ня до списків перейшло у відання козацької старшини.
У міру збільшення кількості козацтва укладання Р. пере-
творилося в складну процедуру. Так, при складанні Р. в
1649 спочатку була проведена старшинська рада, на якій
визначено основні принципи його складання (кількість
полків та козаків у них, межі полків). Потім у полках скла-
дено списки козаків кожного полку. Оскільки бажаючих
записатись козаками було забагато, то старшиною прово-
дився відбір. У першу чергу до списків вносилися старі
заслужені козаки. У переважній більшості полків козаків
записували по сотнях. Хоча траплялись випадки, коли ко-
заків заносили до Р. по місцевостях. Полковники і полкова
старшина вносились переважно до списку полкової сотні,
а в Чигиринському полку до цієї сотні були вписані
Б. Хмельницький, його син Тиміш, дехто з генеральної стар-
шини. Полкові списки були відправлені в Генеральну вій-
ськову канцелярію, де вони були зведені в єдиний Р. Зшит-
ки полкових списків були переписані і переплетені в кни-
гу з палітурками, обтягненими сап'яном темно-вишневого
кольору і прикрашеними тисненням. До верхньої та ниж-
ньої палітурок було прикріплено по дві шкіряні зав'язки.
Таких книг було, мабуть, щонайменше дві (один примір-
ник мав зберігатись у Варшаві, а інший - в Україні), однак
до наших часів дійшла лише одна (знаходиться в Російсь-
кому державному архіві давніх актів).
Згодом практика складання Р. була замінена складанням
компутів.
2) Реєстрове козацьке військо (див. Реєстрове козацтво).
Літ.: Винар Л. Початки українського реєстрового козацтва // Україн-
ський історик. - 1964. - № 2-3; Реєстр Війська Запорозького 1649 року.
- К., 1995; Леп'явко С. А. Згадки про невідомі козацькі реєстри //
Запорозьке козацтво в пам'ятках історії та культури: Матеріали міжна-
родної науково-практичної конференції. - Т. 1. - Запоріжжя, 1997. -
С. 179-182. С.Ф.Плецький
РЕЄСТР 1581 - список одного з козацьких полків, які пе-
ребували на королівській службі під час російсько-польсь-
кої війни 1578-82. Складений в 1581 після повернення ко-
заків з війни. На чолі цього козацького полку стояв гетьман
чи поручик Ян Оришовський, а писарем, скарбником та
РЕЄСТР 1638 - РЕЄСТРОВЕ КОЗАЦТВО__________________________ 419
інтендантом був Янча Беґер. У роту гетьмана із ЗО осіб впи-
сані, очевидно, й інші старшини. Крім них, до Р. 1581 вне-
сено 500 козаків, які поділялися на десятки з отаманом на
чолі (входив у склад десятки). Р 1581 є цінним джерелом з
історії українського козацтва.
Літ.: Грушевський М. Історія України-Руси. - Т. VIII. - Ч. 1. -
К., 1995. - С. 155-156; Д з и р а Я. Перший паспорт козацтва // Літера-
турна Україна. - 1991. - 13 червня. С. Ф. Плецький
РЕЄСТР 1638 - список козаків, складений після приду-
шення польським урядом козацьких повстань 30-х рр.
17 ст. Складався відповідно до «Ординації Війська Запо-
розького реєстрового» 1638. За Р. 1638 у шести козацьких
полках (Білоцерківський, Канівський, Київський, Корсун-
ський, Переяславський, Чигиринський) нараховувалося 6
тис. реєстровців, яких очолювали призначені урядом комі-
сар і полковники.
Літ.: Грушевський М. Історія України-Руси. - Т. VIII. - Ч. 1. -
К., 1995. - С. 314-317. С. Ф. Плецький
РЕЄСТР 1649 - список козаків Війська Запорозького,
складений у жовтні 1649 - березні 1650. Складення Р. від-
булося згідно зі Зборівським договором від 8 (18).8.1649
та універсалом короля Яна II Казимира дещо пізнішого
часу. До цього Р. мало увійти 40 тис. козаків із 16 полків,
що розташовувалися на території Київського, Брацлав-
ського та Чернігівського воєводств. Складання полкових
реєстрів почалося після козацьких рад у Каневі та на Ро-
саві, де було встановлено загальну кількість козаків кож-
ного полку. Більшість козаків (20 821) були внесені у спис-
ки 6 старих реєстрових полків (Чигиринського, Черкасько-
го, Корсунського, Білоцерківського, Канівського, Переяс-
лавського) і одного новоствореного (Кропивнянського)
полку. Інші козаки були зараховані до Уманського, Брац-
лавського, Кальницького, Кальміуського, Київського,
Миргородського, Полтавського, Прилуцького, Ніжин-
ського та Чернігівського полків. Формально відповідаль-
ним за складання Р. 1649 був гетьман Б. Хмельницький,
але головний тягар роботи несла Генеральна військова
канцелярія на чолі з генеральним писарем І. Виговським.
Відповідну роботу вели в межах полків полкові канцелярії,
а в межах сотень - сотенні.
В Р. 1649 вказувалися назви козацьких полків, починаючи
із Чигиринського, нотувалися імена і прізвища чи прізви-
ська козаків, їхні посади (полковник, писар, осавул, ота-
ман тощо), спорідненість з іншими (син, брат, зять). До
Р. 1649 потрапили лише старі й заслужені козаки, тоді як
більшість козаків залишились поза ним, що викликало
гостре їх невдоволення, тим більше, що козаки не мали
права селитися за межами вказаних трьох воєводств. На
поч. 1650 один з примірників Р. 1649 було внесено до
гродського суду Київського воєводства, ще один було від-
правлено з українським посольством на сейм Речі Поспо-
литої 1649-50 для затвердження. Інші примірники зали-
шилися в Чигирині та деяких інших містах; відповідно
кожен полк і сотня мали списки, які охоплювали лише
їхніх козаків-реєстровців. Оскільки загальна чисельність
реєстровців перевищила 40 тис. (40 447), це стало формаль-
ним приводом для відхилення Р. 1649 сеймом. Внаслідок
подальших подій це питання втратило свою актуальність.
Дуже скоро українською стороною були знехтувані обме-
ження кількості козаків, які накладалися цим Р.
Р. 1649 є унікальним і надзвичайно цінним джерелом з
історії України та козацтва. Він дає точне уявлення про
територію та адміністративно-територіальний поділ Ге-
тьманщини після укладення Зборівського договору 1649,
матеріал для вивчення наступних змін у цьому поділі. Од-
ночасно Р. 1649 засвідчує кількісні дані щодо реєстровців
конкретної сотні, полку, часом - населеного пункту, дає
важливий матеріал для дослідження української козацької
генеалогії та біографістики тощо. Наприклад, Р. свідчить,
що 90% реєстровців мали українське походження.
Літ.: Грушевський М. Історія України-Руси. - Т. VIII. - Ч. 3. -
К., 1995 - С. 271-280; Реєстр Війська Запорозького 1649 року. -
К., 1995. Ю. А. Мицик
РЕЄСТРОВЕ КОЗАЦТВО - частина українського коза-
цтва, яка перебувала на державній військовій службі. Коза-
ки записувалися у спеціальні списки -реєстри, що було
основою для визнання державою їхніх прав та привілеїв.
Створюючи Р к., уряд Речі Посполитої прагнув мати вій-
сько, яке б не вимагало великих видатків і відзначалося ве-
ликою боєздатністю. Крім того, заведення реєстру мало
розколоти українське козацтво, а Р. к., яке було його приві-
лейованою частиною, уряд планував використовувати для
придушення національно-визвольної боротьби українсько-
го народу. Вперше проект створення Р. к. був висунутий у
1524 за правління великого князя литовського і польського
короля Сиґізмунда І. Але брак коштів завадив здійсненню
того задуму. Реалізовано його за Сиґізмунда II Августа в
1572, коли до реєстру було записано 300 козаків. Старшим
над ними (за дещо пізнішою термінологією - гетьманом)
був призначений шляхтич Я. Бадовський. Проте українські
козаки використовувались урядом у війнах і раніше, тому
відомі згадки про існування більш ранніх козацьких реєст-
рів. У 1578 польський король С. Баторій збільшив реєстр
до 600 козаків, які були незалежними від місцевої адміні-
страції, звільнялися від сплати податків, отримали приві-
лей на володіння містечком Трахтемирів (з монастирем і
землями до Чигирина для зимових квартир, арсеналу і
шпиталю). Р. к. були надані і клейноди. Після закінчення
війни з Росією (1578-82) Р. к. розпалося. Але в 1583 знов
було набрано 600 козаків. У 1590 Р. к. зросло до 1000 чоло-
вік. Під час козацьких повстань 90-х рр. 16 ст. сейм ухва-
лив ліквідувати Р. к. Хоча обійтися без козацького війська
польська держава не могла, і в 1599 почалося складання
нового реєстру.
Чисельність Р. к. в 17 ст. не була сталою. Посилення в Речі
Посполитій національного та соціального гноблення ук-
раїнського населення спонукали його до вступу в козацтво
задля уникнення утисків. Польська ж держава масово вико-
ристовувала козацькі війська у багатьох війнах, що сприяло
зростанню чисельності козацтва. В 1617 сейм затвердив
Р. к. у кількості 1 тис. чоловік. За Раставицькою угодою
1619 реєстр збільшився до 3 тис. А на Хотинську війну
1621 польський уряд закликав 40 тис. козаків. Але після
того як минала потреба в козаках, уряд зменшував реєстр, а
за випищиками не визнавав ніяких прав і вів проти них не-
щадну боротьбу. У 1625, «віддячуючи» козакам за пере-
могу, здобуту ними під Хотином, уряд встановив шестити-
сячний реєстр. Було сформовано 6 реєстрових козацьких
РЕЄСТРОВІ КОЗАКИ - РЕЙТАРИ
полків (Білоцерківський, Канівський, Київський, Корсунсь-
кий, Переяславський, Чигиринський). Головним наслідком
такої політики польського уряду стали козацькі повстання
проти польсько-шляхетського режиму в 30-і рр. 17 ст. Після
їх придушення Р. к. - відповідно до «ОрдинаціїВійська За-
порозького реєстрового» 1638 - було обмежене у своїх
правах і нараховувало 6 тис. чоловік (у 6 полках).
З початком Визвольної війни під керівництвом Б. Хмель-
ницького кількість Р. к., яке було ударною силою українсь-
ких збройних сил, визначалася необхідністю і сягала 100
тис. і більше чоловік. У ході цієї війни намагання польсь-
кого уряду обмежити Р. к. 40 тисячами (за Зборівським до-
говором 1649) і 20 тисячами (за Білоцерківським догово-
ром 1651) не мали успіху. Затверджені московським царем
Березневі статті 1654 передбачали 60-тисячний реєстр.
Згодом залежність України від Росії була основним факто-
ром, який впливав на розвиток Р. к. Передача Росією
Польщі Правобережної України в 1667 призвела до зни-
щення правобережного козацтва. У 1735 козацький реєстр
на Лівобережній Україні був обмежений 20 тисячами ви-
борних козаків, а на Слобідській Україні в 1700 зберег-
лось лише 4200 козаків. Після ліквідації в Україні в 1782
полково-сотенного устрою Р. к. було скасоване остаточно.
Літ.: Дядиченко В. А. Нариси суспільно-політичного устрою Ліво-
бережної України кінця XVII - початку XVIII ст. - К., 1959. — С. 411—
413; В и н а р Л. Початки українського реєстрового козацтва // Україн-
ський історик. - 1964. - № 2-3; Апанович О. М. Збройні сили
України першої половини XVIII ст. - К., 1969; Мицик Ю. А.,
Плохій С. М, С т о р о ж є н к о І. С. Як козаки воювали. - Дніпро-
петровськ, 1990; Щ є р б а к В. Українське козацтво: формування соці-
ального стану. Друга половина XV - середина XVII ст. - К., 2000.
С. Ф. Плецький
РЕЄСТРОВІ КОЗАКИ, грамотні козаки, реєстровці -
козаки, записані в реєстр (список), що офіційно засвідчу-
вало їх належність до козацького стану і було підставою
для користування козацькими привілеями (див. Реєстрове
козацтво). Р. к. були переважно сімейними, заможними,
мали власне господарство. Порівняно із запорожцями
вони відзначалися більшою лояльністю до уряду і були
менш схильними до заворушень. Це обумовлювалось і
більшою статечністю реєстровців, і тим, що їх участь у за-
ворушеннях могла накликати на їхні сім'ї жорстокі уря-
дові репресії (винищення козацьких дітей та жінок часто
практикувалось польською шляхтою). Разом з тим Р. к.
були рушійною силою в боротьбі за козацькі права, права
православної церкви тощо, і Р. к. дуже часто брали участь
у козацько-селянських повстаннях. Крім того, уряд не міг
активно використовувати підрозділи реєстровців для при-
душення національно-визвольної боротьби українського
народу. Серед шляхти навіть побутувала приказка: «Коза-
ком проти козака воювати - як вовком орати». Навпаки,
підрозділи реєстровців, що входили до складу польського
війська, під час повстань дуже часто переходили на бік
повстанців. Саме такий перехід реєстровців на бік пов-
станців забезпечив успішний початок Визвольної війни.
С. Ф. Плецький
РЕЗИДЕНТ - царський представник при гетьмані, при-
ставлений для постійного контролю. Вперше Р. був призна-
чений при І. Скоропадському: цар Петро І спеціальною
грамотою від 30.7.1709 призначив до гетьмана своїм Р.
ближнього стольника А. Ізмайлова. Пояснювався цей захід
посиленням нестабільності в Україні після переходу І.
зепи і запорожців на бік Карла XII. У спеціальних «с
тях» стольнику наказувалося: запобігати будь-яким
явам політичного невдоволення російським пануванн
Україні; стежити, щоб запорожці не змогли відновити
зруйновану у травні 1709; приймати послів від інозе\
держав до гетьмана; копії листів посланців присилат
царя; стежити, щоб гетьман нікого із старшин без царс
го указу ні на які «уряди» не настановляв і не знімав з і
про будь-які кадрові зміни повідомляв цареві; описати
єтки «зрадників»-мазепинців і без царського указу ніі
цих маєтків не надавати; простежити за перенесенням і
манської резиденції у Глухів, ближче до кордонів з Вел
росією; з'ясувати, скільки прибутків було отримано за і
мана Мазепи і скільки нині, встановити нагляд над зби
ням податків до Скарбу Військового та у полкові скарби
зокрема навести порядок в утриманні компанійців і сер
ків. Ізмайлову надавалося право встановити таємний
гляд над гетьманом і старшиною на предмет «шатос
измене» серед козацької старшини, виявляти лояльни:
царської влади людей. У надзвичайних випадках Р. маї
яти на власний розсуд спільно з київським губернато{
для цього в його розпорядження надавалися два піх»
полки, що перебували при гетьмані у Глухові.
А. Ізмайлов був людиною поміркованою і невдовзі зі
шов спільну мову з гетьманом Скоропадським. Уже у
ресні 1710 Ізмайлова було відкликано до Москви й зам
нього наказано бути при гетьмані думному дяі
А. Вініусу і стольнику Ф. Протасьєву. У 1711 Вініус
відкликаний із Глухова, а Р. відтоді й до кінця правлі
Скоропадського залишався стольник Протасьєв - люд
брутальна, упереджена щодо гетьмана і старшини. Він
агітацію проти гетьмана серед населення і раз у раз на;
лав на нього доноси цареві. У своїх доносах цареві Р. •
нувачував старшин у зловживанні владою та хабарниц
При цьому сам Р. теж брав хабарі. Саме в результаті й
доносів цар Петро І видав у 1715 указ, яким було лікві
вано виборність старшини на уряди. С. Р.
РЕЙМЕНТАРСЬКІ ПАЛУБНИЧІ - у 18 ст. козаки, я
походах обслуговували палуби (вози) з гетьманського об'
Р. п. були об'єднані в окремому підрозділі, мали свій п
пор і не зобов'язані були відбувати військову службу.
Літ.: Дядиченко В. А. Нариси суспільно-політичного устрою Л
бережної України кінця XVII - початку XVIII ст. - К., 1959. - С.
Апанович О. М. Збройні сили України першої половини XVIII <
К., 1969. -С. 28-29.
РЕЙТАРИ (від нім. Кеіїег - вершник) - вид найманої
валерії, озброєної вогнепальною (карабіни, пістолеті
холодною (палаші, шпаги, списи) зброєю та споряджеі
захисним обладунком (шоломи, нагрудні лати). Р. ве
атаку щільними бойовими порядками, використовувані
для нанесення ворогові вирішальних ударів. У польсько
війську були підрозділи Р, які використовувалися для щ
душення козацьких повстань та під час Визвольної вій
українського народу середини 17 ст. Козацьке військо і
одноразово завдавало поразок рейтарським підрозділад
Літ.: Денисова М. М., П о р т н о в М. 3., Д є н и с о в Е. Н. Ру
кое оружие: Краткий определитель русского боевого оружия XI - X
веков.-М.,1953.-С. 126-127.
річ посполита_________________________________________________ 425
Січі та запорожців і наводить (що було рідкісним фактом
для того часу) народну пісню, складену з приводу лікві-
дації Запорозької Січі.
Літ.: Рігельман О. І. Літописна оповідь про Малу Росію та її народ
і козаків узагалі. - К., 1994; Дзира Я. Джерельна основа праці
О. Рігельмана з історії України // Історіографічні дослідження в Україн-
ській РСР. - К., 1969. - Вип. 2. - С. 167-173; С а с П. М. Історик україн-
ського козацтва О. І. Рігельман // Український історичний журнал. -
1991. - № 5. - С. 96-108; С а с П. М., Щ є р б а к В. О. Історія України
у висвітленні О. І. Рігельмана // Рігельман О. І. Літописна оповідь про
Малу Росію та її народ і козаків узагалі. - К., 1994. - С. 5-30.
В. В. Кравченко
РІЧ ПОСПОЛИТА (від польс. ггесг - справа і розроШа -
народна, тобто республіка) - держава в Центральній
Європі, що утворилася в 1569 на основі підписання Люб-
лінської унії між Польщею та Литвою. Р. П. була федера-
тивним об'єднанням, у якому провідну роль відігравала
Польща (Корона).
У середині 14 ст. Польща захопила Галичину, згодом За-
хідну Волинь, Західне Поділля, зміцнила позиції в Балтії.
Поступове зближення Литви та Польщі закінчилось утво-
ренням федеративної держави із спільним сеймом, сена-
том та виборним королем. Провідну роль у Р. П. зайняла
Польща, правлячі кола якої визначали напрямок соціаль-
ного, політичного та духовного розвитку однієї з наймо-
гутніших держав Європи. Більшість українських земель,
що перебували у складі Литви, в тому числі Київщина,
Волинь, Брацлавщина, Підляшшя, були інкорпоровані до
складу земель Корони.
Польща мала сильний адміністративний апарат, але
центральні та місцеві органи влади не стали апаратом ви-
конавчої влади короля. Ряд організаційних та законодав-
чих реформ 15-16 ст. сприяли утвердженню в Польщі, а
згодом і в Р. П., устрою шляхетської демократії. У бо-
ротьбі з магнатами за політичну перевагу, що поєднувала-
ся з боротьбою за економічні привілеї та земельну влас-
ність, шляхта домоглася права займати всі державні поса-
ди, обирати послів на сейм без впливу магнатів, обирати
короля. На місцях було введено регулярні шляхетські з'їз-
ди - сеймики земель.
Результати розвитку державної системи Р. П. зафіксували
«Генріхові артикули» 1573 Генріха Валуа. Роль найвищого
законодавчого органу закріплювалася за двопалатним сей-
мом (сенат і шляхетська ізба), що обирав короля. У період
між сеймами король управляв державою разом та за зго-
дою з обраною сеймом Радою резидентів. При прийнятті
рішень у сеймі існувало право ліберум вето («свобода за-
борони» - право депутата заборонити прийняття сеймом
або сеймиками акта, рішення). Для захисту своїх інтере-
сів, в т. ч. і збройними методами, магнати і шляхта могли
створювали об'єднання - конфедерації. Відкриті виступи
конфедерації проти короля називались рокошами (по-
встаннями). Збройні сили Р. П. складалися з посполитого
рушення та кварцяного війська. Окремі магнати мали
власні надвірні війська. Набирались і рекрути із селян
(«вибранці»). За королів Стефана Баторія (1576-86) та
Сиґізмунда НІ (1587-1632) загострилась боротьба коро-
лів, шляхти, магнатів. Спроби посилити місце і роль коро-
лівської влади в державі не дали результатів. Позиції маг-
натів у Польщі зміцніли після унії з Литвою, де вони мали
більший політичний вплив.
Утворення Р. П. призвело до загострення міжнародних
відносин у Центрально-Східній Європі та балтійському
регіоні, де її прагнення до розширення сфер впливу зі-
ткнулося з експансією Швеції та Росії. У результаті інтер-
венції 1604-12 і т. зв. московських воєн 1617-18 та 1632—
34 до Р. П. відійшли смоленські та чернігово-сіверські
землі. З 1600 загострюється боротьба Р. П. та Швеції за
переділ колишніх володінь Лівонського ордену. Сигіз-
мунд III зі шведської династії Ваза, фанатичний католик,
за підтримки частини шляхти та магнатів прагнув пере-
творити Р. П. у форпост войовничого католицизму. Р. П.
стає союзницею Габсбургів, що призвело до поступового
втягування її в боротьбу з Османською імперією, в союз
католицьких держав Європи. Р. П. була учасницею Три-
дцятилітньої війни 1618-48 як союзниця Габсбургів. її
позиція визначалася прагненням Сиґізмунда III сприяти
Контрреформації, отримати допомогу Габсбургів та рим-
ського папства в інтервенції проти Московської держави.
Орієнтація на Габсбургів і католицьку коаліцію, які зазна-
ли поразки від об'єднаних сил національних європейсь-
ких держав, призвела до втрати можливостей зміцнити
позиції Р. П. в системі європейських держав, повернути
прибалтійські польські землі. З 1564 в Польщі з'явився
орден єзуїтів, що активізувало сили католицької реакції,
посилило конфлікт з православним населенням, надовго
загострило конфлікт із протестантською Швецією.
Інкорпорація українських земель до складу Корони дала
поштовх шляхетсько-магнатській колонізації, широкій
роздачі земель на теренах України, особливо в південних
та південно-східних регіонах, закріпаченню селянства.
Політична думка Польщі розглядала Україну як власну те-
риторію, а українців - як частину польської спільноти.
Проводилась політика на швидку й цілковиту ліквідацію
особливостей суспільного устрою України, покатоличення
її населення. Протистояння Польщі та України зростає з
приходом до влади Сиґізмунда III, який підтримав підго-
товку Берестейськоїцерковної 'унії1596, офіційно визнав
її і фактично поставив православну церкву в Україні поза
законом. Протягом 15-16 ст. була здійснена централізація
управління українськими землями. Замість князівств були
введені провінції - воєводства, для урядування в яких при-
значався новий управлінський апарат. У межах Корони
були створені воєводства Руське (Галицькі землі, 1434),
Подільське (1434-47), Белзьке (1462). До них після Люб-
лінської унії 1569 додались колишні литовські воєводства:
Київське, Волинське, Брацлавське. В 1618 на відвойова-
них у Росії землях створюється Чернігівське воєводство.
Центром опозиції полонізації України стало козацтво.
Невизначеність соціального статусу козацтва в структурі
польського суспільства й потреби політичного життя зумо-
вили трактування козацтва правлячими колами Р. П. як
форми військового найманства, яке створювалось і вико-
ристовувалось у разі необхідності. Соціальні та релігійні
конфлікти в Україні в 90-і рр. 16 ст., які вилилися в ко-
зацькі повстання та самостійні походи козаків на Молдову,
татар і турків, призвели до відкритого протистояння з
польською державою. Постанови сейму 1596, 1601, 1604,
1623, 1624, 1638 вимагали повного знищення нереєстро-
вого козацтва. З поч. 17 ст. Р. П., що вступила в період бе-
зупинних війн, змушена була послабити репресії проти
козацтва і розширити козацький реєстр.
РІЧ ПОСПОЛИТА
РІЧ ПОСПОЛИТА 1569-1648 рр. |
З поч. 17 ст. з огляду на різке зростання чисельності коза-
цтва, поширення його впливу на значну частину України
уряд Р. П. починає укладати угоди з козацькими представ-
никами (1617- Вільшанська угода, 1619 - Раставицька
угода; 1621 -угода з П. Сагайдачним, 1625 -Куруківська
угода тощо) і цим об'єктивно визнає самостійність їхньої
політичної організації. Але польська шляхта і магнати не
бажали визнавати реалій, що складались на землях Укра-
їни. Відбувається наростання конфронтації з козацтвом,
яке вилилося в козацько-селянські повстання 20-30-х рр.
Визвольна війна українського народу середини 17 ст. зав-
дала удару по державності Р. П. У виснажливій боротьбі
значна частина підпольських земель України увійшла до
складу утвореної Української держави Б. Хмельницького.
Але політична еліта Р. П. виявила нездатність піти на по-
ступки, врахувати реалії та визнати державний статус чи
надати автономію Україні, що призвело до довгої та ви-
снажливої війни, в яку проти Р. П. включилися Росія
(1654-56) і Швеція (1655-56). В 1656 Р. П. опинилася на
межі воєнної катастрофи. За Віденським перемир'ям 1656
передбачалося обрання королем російського царя Олексія
Михайловича. Після смерті Хмельницького (1657) згідно з
договорами українських гетьманів з Р. П. (Гадяцький до-
говір 1658, Слободищенський трактат 1660), Р. П. з Ро-
сією (Андрусівський мир 1667, «Вічний мир» 1686) Право-
бережна Україна (без Києва) повернулась під владу Р. П.
Протягом 60-80-х рр. 17 ст. Р. П. вела запеклу боротьбу за
українські землі. У 80—90-і рр. 17 ст. у Правобережній
Україні зберігається козацьке самоврядування, реєстр (2-
3 тис. чоловік), наказний гетьман (див. Правобережне
|
«РІШИТЕЛЬНІ ПУНКТИ» - РОЗВІДКА
козацтво). Але постановою сейму 1699 козацькі полки пе-
редбачалося ліквідувати. Ліквідація козацького устрою
була здійснена в Р. П. після 1711. Цьому сприяли зовнішні
фактори: підтримка Росією Р. П. як союзника у боротьбі зі
Швецією і Туреччиною та внутрішній конфлікт козаків зі
шляхтою і магнатами за землю.
Постійні війни 16-17 ст., децентралізаторська політика
магнатів і шляхти підірвали основи держави, призвели до
її ослаблення. Відбулися зміни в її політичному устрої. На
поч. 17 ст. шляхта зробила спробу посилити свої позиції,
використавши Реформацію та конфіскацію церковних зе-
мель. Але в 1606-07 Сиґізмунд III розгромив рокош - ма-
совий збройний виступ протестантської шляхти. Розорен-
ня дрібної та середньої шляхти з кінця 16 ст. сприяє підпо-
рядкуванню її магнатам та поступовому формуванню в
Р. П. режиму магнатської олігархії. На поч. 18 ст. король
Август II зробив невдалу спробу встановити абсолютист-
ський режим. Під час Північної війни (1700-21) це при-
звело до втручання у справи Р. П. інших держав. У 1732
згідно з Берлінським договором Росія, Австрія та Пруссія
домовилися не допускати на престол Р. П. небажаних пре-
тендентів.
Залежність від сильних європейських держав визначила
долю Р. П. у 18 ст. У Р. П. зростає політична анархія, зміц-
нюється влада магнатів, посилюється національно-релі-
гійний гніт українців, білорусів. Спроби реформ у 2-й пол.
18 ст. зазнали протидії частини магнатів та шляхти, яких
підтримували Росія, Австрія, Пруссія (Барська конфедера-
ція 1768). У 1772, 1793, 1795 Австрія, Росія та Пруссія
здійснили три поділи Р. П., внаслідок чого вона перестала
існувати як держава.
Розвал Російської та Австро-Угорської імперій в 1917-18
дав можливість відродити державність Польщі.
Літ.: Бардах Ю., Леснодорский Б., Пиетрчак М. История
государства и права Польши. - М., 1980; История Европьі. - М., 1993. -
Т. 3; История Польши: В 3-х т. - М., 1956; Україна - Польща: історична
спадщина і суспільна свідомість. - К., 1993. Л. О. Нестеренко
«РІШИТЕЛЬНІ ПУНКТИ» - нормативний акт верхов-
ної влади, який регулював внутрішнє життя Гетьманщи-
ни як автономної одиниці у складі Російської імперії. Ви-
Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 16 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |
