На Кубі, після встановлення у 1952 р. правої диктатури, тут розпочався повстанський рух на чолі з Ф. Кастор. 1959 р. – революція. Кастор пішов на посилення ролі силових структур, націоналізував цукрову та нафтопереробну пром. 1963 р. –експропріація приватного землеволодіння., допомога СРСР. Парламентським шляхом прийшли до влади в1970 р. об’єднані сили в Чилі, що створили блок Народна Єдність. Уряд здійснив радикальну аграрну реформу, демократичні соціальні перетворення, націоналізував мідні копальні, паливні ресурси. Але тим дезорганізував економічне життя суп. 1973 р. – скинутий шляхом військового перевороту. Економ. Сфера в 70 – рр.. змінилася. З 1969 р. США почали проводити стратегію „Нового міжнародного розподілу праці”Ю, заходи: прискорений розв. В Лат. Амриці галузей, пов’язаних з переробкою сировини, розгортання в регіоні виробництва продукції для потреб „третього світу” з низьким, рівнем технології.
У політ. Житті країн Лат. Америки в останні роки відбувся поворот до ліквідації війск. – диктатр. Режимів і встановлення конституційного ладу. Прот. 80 – 90 рр такі режими впали в 13 країнах регіону (Аргентині, Чилі, Уругваї, Бразилії). У більшості випадків перехід від диктатури відбувся мирним шляхом. Довше інших зберігалась диктатура в Чилі. На виборах 1989 р. перемогу отримав лідер Християнсько – демокр. партії. У 1990 р. Піночет передав йому владу.
Економічна лібералізація та політична демократизація дозволила латиноамер. Країнам приступити до прискореної інтеграції своїх економік. Ще в 60 – ті рр.. були створені Латиноамериканська та Карибська асоціації вільної торгівлі, Центральноамериканський спільний ринок. Однак вони не привели до реальної інтеграції. 80 – 90 рр. Венесуела, Колумбія, Перу та Болівія домовились про створення зони вільної торгівлі, ліквідацію митних бар’єрів. В 1986 р. Аргентино – Бразильська інтеграція, в межах якої отримала розвиток виробнича кооперація в ядерній і гідроенергетиці. В березні 1991 р президенти Аргентини, Бразилії, Уругваю та Парагваю підписали угоду про створення Спільного ринку країн півдня Америки (МЕРКОСУР). У ХХІ ст країни ввійшли з проблемами, рішення яких вимагає колективних зусиль.
82. Основні тенденції розвитку міжнародних відносин між двома світовими війнами. Сутність та історичне значення Версальсько – Вашингтонської системи.
Міжнародна конференція в Парижі (18 січня – 28 червня 1919 р(. Всі важливі питання обговорювала і вирішувала “Рада десяти” (США,Великобританія, Франція, Італія та Японія). Представники переможених д – в були допущені на конференцію лише для вручення мирних договорів. Франція – за ослаблення Німеччини, США – за світове лідерство, Ініціатива створення Ліги Націй, Великобританія – виступали за “європейську рівновагу”, розширити своє володіння за рахунок німецьких колоній в Африці і “турецької спадщини” на Близькому Сході. Компроміс був висвітлений у Версальському мирному договорі, за яким: Франції – Ельзас і Лотарінгія та Саарський вугільний басейн, Польщі – Познань, частини Померанії, Зах. Прусії та Верхньої Сілезії, с також Східного Помор’я (“польського коридору”), створення рейнської демілітаризованої зони, визнання Німеччиною суверенітету Австрії, Чехословаччини і Польщі. Версальська уода скасовувала в Німеччині загальну військову повинність, забороняла мати важку артилерію, танки, військову авіацію та підводні човни., сплата репарацій. Угоди з союзниками – Австрія (Сен – Жерменська), Угорщиною (Тріанонська), Болгарією (Нейїзька), Туреччина (Севрська). Колоніальні володіння Німеччини та колишньої Османської імперії були за мандатами Ліги Націй передані Великій Британії та її домініонам, Франції, Бельгії та Японії.
Диктат країн – переможниць створив передумови розвитку ідей реваншу і відродження мілітаризму в центрі Європи.
Вашингтонська конференція (1921- 22 рр) – “Трактат 9 – ти” гарантував суверенітет і територіальну цілісність Китаю, повернення йому Японією провінції Шаньдун, але зберігав іноземний контроль над китайськими митницями і проголошував принцип “відкритих дверей” і “рівних можливостей” зах. Д – в на китайському ринку. США добилися встановлення вигідного співвідношення військово – морських сил і ліквідації англо – японського союзу (“трактат 5 – ти”), Японія – здобула зобов’язання США і Англії не мати військово – морських баз на відстані менше 5 тис. км від Японських островів і дотримуватись принципу недоторканості існуючих тихоокеанських володінь(“Трактат 4 – х”).
20 – ті рр – ревізія версальських домовленостей – план Дауеса (надання Німеччині займу у розмірі 800 млн золотих марок, зменшення репарацій, сприяло відродження Німеччини, як великої держави.
30 – ті рр. – виникнення вогнищ воєнної загрози. Японія окупувала Маньчжурію, 7 липня 1937 р Японія вторглася у Північний Китай. Брюссельська міжнародна конференція (1937р.) відхилила пропозицію щодо санкцій проти Японії. У жовтні 1933р. Німеччина демонстративно вийшла з Ліги Націй.
81.Сучасні оцінки історії антигітлерівської коаліції. Міжнародні конференції 1941 – 45 рр. Створення ООН.
Влітку – восени 1941 р. були закладені основи створення антигітлерівської коаліції. 12 липня 1941 р. СРСР і Великобританія уклали угоду про спільні дії у війні проти Німеччини. На Московській конференції трьох д – в СРСР, Англії, і США (29.09. – 1.10.1941 р.) було прийнято рішення про англо – американські поставки озброєння РС в обмін на сировину для військового виробництва зах. Партнерів. Закон США про ленд – ліз. Але така єдність була суперечливою. Критика з боку СРСР викликала англо – американська декларація від 14 серпня 1941 р. (“Атлантична Хартія”), яка декларувала об’єднання зусиль проти фашизму. Радянсько – британський договір (26 травня 1942 р.), який передбачав взаємодопомогу і співробітництво після війни. Проте головна проблема – відкриття другого фронту в ході цих договорів залишилася невирішеною. Тегеранська конференція “великої трійки” (28 листопада – 1 грудня 1943р.0 - досягли домовленості про відкриття другого фронту у Північній Франції. СРСР виявив згоду і на координацію дій трьох держав у розгромі Японії. Але виникали суперечки у вирішенні проблем післявоєнного устрою Європи.Ялтинська конференція (4 – 11 лютого 1945 р). – принципи розчленування, жорстокого контролю та військового роззброєння Німеччини. Спроба радянської делегації добитися розширення кордону Польщі за рахунок нім. терит. І поширити сферу свого впливу успіху не мала. Позитивне – компроміс та певне узгодження післявоєнних програм великих держав, їх подальше розходження. В квітні 1945 р. у Сан – Франциско на конференції було утворено – ООН і прийнятий Статут. Заснована на принципі суверенної рівності та самовизначенні народів. Завдання – забезпечувати міжнародний мир та безпеку. Статут ООН зафіксував принцип одностайності постійних членів Ради Безпеки (СРСР, США, В.Б.,Франції, Китаю). Це означало,що кожна країна має право накладати вето на рішення, яке не відповідало її інтересам.
17 липня – 2 серпня 1945 р. – Постдамська конференція “великої трійки” (Сталін, Г. Трумен, Черчілль). Принцип стримування СРСР, протидія його експансіоністській політиці. На конференції чітко виявилась лінія розмежування сфер впливу між СРСР з одного боку і США і В.Б. – з іншого.
80. Друга світова війна: причини, характер, періодизація. Основні тенденції розвитку історіографії Другої світової війни.
Причини: загострення політичних суперечностей між двома блоками д – в – через претензії фашистського блоку на новий перерозподіл світу та світове лідерство. Характер: боротьба двох тенденцій – фашистської агресії, спрямованої проти територіальної цілісності і національної незалежності багатьох країн, та національно – визвольної, антифашистської тенденції, пов’язаної з боротьбою народів проти агресії, за національний суверенітет, свободу і демократію.
Початок:розширення масштабів агресії з переважанням сил агресора (вересень 1939 – літо 1942 рр). 1 вересня 1939 р. – інсценований напад на німецьку радіостанцію в Глєйвіці Німеччина розпочала агресію проти Польщі. Окупована П. капітулювала. СРСР виправдав гітлерівську політику і уклав договір про дружбу і кордон, який передбачав фактичну ліквідацію Польщі. Війна з Фінляндією (30 листопада 1939 р. – 12 березня 1940 р.) Під час цієї війни Москва прагнула не тільки забезпечити безпеку Ленінграду, але й оволодіти Гельсінкі з метою заміни фінського буржуазного уряду. Війна показала слабкість Червоної армії.
На західному фронті – „дивна війна” – бойові дії між англо – французькими і німецькими військами майже не відбувалися. Західні країни обрали тактику оборонної війни. 1940 р. – німецькі війська завдали удару по Данії і Норвегії. У травні – захопили Бельгію, Нідерланди, та Люксембург.Закінчення „дивної війни”, „юнкерське диво”: 400 – тисячне англо – французькі війська притиснуті др. Моря біля м. Дюнкерк, але Гітлер наказав припинити танковий і продовжувати лише сухопутний наступ. 5 червня 1940 р. – наступ на південь Франції. 10 червня в війну на боці Німеччини вступила Італія. 22 червня 1940 р. – Комп’єнське перемир’я (окупація Франції, за винятком південної частини, роззброєння її армії. З 15 вересня 1940 р. – битва за Англію.1940 – весна 1941р. Німеччина встановила контроль над країнами Південно – Східної Європи. У жовтні 1940 р. – в Румунії встановилась диктатура Антонечку. 22 червня 1941 р – на СРСР. „План Барбаросса” – „блискавична війна” в трьох напрямках – пд.., центр, пн.)
Прорахунки в рад. Обороні: масові репресії військових, технічна відсталість, сухопутні війська сконцентровувались на пд.. – зах. ділянці фронту, коли головний удар був на заході.- втрати. Економіка – на ійськові рейки,наприкінці 1941. – партизанська війна. Наприкінці вересня 1941 р. – операція „Тайфун” по захопленню Москви, 5 – 6 грудня рад. Війська у контрнаступ. 7 грудня 1941 р. японські війська здійснили масове бомбардування морської бази США на Гавайських островах – Пірл – Харбор. Наступного дня США вступили у Другу світову війну. Японія захопила Тайланд, Бірму, Малайю, Індонезію, Філіппіни, Сінгапур, Гонконг. На цих землях почала створюватися японська „сфера взаємного співпроцвітання”.
Докорінний перелом (літо 1942 р. – грудень 1943р.)
Першою серйозною перемогою США – розгром японської ескадри у Кораловому морі(травень 1942р.)
Влітку 1942р. фашисти розгорнули широкий наступ в напрямі до Сталінграду та Кавказу, в результаті Червона армія залишила Керченський півострів,Харків, Курськ, Севастополь, Донбас. 19 листопада 1942р. – рад. Війська перейшли у контрнаступ, який завершився 2 лютого 1943 р. оточенням і розгромом 330 – тис. угрупування противника. Перемога під Сталінградом – початок докорінного перелому в ході війни.
Курська битва (5 липня – 5 серпня 1943 р.) – найбільший танковий бій в районі Прохоровки – спроба реваншу німецьких військ провалилася. Влітку – восени 1943 р. – визволені Орел, Бєлгород, Харків, і вся Лівобережна Україна. Лютий 1943 р. – англо – амер. Війська наступ в Тунісі – фашистська група армій „Африка” капітулювала. Влітку 1943р. Італія капітулювала.
Заключний етап війни: військовий розгром країн „осі” (січень 1944 – 2 вересня 1945 рр).
12 травня 1944 р. – остаточно ліквідоване фашистське угрупування на Кримському півострові. 6 червня 1944 р. відкрився другий фронт. 25 серпня 1944р. – капітулював фашистський гарнізон Парижа. В ніч з 8 на 9 травня 1945 р. в Карлсхорсті – акт про беззастережну капітуляцію Німеччини.
Військові дії США та В,Б. проти Японії на Тихому океані 1944р. здійснювалися у двох напрямках. 1945 р., початок серпня японські війська блоковані.. Атомне бомбардування японських міст Хіросіми і Нагасакі (6. 9 серпня 1945р.) – своєрідна демонстрація сили перед Р.С.
2 вересня 1945 р. у Токійській затоці на борту американського лінкора Міссурі” генерал Макартур прийняв беззастережну капітуляцію Японії.
79. Тенденції політичного розвитку країн „великої сімки” другої половини ХХ ст.
Головна тенденція політ. Життя після війни – зміцнення і вдосконалення демократії. Після закінчення бойових дій у всіх звільнених країнах були відновлені політичні права і свободи, відновили свою д – сть політ. партії. Важливе значення для подальшого розв. демократії мали нові конституції західноєвропейських країн і Японії. Вони включали в себе перелік основних прав людини право на працю, освіту. Соціальне забезпечення. У післявоєнний час нормою політ життя зах сусп. Стали верховенство закону, принцип поділу влади, політичний плюралізм, дотримання владою прав і свобод людини.
Після війни в абсолютній більшості європейських держав встановився парламентський тип правління. Характерна риса – підконтрольність урду вищому законодавчому органу, причому уряд звичайно формує партія, що має більшість місць в парламенті.
У Франції нестабільність привела до гострої політичної кризи 1968 р., яка завершилася ухваленням нової конституції, що встановила президентсько – парламентський тип правління.
Третій тип правління – президентський – характерний для США. Тут повноваження виконавчої влади, яку очолює президент і законодавчої влади (Конгрес) чітко розмежовані. Після війни зміни відбулися у розстановці політичних сил. У правому таборі висувалися нові партії, які визнавали необхідність державного регулювання. (християнські демократичні партії Італії, ФРН. Бельгії, голістський рух у Франції, ХДП у Японії.). Головна політична сила лівого табору – соціал – демократи. У США і Великобританії після війни збереглися біпартійні політичної системи: республіканська і демократична в США, консервативна і лейбористська у Великобританії. Ліберально – демократична і соціалістична в Японії. Політична система ФРН одержала назву трикутної(СДПН, християнсько – демократична і Вільна демократична партія (ВДП). У Франції, після 1958 р. встановилася блокова багатопартійність. Політична система в Італії одержала назву мультипартизма з домінуючою партією.
Політичний розвиток Заходу після війни можна розділити на два етапи. Перший етап охоплює 50 – 70 рр і відомий під назвою соціал – реформістський консенсус. Характерні ознаки: збіг підходів основних політичних партій до вирішення внутрішніх проблем і прагнення вирішення соціальних конфліктів шляхом компромісів Другий етап – 80 – і рр., триває дотепер – в абсолютній більшості зах. країн влада перейшла в руки правих партій, які на рубежі 70 – 80 – х рр.. узяли на озброєння неоконсервативної ідеї. Праві сили взяли курс на створення „сильної” держави, яка здатна навести лад в державі і провести реформи.
У 80 – 90 рр. праві партії безмінно перебувають при владі в абсолютній більшості країн „великої сімки”. Ліві сили в цей час правили лише у Франції (до 1993р.) Останнім часом спостерігається посилення лівих партій. У 1997 – 98 рр. вони прийшли до влади у Великобританії, Франції. ФРН.
У 80 – 90 РР. в політ. житті Заходу з’являються нові тенденції, в яких ряд фахівців бачать потенційну загрозу демократії. В Японії з 90 – х рр.. загострюється політ. ситуація. У грудні 1994р. відбулось об’єднання опозиційних партій в Партію нових рубежів. Проте вибори 1995 р показали, що країна вступила в смугу політ. Кризи, яка виявилась у відмові виборців у довірі владі. Серед частини населення країн “великої сімки” посилилась озлобленість і зросли расистські настрої. У ряді країн посилили свої позиції ультраправі партії.
78. Європейський фашизм у 20 – 30 – ті рр.: загальні риси та національні особливості. Сучасна історіографія фашизму.
Ф. є різновидом тоталітаризму. Загальні політ. ознаки: антидемократизм, централізація влади, зрощення партійного і державного апарату, “вождизм”, анти конституціоналізм, свавілля карального апарату, репресії, зовнішньо політ. агресивність. Економічна сутність ф.: державно – монополістичний капіталізм(мілітаризація економіки), примусова монополізація, одержавлення, плановість, командно – адміністративна модель управління, бюрократизація. Соціальна база: середня і дрібна буржуазія, частина роб. класу. Ознаками соціальної стратегії фаш. режиму є “фашистський синдикалізм” – класовий мир на грунті націоналізму і популізму, соціальна ревізія. “соціальний контракт” з великим капіталом на принципі воєнізації і фюрерства, контроль держави над всіма сферами життя. Ідеологічні засади: націоналізм, що межує з расизмом, геополітична теорія “життєвого простору”, соціал – дарвінізму, популізму.
Причини приходу до влади: глибока економічна криза, відсутність у країні глибоких демократичних традицій політичного життя, тяжіння до монархічних або авторитарно – диктаторських методів правління, міжнародно – правові наслідки Першої світової війни (умови Версальської договірної системи), що створили передумови розвитку ідеї реваншу і відродження мілітаризму, розкол у міжнародному робітничому русі.
Історія поділяє фашизм на 4 групи категорій країн:
1. Країни, де ф. грав другорядну роль в історії цих країн (США, Великобританія, Франція)
2. Країни, де фашисти вибороли представництво в місцевих або центр. органах влади. (Данія, Норвегія, Фінляндія)
3. Країни, де ф. виступали в ролі партнерів, мали мініст. портфелі, але не очолювали. (Угорщина, Болгарія, Румунія, Югославія).
4. Фашист. Диктатури, 4: Гітлера – Німеччина, Муссоліні – Італія, Франко – Іспанія, Салазара – Португалія.
Класичні ф. дикт. – Німеччина і Італія.
Всеосяжна система держ. Регулювання соц. – екон. Відносин.
Іберійський ф. (Іспанія і Португалія)
Робили ставку на великих землевл., підтримували церкви, оберіг. Традиц. Цінності. Гнучкість іберійського ф., був більш “живучим”, проіснував до сер. 70 – х рр.
Історіографія ф. Перша тенденція (Ф. Мейнеке, Л. Мемфорд) трактова ф., як історичної випадковості в результаті “хвороби” сусп. Друга – (Г. Раушнінг, Е. Шварц) полягала у визнанні ф., що виходить з західної культури часів Французької революції. Отже, ф. – це “вибух інстинктів натовпу”, що прагне влади. У 50 – х рр.. течії – консервативна – (К. Ріттер) розглядали ф., як чужорідне для Н. явище, позбавлене соціального коріння; ліберальна течія –(К. Бракер, В. Конце) оцінювали ф., як різновид тоталітарного руху, наголошуували на політичній спорідненості комунізму і фашизму. Неоконсервативна течія (В. Мазер, Й Фест) доводили позитивну роль режиму у модернізації Н. Неоліберальна течія (К. Бракер, Тойнбі, Парсонс) досліджували історію ф. в контексті доктрини тоталітаризму, обстоювали концепцію “колективної провини” нім. нації. Соціал – демократична (Г. Хальгартен, Д. Штегман) звернулись до соціальної бази фашизму (дрібнобуржуазна природа). Марксистська течія (А.Галкін, А. Бланк) розглядають ф. як диктат. Спрямована проти роб..класу.
77. Етапи розвитку міжнародних відносин у другій половині ХХ ст. Сучасний стан вивчення “холодної війни”.
Період післявоєнного врегулювання (1945 – поч. 50 – х рр.)
Паризька мирна конференція 1946 р. продемонструвала наявність гострих суперечностей між СРСР та США і Великобританії з питань щодо х – ру урядів східноєвропейських країн та територіальних змін у регіоні, але призвела до компромісу. 10 лютого 1947 р. мирні угоди з Угорщиною, Румунією, Італією, Болгарією та Фінляндією були підписані. Складний процес щодо врегулювання німецької проблеми – лінія Москви на збереження єдиної Німеччини під радянським впливом зустріла опір з боку Заходу. Перша Берлінська криза 1948 – 49 рр., яка виявилась у встановленні радянської блокади Берліна і створенні у відповідь англо – американського повітряного мосту. Наслідок – розкол Німеччини на ФРН (7.09.1949 р) і НДР (7.10.1949 р) і залучення Західної Німеччини до блокової політики США і НАТО.
У вересні 1951 р. у Сан – Франциско 49 державами був підписаний мирний договір з Японією, який декларував припинення стану війни та її відмову від територіальних претензій на Корею, Північно – Східний Китай, Куріли та Пд. Сахалін.
Холодна війна (1950 – поч. 60 – хрр.) Розкол світу на два табори (соціалістичний” і “капіталістичний” та гостра конфронтація між ними у формах гонки озброєнь, пропагандистської війни, міжнародно – правових акцій. У березні 1947 р. була проголошена “доктрина Трумена”, яка передбачала надання економічної та військової допомоги усім країнам, що її потребують для боротьби з комунізмом. У 1947 р. почалася також і реалізація “плану Маршалла”, спрямованого на підтримку економічного відродження країн, СРСР відмовилася. Першим військово – політичним блоком під егідою США стала Організація Американських держав (ОАД)(1948р.) квітні 1848 р – 1 європейських держав підписали акт про створення Північно – Атлантичного союзу – НАТО. Країни східного блоку у 1955 р. утворили Організацію Варшавського договору (ОВД). Важливим елементом “холодної війни” була атомна дипломатія та гонка озброєнь, численні локальні збройні конфлікти. Війна в Кореї (1950 – 53рр.) Основа конфлікту – поділ Кореї на радянську та американську зони окупації. Близькосхідна криза - порушення резолюції ООН про створення на території Палестини двох держав – єврейської (Ізраїль) при підтримці США та арабської (Палестина) при підтримці СРСР призвело до трьох кровопролитних війн(1948 – 49, 67, 73 рр.) Перші ознаки нормалізації відносин лише в 1991 р. Угода передбачала палестинську автономію в секторі Газа та Єрихоні. У 1956 р Суецька криза. – рішення єгипетського уряду, який користувався радянською підтримкою, про націоналізацію компанії Суецького каналу призвело до збройної інтервенції проти Єгипту англо – франко – ізраїльських військ. Втручання ООН, негативне ставлення світового співтовариства сприяли швидкому врегулюванню конфлікту.Найнебезпечніша криза Карибська в 1962 р. у зв’язку з подіями навколо Куби. Спроба кубинської збройної опозиції висадити на острів в районі Плая – Хірон десант з території США спричинила рішення радянського керівництва про розміщення на Кубі ракет середньої дальності, націлених на США. СРСР мотивував це “захистом кубинської революції”.
Північний Китай при підтримці СРСР розгорнув “будівництво соціалізму”, не припиняючи спроб об’єднання з Південним В’єтнамом. США стали на підтримку південнов’єтнамського уряду і вдалися до широкомасштабних збройних акцій проти Північного В’єтнаму. Масовий рух протесту проти участі США у війні змусило адміністрацію Ніксона у 1973 р. підписати паризьку угоду про встановлення миру у В’єтнамі.
Розрядка міжнародної напруженості (60 – ті – перша половина 70 – х рр.) У 1963 р. СРСР, США та Велика Британія підписали Московський договір про заборону ядерних випробувань. 30 липня – 1 серпня 1975 р. у Гельсінкі відбулася Нарада з питань безпеки та співробітництва в Європі (НБСЄ). Голови 33 європейських держав, а також США і Канада підписали заключний акт, в якому визнали політичні та територіальні підсумки Другої світової війни, основні принципи взаємовідносин та форми співробітництва. У 1972 – 74 рр. були підписані “Основи взаємовідносин між СРСР та США”, двосторонній договір про обмеження систем протиракетної оборони (ПРО) та Угода про деякі заходи по обмеженню стратегічних наступальних озброєнь (ОСО – 1).
Друга хвиля “холодної війни” (1 пол. 80 – х рр.)Втручання “соціалістичного табору” (Куба, СРСР) і США в подіх на Африканському Розі: громадянську війну в Анголі (1975 – 76 рр.) та Сомалійсько – ефіопський конфлікт (1978 – 79 рр.) Введення у 1979 р. радянських військ в Афганістан. Почався новий етап гонки озброєнь.
З 1980 – по 1988 рр. тривала ірано – іракська війна. Лише у 1988 р. при посередництві ООН було досягнуто угоду про припинення бойових дій.
Сучасний етап розвитку міжнародних відносин. Розпочата у 1985 р. “перебудова” в СРСР і зумовлене нею оновлення відкрили шлях до більш стабільної фази розрядки. Розвиток і поглиблення політичного діалогу між СРСР і США.
Сучасний стан вивчення “холодної війни”. Радянська історіографія (Іноземцев, Трухановський) розглядає “х.в.” як феномен не міжнародних відносин, а зовнішню політику Заходу на чолі з США. Рад. Істор. Ігнорує проблему альтернатив розвитку міжн. Відносин у ІІ пол. ХХ ст. У західній істор. Сформувались три основні концепції походження “х.в.” 1. “Ортодоксальна” (Кенан, Черчілль, Нольте) звинувачує СРСР у експансіонізмі в післявоєнній Європі. 2. “Ревізіоністи” (Алпровіц) наголошують на відповідальності Заходу. 3.”Постревізіоністська” (Геддіс) визнає обопільну відповідальність СРСР і США за розв’язання “х.в.”
76. Основні тенденції соціально – економічного розвитку країн “великої сімки” у другій половині ХХ ст. НТР. Структурні кризи. Постіндустріальне суспільство.
Період післявоєнної реконструкції і “холодної війни” (1945 – друга пол. 50 – х рр.) Друга світова війна завдала людству величезної шкоди. Країни Західної Європи, на території яких велися бойові дії відновили довоєнний рівень свого промислового та аграрного виробництва лише у 1949 р. Темпи економічного зростання США, Канади та деяких латиноамериканських країн були значно швидкішими через великий попит на їхню продукцію. Це зумовило економічне лідерство США, якому сприяла також Бреттон – Вудська система міжнародних валютно – фінансових відносин, що передбачала встановлення паритетів національних валют країн – членів МВФ (Міжнародного Валютного Фонду) по відношенню до американського долара. Завдяки американській допомозі на поч. 50 – х рр. Західна Європа та Японія подолали наслідки війни. У Японії, Італії та ФРН почалося “економічне диво” – різке прискорення темпів економічного зростання., зумовлене значними капіталовкладеннями у промисловість, модернізації, низьким рівнем військових витрат.
Після війни значно посилилося державне регулювання економіки та соціальних відносин. У Великобританії, Франції, Австрії була проведена часткова націоналізація промисловості та банків. У США, Японії і ФРН переважали непрямі методи держ. Регулювання, головним чином через податки та кредит. У більшості країн посилився соціальне законодавство, а також інтеграційні процеси (Європейське об’єднання вугілля та сталі (ЄОВС), члени якого (Франція, Італія, ФРН, Бельгія, Голландія та Люксембург) скасували митні збори на ці товари в торгівлі між собою. У травні 1957 р. члени ЄОВС уклали угоду про створення Європейського економічного спвтовариства (“Спільного ринку”).
Період НТР, розвитку ДМК, співіснування і боротьби двох систем (кінець 50 – 60 – ті рр.)
НТР –якісна перебудова продуктивних сил на базі перетворення науки у провідний чинник суспільного виробництва, поступовий перехід від машинного до комплексно – автоматизованого виробництва.
Головні напрямки НТР:
- автоматизація та комп’ютеризація виробництва та управління виробничими процесам;
- оволодіння новими джерелами енергії;
- освоєння космосу;
- розвиток новітніх технологій, створення штучних матеріалів.
Початковий етап (50 – 60 ті рр.)
- електронно – обчислювальна техніка, нова хімічна технологія, атомна енергетика. У 1957 р. створенням СРСР першого штучного супутника Землі – початок освоєннґ космосу.
Важлива тенденція економічного розвитку західних країн – зростання та нові масштаби концентрації виробництва та капіталу,Швидке зростання транснаціональних корпорацій (ТНК). Тим самим набула новий імпульс міждержавна інтеграція. 1960 р. – Європейська Асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ). 1961 р. – Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР).
Новий етап НТР (70 – ті – 90 – ті рр.)
Структурні кризи – крах Бреттонвудської валютно – фінансової системи Промислове піднесення у 1983 р.Ю, в основі – найновіші досягнення НТР: розвиток мікроелектроніки, радіотехніки, точного приладобудування, інформатики, біотехнології, оновлення освіти.
Соціально – економічні наслідки: бурхливе зростання атомних електростанцій, перебудова всього енергетичного господарства, розвиток космонавтики.
Постіндустріальне суспільство. В основі – відмова від жорстокого контролю за д – стю р*инка, широка приватизація держ. власн. Скороч. Прямого втруч. держ. в економіку, децентралізація, надання кампаніям більшої свободи і фінанс. Самост.Це такі моделі, як неоконсерватизм, економ. Лібералізм у США (“рейганоміка”), В,Б, (“тетчеризм”). Франція – поєдн. екон. лібер. з кейнсіанством, в ФРН – “зворотний курс”., “дерегування” в Японії.
75. Тенденції соціально – економічного розвитку старих (Англія, Франція) і нових (Німеччина, США) держав світу в останній третині ХІХ – на поч. ХХ ст.
Франція. Ця країна перед Першою світовою війною значно відставала від Англії, США, Німеччини. Причини – результати війни франція була змушена виплатити 5 – мільярдну контрибуцію і передати Німеччині Ельзас і Лотарингію. Сільське госп. не змогло перейти до інтенсивних форм господарювання, переважало дрібне землеволодіння.. Низький приріст населення. За останню третину ХІХ ст. швидкими темпами розвивалась важка промисловість, збільшився видобуток вугілля, виробництво металу, продукції машинобудування. Посилився процес концентрації виробництва, за рівнем концентрації банків Франція була попереду всіх держав. Відбувався процес злиття банківського і промислового капіталу, зростав вивіз капіталу. Незважаючи на індустріалізацію, Ф. залишається аграрно – індустріальною країною. У 1911 р с.г. займалося 40 % населення. В період з 1905 по 1914 р. – промислове зростання.
Німеччина. Об’єднання Н. стало важливою передумовою для утворення єдиного внутрішнього ринку, завершення промислового перевороту і швидкого зростання економіки. Нові винаходи і технології впроваджувалася в техніку зв’язку, електротехніку, органічну хімію. Виникали і розвивалися нові галузі індустрії. Важка промисловість переважала в економіці. Періодичні кризи (1873, 1882, 1890 рр.) призвели до змін – наростання процесів концентрації виробництва і капіталів. Дедалі більш вагому роль в економіці відігравали банки. Все більш продуктивним ставало сільське господарство. Проте розв. капіталізму розвивався повільно. За період з 1871 по 1914 р. частка Німеччини у світовому промисловому виробництві зросла з 13 % до 16%. Більшість населення була зайнята у промисловості.
Дата добавления: 2015-09-30; просмотров: 28 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |