Літ.: Скальковський А. Історія Нової Січі, або останнього Коша
Запорозького. - Дніпропетровськ, 1994 - С. 197; В о в к Хв. Студії з
української етнографії та антропології. - К., 1995. - С. 159.
ШЛЯХИ - сухопутні комунікації. Ш. проходили по водо-
ділах річок, що дозволяло уникнути численних переправ
через допливи і крутих узвозів. Крім того, вододільні шля-
хи, проходячи по підвищених місцевостях, швидше виси-
хали після дощу, а відкритий ландшафт зменшував небез-
пеку несподіваного нападу. За козацької доби Ш. були не
дорогою в сучасному розумінні, а напрямками руху, що
пролягали через найрівніші ділянки степу, де найменше
доводилося переїздити річок, крутих балок, байраків,
місць із піщаним ґрунтом.
Найвідомішими Ш. були: Чорний, Кучманський та Мурав-
ський. Крім того, по Запорозьких Вольностях проходили і
менші Ш.: Крюківський шлях - від Крюкова уздовж пра-
вого берега Дніпра на Кічкас, а далі на Кримський шлях;
Кримський, або Чумацький, - від Китайгорода на Роман-
кове, уздовж річки Базавлука, переходив на її лівий берег
до станції Степової, звідси через Дніпро та його притоки
Святу Гірку Воду, Білозірку, Рогачик у Крим; Переволо-
чанський - від Переволочної на Саксагань, Базавлук, Со-
лону, Нову Січ, з правого берега Дніпра на лівий, до
Кримського шляху; Микитинський - від Мишуриного
Рогу на Коржеві могили, Базавлук, Солону, Чортомлик,
Микитине, через Дніпро на Кримський шлях; Кизикер-
менський - від Кременчука на Жовте, Курячу балку, Не-
дайводи, вододілом Саксагані й Інгульця на Кривий Ріг,
уздовж Інгульця через Давидів брід у Кизикермен. Крім
того, між Микитинським та Кизикерменським Ш. прохо-
дили Коржів та Саксаганський Ш. Гардовий Ш. виходив з
Поділля, йшов через Буг, входив до запорозьких земель і
йшов ними 300 верст, відзначаючись прямотою, до гирла
Кам'янки, до Кизикермена і через Таваньський перевіз у
Крим. Січовий вищий шлях йшов від Гарду, на Білонівку,
далі тягнувся вгору до Січі. Січовий нижчий шлях ішов
паралельно до вищого від Бугу на Балацьке і на Січ.
У 15-17 ст. переважно по Ш. пересувалися татарські заго-
ни з Криму на Україну, а козацькі війська - на Крим. У
18 ст. у зв'язку із зменшенням татарських нападів на
Україну та розвитком торгівлі Ш. все більше використову-
ються для пересування купців та чумацьких валок. Осво-
єння козаками південних земель зумовило те, що Ш. були
включені в мережу січових комунікацій і навіть втратили
свої назви.
Літ.: Яворницький Д. І. Історія запорізьких козаків. - Т. 1. -
Львів, 1990. - С. 35-37, 88; Л а щ є н к о X. Г. До історіографії Запо-
рожжя часів Нової Січі: Шляхи, броди і переправи як елементи єдиної
АБАЗИН Андрій (7-1703) - козацький полковник (1690-
1703). Очолював Брацлавський полк після відновлення ко-
зацтва на Правобережній Україні у 1685. Брав участь у по-
ходах на турецькі фортеці Кизикермен, Буджак, Очаків, Те-
гиню. В 2-й пол. 80-х рр. 17 ст. разом з С. Палієм,
С. Самусем та 3. Іскрою формував козацькі полки, що вели
боротьбу проти польсько-шляхетського панування на Пра-
вобережній Україні. Під час війни проти поляків (1702)
узяв фортецю Немирів, потім замкнувся в Ладижині, який
уперто обороняв. Тут потрапив у полон і за наказом польсь-
кого командування страчений (посаджений на палю).
АДАМЦЕВИЧ Євген Олександрович (1903-1972) -
український кобзар, бандурист-віртуоз. Народився у
с. Солониці, тепер Лубенського р-ну Полтавської обл. У
дитинстві втратив зір, однак це не завадило йому успішно
закінчити школу. Грав на скрипці, сопілці, бандурі. Від
інших бандуристів відрізнявся тим, що грав тільки пучка-
ми пальців, збиваючи їх часом до крові. Живучи у м. Ром-
нах, багато їздив по всій країні, шліфуючи свою майстер-
ність. У репертуарі мав багато українських народних пі-
сень, присвячених козацтву (про Байду-Вишневецького,
Морозенка, Супруна, Палія та ін.). Зберіг і доніс до сучас-
ного слухача славетний «Запорізький марш», що в об-
робці В. Гуцала став особливо популярним наприкінці
80-х рр. 20 ст. як символ державного й культурно-націона-
льного відродження України. Високу оцінку цій музичній
перлині, яку талановитий бандурист передав майбутнім
поколінням українського народу, дали Євген Станкович,
Віктор Гуцал, Олесь Гончар, Іван Дзюба, Борис Олійник,
Євген Патон та інші діячі вітчизняної культури і науки.
Літ.: Правдюк О. Роменський кобзар Євген Адамцевич. - К., 1971;
Запорізький марш. - К., 1995; Євген Адамцевич: Спогади. Статті. Мате-
ріали.-Суми, 1999. В. А. Чабаненко
АДЛЕРФЕЛЬД Густав (2-а пол. 17 - 1-а пол. 18 ст.) -
шведський історик, королівський камергер. Автор книги
«Життя Карла XII» (т. 1-3, 1740—42), в якій описано події
та обставини, що зумовили шведсько-українську спілку
проти Москви, зокрема подано цікаві подробиці перегово-
рів І. Мазепи і К. Гордієнка з Карлом XII перед Полтавсь-
кою битвою (березень 1709). В. А. Чабаненко
АДРІАНОПОЛЬСЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР 1713 -
мирний договір між Росією і Туреччиною після російсько-
турецької війни 1711-13. Укладений 13 (24).6.1713 стро-
ком на 25 років. Згідно з А. м. д. Росія зобов'язувалася ви-
вести з підвладних Польщі земель усі свої війська. Росій-
сько-турецький кордон переносився аж до безпосередніх
кордонів Лівобережної Гетьманщини - в межиріччя Са-
мари й Орелі, далі на південний схід по Сіверському Дін-
цю. Отже, Росія втрачала східну частину Запорожжя і була
повністю ізольована від Азовського моря.
АЗОВ (тат. Азак - Гирло) - місто на лівому березі Дону за
15 км від впадіння ріки в Азовське море. Поселення на
місці А. існувало в еллінську добу, потім його контролюва-
ли хозари; в 10 - 1-й пол. 11 ст. входило до складу Тмуто-
роканського князівства. У 1067 було захоплене половцями
і отримало назву Азак. Із середини 13 ст. - під владою Зо-
лотої Орди. В середині 14 ст. А. перетворився на великий
торговельний центр генуезців, які назвали місто Таною. У
1475 А. був захоплений турками і перетворений на міцну
фортецю й великий ринок работоргівлі. Фортеця А. - одна
з найвідоміших у Північному Причорномор'ї - мала три
ряди кам'яних стін, 11 наріжних бастіонів; у ній розміщу-
вався гарнізон чисельністю 4000 чоловік із 200 гармата-
ми. Спираючись на А., турки й ногайці здійснювали набі-
ги на Росію і вели наступ на Дон. Боротьба за А. стала яс-
кравим прикладом бойової співдружності донських та за-
порозьких козаків. У 1559 А. взяв в облогу Д. Вишневець-
кий. У 1637 донські та запорозькі козаки взяли А. і утри-
мували його до 1642 (див. Азовське сидіння). Українські
козаки брали участь в Азовсько-Дніпровських походах
1695-96, в результаті яких А. перейшов до Росії. За Прут-
ським трактатом 1711 А. знову перейшов до Туреччини.
За Белградським мирним договором 1739 А. остаточно
увійшов до складу Росії. Тепер А. - районний центр Рос-
товської обл. Російської Федерації.
Літ.: Смирнов Н. Россия и Турция в ХУІ-ХУП вв. - М., 1946. -
Т. 2. - С. 49-70; Ч є л є б и 3. Книга путешествий: Походьі с татарами и
путешествия по Крьіму (1641-1667). - Симферополь, 1996. - С. 13-20;
История Дона с древнейших времен до падения крепостного права. -
Ростов-на-Дону, 1973. Ю. П. Князьков
АЗОВСЬКЕ КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО (1832-66) - іррегу-
лярне козацьке формування Російської імперії, створене
указом від 27.5.1832. Його ядром стали козаки та сімейні
люди некозацького стану (див. Райя задунайська), які на
початку російсько-турецької війни 1828-29 на чолі з
Й. Гладким перейшли під владу Росії (див. Окреме Запо-
розьке військо). До складу А. к. в. були приписані також
міщани Петровського посаду, казенні селяни Новоспась-
кого селища та лівобережні козаки Чернігівської губернії.
Як елемент загальноімперської військово-адміністратив-
ної системи, А. к. в. підлягало Сенату на чолі з імперато-
ром і Військовому міністерству. З оселенням А. к. в. на
півдні України ним управляв новоросійський та бессараб-
ський генерал-губернатор. Військовими, цивільними та
військово-судовими справами азовців відала військова
канцелярія при генерал-губернаторові. Очолював військо-
ву канцелярію наказний отаман, який призначався уря-
дом. Уряд не дуже довіряв колишнім втікачам із-за Дунаю,
і на посади у військову канцелярію були призначені ар-
мійські офіцери. їм наказувалося не тільки стежити за
правильним ходом справ у канцелярії, а й пильно спосте-
рігати за настроями козаків. Цивільні судові справи
АЗОВСЬКЕ КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО
кінних козаків. У 1853 на території іррегулярного форму- вання створено також навчальну команду у складі офіцера, 2 урядників, 2 приказних, 4 канонірів та 30 козаків. При- значення цієї команди полягало в підготовці молодих коза- ків для служби на східному березі Чорного моря. 1862 в Азовському війську сформовано паромну команду - для служби на паромі через гирло Берди. За 30 років (з 1832 до 1865) населення війська збільшило- ся в 5 разів, і на початок поетапного переселення азовців на Кубань воно нараховувало 10 911 осіб. А. к. в. було од- ним із найменших козацьких військ Російської держави. Основою козацьких господарств стало хліборобство. Ско- тарство, рибальство, бджільництво, борошномельний та цегельний промисли відігравали допоміжну роль у госпо- дарстві козаків. З 1836 азовцям було дозволено вести тор- гівлю і займатися промислами нарівні з купецтвом із за- писом в уставні торгові розряди з отриманням узаконених свідоцтв і сплатою відповідних податків. Так оформилося Торгове товариство азовських козаків. Основним продук- том продажу та експорту була сільськогосподарська продук- ція, переважно пшениця. Азовські козаки показали свою економічну життєздатність. Ними було засновано і розбу- |
А. к. в. розглядалися Олександрівським повітовим судом
на загальних підставах.
Військовий устрій А. к. в. визначався за зразком інших ко-
зацьких військ Російської імперії. В 1837 була визначена
зовнішня служба Азовського війська. З азовських козаків
для охорони східного узбережжя Чорного моря, з метою
припинення зносин турецьких контрабандистів з гірськи-
ми народами Кавказу, формується 10 патрульних команд
по 20 осіб у кожній. Для патрулювання азовськими морсь-
кими командами чорноморського узбережжя було збудова-
но баркаси особливої конструкції - на зразок мальтійських
човнів. Азовські морські команди базувалися на Сухумсь-
кій та Костянтинівській станціях. Козаки несли службу
позмінно. На зовнішній службі козак мав відслужити 25
років. У 1845 проведено реорганізацію азовських команд:
вони були поділені на два відділення і мали патрулювати
чітко визначені ділянки східного узбережжя Чорного
моря. На момент ліквідації війська Азовська морська фло-
тилія мала 26 команд і 42 човни.
Внутрішня служба азовських козаків була визначена в
1844. Для несення служби у військових установах та по
АЗОВСЬКЕ КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО (1832-1866 рр.) |
війську сформовано команду з урядника, 14 піших і 10
|
|
|
| д \ 0МалаЄнісоль -^ і \Чердакли |
|
| ||||
| ЗІ |
| У ^-ч ( | V С ^~ |
| |||||
ЗЕМЕЛЬНІ ВОЛОДІННЯ | Караті |
| ЗЕМЛЯ \ V \Ґ~^\) У/Т/ " МЕЦЬКИХ \с? \ г7~\ / |
|
| |||||
РУДНЄВА І ЯНИЦЬКИХ | \\ | ні |
|
| ||||||
| /1 | ПОСЕЛЕНЦІВ У О4»^ ^ Чч/' / |
|
| ||||||
| \\ |
|
|
| / ^ОА/ ^г | |||||
^ \ |
|
| <*•—' Микільськаі/ С V |
| Ч/ \ -Зп Ч | |||||
\ |
|
|
|
| N3) її ■* У / | /СьЗ | ||||
=!^^ "~~ ^ |
|
|
|
| V Ч \ / /) | |||||
^Ч^^ \ | X |
|
| | Старий / 1 Крим | ги( | ' Сартана /'.ч-^* | ||||
ЗЕМЛЯ ^^ч ч^^^ Захар'ївське |
|
| і г~ ц | |||||||
КАЗЕННИХ ^=^Ї:Ч>#Т^ |
|
| \) /)) \) \и |
|
| |||||
/лчх Стародуб? ПОСЕЛЕНЦІВ %г]&^^~~>~^ X | зка | /; ЗЕМЛІ / \ \ 1 |
| |||||||
|
|
| /Г^ч І і Ч / /Маріуполь У* ' \ \ \Мангуш)) ^—&£^^ |
| ||||||
- | ||||||||||
Миколаївка 0 м^^^^Г-" / |
|
| )! і г \) / '\ МАРІУПОЛЬСЬКИХ \/ / / V,$Л (У |
|
| |||||
|
|
| г ' «о У / У |
|
| |||||
*""" """* (((^^ л С |
|
| / ГРЕКІВ <-•.>/ / / |
|
| |||||
ЗЕМЛЯ ^^^ V Ч1 ^~^Г німецьких Кейфуит^ / ^\) "Г^З | і" У"* |
|
|
| ||||||
поселенців ^^Жшсгіаська \\(уУ, | У |
| Ялта0 У \/^~~/ |
|
|
| ||||
|
| Територія Азовського козацького | ||||||||
І 1 | ||||||||||
І) / ч~\^лДелене |
|
|
| війська |
| |||||
ЗЕМЛЯ ([/ \^ ^^^^-^^ |
|
|
|
| • | Станиці Азовського козацького | ||||
Н0ГАЙЦ1В^Р°ВСЬКа ^^^ |
|
|
|
| © | війська Міста |
| |||
Бердянськ ^У ІгУПосад Петровський |
|
| МОРЕ | о | Села |
| ||||
~~\У^~~-^^Ж а з о в с | Ь К Е | _ _ | Межі казенних та поселенських | |||||||
|
|
|
|
| одиниць |
| ||||
АЗОВСЬКЕ МОРЕ - АЗОВСЬКО-ДНІПРОВСЬКІ ПОХОДИ 1695-96____ 13
ховано 5 станиць і 60 хуторів. На момент ліквідації А. к. в.
дало 1699 кам'яних і 4 дерев'яних будинки, 2 церкви, 2
нструментальні заводи, 49 млинів та вітряків, 2 рибні за-
юди, 15 144 домашніх тварини і значну суму грошей.
Зднак Азовське козацтво виявилося небезпечним для ро-
іійського уряду. Діяльність колишніх задунайців, спрямо-
іана на створення монолітної системи, яка могла б успіш-
ю обстоювати козацькі права, звичаї, традиції, свою на-
іежність до козацького стану, з одного боку, і намагання
іижчих верств населення регіону приєднатися до козаць-
ого формування, яке уособлювало традиції Запорожжя, з
яшого боку, зумовлювали напружену ситуацію на півдні
'країни. Незадоволення висловлювали і поміщики в Ка-
еринославській губернії. Гостра потреба російського уря-
у в колонізації південно-східної окраїни держави визна-
ила подальшу долю азовців. Протягом 1862-66 у західну
астину Кавказу уряд переселив 1142 сім'ї азовських коза-
ів. На поселення в Кубанську область у повному складі
ішли мешканці тих станиць, які були засновані вихідця-
и із-за Дунаю. В Приазов'ї, на місцях попереднього по-
глення війська, залишилися колишні новоспаські селяни
і петровські міщани. Близько 5000 душ обох статей було
ереведено до цивільних відомств і зараховано: рядових
іужилих козаків та їхні сім'ї - до розряду державних се-
ни, офіцерів війська - до дворянства. Правами відстав-
их козаків та урядників користувалися ті азовці, які не
енше 9 років прослужили на східному березі Чорного
оря. Азовське козацьке військо як самостійне військове і
:риторіальне об'єднання остаточно перестало існувати із
ікриттям 27.8.1866 його військової канцелярії.
іт.: Гаденко А. П. Азовское казачье войско. - Кашира, 1912;
о й к о А. В., М а л є н к о Л. М. Матеріали до історії Азовського ко-
чого війська. - Запоріжжя, 1995; Маленко Л. М. Азовське козаць-
військо (1828-1866). - Запоріжжя, 2000. Л. М. Маленко
ЮВСЬКЕ МОРЕ - мілке відгалуження Чорного моря,
юлучене з ним Керченською протокою. Покриває части-
і тектонічної Причорноморської западини між Донець-
ім кряжем і Приазовською височиною на півночі та
іимським і кавказьким передгір'ями на півдні. Розміщу-
ься між українською частиною материка на півночі,
римським півостровом на заході й Кубанню на сході. Ве-
ікі ріки, що впадають до А. м. (Дон і Кубань), опрісню-
гь його, а на глибині Керченської протоки солоні води із
зрного моря надходять в А. м., що підвищує його соло-
сть до 14-15 проміле. Площа А. м. - 38 тис. км2, серед-
і глибина -9 м, найбільша (проти Керченської прото-
і) - 14,5 м; дно рівне. Багате на планктон та бентос, А. м.
< до 50-х рр. 20 ст. мало великі рибні багатства.
15 ст. Приазов'я належало Кримському ханству, яке не-
,овзі стало васалом Османської імперії. Остання володі-
А. м. наступні 300 років. Запорозькі козаки вели актив-
' боротьбу з турецьким пануванням на А. м. Форпостом
рецьких володінь був Азов, перетворений турками ще з
щя 15 ст. на міцну фортецю. Один із шляхів запорожців
. Чорне море пролягав через А. м.: Дніпро - Самара -
)вча - Кальміус - А. м. - Керченська протока. Цим же
іяхом запорожці поверталися на Січ тоді, коли в гирлі
ііпра їх очікував турецький флот. Разом із донськими
заками запорожці брали участь в Азовському сидінні,
овсько-Дніпровських походах 1695-96.
З рік азовського басейну запорозьким козакам належали:
Торець, Бахмут, Лугань, Кальміус, Кальчик, три річки Бер-
ди. Ці землі входили до Кальміуської паланки. Запорожці
вели в А. м. промисловий лов риби. Головними місцями
рибальства були Кальміуська, Бердянська, Білосарайська
та Єйська коси.
Літ.: С т а р о в Д. Гидрометеорологическая характеристика Азовского
моря. - М; Л., 1947; Истомин Ю. Океанография. - М., 1956; 3 є н -
к є в и ч В. Берега Черного и Азовского морей. - М., 1958; Я в о р -
ницький Д. І. Історія запорізьких козаків. - Т. 1. - Львів, 1990. -
С. 285-289. А. Л. Сокульський
АЗОВСЬКЕ СИДІННЯ - героїчна оборона Азова від та-
тар і турків у 1637-42 спільними зусиллями донських і за-
порозьких козаків. Азов, захоплений наприкінці 15 ст. Ту-
реччиною, був стратегічно важливою фортецею, яка пере-
кривала донським козакам вихід в Азовське море і слугу-
вала базою для наступу турецько-татарських військ на ро-
сійські землі. Скориставшись війною Туреччини з Персі-
єю, запорозькі й донські козаки об'єдналися і 21.4.1637
з'явились під стінами фортеці. Після дев'яти тижнів обло-
ги козакам удалося підвести міну під стіну, зробити в ній
пролом і захопити фортецю. Російський уряд, до якого ко-
заки звернулись по допомогу, побоюючись Туреччини, від-
мовився надіслати свій гарнізон у фортецю, і протягом 5
років козаки утримували Азов самотужки. Якраз у цей час
посилились утиски польським урядом українських коза-
ків, що й зумовило їх велику кількість серед захисників
міста. Надіслані в 1638 турецькі війська не змогли захопи-
ти Азов. Не вдалося туркам і підкупити козаків. На почат-
ку червня 1641 турецько-татарське військо, яке майже в 20
разів переважало за чисельністю козацький гарнізон, що
налічував 5,5 тис. чол., оточило місто. Ні багатоденні об-
стріли, ні численні штурми не змогли примусити козаків
капітулювати. Програли турки і мінну війну - всі їхні під-
копи під стіни міста були знешкоджені. Тому 27.9.1641
почався відступ турецького війська. Хоча значна частина
захисників міста (3000 чоловік) загинула, та вони знай-
шли сили і атакували відступаючі турецькі війська й захо-
пили в них великий корабель. 18.6.1642 за наказом росій-
ського царя козаки залишили місто, й Азов було передано
Туреччині.
Літ.: Апанович О. Розповіді про запорозьких козаків. - К., 1991. -
С. 128-141; Казачий словарь-справочник. - Т. 1. - М., 1992. - С. 25-30;
Голобуцький В.Л. Запорозьке козацтво. - К., 1994. - С. 268-269.
С. Ф. Плецький
АЗОВСЬКО-ДНІПРОВСЬКІ ПОХОДИ 1695-96 - по-
ходи російських військ і українських козацьких полків на
Азов і пониззя Дніпра під час російсько-турецької війни
1686-99. Безпосередньою метою А.-д. п. було здобуття
фортеці Азова у гирлі р. Дону.
Перший А.-д. п. розпочався весною 1695. Під Азов висту-
пила російська армія (31 тис. чол., 170 гармат). Одночасно
з наступом на Азов українська армія (120 тис. чол.) на чолі
з гетьманом І. Мазепою і російський загін на чолі з
Б. Шереметєвим захопили турецько-татарські фортеці Ки-
зикермен, Тавань та ін. Облогу Азова розпочато 5.7.
Невдалі штурми фортеці 5.8 і 25.9 призвели до великих
втрат і змусили російську армію в листопаді 1695
АРКЕБУЗА |
- АРТИЛЕРІЯ__________________ 19
Робітник-стадник діставав на рік 4-8 крб. плюс приплід,
одяг і харч. Окремі наймити-козаки могли завести власне
господарство через півроку роботи в наймах.
Літ.: Слабченко М. Є. Паланкова організація Запорозьких Вольно-
стей // Праці Комісії для виучування історії західноруського і українсь-
кого права. - К., 1929. - Вип. IV. - С. 235; Полонська-Василен-
к о Н. Запоріжжя XVIII ст. та його спадщина - Т. 1. - Мюнхен, 1965. -
С. 205. О. Л. Олійник
АРКЕБУЗА, аркебуз, кулеврина - 1) Арбалет, призначе-
ний для метання свинцевих куль. Такий арбалет мав заліз-
ний чи мідний ствол зі щілинами по боках, у котрі виходи-
ли вушка циліндра, що рухався у каналі ствола. До вушок
прив'язувалась тятива лука. В подальшому ця назва була
присвоєна й першим рушницям.
2) Один з найдавніших ранніх зразків ручної вогнепальної
зброї. У 14 ст. А. називали певний тип гаківниці. Заряджа-
лась А. з дула, стріляли з неї круглими кам'яними й свин-
цевими кулями. Пороховий заряд підпалювався через за-
палювальний отвір у казенній частині ствола. Покращен-
ня конструкції А. обумовило великі відмінності пізніших
зразків від попередніх і схожість з іншими типами ручної
вогнепальної зброї. В 16 ст. А. називали легку вогнепаль-
ну зброю калібром від 12,5 до 18,5 мм, із стволом довжи-
ною від 60 см і загальною довжиною від 1,2 до 2,4 м, з
різними типами замків. У 17 ст. всі зразки легкої багато
декорованої вогнепальної зброї для того, щоб відрізнити
їх від важких бойових мушкетів, називали аркебузами.
Вони мали колісцевий замок (хоча зустрічались А. і з
іншими типами замків), приклади німецького типу, а їхній
калібр дорівнював 10 мм. У 18 ст. А. називали різні типи
ручної вогнепальної зброї. А. були на озброєнні в україн-
|
ських козаків.
Літ.: Ма р к є в и ч В. Е. Ручное опіестрельное оружие. - СПб., 1994. -
С. 34-35, 61-70; К\уазпіе\уіс2 V/. 1000 $16\у о йшт] Ьгопі раїпе). -
\Уаг82а\уа, 1987. - 5. 7-8. С. Ф. Плецький
АРМАТА - див. Артилерія.
АРМАТНІ СЛУЖИТЕЛІ - в козацькому війську коман-
ди, які забезпечували ремонт, обслуговування та бойове
використання козацької артилерії. Номенклатура й штат
А. с. були різними в усіх полках. Найчастіше у складі цих
команд були армаші, пушкарі, вартові, ковалі, стельмахи,
слюсарі.
Літ.: Д я д и ч є н к о В. А. Нариси суспільно-політичного устрою Ліво-
бережної України кінця XVII - початку XVIII ст. - К., 1959. - С. 434;
Апанович О. М. Збройні сили України першої половини XVIII ст. -
К., 1969. -С. 55.
АРМАШ - див. Гармаш.
АРТИЛЕРІЯ, армата - рід військ; вид вогнепальної
зброї, призначеної для ураження противника та руйнуван-
ня його оборонних споруд за допомогою вражаючих еле-
ментів великої ваги та розмірів (ядра, бомби тощо).
В Україні перші гармати з'явилися наприкінці 14 ст. Зва-
жаючи на велику вагу і громіздкість перших гармат та
їхню невисоку скорострільність, вони застосовувалися для
оборони замків. Велика вартість перших гармат зумовила
те, що в українських містах їх було ще небагато. В 1471 у
Вінниці була 1 гармата, в Чуднові - 3, а в Житомирі - 4
великі гармати і 5 тарасниць. У 15 ст. в Україні вже поча-
лося власне виготовлення гармат.
Були гармати й на озброєнні в козаків. Частина цих гармат
була захоплена в татарських і турецьких містах. Інші по-
трапили до козаків після захоплення замків під час повс-
Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 17 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |
