ми. Після смерті Василя Несвицького (1463) князівський
рід розпадається на декілька гілок, одну з яких почали на-
зивати князями Збаразькими.
КАТЕРИНОСЛАВСЬКЕ КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО - КАТОРГА___________ 201
ницького було розпочато пошук матеріалів з історії коза-
цтва у фамільних архівах старовинних козацьких родів
Малами та Байдаків, в архівах губернського правління та
духовної семінарії. Результатами пошукової роботи стали
публікації на сторінках «Летописи Екатеринославской
ученой архивной комиссии» документів та розвідок з
історії козацтва. Особливу увагу комісія приділяла поши-
ренню та популяризації знань з історії запорозького коза-
цтва. На засіданнях комісії доповіді з історії запорозького
козацтва також посідали чільне місце. Подіями в науково-
му житті стали доповіді В. Біднова стосовно останнього
кошового Запорозької Січі П. Калнишевського та, козаць-
кого села Половині, Д. Дорошенка щодо історіографії
історії запорозького козацтва, Д. І. Яворницького про
Дніпрові пороги.
Літ.: Ковальский Н. П, Абросимова С. В.Из истории Екате-
ринославской ученой архивной комисии // Археографический ежегод-
ник за 1988 г. - М, 1989. - С. 52-57; Летопись Екатеринославской уче-
ной архивной комиссии (1904-1915): Бібліографічний довідник. -
К., 1991; 3 а р у б а В. З вірою в українську справу: Антін Степанович
Синявський. - К., 1993; Синявський А. Вибрані праці. -
К., 1993. - С. 98-107; До 90-річчя Катеринославської ученої архівної
комісії (1903-1916 рр.): Збірник статей. - Дніпропетровськ, 1993;
Войцехівська І., Семергей О. Губернські вчені архівні ко-
місії в Україні (кінець XIX - початок XX ст.) // Київська старовина. -
1995.-№ 6.-С. 105-112. А. В. Бойко
КАТЕРИНОСЛАВСЬКЕ КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО, Но-
водонське козацьке військо (1787-96) - одне з козацьких
формувань, що були створені на півдні України за проек-
том князя Г. Потьомкіна. К. к. в. було створене як особли-
вий корпус за зразком Війська Донського. Наказ про утво-
рення нового формування вийшов менш ніж за два місяці
до початку російсько-турецької війни 1787-91. Військо
комплектувалося з однодворців, розкольників, міщан, куп-
ців, козаків колишньої Гетьманщини та особисто вільних
селян Катеринославського та Харківського намісництв. З
11.2.1788 по 23.7.1789 військо називалось «Корпусом пе-
редової стражі [варти] регулярних козаків». На лютий
1788 у бригадах корпусу нараховувалось 3684 козаки. На
травень 1792 кількість козаків у 11 полках та двох коман-
дах сягнула 14 445 чоловік на 18 766 конях. На чолі війсь-
ка було поставлено отамана М. Платова. Серед команди-
рів полків та офіцерів війська переважали донські козаки
(Мартинов, Іловайський, Платов, Денисов та ін.). На
озброєнні козаки мали списи, шаблі, рушниці (від 20 до
30% козаків). Обмундирування основної маси козаків було
блакитного кольору; козаки Чугуївського і Конвойного
полків були одягнуті у червоні мундири.
Під час російсько-турецької війни 1787-91 катерино-
славські козаки відзначились у боях під Яссами, Бендера-
ми, Очаковом та Ізмаїлом.
Поселення К. к. в. станом на 1794 знаходилися у 115 міс-
тах, містечках, селищах і 7 фортецях, де мешкало при-
близно 50 000 чоловік. Окремої адміністративно-терито-
ріальної одиниці військо не утворювало. Основними гос-
подарськими заняттями катеринославських козаків були:
розведення великої рогатої худоби, овець, коней, похідні
від тваринництва промисли, землеробство, утримання го-
рілчаних відкупів у селищах К. к. в., дрібна торгівля.
Після підписання Ясського мирного договору 1791 стали
помітними вади організації війська як політичного та со-
ціально-економічного утворення. Вкрай загострилися сто-
сунки з представниками російської адміністрації та помі-
щиками.
5.6.1796 вийшов імператорський наказ, згідно з яким усі
відділи К. к. в., крім Чугуївського, Конвойного та Бузького
полків, під приводом створення нового Вознесенського
козацького війська було розформовано, а козацьке насе-
лення переведене в попередній соціальний стан.
Літ.: Анцупов И. А. Казаки и военньїе поселенцьі на Днепре и Буге
в конце XVIII - начале XIX веков // Ежегодннй исторический альманах
Приднестровья. - № 1. - Тирасполь, 1997; М и ц и к Ю. А. Козацький
край. Нариси з історії Дніпропетровщини ХУ-ХУП ст. - Дніпропет-
ровськ, 1997; Ш и я н Р. І. Козацтво Південної України в останній
чверті XVIII ст. // Запорозька спадщина. - Вип. 7. - Запоріжжя, 1998.
Р. І. Шиян
КАТІРЖНИЙ Роман (7—1654) - активний учасник Визво-
льної війни українського народу середини 17 ст. Прізвище
Катіржний є, очевидно, прізвиськом, дуже популярним се-
ред тих запорожців, які тривалий час були невільниками-
гребцями на турецьких галерах {каторгах). Активний
учасник морських походів запорожців проти Османської
імперії. Потрапивши до полону, К. опинився на турецькій
галері Анти-паші Маріоля із Стамбула як невільник-гре-
бець. Через деякий час він разом з групою однодумців під-
няв повстання невільників на турецькій галері в Середзем-
ному морі (30.1.1643), внаслідок чого було вбито Анти-
пашу та багатьох інших турків, визволено 207 християн-
ських невільників-русинів, тобто українців, а також 70 не-
вільників-християн з інших країн, взято у полон 40 турків і
4 багатих єврейських купців. Повстанці привели корабель
до о. Сицилії, до Неаполя і Рима. На о. Сицилії К. вступив
на військову службу до віце-короля Королівства Обох Си-
цилій Фердинанда III Габсбурга і перебував тут аж до вибу-
ху Визвольної війни у 1648. Після повернення на батьківщи-
ну став одним із сподвижників Б. Хмельницького, одним з
його дипломатів, спеціалістів у морських справах. Зокрема,
він був у числі української делегації, яка вела переговори з
дипломатами Речі Посполитої'під Білою Церквою і уклала
Білоцерківський договір 1651, особливо наполягав на сво-
боді мореплавання і походів запорожців на Чорному морі.
Пізніше К. був ніжинським наказним полковником, до ньо-
го звертався із своїми листами Б. Хмельницький у жовтні
1654. Наприкінці 1654 К. помер від хвороби чи від ран і
був, очевидно, похований у Ніжині.
Повстання на галері 1643 було оспіване в українській на-
родній думі (щоправда, при цьому сплутано події повстань
1627 і 1643). Цьому повстанню присвячено також спеціа-
льну італомовну брошуру, видрукувану в Римі у друкарні
Лодовіко Гріньяні: «Кеіагіопе сіеііа ргеза сіеііа §а1ега
сарігапа сіі Сопзіапгіпороіі зоно іі соттапсіо сІеІГапІіЬазсіа
Магіоіі СЩ 1а ПЬегагіопе сіі 207 зсЬіауі сгізіапі шіепі сієї
К.е§по сіі Роїопіа». Судячи з того, що творові передує при-
свята Антонія Джерарді до єпископа Джіроламо Маскам-
бруні, можна припустити, що саме А. Джерарді був її ав-
тором. Того ж року було видано (у Кракові?) польський
переклад цієї брошури під назвою «Яеіасіа аІЬо поліпу о
роітапіи §аіегу саго§госІ2кіе] і \ууЬа\уіепіи 207
піе^оіпікоху спггезсіап...» Ю. А. Мицик
КАТОРГА, галера (від грец. кахєруа - галера, примусова
праця) - тип весельно-вітрильного судна, поширений за
КІШКА - КЛЕИНОДИ
Літ.: Яворницький Д. І. Історія запорізьких козаків. - Т. 1. -
К., 1990. - С. 58-59; Устное повествование бьівшего залорожца Никитьі
Леонтьевича Коржа. - Днепропетровск, 1991. -С. 23. п п П ~
КІШКА (Кошка, Кушка) Самійло (70-і рр. 16 ст. - 1628) -
гетьман реєстрового козацтва. Походив із козацької чи
міщанської родини, можливо, з Києва. На поч. 17 ст. К. по-
дарував власний будинок у Києві під шпиталь, причому у
30-х рр. 17 ст., вже по смерті К., цим будинком заволоділи
католицькі ченці. Вперше ім'я К. з'являється у джерелах
1599, коли його обрано гетьманом замість Семена Скалозу-
ба, який загинув під час морського походу проти Осман-
ської імперії. Ймовірно, К. відзначився у цьому поході. В
липні 1600 на заклик великого коронного гетьмана Яна За-
мойського К. виступив із запорозьким козацтвом у похід із
Базавлуцької Січі. Піднявшись угору Дніпром і подолавши
пороги, запорожці через Черкаси - Канів - Білу Церкву -
Брацлав - Кам'янець-Подільський рушили проти Молдо-
ви, де точилися бої військ Речі Посполитої і молдовсько-
валаського господаря Михая Хороброго. Одночасно К. по-
слав до короля Сиґізмунда III своїх представників (Радке-
вича та Онопрія), котрі мали добиватися повернення ста-
рих прав і вольностей, а також жолду (платні) реєстровому
козацтву, зняття баніції з учасників повстання С. Наливай-
ка тощо. Під час молдовського походу К. був запідозрений
у симпатіях до Михая Хороброго і скинутий з гетьманства.
Однак через деякий час у 1601 його було знову обрано геть-
маном, і саме він повів запорожців у похід проти швед-
ських військ у Лівонію. Звідти К. вислав до короля Сиґіз-
мунда III нове посольство, добиваючись задовільнення ви-
мог щодо «прав і вольностей», написав ряд листів до коро-
ля і членів уряду Речі Посполитої. За деякими даними, К.
убито в Лівонії, і вже у березні 1602 гетьманом обрали
Івана Куцьковича. Однак є підстави твердити, що К. зали-
шився живим (можливо, був там тільки поранений), брав
участь у Цецорській битві 1620, де й потрапив у турецький
полон. Бувши невільником-гребцем, зумів увійти в довіру
до турків, а в листопаді 1627 підняв повстання на турецькій
галері в порту Мітіліні (о. Лесбос на Егейському морі). Піз-
ніше він зумів провести галеру до Італії. Було визволено
220 невільників, переважно українців. Пізніше К. з групою
невільників повернувся на батьківщину. Цей подвиг оспіва-
но в українській народній думі. Очевидно, невдовзі після
повернення К. помер. Похований у Каневі.
Літ.: Самійло Кішка: Історичні розвідки, думи, оповідання / Серія «Ко-
шові Запорозької Січі». - К., 1993; Мицик Ю. Гетьман Самійло Кіш-
ка і його незнаний лист // Вежа. - Кіровоград, 1996.-№3.-С. 204-210;
Мицик Ю. Київський шпиталь Самійла Кішки // Народна газета
(Київ). - 1999. - 8-14 березня. Ю. А. Мицик
КЛЕИНОДИ (нім. Кіеіпосі, польс. кіеіпої - дорогоцін-
ність) - відзнаки та атрибути влади козацької старшини,
які після відродження в середині 17 ст. української держав-
ності стали державними символами. До К. належали ко-
рогва, бунчук, булава, пернач, печатка, литаври і каламар.
Вперше К. були надані українському козацтву в 1578 поль-
ським королем Стефаном Баторієм. Надалі К. надсила-
лись тими монархами, під протекцією яких знаходилось
запорозьке козацтво, чи тими, котрі бажали отримати від
козаків допомогу. У 1594 австрійський імператор Ру-
дольф II, який хотів залучити козаків до війни з Туреччи-
Козацькі клейноди:
1 - корогва; 2 - бунчук; 3 - булава; 4 - пірнач; 5 - печатка; 6 - литав
ною, вирішив подарувати їм цісарську корогву та 8000
катів. А коли запорожці після придушення антимосковсі
го виступу І. Мазепи перейшли під протекторат султана,
подарував їм корогву, освячену царгородським патріарх
К., які вже були у Війська Запорозького, вручалися но
обраному гетьманові за рішенням ради козацької. Тр
лялося немало випадків, коли козаки самовільно відби
ли у своїх гетьманів знаки їх влади і без королівської 2
ди передавали їх новому гетьманові. Саме так їх отриї
Б. Хмельницький, який на козацькій раді в Січі був об
ний гетьманом.
До середини 17 ст. К. виступали як символи влади коза
кої старшини. Вони були спільними для городових і за
розьких козаків. У походах вони перебували при козаць
му війську, а в Мирний час зберігалися у військовій ска
ниці. З 1648 гетьманські К. стають державними симво
ми Гетьманщини. Новообраним гетьманам К. надси.
лись польськими королями, турецькими султанами, рос
ськими царями. Наказним гетьманам, полковникам та і
тенній старшині їхні знаки влади надавав гетьман.
У цей час на Січі теж існували свої К. Номенклатура сі1
вих К. не відрізнялася від номенклатури К. Гетьманщиі
Хоча певні відмінності між ними були. Так, на січовій і
чатці збоку від козака з мушкетом зображувався кургаг
списом, що символізувало прикордонну службу запоро:
ких козаків. На Січ К. надсилались російськими царяі
чи турецьким султаном, під протекторатом якого зал
рожці перебували в 1708-34. За рішенням січової ради
вручались військовій старшині і кошовому отаманові
він надавав символи влади паланковій старшині. Курін
печатки та корогви вручались новообраним курінним оі
манам курінною радою.
Після смерті гетьманів чи після відсторонення їх від вла^
К. передавалися на зберігання генеральному підскарбік
кліщиніді - кобзар______________________________________________ 211
Функціонували козацькі К. до кінця 18 ст. А коли в 1775
за наказом Катерини II була знищена Запорозька Січ,
втратили силу і регалії січової старшини. Після ліквідації
російським урядом на поч. 80-х рр. 18 ст. козацьких полків
були скасовані і клейноди полкової та сотенної старшини.
Історична доля козацьких К. була складною. Частина з них
після поразок козацького війська в 1651 під Берестечком,
під Черніговом та Києвом опинилась у ворожих руках, і те-
пер вони, очевидно, знаходяться в запасниках польських
музеїв. Але переважна більшість козацьких К. була захоп-
лена Росією. Після ліквідації російським урядом гетьман-
ської посади К. Розумовський залишив у Глухові золоту бу-
лаву з діамантами, срібні литаври і труби, перначі, печатки,
прапори. Після зруйнування Січі у 1775 її К. потрапили до
рук Г. Потьомкіна, після смерті якого вони зберігались як
«непотріб» у його управителя на горищі будинку. І лише
після смерті вдови управителя січові К. були передані до
Царськосельського арсеналу, а згодом - до імператорського
Ермітажу. Крім того, в Ермітажі зберігались і українські
гармати художньої роботи, козацькі рушниці, пістолі та
шаблі, булава гетьмана Д. Апостола. У Преображенському
соборі в Петербурзі на поч. 20 ст. зберігались курінні зна-
мена, три бунчуки, срібна булава, вісім козацьких паніка-
дил - К. Задунайської Січі. У 1811 старший Кубанського
козацького війська звернувся до царя з проханням передати
кубанцям К. Запорозької Січі, які зберігалися в Ермітажі,
Артилерійському музеї, Преображенському соборі. Але
йому було відмовлено. Наступну спробу повернення україн-
ських К. зробила Центральна Рада, яка звернулася з таким
клопотанням до Тимчасового уряду, а після більшовицько-
го перевороту - до Ради Народних Комісарів. Хоча Раднар-
ком і прийняв рішення про повернення К. в Україну, але
виконано його не було. У 30-і рр. переважна більшість ко-
зацьких К. зникла з російських музеїв, і це зникнення не
можуть пояснити й досі. В рамках політики, спрямованої
на повернення в Україну належних їй українських культур-
них цінностей, урядом країни ведеться, зокрема, робота з
пошуку козацьких К.
Літ.: Яворницький Д. І. Історія запорізьких козаків. - Т. 1. -
Львів, 1990. - С. 169-172; Сергійчук В. І. Національна символіка
України. - К., 1992. - С. 87-101; Апанович О. Привласнення коза-
цьких клейнодів - викрадення історичної пам'яті нації // Українська га-
зета. - 1994. - № 16 (58). - 1-14 вересня. - С. 6-7. С. Ф. Плецький
КЛІЩИНЦІ - село Жовнинської сотні Лубенського полку
(тепер у складі Чорнобаївського р-ну Черкаської обл.). У
1767-70 в К. відбулося повстання місцевих козаків, ви-
кликане їх закріпаченням генеральним суддею Лисенком і
генеральним писарем Туманським. Повстанці побудували
укріплений табір і упродовж кількох років чинили опір
урядовим військам.
Літ.: Г у р ж і й І. Повстання селян в Турбаях. - К., 1950. - С. 52.
КНОЛЛЕС Ріхард (2-а пол. 16 - поч. 17 ст.) - англійсь-
кий історик. 1603 у Лондоні видав монументальну «Істо-
рію Туреччини», в якій чимало відомостей про українсь-
ких козаків, зокрема про їх боротьбу з турками. Ці відо-
мості особливо цінні тим, що вони ґрунтувалися на інфор-
мації, яку автор одержував безпосередньо з Царгорода.
В. А. Чабаненко
КНЯЖІ БАЙРАКИ - урочище на Черкащині у верхів'ях
річки Дніпрової Кам'янки. Балка під такою самою назвою
починалася від лівої притоки Інгульця - р. Жовтих Вод - і
виходила до правої притоки Дніпра - Мокрого Омельника;
загальний напрямок - з південного заходу на північний схід;
загальна довжина - 16 км; найбільша глибина - майже 130
м. Місцевість нерівна й лісиста (порізана балками та ярами).
Цими природними умовами і скористався Б. Хмельницький у
Жовтоводській битві 1648. У К. Б. в ході переслідування
польський загін був повністю знищений.
Літ.: Апанович Е. М. Исторические места собьітий Освободитель-
ной войньї украинского народа 1648-1654 гг. - К., 1954. - С. 12-14.
КОБЕНЯК, кирея, сіряк - верхній розстібний одяг у ви-
гляді довгої і широкої свити з великим відкладним комі-
ром і каптуром. К. носився в негоду поверх кожуха. Тому
К. шили з найгіршого, але щільного сукна, щоб він не
пропускав воду.
Літ.:Воропай О. Звичаї нашого народу. - Т. 2.-К., 1991.-С. 408-410.
КОБЗА (від тур. кориг, коЬиг - вид однострунної гітари)
- український струнний щипковий музичний інструмент.
К. складається з круглого чи довгастого корпусу з опуклим
дном, верхньої деки, короткого грифа з кілочками для на-
тягування довгих струн (басів). Короткі струни (приструн-
ки) розміщувалися з правої сторони деки. Найчастіше К.
мали 6 басів і 6 приструнків. Хоча зустрічались К. з біль-
шою чи меншою кількістю струн. У 15-16 ст. К. стала ви-
тіснятися бандурою. К. була відома з часів Київської Русі.
Вона була найулюбленішим музичним інструментом у ко-
заків. Запорожці вважали, що К. придумав Бог. А у піснях
її називали «дружиною вірною». Багато хто з козаків, в
тому числі й гетьмани, вміли грати на К. Кобзарі супрово-
джували козацьке військо в походах, були учасниками
битв, складали думи та пісні про подвиги своїх побрати-
мів. Назва «кобза» збереглася донині і часто вживається
стосовно бандури.
Літ.: Вертков К. А. Атлас музьїкальньїх инструментов СССР. -
М., 1975; Г у м є н ю к А. І. Українські народні музичні інструменти. -
К., 1967; Горняткевич А. Кобза-бандура. Спроба історичного під-
А. Л. Сокульський |
|
сумку // ТгіЬиІеІо Ьшпогіз оп Ьіз ЗєуєпіієіЬ ЬігіЬсіау. - №\у Уогк, 1980.
КОБЗАР - український співець при лицарському братстві
Запорожжя. ^Запорожці вважали К. «святою людиною». За
традицією він - хранитель козацьких легенд, співець ли-
царських звитяг, визволитель невільників з полону, на-
тхненник військових походів, повстань та інших подвигів
низового лицарства.
216___________________ козаки городові - козацтво
зображенням козака-бандуриста. Його малювали на дверях
і стінах хат, на скринях, кахлях і посуді. Це була найулюбле-
ніша картина - одна із форм образотворчого фольклору, що
відбивала світогляд народу; своєрідне уособлення козацт-
ва. Була поширена по всій Україні, особливо на Полтав-
щині, Чернігівщині, Харківщині, рідше на Правобережжі.
Образ козака-бандуриста остаточно сформувався напри-
кінці 18 ст.: молоде обличчя, широко відкриті очі, довгі
вуса й оселедець, багатий одяг. Промовисті аксесуари -
бойовий кінь біля списа, зелений дуб, козацька зброя,
шапка, люлька, пляшка і чарка - доповнюють образ. Піді-
бгавши ноги «по-турецьки», козак Мамай самотньо си-
дить серед степу, сумовито занурений у свої думки, і грає
на бандурі, викликаючи асоціації з народними думами.
Під зображенням часто розміщений віршований текст (пе-
реважно гумористичного забарвлення), що походить з мо-
нологу козака, героя вертепної комедії (з різними допов-
неннями). Створюючи не завжди подібний словесний об-
раз, текст контрастно відтінює образ пластичний.
Народні маляри зображують козака Мамая в статичній
позі, з бандурою (хоч бойове життя козака проходило в
битвах), зброя відкладена, і стоїть кінь. Козак Мамай ви-
ступає як мирний страж своєї землі, мужній, зосередже-
ний і водночас мрійливо-задумливий. Висока міра уза-
гальнення переводить образ на рівень символу, що збері-
гає історичну пам'ять народу й утверджує народні ідеали.
Причини такого потрактування образу вбачаються в тому,
що він сформувався в часи, коли козацька вольниця віді-
йшла в минуле.
В цих народних творах відчувається дух барокової епохи.
Мова їх виражальних засобів проста і лаконічна. Плавні
заокруглені лінії окреслюють спокійно-елегійні постаті, в
одязі домінує червоний колір, гармонійно поєднаний з від-
тінками чорного, вохристого, зеленого. Спрощені узагаль-
нені риси і форми надають композиціям монументаль-
ності, а колірна насиченість, декоративність містять при-
ховану патетику образу.
Віддаляючись у часі, зображення все більше відходить від
первинних зразків, але традиційна поза головного персона-
жа залишається незмінною (її виводять із східної іконо-
графії, підмічаючи таємничу подібність «мамаїв» до зразків
мистецтва скіфських часів і давніших - аж до індоарійської
прадавньої спільноти). Схема картини вже не змінюється, а
лише доповнюється побічними сюжетами чи персонажами,
що свідчить про давність однофігурної композиції. Із середи-
ни 18 ст. під впливом гайдамаччини у композицію вводяться
інші персонажі, подані здебільшого дрібним планом; текст
зникає, а козакові надають ім'я «Мамай», яке переходить на
копії старих «козаків-бандуристів» і закріплюється за всіма
варіантами (Мамай, за однією з версій, - історичне прізвище
гайдамацького ватажка). Головна постать мало пов'язана з
другорядними, що представляють різні сцени з гайдамацько-
го життя (п'ють горілку, танцюють, б'ються, стріляють із
мушкетів, варять юшку і т. д.).
У свідомості народу ватажки і учасники Коліївщини були
героями, оборонцями від гнобителів і месниками. Існує
зображення Максима Залізняка в образі козака Мамая в
традиційній позі, з бандурою (Флейшер. Максим Заліз-
няк, 1858, Державний музей етнографії, С.-Петербург).
Початком 19 ст. датують картину, де поряд з козаком си-
дить гротескно зображений панок у міському костюмі і
частує його горілкою; на іншій біля козака з бандурою
танцюють дівчата.
В українському образотворчому мистецтві до середини
19 ст., фактично, лише народна картина «К. М.» зберігала
ідеальний образ степового лицаря, залишалась носієм
історичної пам'яті. Кобзарі та маляри несли в народ істо-
рію України.
Літ.: Білецький П. Козак Мамай - українська народна картина. -
Львів, 1960; Л и ш а Р. Сторони Всесвіту // Образотворче мистецтво. -
1996. - № 1. - С. 40-4 1. І.М. Ласка
КОЗАКИ ГОРОДОВІ - див. Городові козаки.
КОЗАКИ НАДВІРНІ - див. Надвірні козаки.
КОЗАЦТВО - з кінця 15 ст. збірна назва козаків в Укра-
їні та в порубіжних державах. Слово «козак» на письмі
вперше вжито в «Початковій історії монголів» під 1240 у
значенні людини самітної, не зв'язаної ні з домівкою, ні з
сім'єю. У словнику половецької мови (1303) це слово
трактувалося як «страж, конвоїр». Такі козаки займалися
охоронною службою в прикордонних місцевостях, охоро-
няли купецькі каравани або й самі займалися степовим
розбоєм. З'явившись у пратюркській мові, слово «козак» в
українського народу набуло значення особисто вільної,
мужньої та хороброї людини, незалежної від офіційних
властей, захисника України і оборонця православної віри.
Перші документальні згадки про українських козаків на-
лежать до кінця 15 ст. Польський хроніст М. Бєльський
(середина 16 ст.), описуючи похід Яна Альбрехта, сина
Казимира IV, у Східне Поділля на татар 1489, зазначає:
польське військо могло успішно просуватися в поділь-
ських степах лише тому, що провідниками його були там-
тешні козаки, добре обізнані зі своїми місцями. Крим-
ський хан Менглі-Гірей у своєму листі до великого князя
литовського 1492 скаржився, що кияни і черкасці розбили
під Тягинею (при гирлі Дніпра) турецький корабель, і у
відповідь на це князь обіцяв «потрусити отих козаків». У
грамоті великого князя литовського Олександра Ягеллона
від 1499 київському воєводі про правила регламентації
торгівлі читаємо: «Коториє козаки з верху Дніпра і с на-
ших сторон ходят водою на низ до Черкас и далей и што
там здобудут, с того со всего десятое мают давати».
Колискою українського К. стали землі, які відігравали
роль буфера між Кримським ханством та володіннями
польських і литовських володарів. Ці землі перебували
поза будь-яким політичним контролем і не мали постійно-
го населення. Природні багатства цього, краю вабили до
себе людей. Втікачі та уходники осідали й заводили госпо-
дарство на незаселених землях Поділля й Південної Київ-
щини, які вражали сучасників своїми природними багат-
ствами. Але життя в цьому благодатному краї проходило
на межі смертельного ризику. Майже щорічні вторгнення
татарських орд завдавали непоправної шкоди насамперед
господарству. Тому уходники воліли займатися тими вида-
ми господарства, які не так страждали від татарських на-
падів, насамперед скотарством, мисливством, рибальст-
вом і бортництвом. Вони заводили свої зимівники і слобо-
ди на Південному Бузі, Синюсі, Росі, Тясмині, а також на
лівому березі Дніпра - вздовж Трубежа, Сули, Псла.
козацтво_____________________________________________________ 217
Невдовзі козацькі селища зайняли цілу смугу на україн-
ському пограниччі - від середньої течії Дніпра майже до
Дністра. На поч. 16 ст. К. розселилося по староствах Київ-
ському, Канівському, Черкаському, Переяславському, Біло-
церківському, Вінницькому, Хмільницькому та ін. Багата
здобич, вільне життя мали особливу привабливість. Для
тих, хто прийшов сюди на промисел, уходництво ставало
способом існування. «Козакування» перетворювалося на
їхнє основне заняття, стаючи для них соціальною нішею.
Однак тут на випадок татарських наїздів доводилося зав-
жди бути напоготові. Умови прикордоння витворювали
своєрідний тип людини, коли в одній особі поєднувався
воїн і трудівник. Тож із плином часу «ватаги» промислови-
ків набували необхідного досвіду і, призвичаївшись до
місцевих обставин, не лише могли дати відсіч татарам, а й
самі починали громити їхні улуси.
Склався своєрідний козацький побут. Частково він увібрав
у себе елементи побуту сусіднього тюркського етносу - у
назвах, побуті, звичаях.
Деякі магнати та великокнязівські урядники порубіжних
земель знайшли спільну мову з козаками й використовува-
ли їх у боротьбі зі степовиками, а то й для з'ясування сто-
сунків між собою. Тому офіційні власті вважали їх ватаж-
ками козацького люду. При замках-фортецях (у Каневі,
Черкасах, Корсуні, Білій Церкві, Вінниці, Хмільнику,
Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 27 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |
