68. Французька революція ХУІІІ ст.: основні етапи, вплив революції на Європу, історичне значення.
У другій половині ХІХ ст. франц. Абсолютизм дійшов повного розладу. Поділ на стани: перший – духовенство, другий – дворянство, третій – селяни., буржуазія, робітники. Перші два – привілейовані і складали 4 %.Був контаст між економічною могутністю буржуазії і її відстороненням від політичного життя. Франц. Просвітитнецтво дало головні ідеї: Вольтер виступав за свободу людини у всіх її проявах, Монтеск’є розробив вчення про поділ влади, Ж.Ж Руссо став духовним батьком революції. Спроби вийти із кризи: Людовік ХУІ оголосив про намір скликати навесні 1789 р. Генеральні штати, щоб заручитися підтримкою реформ. Початок революції – надали виборче право всім чоловікам, які досягли 25 років і платили податки. Переодизація революції: 1 етап: 5 травня 1789 р – 10 серпня 1792 р. Це початковий монархічний період революції – від початку роботи Генеральних штатів до повалення монархії. 5 травня розпочалося засідання Генеральних штатів. Депутати від третього стану почали вимагати безстанових засідань і індивідуального голосування. Вони оголосили своє зібрання Національними зборами. Людовік ХУІ наказав всім депутатам увійти до складу Національних зборів. 9 липня – Національні Установчі збори.14 липня – взяття Бастилії – символ повалення абсолютизму. Владап перейшла до рук революційних органів – Комун, які мали Національну гвардію. 4 – 5 серпня 1789 р. – ухвала про скасування станових привілеїв 26 липня збори прийняли “Декларацію прав людини і громадаянина”. 3 вересня 1791 р. прийняття Конституції. Законодавча влада – Законодавчим зборам, виконавча – королю і уряду. 1 жовтня 1791 р. почали роботу Законодавчі збори. Праве крило – партія фінансистів, промисловців. Вони виступали за підтримку Конституції. Ліве крило – пов’язані з якобінським клубом, прихильники республіки. Більшу частину їх називали бріссотинцями (за ім’ям лідера – Бріссо), а пізніше жирондистами, менша частина – монтаньяри. Королівський двір був зацікавлений у війні, бо була надія, що іноземні армії зможуть придушити революцію і саме з ініціативи Людовіка ХУІ збори 20 квітня 1792р. оголосили війну Австрії.
2 –й етап: 10 серпня 1792 р. – 2 червня 1793 р. Республіканський (жирондистський) період – від повалення монархії до приходу до влади якобінців. У Парижі виникла повстанська Комуна, яка закликала народ до походу на королівський палац, штурм якого 10 серпня 1792 р. змусив збори ухвалити відсторонення короля від влади. Скликався національний Конвент, який почав роботу 20 вересня 1792 р., а 22 вересня було проголошено республіку. Провідна роль – жирондистам, які вийшли з якобінського клубу. Жирондисти виступали за свободу особистості і були проти всемогутності держави, монтаньяри- за політику терору, за диктатуру. 21 січня 1793 р. Людовіка ХУІ було страчено. Війська коаліції наступали, погіршилося економічне життя, хвилювання бідноти – “шалених”. Монтаньяри зуміли провести через Конвент низку декретів, репресивного х – ру. 3 – й етап: 2 червня 1793 р. – 27 липня 1794 р. Якобінська диктатура- від встановлення більшості якобінського блоку в Конвенті до усунення його від влади. Арешт 22 лідерів жирондистів і “чистка” конвенту дали монтаньярам – якобінцям перевагу в Конвенті. Закони: про розподіл громадських земель, про продаж конфіскованих у емігрантів земель. Прийнята нова конституція: замість представницького правління вводилися елементи прямої демократії, а принцип поділу влад замінили на єдність влад. Встановлювалась тоталітарна диктатура якобінців, яка діяла через Комітет суспільного порятунку. Мобілізація. Від 17 вересня людей могли арештовувати не тільки за дії, але й за задуми. Протягом 1793 – 1794 рр. жертвами стало до 40 тис. осіб. До кінця 1793 р. були розгромлені основні сили вандейців, відновили кордони Франції. Австрійські війська були розгромлені. Проти лідера якобінців Робесп’єра виникла змова, 27 липня 1794 р. вони були страчені. 4 етап: 27 липня 1794 р. – 9 листопада 1799 р. Період термідоріанського Конвенту та режиму Директорії. Влітку 1795 р. – Конституція ІІІ року. Закорнодавча влада двом палатам – Раді п’ятисот і Раді старійшин. Виконавча влада в уках Директорії – п’яти директорів, які призначали міністрів. Пожвавлювалось господарство. Поверталися емігранти. Але Директорія завуальована диктатура, яка підтримувала свою владу репресивними заходами. Директорія продовжила війну, змінивши її х – р: з революційної до завойовницької. Пограбування давало великі кошти. Походи: Італійський. 1799р. – встановлення режиму Консульства, або ж військової диктатури Бонапарта.
67. Війна північноамериканських колоній Англії за незалежність та утворення США.
Освоєння європейццями Пн. Америки почалося на поч. ХУІІ ст. Найбільш стійкі – англійські З яких утворилося 13 колоній. Перше поселення 1607 р. у болотистому гирлі р. Джеймс, майб. Штат віргінія. У 8 півн. І центр. Колоніях поширювалось дрібне фермерське господ. Виникала розсіяна і центральна мануфактура. У 5 пд. Колоніях розвивалось плантаційне госп. Колонії були буржуазні. Зародився принцип “вільний фермер на вільній землі”. Він став основою розвитку с.г. у колоніях. Англія не ззмогла запобігти загальному зростанню виробн. Сил і формуванню загального ринку колоній. Уже в 2 пол. ХУІІІ ст. у колоніях сформувались основні умови для утворення американської нації. Цьому сприяло спільність території, господарського життя, а також мови та національного х – ру. Особливості: 1. Племена корінного населення потіснилися з обжитих місць. Вони були неспроможні дати відсіч. 2. Зароджується рабство негрів. 3. Англійська мова – переважала. Спільна історична доля, висока працездатність, - все це формувало особливий тип мислення, визначало національний х – р. Конфлікт між колоніями і Англією почав виникати після семилітньої війни (1756- 1763 рр.) англія здобула перемогу, але залишилась у боржниках. Уряд хотів погасити за рахунок колоній. Але колоністи відмовились. Організовували бойкоти (не купували) англійські товари. В 1770 р. на вулицях Бостона сутичка із англійськими солдатами. “Бостонське чаювання”- скинутий англ. вантаж чаю. У вересні 1774 р. у м. Філадельфія зібрався І Континентальний конгрес – делегати заявили про право колоністів на життя, свободу, власність. Навесні 1775 р. конфлікт переріс у війну. Війна, що розпочалась за незалежність, набула х – ру революції, оскільки йшлося про повалення колоніального режиму методом озброєної боротьби. І створення незалежної держави. У травні 1775 р. у філадельфії зібрався ІІ континентальний конгрес. Він став першим американським урядом. Створення армії – Джордж Вашингтон (1732 – 1799рр.) Колнгрес доручив розробити проект документа про відокремлення колоній і створення самостійної д. Томасу Джефферсону. Він створив документ “Декларацію незалежності” – 4 липня була схвалена ҐКонгресом – почалася історія США. Порядки в армії – контракт укладався на 1 рік. На поч. 1778 р. між Францією і США був укладений воєнний союз. 19 жовтня англійці капітулювали. У 1783 р. був підписаний Версальський мирний договір. Англія визнавала США незалежною державою і зобов’язувалась вивести свої війська. Перша конституція США – “Статні конфедерації і вічного союзу”. Джеймс Медісон – склав проект нової конституції. Прийнята в 1787р. Побудована за принципом поділу влади і народовладдя, було введено посаду президента, конгрес розділявся на сенат і палату представників. У 1789 р. під тиском демокр. Сил конгрес доповнив конституцію “Біллем про права” – проголошувалося свобода слова, друку, зборів, совісті.
66. Англійська революція ХУІІ ст: осноні етапи, історичне значення.
Економічні передумови. Аграрні відносини комерціалізувалися, а земля почала розглядатися як джерело доходів, вона ставала товаром. Почали розвиватися різні галузі промисловості. Відбувався перехід до нових форм організації виробництва, розраховане на масове виробництво товарів. Зростає видобуток вугілля, міді, солі, металу, скла, цукру.
Ідеологічні. Пуританізм, тобто боротьба за „очищення” віри. Це був різновидом кальвінізму. Пуритани виступали за очищення церкви від католицьких обрядів і таїнств, від влади єпископів, від церковних судів. У пуританізмі дві течії – поміркована (пресвітеріанство) і радикальна (інденпеданство). Політичні. У своєму трактаті „Істинний закон вільної монархії” Яків І підкреслив, що королівська влада є „божественного походження” („король вище закону”. А парламент, на думку короля – це є головний суд короля і його васалів”. Парламентська опозиція заперечила ці принципи. Скликання Довгого парламенту в 1640 р. =- початок революції. Періодизація революції. 1 –й етап: 1640 – 1642 рр. – мирний або конституційний, коли рішення парламенту король змушений був схвалювати. Король міг отримувати необхідні кошти тільки з дозволу парламенту. Для війни з Шотландією потрібні були кошти і король скликає Довгий парламент і змушений був іти на поступки йому. 1642 р. король оголошує війну парламенту. Другий період х – ся тим, що армія парламенту зазнає поразок. Парламент укладає з Шотландією Урочисту Лігу і Ковенант. В Англії скасовується єпіскопальний устрій церкви і вводиться пресвітера енський. Створення армії нового зразка. 14 липня 1645 р. біля Нейзбі вирішальна битва. Королівська влада була розгромлена. Карл І втік на північ і здався шотландцям. Земельна власність вийшла з під королівської опіки і стала приватною власністю, але селяни прав на землю не мали. 30 січня 1649 р. короля було страчено.
Третій період 19 травня Англія була проголошена республікою. Виконавча влада – Державній раді, провідна роль – О. Кромвелю. Громадянські війни і криза господарства призвели до різкого погіршення становища народу. 1651 р. закон – “Навігаційний акт”, спрямований проти голландської посередницької торгівлі. Закон дозволяв ввезення до Англії іноземних товарів тільки на англійських кораблях, це завдало удару Голландії. Морська війна 1652 – 55 рр. Англія отримала перемогу.
Четвертий період. 16 грудня 1653 р. О. Кромвель був проголошений главою держави – Лордом – протектором Англії, Шотландії і Ірландії. Виконавча влада – Лорду – протектору і Державній раді. Після смерті О. Кромвеля влада до його сина Річарда, але він відмовляється на користь парламенту. П’ятий період. Новий парламент не зумів погодитися з армією, за таких обставин спливає ідея відновлення “законної династії Стюартів” У м. Бреда Карл ІІ підписав декларацію, де обіцяв: збереження за новими власниками конфіскованих у роки революції земель корони, церкви і роялістів, надання свободи релігії, амністію всім учасникам революції.
Шостий період. 25 квітня 1660 р. зібрався Конвент який схвалив Бредську декларацію і проголосив Карла ІІ законним королем. Реставрація Стюартів означала завершення революції. “Славетна революція! 1688 р. Реставраційний парламент повернув конфісковані землі короні і церкві. Король змушений був офіційно підтвердити “Великву хартію вольностей”, “Петицію про права” та виключне право парламенту встановлювати податки. Формується парламентська опозиція, Карл ІІ розпустив парламент. На виборах нового парламенту два угрупування – опозиційне і урядове. (“віги” і “торі”. Державний переворот. Вони надіслали Вільгельму Оранському запрошення на англійський престол. В січня 1689 р. – Вільгельм на престолі. “Білль про права” (1689 р.) 1. Будь – який закон чи будь – який податок йдуть тільки від парламенту. 2. Парламент звільняє з – під дії закону, скасовує закон чи призупиняє його дію. 3. Свободу слова і дебатів у парламенті, часте і регулярне його скликання. 4. Набір і тримання війська тільки за згодою парламенту. 5. Відновлювався і зміцнювався су присяжних.
64. Винкнення і ріст середньовічних міст в країнах Західної Європи.В ІХ – ХІ ст завершується процес феодалізації економіки.
Проблема походження середн. Міст призвела до низки теорій: романистична теорія виводила походження з елементів античності, вотчина теорія – місто розвивалось з феодальної вотчини, маркова теорія виводила міські установи і право з вільної сільської общини – марки, бургова теорія – міста – фортеці – бурги, ринкова теорія – активна торгівля. Зростанням продуктивних сил відбувалось у ремеслі завдяки удосконаленню і розвитку техніки, удосконалювалась сфера обміну: ярмарки, регулярні ринки, обіг монет. Перетворення ремесла на самостійну галузь виробництва. Прогресивні тенденції у розвитку аграрного сектору(розширювались посівні площі, нові культури і т.д.) Збільшення продуктивності – до обміну. Зростають міста нового феодального типу. Першими: в Італії: Венеція, Піза), Франція – Марсель, Тулуза,. Розподіл міст на території Європи нерівномірний. Основа населення – люди зайняті в сфері виробництва і обігу товарів: купці, торговці, ремісники. Помітна роль – чорне і біле духовенство. Міщани, нащадки сільських жителів тривалий час зберігали свої поля, пасовища, городи. Місто оточено укріпленнями. Місто знаходилося під владою сенйора, що судив міське населення, стягував з нього різні штрафи. Зіткнення, що виникають між містом і сенйорами змушують міщан створювати визначену організацію для завоювання собі незалежності, організацію, що є основою для самоврядування. Виникають союзи – цехи, гільдії,. Основа цехів – дрібне виробництво та відсутність поділу праці в середині цеху. Кожен член цеху – це самостійний дрібний ремісник. Учень, підмайстр, майстр. Цехи поєднували городян для боротьби з феодальними сенйорами. Цехи – гальмо прогресу. Провідна роль до великих майстрів – соціальне розшарування.
63. Реформація та контрреформація в Європі: загальні риси та національні особливості.
Наприкінці ХУ – в ХУІ ст. країни Зах. Європи відчули на собі суттєвий морально – психологічний вплив. На політичну арену починають виходити купецько – представницькі кола, які хотіли політичної та економічної незалежності. Церковні посади почали переходити до рук дворянства, які не були зацікавлені у чистоті віри, а у збагаченні. В Німеччині значні позиції католицькрої церкви. В ХУІ ст поширився гуманістичний світогляд. Еразм Роттендамський займався перекладом грецьких та римських авторів, критикував недоліки всіх станів суспільства. Ульріх фон Гуттен, виступав за свободу слова і автономію світської культури від засилля церковної цензури. Початок реформації – Мартин Лютер – намагався очистити життя християнського сусп. Шляхом повернення до ідеалів Євангелія. В жовтні 1517 р. він випустив 95 тез проти індульгенцій – початок Реформації. В 1520 р – праця “До християнського дворянства німецької нації про покращення християнського становища”, в ній програма перетворень: створення на базі монастирів шкіл, притулків, госпіталів, розпуск орденів ченців. Головним противником Лютера на ідеологічній ниві – Томас Мюнцер, розробив богослужіння на німецькій мові, переконував в необхідності переходду влади до рук народу. Селянська війна (1524 – 25 рр. – прояв народної боротьби Програма “12 статей” - право обирати священника общиною і утримувати його за рахунок “великої десятини”, відміна посмертного побору, скорочення терміну панщини,, розміру оброку і т.д. військам Швабського союзу вдалося розгромити повсталі франконські загони і завершити розгром повсталого селянства. Нова форма народного протесту – анабаптизм. Початок інвентаризації церкви. У 1529 р. на Шпейєрському рейхстазі імператор Карл У наказав дотримання Вормського едикту. У відповідь – протести. Послідовники Лютера уклали 1531 р. військово- політичний союз у Шмалькальдені. Угода 1555 р., за якою лютерани і католики мали рівні права., а за князями закріплювалося право визначати віросповідання підданих. У Швейцарії – головними реформаторами став Ульрих Цвінглі. В 1523 р. магістрат Цюриху і міська община прийняла ідеї реформатора, внаслідок ікони були вилучені з церкви, монастирі розпущені, їх майно перейшло до рук світської влади, а пастирі почали обиратися віруючими. Продовжив реформаційні ідеї Жан Кальвін (1509 – 1564 рр). Головна праця – “повчання у християнській вірі” Проблема пізнання БОга як творця і суверенного правителя світу, концепція Кальвіна про подвійне передвизначення людини, яка не в силах змінити свою долю. Політичні погляди Кальвіна: закликав до відкритої непокори владі. Найкраща форма правління – олігархічна республіка. В 1568 р. 7 швейцарських кантонів підписали “Золотий союз” про захист католицизму.
Поштовхом до проведення реформ в Англії стала відмова Риму розлучити короля Генріха УІІІ з його першою дружиною Катериною Арагонською Документ Акт про супрематії 1534 р, який визнав короля Генріха верховним лідером “англіканської церкви”. За правління Едуарда УІ сформувалися головні постулати англіканізму: причащання розглядалосяяк символічна дія, дозволялися шлюби духовенству, засуджувалося поклоніння іконам. Католицька церква розпочинає боротьбу з Реформізмом: створює Вищий інквізиційний трибунал, ведення суворої цензури, втручання пап в державні справи. Особлива роль орденам. Павло ІІІ наблизив прибічників реформи католицької церкви “згори” і заклав основи для ідейно – теоретичного наступу на Реформацію. Трибунал отримав необмежену владу. Заборонялись книги гуманістів. Тріденський собор закріпив консолідацію католицької церкви. Було засуджено протестанське вчення, заперечувалися шлюби для священників іт. д.
62. Виникнення та розвиток станово – представницьких інституцій в країнах Західної Європи у період середньовіччя (Англія, Франція, Іспанія)
На поч. ХІу ст. у Франції на зміну сеньоріальної монархії прийшла нова форма – станово – представницька монархія, причина – політична централізація, посилення королівської влади, ліквідацією самовладдя і формуванням “третього стану”. Виникнення Генеральних Штатів (ГШ) поклало початок перетворенню Франції у станово – представницьку монархію. Перше скликання здійснив Філіп ІУ Красивий в 1302 р. Вибори проводились від церков, конвентів монастирів та міст Прибл. 10 – 15 % ГШ складали юристи. Король скликав ГШ з різних причин: боротьба з орденом тамплієрів (1308 р.), релігійні війни і т. д. ГШ зверталися до короля з проханнями, скаргами, протестами, мало право вносити пропозиції, критикувати д – сть королівської адміністрації. Конфлікт в 1357 – 58 рр. в період повстання жителів Парижу. ГШ реформи: скликання тричі на рік і без згоди короля, обрання “генеральних контролерів”, які б контролювали д – стю корол. Адміністрації, звільнення окремих чиновників,. Але після придушення паризького повстання і Жакерії в 1358 р. королівська влада відхилила всі ці вимоги. В ХУІ –ХУІІ ст у Франції проходить процес становлення абсолютної монархії і ГШ фактично перестають функціонувати. В Англії в ХІІІ ст. посилюється процес централізації і концентрації влади в руках монарха. Нова форма держави – монархії із становим представництвом. Конфлікт 1215 р., який завершився прийняттям Великої хартії вольностей та громадянська війна 1258 – 1267 рр., що призвела до появи парламену. Правління Іоанна Безземельного – конфісскація земель, арешти і страти феодалів, викликало незадовіолення баронів. Їх підтримала церква повстання баронів (весна 1215 р.), яких підтримали лицарі і міста. 15 червня 1215 р. Іоан був вимушений підписаьти Велику хартію вольностей, більшість статей якого відбивали інтереси баронів і духовенства. Статті хартії обмежували свавілля короля. Король зобов’язувався- дотримуватися свободи вільних виборів, не заарештовувати баронів, не конфісковувати їх майно і т.д. Через кілька місяців Іоан, заручившись підтримкою папи, проголосив баронів бунтівниками і відмовився дотримуватися статей хартії. Після смерті син Генріх ІІІ, ще більший конфлікт. Барони змусили підписати “Оксфордські провізії”, які встановлювали режим баронської олігархії. Генріх відмовився їх підписувати, що призвело до громадянської війни в 1263 р. На чолі – Симон де Монфор. Остаточно склався англійський парламент в 1295 р. в правління Едуарда І, який скликав т.зв. “зразковий парламент”, а в 1297 р. видав “Підтвердження хартії” Утворювалась палата громад, і палата лордів. Повноваження: 1. Право на участь у виданні законів, 2. Право вирішувати питання про побори із населення на користь королівської скарбниці. 3. Право здійснювати контроль над вищими посадовими особами. У державах Піренейського п- ва В королівствах Леону і Кастилії практика скликання асамблей за участі вищої церковної і світської знаті. Леоно – кастильські кортеси поділялися на три палати: 1 – засідали єпископи і аббати, 2 – світські сенйори, 3 – заможні міщани і селяни. Арагонське королівство, їх кортеси складалися із 4 палат: ріокс – омбрес, кабал’єрос, духовенства і міщан. Діючий орган – “генеральна депутація”, який стежив за виконанням рішень кортесів. Після укладення шлюбу між Ізабеллою Кастильською і Фердинандом Арагонським в 1475 р. і посилення абсолютських тенденцій, значення кортесів занепадає.
61. Великі географічні відкриття та їх історичне значення.
Причини: 1. уява про казкові багатства країн сходу, звідки надходили шовк, цукор, прянощі, коштовне каміння; 2. морально – психологічний фактор (дух підприємництва, віра в необмежені людські можливості; 3. Економічний фавтор (турки – османи перекрили європейську торгівлю зі Сходом); 4. Науково – технічний прогрес (удосконалення морських приборів – компасу, поява нового типу корабля – каравелли; 5. Соціально – політичний фактор. Провідну роль у ВГВ відіграли королівства Іспанія і Португалія. Португальці розпочали морські подорожі в 1- й чверті ХУ ст., з діяльністю принца Енріке Мореплавця. В 1415 р. на північно – африканському узбережжі було захоплене м. Сеута. В 20 – 30 рр. ХУ ст. були відкриті і захоплені о. Мадейра, Азорські та Канарські. В 1434 р. португальці досягли Гвінеї, а в1445 р. о – ви Зеленого Мису. В 1486 р. португалець Бартоломео Діаш досягнув південної точки Африки – мису Доброї Надії. Іспанські королі Фердінанад та Ізабелла в 1492 р. прийняли проект генуезького мореплавця Христофора Колумба, який запропонував досягти берегів Індії, рухаючись на захід через Атлантику. 3 серпня 1492 р. Х. Колумб на трьох каравелах (“Санта – Марія”, “Пінта”, “Нінья”) з екіпажем близько 90 чол вирушила у подорож. Ескадра досягла Багамських островів, названого Сан – Сальвадор (“Святий спаситель”), а згодом були відкриті Куба і Еспаньол (Гаїті), на якому збудоване перше поселення іспанців в Америці – Навідад (Різдво) В наступних трьох своїх подорожах 1493 – 1496, 1498 – 1500, 1502 – 1504 рр.) мореплавець відкрив Малі Антильські о – ви, Пуерто – Ріко, Ямайку, Тринідад, узбережжя Центральної Америки. Після смерті королеви Колумб потрапив у немилість і помер в 1506 р. в забутті і бідності. ВГВ поклали початок боротьби між Португалією і Іспанією за нові землі. Римський папа Олександр УІ, видав були, якими встановлював лінії поділу володінь. 8 липня 1497 р. португальський мореплавець Васко да Гама, який в травні 1498 р. досяг індійського порту Калікут. Амеріго Веспуччі зробив припущення, що землі відкриті Колумбом новий континент і запропонував назвати його “Новий світ”. В 1513 р. експедиція Васко Нуньєса Бальбоа перетнула Панамський перешийок і вперше потрапила до Тихого океану рухаючись в західному напрямку. 20 вересня 1519 р. із Сан – Лукару вийшла флотилія на чолі із Фердинандо Магелланом, яка здійснила 1 – шу кругосвітню подорож. 6 вересня 1522 р. її учасникам вдалося довести, о земля має кулеподібну форму. Сарагонський трактат – документ підписали Іспанія і Португалія про сфери впливу в Тихому океані. З 1510 р. – розпочався новий етап колонізації внутрішніх районів Центр. Та Півд. Америки. У 1517 – 18 рр. загони Ернандо де Кордоби та Хуана Гріхальви висадились на узбережжі Юкатана і підкорили цивілізацію майя, в 1519 р. Ернан Кортес розпочав завоювання держави ацтеків в Мексиці. Тут були знайдені багаті родовища срібла і золота. Протягом 1532 – 35 рр. іспанські конкістадори на чолі із Франсіско Пісарро підпорядкували своїй владі державу інків, хоча остаточне підкорення Перу сталося лише в 70 – х рр. ХУІ ст. В 1525 – 37 рр. Дієго Альмагро розпочав похід до Чілі, але загинув, продовжив Педро Вальдівія, якому вдалося захопити пн. І центр. Частиу. Причини: 1. Відсутність єдності серед індіанців, 2 військово – технічна перевага.3. наявність гострих суспільних пртиріч у індіанців внаслідок соціальної диференціації.Наприкінці 20 – х рр. ХУІ ст. виникла особлива форма експлуатації індіанців – енком’єнда, яка не давала право на володіння землею, а лише право на експлуатацію індіанців. Система управління іспанськими колоніями в Америці – віце – королівства Нова Іспанія (Мексика, Центральна Америка, Венесуела) Наслідки ВГВ: 1. Були прокладені нові морські шляхи і встановлено зв’’являються нові великі торгівельні і фондові біржі, які здійснювали фінансово – кредитні операції.;. “Революція цін” – зростання цін в 2 – 2,5 рази на промислові товари і с.г. продукцію внаслідок завезення коштовних матеріалів з колоній. 5. Зв’язок між різними культурами.6. Жорстка експлуатація підкорених народів.
60. Велике переселення народів: причини, сутність, наслідки.
Період з ІУ по УІІ ст – ВПН. Причини: 1. Демографічні зміни, приріст населення, перехід до осілості. 2. Розвиток виробничих сил – майнова і соціальна нерівність у германців, зростання ролі вождя, посилення значення дружини. 3. Різка зміна кламату, похолодання призвели до зміни грунтів, зміни флори і фауни. Првідна роль – германським і тюркським племенам, пізніше – слов’янські і угро – фінські. Найбільш активні давні германці, територія між Рейном і Віслою, Скандинавією і Дунаєм. Господарський прогре, покращився обробіток грунту, підвищилась врожайність. Соціальне розшарування. Посилилось значення вождів і королів (конунгів), які привласнювали неподілену землю і збирали на свою користь повинності з підкореного населення. Рим зумів протягом кількох століть утримувати напади германців за допомогою мирних і дипломатичних стосунків з варварами. Рух з півночі на південь – готи, що проживали в пониззях Вісли і переселилися на початку ІІІ ст. у Причорномор’я. Західні – вестготи, східні – остготи. У Причорномор’ї готи підкорили місцеве слов’янське населення і створили великий союз, в якомву остготи складали меншість. У 375 р. у Причорномор’я вторглися гуни – войовничі кочівники, що рухалися з глибин Азії і підкорили багато народів. Велика частина остготів потрапила під владу гунів. У битві біля Адріанополя (378 р.) готи здобули перемогу над імператором Валентом і підступили до Константинополя. У 405 – 407 рр. до Італії вторглись свеби, вандали й алани. 24 серпня 410 р. військо Аларіха вступило до столиці імперії і пограбувало місто. У ІІІ ст. інші германські племена - вандали переселилися з глибин Німеччини на Середній Дунай. На римській території була створена держава – королівство вандалів зі столицею в Карфагені (439р.) Проіснувало до 534 р. і було зруйновано Візантією. Східногерманські племена бургундів у ІУ ст. переселилося на Середній Рейн і заснувало там королівство. Після заснування Вестготського, Вандальського і Бургунського королівств становище Римської імперії стало критичним. У пешій третині У ст. гунські племена об’єдналися під владою короля Аттіли (435 – 453 рр.), столиця в Угорщині. 15 червня 451 р. на Каталаунських полях відбулася битва. На боці римлян – вестготи, бургунди, франки. Аттіла – гуни, остготи. Гунська орда зазнала поразки. Остготи розселилися в Паннонії й Фракії, а в493 р. їх король Теодоріх завоював Італію. Наслідки ВПН: загибель Західної Римської імперії і утворення на її територіях нових варварських держав, зруйноване римське землеволодіння, остаточний удар по рабству, яке в класичній формі зникло на території Західної Європи.
59. Давньоєгипетська держава як приклад східної деспотії.
Упродовж доби Раннього Царства царська влада в Єгипті дедалі більше посилювалась. Апогей – в епоху Стародавнього царства. Релігія проголосила царя божеством. Домінує висновок про успадкування трону в Єгипті по жіночій лінії. Царська влада спиралась на громіздкий адміністративний аппарат, який виконував фіскальні, судові, та поліцейські функції, здійснював контроль. Правою рукою фараона був чаті (візир). Був притаманний дуалізм (дві царські скарбниці, два охоронці царської печатки і т. ін.). На місцях володарями були номархи. Серед чиновників виділялись грамотії – писці, вони звільнялись від сплати податків, різних трудових повинностей і т.д. З’являються постійні військові загони. В добу Стародавнього Царства централізація деспотії супроводжується будівництвом пірамід. Підтримували внароду містичний страх. Започаткував засновник ІІІ династії фараон Джосер. Його 60 – ти м. Кам’яна гробниця в Саккара, її називають “матір’ю пірамід”, мала східчасту форму. Іу династія – Хеопс (146,5 м.), Хефрен (138 м.), Мікерін (66м.) Нове піднесення Єгипту відбулось за доби Нового царства. Перед тим кочівники гіксоси групами переходили єгипетський кордон і наймалися на службу до номархів, вони трималися відособлено, ставилися зверхньо до єгиптян. Остаточно визволив країну від гіксоського панування Яхмос І, який започаткував ХУІІІ династію. Він і його наступники почали активно завойовувати Східне Середземномор’я. Лише фараонша Хатшепсут відмовилась від війни. Тутмос ІІІ – військові дії проти сирійсько – палестинського князівства. З Єгиптом почали рахуватися наймогутнішгі передньоазіатські держави. Новий і апатичний Аменхотеп – Ехнатон провів сонцепоклонінську реформу. Відчувши послаблення Єгипту, дрібні східносередземноморські князьки почали виходити з покори., а Хеттське царство знищило союзну Єгиптові державу Мітанні. Від колишньої величі не залишилося і сліду. Хорехамб почав проводити військову реформу, поділивши армію на два корпуси. Сеті І організував воєнний похід у Сирію. Рамзес ІІ, процарював довгиг 67 р.. Організував військовий похід в Азію В 1280 р. уклав мирний договір з хеттським царем, за яким Півлденна Сирія, Фінікія та Палестина стали зоною Єгипетського впливу, А північна Сирія дісталась хеттам.
58. Культура Греції класичного періоду.
Дата добавления: 2015-09-30; просмотров: 52 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |