порожці на чолі зі своїм кошовим отаманом Костем Горді-
єнком. Проте знову проти українських інтересів спрацю-
вала роз'єднаність українського суспільства, що не дало
тоді змоги вирватися з-під московського панування. У той
же час поразка під Полтавою (див. Полтавська битва
1709) не ліквідувала дипломатичних зносин українського
козацтва з навколишнім світом. Перебравши після смерті
Мазепи гетьманську булаву, Пилип Орлик, витворивши
першу європейську Конституцію (див. Конституція Пи-
липа Орлика), зумів нав'язати контакти з багатьма країна-
ми. Насамперед йому вдалося організувати союз із крим-
ським ханом і спільний похід в Україну, який мав завер-
шитися її визволенням від московського поневолення. За-
гальновідомо, що цей план через недотримання умов з
боку татарських вояків, що повели себе як грабіжники, за-
знав невдачі. Проте Пилип Орлик і його соратники про-
довжували представляти українське козацтво перед сві-
том, домагаючись перед європейськими монархами, різ-
ними міжнародними форумами звернути увагу на те важ-
ке становище, в якому опинилася Україна, і підтримати її
в обороні суверенних прав.
Після смерті емігрантів мазепинської хвилі ця активність
припинилася. Спроби останнього гетьмана України Кири-
ла Розумовського нав'язати міжнародні відносини успіху
не мали, як не могла вже бути справжнім суб'єктом між-
державних зв'язків і Нова Січ.
Літ.: Сергійчук В. І. Іменем Війська Запорозького: Українське ко-
зацтво в міжнародних відносинах XVI - середини XVII століття. -
К., 1991; Л є п ' я в к о С. Українське козацтво у міжнародних відноси-
нах (1561-1591). - Чернігів, 1999. В. І. Сергійчук
УКРАЇНСЬКЕ НАЦІОНАЛЬНЕ КОЗАЧЕ ТОВАРИ-
СТВО, УНКТ - громадська військово-патріотична органі-
зація козаків-націоналістів, яка діяла на еміграції. Була
створена у 1923 в Мюнхені. Ініціатором створення УНКТ і
першим отаманом був І. Полтавець-Остряниця (1923-32).
Головним пріоритетом у діяльності УНКТ було відроджен-
ня Української держави. У своїй діяльності УНКТ вико-
ристовувало традиційні козацькі організаційні форми,
принципи та цінності. Для ідеології УНКТ були харак-
терні певні тоталітарні риси: військова диктатура, прева-
лювання державних інтересів над принципами свободи
слова, приватної власності та персональних свобод.
Головною метою товариства було згуртування «лицарськи-
національного», активного і творчого вояцтва, виховання
свідомих борців за волю України. У 1923-24 УНКТ вида-
вало в Мюнхені свій друкований орган - ілюстрований мі-
сячник «Український козак». Вже в середині 20-х рр.
УНКТ було переназвано в Українське вільне козацтво
(УВК). З 1932 УВК очолював Іван Бірчак-Волошин, у
1942-44 - генерал Михайло Омелянович-Павленко, у
1944-45 - Павло Терещенко. Від створення й до 1945 в ре-
єстрах УВК налічувалося до 10 000 козаків. Після Другої
світової війни УВК продовжило свою діяльність головно в
Німеччині та Австрії - в таборах переміщених осіб. Закін-
чення світової війни, розселення української еміграції з
європейських теренів, а також зменшення популярності
УКРАЇНСЬКІ
чотирьох козацьких полках, якими командував граф
де Вітте, нараховувалося 3 тис. козаків.'ЙоТш-в ході війни
оголосили додатковий набір, то відгукнулися і хворі і
старі, років 50-60, прагнучи таким чином звільнитися від
кріпацтва. Перспектива відновлення козацтва викликала
ентузіазм також у Чернігівській і Полтавській губерніях.
Полки нараховували до 1200 козаків і ділилися на баталь-
йони та ескадрони. Полком командував призначений нача-
льством полковник, для допомоги якому виділяли двох
ад'ютантів, скарбника і «штатного сурмача». При наборі
не звертали особливої уваги на роки чи зріст, брали кож-
ного здорового і здатного до військової служби. Головною
вимогою було вміння їздити на коні. У Полтавській і Чер-
нігівській губерніях було сформовано по 15 полків з
18 тис. козаків кожен, тоді як наказ передбачав лише
4,5 тис. Створення 5-го Полтавського полку було доручено
І. Котляревському, який поставився до цього доручення з
великою відповідальністю. Незважаючи на те, що ко-
зацькі полки формувалися громадами, а не військовими
органами, вони мали все необхідне для військової служби.
Бракувало тільки військової підготовки. Тому було органі-
зовано навчання. За короткий час козаки одержали необ-
хідну для участі у воєнних діях підготовку.
Однак інколи створення українського козацького війська
саботувалося. Деякі польські поміщики Правобережжя, по-
кладаючи певні надії на Наполеона й бажаючи його пере-
моги над Росією, не відпускали селян до війська. Подібні
випадки зустрічалися й на Лівобережжі, де частина україн-
ського панства сподівалася на перемогу Наполеона і не була
в захопленні від створення антифранцузьких підрозділів.
Але здебільшого патріотично налаштоване українське дво-
рянство підтримувало уряд, при цьому чекаючи від нього
відновлення автономії України. Під час формування коза-
цьких полків дійшло до сутички між малоросійським гене-
рал-губернатором Яковом Лобановим-Ростовським і пред-
водителем полтавського дворянства Дмитром Трощинсь-
ким, підтриманим Василем Капністом. Перший хотів на-
дати полкам загальноросійського характеру, а Трощинсь-
кий і Капніст домагалися надання їм козацько-українського
характеру, включно з українськими старшинськими назва-
ми. Справа була нагальна, і уряд задовольнив клопотання
опонентів Лобанова-Ростовського, що зробило козацькі
полки ще принаднішими для українців. На початку війни
козацькі полки охороняли комунікації, вели розвідку, забез-
печували зв'язок. У районі Мозира, Бобруйська і Мінська
вони вперше вступили в бій. Пізніше українські козаки
брали участь у битві під Бородіним, штурмували і здобули
Замостя, проливали кров у «битві народів» під Лейпцигом,
а деякі полки дійшли до Парижа. Подвиги українських ко-
заків неодноразово відзначалися командуванням, зокрема
за героїзм під час Бородінської битви. За роки війни вони
втратили понад 30% особового складу. Але російський ца-
ризм не виконав своїх зобов'язань. Після закінчення воєн-
них дій сформовані на Правобережжі козацькі з'єднання
були перетворені на регулярні уланські полки. Ліквідовано
всі привілеї козаків, набраних на Чернігівщині і Полтав-
щині, а їх самих було повернено в попередній стан. З цього
приводу почався новий конфлікт: новий малоросійський
губернатор М. Рєпнін вимагав збереження козацького ста-
ну, але міністр внутрішніх справ В. Кочубей наполіг на лік-
відації козацтва. Частина козаків, учасників війни з Напо-
ЮВІ СТРІЛЬЦІ_______________ 499
леоном, виїхала у 1820-25 на Кубань, де зміцнила сили
тамтешнього козацького війська.
Літ.: Б о р щ а к І. Наполеон і Україна. - Львів, 1937. -С. 108-204; О г -
л о б л и н О. Люди старої України. - Мюнхен, 1959. - С. 104; П о -
лонська-Василенко Н. Історія України. - Т. 2. - К., 1992. -
С. 282. Ф. Г. Турченко
УКРАЇНСЬКІ СІЧОВІ СТРІЛЬЦІ - перше у 20 ст. вій-
ськове формування українців, яке після тривалої перерви
відновило традиції козацтва. Створення цього формуван-
ня стало логічним продовженням широкого січового руху
на західноукраїнських землях на поч. 20 ст.
У перші дні Першої світової війни Головна Українська
Рада (ГУР), яка координувала всі політичні кроки україн-
ців Австро-Угорщини, прийняла рішення про організацію
військових частин - ядра майбутньої національної армії.
6.8.1914 ГУР видала маніфест до українського народу, за-
кликаючи молодь вступати до лав легіону українських сі-
чових стрільців (УСС). За умов бездержавності не було
іншого варіанту, окрім створення легіону у складі австро-
угорської армії. Проте формувався він за національною
ознакою, що зумовило прохолодне ставлення до нього авс-
трійської влади. До лав УСС зголосилися вступити десят-
ки тисяч молодих українців; пожертви українського насе-
лення забезпечували матеріальну основу існування вели-
кого підрозділу. Однак уряд обмежив чисельність легіону
(2,5 тис. осіб).
Бойова біографія легіону УСС розпочалась у вересні 1914
участю в обороні карпатських перевалів. Справжнє бойове
хрещення УСС пройшли у травні 1915 в боях за гору Ма-
ківку поблизу Славська, коли російське командування кину-
ло проти стрільців кілька полків і артилерію. Згодом УСС
брали участь у наступальних операціях 1915. У серпні-ве-
ресні 1916 вони вели виснажливі бої на горі Лисоні побли-
зу Тернополя, в липні 1917 протистояли російським вій-
ськам у дні їх останнього в Першій світовій війні наступу.
У 1916 легіон було реорганізовано у Перший полк УСС.
До березня 1915 командиром УСС був отаман Михайло
Галущинський; надалі легіон (полк) очолювали послідов-
но отаман Григорій Коссак, сотник Василь Дідушок, під-
полковник Антін Варивода, поручник Дмитро Кренжалов-
ський, отаман Мирон Тарнавський, сотник Осип Микит-
ка. На поч. 1917 в головній книзі обліку УСС було записа-
но близько 7 тис. осіб; втрати вбитими, пораненими і по-
лоненими загалом становили 3050 осіб.
Важливу сторінку історії УСС складають епізоди їх участі
у визвольних змаганнях 1917-20. У 1918 загони УСС, до-
помагаючи Центральній Раді, взяли участь у поході на
Наддніпрянську Україну. їх шлях пройшов через Херсон -
Олександрівськ - Єлисаветград. Залишилися стрільці у
Наддніпрянщині і після приходу до влади гетьмана
П. Скоропадського. Повернувшись у жовтні 1918 в Чер-
нівці, наступного місяця УСС відіграли провідну роль у
боях за Львів, склали основу Галицької армії, яка захища-
ла Західноукраїнську Народну Республіку.
Січові стрільці, які в роки світової війни опинилися у ро-
сійському полоні, у 1917 активно включилися в боротьбу за
національну державність на Сході України. У листопаді
1917 під керівництвом Євгена Коновальця та Андрія Мель-
ника в Києві постав Галицько-Буковинський курінь, на ос-
нові якого згодом було розгорнуто полк (березень 1918), а
УМАНЕЦЬ - УМАНСЬКИЙ ПОЛК
потім і корпус (грудень 1918). Це військове з'єднання стало
найбоєздатнішою частиною армії УНР. Дислокований у Бі-
лій Церкві Окремий загін січових стрільців входив до скла-
ду збройних сил Української Держави П. Скоропадського.
Літ.: Литвин М., Науменко К. Історія галицького стрілецтва. -
Львів, 1990; Дум ін О. Історія Легіону УСС. 1914-1918//Дзвін. -
1991. - №№ 9-12; 1992. - №№ 1-12; 1993. - №№ 1-3; Історія українсь-
кого війська. - Львів, 1992. - С. 293^180; Українські Січові Стрільці.
1914-1920. -Львів, 1991. (Репринтне видання). Львів, 1935; Історія Сі-
чових Стрільців (воєнно-історичний нарис). - К., 1992; Литвин М.,
Науменко К. Українські Січові Стрільці. - К., 1992; Якимо-
в и ч Б. Збройні сили України: Нарис історії. - Львів, 1996. - С. 73-83;
Кошелева І. Українські Січові Стрільці // Військо України. -
1997. - № 3-4. - С. 47; 3 а г о р о д н ю к Л. Світлий подвиг Січових
Стрільців // Військо України. - 1998. - №№ 7-8. - С. 36-37.
В. М. Мороко
УМАНЕЦЬ Федір (1841-1908) - український письмен-
ник, історик і громадський діяч. Походив із старовинного
козацького роду з Глухівщини. У 1887-95 працював у Глу-
хівській повітовій земській управі, з 1895 - у Чернігівсь-
кій губернській управі. У Чернігові залучив до праці у
земстві Б. Грінченка, М. Коцюбинського, М. Вороного,
В. Самійленка та ін. Написав ряд праць з історії України і
Польщі, серед них: «Вьірождение Польши. Два года после
Ягеллонов» (1872), «Князь Константин-Василий Острож-
ский» (1901). Відомою була його публіцистична праця
«Общественное воспитание в России» (1861). Особливе
значення має праця У. «Гетьман Мазепа» (1897), що напи-
сана на основі архівного матеріалу та збірок П. Дорошен-
ка і Марковичів. Це перше видання, де в історичній літе-
ратурі дано позитивну характеристику І. Мазепі як дер-
жавному діячеві і як особистості. О. М. Сухий
УМАНСЬКИЙ ПОЛК - адміністративно-територіальна
і військова одиниця у складі Гетьманщини. Населення
Уманщини брало участь у національно-визвольній бо-
ротьбі українського народу 1-ї пол. 17 ст. Після Корсунсь-
кої битви 1648 на Уманщині вибухнули стихійні повстан-
ня, і в червні - липні 1648 було створено У. п. Першим
його полковником став І. Ганжа. У. п. входив до групи на-
казного гетьмана М. Кривоноса, що складалася із 5 пол-
ків. Діяв разом із Вінницьким полком, дещо південніше
головних сил; відзначився при взятті Полонного, Тульчи-
на, Бару, в боях під Старокостянтиновом та Пилявцями, у
поході української армії під Львів і Замостя.
Після укладення Зборівського договору 1649 У. п. став од-
ним із 16 полків Гетьманщини. Тоді в У. п. нараховувало-
ся 14 сотень (Бабанівська, Бершадська, Вузівська, Бучин-
ська, Іваньківська, Івангородська, Кисляцька, Кочубеївсь-
ка, Ладижинська, Маньківська, Романівська, Соболівська,
Уманська і Цибулівська), в яких налічувалося 2976 коза-
ків. Очолював У п. полковник Йосип Глух (був полковни-
ком у 1649-55).
Займаючи прикордонне положення, У п. відіграв видатну
роль в обороні південно-західних кордонів Гетьманщини
від наступу польських, а потім і ординських військ, у мол-
довських походах української армії 1650 та 1653; його ко-
заки брали участь у Зборівській, Берестецькій, Батозькій,
Охматівській та інших битвах і Жванецькій облозі. Особ-
ливо уславилася Умань своєю обороною від польсько-ор-
динських військ у січні 1655. Однак тяжкі бої 1652-53 і
особливо 1654-55 призвели до спустошення терит<
полку, де посилилася боротьба між прихильниками різі
зовнішньополітичних орієнтацій. Хоча в У. п. існув
певне проросійське угруповання (воно навіть висунул
своїх лав московську маріонетку І. Безпалого - опоне
І. Виговського), однак більшість на чолі з М. Ханені
(уманський полковник у 1655-60, 1664-71, кошовий с
ман на Січі у 1669-70) виступала з пропольських позиі
У. п. брав участь у Конотопській битві 1659, Слобо
щенській битві 1660 (див. Чуднівська кампанія).
У 60-і рр. 17 ст. на території У. п. активно діють запоро;
у складі загонів М. Ханенка, І. Сірка, Сацька Турої
(Яцька Торського). У 1664-65 козаки У. п. брали участ
повстанні проти Речі Посполитої та. гетьмана П. Тетері
очолював І. Сербин. Пізніше в У. п. закріпився гетьі\
П. Дорошенко, однак після укладення союзу з турецьк
султаном Мухамедом IV полк відмовився коритися і сп
яв проголошенню гетьманом М. Ханенка, який став на
Польщі. Подальші кілька років сповнені міжусобною
ротьбою між прихильниками П. Дорошенка і М. Ханеи
У 1673 в Умані вибухнуло повстання проти полковнш
призначених П. Дорошенком. У 1674 турецькі війська в
ли Ладижин і Умань, знищили ці міста, а їхнє населеь
перебили або взяли у неволю. Після цього чимало жите
У. п. переселилися до Лівобережної Гетьманщини, в тс
числі в район нижнього Поорілля (вони заснували Кит;
город, Могилів та інші міста). У. п. занепав, але продовж
вав існувати. У травні 1684 король Ян НІ Собеський на;
козакам певні пільги у заселенні ряду земель Правоберс
ної України, в тому числі й У. п. Важливу роль у від]
дженні У. п. відіграли гетьман Андрій Могила і особл*
полковники С. Палій і С. Іванович (Самусь). У 1702-
У. п. взяв участь у національно-визвольному повстанні, і
КАЛЬНИЦЬКИИ - і Бузівка0 полк ' о. |
УМАНСЬКИЙ ПОЛК [За І. П. Крип'якевичем)
ХЛОПИЦЬКИЙ - ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ______________________________ 509
бою, отримували збільшену частку - башловку. Взятих у
полон обмінювали на українських невільників або отриму-
вали за них викуп. Крім того, певна частина здобичі виді-
лялася на церкву, а інша йшла в січову скарбницю. Крім
захоплення військової здобичі, козаки практикували зби-
рання серед населення натуральних і грошових зборів -
стації (що було звичайною практикою серед військових у
Речі Посполитій). Отримані продукти й кошти мали забез-
печувати потреби козаків у провіанті, зброї та спорядженні
тощо. Під час дій козаків поза межами України, як і у будь-
якої тогочасної армії, реквізиції й конфіскації у місцевого
населення ставали масовими і супроводжувалися зловжи-
ваннями. На території України, коли такі збори проводили-
ся самовільно, вони теж супроводжувались певними над-
ужиттями, хоча кількість таких зловживань була набагато
меншою, ніж під час дій поза межами України. Після від-
родження Української держави (1648) збирання податків
було впорядковане і проводилось організовано.
Літ.: Грушевський М. Історія України-Руси. - Т. VII. - К., 1995. -
С. 131. С. Ф. Плецький
ХЛОПИЦЬКИЙ Станіслав (16 - поч. 17 ст.) - австрійсь-
кий дипломат, польський шляхтич за походженням. Про-
тягом 1594 двічі побував у Запорозькій Січі: перший раз
узимку за дорученням цісаря Рудольфа II з метою вербу-
вання запорожців на похід проти турків і вдруге влітку, су-
проводжуючи посольство на чолі з Е. Лясотою. Перед
європейськими можновладцями видавав себе за колиш-
нього старшину реєстрового козацького війська.
В. А. Чабаненко
ХЛОП'ЯТА - див. Молодики.
ХМЕЛЕЦЬКИЙ (Хмельовський) Адам (поч. 17 ст. -
1652) - один з активних учасників Визвольної війни укра-
їнського народу середини 17 ст. Походив з давнього шля-
хетського роду, який мав свої маєтності на Брацлавщині і
Київщині. Рідний брат X. служив у коронному війську як
ротмістр, брав участь у каральних акціях проти українсь-
ких повстанців у роки Визвольної війни. Рідний дядько -
Стефан Хмелецький - був однією з найпомітніших поста-
тей в організації протидії ординським нападам на прикор-
донні, обіймав посади коронного стражника і навіть київ-
ського воєводи, брав участь у переговорах з українськими
козаками, разом з ними розгромив ординців під Буршти-
ном та під Білою Церквою у 2-й пол. 20-х рр. 17 ст. Водно-
час він був одним з керівників карального війська, яке
придушило повстання під керівництвом М. Жмайла у
1625, брав участь у боях біля Курукового озера. X. особли-
во відзначився у Берестецькій битві 1651; саме його об-
ложені повстанці обрали гетьманом на місце Ф. Джала-
лія. Зумів вирватися з ворожої облоги 10.7, а вже на почат-
ку серпня разом з І. Виговським займався організацією
нових козацьких полків. У деяких джерелах 1652 його на-
зивають звягельським полковником. Пізніше брав участь у
боях під Білою Церквою, у переговорах з дипломатами
Речі Посполитої. Разом з І. Виговським, І. Богуном,
М. Громикою, М. Гладким підтримав Б. Хмельницького у
його прагненні укласти Білоцерківський договір, однак
пізніше став одним з керівників антигетьманської опо-
зиції, вважався однодумцем М. Гладкого та Г. Гуляницько-
го. В ході цього внутрішнього конфлікту був забитий Іва-
ном Куцевичем-Миньківським, паволоцьким полковником
(це сталося не пізніше січня 1653).
Літ.: Документи об освободительной войне украинского народа 1648—
1654 гг. - К., 1965; Грушевський М. Історія України-Руси. - Т. 9. -
Ч. 1. - К., 1997. - С. 292, 296 Ю. А. Мицик
ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ Богдан-Зіновій Михайлович
(бл. 1595 - 1657) - визначний український політичний і
державний діяч, полководець, гетьман України (1648—
57). Засновник Української гетьманської держави {Геть-
манщини). Нар. у сім'ї українського шляхтича Михайла
Хмельницького. Припускають, що місцем народження X.
був хутір Суботів неподалік від Чигирина. Початкову
освіту здобув у школах Чигирина та Києва. Згодом про-
довжував навчання у Львівському (або Ярославському)
єзуїтському колегіумі. Добре володів польською та латин-
ською мовами, знав історію.
Після 1618 вступив до Чигиринської сотні реєстрового ко-
зацького війська. У серпні 1620 X. разом з батьком виру-
шив до війська коронного гетьмана С. Жолкевського, яке
готувалось до походу на Молдову. Брав участь у Цецорській
битві 1620, в якій загинув його батько, а сам X. потрапив у
полон. Перебуваючи у дворічному турецькому полоні в
Стамбулі, добре оволодів турецькою мовою. Після повер-
нення з неволі (можливо, був викуплений матір'ю або коза-
ками) служив у Чигиринському полку. Припускають, що
|
Богдан Хмельницький. Гравюра В. Гондіуса. 1651 р. |
|
Факсиміле підпису Б. Хмельницького |
згодом X. брав участь у походах козаків проти
ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ
татар і турків, а також у війні Речі Посполитої з Москов-
ською державою (1632-34). Був учасником козацького по-
встання 1630 під керівництвом Тараса Федоровича (Тря-
сила) та національно-визвольного повстання 1637 під про-
водом П. Павлюка. Після битви під Кумейками 1637 брав
участь у козацькій раді під Боровицею як військовий писар
Війська Запорозького. У 1638 X. - учасник козацького по-
ходу під проводом Я. Острянина та Д. Гуні. Брав участь у
козацькій раді в Києві, де його обрано до складу посоль-
ства, яке мало домагатися у короля пом'якшення умов при-
йнятої сеймом Речі Посполитої Ординації Війська Запоро-
зького реєстрового 1638. У грудні 1638 X. було обрано
сотником Чигиринського полку. У 1639 знову побував у
Вільні та у Варшаві, де намагався добитися поступок від
польського уряду. За деякими даними, в 1644 X. вів перего-
вори у Варшаві з французьким послом графом де Брежі,
які стосувалися умов найму на французьку службу 2600 за-
порозьких козаків. У квітні 1645 X. у складі посольства по-
бував у Франції, де було укладено угоду про найм козаків,
які згодом брали участь у воєнних діях проти іспанських
Габсбургів під Дюнкерком. На поч. 1646 відбулася таємна
зустріч X. з Владиславом IV Вазою, під час якої польський
король обіцяв збільшити козацький реєстр до 12 тис. чол.
та відновити права й вольності козацтва.
У середині 1640-х рр. загострилися стосунки X. з пред-
ставниками королівської адміністрації, зокрема з чиги-
ринським старостою О. Конєцпольським та підстаростою
Д. Чаплинським. Незважаючи на те, що король надав X.
привілей на право володіння хутором Суботовом, навесні
1647 Д. Чаплинський захопив хутір і вигнав звідти родину
X. Упродовж 1647 X. неодноразово звертався до О. Ко-
нєцпольського та коронного гетьмана М. Потоцького з
проханням припинити свавілля і повернути Суботів, але
|
Богдан Хмельницький з полками. 18 ст. |
безрезультатно. Наприкінці травня 1647 виїхав до Варша-
ви, де обговорював питання про організацію морського
походу проти турків. На початку вересня 1647 коронний
канцлер Єжи Осолінський вручив X. гетьманські клейно-
ди. У вересні-жовтні 1647 під проводом X. відбувалися
таємні наради щодо організації антипольського повстан-
ня. У листопаді 1647 внаслідок доносу чигиринського оса-
вула Р. Пешти X. був заарештований, і лише з допомогою
друзів йому вдалося звільнитися. У грудні 1647 X. з неве-
ликим загоном козаків і сином Тимошем вирушив на За-
порожжя.
На о. Томаківці наприкінці грудня 1647 - на поч. січня
1648 під керівництвом X. було створено табір. У січні
1648 X. відрядив посольство до кримського хана Іслам-
Ґірея НІ з проханням допомогти козакам у війні з Поль-
щею. 25.1.1648 повсталі козаки здобули Запорозьку Січ
на мисі Микитин Ріг, де на поч. лютого 1648 на козацькій
раді X. було обрано гетьманом. Відразу ж розпочалася
підготовка до загальнонародної національно-визвольної
війни проти Польщі. На поч. 1648 X. уклав військово-по-
літичний союз із Кримським ханством та відправив по-
сольство до турецького султана Ібрагіма і до донських ко-
заків. Весною 1648 українська армія під командуванням
X. завдала нищівних поразок польським військам у Жов-
товодській і Корсунській битвах. Намагаючись пошири-
ти визвольне повстання, гетьман звернувся з універсалами
до українського народу із закликом піднятися на боротьбу
проти поневолювачів.
У ході національно-визвольної війни гетьман приділяв
особливу увагу питанням створення української армії та
забезпечення її боєздатності. З цією метою він розробив і
запровадив статут «Про устрій Війська Запорозького», ви-
дав мобілізаційні універсали до козацьких полків, займав-
ся питаннями матеріального забезпечення військ. Це дало
можливість українській армії 13.9.1648 розгромити коро-
лівські війська у Пилявецькій битві і розпочати визволь-
ний похід на західноукраїнські землі. За короткий час ко-
зацькі полки під командуванням X. зайняли міста Старо-
костянтинів, Збараж:, Броди. 26.9.1648 розпочалася об-
лога Львова, а вже 5.10.1648 загони М. Кривоноса здобу-
ли Високий Замок. 16.10.1648, одержавши викуп від міс-
та, українська армія вирушила в похід на Замостя. Після
зняття облоги цього міста (14.11.1648) українська армія
повернулася у Наддніпрянщину, і 23.12.1648 відбувся уро-
чистий в'їзд X. до Києва. У цей час продовжувалися пере-
говори X. з новим польським королем Яком II Казими-
ром; одночасно посольства були відправлені до Московсь-
кого царства, Трансільванії та Кримського ханства. Неза-
доволені результатами воєнних дій та умовами укладеного
перемир'я, обидві сторони готувалися до продовження во-
єнних дій. Наприкінці червня 1649 українські полки на
чолі з Б. Хмельницьким розпочали облогу фортеці Зба-
раж, для звільнення якої вирушила польська армія на чолі
з Яном II Казимиром. У результаті переможної Зборівсь-
кої битви X. уклав Зборівський договір 1649 між Украї-
ною та Польщею, який передбачав обмеження території
Української гетьманської держави землями Київського,
Брацлавського та Чернігівського воєводств, встановлював
реєстр у кількості 40 тис. чол., надавав амністію учасни-
кам повстання, передбачав можливість повернення шлях-
ти у свої маєтки та ін. Перерва у воєнних діях дала можли-
вість гетьману зосередити зусилля на розбудові українсь-
ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ_____________________________________________ 511
кої державності: було встановлено полково-сотенний адмі-
ністративно-територіальний устрій, зміцнювалися кордо-
ни держави, впорядковувалися фінанси, активізувалася
зовнішньополітична діяльність. У 1650 X. здійснив
успішний похід у Молдовське князівство, в результаті яко-
го було встановлено союзницькі відносини з молдовським
господарем В. Лупулом (див. Молдовські походи 1650,
Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 16 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |
