Дивиться й, ледве тамуючи гнів, що в очах заіскрився.
29] Словом таким обізвавсь: «Не язик, а рука - моя сила.
30] Ним можеш ти брати верх, ну а я - довіряю правиці!»
31] І наступає, хмурний. А мені, красномовному щойно.
32] Сором було відхилятися. Зняв я свій одяг зелений.
33] Витягнув руки вперед і, розправивши плечі широкі, [155]
34] Став, як належить борцю, усім тілом готовий до бою.
35] Той, зачерпнувши долонями порох, сипнув мені в вічі -
36] Й сам пожовтів од піску, що ним я його зразу ж обсипав.
37] То він за шию хапає мене, то за ноги проворні.
38] То, нападаючи з різних боків, лиш береться схопити.
39] Марно, проте, нападав: мене власна вага захищала.
40] Так от і скеля стоїть, хоч об неї запінені хвилі
41] Б'ють раз у раз,- не схитнеться вона, тягарем своїм горда.
42] То розійдемось на крок, то вже знов один одного борем,
43] Наче б у землю вросли, до кінця так стояти готові
44] Вперто, нога при нозі. На Алкіда грудьми навалившись,
45] Пальцями - в пальці, чолом - у чоло, що є сили, впираюсь.
46] Дужі бики так зійдуться не раз у завзятім двобої,
47] Щоб нагороду здобуть - усього пасовища оздобу,
48] Кращу з найкращих телиць, і тремтить, дивлячись на них, стадо:
49] Хто, перемігши, тепер вожаком буде,- годі вгадати.
50] Тричі Алкід од грудей своїх силою рук намагався
51] Груди мої відштовхнуть, але марно; лише на четвертий
52] Раз він обійми мої розірвав. Тоді, руку відвівши.
53] Вклав мене махом одним і на мене (брехати не буду)
54] Тут же всією вагою насів, так що (хочете - вірте,
55] Хочете - ні, все одно ж не до того веду я розмову,.
56] Щоб похвалитися) наче горою мене придавило.
57] Якось, рясним обливаючись потом, я руки насилу
Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 36 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |