1652 і 1653).
Успіхи політики гетьмана та зміцнення могутності України
розцінювалися у Варшаві як загроза інтересам Речі Поспо-
литої, і вже наприкінці вересня 1650 польський уряд при-
йняв рішення продовжувати воєнні дії. На поч. лютого
1651 польське військо розпочало наступ на Брацлавщину,
але протягом лютого-березня 1651 зазнало кілька поразок
від полковника І. Богуна і було змушене відступити до Ка-
м'янця. Перебуваючи у цей час на Волині, гетьман продов-
жував активно готуватися до війни. За його наказом було
проведено загальну мобілізацію. X. звернувся по допомогу
до кримського хана. У червні 1651 відбулася Берестецька
битва 1651, яка закінчилася поразкою війська X. Гетьман
був змушений підписати невигідний для України Білоцер-
ківський договір 1651, який обмежував територію гетьман-
ської держави Київським воєводством і зменшував козаць-
кий реєстр до 20 тис. чол. Умови миру викликали незадово-
лення козацтва, що призвело до відновлення воєнних дій
навесні 1652. У травні 1652 українське військо під прово-
дом X. розгромило 25-тисячну польську армію у Батозькій
битві 1652. Протягом 1652-53 X. продовжував воєнні дії
проти польських військ.
У складних воєнно-політичних умовах X. був змушений
постійно шукати нових союзників для боротьби проти
Польщі. Грабіжницька політика кримських ханів, їхня
зрадливість та пасивність Туреччини, з одного боку, і не-
примиренність Речі Посполитої щодо Української держави,
з іншого, примусили X. укласти 8.1.1654 на раді у Перея-
славі військово-політичний союз між Гетьманщиною та
Московським царством. Зважаючи на ряд непорозумінь і
суперечок із керівником московського посольства
В. Бутурліним, X. відправив посольство до царя з вимогою
підтвердити права і привілеї Війська Запорозького.
27.3.1654 у Москві цар затвердив «Статті Богдана Хмель-
ницького» (див. Березневі статті 1654); гетьманові було
надіслано «жалувану» грамоту, що знаменувало укладення
міждержавного договору між Україною та Росією. У 1655
відбувся спільний похід українсько-московських військ на
Львів. У цей час дедалі більше загострюються стосунки
гетьмана з царськими воєводами, які втручалися у внутрі-
шні справи України, порушуючи досягнуті домовленості.
Занепокоєний зміною зовнішньополітичного курсу Моск-
ви, яка пішла на замирення з Польщею, X. вирішив заручи-
тися підтримкою Трансільванії та Швеції. У жовтні 1657 X.
уклав договір з Трансільванією про взаємодопомогу, за
яким Юрій II Ракоці визнав за гетьманом право на «всю
Русь до Вісли». У цей же час X. мав активні дипломатичні
відносини зі шведським королем Карлом XГуставом. Ак-
тивізувалися й стосунки гетьмана з Молдовою, Валахією,
Австрією і Бранденбургом. Проте раптова смерть гетьмана
27.7.1657 зупинила його діяльність, спрямовану на об'єд-
нання всіх українських етнічних земель і зміцнення сувере-
нітету Української держави. X. був похований 23.8.1657 в
Іллінській церкві в Суботові.
Літ.: Антонович В. Б., Б є ц В. А. Исторические деятели Юго-За-
падной России в биографиях и портретах. - Вьш. 1.-К., 1883.-С. 6-25;
Костомаров Н. И. Богдан Хмельницкий. - Т. 1-3. - СПб., 1887;
Крип'якевич І. П.Богдан Хмельницький.-К., 1954; Малороссий-
ский гетман Зиновий-Богдан Хмельницкий // Костомаров Н. И. Русская
история в жизнеописаниях ее главнейших деятелей. - Т. II. - М., 1991. -
С. 221-286; Костомаров М. Богдан Хмельницький: Історичний
нарис. Для середнього і старшого шкільного віку / Серія «Гетьмани
України». - К., 1992; Грушевський М. Історія України-Руси. -
Т. VIII, IX, X. - К., 1995-1998; С м о л і й В. А., С т є п а н к о в В. С.
Богдан Хмельницький: Соціально-політичний портрет. - К., 1993;
Дашкевич Я. Родинний клан Хмельницьких // Київська старовина.
- 1995. -№4. -С. 95-101; Стороженко І. С. Богдан Хмельниць-
кий і воєнне мистецтво у визвольній війні українського народу середи-
ни XVII століття. - Дніпропетровськ, 1996; Касгтагсгук і.
ВоЬа'ап СЬтіеІпіскі. - \¥гос1аш; \Уаг$2аша; Осіапзк; Кгакош; Ьосіг, 1988.
Р. М. Шуст
ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ Тиміш (Тимофій) Богданович, Хмель-
ниченко (1632-1653) - син Б. Хмельницького, один з актив-
них учасників Визвольної війни українського народу середи-
ни 17 ст. Брав участь у підготовці повстання ще до 1648, ра-
зом із батьком та невеликою групою однодумців мусив тіка-
ти з «волості» на Микитинську Січ, рятуючись від переслі-
дування. Після укладення українсько-татарського союзу на-
весні 1648 перебував як заручник у Бахчисараї (до липня
1648). У серпні 1648 став чигиринським сотником, брав
участь у визвольному поході на західноукраїнські землі. На-
бував військового та адміністративного досвіду під наглядом
батька, а також досвідчених козацьких полковників Ф. Веш-
няка (чигиринський), А. Романенка (переяславський), І. Бо-
гуна (вінницький) та ін. Виявив себе добрим адміністрато-
ром, мужнім козаком. Був хоробрим і честолюбивим. Відріз-
|
Тиміш Хмельницький. Близько 1652 р. Невідомий художник. Олія. 17 ст. |
нявся запальним і неврівноваженим характером. У 1649 був
ХОТИНСЬКА ВІЙНА 1621 - ХОТКЕВИЧ
У 40-і рр. 18 ст. турецька влада проводила ремонтні роботи
у замку, було збудоване зовнішнє кільце укріплень. Нова
фортеця прямокутної форми мала розмір 1200 на 250 м.
У 1621 під X. тривали запеклі й кровопролитні бої між ту-
рецькою армією султана Османа II та польсько-козацькими
військами К. Ходкевича і П. Сагайдачного (див. Хотинсь-
ка війна 1621). Завдяки військовому таланту П. Сагайдач-
ного, стійкості та героїзмові козаків польсько-українська
армія отримала перемогу. Під час Визвольної війни X. двічі
переходив до рук повсталих (1650, 1653), але козаки не
змогли закріпитися у місті, і X. опинився у складі Туреччи-
ни. У 1673 його відвоювала Польща, але в 1739 фортеця
знову відійшла до Туреччини. Під час російсько-турецьких
воєн 2-ї пол. 18 - поч. 19 ст. X. тричі захоплювали росій-
ські війська (1769, 1787, 1812). За Бухарестським мирним
договором 1812 X. перейшов до складу Росії.
Тепер місто X. - районний центр Чернівецької обл.
Літ.: Історія міст і сіл Української РСР: Чернівецька обл. - К., 1969. -
С. 609-612; Апанович О. М. Розповіді про запорозьких козаків. -
К., 1991. - С. 84-85; Л є с и к О. В. Замки та монастирі України. -
Львів, 1993. - С. 19-20. О. І. Коробов
ХОТИНСЬКА ВІЙНА 1621 - війна між Річчю Посполи-
тою та Османською імперією, головні події якої розгорта
лися біля фортеці Хотин на березі Дністра (нині - Черні-
вецька обл.). Причиною війни стали суперечності між
двома державами у Північно-Західному Причорномор'ї, а
особливо в Молдові. Агресивні дії Османської імперії та її
васалів - Кримського ханства і особливо ногайських
орд - викликали посилення визвольної боротьби з боку
запорозького козацтва, що загострило протистояння двох
держав. Здійснюючи агресивну політику у Східній
Європі, Османська імперія розбила польські війська на
Цецорських полях у Молдові (вересень 1620), і дану подію
деякі історики вважають початком X. в.
Власне X. в. почалася наприкінці серпня 1621, коли армія
Османської імперії, що разом з ординцями налічувала по-
над 200 тис. чол., рушила під стіни Хотина, щоб, узявши
його, йти далі на Кам 'янець-Подільський, Львів, оволоді-
ти Поділлям і Галичиною, покінчити з польським впли-
вом у Молдові. Турецькою армією командував сам султан
Осман II. Річ Посполита виставила проти неї армію, якою
формально командував королевич Владислав, а фактично
- польний гетьман литовський Карл Ходкевич, досвідче-
ний воєначальник. Під його командуванням були не тільки
власне польські, а й білоруські, німецькі, угорські части-
ни. Військо Запорозьке чисельністю понад 42 тис. козаків
прибуло з певним запізненням, буквально перед приходом
головних частин турецької армії під Хотин. Коливання за-
порожців є зрозумілими, враховуючи посилення колоніа-
льної політики Речі Посполитої в Україні й Білорусі, наси-
льницьке запровадження унії, жорстоке придушення коза-
цьких повстань, національно-визвольного руху в цілому.
До того ж серед частини запорожців існували прихильни-
ки нейтралітету у цій війні, якщо не підтримки Туреччи-
ни; до них, очевидно, належав гетьман Я. Нерода (Боро-
давка), який не поспішав на поле битви з турками. Повер-
нення з посольства до Варшави П. Конашевича-Сагдй-
дачного, безумовного прихильника Речі Посполитої у цій
війні, який до того ж зумів добитися у Сиґізмунда III пев-
них поступок козацтву, змінило ситуацію. Я. Нероду було
скинуто з гетьманства, а на його місце обрали Конашеви-
ча. За кілька днів він привів своє військо під Хотин.
Наступного дня турки пішли в наступ. Вони вдарили спо-
чатку на козаків, які були стомлені переходом і ще не встиг-
ли укріпити свій табір. Однак козаки відбили наступ. Два
наступні дні підряд турецька армія продовжувала штурму-
вати козацький табір, але всі її атаки розбились об козаць-
ке завзяття. Відбивши третій штурм, козаки, підтримані по-
ляками, самі перейшли в наступ, вибили турків з їх позицій
і вдерлися в турецький табір. Але обережний гетьман
К. Ходкевич не наважився кинути все військо у наступ, і
турки змогли вибити козаків зі свого табору. Кілька днів
обидві армії відпочивали. Потім турки відновили атаки.
Разом з військом К. Ходкевича запорожці мужньо стриму-
вали ворожі штурми, чинили вдалі вилазки, нічні рейди;
водночас запорозький флот активно діяв на Чорному морі
ще з літа 1621. У цих боях відзначився і сам Конашевич-
Сагайдачний, який, незважаючи на поранення отруєною
стрілою, здійснював керівництво запорожцями.
Було завдано значних втрат війську Османської імперії,
зокрема вбито одного з найталановитіших воєначальників
турків Каракаш-пашу. Внесок Війська Запорозького у пе-
ремогу над Османською імперією під Хотином був вирі-
шальним. Визнавши свою невдачу, султан Осман II
9.10.1621 уклав Хотинський мир, який припиняв війну і
відновлював ті кордони між двома державами, які існува-
ли до війни. Туреччина була змушена відкласти на півсто-
ліття плани наступу проти християнської Європи на цьому
напрямку. Османа II невдовзі після повернення до Стамбу-
ла було вбито внаслідок двірського перевороту.
X. в. 1621 мала велике міжнародне значення, оспівана в
багатьох літературних та історичних пам'ятках, наприк-
лад у поемі «Осман» хорватського поета І. Гундулича. За-
вдяки героїчним діям у X. в. запорожці здобули загальне
визнання у Європі як хоробрі і мужні воїни, які вправно
володіють військовим мистецтвом як на суші, так і на воді.
Військо Запорозьке все активніше виступає як чинник
міжнародної політики, як авангард у національно-ви-
звольній боротьбі українського народу.
Хотинський замок нині відреставровано, там встановлено
пам'ятник Конашевичу-Сагайдачному, а водночас і запо-
розьким козакам, що вкрили себе безсмертною славою під
мурами фортеці.
Літ.: Грушевський М. Історія України-Руси. - Т. VII. - К., 1995. -
С. 458-479; Алекберли М. А. Хотинская война (1621 г.) - Чернов-
цьі, 1957; Османская империя в первой четверти XVII века. - М, 1984;
Апанович О. Розповіді про запорозьких козаків. - К., 1991. - С. 83-
116;Рос1§огос1ескі Ь., КазЬЬа N. \Уора Спосітзка. - Кгако\у,
1979. Ю. А. Мицик
ХОТКЕВИЧ Гнат Мартинович (1877-1938) - український
письменник, історик, артист, мистецтвознавець. Народився
в Харкові, закінчив Харківський технологічний інститут
(1900). Виступав як бандурист (1927 заснував капелу бан-
дуристів у Полтаві); під час еміграції до Австро-Угорщини
(1907) організував Гуцульський театр. Автор багатьох ху-
дожніх творів, у т. ч. й на козацьку тематику (драматична
тетралогія «Богдан Хмельницький», роман «Берестечко»,
1900-і рр.). 1917 видав популярну брошуру про життя й ді-
яльність І. Мазепи («Гетьман Іван Мазепа»), в якій з вели-
кою прихильністю характеризуються постать видатного
|
ЧАБАН, чабанець - козак, який пас громадську отару
овець. Підлягав найнижчому за рангом чиновникові Коша
- військовому скотареві. Це був своєрідний тип січовика,
що своїм зовнішнім виглядом і рисами характеру виділяв-
ся серед усіх станів Запорожжя. Підперізувався ремінним
поясом, до якого прив'язувалися швайка й ложкар; через
плече чіпляв шкіряний гаман, прикрашений різними ме-
талевими блискітками та ґудзиками, в якому носив креса-
ло й губку; одягав сорочку, просочену салом, і штани з те-
лячої шкіри хутром всередину; взувався в постоли із сви-
нячої шкіри; був озброєний на випадок нападу хижих зві-
рів (вовків) або ворогів; відпочивав, ховався від негоди в
бурдюзі, курені або котизі. Чабанів дуже шанували на За-
порожжі як чудових верхівців, витривалих і хоробрих обо-
ронців громадського добра. З любові й пошани січові
братчики часто називали їх чабанцями.
ЧАБАНЕНКО Віктор Антонович (нар. 1937) - сучасний
український мовознавець, літературознавець, етнограф
козацької старовини, поет, доктор філологічних наук (з
1984), професор (з 1987). Народився в с. Єлизаветівці Ва-
силівського р-ну Запорізької обл. У 1959 закінчив Запорі-
зький педагогічний ін-т (філологічний факультет). У
1962-65 - аспірант, з 1966 - викладач Запорізького педа-
гогічного ін-ту, з 1985 - Запорізького державного ун-ту, з
1987 - професор цього ун-ту. У 1989-91 - голова Запорізь-
кої обласної організації «Просвіта» імені Т. Г. Шевченка, в
1996-98 - голова обласної організації Конгресу україн-
ської інтелігенції.
Автор більш як 500 наукових праць із мовознавства, літера-
турознавства, фольклористики, етнографії. Серед них: «Ос-
нови мовної експресії» (1984), «Стилістика експресивних
засобів української мови» (1993-97, у 3-х частинах), «Слов-
ник говірок Нижньої Наддніпрянщини» (1992, у 4-х томах).
З тематикою українського козацтва пов'язані праці: «Ве-
ликий Луг Запорозький. Історико-топонімічний словник»
(1999), «Запорозьке козацтво в історичній пам'яті насе-
лення Нижньої Наддніпрянщини» (1990), «Колишній Ве-
ликий Луг Запорозький і ду-
|
ховна культура українського
народу» (1991), «Запорозьке
козацтво та українська мовна
дійсність 15-20 ст.» (1991),
«М. А. Богданович про запо-
розьке козацтво» (1991),
«Тюркські етимології гідро-
німів Нижньої Наддніпрян-
щини в історичних та істори-
ко-топографічних працях
Д. Яворницького» (1995),
«Природа і запорозькі коза-
В. А. Чабаненко |
ки» (1996). Упорядкував і ви-
дав фольклорну збірку «Сі-
чова скарбниця. Легенди та перекази Нижньої Наддніп-
рянщини» (Запоріжжя, 2000), половина творів якої при-
свячена українському козацтву. Упорядкував і видав фоль-
клорні збірки: «Савур-могила» (1990), «Сестра орлів»
(1991), «Мудре слово» (1992), «Гартоване слово» (1995), в
яких також є матеріали, що стосуються козацької теми.
Ч. - лауреат премій імені П. Чубинського (1996), Я. Но-
вицького (1999) та премії імені Д. І. Яворницького (2000).
З 1999 - член Національної спілки письменників України.
Видав збірки поезій і поетичних перекладів «Собор душі
моєї» (1998), «В гостях у юності твоєї» (1999), «У вічному
двобої» (2000) та «Оратанія», окремі твори з яких тема-
тично й ідейно пов'язані з історією українського козацтва
(«Дума про Северина Наливайка», «Дума про Івана Ґон-
ту», «Над морем Каховським», «Червоне видиво» та ін.).
Упорядкував антологію «Січовий Парнас. Поетичні твори
вихованців ЗДУ» (2000).
Літ.: Віктор Антонович Чабаненко: Бібліографічний покажчик. - Запо-
ріжжя, 1997; Поповський А., Шевченко Т. З козацького роду
(До 60-річчя професора В. А. Чабаненка) // Хортиця. - 1998. - № 6. - С.
98-100. Ф.Г.Турченко
ЧАЙКА - бойове вітрильно-гребне судно запорозьких ко-
заків, пристосоване для морських походів. Чайку несли 12-
15 пар весел, а на чотириметровій зйомній Ш^гЖвикбрйС-,
товувалося прямокутне вітрило для попутного вітру, з 17 ст/
скошене (тендер) для використання бокового вітру. Ч. була
обладнана двома кермовими веслами (кормовим та носо-
вим), що дозволяло на місці змінювати галс, не витрачаю-
чи часу на розвороти. Дно Ч. (кільова частина) видовбува-
лося із товстого стовбура (бальок, труба) липи, осики, вер-
би; борти нашивалися на дубові шпангоути дерев'яними
кілками (нагелями); через кожні чотири нагелі вбивався
один кований цвях з круглою головкою. Корпус судна коно-
патився конопляним або лляним клоччям, морською кам-
кою і ретельно смолився. Ззовні бортів підв'язувалися тугі
в'язанки очерету, що забезпечувало кращу плавучість суд-
на, амортизувало при зіткненні з корпусом ворожого судна
чи кам'янистим берегом, захищало від ворожих куль.
Розміри Ч. середини 17 ст., за Бопланом, були: довжина -
60, ширина - 10-12, висота - 12 футів. Екіпаж - 40-50
чоловік. На борту Ч. знаходився запас провіанту, військове
спорядження: по 2 рушниці на кожного козака, особиста
холодна зброя, озброєння судна із 2-6 легких гармат тощо.
Козацькі Ч. - міцні, маневрові, швидкісні судна - вияви-
лися найкраще пристосованими до каботажного плавання
на морях, по річках, дніпровсько-дунайських плавнях. За-
вдяки високорозвиненому військовому мистецтву козаків
козацький флот Січі протягом двох століть успішно вів
двобій проти сильного воєнного флоту Османської
імперії. Флотилії козацьких Ч. - чисельністю від кількох
десятків до кількох сотень суден - здійснювали сміливі
морські походи на турецькі порти Чорного, Азовського
ЧАЙКОВСЬКИЙ - ЧАТА
*™&—£—&—&—А—і£]йг~
Козацька чайка. Малюнок середини 17 ст. (За Г. Бопланом)
морів від Сінопа до Стамбула включно. Морське мисте-
цтво козаків переконливо довело, що Україна з давніх ча-
сів була морською державою.
Літ.: Б о п л а н Г. Л. Опис України. - К., 1990; К р ю й с К. С. Розмока-
ння о Доме, Азовском море, Воронеже и Азове // Отечественньїе записки.
- СПб., 1824. - Сентябрь-октябрь; Яворницький Д. І. Історія за-
порізьких козаків. - Т. 1. - Львів, 1990. А. Л. Сокульський
ЧАЙКОВСЬКИЙ Міхал (1804-1886) - польський пись-
менник, командир козацького полку, який під час Кримсь-
кої війни (1853-56) воював на боці Туреччини. Народився
в с. Гальчині (Житомирщина) в польській поміщицькій
сім'ї. Навчався у Бердичеві, де його викладачами, як він
сам писав, були «завзяті українофіли». Зі школи виніс
культ козаччини, ненависть до єзуїтів та недовіру до шлях-
ти. Але його лояльність була поділена між Україною і
Польщею. Брав участь у польському повстанні 1830, а пі-
сля його поразки жив у Парижі й Римі, займався літера-
турною діяльністю. Належав до представників «україн-
ської школи» в польській літературі. Автор повістей і ро-
манів з історії України: «Козацькі оповідання» (1837),
«Вернигора, гетьман України» (1838), «Кирджалі» (1839),
«Овручанин» (1841), «Українки» (1841) та ін. У літератур-
ній творчості стояв на позиціях романтизму, оспівував
українське козацтво, водночас виступаючи за відродження
польської держави «від моря до моря». Окремі дослідники
вважали, що сцену вбивства І. Гонтою своїх дітей, яка не
відповідає дійсності, Т. Шевченко запозичив у Ч. Твори Ч.
перекладені багатьма європейськими мовами.
Політичні ідеали Ч. передбачали незалежність Польщі,
яку він не уявляв без вільної України. У 1841 поселяється
у Стамбулі, де приймає іслам і спрямовує свою діяльність
на підготовку в Україні антиросійського повстання. Після
початку Кримської війни (1853) під ім'ям Садик-паші
сформував козацький полк у складі 1400 солдатів, який
воював за визволення України від російського панування.
Службовою мовою у полку була українська, хоча не всі ко-
заки були українцями. Офіцерами були поляки - ветерани
повстання 1831 - і земляки Ч. з України. Полк воював на
Подунав'ї і першим увійшов до Бухареста, коли його по-
кинули росіяни. Ч. прагнув перенести воєнні дії в межі
України, що, на його думку, мало викликати масове анти-
російське повстання, наслідком якого буде відновлення
Гетьманщини під турецьким протекторатом. Однак во-
єнні дії не вийшли за межі Південного Криму. Після закін-
чення війни козацький підрозділ Ч. проіснував декілька
років, але був переведений до складу регулярної турецької
армії. На поч. 70-х рр., після зміни міжнародної обстанов-
ки і посилення Німеччини, яку Ч. вважав ворогом слов'яі
він попросив у Олександра II, «як вождя слов'ян», поїм
лування. Виходячи з власних політичних інтересів, царсі
кий уряд надав помилування і дозволив Ч. оселитися в ол
ному з маєтків Правобережної України. В стані глибоке
душевної кризи Ч. скінчив життя самогубством.
Літ.: РудницькийЄ. До історії польського козакофільства // За ст
літ. - Вин. 1. - К., 1927. - С. 62-65; Лисяк-РудницькийІ. Істо
ричніесе.-Т. 1.-К., 1994.-С.251-264;СЬиа:2Іко№5ка І.ІУтт
гусіе Засіука Раззу. О М. Сгаіко^зкіш. - \Уагз2а\уа, 1971.
Ф. Г. Турченкс
ЧАЛИЙ Сава (7-1741) - полковник польської козацької
міліції. Фольклорні джерела стверджують, що хлопчиком
Саву знайшов у степу старий козак і дав йому своє прізви-
ще. Ще запорожцем Ч. гайдамачив по кордону земель За-
порозької Січі і Польщі, завдаючи чималої шкоди не тіль-
ки Речі Посполитій, а й Війську Запорозькому. За це запо-
рожці намагалися схопити Ч. у Немирові, але той утік до
Бессарабії, після чого про нього ненадовго забули. Після
політичних змін у Польщі збільшилася могутність графа
Потоцького, який володів величезними маєтностями в
польській Україні і був зацікавлений у спокої на своїх зем-
лях. Потоцький вирішив не тільки приборкати Ч., а й ви-
користати його проти самих козаків. Польському магна-
тові це вдалося. З 1736 «козацький душогуб» очолив при-
кордонну козацьку міліцію і став на чолі команди помі-
щицьких козаків для боротьби проти гайдамаків і запо-
рожців. Січ не могла стерпіти нападу Ч. на Бугогардівську
паланку, де пращур Сави - Яків Чалий - був кошовим ота-
маном, а батько - стариком курінним. За одними народ-
ними переказами, запорожці разом з названим братом Ч.
Г. Голим вбили зрадника у його лігві і повернулися на Січ.
За іншими - вони взяли зрадника у полон і стратили його
вже на Січі. Згадана подія відбулась у 1741. У піснях і пе-
реказах (фольклорні джерела дають дуже важливу інфор-
мацію про цю постать) український народ дав таку харак-
теристику Ч.: хитрун, зрадник, козацький душогуб.
Літ.: Н о в и ц к и й Я. П. Народная память о Запорожье: Предания и#рас-
сказьі, собранньїе в Екатеринославщине. 1875-1905 іт. - Рига, 1990. -С.
75-76, 79-83; СкальковськийА. О. Історія Нової Січі, або Остан-
нього Коша Запорозького. - Дніпропетровськ, 1994. - С. 291-293.
Б. А. Бровко
ЧАМБУЛ - дрібний підрозділ татарського війська чи-
сельністю від одного до кількох десятків вершників. Та-
тарське військо, вийшовши на оперативний простір, роз-
сипалося на дрібні загони, які й здійснювали напади на
мирні поселення з метою пограбування і взяття ясиру. Ці
загони уникали будь-яких військових сутичок із супротив-
ником. Використовувалися також для розвідки і рекогнос-
цировки. О. Л. Олійник
ЧАСНИК («частокол») - загострені палі, які оточували
укріплення. У специфічних умовах степової України, де
гостро бракувало каменю, Ч., який ставили на земляних
валах, був неодмінною ознакою будь-якого більш-менш
серйозного укріплення, в т. ч. й на Запорозькій Січі.
Ю. А. Мицик
ЧАТА - 1) Загін козаків, що рухався на певній відстані від
головних сил (чи за певним маршрутом) і мав вести спо-
ЧАУСЬКИИ ПОЛК - ЧЕРВОНЕ КОЗАЦТВО______________________ 533
стереження та сповіщати про наближення противника або
появу перешкод на шляху головних сил; дозор, патруль.
. 2) Загін, виділений для охорони будь-якого об'єкта; варта,
караул. С. Ф. Плецький
ЧАУСЬКИИ ПОЛК - див. Білоруський полк.
ЧЕКАН - сокира з розвиненим обухом у вигляді молотка,
дзьоба тощо. Завдяки такій конструкції Ч. був ефективним
Нри боротьбі з ворогом, захищеним захисним обладунком.
Літ.: Свєшніков І. К. Битва під Берестечком. - Львів, 1993. -
о=~ |
С.233;ПопенкоВ. Н. Холодное оружие. -М., 1996. - С. 425.
-ф
щ
Козацькі чекани з-під Берестечка
ЧЕПІГА Захар (Захарій) Олексійович (1725-1797) - дру-
гай, після С. Білого, кошовий Чорноморського козацького
війська. Походив з родини Кулішів - старшинського роду
Іетьманщини. Прибув до Січі, ймовірно, на поч.
1740-х рр. і на момент її знищення обіймав посаду полков-
. Протовчанської паланки. Після зруйнування Запо-
зької Січі 1775 Ч. перебував у ранзі капітана у відставці
займався господарськими справами. У 1783 за наказом
Потьомкіна зробив невдалу спробу створити волон-
ькі когорти з колишніх запорозьких козаків.
ід час подорожі Катерини II Тавридою (1787) Потьом-
ин представив колишніх запорозьких старшин, і серед
Ч., імператриці. На цій зустрічі козаки одержали «до-
їш» створити військо з колишніх запорожців на російсь-
'й службі. Перші операції чорноморських козаків у війні
1787—91 відбувались навколо Бузького лиману та Очакова.
Іісля загибелі кошового отамана С. Білого в битві в Оча-
'вському лимані його наступником було проголошено Ч.
1788). Сам Ч. безпосередньо очолював кінні загони чор-
:морських козаків.
[час одного з походів у 1788 Ч. у бою був тяжко поране-
.й кулею у праве плече. Під час штурму Ізмаїла (1790)
р Ч. вдало керував діями другої колони і сприяв за-
хопленню фортеці з боку Дунаю. Після переходу через Ду-
най в битві при Бабодазі (1791) полк Ч. разом з катерино-
славськими, бузькими і донськими козаками брав участь у
погромі турецьких військ; перебуваючи в авангарді, Ч. за-
хопив 11 гармат, бунчуки та весь обоз 23-тисячного турець-
ко-татарського війська. За військові досягнення під час вій-
ни 1787-91 Ч. було нагороджено, крім чинів полковника та
бригадира, орденами Св. Георгія Переможця, Св. Володи-
мира, золотим Ізмаїльським хрестом і золотою зброєю.
Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 17 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |
